Засоби ослаблення упереджень, стереотипів та дискримінації в суспільстві 3 страница

Основи соціальної стратифікації сучасного суспільства

Еріх Фромм (1900-1980)

Специфічна основа міжособистісних'відносин — емоційна осно­ва, ті почуття, що зароджуються в індивідів одне до одного.

Типи міжособистісних відносин за критерієм емоційної гли­бини:

1. Знайомство.

2. Приятелювання. Поверхове спілкування на основі взаємної симпатії.

3. Товаришування. Відносини, в яких індивіди мають спільну ■мету, солідарність.

4. Дружба. Тісний психологічний контакт між людьми, що включає духовні сфери особистості. Індивідуально вибірко­вий тип відносин, що базується на взаємній повазі, взаємо-підтримці, емоційному контакті.

5. Любов. Найбільш глибоке людське,почуття, що є виявлен­ням вільного глибинного устремління людини, що поєднує духовне, інтелектуальне та фізичне, особисте та загально­людське архетипічне сприйняття іншої людської істоти.

ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ СТРАТИФІКАЦІЇ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

Під соціальною стратифікацією розуміють багатовимірний, Ієрархічно організований соціальний простір, який наповнюють соціальні групи та стани, що мають різні можливості доступу до соціальних благ (матеріальних та духовних).

Ці групи відрізняються одна від одної мірою владних можливо­стей, власністю, соціальним статусом. Соціолог Пітирим Олексан­дрович Сорокін відзначав різні зрізи диференціації в суспільстві::іа національністю, громадянством, родом занять, економічним статусом, релігійною конфесією. Однак стратифікація має три' основні форми: економічна, професійна та політична. При цьо­му належність до вищого прошарку в одному зрізі найчастіше пов'язана з можливістю конвертації у вищий прошарок в іншому (економічна та професійна; політична й економічна тощо).

За Максом Вебером класифікація трохи інша: в основі стра­тифікації лежать ієрархічні структури власності (володіння влас­ністю та рівень прибутку), влади (політичні сили) та престижу (статус, що пов'язаний з можливостями виконувати певну роль І і посідати певне становище).

За Пітером Блау, положення індивіда в сучасному суспільстві {визначається низкою параметрів, що наведені нижче.

Номінальні параметри — визначають неієрархізовану стра­тифікацію (християнин і католик не мають чіткого рангу, хто ви­щий, тобто знаходяться на одному рівні):

1) стать;

2) раса;

3) етнос;

4) релігійна віра;

5) місце проживання;

6) політична орієнтація;

7) мова.

Рангові параметри (визначають іерархізовані позиції індивідів, тобто мають шкалу градації, яка позиція вища, яка — нижча):

1) освіта;

2) прибуток (рівень зарплати);

- 3) майно (отримане у спадок або накопичене — акції, маєтки, золото та ін.);

4) престиж;

5) влада;

6) походження;

7) вік;

8) адміністративна позиція;

9) інтелігентність.

— Словник........................

Соціальний простір — сукупність усіх статусів, наявних у дано­му суспільстві.

Соціальна стратифікація — багатовимірний, іерархізований (гру­пи розташовуються за рівнем згори донизу) розподіл соціальних пруп; виділених за критеріями прибутку, влади, освіти та престижу.

Соціальний склад населення — це сукупність великих соціальних груп за віком, статтю, професією, релігійною вірою тощо.

Маргінальність — стан особистості або групи, що перебуває на межі різних страт або культур. Це стан відриву від старої страти, але ще не повної адаптації до нової.

За Оленою Олександрівною Якубою, відповідно до можливо­стей мобільності виділяються три різновиди стратифікації; закри­та, жорстка та відкрита. Відкрита класова стратифікація не знає формальних заборон переходу з однієї страти в іншу, заняття пев­ними професіями, нерівних шлюбів тощо.

Найпростіший розподіл — на вищий, середній та нижчий прошарки. Між кожними двома прошарками існує соціальна дистанція, яка дозволяє їх виділити.

Основи соціальної стратифікації сучасного суспільства

І

Це цікаво

Габітус — система стійких схем поведінки та сприйняття, що відповідає певній позиції в суспільстві й виявляється від реакцій до зовнішнього вигляду (коли вам кажуть «директор», «вчитель» або «гангстер» — той узагальнений образ, що виникає у вашій уяві, і є габітус). Габітус набувається відповідно до позиції, яку людина займає,.іноді перед тим, іноді через значний час після того, як люди­на обійме посаду, потрапить до певного прошарку тощо. Термін роз­роблений у сучасному вигляді П'єром Бурдьє.

Основні історичні системи стратифікації

Чотири основні системи стратифікації суспільства різних часів за Ентоні Гідденсом: рабство, касти, стани і класи.

Рабство — найдужче виявлена форма нерівності, при якій частина індивідів є власністю інших. Останні рабовласницькі культурні норми було скасовано у Північній та Південній Америці, відтоді рабство як формальний інститут вважається сьогодні май­же цілком відсутнім у світі. Однак залишаються протиправні осе­редки різних форм рабства, переслідувані системою міжнародного правосуддя.

Касту асоціюють найчастіше з культурою індійського суб­континенту. Термін «каста» португальського походження, означає «рід» і «чистий рід». У самих індійців немає терміна для опису кастової системи в цілому, різні слова розкривають її різні аспек­ти. Серед них — два головних — варна і джати. Варна вклю­чає чотири категорії, що ранжуються за соціальним престижем. Джати визначають групи, всередині яких кастові ранги мають організований характер. Вища варна, брахмани, представляють найвищий рівень чистоти, недоторканні — найнижчий. Брахма­ни повинні уникати певних типів контактів з недоторканними, і тільки недоторканним дозволяються фізичні контакти з твари­нами чи з субстанцією, що вважається нечистою. Концепція каст іноді застосовувалася поза індійським контекстом, коли декілька етнічних груп піддавалися сегрегації й домінувало поняття расової чистоти (південна частина США, Південна Африка).

Стан був частиною європейського феодалізму, але існував також у багатьох інших традиційних суспільствах. Феодальні стани включали страти з різними обов'язками та правами, іноді закріпленими законом. У Європі до найвищого стану включа­ли аристократію та дворянство. Духівництво складало інший стан, маючи нижчий статус, але володіючи різними привілеями.

До так званого «третього стану» належали слуги, вільні селяни торговці та художники. На відміну від каст, міжстанові шлюби й індивідуальна соціальна мобільність сприймалися толерантне!

Соціальний клас є особливою соціальною групою, що маї власну психологію, потреби, власні цінності. На кожному етап економічного, соціального та культурного розвитку суспільств класове становище зумовлює склад і обсяг матеріальних та ду ховних благ, доступних класу, діяльність, можливості, інтересі та цінності. Класові інтереси — не тільки економічні, а й такі що зачіпають усі сфери життєдіяльності. І

Конфлікт класових інтересів викликає класову боротьбу в суі| спільстві. Співвідношення кількості населення, що являє собов найвіддаленіші один від одного класи, має назву класової поля ризації в суспільстві: Наприклад, у нинішньому європейському суспільстві середній клас складає близько 60 % — це запобігає сильній поляризації суспільства за рахунок нижчого та вищого класів. Поляризація призводить до класового конфлікту, а на­явність міцного середнього класу, навпаки, веде до стабільності суспільства та його безпеки.

«Портрет класика

Каря Генріх Маркс — німецький філософ, соціолог, економіст, суспільний діяч. Ві­домий роботами про історичний матеріалізм, діалектичну філософію, економічну теорію додаткової вартості, теорію послідовної зміни соціально-економічних формацій у суспільстві. Розробив теорію класу, класової свідомості класової боротьби.

Основи соціальної стратифікації сучасного суспільства

Карл Генріх Маркс (1818-1883)

Класовою свідомістю називається усвідомлення класом інте­ресів, власної психології та ідеології. Різноманітні потреби, інтереси та мотиви діяльності представників класу ведуть до формування таких психологічних особливостей та усвідомлених інтересів. Роз виток класової свідомості проходить такі стадії:

— усвідомлення схожості представників між собою;

— поява групового усвідомлення себе як спільноти, що пов'язана спільними умовами життя, потребами, інтересами та проб­лемами;

— рівень розвитку солідарності: почуття єдності великої спіль­ноти та своєї належності до неї.

Класи мають такі визначальні риси:

1. Класи не створюються на основі правових і релігійних норм, а належність до них не ґрунтується на спадковому становищі та звичаях.

2. Класові системи більш рухливі, ніж інші системи стра­тифікації, і межі між класами ніколи не бувають чітко окресленими.

3. Належності до класу індивід повинен досягти сам, вона не приписана від народження, як в інших типах систем стра­тифікації.

4. Соціальна мобільність — рух угору і вниз у класовій струк­турі — значно простіша, ніж в інших типах, тобто це від­критий тип стратифікації.

5. Класи залежать від економічної нерівності між групами лю­дей, що виявляється у ступені володіння засобами вироб­ництва.

6. В інших типах стратифікаційних систем нерівність вияв­ляється на рівні міжособистісних відносин (між слугою і паном, рабом і хазяїном, представниками вищої та нижчої каст). Для класової системи, навпаки, характерні зв'язки неособистого характеру.

Вільям Ллойд Ворнер виділив шість страт у трьох класах:

1) вища страта вищого класу — багаті люди вельможного по­ходження;

2) нижча страта вищого класу — також люди з високим до­статком, але не з аристократичних сімей (багато з них роз­багатіли на той час нещодавно, тому дуже пишалися до-

■ і- рогим одягом, автомобілями тощо — це нагадує часи пе­ребудови і виникнення нової стратифікації в Україні, що була означена «мерсами» та «малиновими піджаками», чи не так?);

3) вища страта середнього класу — високоосвічені люди, за­йняті інтелектуальною працею, та ділові люди, що мають високі прибутки: лікарі, юристи, власники капіталу;

4) нижча страта середнього класу — канцелярські службовці та інші «білі комірці»: секретарі, касири, сфера обслугову­вання;

5) вища страта нижчого класу — «сині комірці»: заводсь* службовці та інші робітники фізичної праці; 4,

6) нижча страта нижчого класу — найбідніший прошарок| що дуже скидався на люмпен-пролетаріат, про який писа| Карл Маркс. Ч

Як бачимо, ці страти залежні від рівня прибутку та рівня осв| ти, яка забезпечувала їм професійну незамінність. І

Також для західних країн (звідки ця система й прийшлі до нашої соціальної науки) для характеристики суспільства чаї сто використовувалась система семикласової вертикальної стращ тифікації:

1) вищий клас професіоналів-адміністраторів;

2) технічні фахівці середнього рівня;

3) комерційний клас;

4) дрібна буржуазія; |

5) техніки і працівники, що виконують управлінські функ­ції;

6) кваліфіковані працівники;

7) некваліфіковані працівники.

=- Словник ————=^=^=^s^^^^m—=^^===^^=^^^~ Соціальна страта (прошарок) — сукупність людей зі спільними І статусними ознаками становища в суспільстві, що відчувають свою І схожість. Страти пізнаються за культурно-психологічними оцінками, і що виявляються в індивідуальній поведінці та свідомості. Ознаки прошарку: економічне становище, вид і характер праці, обсяг влад­них повноважень, престиж, авторитет, впливовість, місце проживан­ня, специфіка споживання матеріальних і культурних благ, сімейні зв'язки, коло спілкування. •

Соціальний клас — соціальна група, що виділяється за характе­ром місця в процесі виробництва та володіння засобами виробництва в умовах ринкових відносин.

Статус — відповідність певним очікуванням та обмеженням.

Престиж — оцінка статусу в суспільній думці.

Люмпен — декласована людина, що втратила звичні для суспільства норми, цінності, способи поведінки (злочинці, бомжі тощо).

Виділяють окремо андерклас — соціальне дно, яке склада­ють непрацюючі наркомани, п'яниці, бомжі тощо, — та еліту— групу, що виконує функції управління соціумом. Також до еліти відносять людей, що виробляють нові моделі поведінки, які дозво­ляють соціуму пристосуватись до умов, що змінюються.

Поняття еліти можна зрозуміти через так звану теорію еліт — соціологічну концепцію, згідно з якою суспільство поділяється

Соціальна структура населення

на вибрану меншість — активну керівну творчу верхівку з фор­мальних і неформальних лідерів — і більш пасивну масу. Роз­різняють політичну, економічну, адміністративну, військову, ду­ховну, технічну, бізнесову та іншу еліту. Виникнення елітарної верхівки пояснюється різними причинами — політичною владою, технічним і технологічним розвитком, природною обдарованістю людей, які складають еліту. Степан Вовканич, академік Папської академії соціальних наук (Ватикан) виділяє такі основні функції еліти:

— гарант вертикального (з покоління в покоління) передання нагромадженої людством і нацією інформації, що забезпечує ідентичність народу;

;— носій і генератор нової інформації (примноження знань і соціальноого інтелекту, наукового потенціалу тощо), необхідної для здобуття більш високого рівня розвитку;

— творець розумної суспільної опозиції, регулятор адаптаційних суспільних процесів і провідник нації на шляху поступаль­ного розвитку;

— ініціатор поширення вітчизняного досвіду і знань, їх інте­грації до світового інформаційного простору;

— головний репрезентант нації, народу в системі світового співтовариства.

За Юргеном Габермасом, у сучасних умовах особлива соціальна роль покладається на клас інтелектуалів, яких відрізняє здатність першими відчувати зміни суспільства та попереджати суспільство (та керівні органи) про загрози.

Функції стратифікації:

1) підтримка соціуму в упорядкованому стані;

2) підтримка цілісності соціуму;

3) пристосування до змінних умов зовнішнього середовища зі збереженням культурної ідентичності.

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА НАСЕЛЕНИЯ

Соціальна структура населення — це демографічні, статистичні І'характеристики населення країни, які досліджує державний ко-і мітет статистики, у тому числі шляхом так званого перепису на-і еелення.

Суб'єктами соціально-демографічної структури є соціальні гру-! пи за статтю, віком, національністю, громадянством, мовою тощо, а також сім'я як клітина суспільства.

^ Соціальна структура населення

Ведеться реєстр чисельності населення, співвідношення МЩ ського та сільського населення, національного складу населення, руху населення, тих, хто мешкає в країні тимчасово, тимчасово відсутніх у країні, а також різних співвідношень — за віком і стат тю, динаміки міграцій населення працездатного віку тощо.

Словник

Демографія — наука про закономірності відтворення населен­ня, залежності його від соціально-економічних та природних умов, міграції, кількість, територіальне розміщення та склад населення, їх зміни. Також демографія надає рекомендації щодо покращення ситуації у всіх названих процесах.

У соціально-демографічній та поселенській структурі суспіль­ства враховуються розподіли населення за такими показника­ми, як:

1) вік;

2) стать; і

3) сімейний стан; і

4) національність; ]

5) мова; - ' *,!

6) чисельність населення (наявне населення, постійне населеЗД ня, тимчасово відсутні, тимчасові мешканці);

7) тип поселення (місто, село);

8) генетична структура населення (співвідношення корінного та прийшлого населення);

9) приріст або скорочення населення (позитивний та негатив­ний приріст, більше громадян народжується чи більше'по-мирає);

10) народжуваність;

11) смертність;

12) шлюбність;

13) урбанізація (зростання міст);

14) стан здоров'я населення;

15) зайнятість тощо.

Використовуються як проценти й абсолютні величини, що ха­рактеризують категорії населення за кожною ознакою, так і по­казники динаміки та показники структури населення.

Так, кількість населення, що перебуває у шлюбі, можна пред-: ставити в загальній кількості людей або як процент від усіх людей, що мешкають в Україні. У той час як шлюбність є динамічним по-і казником, який характеризує кількість шлюбів, що реєструються! протягом року на тисячу населення.

^—===——=!^^—^^—^!==^!^====—^Т—^^!—=^ СЛОВНИК =

Перепис населення — процес збору, узагальнення, оцінювання, аналізу та публікації демографічних, економічних і соціальних да­них про населення, що проживає відповідний проміжок часу в країні чи на виразно відмежованій території.

Населення — сукупність людей, що мешкають у межах.певного політичного об'єднання (країни).

Вивчаються такі типи відтворення населення, як позитивний приріст (більше народжується, ніж помирає), негативний приріст (більше помирає, ніж народжується), баланс — нульовий приріст. Для стабільності країни вважається добрим позитивний приріст у відтворенні населення. Враховуються три групи: діти та під­літки дотрудового віку — до 16 років, дорослі (жінки віком 16-55 та чоловіки віком 16-60), старша група — старші за 60 років. Для України, як і для інших європейських країн, характерний негативний приріст, старіння населення.

Депопуляція населення — це процес зниження природного приросту. Такий процес був характерний для України з 90-х років XX ст.

У 2001 році в Україні відбувся перший Всеукраїнський пере­пис населення.

Загальна кількість населення України в 2001 році становила 48 млн 457 тис. Осіб:

• міського населення — 32 млн 574 тис. осіб, або 67,2 %;; • сільського населення — 15 млн 883 тис. осіб, або 32,8 %;:і'-, • чоловіків — 22 млн 441 тис. осіб, або 46,3 %; '■ • жінок — 26 млн 16 тис. осіб, або 53,7 %.

Національний склад населення

За даними Всеукраїнського перепису населення, на території країни на 2001 р. проживали представники понад 130 національ­ностей і народностей.

У національному складі населення України переважна більшість українців, чисельність яких становила 37541,7 тис. осіб, або 77,8 % від загальної кількості населення. За роки, що минули від пере­пису населення 1989 року, чисельність українців зросла на 0,3 %, а їх питома вага серед мешканців України — на 5,1 відсоткового ■ пункту.

Друге місце за чисельністю посідали росіяни. їх кількість по­рівняно з переписом 1989 року зменшилася на 26,6 % й налічувала

Тема V. Соціум (суспільство люде

на дату перепису 8334,1 тис. осіб. Питома вага росіян у загальні! чисельності населення зменшилася на 4,8 відсоткового пункт| і складала 17,3 %.

Мовний склад населення

/ Українську мову на 2001 р. вважали рідною 67,5 % населе ня України, що на 2,8 відсоткового пункту більше, ніж за даниа перепису 1989 року. Російську мову визначили як рідну 29,6 X населення, в порівнянні з минулим переписом населення цей па казник зменшився на 3,2 відсоткового пункту. Частка інших моя які були вказані як рідні, за міжпереписний період збільшиласіГ на 0,4 відсоткового пункту і становила 2,9 %.

Наступний перепис населення заплановано на 2011-2012 рокк

СТРАТИФІКАЦІЯ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА!

Через інакші історичні умови розвитку українського суспільства:] його стратифікація відрізняється від західного взірця та не досить | добре описується запозиченими схемами.

Наприклад, клас інтелігенції в Україні не отримує такого при-бутку, як вищий середній клас Ворнера, до якого належать саме І такі типи професійної діяльності. Навпаки, вчителі, лікарі отри- і мують, як відомо, низьку зарплату через фінансування цих галу- і зей із держбюджету. Через це інтелігенцію розглядають як окреме І явище пострадянських суспільств. Велика кількість представників цього класу під час перебудови й у наступні десятиліття поїхала з України; цей процес отримав назву «витік мізків». Ще одна тенденція — незначний вплив освіти на стратифікацію прибут­ку. З одного боку, освіта не гарантує більш високого прибутку, з іншого — йде процес підвищення значення освіти і знання за рахунок різкого долучення до інформаційного суспільства. Тож роль освіти підвищуватиметься, і, ймовірно, в майбутньо-, му її статусотворча роль у стратифікації повернеться і надалі І зростатиме., І

Середній клас в Україні також відрізняється від середнього класу і на Заході. Він відіграє велику роль у стабілізації суспільства, надає і йому рівновагу. Ця роль покладається на висококваліфікованих4 робітників, представників інтелігенції, інженерів, службовцЦ| тощо.

Стратифікація сучасного українського суспільства

Також в Україні існує розвинена тіньова система t і управлінських відносин, яка отримала назву кримін що також складає окремий клас.

Таким станом речей зумовлюється специфічна стратифік українського суспільства.

В українському суспільстві процеси соціальної стратифікації розгортаються переважно на основі майнової нерівності.

Дослідники пострадянських суспільств виділили кілька мож-нивих підходів до стратифікації, що враховують цю специфіку.

Тетяна Іванівна Заславська виділяє, крім еліти та соціального дна, чотири класи: верхній, середній, базовий та нижчий.

Верхній прошарок — субеліта, це великі власники та управлінці, а також фахівці, котрі отримють великі прибутки (до них на­лежать найвідоміші адвокати, лікарі, письменники, артисти, тощо). Разом з елітою цей прошарок тримає структуру управління суспільством.

Середній прошарок — дрібні підприємці, спеціалісти з добрим прибутком, управлінці середнього та нижчого щабля, військові та представники силових структур.

Як бачимо, цей підхід до стратифікації відзначається наявністю характерного для пострадянських суспільств базового прошарку — найбільш численного, він займає у цих суспільствах місце серед­нього у західних. До базового прошарку належить більшість на­селення: робітники, селяни, працівники торгівлі та сервісу, про-летаризована частина інтелігенції.

Нижчий прошарок складають найменш освічені, бідні грома­дяни: люди без професій, вимушені мігранти, на жаль, значна ча­стина пенсіонерів та інвалідів.

Модель Наталії Михайлівни Римашевської має інший ви­гляд:

1. Елітні групи владного впливу.

2. Регіональні корпоративні еліти.

3. Верхній середній клас, що має власність і прибутки на рівні західних стандартів споживання, орієнтований на підви­щення свого статусу та на існуючу практику й етичні нор­ми господарських відносин.

4. Динамічний середній клас, прибутки якого задовольняють середні та більш високі, ніж середні, стандарти споживання, характеризуються відносно високою соціальною адаптивністю (здатністю адаптуватися), значними соціальними вимога­ми та мотиваціями, соціальною активністю й орієнтацією на легальні засоби її проявів.

112 ^

5. «Аутсайдери» —* характеризуються низькою адаптацією, низькими соціальною активністю та прибутками, але орієн­товані на легальні засоби їх отримання.

6. «Маргінали» — низька адаптація, асоціальні й антисоціальг прояви в соціальній та економічній діяльності.

7. «Криміналітет» має високу соціальну активність і адаг тацію, але при цьому раціонально діє проти легальних hoj господарської діяльності.

СУСПІЛЬНА СТАБІЛЬНІСТЬ І БЕЗПЕКА, ЇХ СОЦІАЛЬНА ЦІННІСТЬ

!

Тема V. Соціум (суспільство людей) Суспільна стабільність і безпека, їх соцІальма_Ц1нн1сть_

Словник

Соціальна стабільність — стійкий стан соціальної системи, що дозволяє їй ефективно функціонувати та розвиватися в умовах зовнішніх і внутрішніх подразників, зберігаючи свою структуру та головні якісні параметри. Механізмами соціальної стабільності є соціальні інститути держави та громадянського суспільства.

Політична стабільність — здатність політичної системи зберігатись і функціонувати тривалий час без змін.

Соціальна рівновага — принцип взаємопов'язаності та взаємо­залежності змін частин суспільства.

Соціальна безпека — захист особистості та суспільства від загроз існуванню і стабільному функціонуванню.

Політична безпека — захист стабільності політичної сфери суспільства від зовнішніх і внутрішніх загроз.

Соціальна стабільність передбачає збереження політичної й економічної структур суспільства. Стабільне суспільство здатне вчасно адаптуватись до змін, змінюючи внутрішні інститути, але зберігаючи рівновагу. В результаті стабільне суспільство являє собою впорядковане середовище для розвитку індивідів, у якому захищені їхні права та зберігається соціальний лад.

Соціальна стабільність залежить від якості життя та захисту прав людей, оберігання їхньої безпеки.

■_ Словник ==^^==^^—---------------

Якість життя — відчуття задоволеності умовами життя в йо­го матеріальному та духовному вимірах (задоволеність умовами політичного, економічного, релігійного, етнонаціонального, сімейного навколишнього середовища).

Соціальний лад — стан організованості суспільного життя, упо­рядкованість соціальних дій сукупності різних інститутів.

Легітимність — визнання правомірності, законності та значимей надання права панувати в державі конкретним політичним суб'єктам, визнаність їх народом.

Соціальній стабільності в Україні загрожують такі чинни­ки, як:

1) розповсюдженість девіантної поведінки в усіх її формах;

2) низький рівень довіри населення до основних соціальних;, інститутів (до державного правління, до армії, охорони здо­ров'я і навіть церкви);

3) соціальна незахищеність особистості.

Політична стабільність — стійкий стан політичної систе­ми, що дозволяє їй функціонувати, зберігаючи свою структуру і здатність контролювати процеси зовнішніх змін. Стабільність визначається легітимністю й ефективністю політичної влади. Розрізняють два типи внутрішньополітичної стабільності: авто­номну та мобілізаційну. Мобілізаційна стабільність формується «згори» як наслідок криз і конфліктів або в умовах авторитар­них режимів, коли- інтереси суспільства підкоряються інтересам загальнодержавної мети. Базується на примусі або легітимності спільного прориву (потрібно захистити Вітчизну, вижити тощо). Це недовговічний тип стабільності, на відміну від автономної стабільності спокійного часу. Автономний тип стабільності (не­залежний від волі політичних суб'єктів) досягається в результаті розвитку структур громадянського суспільства «знизу». Він базу­ється на легітимності, на добровільній передачі влади правля­чим суб'єктам. Такий тип можливий у сучасних суспільствах, де соціальні суперечності та конфлікти зводяться до мінімальних проявів, вирішуються легальним шляхом, культивується уявлен­ня про благополуччя держави і процвітання.

До чинників політичної нестабільності можна віднести:

— боротьбу за владу між конкуруючими угрупованнями ке­рівної еліти;

1 — переважання в державній політиці корпоративних інтересів

L-, керівних еліт;

[■ — наявність міжетнічних або регіональних суперечностей;

— складність забезпечення збереження демократичної влади

тощо.

Соціальна безпека — одна зі складових частин національної без­пеки, що виявляється в рівні захищеності особистості, суспільства, держави.

Безпека є одним із найважливіших аспектів життя людин| Це базисна потреба людини, на що зроблено акцент у Концепц ООН про сталий людський розвиток. <

Безпека людини — поняття, що за обсягом і змістом виходи^ за межі військової сфери. Воно стосується сутності життя людин усіх сторін її існування й діяльності. Для більшості людей неб(пека — це не тільки острах глобальних катастроф. Відчуття в безпеки пов'язане з повсякденними клопотами й буденними пр блемами. Захист здоров'я, життя, житла, робочого місця, економі ного та соціального благополуччя, довкілля — основні аспекі безпечного існування людини.

Таким чином, системи безпеки за об'єктами захисту поділяют ся на такі основні види:

— систему особистої і колективної безпеки людини в проце» її життєдіяльності;

— систему охорони природного навколишнього середовища;

— систему державної безпеки;

— систему глобальної безпеки.

Правову основу забезпечення безпеки життєдіяльності станов­лять відповідні закони і постанови.

Юристи визначають соціальну безпеку як сукупність відпо­відних установлених нормативно-правових актів, звичаїв і тра­дицій, що забезпечують достатній рівень особистої безпеки членів суспільства та самого суспільства в цілому.

Також важливим критерієм суспільної безпеки вважають рівень захисту особистості та суспільства від наслідків стихійних лих і техногенних катастроф. Стан і рівень соціальної безпеки характеризується питомим рівнем правопорушень і злочиїіів.

, Політична безпека — захист нації, держави від протиправ­них зовнішніх і внутрішніх зазіхань на їх політичні інтереси. Забезпечується в результаті дипломатичної, військово-політичної, економічної, екологічної, суспільної діяльності, у ході якої обме­жуються та нейтралізуються загрози її стабільності. Політична безпека за сферами впливу ділиться на міжнародну, регіональну та національну; за сферою загроз — на економічну, політичну, військову, суспільну, екологічну, інформаційну; а також відносно меж держави — на зовнішню безпеку та внутрішню безпеку., Національна безпека — здатність нації задовольняти потреби са- j мозбережеиня, самозахисту та самовдосконалення з мінімальним Г ризиком для її нагальних потреб. Це здатність нації оперативно реагувати на виклики навколишнього середовища в напрямку за­хисту свого існування.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: