Вчення про душу Ф.Бекона

Френсіс Бекон (1561-1626 рр.) розпочинає нову лінію дослідження душі. Він відмовляється від вивчення найбільш загальних питань, що стосувалися природи душі, і переходить до емпіричного описання її процесів (властивостей).

Вчення про людину, за Беконом, складається з 2

частин: 1 – філософія людини; 2 – громадська філософія. У відповідності із частинами з яких складається людина (тіло і душа), виділяється наука про тіло і наука про душу. Але Бекон також виділяє загальні питання, що охоплюють як і душу, так і тіло. Вони складають вчення про особистість та вчення про зв’язок душі і тіла.

У вченні про особистість на прикладах видатних історичних діячів розглядаються вищі прояви людських можливостей: видатна пам’ять, дива мудрості, моральної стійкості.

Вчення про зв’язок тіла з душею включає питання: визначення душевного стану за зовнішніми проявами (фізіогноміка), тлумачення снів, вплив хворобливих станів тіла на душевну діяльність, і навпаки, душі на тіло.

До наук про тіло відносяться: медицина, косметика, атлетика та наука про насолоду.

Вчення про душу включає науки про раціональну божественну душу, чи Духа, та про чуттєву нераціональну, загальну для людини і тварин, природа якої тілесна. У кожній душі Бекон виділяє її можливості (функції).

Для чуттєвої душі це можливість відчуття та вибору, тобто прагнення до сприятливих та уникнення несприятливих обставин. Чуттєва душа – загальна для людини і тварини.

Можливості раціональної душі – це розум (чи інтелект), уява, пам’ять, бажання (чи потяг), воля.

Найбільш детально Бекон розглядає проблеми пізнання. Він виходить із визнання об’єктивності існуючого світу. Почуття є первинним елементом пізнання, але вони не забезпечують всього пізнання. Данні почуття повинні оброблятися розумом. Аналіз пізнавальних можливостей людини приводить Бекона до висновку, що пізнання має багато помилок, які називає „ідолами”, що діють на інтелект, або в силу особливостей загальної природи людського роду, або ж особливостей спілкування. Існують і засоби позбавлення від „ідолів”.

Головною зброєю пізнання, за Беконом, є метод, який би адекватно розкрив природу людини. Таким методом вважав індукцію, яку ввів у загальну теорію, виявив правила переходу від часткового до загального.

Вчення Бекона здійснило великий вплив на всі науки і зробило його творцем емпіричної науки. Саме логіка разом з експериментом виступають у нього зброєю методу наукового дослідження.

Цінними є погляди на те, що світ та людину в ньому краще вивчати за допомогою досліду, експерименту. Не споглядання і спостереження, а зміна явищ засобом дії з використанням інструментів, приладів. Людина набуває влади над природою, вміло задаючи їй питання та вириваючи у неї таємниці за допомогою спеціально виготовлених приладів. Природа постає як величезний механізм, безмежно відкритий для обрахунків, спостережень, експериментів за допомогою різних приладів (термометрів, барометрів, мікроскопів, маятників). Таким чином, склався принцип наукового методу, який застосовувався до людини (механіцизм).

Рекомендована література

1. Ждан А.Н. История психологии от античности до наших дней /

А.Н. Ждан. – М., 1990.

2. Марцинковская Т.Д. История психологии / Т.Д. Марцинковская. –

М., 2001.

3. Роменець В.А. Історія психології епохи Відродження / В.А.

Роменець. – К., 1988.

4. Роменець В.А. Історія психології Стародавнього світу та середніх віків / В.А. Роменець. – К., 1983.

5. Якунин В.А. История психологии / В.А. Якунин. - СПб, 1998.

6. Ярошевский М.Г. История психологии от античности до середины ХХ в. / М.Г. Ярошевский. – М.: Academia, 1996.

ЛЕКЦІЯ №5

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: