Робота в надурочний час. 1 страница

Робочий час є загальною мірою кількості праці. За досягнутого розвитку прод-тивних сил сус-ва його ек-ний розвиток, добробут людей повністю залежить від кількості праці кожного і загальної маси праці ек-но активного населення в цілому. Тому сус-во змушене певним чином нормувати кількість робочого часу.

Надурочні роботи законом допускаються лише у виняткових випадках, але вони не повинні перевищувати для кожного працівника 4-х годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік (ст.62,65). До надурочн робіт заборон-ся залучати:1)вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох р; 2)осіб, молодш 18 р; 3)працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять.

Зак-ством можуть бути передбачені і інші категорії працівників, що їх забороняється залучати до надурочних робіт. Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою. Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст63). Не допускається робота у вихідні і святкові дні, однак, якщо це обумовлене характером виробництва, аварійними ситуаціями, стихійним лихом, то робота у вихідні та святкові дні компенсується наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі (ст.72).

138. Законодавче регулювання тривалості відпусток.

Робочий час є загальною мірою кількості праці. За досягнутого розвитку прод-тивних сил сус-ва його ек-ний розвиток, добробут людей повністю залежить від кількості праці кожного і загальної маси праці ек-но активного населення в цілому. Тому сус-во змушене певним чином нормувати кількість робочого часу.

Щорічна відпустка надається працівникам тривалістю не менше 15 роб днів, а для осіб мол 18 років – один календ місяць (ст.75).Щорічні дод відпустки надаються: 1)прац-м, зайнятим на роботах з шкідливими ум праці;2) прац-м, які зайняті в окремих галузях народного господарства і мають тривалий стаж роботи на одному підприємстві; 3)працівникам з ненорм роб днем тощо.Відпустка за перший рік роботи надається працівникам після закінчення одинадцяти місяців безперервної роботи на даному підприємстві. За другий і наступні роки роботи відпустка може бути надана в будь-який час відповідного робочого року.Відпустки надаються протягом усього року. Черговість надання відпусток встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, організації.Поділ відпустки на частини допускається на прохання працівника за умови, щоб осн її частина була не менше 6 днів для дорослих і 12 днів для осіб молодше 18 років.

139. Правила внутрішнього трудового розпорядку як засіб регулювання робочого часу в конкретній організації.

Труд розпорядок в організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету на основі типових правил (ст.142). Для працівників здебільшого установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. За п’ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодження з профспілковим комітетом підприємства, організації з додержанням установленої законодавством тривалості робочого тижня. На тих підприємствах і в організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним, установлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. За шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 год, 6 годин - при тижневій нормі 36 годин і 4 год – при тижневій нормі 24 год. 5- або 6-денний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки труд колективу і за погодженням з місцевою Радою нар депутатів (ст.52).

140. Регулювання режимів праці й відпочинку протягом зміни, доби, тижня та року.

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби (рис. 10.1), що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах.Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок.

Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін за добу, час відновлення працездатності між змінами.

Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін. Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток.Порядок використання робочого часу (режим змінності, початок і кінець зміни, тривалість обідньої перерви, режим праці й відпочинку) встановлюється кожною організацією самостійно і відображається в змісті колективного договору (ст.13). Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачаються правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством (ст.57). При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності (ст.58). Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час на перерви на обід). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється (ст.59).На роботах з особливими умовами і характером праці в порядку і випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановлено тривалості робочого дня (ст.60).В окремих випадках органи місцевого самоуправління можуть накладати свої обмеження на порядок використання робочого часу в зв’язку із стихійним лихом, дефіцитом енергоресурсів, нестачею засобів громадського транспорту та з інших причин.

141. Гнучкі режими праці.

В регулюванні робочого часу слід враховувати інтереси як організації в цілому, так і працівників. Якщо інтереси цих двох сторін не збігаються, тоді варто шукати компромісні варіанти розв’язання питань шляхом запровадження:*ковзного робочого тижня, * гнучкого робочого дня;* неповного робочого дня; неповного або подовженого робочого дня; -розірваного робочого дня;-тимчасової роботи; -сезонної роботи; сумісництва; надомної праці тощо.Відносять: законодавче зменшення обсягів допустимих понадурочних робіт; скорочення тривалості робочого тижня; перехід на сумарний річний підрахунок робочого часу; та інші. Класифікація гнучких форм зайнятості:* Неповна зайнятість, тобто режими зайнятості неповний робочий час;*Нестандартні орг-йні форми: тимчасові працівники, сумісники;*Нестандартні робочі місця та орг-я праці.До 1-го відносять режими, які виходять за межи 8-годинного робочого дня і 40-годинного робочого тижня. До нестандартних режимів належать: неповний робочий час та його різновиди. Гнучкий робочий рік, суть - зміна тривалості робочого тижня в зал. від потреб у робочій силі сезонних та інших галузей. Нормативною базою є сумарний фонд річного часу. Стиснутий робочий тиждень – нормальну тривалість робочого тижня розподіляють на меншу кількість роб. днів – за умови збереження нормативної тривалості робочого тижня.До 2-го належить праця на дому та робота за викликом. Обов‘язковими умовами фнкц-ня режиму гнучкого робочого часу є:*необхідність відпрацювання встановленої законом або кол. дог. тривалості робочого часу;*передбачає час обов‘язкової присутності працівника на робочому місці;*можливе лише в разі застосування п-ствами засобів реєстрації відпрацьованого часу;*залежить від потенційних можл-тей середньої та низ-ої упр-ських ланок сприймати ці режими як засіб підвищ-ня еф-ості праці;*застосовуються при роботі в одну або дві зміни;*потрібна чітко налагоджена с-ма узгодження різних питань між зацікавленими сторонами.

142. Методи аналізу ефективності використання робочого часу.

Визначення фактичних затрат часу потрібне для розроблення нормативів часу, вибору найраціональніших методів праці, аналізу якості норм і нормативів тощо.

Найпоширенішими на підприємствах методами аналізу трудових процесів є: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж. При цьому фактичні затрати часу вимірюються за допомогою секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів.

Раціональність затрат робочого часу управлінського персоналу можна визначити на основі порівняння фактичних витрат робочого часу з нормативними і визначення оптимальної структури виконуваних робіт.

Коефіцієнт раціональності Кр затрат робочого часу робітників управлінського персоналу визначається як

Кр=КеКіКс,

де К_е – коефіцієнт екстенсивного використання робочого часу

К_і – коефіцієнт інтенсивності праці;

= , знак перед радикалом при У_ф < У_н – плюс і при У_ф > У_н – мінус.

К_с – коефіцієнт раціональності структури затрат робочого часу

, де Ф – повний фонд робочого часу, годин; З – збитки робочого часу, годин; У_н – нормативні затрати робочого часу по даному елементу або групі елементів робіт n. Величина Ун визначається у годинах, знайдене значення порівнюють до 1. У_ф – відношення фактичних витрат робочого часу до нормативних; їх визначають згідно фотографії робочого дня або моментних спостережень; НВС – затрати робочого часу на роботи, які не відповідають спеціальності робітника, годин.

Методи аналізу використання робочого часу персоналу апарату управління розподіляються на три групи: особистих спостережень; одержаних даних від співробітників; розрахункові. Методи особистих спостережень бувають неперервними (фотографія робочого часу і хронометраж) та вибірковими (періодичні і моментні спостереження). Методами одержання даних від співробітників є анкетування (суцільне, вибіркове, індивідуальне), інтерв'ювання (індивідуальні і групові бесіди) і самофотографія робочого дня. До розрахункових методів відносяться розрахунки середньоарифметичних, середньозважених і інші характеристики затрат часу згідно даних кількості видів виконаних робіт за певний період часу.

143. Фотографія робочого дня.

Визначення фактичних затрат часу потрібне для розроблення нормативів часу, вибору найраціональніших методів праці, аналізу якості норм і нормативів тощо.

Найпоширенішими на підприємствах методами аналізу трудових процесів є: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж. При цьому фактичні затрати часу вимірюються за допомогою секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів.

Методи особистих спостережень бувають неперервними (фотографія робочого часу і хронометраж) та вибірковими (періодичні і моментні спостереження).

144. Поняття та значення умов праці в організації.

Умови праці – це сукупність взаємопов’язаних вир-чих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соц-х факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку прод-тивних сил суспільства, які визначають стан вир-чого серед-ща та впливають на здоров’я і працездатність людини.

Виділяють такі групи умов праці:

Санітарно- гігієнічні, організаційно- технічні, соціально- психологічні. Також слід вирізняти фізіологічні та естетичні умови праці. До санітарно – гігієнічних умов відносяться: стан повітря в виробничих приміщеннях, рівень шуму, ступінь вібрації устаткування, освітленість робочих місць і т д. Їх параметри нормуються на основі рекомендацій санітарних служб.

До соціально психологічних умов праці відносяться моральний клімат в колективі, характер взаємовідносин між його членами, високий рівень міжособових та міжгрупових зв"я”ків, соціальна захищеність, соціальна інфраструктура, соц. страхування, соц гарантії персоналу, час відпочинку і ін. При прийнятті на роботу розробляється колективний договір. В ньоиу сторони передбачають забезпечення працівниками соц гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов”яки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та вироьничого середовища, підвищення існуючого рівня охзорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійним захворюванням і аваріям.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, устаткування, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовується працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорогу праці. До нормативних документів, що регують охорону праці в організаціях належать – Конституція Укр., Закон Укр. “Про охорону праці”, КЗпП.

Розрахунок показників, що хзарактеризують стан умов праці:

- Коеф. Покращення умов праці:

Кпуп = Тфв/Тфоп +Тнв/Тноп, де Тфв – фактичний час на відпочинок у відповідності з нормативами і реальними умовами праці після проведення заходів по їх покращенню; Тнв – нормативний час на відпочинок і проведення заходів по покращенню умов праці. Тфоп – фактичні затрати опреативного часу; Тноп – нормативні затр. Опер. Часу.

Полказники контролю за нещасними випадками:

Частота нещаснгих випадків = (число травмованих за період / середньоспискова чисельність)*100

Ступінь тяжкості нещасних випадків = число днів непрацездатності / число нещасних випадків

145. Фактори умов праці та їх вплив на здоров’я, працездатність людини, продуктивність праці та інші економічні показники.

Умови праці – це сукупність взаємопов’язаних вир-чих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соц-х факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку прод-тивних сил суспільства, які визначають стан вир-чого серед-ща та впливають на здоров’я і працездатність людини.

Під умовами праці розуміють сукупність факторів виробничого середовища, які впливають на працездатність та стан здоров’я людини під час праці.

Фактори, які впливають на формування умов праці поділяються на три групи.

1.Соціально-економічні, дія яких обумовлює характер умов праці. Серед них виділяють підгрупи:*нормативно-правові (закони, норми, стандарти);*соціально-психологічні (відношення працівників до праці, психологічний клімат);*економічні (пільги, компенсації залежно від умов праці);*суспільно-політичні (організація громадського контролю за охороною праці).

2.Техніко-організаційні, що впливають на формування умов праці на робочих місцях, дільницях, цехах. Серед них виділяють такі підгрупи:*предмети праці та їх продукти (сировина, матеріали, готові вироби);*технологічні процеси;*засоби праці;*організаційні форми виробництва, праці та управління.3.Природні, дія яких не лише обумовлюється особливостями природного середовища, а й передбачає додаткові вимоги до устаткування, технології, організації виробництва та праці. Серед них виділяють такі підгрупи:*географічні (кліматичні зони);*біологічні (особливості рослинного та тваринного світу у сільському господарстві);*геологічні (характер добування корисних копалин).Свій вплив на людину система факторів спричиняє опосередковано через сукупність системи елементів, які безпосередньо визначають умови праці на робочих місцях.*Санітарно-гігієнічні елементи *Психофізіологічні елементи *Естетичні елементи *Соц-псих;

146. Характеристика елементів умов праці.

Умови праці – це сукупність взаємопов’язаних вир-чих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соц-х факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку прод-тивних сил суспільства, які визначають стан вир-чого серед-ща та впливають на здоров’я і працездатність людини.

Виділяють такі групи умов праці:

Санітарно- гігієнічні, організаційно- технічні, соціально- психологічні. Також слід вирізняти фізіологічні та естетичні умови праці.До санітарно – гігієнічних умов відносяться: стан повітря в виробничих приміщеннях, рівень шуму, ступінь вібрації устаткування, освітленість робочих місць і т д.Їх параметри норму ються на основі рекомендацій санітарних служб.

До соціально психологічних умов праці відносяться моральний клімат в колективі, характер взаємовідносин між його членами, високий рівень міжособових та міжгрупових зв"я”ків, соціальна захищеність, соціальна інфраструктура, соц. страхування, соц гарантії персоналу, час відпочинку і ін.

При прийнятті на роботу розробляється колективний договір. В ньоиу сторони передбачають забезпечення працівниками соц гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов”яки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та вироьничого середовища, підвищення існуючого рівня охзорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійним захворюванням і аваріям.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, устаткування, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовується працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. До нормативних документів, що регують охорону праці в організаціях належать – Конституція Укр., Закон Укр. “Про охорону праці”, КЗпП.

147. Державне регулювання умов праці.

Умови праці – це сукупність взаємопов’язаних вир-чих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соц-х факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку прод-тивних сил суспільства, які визначають стан вир-чого серед-ща та впливають на здоров’я і працездатність людини.

Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України “Про охорону праці”.Держ-е упр-ня охороною праці в Україні здійснюють:Кабінет Міністрів Укр, Держ-ий комітет України по нагляду за охороною праці;, міністерства та інші центральні органи держ-ої виконавчої влади; місцева держ-а адміністрація, місцеві Ради народних депутатів.Держ-ий нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють: Держ-ий комітет України по нагляду за охороною праці; Держ-ий комітет України з ядерної та радіаційної безпеки; органи держ-ого пожежного нагляду упр-ня пожежної охорони МВС України; органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби; МОЗ України.Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Закон України “Про охорону праці” від 14.10.92 визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової д-ності, регулює за участю відповідних держ-их органів відносини між власником п-ства, установи і орг-ї або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та вир-чого серед-ща і встановлює єдиний порядок орг-ї охорони праці в Україні. Закон України “Про охорону праці” включає розділи: Загальні положення; Гарантії прав громадян на охорону праці; Орг-я охорони праці на вир-ві; Стимулювання охорони праці; Держ-і міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці; Держ-е упр-ня охороною праці; Держ-ий нагляд і громадський контроль за охороною праці; Відповідальність працівників за порушення законодавства про охорону праці.

148. Гігієнічна класифікація умов праці.

Умови праці – це сукупність взаємопов’язаних вир-чих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соц-х факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку прод-тивних сил суспільства, які визначають стан вир-чого серед-ща та впливають на здоров’я і працездатність людини.

Людина здійснює свою трудову діяльність у виробничому середовищі. Воно характеризується:*організаційно-технічними умовами праці;*санітарно-гігієнічними умовами праці;*соціально-психологічними умовами праці.

Санітарно-гігієнічні фактори характеризують стан вир-чої сфери: температуру повітря, його вологість, чистоту (запиленість, загазованість), рівень шуму, вібрації, освітленості. При виконанні легких фізичних робіт нормальними рахуються такі показники: температура повітря від +17 до +22 град., вологість не более75%, швидкість до 0,3 м/с. На важких роботах температура повітря повинна бути нижче приблизно на 4-5 град. Нормальними можна вважати такі умови праці, коли рівень вир-чого шуму знаходиться в межах від 70 до 90 децибел. Норма освітленості робочих місць звичайно встановлюється в зал. від точності виконуваних робіт. Нормальної є така освітленість: невис-а точність робіт - від 100 до 300 люкс; вис-а точність - у діапазоні 1500 - 5000.

Під час праці на людину діють багато несприятливих факторів, обумовлених умовами праці. Наслідком шкідливого впливу умов праці може бути:*професійні захворювання, травми; *посилення захворювання, яке вже має робітник; *зниж працездатності та продуктивн праці.

149. Оцінювання умов праці на виробництві.

Умови праці – це сукупність взаємопов’язаних вир-чих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соц-х факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку прод-тивних сил суспільства, які визначають стан вир-чого серед-ща та впливають на здоров’я і працездатність людини.

Оцінювання умов та характеру праці на робочих місцях здійс­нюється на основі гігієнічної класифікації праці для контролю умов праці на відповідність санітарним правилам і нормам; атестації робочих місць за умовами праці; санітарно-гігієнічної паспортизації стану виробничих під­приємств; складання характеристики умов праці; розслідування випадків професійних захворювань; розроблення рекомендацій тощо. Санітарні норми широко застосовуються під час аналізу­вання й оцінювання стану умов праці та запровадженні заходів щодо їхнього поліпшення.

Аналізуючи умови праці, визнача­ють індекс відповідності фактичних умов нормативним (а) за такою формулою: A=Yф/Ун; де Уф — фактичне значення елемента умов праці; Ун— нормативне значення елемента умов праці.

Комплексне оцінювання всіх факторів здійснюється за допомогою атестації робочих місць. Атестація робочих місць за умовами праці передбачає виявлення на робочому місці шкідливих і небезпечних ви­робничих факторів та причин їхнього утворення; дослідження виробничого середовища, важкості та напру­женості трудового процесу на робочому місці; —комплексне оцінювання чинників виробничого середовища й характеру праці на відповідність Їх вимогам стандартів, санітар­них норм; обгрунтування віднесення робочого місця до відповідної категорії; підтвердження або визначення права працівників на різні піль­ги. За результатами атестації складаються переліки робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, на яких підтверджено право на пільги та компенсації, передбачені зако­нодавством; на яких пропонується встановити за рахунок підприємства певні пільги та компенсації; робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно здійснити першочергові заходи щодо їхнього поліп­шення.

Оцінювання проводиться за даними атестації робочих місць І спеціальних інструментальних вимірювань, які відображаються в карті умов праці на робочих місцях. Ступінь шкідливості факторів виробничого середовища та важ­кості праці визначається в балах (від 1 до 3 балів) за гігієнічною класифікацією праці.

Кількість балів за кожним фактором проставляється в карті умов праці. Для оцінювання впливу фактора на умови праці вра­ховується час його дії протягом зміни. Хфакт.=Хст*Т де -Хфакт. — фактична оцінка, бали; Хст — ступень шкідливості фактора або важкості праці; Т— відношення часу дії даного фактора до тривалості зміни. Залежно від загальної оцінки всіх факторів визначається вели­чина доплати до тарифної ставки

Крім типової методики оцінювання умов праці, застосовується методика інтегрального бального оцінювання важкості праці в конкретних умовах виробництва.

Інтегральний показник важкості (/в) праці визначається за та­кою формулою: де Хопр — величина рівня елемента, який отримав найвищу оцін­ку (балів); сум.Хі -— арифметична сума величин рівнів усіх елементів, за винятком Хопр; п — загальна кількість елементів умов праці. Залежно від рівня інтегральної оцінки умов праці виділяють шість категорій важкості

150. Засоби компенсації впливу на працівників несприятливих умов праці.

Умови праці – це сукупність взаємопов’язаних вир-чих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соц-х факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку прод-тивних сил суспільства, які визначають стан вир-чого серед-ща та впливають на здоров’я і працездатність людини.

Законом України про охорону праці регулюються гарантії прав громадян про охорону праці. При укладенні договору громадянин має бути проінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві. Усі працівники підлягають обов”язковому соціальному страхуванню власником від нещасних випадків і професійних захворювань. Працівники зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безплатно забезпечуються лікувально- профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно- оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додатково оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату прці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в передбаченому законод. Порядку.

При роз’їзному характерові роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально – профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів.власник може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором працівникам пільги і компенсації не передбачені чинним законодавством. На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спец. Вуття та ін, засоби індивідуального захисту, а також змиваючі та знешкоджуючі засоби.

Відшкодування власником шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров”я: власник відшкодовує шкоду заподіяну каліцтвом або іншим ушкодженням здоров”я, пов”язаним з виконанням трудових обов”язків, у повному розмірі втраченого заробітку, а також сплатити потерпілому одноразову допомогу. У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги повинен бути не менше п”ятирічного заробітку працівника на його сім”ю і т. д. За працівниками які втратили працездатність у зв”язку з нещасним випадком зберігається місце роботи.

Також власником відшкодовується моральна шкода.(страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погірщення або позбавлення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми.і ін.)

151. Основні напрями поліпшення умов праці на виробництві.

Умови праці – це сукупність взаємопов’язаних вир-чих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соц-х факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку прод-тивних сил суспільства, які визначають стан вир-чого серед-ща та впливають на здоров’я і працездатність людини.

Умови праці – це сукупність сторін і зв’язків доцільної д-ності людини. Вони відіграють велику роль в її орг-ї. Несприятливі умови в значній мірі знижують прод-тивність праці і еф-ість д-ності орг-ї в цілому.

Планування роботи з охорони праці, поліпшення умов праці здійснюється в таких напрямах:*розробка довгострокових програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;*розробка перспективних планів підприємства;*поточних річних планів підприємств;*оперативних.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: