ПОНЯТТЯ ДЕМОКРАТІЇ. ФОРМИ ДЕМОКРАТІЇ. ПРИНЦИПИ ДЕМОКРАТІЇ. ІДЕАЛИ ТА ЦІННОСТІ ДЕМОКРАТІЇ

План

1. Поняття та історичні форми демократії.

2. Ознаки й особливості функціонування демократичного суспільства.

3. Пряма та представницька демократія.

Демократія як народовладдя на сьогодні має дві загальновизнані форми — пряму (або безпосередню) демократію та представницьку демократію. Пряма демократія ґрунтується на безпосередній участі громадян у вирішенні державних справ (прийняття рішення на референдумі, вирішення питань на загальних зборах тощо). Представницька демократія передбачає вирішення державних питань представницькими органами (парламентом, місцевими радами тощо), управління державними справами відбувається не безпосередньо, а через обраних депутатів парламенту чи місцевого представницького органу.

Слово «демократія» вперше почало вживатись у Стародавній Греції. Саме там уперше почали досліджувати це питання.

Був поширений такий поділ держав за формами правління: влада одного (монархія), влада кращих (аристократія) і влада народу (демократія). Однак у Давній Греції (так само як і в Даньому Римі) рабів і чужоземців не відносили до громадян (тобто народу). Те саме стосується і деяких середньовічних держав, які називали демократіями, адже влада належала народу (виборність влади), але при цьому досить велику частину суспільства просто не відносили до народу, представники цієї частини не мали права голосу. Тому деякі дослідники вживають такі терміни, як рабовласницька демократія, феодальна демократія, буржуазна демократії соціалістична демократія тощо.

Інколи демократію називають договірною формою правління, а інколи — перекрученою формою народного врядування, згідно з поділом усіх форм правління на шість можливих типів: тиранія як спотворена форма монархії, олігархія як спотворена форми аристократії та охлократія як спотворена форма народовладдя.

У сучасному світі поняття демократії (народовладдя) об'єднують із конкретним її проявом — формою державної влади, яка існує в сучасному світі з ринковою економікою, зокрема у США та країнах Західної Європи.

Характерними рисами демократії як форми державної влади є:

• виборність органів влади;

• поділ державної влади на три гілки — законодавчу, виконавчу та судову;

• меншість підпорядковується більшості;

• захист прав меншості;

• наявність політичних прав і свобод.

Головна суперечність демократії — це суперечність між ідеєю демократії як повновладдям народу і неможливістю її практичного здійснення. Демократія в прямому її розумінні неможлива навіть суто технічно, бо немає таких механізмів, які б забезпечували пряме народоправство з будь-якого питання на всіх рівнях. Така форма правління й недоцільна, оскільки абсолютна більшість народу некомпетентна у вирішенні конкретних справ управління державою. Різноманітні концепції демократії спрямовані на розв'язанні цієї суперечності.

Історично першою такою концепцією та формою її практичного втілення була класична ліберальна демократія. Головна ідея лібералізму — ідея індивідуальної свободи. У зв'язку з цим ліберальна демократія на перший план висуває громадянську свободу, яка ґрунтується на реалізації особистих прав і свобод індивида. Наявність в індивида політичних прав і свобод надає йому можливості впливати на державу з метою задоволення особистих і спільних потреб. Ліберальна демократія не заперечує безпосереднього волевиявлення народу, але віддає перевагу представницький демократії, основні елементи якої — конституційність і обмеження політичного панування. Воля народу делегується представникам, котрі під час прийняття політичних рішень виражають цю волю самостійно і під власну відповідальність. Демократію розуміють як відповідальне правління. Лібералізм виник як ідеологія буржуазії, відповідно концепція класичної ліберальної демократії відбиває передусім інтереси класу буржуазії.

Сучасним різновидом ліберальної демократії є концепція плюралістичної демократії (від лат. pluralis — множинний), яка ґрунтується на врахуванні інтересів усіх соціальних верств. Основні ознаки: конкуренція та взаємодія різних політичних сил і відкритий характер прийняття рішень через представницькі органи влади. До недоліків цієї концепції відносять те, що для задоволення інтересів і потреб певних соціальних груп необхідно надавати певні пільги і привілеї, що суперечить принципові рівності всіх перед законом. Неможливо, щоб усе населення було представ­лено в партіях і ці об'єднання були рівними за своїм політичним впливом.

Концепція корпоративної демократії близька до концепції плюралістичної демократії, але обмежує представництво лише найвпливовішими об'єднаннями, які не конкурують між собою, а співпрацюють під контролем держави.

Концепція партисипітарної демократії спрямована на забезпечення реальної участі якомога ширших верств населен­ня в здійсненні влади, громадського контролю над прийняттям рішень, що сприятиме досягненню справжньої свободи і рівності. Оскільки неможливо перейти до прямої демократії, пропонується змішана форма політичної організації з елементами прямої та представницької демократії.

За Робертом Далем, ідея демократії передбачає наявність суспільства (демосу), де кожний член однаково компетентний для участі в управлінні цим суспільством. Прийняття політичних рішень за цим принципом вимагає, щоб усі члени суспільства мали такі рівні та ефективні можливості:

— повідомляти свої політичні погляди іншим;

— отримувати інформацію щодо альтернативних пропозицій та їх майбутніх наслідків;

— установлювати, яким чином обирати пропозиції для оста­точного прийняття рішення;

— брати участь в остаточному прийнятті рішення шляхом рів­ного голосування.

Роберт Алан Даль (народ, в 1915 р.) Роберт Алан Даль — доктор політологічних наук, професор Єльського університету в США, один із найвидатніших політологів сучасності. Зробив великий внесок у дослідження пи­тань влади та демократії. Серед найвідоміших праць Р. Даля: «Поліархія: участь і опозиція», «Прийняття рішень у демократії: Вищий суд — це той, хто приймає рішення», «Вступ до теорії демократії», «Політика, економіка, процвітання».

Роберт Даль вивів також той мінімум умов, яким повинна відповідати демократія:

•. політичний контроль над владними рішеннями;

• посади розподіляються відповідно до регулярних рівних, відкритих і справедливих виборів без насильства;

• усі громадяни можуть брати участь у виборах;

• практично всі дорослі громадяни можуть балотуватися на виборах;

• громадяни мають право обговорювати політичні питання без остраху бути покараними за це;

• громадяни мають право шукати альтернативні джерела інформації, які реально існують та перебувають під захистом Закону;

• громадяни мають право на створення незалежно від державних установ об'єднань, що включають політичні партії та групи за інтересами.

Для сучасних ліберальних демократій характерна наявність таких соціальних інститутів:

1. Виборні державні посади. Нормативні акти приймаються та виконуються обраними народом представниками.

2. Вільні, чесні вибори, які відбуваються регулярно. У них ми ють право брати участь усі громадяни, а в основу механізму виборів покладено вільну конкуренцію.

3. Відповідальність керівництва та реагування на народне во­левиявлення.

4. Свобода самовираження. Громадяни серед іншого мають пра­во критикувати владу, політичну систему, ідеологію тощо.

Демократія як політичний режим та народовладдя ---

5. Наявність доступу до джерел інформації, незалежних від політичних партій.

6. Автономія суспільних організацій, які громадяни мають право створювати.

7. Загальне громадянство, що забезпечує рівні права громадянина кожному, хто проживає на території держави та виконує її закони.

У таких умовах забезпечується конкуренція еліт, які намагаються заручитися найбільшою підтримкою народних мас.

З точки зору сучасих політологів цінність демократії полягає І низці позитивних явищ у суспільстві, які є її проявами:

• демократія допомагає запобігти деспотизму;

• демократія допомагає людям захистити свої інтереси;

• демократія дозволяє політичному керівництву отримувати повнішу інформацію;

• демократія надає громадянам максимальні можливості жити відповідно до їхніх власних законів;

• демократія гарантує широкий діапазон власної свободи та прав людини;

• демократія наділяє громадян моральною відповідальністю за їхні політичні рішення;

• демократія забезпечує політичну рівність;

• демократичні держави мають тенденцію бути більш багатими та розвинутими у порівняно з недемократичними дер­жавами.

Недоліками демократії, однак, можуть бути такі її властивості:

• демократія дозволяє одним колам реалізовувати свої інтереси за рахунок інших;

• демократія відкриває можливості для диктатури більшості над меншостями;

• демократія наділяє правом прийняття рішень людей, які можуть бути недостатньо для цього компетентні;

• демократія відволікає людей від питань їх власного життя;

• демократія є неефективною в перехідні періоди життя суспільства в плані економіки, управління та забезпечення суспільного ладу.

Демократія може бути формальною (лише політичною) та соціальною, фактичною, вкоріненою в соціальних інститутах суспільства.

Конституційна демократія відмежовується від тоталітарної (такої, що лише імітує демократію), влада більшості при ній обмежується конституцією, поділом влади на гілки, правами меншості.

Цінності демократії є необхідними орієнтирами для побудови демократичних інститутів у державі. До них належать: свободи справедливість, рівність можливостей, солідарність, міжкультурне взаєморозуміння, захист довкілля, мир у світі.

Наближення до цих ідеалів є необхідним у всіх сферах су спільного життя. І саме впровадження цих цінностей глибоко в культуру та звичні практики в суспільстві забезпечують міцність і неповерховість демократичного устрою.

Принципи демократії:

• управління з дозволу народу на основі волевиявлення більшості — народ виступає фактичним джерелом влади;

• мирна зміна влади шляхом періодичних виборів та обмежений час правління;

• спільний компроміс та пошук консенсусу;

• інформаційна відкритість процесу прийняття політичні) рішень;

• вплив громадян на прийняття рішень;

• система противаг для запобігання диктатурі більшості;

• верховенство права;

• гарантії політичних, громадянських та соціальних прав людини, зокрема, рівність виборчих прав;

• гарантії прав опозиції.

Портрет класика

Семюель Філліпс Гантінгтон (1927-2007) Семюель Філліпс Гантінгтон — американський політолог та соціолог. Професор Гарвардського університету, що працював також у Раді національної безпеки США та був директором Центру міжнародних відносин. Досліджував громадянський контроль над збройними силами, міжнародні відносини, демократію, міграції та модернізацію, відомий концепцією «зіткнення цивілізацій». Відомі праці: «Політичний лад у суспільствах, що змінюються», «Третя хвиля: демократизація в кінці XX ст.», «Зіткнення цивілізацій та перетворення світового ладу», «Хто ми? Виклики американській національній ідентичності».

Історично сучасна демократія є найбільш прогресивною й поширеною формою правління.

Семюель Гантінгтон виділив три хвилі демократизації суспільств, які сформували сучасний демократичний обрис світу.

До хвилі демократизації належить також лібералізація або часткова демократизація в тих системах, що не стають цілком демократичними

Після кожної з перших двох хвиль демократизації відбувався і відкат, під час якого деякі держави поверталися до недемократичних форм правління. Момент переходу режиму до демократичного можна назвати умовно, бо це складний суспільний процес. Так умовно виділяють і хвилі демократизації:

— перша, довга хвиля демократизації: 1828-1926 роки, почалася з США;

— перший відкат: 1922-1942 pp. (установлення авторитарних і тоталітарних режимів);

— друга, коротка хвиля демократизації: 1943-1962 pp.;

— другий відкат: 1958-1975 pp. (установлення авторитарних режимів, зокрема в Пакистані та Перу);

- третя хвиля демократизації: 1974 pp. — до наших днів.

Хвилі демократизаії йдуть за синусоїдою, і завжди є загроза виникнення нових авторитарних режимів.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: