Дискримінація рас, етнічних груп, меншин

Расизм як форма ксенофобії й дискримінації ґрунтується на поділі людей на раси та нації. Згідно з расистськими упередженнями, люди різних рас розрізняються за соціально-біологічною поведінкою. До зовнішніх ознак (колір шкіри, риси обличчя тощо) «прив'язуються» ще й важливі психологічні, розумові та фізичні особливості, робляться узагальнення. Ця різниця, як стверджують послідовники расистського світогляду та теорій, зумовлена механізмами спадковості й не зникає повністю в результаті виховання, соціалізації й інших культурних процесів.

Расизм існує як світогляд (окремих людей, що поділяють таке відношення до певних рас), як теорії расизму (наукові та псевдонаукові твердження, що намагаються довести існування різниці між людьми різних рас і націй), а також може набувати вигляду політичної доктрини на державному рівні. Расизм як політика — це дискримінація особистостей, суспільних груп частини населення або груп людей. У найгірших своїх проявах це політика переслідувань, принижень, завдання ганьби, насильства, нагнітання ворожнечі та неприязні, поширення відомостей, що паплюжать людину або частину людей; завдання шкоди за ознакою раси чи етнічного походження (видимої різниці в зовнішності).

Історія розвитку сучасного расизму як ідеологія йде у глиб історії. Расизм розвинувся як соціальна функція у добу колоніалізму, коли європейські держави захопили значні території, населені людьми різко відмінних від європейців антропологічних типів. Виникла потреба, з одного боку, пояснити, чому всюди у світі європейці захоплюють чужі країни, а не навпаки, а з другого боку, виправдати таку політику. Найпростіше пояснення полягало в проголошенні однієї раси «повноцінною», а інших — «неповвноцінними», навіть рабами, тобто по суті в позбавленні неєвропейців права називатися справжніми людьми та поясненні переваги європейців як покликаних панувати за расовим, вродженим правом. У часи гітлерівської Німеччини теорії расизму процвітали внаслідок того, що були покликані довести зверхність арійської раси над іншими. •

Держави-учасниці Міжнародної конвенції з ліквідації всіх форм расової дискримінації (серед яких і Україна) проводять політику толерантності, намагаються закріпити на державному рівні однакові права людей, однак наслідки не такої давньої в історичних масштабах політики мають тривалий соціальний відгомін. Соціальна функція (ідеологіно підтримувати колоніалізм) більше не потрібна, однак соціальні практики як форма залишились. Тому в сучасних суспільствах ми маємо расистські теорії та рухи поряд із рухами, що підтримують мир у суспільстві та ліберальні цінності. Проте, хоча сучасний расизм походить від європейського колоніального ми пряму або ж виник під його впливом, саме явище не є ані недавнім винаходом, ані суто європейським. Як вид ксенофобії рйсизм притаманний людям здавна і задовольняє деструктивно-конфліктні тенденції протиставлення соціальних груп за принципом «ми»-«вони».

На відміну від рас, етнічні групи виділяються за культурним принципом: на основі мови, звичаїв, вірувань, особливостей поведінки та одягу. Такі групи часто відчувають спільність культури, вважають себе націями. В Україні прикладом свідомої етнічної групи є кримські татари, які мають свій уряд — меджліс, відстоюють свої права разом (відчувають спільність культури), здебільшого проживають на території Криму.

Унаслідок завоювань, міграцій та політичного шляху створення національних держав найчастіше в межах однієї держави, окрім титульного етносу, існує етнічне різноманіття. Вирішення проблем етнічного співіснування набувало як нецивілізованих форм (на зразок винищення, постійного пригнічення або виселення — як-от нацистська політика щодо євреїв у Німеччині, сталінські депортації кримських татар тощо), так і форми асиміляції або плюралізму.

Стереотипи національної (етнічної) поведінки — стійкі схематизовані моделі поведінки, що є результатом усвідомленого національного досвіду та властиві для дій і вчинків усіх представників даної етнічної спільноти.

Багато етнічних груп існує зараз у ролі соціальних меншин.

Привідом вважати соціальну групу меншиною може стати. не тільки етнічна чи расова ознака. Сутнісна риса меншини — те, що вона потерпає від дискримінації або несправедливого ставлення в рамках домінуючої групи. У результаті дискримінації відбувається психологічне об'єднання членів пригнічуваної групи,; зростання довіри одне до одного і, навпаки, недовіри до домінуючої групи.

До ознак меншин, за Ю. Г. Волковим, належать такі характеристики:

1.Меншина — це соціальна група, що потерпає від дискримінації, пригнічення або переслідувань із боку домінуючої групи.

2. Меншина характеризується фізичними та/або культурними рисами, що відрізняють її, від домінуючої групи.

3. Меншина усвідомлює свою цілісність. Характерним для її членів є відчуття соціальної та психологічної близькості з іншими членами.

4. Статус члена меншини найчастіше є природженим, а не добровільним.

5. Найчастіше для членів меншини характерні шлюби всередині меншини (ендогамність).

Культурні чинники, що впливають на формування міжетнічних упереджень та стереотипів, поділяються на дві групи: перша пов'язана з просвітою та інформованістю, друга — традиціоналізмом. Упередження виникають завдяки, з одного ініку, традиціям, з іншого — телебаченню, яке може як нести просвіту, так і формувати нові стереотипи.

Толерантність

Міжетнічна толерантність знаходить прояви у вчинках, проте формується, бере початок у свідомості. Толерантність — це сприйняття інших такими, якими вони є, і готовність взаємодіяти з ними. Вона характеризується повагою до інших культур, включає сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування ні свобода думки, совісті й переконань. Толерантність — це єдність культур у їх різноманітті.

Багатьма дослідженнями було доведено, що освіта, і взагалі інформування населення здатне знімати упередження і забобони. Плекання ж етноцентризму, етноегоїзму, різних форм націоналізму замість здорової національної та культурної ідентичності, навпаки, негативно впливає на рівень толерантності в міжетнічному сприйнятті. Радикальні рухи та партії, таким чином, досягають егоїстичної унікальності, створюючи міфи про домінування власної нації (приклад — ті ж арійці як «богообрана раса» у гітлерівський період), однак при розгляді в масштабах світового суспільства видно, наскільки така діяльність є нерозумною і здатною розвивати обмежене стереотипне сприйняття, грати на низьких людських якостях. Деструктивні дії спонукають світову спільноту до придушення їх першопричини. Порушення прав спричиняє санкції, деструктив створює наступний деструктив.

Питання толерантності вперше було поставлене у західній цивілізації в релігійній сфері, а релігійна толерантність, у свою чергу, поклала початок усім іншим свободам, що мають місце в демократичному суспільстві. Важливим розділом в історії становлення ідеалів толерантності вважають кромвельський період англійської історії (XVII ст.). На той час серед різних пуританських сект, що входили до армії Кромвеля, були дві — індепенденти та левелери, що відстоювали інтереси свободи та терпіння. Згідно з їхніми поглядами, жодне з тверджень не може бути настільки непогрішним, щоб йому в жертву можна було принести інші переконання, що існують у суспільстві. Джон Солтмарш, один із захисників толерантності в епоху Кромвеля, говорив: «Твої погляди будуть настільки ж темними для мене, як і мої погляди для тебе, доки Господь не відкриє нам очі». В умовах релігійної плюралізму та релігійної толерантності в Англії було досягнуто миру і загальної атмосфери терпимості та милосердя. Епох Просвітництва (XVIII ст.), яку найчастіше пов'язують із духом толерантності, породила також і дуже небезпечний якобінський фанатизм. Найвизначнішим проповідником ідей толерантності в ті часи був Вольтер. Йому приписують вислів: «Я не згоден з тим, що ви говорите, але віддам своє життя, захищаючи ваше право висловити свою думку».

На суспільному рівні толерантність у сучасному світі є політичною та правовою потребою. На особистісному рівні — моральним обов'язком кожного розвиненого громадянина. Це активна позиція громадянина, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини, затвердженого Декларацією принципів толерантності та Загальною декларацією прав людини. Запобігання війнам, суспільним катастрофам, прагнення миру досягається за рахунок спільної терпимості членів суспільства. Такі правові досягнення стають ознакою суспільного морального прогресу в сучасному світі, тому вони такі важливі.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: