ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ ЯК ФЕНОМЕН ЛЮДИНИ. ОСОБА. ОСОБИСТІСТЬ. ІНДИВІД. ПЕРСОНА. СУБ'ЄКТ. ГРОМАДЯНИН 2 страница

Етапи соціалізації

Розрізняють первинну соціалізацію та вторинну соціалізацію. Первинна соціаиізація відбувається від народження людини до фор­мування зрілої особистості. Вона відповідає адаптації, тобто при­стосовуванню до існуючого навколишнього середовища. Вторинна соціалізація або ресоціалізація — це перебудова особистості вже» період соціальної зрілості. Для її характеристики іноді викори­стовують також термін інтеріоризація, тобто засвоєння і прийнят­тя соціальних ролей у дорослому житті.

Первинна соціалізація охоплює сферу міжособистісних відно­син, а вторинна — сферу відносин людини у суспільстві чужих, сторонніх людей. Вторинна соціалізація відповідає засвоєнню фор-мильних ролей, потрібних для пристосування у суспільстві.

Відповідно агенти та інститути соціалізації також є первинні ти вторинні.

Агенти первинної соціалізації — це найближче оточення лю­дини: батьки, брати, сестри, бабусі, дідусі, друзі сім'ї, однолітки, й якими йде постійне спілкування, вчителі, лідери молодіжних угруповань. Первинне середовище стоїть на першому місці для лю­дини за значимістю, саме воно впливає на неї найдужче.

Агенти вторинної соціалізації — представники адміністрації школи, підприємств, армії, держави, церкви тощо.

Одна й та сама людина може бути агентом як первинної, так 1 вторинної соціалізації. Наприклад, якщо між учителем і учнем довірливі відносини, вчителя можна віднести до агентів первинної соціалізації, і навпаки, якщо він виконує лише свою формальну роль вчителя, то він виступатиме для цього учня лише агентом нторинної соціалізації і матиме значно менший за глибиною вплив на формування особистості учня, його ідеалів у житті та вподо-бпнь.

Кожен агент первинної соціалізації виконує безліч функцій (тнк, батько є для дитини опікуном, вихователем, учителем, дру­гом), тоді як агенти вторинної соціалізації обмежені однією-двома ролями в житті людини: школа дає знання, підприємство — гроші, церква — духовне спілкування тощо.

Відмінності між соціалізацією дітей та дорослих

Тема II. Соціалізація особистості.

Родинна соціалізація

Крім первинної та вторинної, виділяють також такі етапи соціалізації як дотрудова, трудова та післятрудова соціалі­зація.

гшт СЛОВНИК ■

Дотрудова соціалізація охоплює весь період життя людини до по­чатку трудової діяльності.

Трудова соціалізація відповідає трудовому періоду дільності лю­дини.

Післятрудова соціалізація є продовженням соціалізації людей пенсійного віку.

Дотрудова соціалізація поділяється на два періоди:

1), початкова соціалізація (період раннього дитинства), що охоп­лює час від народження до вступу до школи;

2) стадія навчання, що відповідає всьому періоду юності (на­вчання у школі та вищих навчальних закладах). Проте на­вчання у вищих навчальних закладах займає проміжний ' етап, що є для різних людей або ще періодом навчання, або вже одночасно й початком трудової соціалізації.

У період трудової соціалізації людина засвоює та відтворює соціальний досвід обраної професійної діяльності. У сучасному суспільстві поширюється стратегія постійного навчання, при яко­му самовдосконалення в обраній спеціальності не закінчується університетом та первинним засвоєнням правил на першому місці роботи, як це було раніше. Людина може засвоїти кілька різних спеціальностей і від такої соціалізації стає лише успішнішою. Сучас­ному суспільству відповідає наростання динамічності професійної кар'єри, зростання кількості доступних знань і можливостей.

Протягом двох перших етапів соціалізації життя найчастіше приносить людині все нові відкриття та блага — збільшення доходів, владу, любов та пристрасть, насолодження життям у різних проя­вах, приміряння на себе нових ролей.

Період післятрудової соціалізації пов'язаний із пристосуванням до наближення старості. Замість вступу до нових соціальних груп, літні люди стають все більш самотніми, а їхні ролі — нечіткими. Розвиток особистості може зупинитися або навіть піти в бік деградації через ослаблення фізичних та психологічних можли­востей, людина перестає відігравати активну роль у суспільстві че­рез розлади здоров'я, обмежені фінансові можливості. Соціалізація в похилому віці різниться в різних суспільствах. У суспільствах, де шанують традиції, до похилих людей ставляться з повагою. В українському та російському суспільствах існує сильний «інститут бабусь та дідусів», через що похилі люди не втрачають контакту з іншими членами сім'ї, а, навпаки, допомагають соціалізації онуків. Існує така зрозуміла лише слов'янським народам приказка: «Онуків люблять більше, ніж своїх дітей», — вона відображає те, що соціальна активність у похилому віці може бути спрямована саме на таку сімейну діяльність, і людина почувається потрібною в цьому новому вимірі. У США соціологи тривожаться через те, що люди, які припиняють активно працювати, раптом стають нікому не потрібними. Це пов'язане з індивідуалістичною культу­рою, що спрямована на такі цінності, як особиста ефективність, успіх, самостійність. Зв'язок поколінь там значно слабший, ♦інститут бабусь та дідусів» майже відсутній, що компенсується спеціальними закладами, де турбуються про самотніх літніх лю­дей. Післятрудова соціалізація є суспільною проблемою, яку можна вирішувати шляхом створення належних умов життя для людей похилого віку, наданням можливостей реалізовуватись у різних хобі.

====вв_=__=_==_^^ Словник =,

Десоціалізація — відмова від старих цінностей, ролей, правил, норм, зразків поведінки.

Ресоціалізація — набуття нових цінностей, норм, ролей, зразків поведінки тощо замість старих.

РОДИННА СОЦІАЛІЗАЦІЯ

Родина є першим і тому головним агентом соціалізації особистості. Взірці поведінки, що засвоюються в родині, форму­ють перші стійкі уявлення дитини про навколишній світ. У родині засвоюються характерні уявлення, що відрізняють представників різних суспільств, культур, національних та релігійних спільнот.

26 >-

Тема II. Соціалізація особистості

У дітей складаються більш або менш близькі стосунки з доросли­ми, які про них піклуються, — це батьки, брати та сестри, рідні, няні, друзі сім'ї. Ці люди стають основними агентами соціалізації в житті дитини. Метою соціалізації в цей дошкільний період є фор­мування мотивації на взаємодію з іншими людьми, що виявляється в довірі, слухняності та бажанні робити приємне іншим.

Дослідження з депривації — відсутності батьківської ува­ги в ранні роки дитинства показують, наскільки важливою для формування повноцінної людини є не тільки можливість вижити фізично, але й отримувати постійну любов, увагу та спілкування з рідними. Поведінка дітей, яких покинули рідні, підтверджує, що відсутність турботи впливає на соціальні навички та здатність на­вчатися в подальшому. Приклади соціальної ізоляції свідчать про величезне значення для малюків навіть мінімального спілкування з дорослими.

— Це цікаво ^^^^^^^^^^^^^^„—^

Науці відомий «феномен мауглі» — поодинокі випадки, коли дітям, позбавленим родинної соціалізації, вдавалося вижити у природі. Так, у ЗО-х роках XX ст. англійські місіонери знайшли в Індії восьмирічну дівчинку, яка виросла серед вовків. Вона ходила без одягу, їла сире м'ясо і дуже вороже сприймала людей. Пізніше, навчаючись у школі місіонерів, вона навчилася користуватись простим набором слів і по­чала виявляти дружнє ставлення до інших дітей, але не зуміла на­вчитися читати. Такі випадки показують важливість перших років життя для соціалізації особистості.

У віці трьох-восьми років на дитину впливають додаткові агенти соціалізації: вчителі, вихователі літніх таборів, лікарі тощо. У цей час не тільки росте кількість агентів соціалізації, але і змінюється програма дій. Більше уваги приділяється опануван­ню пізнавальних навичок: дитина вчиться користуватись буквами та числами, засвоює складні системи правил. З віком головними агентами соціалізації можуть стати не батьки, а однолітки.

Родинна соціалізація являє собою світ стабільності, захи­сту, чітко означених ролей. «Добре» і «погане» в ньому чітко розмежовані, а фантазії та реальність змішані у процесі гри. Дорослі оберігають дитину і від несприятливих фізичних факторів, і від складних соціально-психологічних проблем.

Тому перехід від світу первинної соціалізації до світу вторинної є певною кризою. Людина втрачає відчуття безпеки, світ навко­ло виявляється сповненим суперечностей і вимог, які часом бува­ють взаємовиключними. Криза первинної соціалізації — це криза

Сім'я

-^ 27

картини світу, а також свого місця у цьому світі, де немає більше чітко визначених ролей: не завжди зрозуміло, де друзі, а де во­роги, що добре, а що погано, безліч «відтінків» різних життєвих ситуацій чекає на вирішення. Якщо у світі первинної соціалізації, у родині, місце дитини було визначеним — це центральне або одне з центральних місць, за яке не потрібно було боротися, то в дорос­лому світі існує безліч найрізноманітніших варіантів, які можна обирати, і для їх досягнення найчастіше потрібні зусилля.

Родинну соціалізацію можна вважати успішною тоді, коли дитина виходить із неї здатною впоратися зі складнощами, які готує школа і поступове опанування дорослого світу. «Невдача» або «успіх» соціалізації можуть залежати від методів, що викори­стовуються в її спрямованому процесі.

Здатність вписатись у суспільство з його нормами або схильність виявляти спротив соціальним вимогам залежать від того, як люди­на сприймала допомогу або контроль з боку батьків. Підлітки, яким рідні мало співчували та допомагали, у ставленні до яких зловжива­ли владою в сім'ї, схильні повставати проти норм суспільства, про­тиставляти свої власні принципи загальноприйнятим цінностям.

Водночас люди, що отримали не дуже адаптивну родинну соціалізацію, можуть самі створювати інновації як у своєму житті, так і для інших. Наприклад, у сім'ях алкозалежних іноді виро­стають упевнені тверезі, які можуть ще й наполегливо розповсю­джувати свої цінності.

СІМ'Я

Сім'я — це мала соціальна група, що має в основі відносини кровної спорідненості, шлюбу та батьківства. Для такої групи ха­рактерна спільність побуту, взаємна моральна відповідальність і турбота про несамостійних членів.

Стосовно всього суспільства сім'я — це ще й система відносин, норм поведінки та ролей, що склалась історично й виконує за­вдання фізичного та духовного відтворення суспільства. У цьо­му відношенні сім'я забезпечує потреби не тільки людини, а й суспільства. Історично структура сім'ї залежить від загаль­них тенденцій розвитку культури.

Характеристики сучасної сім'ї в порівнянні з минулим:

— домашнє господарство, на відміну від історично традиційної сім'ї, існує окремо від місця роботи, домогосподарство перестає бути основною економічною одиницею;

Тема II. Соціалізація особистості

— відбувається перехід від' розширеної сім'ї, що складалася з трьох поколінь різного віку, до нуклеарної, тобто такої, що складається з ядра — пари, яка живе разом, та їхніх дітей;

— шлюбні стосунки стають важливішими за рід, розширена сім'я (де співіснує декілька поколінь) як засіб співіснування відходить у минуле;

— відбувся масовий перехід від багатодітної сім'ї до малодітної та однодітної, цінними стали індивідуальність і духовні якості дитини, тому що кількість дітей у сім'ї в середньому зменшилася, рішення мати дитину в сучасному суспільстві спирається найдужче на емоційні, психологічні.чинники;

— сім'я, заснована на соціальних вимогах суспільства, по­ступається місцем сім'ї, що виникає в результаті свідомого вибору кожної людини й міжособистісних уподобань замість нормативних побажань оточення;

— відбулася трансформація сексуальних відносин, мета і ре­зультат яких — не лише народження дітей, а самостійна сфера отримання емоційного та фізичного задоволення, осо­блива сфера спілкування та взаємодії людей.

У сімейній поведінці — у питаннях обрання шлюбного пар­тнера, кількості дітей, способу ведення сімейного господарства та соціальних ролей у ньому — індивід здебільшого спирається на ті культурні норми та взірці, що були засвоєні під час соціалізації.

Сучасна ситуація в Україні поєднує в собі толерантність до великої кількості взірців, що приходять з інших культур че­рез медіа, з традиційними нормами, що регулювали цю сферу про­тягом життя кількох попередніх поколінь.

Традиційною для української культури є моногамна сім'я, в якій домогосподарством займається жінка. Західні взірці по­будови рольового розподілу вносять більш рівномірне виконання домашніх обов'язків обома дорослими членами сім'ї. Моногамія вважається в багатьох європейських культурах найбільш при­йнятним взірцем взаємин з погляду моралі, однак є тенденція до серійної моногамії (коли одна частина життя проводиться з од­ним партнером, інша — з наступним і т. д.), зростає кількість не­повних сімей (в яких діти ростуть з одним із батьків).

Г

Словник =———-—_-==_==_=_=____=_===_=^ Моногамія — форма шлюбу, що укладається між одним чоловіком

та однією жінкою.

Сім'я

Полігамія — форма шлюбу, що укладається між одним чоловіком або жінкою та кількома партнерами протилежної статі. Розрізняють полігінію (форму групового шлюбу, при якій один чоловік має кількох дружин) та поліандрію (форму шлюбу, при якій одна жінка має кількох чоловіків).

Патрилокальне поселення — соціальна норма, згідно з якою мо­лода сім'я оселяється в сім'ї чоловіка, тобто молода жінка покидає свою сім'ю й оселяється в обраного партнера. Саме ця корма діяла в Україні на початку XX ст., тому сучасники можуть відчувати її відлуння.

Матрилокальне поселення — соціальная норма, яка вимагає, щоб молоді оселялись у батьків жінки. Існувало у суспільствах, де жінки володіли землею.

Неолокальне поселення — при такій нормі молода пара оселяється окремо у власну оселю, одразу утворюючи нуклеарну сім'ю. Найбільш розповсюджене в багатих державах Заходу, однак останнім часом через:іасоби масової інформації ця норма потрапляє до багатьох культур, зокрема і в нашу: молоді пари все частіше намагаються жити окремо від батьків. За даними Мердока, з 250 суспільств на 1949 рік лише у 17 була поширена норма неолокального поселення.

Нукяеарна сім'я -■- така сім'я, що складається з пари подружжя та їхніх дітей.

Розширена сім'я — сімейна структура, що поряд із нуклеарною сім'єю включає інших родичів: старших батьків, сестер та братів, онуків тощо.

Сім'я посідає важливе місце в конструюванні життя індивіда. Крім задоволення сексуальних потреб та досягнення соціального статусу успішної в цій сфері людини, для більшості людей у су­часному суспільстві це місце, де зосереджені очікування най­більш психологічно близького спілкування, затишку, відчуття взаємодопомоги та несамотності, на відміну від робочого сере­довища, в якому поширюється індивідуалізм західної куль­тури та етос ефективності, що робить роль людини подібною до ролі механізму («ти потрібен, доки ти працюєш і приносиш результат»).

За пірамідою потреб людини, сформульованою А. Маслоу, сім'я задовольняє найбільш базові, пріоритетні потреби людини: це й упорядковане задоволення всіх фізіологічних потреб, потреби у захисті та належності до спільноти, і потреби у психологічній близькості з іншими людьми. Ось чому саме культура відносин у сім'ї, її гармонійний або, навпаки, деструктивний розвиток суттєво впливають зсередини на індивіда та його відчуття особи­стого щастя й реалізованості у світі.

Раніше були чітко встановлені суспільні норми, які вимагали 1 від людини брати шлюб у певному віці та з людьми, відібраними 1 за певними критеріями, народжувати дітей тільки у шлюбі. У су- ' часних європейських суспільствах норми стають все вільнішими, передбачають для людини реалізацію власних психологічних по­треб. Створення сім'ї все більше залежить від власних цінностей людини. У сучасному суспільстві співіснують різні моделі шлюбної поведінки: питання, чи створювати сім'ю взагалі, бажання люди­ни створити або розірвати нестандартні моделі стосунків, обира­ти партнера за власними уподобаннями, питання свідомого обран­ня кількості та наявності взагалі дітей, тепер стали питаннями вільного вибору, як ніколи.

На перший план виходять потреби у психологічному стані внутрішньої гармонії людини, створення в сім'ї її власного ком­форту, тому ця сфера стала простором не для підкорення прописа­ним історією нормам, а для індивідуальної творчості, з якою багато

людей не можуть упоратись, про що свідчить кількість розлучень, ппмотніх людей тощо: набуває нового значення вміння будувати культуру відносин при створенні сім'ї.

Ентоні Гідденс — сучасний англійський соціолог, доктор філософії Кембриджського університету, дослідник багатьох сфер сучас­ного суспільного життя, має понад 200 ста­тей та 34 книги, що видані 22 мовами світу. Гідденс узагальнив зміни, що характеризують сучасний стан розвитку інституту сім'ї, в своїй праці під назвою «Трансформації інтимності. Сексуальність, любов та еротизм у сучасних суспільствах». Є автором концепції «чистих відносин», що спрямовуються не зовнішніми вимогами соціального або економічного по­ходження, а тим, що ці відносини насправді можуть дати їх учасникам.

Ентоні Гідденс показав, що традиційні форми у сфері шлюбно-оімейних відносин є так званими «інститутами-оболонками»: вони продовжують називатися як раніше, однак їх наповнення ради-кпльно змінилося в сучасному суспільстві.

Сьогодні подружня пара є центром сімейного життя, любов І вибір за власними психологічними та раціональними критеріями стають основою створення шлюбу. Змінюються три основні сфери, де емоційне спілкування та інтимність замінює собою традиційні регулятиви відносин за допомогою встановлених та засвоюваних норм. Це сфери сексуальних і любовних відносин, відносин батьків ти дітей, відносин дружби.

Міжособистісні та еротичні зв'язки формуються тепер як «чисті нідносини», для яких зовнішні умови соціального або економічного життя не несуть визначальної ролі. Відносини у такому разі трима­ються на тому, що можуть дати учасникам самі по собі,, чим вони цінні для людей, втягнутих у них. При цьому відносини ґрунтуються на добровільно взятих на себе обов'язках, а не зовнішніх приму­сах. Довіра має велике значення у цьому процесі та досягається шляхом взаємного розкриття партнерів.

Нинішні відносини в сім'ї є цілком демократичними: це від­носини рівних людей з рівними правами й обов'язками, вільні від примусу та насилля.

Відносини, що стимулюються від примусу зовнішніх очікувань суспільства або групи агентів соціалізації, за Е. Гідденсом, мають

32 ~-

Тема II, Соціалізація особистості!

Сім'я

—ь 33

ряд істотних рис, що не дають людині розкритися як вільному! громадянину сучасного суспільства, чиє особисте життя є його| власною справою. Однак і власні нереалізовані потреби штовха­ють людей до необміркованих, поспішних стосунків із недостат-1 ньо співзвучною людиною. Потрібно бути обережним і не спирати-І ся у своєму бажанні створення сім'ї лише на пристрасть, а також| аналізувати стосунки.

Відносини залежності від наявності коханої людини мають! назву адиктивних (адикція — залежність) та характеризуються! острахом стати самотнім, втратити людину, що поруч. Вони вми-1 кають ряд захисних дій, що можна спостерігати у таблиці (при­водиться за Е. Гідденсом).

Характеристики адиктивних зв'язків у порівнянні з інтимними стосунками1

Культура сімейних відносин, заснована на довірливому підході до співіснування з іншим індивідом, приносить вище задоволення особистим життям, зменшує ризики взаємного невдоволення або почуття своєї нецінності для партнера.

За типом розподілу влади в сім'ї виділяють авторитарні сім'ї та егалітарні (демократичні).

З точки зору умов соціалізації, що можуть відбуватись у різних соціальних групах, виділяють екзогамний шлюб (соціально-і'етерогенний, що поєднує різні соціальні групи) та ендогамний (соціально-гомогенний, що встановлюється в межах спільної соціальної групи).

,. Словник =—

Егалітарна сім'я — тип сім'ї, в якій розподіл влади характе­ризується рівністю прав та обов'язків подружжя, їх демократичним розподілом відповідно до спроможностей індивідів.

Авторитарна сім'я — тип сім'ї, в якому один із членів сім'ї є «го­ловою», керує іншими.

Екзогамний шлюб — такий, що встановлюється між представ­никами різних соціальних груп, як-от: різні національні культури, соціальні статуси, суттєво різний рівень прибутку, релігійні уподобан­ня, суттєва вікова різниця, різні професійні культури тощо.

Ендогамний шлюб — такий, що встановлюється між представни­ками однієї спільноти.

Гидденс Э. Трансформация интимности. — СПб.: Питер, 2004. — 208 с. — С. 112-114.

Отже, шлюб буде ендогамним відносно однієї соціальної спільноти (наприклад, національної), однак може при цьому бути екзогамним відносно іншої (наприклад, релігійної конфесії).

Чим більше спільного мають соціальні групи, які представля­ють індивіди, поєднані шлюбом, тим більш оптимістичний про-

Тема II. Соціалізація особистості

гноз для подальшого розвитку їхніх відносин. Менше причин для конфліктів, яких у будь-яких умовах вдосталь на етапі станов-' лення нової сім'ї. Велике значення на цьому етапі має культура1; вирішення конфліктів та самовдосконалення, вміння йти назустріч іншій людині. При високій здатності до соціалізації, пристосуван­ня до нових умов можливе збереження стосунків і успішне подо­лання існуючих відмінностей.

Якщо люди належать до одного соціального прошарку (які роз­глядаються в темі соціальної стратифікації), така сім'я, як пра­вило, більш стабільна, гармонійна та тяжіє до більшої рівності у правах між подружжям.

За українським соціологом Оленою Олександрівною Яку-бою, внутрішня гармонія сім'ї визначається сукупною дією як зовнішніх, так і внутрішніх чинників. До внутрішніх мож­на віднести такі, як взаємна любов, почуття відповідальності відносно супутника та дітей, взаємне бажання щастя, турбота один про одного, реалізація в шлюбі власних прагнень особистості. Зовнішні чинники: тиск нормативних систем, що вимагають збереження сім'ї, турбота про дітей, вплив суспільної думки, економічних умов.

Зовнішні чинники зумовлені соціалізацією, однак відповідність поведінки інтеріоризованим людиною вимогам надає більшої впевненості та спокою.

За Яном Щепаньським, серед критеріїв того, що культура сімейних відносин установилася, можна назвати такі:

— міцність шлюбу, впевненість у сенсі його існування;

— суб'єктивне відчуття щастя в обох членів подружжя;

— відповідність побажанням ширших соціальних груп;

— розвиток особистості обох членів подружжя, їх само-' актуалізація, виховання спроможних, активних дітей;

— досягнення внутрішньої інтеграції сім'ї, відсутність кон­фліктів.

Сім'я

Це цікаво

Г Багатодітною в Україні вважається сім'я, що має трьох та більше дітей.

Психологічний клімат у сім'ї створюється подружньою парою! і є предметом праці над гармонійними стосунками. Діти можуть| засвоїти його тільки через приклад.

Для гармонійного клімату в сім'ї характерні можливість роз-| витку кожного її члена, згуртованість, відчуття захищеності,!

Надійності та емоційної задоволеності, відповідальність та гор­дість за свою належність до сім'ї. Ознаками наявності гармоній­ного клімату є бажання членів сім'ї проводити у ній свій вільний Чйс, разом докладати зусиль до домашніх спрай, спілкуватися, підтримувати справи кожного члена.

Основою гарного клімату є здатність партнерів до довіри, по-іаги до інших та взаємопорозуміння.

На думку Вірджинії Сатір, для здорової сім'ї характерні такі Ознаки:

1) кожен член сім'ї сприймається як рівний іншим;

2) довіра, чесність і відкритість характеризують сімейне спіл­кування;

3) члени сім'ї підтримують один одного;

4) кожен несе свою частку відповідальності за сім'ю в ці­лому;

5) члени сім'ї разом відпочивають, отримують задоволення від життя;

6) сім'я дотримується власних традицій та ритуалів;

7) у сім'ї поважають особливості та унікальність кожного члена;

8) поважається право на особистий простір та приватність влас­ного життя кожного;

9) почуття кожного члена сім'ї беруться до уваги.

Портрет класика *—

Вірджинія Сатір — американський психо­лог та психотерапевт зі світовим ім'ям. Отри­мала освіту в університеті Вісконсин, займа­лась приватною психотерапевтичною практи­кою. Працювала в Каліфорнійському науко­во-дослідному інституті психіатрії у Пало-Лльто. З 1973 р. — професор університетів Вісконсин та Чикаго. Однією з перших по­чала досліджувати проблеми психології сім'ї та сімейної терапії. Книги В. Сатір не­одноразово перевидавалися на багатьох мо­нах світу: «Спільна сімейна психотерапія», ♦ Психотерапія сім'ї», «Як будувати себе і свою сім'ю». За словами А. С. Співаковської, В. Сатір належало унікальне вміння «пред­ставити для широкого загалу те інтимне і таємне, що відбувається в сімейному житті, не зруйнувавши при цьому ані глибини, ані витонченості цих дивовижних явищ».

Вірджинія Сатір (1916-1988)

Тема II. Соціалізація особистості

Функції сім'ї

— Репродуктивна (народження дітей: відтворення населення у біологічному та соціальному контексті);

— господарсько-економічна (функція спільного ведення домо-господарства, накопичення і спадкового передання мате­ріальних благ, соціального статусу);

— соціалізаційна (спадкоємності розвитку культури, пере­дання навичок усередині сім'ї від старшого покоління ді­тям);

— духовного розвитку (взаємного соціалізаційного збагачення партнерів);

— рекреативна (сім'я відіграє роль того місця, де людина від­почиває, набирається сил, отримує психологічну підтримку; спільне дозвілля);

— комунікативна (задовольняє потребу людини у відчутті на­лежності до спільноти);

— соціальної підтримки (члени сім'ї допомагають один одно­му в складних ситуаціях, найчастіше вони є найближчи­ми людьми; також сім'я надає соціальний статус її чле­нам);

— функція задоволення потреби людини у щасті. Функції, що їх виконує сім'я як соціальний інститут, важливі

як для суспільства (це макросоціальний рівень), так і для конкрет­них його членів (мікросоціальний рівень).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: