ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ ЯК ФЕНОМЕН ЛЮДИНИ. ОСОБА. ОСОБИСТІСТЬ. ІНДИВІД. ПЕРСОНА. СУБ'ЄКТ. ГРОМАДЯНИН 3 страница

Усі ці функції сім'я виконує лише завдяки її здоровому роз­витку. Якщо сім'я не здорова у плані виконання функцій^ перебу­вання в ній, навпаки, може впливати на людину дуже негативно, створювати стрес.

Тендерна соціалізація особистості

■^ 37

.— Це цікаво...............

Культура спілкування в сімейних взаєминах

Психологи розробили просту систему правил, що може допомогти будувати добрі взаємини в сім'ї.

1. Коли партнер просить вас щось зробити, зробіть акцент на тому, що з цього ви можете або хочете зробити, але не кажіть уголос, чого робити не можете або не хочете.

2. Коли ваш партнер виконує домашню роботу, покажіть свою вдячність, замість того щоб шукати привід для критики («Дякую, що вимила кухню» замість «Ти не помітила тут пляму»).

3. Зустрічайте одне одного теплим привітанням і проводжайте ніжним «до зустрічі», ніколи не приходьте додому мовчки і не йдіть з дому, нічого не сказавши.

4. Остерігайтесь «психоаналітичної зарази»: не аналізуйте поведінку свого партнера під приводом допомогти йому, хоча насправді хочете сказати щось критичне,

5. Кажіть за себе (формулюйте свою позицію від першої особи), а не за свого партнера: *Я хочу піти на цей пікнік», а не «Чому ти ніколи не хочеш іти на пікнік?»

6. Коли маєте думку/бажання, висловлюйте її відверто (партнер не телепат і не може вгадати ваших побажань).

7. Якщо не можете сказати нічого хорошого, краще промовчати. У разі сильних емоцій краще перечекати афект наодинці й вислови­ти свої претензії пізніше продумано, ніж потім шкодувати про зайві надто грубі слова.

ТЕНДЕРНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ

На відміну від чоловічої або жіночої статі, що є природною ха­рактеристикою людини, тендер — це результат саме соціалізації людини у ролі представника тієї або іншої статі.

Словник

Тендер — результат статево-рольової соціалізації людини як носія певних чоловічих або жіночих рис, прийнятих у даному суспільстві.

Тендерна ідентичність — сприйняття себе як представника певної статі. Формується до досягнення віку 3—4 років і формується завдяки соціалізації відповідної тендерної роли

Тендерна роль — очікувана схема поведінки кожної статі, що вважається прийнятною для цієї статі в конкретній культурі.

Соціалізація тендерних ролей — процес засвоєння «чоловічої» нбо «жіночої» поведінки, що вважається нормальною для пред­ставників відповідної статі у даній культурі. Це процес приховано­го тиску батьків, однолітків та культурного оточення, що вимагає поводитись «як дівчинка» або «як хлопчик». Він починається З очікувань, що виявляються у вихованні («хлопчики не пла­чуть», «не будь агресивною, ти ж дівчинка»), у даруванні дитині відповідних до статі іграшок (ляльок або машинок), в одязі й навіть оформленні кімнати.

Тендерні ролі, що засвоюються з дитинства, досить різні у різ­них культурах.

Тема II. Соціалізація особистості

Це цікаво

У Новій Гвінеї проживає народність чамбулі, що, за даними Маргарет Мід, має тендерні стереотипи, протилежні звичним для європейських суспільств. Жінки чамбулі займаються питаннями влади й економічного устрою спільноти, риболовлею та ремеслами, беруть на себе активну роль у залицяннях. Чоловіки вважаються залежними й переймаються лише своєю зовнішністю, прикраша­ють себе квітами та ювелірними прикрасами, більшу частину часу присвячують мистецтву, театру та іграм. Приклад із народністю чамбулі показує, що чоловіки та жінки в різних культурах пово­дяться неоднаково, а тендерні ролі є результатом переважно со­ціалізації.

У нашій культурі тендерні стереотипи вимагають від хлоп­чиків з дитинства бути сильними, агресивними, домінуючими, рішучими. Від дівчат традиційно очікуються прояви чутливості, емоційності, пасивності, допомоги у господарстві. Засвоюється та­кож список «відповідних» професій для кожної статі: пожежни­ки, автомеханіки, пілоти — найчастіше чоловіки, і бажання ними бути схвалюється у хлопчиків, і навпаки, «жіночими» професіями вважаються робота секретаря, перукаря, вчителя або медсестри. У радянські часи деякі професійні стереотипи втратили значу­щість через активне залучення жінок до будь-якої роботи, в чому рівність професійних прав чоловіків та жінок у пострадянських країнах можна прирівняти до досягнень феміністичного руху два­дцятого сторіччя в Європі.

Психологи досліджували різницю між жінками та чоловіками, яка могла б становити першопричину різних професійних уподобань, що склались історично. В основу таких досліджень було покладено відомості про те, що жінки більше користуються лівою півкулею мозку, яка відповідає за мову та механічне запам'ятовування, а чоловіки — правою, що відповідає за просторове уявлення. Од­нак на практиці виявилося, що результати випробувань подібні, різниця у здібностях має стійку тенденцію зрівнюватися за всіма показниками — і щодо математичних здібностей, і щодо мов, і разноманітних завдань. Це пояснюється зростаючою подібністю чоловічих та жіночих інтересів, досвіду, цілей освіти в сучас­них суспільствах. Тому немає біологічної чи генетичної осно­ви для нерівності, коли на перший план у суспільстві виходить інтелектуальна діяльність. Немає й причин для різного ставлення до жінок та чоловіків на роботі чи в школі. Нерівність здебільшого зумовлена соціальними розбіжностями у владі й тих можливостях, які надаються чоловікам та жінкам.

Школа

•^ 39

Портрет класика

Маргарет Мід — американський антро­полог. Досліджувала відносини між різними віковими групами в традиційних (папуаси, самоа тощо) і сучасних суспільствах. Виявила відсутність конфлікту поколінь та труднощів соціалізації у традиційному суспільстві на відміну від сучасного. Відомими є роботи «До­рослішання на Самоа» та «Культура і світ дитинства».

Маргарет Мід (1901-1978)

ШКОЛА

Школа також, як і сім'я, є важливим агентом первинної со­ціалізації (Другого етапу дотрудової діяльності). Вона впливає ни проміжок життя особистості між дошкільною соціалізацією ти майже дорослим життям.

Школа являє собою ніби репетицію трудової діяльності. Во­дночас вона є важливим агентом соціального та інтелектуального розвитку особистості.

На школу покладено не тільки освітні, але й виховні функції. Очікується, що школа формує свідомих громадян, що здатні й ба­жають підтримувати цінності та лад того суспільства, в яке потра­пляють. Отже, школа повинна прищеплювати цінності, що скла­лися саме в тому суспільстві, де проводиться навчання. У неде­мократичних суспільствах до шкільної програми потрапляє та­кож і політична ідеологія (згадайте піонерів часів СРСР). У наш час до шкільної програми мають входити демократичні цінності, що дозволяють співіснування культур у XXI ст.

У той же час демократизація шкільного життя повинна мідбуватися не тільки на словах, але й у практиці (школа по-нинна бути прикладом соціального життя), що потребують доко­рінних змін у підході до навчання. Повага до юних громадян, їхнє психологічне здоров'я та відсутність надмірного стресу, якість і сучасність знань, що надаються в школі, мають стати найважливішими засадами організації процесу навчання. Вміння творчо мислити, брати на себе відповідальність та ініціативу —

40 ^

Тема II. Соціалізація особистості

важливі вимоги сучасного суспільства до індивіда. На жаль| трансформації соціальних інститутів, таких як школа, проходят досить повільно через складність усвідомлення змін і поверхоЕ зміни лише згідно з інноваціями, що йдуть від політичної док! трйни. Атмосфера ж та цінності, що закладаються в освітньої виховний процес, залежать від роботи кадрового складу: вчителі; і безпосередніх організаторів у школах.

Школа як соціальний інститут включає набір соціальних рй лей та відповідних статусів.

Статуси та ролі вчителя, учня є найбільш загальними. Всередик кожного статусу-ролі можна розрізнити більш конкретні моделі| поведінки: відмінник, активіст, двієчник тощо.

Соціалізація, що отримується в школі, значно відрізняється і від домашньої соціалізації, яка проходить у сім'ї. У школі дитина! опиняється в складі великого колективу, відбувається адаптація! до соціального життя, справжня підготовка до життя у великому! суспільстві не тільки стосовно знань, але і стосовно соціальних! навичок, випробовування на собі соціальних ролей, досягнень,] успіху, адаптація до праці у колективі під тиском соціальних нормі (не розмовляти, не виходити під час заняття тощо).

Необхідність усіх цих аспектів адаптації найчастіше призво-| дить до авторитарності закладу. У той же час виховання шляхом примусу входить у конфлікт із правами та свободами школярії Акцент у вихованні робиться за заборони, тоді як демократизації шкільного життя вимагає наголошення також і прав та можлиі стей, що їх мають школярі.

Функції школи:

— соціальний контроль: школа залучає юних громадян др цін-1 ностей суспільства; вплив школи здійснюється безпе^рерв-І но цілий робочий тиждень дев'ять місяців на рік, при цьо­му шкільна освіта є обов'язковою. Підручники і курси? стандартизовані. Увесь цей час учні знаходяться під на­глядом учителів та інших представників шкільної вла­ди. Через підкорення цій системі засвоюються навички, що відповідають поведінці, яка підтримує стабільність суспільства;

— «фільтр» для соціальної стратифікації: школа допомагає ви­значитись із діяльністю, з якою людина вирішить пов'язати своє життя;

— накопичення «соціального капіталу»: освіта є внеском у май­бутнє; зусилля, витрачені на засвоєння знань, винагороджу-; ються майбутніми можливостями у суспільстві.

Однолітки

Освітня система України

Структура освіти включає дошкільну, середню загальну, поза­шкільну, професійно-технічну, вищу та післядипломну освіту, аспі­рантуру, докторантуру, самоосвіту.

Для освіти України останніми роками характерні такі тенденції, «к демократизація — орієнтир на забезпечення прав і свобод особистості, поваги до інших, можливості обрання свого шля-ку. Набуває актуальності пристосування до новітніх технологій у вигляді комп'ютеризації освіти, формування навичок робо­ти з інформаційно-комунікативними технологіями з дитинства. V нинішньому світі, який активно розвивається, необхідною птає безперервна освіта, що відповідає швидкому пристосуван­ню до інновацій, нових потреб суспільства у кваліфікованих фахівцях. Тому постійне вдосконалення знань протягом усього життя є необхідністю вже для нинішнього молодого покоління.

Орієнтирами європейської освіти, до яких долучається Украї­на, є цінності громадянського суспільства, демократії, повага цо полікультурності (до культур представників інших держав); пиховання громадянської відповідальності перед майбутнім, дер­жавою, екологічним станом на планеті; цінності гуманізму, миру, толерантності; інновативна освіта й виховання ініціативності; участь у житті суспільства.

Поряд із тим, що виникають нові авторські навчальні закла­ди з поглибленою спеціалізацією, які дозволяють розкритись від­повідним задаткам учнів, в Україні обов'язковим є забезпечен­ня загальноосвітньої підготовки до 15 років у державних шко­лах. Держава гарантує молоді отримання безкоштовної повної середньої освіти.

Вищу освіту отримує наразі більшість молоді. Система вищої освіти включає університети, інститути, академії, коледжі й тех­нікуми, які надають спеціалізовану освіту, що поглиблює знання в обраному молодою людиною напрямку. Далі знання можна вдо­сконалювати в межах післядипломної освіти, яка забезпечує по­глиблення кваліфікації або отримання нових спеціальностей, по­треба в яких виникла у суспільстві.

Школа водночас є місцем соціалізації серед однолітків, як і молодіжні організації та молодіжні субкультури.

ОДНОЛІТКИ

■ 'Група однолітків — соціальна група, що складається з людей одного віку, які мають спільні цінності та стандарти поведінки.

Тема II. Соціалізація особистості

Культура. Поняття субкультура Молодіжна субкультура

Наприклад, у школі складається група однолітків, коли значен­ня колективу та відчуття своєї ролі в ньому стає для людини важливим. У підлітковому віці групи однолітків стають більш згуртованими й орієнтованими за спільними інтересами. Такі слабкоорганізовані групи виконують для підлітків функції:

1) пошуку власної ідентичності (хто я? який я? які ми?);

2) формування стереотипів соціальної поведінки;

3) формування репутації серед однолітків, перевірки своєї ус­пішності в товариських контактах, самоствердження як осо­бистості.

Контакти з однолітками охоплюють соціалізацію в школі, поза школою, молодіжні субкультури та організації.

Однолітки складають покоління. Межі одного покоління важ­ко визначити, на практиці вони розмиті. Виділяють такі типи по­колінь:

— демографічне покоління: реальні вікові групи тих людей, що народилися в один час;

— генеалогічне покоління: охоплює генеалогічне древо роди­чів, які походять від спільного пращура (прабабуся, бабуся, мати, діти; прадід, дід, батько, діти);

— символічне покоління: покоління сучасників, що живуть у певний історичний період і переживають спільні історичні події, через це мають подібний досвід;

— історичне покоління: виділяють на основі «кроку покоління», тобто середнього віку між батьками та їх нащадками, по­коління дітей, батьків;

— хронологічне покоління: група, що живе та активно діє в^пев-ний конкретний період часу.

При визначенні поняття «покоління» акцентуються три аспекти: покоління виступає як просторово-хронологічна спільнота людей, як ідейно-духовна спільнота та тимчасово історико-політично ак­тивна спільнота в певний проміжок часу. Зміна поколінь актуалізує постійне наслідування культурних надбань суспільства, потре­бу передавати культурні надбання новим підростаючим членам суспільства.

Хосе Ортега-і-Гассет уважав, що період впливу одного поко­ління складає близько ЗО років і ділиться на два періоди, у перший з яких нове покоління стверджує й поширює свої ідеї політико-соціального устрою, вподобання, внески в культуру, а у дру­гому періоді ці внески панують і ставляться під питання наступ­ним поколінням. Покоління виступає, з одного боку, як об'єкт (і певним чином суб'єкт) соціалізації, а з іншого — як суб'єкт

нщіально-політичного конфлікту щодо встановлення своїх ідей І пподобань.

Конфлікт поколінь — це процес виникнення, виявлення, зіт­кнення та вирішення суперечностей між представниками одного покоління (внутрішньопоколінний конфлікт) або між представ­никами різних поколінь (міжпоколінний конфлікт).

Такі конфлікти виступають чинником руйнування або зміц-шжня соціальних зв'язків.

Ідеологом теорії конфлікту поколінь вважають Герберта Мар-кузё, який визначав конфлікт поколінь як звичайну закономірність V структурі людських потреб, що є рушійною силою суспільного прогресу.

КУЛЬТУРА. ПОНЯТТЯ СУБКУЛЬТУРИ. МОЛОДІЖНА СУБКУЛЬТУРА

Словник

Культура — історичний стан розвитку суспільства та людини, що виявляється у формах організації життя людей і створюваних ними матеріальних та духовних цінностях.

Культурні універсали — характеристики та компоненти, що при­таманні багатьом культурам світу, незалежно від географічного роз­ташування та історії.

Аномія — стан суспільства, при якому настає дезінтеграція систе­ми норм, через те що більшість людей перестає їх дотримуватись. Лю­дей при цьому супроводжує почуття втрати орієнтації в житті, апатії, розчарування. Термін увів Еміль Дюркгайм.

Культура в суспільних науках розглядається не у вузькому ішаченні (як культурний прошарок людської діяльності), а в ши­рокому: як усі сфери прояву особливостей цивілізаційного роз­питку даного суспільства, що відрізняють його від інших та, на-шіаки, поєднують зі світовими еволюційними набутками люд­ства.

Культура суспільства включає:

1. Цінності.

2. Норми (моралі, права, а також звичаї та релігію) — вони визначають, як людина має поводитись у різноманітних

„, соціальних ситуаціях.

ц;)і 3. Санкції (негативні та позитивні; це реакції носіїв культури на ступінь дотримання норм цієї культури).

Тема II. Соціалізація особистості і

Культура. Поняття субкультура Молодіжна субкультура

—ь 45

4. Мову (поняття, знаки, символи, що складають трактування] реальності в даній культурі).

5. Практики (зразки поведінки).

6. Відносини.

Нейл Смелзер виділяє: поняття та концепти, відносини, цінності,} норми. Виходячи з цього, він визначає культуру як спільний набір цих компонентів у людей одного стилю життя.

Рівні культури:

1. Загальнолюдська.

2. Суспільна (що об'єднує одне окреме суспільство).

3. Субкультура.

4. Індивідуальна культура.

Ставлення до норм у суспільстві може бути різним.

На суспільному рівні — стан, коли більшість людей не прийма історично вкорінені у суспільстві норми, має особливу назву аномія.

— Портрет класика

Роберт Кінг Мертон — американський соціолог, один із найвідоміших науковців XX ст. Автор більш ніж 10 книг і числен­них статей. Досліджував норми у суспільстві, соціальну структуру, питання соціології як на­уки. Основними поняттями теорії структурно­го функціоналізму P. K. Мертона є «функція» та «дисфункція». Під «функцією» розуміються видимі наслідки, що слугують саморегуляції соціальної системи у пристосуванні до навко­лишнього середовища. Дисфункції^ навпа­ки, перешкоджають саморегуляції системи та її пристосуванню до середовища. Відкрив амбівалентність норм у суспільстві: на існуючу норму є інша норма, що суперечить їй за своїм характером (наприклад, добрі стосунки з ро­диною вимагають допомагати рідним, але засуджується, якщо «своїх» підтримують у різних конкурсах, під час вступу до інституту або на ро­боту тощо; амбівалентність ставить перед людиною проблему вибору з норм, який не буває однозначним).

Роберт Кінг Мертон (1910-2003)

На субкультурному та індивідуальному рівнях відхилення від норм має назву девіації. На цих рівнях можна аналізувати типи поведінки щодо норм, які виділив Роберт Кінг Мертон. Вони є типами адаптації до вимог суспільства. P. K. Мертон виходить із того, що є цілі суспільства (що знаходять відображення в нор*|| мах) та соціально винагороджувані позитивними санкціями за­соби досягнення цих цілей.

1. Конформність: прийняття в своїй діяльності і культурних цілей, і шляхів їх досягнення,

2. Інновація: прийняття цілей, але відкидання соціально звич­них способів їх досягнення.

3. Ритуалізм: способи досягнення перетворюються на ритуал, і '•' тоді як цілі зникають із поля зору. Так, люди дотримуються

норм, але не замислюються, чому ці норми виникли. Така

поведінка, за P. K. Мертоном, характерна для середнього

та нижчого класу в суспільстві. 1 4. Ретритизм: відкидання і соціально прийнятих цілей і шляхів

їх досягнення. Це поведінка андеркласу, соціального дна

суспільства (наркомани, п'яниці і т. д.).

, 5. Бунтарство: відчуження від пануючих у суспільстві цілей 11«та стандартів і формування нових цілей та нових засобів

їх досягнення.

Культурні універсали — це компоненти культури, що виявля­ються в більшості культур, незважаючи на те, що вони розвивали-пя незалежно одна від одної. Джордж Пітер Мердок досліджував культурні універсали суспільств світу як типові аспекти життя. Він виявив 88 спільних людських поведінкових категорій, серед яких, наприклад, мова, одяг, будинки, майно, мистецтво, родинні іін'язки тощо.

Російський дослідник Юрій Григорович Волков називає їх куль­турними константами і пояснює їх наявність спільними умовами Існування й фізичними проблемами виживання виду, з якими сти­каються люди всіх суспільств.

Американський дослідник, антрополог Кларк Вісслер згрупу-пав культурні універсалії в дев'ять загальних категорій.

1. Мова.

2. Матеріальні риси.

3. Мистецтво.

4. Міфологія та наукове пізнання.

5. Релігійна практика.

6. Сім'я.

7. Власність.

8. Управління.

9. Війна.

Словник

Культурний спадок — частина культури, що витримала випробу­вання часом і підтримується наступним поколінням.

Культурний ареал — географічний район однієї спільної культури. Його межі можуть не збігатися з державними кордонами.

Тема II. Соціалізація особисте

Культура. Поняття субкультура Молодіжна субкультура

Культурний комплекс — сукупність культурних явищ — рис, елементів, що оточують певне явище культури. Так, наприклад, ху­дожня творчість охоплює картини, професійну роль митця, музеї, художні студії, виробництво пензлів: тобто всі види ролей, статусів, практик, матеріальних носіїв у типів діяльності, що супроводжу­ють це культурне явище. Всі вони складатимуть культурний комп­лекс.

Ідеологія — система поглядів та ідей, в яких осмислюються та оці­нюються взаємини між людьми та ставлення до навколишньої дійсності. Ідеологія відображає інтереси різноманітних соціальних груп, класів, суспільств.

Етноцентризм — тенденція розглядати навколишній світ через поняття своєї культури. Почуття згуртованості, внутрішнього това­риства, готовність захищати групу від зовнішнього ворога. Присутній у багатьох культурах, етноцентризм може розглядатися навіть як куль­турна універсалія. Термін увів Вільям Грем Самнер.

Цивілізація

Поняття «культура» тісно пов'язане із поняттям «цивілізація».) Цивілізація — людська спільнота, яка протягом певного періоду! часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення З цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичнщі організації, економіці та культурі у вузькому сенсі (науці| технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності та ідеали| ментальність (світогляд).

Під цивілізацією часто розуміють суспільство, засноване на за| садах розуму та справедливості. Таким чином, цивілізація вивнача певний рівень розвитку суспільства, що і наближує її до тури.

Із цього випливає друге визначення цивілізації. Цивілізація ■ це такий ступінь розвитку людства (на лінії розвитку дикість —1 варварство — цивілізація), коли соціальні зв'язки починають! домінувати над природними і суспільство починає розвиватися і і функціонувати на своєму власному ґрунті. Ознаками цивілізації і є писемність, наявність міст, соціальних прошарків, розвинутої} політичної системи, розподіл праці тощо.

Однак цивілізація найчастіше ширша за культуру, може! об'єднувати у собі ряд культур. Так, у сучасному світі виділяють | такі цивілізації як західноєвропейська, східноєвропейська, пів-j нічноамериканська, латиноамериканська, океанічна, російськая китайська, індійська, японська, мусульманська, буддистська, афри-| канська.

Функції культури

1. Освітньо-виховна або соціалізаційна: культура надає людині •;" знання для інтеграції в суспільство й нормальної соціальної

взаємодії в ньому.

V, 2. Інтегративно-дезінтегративна: культура об'єднує людей засо-„ бами єдиної системи цінностей, норм, моралі, ритуалів, куль-.,,,; турних форм, міфів, мови тощо, але у той же час відокремлює

цю групу від інших культур, що мають свої, інші відповідні

ознаки.

3. Регулятивна: культура регулює поведінку людини.

4. Креативна функція: перетворення навколишнього світу та складання уявлень про нього.

5. Соціальної пам'яті: збереження та передання корисного досвіду, що забезпечує спадкоємність рівня розвитку ци­вілізації.

Форми культури

Народна культура — культура широких народних мас. В її основі лежить досвід мас і самодіяльність, народна творчість, що спирається на традиції, звичаї, закріплюється мораллю за зако­нодавством. Опанування елементів народної культури не потребує особливої спеціальної підготовки та освіти. Народна культура нпбуває рис національної культури: етнічні елементи, народна тнорчість, деякі звичаї та обряди.

Елітарна культура формувалась у вищих прошарках кла-оопого суспільства. їхні цінності, практики стосовно мистецтва итнорили мистецтво як сферу послуг і водночас як розваги «не­робочого класу». Елітарне мистецтво відривається від народного І наголошує свою відмінність. Від епохи Відродження елітарна культура розповсюджується як інтернаціональна, а зараз, у часи розвиненої глобалізації, цей процес обміну елементами елітарної культури проходить досить жваво. Водночас ставиться під сумнів поняття «елітарності».

Масова культура — поширюється в кінці XIX ст. внаслідок підвищення загального освітнього та культурного рівня населен­ня. Розвивається масове виробництво, з'являється можливість поширення елементів елітарної культури серед широкого загалу. Твк виникає феномен масової культури, що перебуває на межі між •літарною та народною культурою, пропонуючи спрощені елемен­ти елітарної культури, які не потребують особливої підготовки. 8 появою ЗМІ цей процес активізується, перетворюючись на поп-культуру.

Тема II. Соціалізація особистості | Культура, Поняття субкультури. Молодіжна субкультура

Контркультура. Реакція на появу національних культур — no-'j ява контркультур — субкультур окремих соціальних груп, котрі на­магаються протиставити свою ідеологію, цінності, норми поведінки загальноприйнятим. Найчастіше Контркультури зустрічаються се­ред молодіжних або релігійних рухів. Однак контркультури бу-s вають не лише молодіжними. Одна з найстаріших — контркуль-: тура кримінального світу, яка виникла внаслідок відокремлення порушників закону від нормального суспільства. У результаті сформувалася жорстка субкультура з чіткою ієрархією. її симво­лами стали татуювання, музичний стиль блатної пісні та шансон, сформувався специфічний жаргон.

Культура особистості

З одного боку, культура особистості відображає рівень розвитку та реалізації задатків людини, її талантів і здібностей. З іншого — сукупність політичних, соціальних компетенцій, здатності вияв­ляти ініціативу в корисній діяльності, регулювати конфлікти не­насильницьким шляхом, брати участь у прийнятті рішень щодо функціонування й розвитку демократичних інститутів сучас­ного соціуму, а також компетенції, що стосуються життя в су­часному полікультурному суспільстві — розуміння відмінностей! представників різних культур, шанобливе ставлення до чужокуль-І турних традицій, вірувань. Навички шанобливого й миролюбно-Г го ставлення до однолітків, колег, уміння приємно спілкуватися" з людьми через саморозкриття.

_. Це цікаво

Саморозкриття та самодемонстрація *

в міжособистісному спілкуванні

Саморозкриття — це повідомлення інформації про себе у вигляді відвертого прояву своїх почуттів, думок у формі готовності до діалогу. Саморозкриття веде до саморозкриття у відповідь, до відвертості у спілкуванні.

Самодемонстрація являє собою особисто не адресовані монологи з метою створення про себе уявлення. Найчастіше створює дистанцію, закритість у міжособистісних контактах на близькій дистанції спілкування.

Соціальний психолог Девід Маєрс розглядає самодемонстрацію як по­верхове саморозкриття з метою збудження інтересу до особистості, ство­рення позитивної репутації та досягнення привабливості, що розрахова­не на короткочасний ефект і на більш далекій комунікативній дистанції (ситуація роботи з аудиторією, телебачення, викладання тощо).

мдінки, засвоєні ззовні, так і власне бажання та потреба розви-•атися як успішна людина, що має високий культурний рівень. Виділяють шість видів культури людини: моральна, естетич-•, психологічна, фізична, пізнавально-творча, загальногармоні-уюча.

Культура особистості має три рівні:

1) Когнітивний рівень (знання, вміння).

2) Емоційно-ціннісний рівень (оцінки, ставлення, вміння ке­рувати емоціями та виявляти їх).

3) Поведінковий рівень (реальна і потенційна поведінка).

Словник

Субкультура — система норм і цінностей, зразків поведінки, що відрізняє культуру певної соціальної групи від культури переважної частини суспільства.

Контркультура — субкультура, норми та цінності якої суперечать головним складовим домінуючої культури.

Культура особистості формується в результаті соціалізації та;] самосоціалізації. Формують її як знання, вміння та зразки по-

Субкультури

Найчастіше виділяють п'ять типів субкультур: молодіжна, професійна, територіальна, релігійна, кримінальна. Іноді говорять також про етнічну субкультуру.

— Професійна субкультура властива окремим професійним

:■■;. групам.

''■'■■—Територіальна субкультура супроводжує територіальні спільноти, де історично закріпились особливі звичаї та традиції, не характерні для суспільства в цілому (гуцу-

., ли, лемки в Україні).

і —Релігійна субкультура характерна для окремих релігійних напрямків, сект, які підтримують особливий побут у своїх членів, що розходиться із загальноприйнятою культурою

суспільства.

— Кримінальна субкультура властива кримінальній спільноті,,,. що виробляє систему цінностей і практик, які не є прийнят-ї ними для більшості населення.

— Молодіжна субкультура належить до молодіжної вікової групи.

Особливості та форми молодіжної субкультури

Молодіжна субкультура спрямована на демонстрацію само­стійності, особливого стилю життя, цінностей цієї вікової групи. До характерних рис більшості форм молодіжної субкультури на­лежать: розважальна спрямованість, пріоритет споживацьких

Тема II. Соціалізація особисто

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: