Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ ЯК ФЕНОМЕН ЛЮДИНИ. ОСОБА. ОСОБИСТІСТЬ. ІНДИВІД. ПЕРСОНА. СУБ'ЄКТ. ГРОМАДЯНИН 1 страница




Залежно від того, які особливості взаємодії людини зі світом потрібно закцентувати, відрізняють різні іпостасі людини і використовують відповідні терміни: особа, особистість, індивід, персона, суб'єкт, громадянин.

СЛОВНИК
Особа— представник біологічного виду (у випадку людини — виду homo sapiens).
Особистість — кожна окрема людина, учасник соціальних відносин, що характеризується свідомою діяльністю, у процесі якої створює, відтворює та змінює соціальну реальність (існує і діє як член
суспільства).
Індивід — окремо взятий представник людського роду; окремий представник суспільства, соціальної групи.
Індивідуальність — оригінальність, особливість особистості; те, що робить її не схожою на інших.
Персона — публічна сторона особистості; сторона особистості, яку бачать інші
Суб'єкт— особистість у контексті творення нею активних дій,
впливу на зовнішній світ.
Громадянин— представник певної держави, що, таким чином, уособлює права та обов'язки члена даного суспільства.

Поняття *індивід» відображає окремого представника серед інших живих істот, саме те, що він є носієм видових рис. Індивід — це представник homo sapiens — «людини розумної». У той же час це окремий представник людської спільноти, який у своїй суті виходить за межі біологічного існування, відображає суспільну соціалізовану істоту, що використовує мову, знаки, має свої риси поведінки та неповторну психіку.

Слово «індивід» надає людині характеристики своєрідної, особ­ливої істоти серед представників людського суспільства. Характеристиками індивіда є активність, своєрідність психічної орга­нізації, стабільність у взаємодії з навколишнім середовищем. Це конкретна людина з усіма властивими їй особливостями.

Індивідуалізація — процес, завдяки якому відбулося виділення людини як самостійного представника спільноти у ході історичного процесу розвитку суспільних відносин. Розуміння себе як індивіда складається у сучасних людей в дитинстві, у віці приблизно 4 років, коли дитина починає розуміти, що «це я», і відрізняти себе і свою волю від волі інших.

Антропологія вивчає людину як індивіда, духовний бік люд­ської природи. Людину як представника культури і як результат дії різних систем культури, а також самі ці культурні системи різних суспільств вивчає культурологія. Питанням «що таке лю­дина?», яким було її історичне становлення та розвиток, займа­ються історія та філософія.

Поняття «особистість» віддзеркалює стійку систему соціально значущих унікальних індивідуальних рис, що характеризують індивіда. Цідшси формуються в неповторному процесі соціалізації конкретної людини, у її взаємодії із суспільством, навколишнім світом, а також у результаті розгортання вроджених здібностей, властивостей, талантів. Характеристики неповторної особистості — результат її розвитку, індивідуального життєвого досвіду, адже особистістю не народжуються, а стають у процесі розвитку.

Кожна соціалізована людина є особистістю! Не варто піддаватися стереотипу, що «особистість» — це лише яскравий представник культури або лише така людина, що має видатний талант у чомусь. Психологи глузують із цього стереотипу, питаючи у студентів: «Хто з вас вважає себе особистістю?» Відтак стає зрозуміло, хто знає значення цього слова. Особистість — це кожна конкретна свідома людина, тобто кожен із вас є особистістю.

Особистість — центральне поняття в дослідженнях такої со­ціальної науки, як психологія. Формування особистості — завдан­ня також педагогіки.

Особистість анормальна — така, що має яскраво виявлені особливості, які відрізняються від типових для даної соціально-культурної системи характеристик. Така поведінка має "назву девіантної, тобто такої, що відхиляється від звичної в суспільстві. Девіантною може вважатися поведінка психічно (хворі люди) або соціалізаційно ненормальної людини (злочинці, правовідступники), що шкодить суспільному існуванню. Але також девіантними (такими, що відхиляються від звичних норм) є і позитивні варіанти відхилу від звичного суспільного існування: наприклад, інноваційна поведін­ка творця, що приносить корисні для розвитку суспільства винаходи.

Порушення особистості — це порушення структури і ди­наміки відношення індивіда до навколишнього світу і до самого себе, що виникає при психічних захворюваннях або ураженнях головного мозку (травми, контузія тощо). їх вивчають у психіатрії, окремих напрямах психології, вони мають більше відношення вже до медицини, ніж до соціальних наук.

Особистість базова — на відміну від девіантних особистостей, уособлює сукупність типових рис і стратегій поведінки, що властиві майже всім людям, які виросли й отримали соціалізацію в одній культурі (в одному суспільстві).

Особистість має назву модальної (мода — «серединне положення» в статистиці), якщо має характеристики, які найчастіше зустрічаються в даній спільноті або культурі (суспільстві).

«Сучасна особистість», за американським соціологом та антропо­логом Алексом Інкелесом, уособлює сукупність таких особистісних характеристик, як: ініціативність, прагнення до автономії, до планування життя на основі сучасних знань, ідентифікація себе з більш широким соціальним середовищем. Цих характеристик людина набуває в результаті розвитку сучасного світу і соціалізації особистості через засоби масової інформації, освіту, і загалом передавання індустріального досвіду в культурі.

Словник
Девіантна поведінка — поведінка, що не збігається з соціальними нормами та цінностями, поширеними в даному суспільстві.
Модальна особистість — особистість, що має відносно стійку сукупність характеристик, найбільш поширених у даній спільноті.
Базова особистість — особистість, що має сукупність типових рис і стратегій поведінки, властивих майже всім людям, які виросли й отримали соціалізацію в одній культурі.

Життєва організація особистості — за Вільямом Томасом та Флоріаном Знанецьким, структура переконань і ціннісних орієнтацій людини, що узагальнює її індивідуальний життєвий досвід і знаходить прояв у її концепції «Я».

Типи особистості — абстрактні моделі, що характеризують сукупності людей за певним критерієм.

Так, відомою типологією особистостей є класифікація темпераментів давньогрецького лікаря Гіппократа, який виявив переважання в організмі1 людини однієї з чотирьох рідин. Відповідно виникли чотири назви темпераментів: сангвінік від латинського слова «кров», холерик від грецького слова «жовч», флегматик від слова «слиз» та меланхолік від словосполучення «чорна жовч». Клавдій Гален виділив характеристики темпераментів. Холерик за цими характеристиками — дуже енергійний, завзятий, гордий, честолюбний, дратівливий та здатний помститися. Мало обмірковує, але швидко і багато діє. У сангвініка переважає прагнення насолод, він захоплюється всім, довірливий, будує багато планів, але не всі доводить до кінця. Флегматик урівноважений, мислить і діє повільно, але виважено, мало переживає за інших, а свої проблеми вирішує самотужки. У меланхоліка переважає почуття печалі, він вважає себе знехтуваним, ображеним усіма. Цю типологію розвинув російський учений Іван Петрович Павлов.

Тип темпераменту за Гіппократом Стисла характеристика поведінки Властивості відповідної нервової системи за І. П. Павловим
Флегма­тик Пасивний, працездатний, повільно пристосовується до змін, настрій стійкий, слабко піддається зовнішнім впливам, повільний і не експресивний в емоційних та вольових проявах Спокійний, сильний, урівноважений, малорухливий
Сангвінік Активний, енергійний, легко при­стосовується до змін навколишнього середовища, емоції експресивні та легко змінюють одна одну, вольові прояви сильні, швидкі й активні Живий, сильний, урівноважений, рухливий
Холерик Активний, дуже енергійний, сильні емоції та бурхливі вольові прояви Легко збуджуваний, сильний, неврівноважений, рухливий
Меланхолік Пасивний, легко втомлюється, важко пристосовується до змін, вольові прояви слабкі, переважає пригнічений настрій, невпевненість у собі Слабкий, неврівно-важений, нестриманий, рухливий або малорухливий

Слово «індивідуальність» використовується для позначен­ня оригінальних рис особистості, якоїсь схильності або таланту, що вирізняє її серед інших. Тому «індивідуальність» частіше можна почути про тих людей, які старанно демонструють свої особливості або намагаються досягти суспільного успіху (актори, політики). Але індивідуальність властива кожній людині, в одних вона виявляється яскраво, в інших — помітна на близькій дистанції спілкування, од­нак не виділяється для широкого загалу. Індивідуальність може ви­являтися в інтелектуальній, емоційній, вольовій сферах, фізичних уміннях, в усіх видах психічної діяльності; загального критерію тут не може бути. Вона характеризує особистість конкретніше, детальніше, відрізняє її від інших людей.

Слово «суб'єкт» використовується, щоб закцентувати ту активну роль, яку відіграє людина в суспільстві. Суб'єктність — це здатність людини впливати на суспільне життя і бажання це робити. Особистість є суб'єктом, коли бере участь, виконує щось у суспільно-історичному процесі, займається якоюсь конкретною діяльністю. Діяльність — це форма активності людини, яка дозволяє їй удосконалювати навколишній світ і себе. Суб'єкт протилежний об'єкту — тому, що вдосконалюють, тому, що не має власної волі.

Слово «персона» використовується для позначення публічної сторони індивіда, тих сторін, якими він повертається до суспільства, як проявляється. Ці сторони також, як правило, є очікуваними ролями, які суспільство накладає на людину, вимагає від неї. Тому персона — це така сторона особистості, яка може бути навіть протилежною її справжнім мотивам, цінностям, цілям, що приховані за соціальним фасадом. Персона є адаптацією людини до життя в суспільстві, незалежно від того, відповідає таке життя її внутрішнім мотивам чи ні. У класичному римському театрі персоною називали маску, яку носив актор, щоб виразити роль, яку він грав у цю мить. Філософ та психолог Карл Густав Юнг використав цей термін у ширшому сенсі: персона — це роль, яку виконує людина під тиском суспільства. Це та роль, якої суспільство очікує від людини, маска, яку людина одягає у відповідь на вимоги соціальних умов і традицій. Мета цього процесу — справити певне враження на інших.

Поняття «громадянин» відображає соціально важливі характеристики людини як члена суспільства. Громадянство передбачає права та обов'язки людини, ЇЇ належність до певної держави. Це поняття зосереджується на соціальних взаємозв'язках людини, відтак людина як громадянин, активні дії громадянина у суспільному житті цікавлять такі науки як соціологія, правознавство, політологія.

Портрет класика
Карл Густав Юнг — видатний швейцар­ський психолог, психіатр, філософ. Автор на­прямку аналітичної психології. Був головою Міжнародної спільноти психотерапевтів, роз­винув і відвів від пансексуалізму ідеї Зигмунда Фройда. Опублікував багато досліджень із психології, релігії, міфології, художньої творчості, східних культур. Досліджував спільність культур світу через повторювані символи у міфології, мистецтві різних народів. Автор поняття «архетип» (колективний слід пам'яті минулого в структурі внутрішнього світу людини). Досліджував індивідуальне становлення (розвиток) особистості; психологічні типи людей. Саме К. Г. Юнг є автором розвинутої типології, що відрізняє екстравертів (орієнтованих назовні) та інтровертів (орієнтованих на свій внутрішній світ), психоаналітичної теорії багаторівневої структури свідомості особистості. Відомі книги — «Психологічні типи», «Проблема душі сучасної людини», «Про архетипи колективного несвідомого» та інші, увесь доробок складає 19 томів.
Карл Густав Юнг (1875-1961)

 

Тема І. Людина у світі

Запитання . для самоконтролю

1. Які риси характеризують людину та виділяють її серед інших живих істот нашої планети?

2. Дайте визначення понять «особистість», «індивід», «персона», «суб'єкт», «громадянин». Чим вони відрізняються?

3. Що таке девіантна поведінка?

4. Що таке порушення особистості?

5. Як можна охарактеризувати поняття «модальна особистість», «базова особистість»?

6. Які типології особистості ви знаєте крім наведених у тексті?

7. Чи можна назвати девіантними мислення та поведінку Б. Гейт-са під час створення «MicroSoft»?

8. Спробуйте дати характеристику модальної особистості у вашо­му класі, школі, суспільстві.

Які з наведених ознак є суто люд­ськими?

Е абстрактне мислення

Ж емоції

З творчість

И діяльність

2. Яке з понять характеризує політичну свідомість людини та її співвіднесеність із державою?

А особа Г особистість

Б персона Д громадянин :£

В тип Е індивідуальність

3. Оберіть правильне визначення терміна «особистість».

А окремо взятий представник суспільства, соціальної групи

В особистість у контексті творення нею активних дій, впливу на зовнішній світ

В представник біологічного виду homo sapiens

Г кожна окрема соціалізована людина, учасник соціальних відносин, що характеризується свідомою діяльністю, у процесі якої створює, відтворює та змінює соціальну реальність (існує і діє як член суспільства)

Д представник певної держави, що, таким чином, уособлює права та обов'язки члена даного суспільства

Е людина, що відрізняється від інших сильно вираженими здібностями в якійсь зі сфер життєдіяльності

Ж публічна сторона людини, яку бачать інші

Індивідуальність як феномен людини

^ 15

| Тестові завдання | 1
А рухливість
Б свідомість
В мова
Г соціальність
д символічне мислення

4. Оберіть правильний варіант відповіді. Суб'єктність характери­зується...

А виявленням активності в суспільних справах

Б формуванням власної думки

В проявом поведінки, яка здається найбільш правильною,

а не відповідає поведінці більшості Г наявністю політичних уподобань Д усім вищеназваним

5. Автором типології особистості, що поділяє людей на інтровер­тів та екстравертів, був

А Гіппократ

Б Ф. Знанецький

В І. П. Павлов .

Г К. Г. Юнг

Д 3. Фройд

6. Для характеристики суспільної ролі політика вживається тер­мін

А суб'єкт ■

Б персона

В особа

Г громадянин

Д людина

Запитання на творче мислення

 

1. Які ознаки, на вашу думку, властиві сучасній особистості українця? У чому полягає їх відмінність від тих ознак, які виділив Алекс Інкелес?

2. Які терміни зі списку найкраще характеризують людей, опи­саних у наведеному тексті?

«У всіх суспільствах існує два класи людей: ті, хто керує, та ті, ким керують. Перший клас завжди нечисленний, проте монополізує владу, виконує політичні функції й контролює другий клас у більш чи менш законній формі, з право­вого приводу або силоміць, забезпечуючи собі матеріальні засоби існування»

Особа

Особистість

Персона

Суб'єкт

Індивід

Громадянин

Індивідуальність

3. Які визначальні риси ви можете виділити у своїй особисто» сті?

4. Уявіть свої досягнення в майбутньому. У чому саме ви хоті-' ли б, щоб вас вважали яскравою індивідуальністю?

Тема І. Людина у світі

5. Чи вважаєте свою індивідуалізацію завершеною? (Підказка для роздумів є в наступній темі.)

6. Складіть таблицю, що підсумує біологічні та соціальні компо­ненти людини як біологічної істоти

Біологічне Соціальне
   

7. Чому табу є відображенням перемоги соціального першопочат-ку над біологічним у людині?

8. Прослідкуйте розвиток табу та заборонних соціальних норм, які поступово формували культуру людства. Заповніть таб­лицю.

Табу або норма заборони У чому полягає її соціальне обмеження біологічного у людині: інстинктивного, нерозумного, первісного тощо
1. Заборона ходити нео-дягнутим, розвиток сти­лей одягу для певних випадків — ділового, пляжного, для сну тощо  
2. Табу інцесту, а зго­дом — обмеження стате­вих відносин шлюбом  
3. Некультурність голос­ного шморгання або газо-випорожнення, формуван­ня культури поведінки за столом  
4. Релігійні та Інші мо­ральні норми, що регулю­ють людські відносини  
5. Законодавче отриман­ня агресії та Інших видів неповаги щодо оточую­чих (заборона вбивства, крадіжки тощо)  
в. Формування світової правової системи  

її ідивідуальність як феномен людини

й. Спробуйте дати визначення поняттям: соціальне, духовне, ево­люція.

Ю. Напишіть есе на тему: «Я — особистість, суб'єкт, громадянин своєї держави».

Додаткова література

1. Коркин И. Г., Решетов С А. Конспект лекций по курсу «Че­ловек и общество»: Пособие для учащихся и абитуриентов. — Симферополь: Ната, 1999. — 276 с.

2. Словарь-справочник по социальной психологии. / В. Кры-сько. — СПб.: Питер, 2003. — 416 с.

3. Социологический энциклопедический словарь. / Ред.-ко-ординатор Г. В. Осипов. — М.: Инфра-М; НОРМА, 1998. — 488 с.

ТЕМА II. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ

ПОНЯТТЯ «СОЦІАЛІЗАЦІЯ»

Коли у світі народжується нова людина, починається її роз­виток як соціальної істоти. Відбувається він завдяки засвоєнню інформації, що допомагає вижити і пристосуватись до суспільства, в якому вона живе. Першими помічниками у цьому процесі ста­ють рідні, члени родини — ті люди, які знаходяться поряд. Потім дитина отримує досвід адаптації у дитячому садку, а згодом — у школі, можливо — у розвиваючих гуртках, спортивних секціях, музичній чи художній школі тощо. Процес набуття досвіду жит­тя в суспільстві називають соціалізацією людини, а окремих лю­дей та угруповання людей (організації) навколо, що допомагають у процесі засвоєння досвіду — агентами соціалізації та соціальними інститутами соціалізації відповідно.

Словник

Соціалізація — процес засвоєння людиною цінностей, норм, знань, умінь, зразків поведінки, що властиві даному суспільству або соціальній групі. Відрізняють соціалізацію первинну (дитинство, підлітковий вік, юність, коли пристосування до суспільних зразків відбувається вперше) і вторинну (у дорослому віці).

Агенти соціалізації — конкретні люди, що навчають людину куль­турних норм і допомагають їй засвоювати соціальні ролі.

Інститути соціалізації — організовані угруповання та заклади, що впливають на процес соціалізації та спрямовують його.

Культура — 1) сукупність матеріальних та духовних цінностей, що відображає певний рівень історичного розвитку даного суспільства і людей в ньому; 2) сфера духовної життєдіяльності суспільства, що включає систему виховання, освіти, духовної творчості.

Соціалізація — це засвоєння досвіду як на загальнокультурному рівні (дитина засвоює, як культурно поводитись, як спілкуватися), так і в більш конкретних ситуаціях, на рівні організаційного або групового існування. Якщо ми візьмемо за приклад першої організації дитячий садок або школу — це знання, що протя­гом уроку потрібно сидіти за партою тихо і підіймати руку при бажанні відповісти на запитання вчителя тощо. Весь максималь­ний набір соціальних вимог та засвоюваних знань, за допомо­гою яких суспільство створює культурних та розвинутих людей, є потенційним шляхом розвитку для всіх, хто народився саме в цій державі з цією історично сформованою культурою, яка має

Поняття «соціалізація»

свої набутки. Але не обов'язково людина засвоїть усі ці знання. Наприклад, не всі вміють кататися на ковзанах, хоча цей досвід є потенційно доступним. Це не є проблемою. Історично у суспільстві формується набір знань та вмінь, які вважаються обов'язковими для повноцінного громадянина цієї країни. Вони закріплюються у шкільній програмі, а в українському суспільстві, де вища освіта є майже всеохоплюючою — ще і в програмі навчання у вищих на­вчальних закладах. Інші знання формують коло, з якого людина вільно обирає, що ще вона хоче опанувати, і займатися надбан­ням нових знань можна все життя. Процес самостійного обран­ня і засвоєння знань називається самосоціалізацією і є корисним шляхом самоствердження людини, що допомагає набути особли­вого статусу і поваги у суспільстві, бо робить її культурний ба­гаж особливим, не схожим на спільний. Людина також здатна 1 до творчості — до створення свого особливого внеску в культуру, в якій живе. Відтворення суспільства відбувається шляхом пере­давання від покоління до покоління вже відомих і накопичених знань, умінь, схем роботи (наприклад, лікар у своїй роботі повинен добре знати відомі науці симптоми хвороб). Але нове покоління також створює нові відкриття, з'являється нова техніка, розвиток суспільства відбувається постійно.

' Це цікаво -

Американська дослідниця Маргарет Мід відкрила, що процес на­вчання в суспільствах іде не тільки в одному напрямку — від старших поколінь до молодших. Вона виділила три типи передання життєвого досвіду в культурах суспільств світу різних часів.

У культурах, які вона назвала постфігуративними, діти здебільшого вчаться у попередніх поколінь. У кофігуративних культурах діти й дорослі вчаться в однолітків. У префігуративних культурах дорослі вчаться також у своїх дітей, — таке становище речей характерне для сучасних суспільств, де, наприклад, комп'ютером краще володіють молодші покоління.

Визначними у соціалізації є освіта та виховання. Проте со­ціалізація відбувається і завдяки стихійним процесам, що так чи інакше впливають на формування особистості. Всі вони в сукупності призводять до розвитку особистості у трьох сферах: діяльності, спілкуванні, самосвідомості.

1) Діяльність. Протягом життя людина засвоює все ширший діапазон різних видів діяльності. У ході діяльності з'являються не лише нові знання, вміння, навички, але і формуються певні норми поведінки та засвоюються різні соціальні ролі (учень, сту­дент, покупець тощо).

Тема II. Соціалізація особистості

Поняття «соціалізація»

2) Спілкування. У процесі соціалізації спілкування, нерозрив­но пов'язане з діяльністю,. поглиблюється завдяки новим навич­кам взаємодії з іншими людьми. Росте як досвід і арсенал способів спілкування, так і коло контактів людини, а також змінюється й специфіка цих контактів. Спілкування між однолітками в ди­тячому садку відрізняється від їх же спілкування вже в ролі студентів, і ще дужче — від спілкування цих самих людей зі своїми дітьми. Отже, рольовий набір розширюється з часом, і може бути напрацьованим також у ході вторинної соціалізації, наприклад, на тренінгах молодих батьків чи ефективних ділових переговорів. 3) Самосвідомість. Образ «Я» формується в людини протя­гом життя. Він включає пізнавальний компонент (пізнання себе), емоційний компонент (оцінка себе) та поведінковий (ставлення до себе).

Соціалізація людини відбувається завдяки низці соціально-психологічних та соціально-педагогічних механізмів.

Механізми соціалізації

Соціально-психологічні механізми соціалізації:

1) Відображення — сприйняття людиною життєво важливих об'єктів і запам'ятовування їх (ніби фотографування предметів та явищ, відчуттів тощо). Відбувається переважно у молодшому дитячому віці, однак накопичення нових вражень такого типу продовжується все життя.

2) Примус — соціалізація в результаті взаємодії з важливими іншими, наприклад, батьками, в результаті якої засвоюється мова, обов'язкові норми, загальне вміння взаємодіяти з іншими та пово­дитись як належить людині даної культури.

3) Наслідування прикладів, взірців. Частіше це мимовільний процес засвоєння людиною соціального досвіду.

4) Внутрішній діалог, при якому людина розмірковує над | певними цінностями, свідомо порівнює, оцінює, приймає або ,| відштовхує їх.

Соціально-педагогічні механізми соціалізації: 1) Традиційний механізм стихійної соціалізації являє со­бою засвоєння норм, зразків поведінки, уявлень, стереотипів, які характерні для найближчого оточення людини (агентів первинної соціалізації). Таке засвоєння переважно відбувається шляхом відображення, несвідомо і некритично. У результаті ресоціаліза-ції (засвоєння нових цінностей, ролей замість попередніх) людина знає, «як мені потрібно», «що потрібно». Але якщо це розходиться

я традиціями найближчого оточення, перебороти їх у собі може бути досить важко. Саме тоді ці традиції можуть бути усвідомлені людиною, яка з дитинства до них звикла і тому раніше не помічала. Мішель Монтень писав: «Ми скільки завгодно можемо стверджу­вати своє, але звичаї та загальноприйняті правила все одно тяг­нуть нас за собою».

2) Інституційний механізм соціалізації виявляється у взаємодії людини з інститутами суспільства та різноманітними організаціями. Накопичуються відповідні знання та досвід соціально прийнятої поведінки або безконфліктного виконання соціальних норм. За­соби масової інформації як соціальний інститут також є аген­том соціалізації особистості (преса, кіно, радіо, телебачення), що пропонує певні приклади для наслідування у вигляді поведінки героїв книг, кінофільмів, телевізійних передач. Люди схильні ідентифікувати себе з тими чи іншими героями, переймаючи при цьому властиву їм поведінку, стиль життя тощо.

Люди, що відвідують однакові уроки у школі, дивляться однакові телепрограми, обмінюються схожою інформацією, фор­мують однакові погляди на світ. Це світоглядні елементи, які формують картину світу людини. Картина світу формує куль­туру групи, тобто субкультуру. Так, кожне професійне середо­вище формує певну спільну картину світу. Групи за інтересами також схильні до утворення спільних світоглядних принципів. Це спільні норми, особлива мова або жаргон, знаки, за якими мож­на пізнати «свого», можливий особливий спосіб життя (провести літо за комп'ютером, у походах, на байдарках або на мотоциклах тощо), правила суспільних взаємин між собою (так, у рейверів при­йнято виявляти симпатію й усміхатись, у готів, навпаки, — бути серйозними тощо), спільне мистецтво, яке слугує соціалізаційним елементом та формує спільну свідомість.

- Словник —-

Субкультура — система цінностей, норм, моделей поведінки, сти­лю життя, морально-психологічних рис, що властиві людям певно­го віку, професійного або культурного прошарку. Відрізняється від домінуючої культури.

Соціальні інститути — форми організованого існування та регуляції суспільного життя, що склалися історично (соціальними інститутами є, наприклад, сім'я, релігія, освіта). Вони забезпечують виконання життєво важливих для суспільства функцій. Соціальний інститут обов'язково включає норми, ролі учасників (робітник, керівник; чоловік, дружина; тюремник, в'язень і т. п.) та організації (церква, школа, підприємство, суд тощо).

Тема II. Соціалізація особистості

3) Стилізований механізм соціалізації діє в межах певної суб-культури. Виявляється тією мірою, якою люди, що цю субкульту­ру представляють (колеги, однолітки), значимі для людини.

4) Міжособистісний механізм соціалізації базується на іден­тифікації зі значимими людьми, якими можуть бути рідні (у будь-якому віці), люди, що викликають повагу або представники протилежної статі, з якими людина прагне мати спільну мову. Звичайно, всі ці люди можуть належати до певних субкультур, організацій, угруповань і залучати своїм прикладом або навіть вимогами до відповідних цінностей або норм.

Існує багато різних поглядів щодо процесу соціалізації. Деякі з них коротко представлені в поданій нижче таблиці.

Теорії соціалізації

Чарльз Кулі Теорія розвитку особистості через ефект «дзеркального \ відображення» у людей уявлень про те, як їх, на їхню дум­ку, оцінюють інші
Джордж Мід Процес формування особистості включає низку стадій: стадія імітації, стадія ігор у певні ролі, стадія колектив­них ігор, коли діти вчаться усвідомлювати побажання та очікування не лише окремих людей, але і груп
Зигмунд Фройд Особистість проходить ряд стадій, що супроводжуються внутрішньою напругою між власними бажаннями та ба­жаннями зовнішнього світу
Ерік Еріксон Особистість проходить низку стадій упродовж усього жит­тя, що супроводжуються пошуком виходу з характерних криз, пов'язаних зі специфічними завданнями адаптації до певного життєвого проміжку
Жан Шаже Теорія розвитку пізнання: стадії соціалізації особистості пов'язані з опануванням нових пізнавальних навичок
Лоренс Колберг Теорія морального розвитку: особистість проходить шість поступових стадій розвитку моральної зрілості особистості. Перша стадія — уникання покарання. Друга —- прагнен­ня отримати психологічну нагороду. Третя — формування понять про добре та зле, пристосування до оточення. Під час четвертої стадії відбувається усвідомлення інтересів суспільства та правил поведінки в ньому, формується мо­ральна свідомість. На останніх стадіях люди 'навчають­ся здійснювати високоморальні вчинки незалежно від за­гальноприйнятих цінностей

Поняття «соціалізація»




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных