ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Якими є роль і значення мови в суспільному житті?

2. Які функції виконує мова в житті людини й суспільства?

3. Що таке мовна норма? Які мовні норми ви знаєте?

4. Що таке літературна мова?

5. Поясніть зміст поняття «державна мова».

6. Яка сфера використання та призначення розмовного стилю?

7. Які основні ознаки й мовні засоби розмовного стилю?

8. На які підстилі поділяють розмовний стиль?

9. У яких стилях невід’ємною складовою може бути розмовний стиль?

10. Які стилі може поєднувати художній стиль?

11. Який стиль за ознаками та мовними засобами близький до публіцистичного стилю?

12. Що таке функціональний стиль?

Тема 2. Терміни. Термінологія. Професіоналізми.

1. Поняття про термінологію, термін і терміносистему.

2. Параметри економічної терміносистеми.

3. Тематичне членування термінів.

4. Способи творення термінів.

5. Поняття «терміна-запозичення».

6. Професійна лексика і професіоналізми.

1. Поняття про термінологію, термін і терміносистему.

Різні автори тлумачать термінологію по-різному. А.В. Суперанська наголошує на багатозначності слова «термінологія» і на практиці виокремлює п’ять його значень, зокрема:

1) сукупність чи деяка невизначена множина термінів-слів взагалі;

2) сукупність термінів (понять і назв) будь-якої визначеної галузі знання;

3) вчення про творення, склад і функціонування термінів взагалі;

4) вчення про творення, склад і функціонування термінів певної галузі знань, що вживаються в певній мові, та їхніх еквівалентів в інших мовах;

5) загальне термінологічне вчення.

В енциклопедії «Українська мова» термінологію визначено як «сукупність термінів, що обслуговують певну сферу знань, пов’язаних з системою понять».

Деякі вчені трактують поняття «термінологія» та конкретизують його, додаючи низку лінгвістичних характеристик. Для них – це «співвіднесена з певною галуззю знання, проблемою, темою, науковою школою сукупність термінів, які пов’язані між собою на поняттєвому, лексико-семантичному, словотвірному (дериватологічному) та граматичному рівнях». Звідси, термінологія – це сукупність термінів будь-якої визначеної галузі знань, що об’єднані між собою на поняттєвому, лексико-семантичному, словотвірному та граматичному рівнях.

Економічна термінологія. Сучасна наука має складну ієрархічну будову, а економіка як частина суспільного життя, є ще складнішим, взаємопов’язаним та інтегрованим механізмом, який перетинається з багатьма суміжними науками. І всю цю сукупність понять об’єднує поняття «економіка», що є «найважливішою сферою суспільного життя, у якій на основі використання різноманітних ресурсів здійснюється виробництво, обмін, розподіл та споживання продуктів людської діяльності, формується і постійно розвивається система продуктивних сил і економічних відносин, якими управляють різні типи економічних законів».

З огляду на вище зазначене економічну термінологію визначаємо як сукупність термінів, співвіднесену з найважливішою сферою суспільного життя, у якій здійснюється виробництво, обмін, розподіл і споживання продуктів людської діяльності, та пов’язану на поняттєвому, лексико-семантичному, словотвірному й граматичному рівнях.

Становлення поняття «економічна термінологія» нерозривно пов’язане з її структуруванням. Пропонуємо вичленувати в економічній термінологічній мережі такі рівні:

Загальнонаукова термінологія.

Загальноекономічна термінологія.

Спеціальна термінологія.

Галузева термінологія.

Галузева термінологія використовує терміни, властиві верхнім трьом рівням, і свої власні, специфічні, що позначають реалії, притаманні лише цій галузі виробництва.

Термін – це мовна одиниця, що позначає реалію певної галузі і співвідносна з її поняттям та виявляє певну сукупність ознак і є складником терміносистеми.

Поняття «системності» у вітчизняній термінології, та й не тільки, ні в кого не викликає сумнівів, так як терміни існують не ізольовано, а належать до певних сукупностей, між елементами яких наявні зв’язки і відношення. Проте дослідники по-різному розглядають системні властивості і параметри термінологічного матеріалу, оскільки існують суттєві відмінності між термінологіями: біологічними, технічними, з одного боку, та гуманітарним, соціально-економічними, з другого боку. Останні включають велику кількість термінів, що походять із загальновживаної лексики, крім того мають довгу історію формування, зокрема, й на національному ґрунті, різні впливи на певному етапі розвитку, а також нестабільність об’єкту дослідження, зміну його меж. Ці недоліки можна подолати в процесі упорядкування певної термінології, коли одні терміни вилучають, другі – видозмінюються, а треті – впроваджуються і т.д. Така робота сприяє створенню терміносистеми, яку визначаємо, як упорядковану сукупність термінів, що адекватно виражають систему понять теорії, яка описує деяку спеціальну сферу людських знань чи діяльності. Звідси, терміносистема – це упорядкована сукупність термінів певної галузі знань.

2. Параметри економічної терміносистеми.

Системний характер має словотвірна структура терміносистеми. У будові термінів терміносистеми проявляються ті ж словотвірні тенденції, що характерні взагалі для всієї літературної мови: 1) афіксація; 2) основоскладання чи композиція; 3) словоскладання чи юкстапозиція; 4) скорочення чи абревіація; і семантичний, або внутрішній, словотвір, що полягає в семантичних змінах лексем». Окрім того, в термінології автори, виокремлюють синтаксичний спосіб утворення складених термінів або точніше термінологічних словосполучень (терміносполук).

Терміни, що ввійшли до економічної терміносистеми, утворені різними способами:

– морфологічним (за рахунок префіксації, напр.: ввіз, вивіз, забезпека, макроринок, гіперстагфляція, сублізинг, суфіксації, напр.: інвестування, квотування, префіксації і суфіксації одночасно, напр.: усуспільнення, шляхом основоскладання чи композиції, напр.: самоокупність, взаємонеплатежі, лізингоодержувач, валютообмін; словоскладання чи юкстапозиції, напр.: аудитор-спадкоємець, траст-фонд, бізнес-план, компанія-інвесто, фірма-андерайтер, банк-форфейтор; ініціальним способом, напр.: СЕЗ (спеціальні економічні зони), СЕП (система електронних платежів), держзамовлення, держмито);

– семантичним (загальновживане слово «підошва» має основне значення «нижня частина взуття, якою ступають по землі», проте в аналізованій терміносистемі стало означати «фазу економічного циклу, в якій обсяг реального національного продукту досяг найменшого значення»);

– синтаксичним (наприклад, холдингові компанії, гіпердовгостроковий кредит, заробітна плата у конвертах, споживча вартість тощо).

¨ Лексико-семантичні явища (синонімії, антонімії, полісемії) термінолексики

Важливим складовим елементом системних параметрів термінології є лексико-семантичні відношення, що проявляються на рівні синонімії, антонімії та полісемії. Лексико-семантичні явища, що спостерігаємо в сучасній термінології у своїх основних виявах принципово не відрізняються від цих явищ у лексико-семантичній системі сучасної літературної мови. Проте вони мають і деяку специфіку, породжену особливостями формування та функціонування терміносистеми.

Більшість термінологів, звертаючи увагу на характеристику терміносистеми, говорять про симетрію плану вираження і плану змісту, тобто однією з найсуттєвіших ознак терміна є його однозначність. Одному поняттю має відповідати один термін. Основною причиною утворення термінів-синонімів є уточнення, деталізація і диференціація змісту поняття в процесі розвитку науки, що нерідко супроводжується переглядом термінів. Синоніми в термінології – це терміни, що належать до одного і того ж детоната, але мають деякі відмінності у поняттєвому плані, крім того, можуть відрізнятися семантикою словотворчих елементів, етимологією, ступенем сучасності та особливостями функціонування. У термінології вважають, що терміни-синоніми виражають ідентичні значення, тому їх ще називають дублетами.

В.П.Даниленко звертає увагу на те, що «термінологічна синонімія істотно відрізняється від загальномовної, оскільки вона не виконує, як правило, стилістичної функції», однак, навіть у ядрі, економічні терміни виступають як стилістично марковані – залежно від сфери функціонування, напр.: система теоретичних економічних наук послуговується терміном «заробітна плата», а галузеві економічні джерела використовують як повну, так і коротку форму терміна.

В ядрі економічної терміносистеми виявлено лише поодинокі випадки синонімії, оскільки категоріальні поняття економіки вже чітко розподілилися між одиницями плану вираження. Ретельний аналіз економічних термінів ядра терміносистеми допоміг виявити синонімічні пари, утворені внаслідок різних словотворчих процесів, напр.: кооперація – кооперування; різні за походженням, напр.: інвестиції – капіталовклади; та синхронне існування повного і короткого найменування поняття, напр.: заробітна плата – зарплата, економіка сфер народного господарства - економіка сфер н. г.; економіка сільського господарства – економіка с. г., агропромисловий комплекс – АПК.

Однією з основних причин розвитку синонімії нині є масштабне запозичення англійських економічних термінів в українську термінологію, з одного боку, і намагання вітчизняних економістів-теоретиків знайти питомо українські відповідники, з другого боку, пор.: ліверидж – підойма, факторинг – перевідступлення, дисконт – зниження, рієлтер – торговець нерухомістю, бартер – товарообмін, форс-мажор – непередбачені обставини.

Доволі часто термінологічні лакуни заповнюються паралельно з різних мов, тому виникають терміни-синоніми різні за походженням, пор.: а кцептант (лат.) – трасант(нім.), ревальвація (лат.) – ревалоризація (фр.), жиро (італ.) – індосамент(нім.), комісіонер (фр.) – фактор (лат.).

Відгомоном панування російської мови в попередні десятиліття можна пояснити наявність цілої низки синонімічних термінів, утворених на українському ґрунті (проте серед них є кальки з російської мови), напр.: знос – зношеність – зношення – зношування – спрацювання, неустойка – забезпека, набувач – набувальник – придбавач. І хоч вітчизняні мовознавці зазначають не відповідність таких термінів, як знос, неустойка, словотвірній системі української мови, однак у практичній сфері вони продовжують своє функціонування.

Абсолютні синоніми в терміносистемі виникають останнім часом під впливом різних словотвірних процесів, на що зверталося вище, напр.: кредитоздатність – кредитоспроможність, нестача – недостача.

Дублетні терміни-синоніми можуть бути різними варіантами одного й того ж слова, що з’являються внаслідок чергування голосних і приголосних, наявності чи відсутності приголосних та голосних, пор.: трансфер – трансферт, транш – транша, брокредж – брокераж. Це зумовлено перекладом, різним фонетичним освоєнням іншомовних слів. Наявність інваріантів іншомовних слів свідчить про те, що українська мова власними засобами може оформити те чи інше запозичене слово і пристосувати його до своєї фонетико-морфологічної будови.

Тенденція до стислості та лаконічності, яка спостерігається в термінології, спричинила активне функціонування двох варіантів термінів – повного і короткого, напр.: НБУ – Національний банк України, ЄБРР – Європейський банк реконструкції та розвитку, ПТП – пропозиція товарів і послуг, агробанк – аграрний банк, сільгоспбанк – сільськогосподарський банк, СВІФТ – SWIFT – Міжнародне товариство міжбанківських фінансових телекомунікацій.

Протилежність, контрастність понять є відбиттям протилежності явищ, що набувають свого мовного вираження в антонімії. Антонімія є однією з важливих семантичних системоформуючих категорій, що охоплює терміни з протилежним значенням.

Кількість антонімічних протиставлень зростає від ядра до периферії в будь-якій терміносистемі, напр.: прибуток – збиток, імпорт – експорт, приватизація – реприватизація, мікроекономіка – макроекономіка, попит – пропозиція, купівля – продаж. Антонімічні пари частіше становлять терміни, які виникли на власне українському ґрунті, є інтернаціоналізмами або запозиченнями з інших мов, проте іноді фіксуємо пари різні за етимологією та структурою, напр.: попит – пропозиція, монополія – вільна конкуренція. Антонімічні пари утворюються внаслідок приєднання до кореня різних словотворчих формантів, напр.:

а) заперечної частки не- до стверджувального слова: ліквіди – неліквіди, виплата – невиплата, рухомість – нерухомість;

б) префіксів з полярним значенням недо-, пере-: недовиплата – перевиплата, недовантаження – перевантаження (виробничих потужностей), недонагромадження – перенагромадження, недооблік – переоблік;

в) інтернаціональних префіксів анти-, де-, дис-, контр-: інвестиція – антиінвестиція; індустріалізація – деіндустріалізація, тінізація – детінізація, колективізація – деколективізація; баланс – дисбаланс, паритет – диспаритет; витрати – контрвитрати, агент – контрагент;

г) двох іншомовних префіксів, зокрема, де-, ре- (девальвація – ревальвація), де- про- (дефіцит – профіцит).

Однозначність у термінології проявляється не лише, коли одному поняттю відповідає один термін, а й тоді коли термін передає одне поняття. Насправді історія науки свідчить, що найбільш змістовні категоріальні поняття, неминуче є багатозначними; багатозначні, відповідно, і терміни, що репрезентують ці поняття.

Неоднозначність терміна частіше за все розвивається тоді, коли обсяг поняття, з яким співвідноситься термін, широкий і термін має універсальний або категоріальний характер, тобто є базовим терміном економічної терміносистеми. Явище багатозначності можливо спостерігати в економічній термінології лише під час фіксації термінів у словниках. У межах конкретного вживання, в певному контексті, тобто у сфері функціонування, – термін однозначний.

3. Тематичне членування термінів

У сучасному мовознавстві вирізняють три основні способи диференціації термінолексики: перший – за тематичними групами, другий – за категоріями і третій – метод польового аналізу. Тематична група – це сукупність термінів, об’єднаних однією темою. Об’єднання термінів у тематичні групи ґрунтується на зовнішніх зв’язках між поняттями, відбувається на підставі спільної семантичної ознаки й «має відбиток суб’єктивізму». Зважаючи на значення термінів економіки, виокремлюють сім тематичних груп:

1. Назви дій та процесів: іпотека, купівля, продаж, успадкування землі, розподіл землі, державне регулювання, агровиробництво, інвестування, обіг землі;

2. Назви установ, організацій, об’єднань та їхніх структурних підрозділів: машинно-технологічна станція (МТС), машинно-тракторний парк, колективне сільськогосподарське підприємство (КСП), асоціація селян, агрофірма (аграрна фірма), хмелевиробнича ферма, агрофірма-держгосп, агрогосподарство, селянське фермерське господарство (СФГ), приватне сільськогосподарське підприємство (ПСП), державний племінний завод;

3. Назви осіб за зайнятістю: лізингодавець, аграрний лобі, ізингоодержувач, землевласник, одноосібник, самостійник (особа, що самостійно обробляє кілька гектарів землі і не є юридичною особою; синонім до слова «одноосібник»), виробник-поденник, фермер-підприємець, фермер-орендар, селяни-пайовики, трудові ресурси сільського господарства, сільгоспвиробник селянин-виробник, користувач землі, господар-власник, селянин-власник, селянин-орендодавець, трейдер;

4. Назви наук, наукових напрямків, галузей, концепцій тощо: продовольче машинобудування, виробництво сільськогосподарського і городнього інвентарю, виробництво мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин, племінне м’ясне скотарство, рослинництво, ріпаківництво, буряківництво, хмелярство, овочівництво, виноградарство, виноробство, тваринництво, землеробство (рільництво);

5. Назви економічних явищ, властивостей і показників виробництва: економічна родючість, відносна родючість, абсолютна родючість, природна родючість, штучна родючість, родючість землі, розораність, сезонність, товарність землі, щільність поголів’я, землемісткість;

6. Назви об’єктів (предметів і наслідків) виробництва та інших агроекономічних понять і реалій: агротехніка, давальницька сировина, хмелесировина, земельний наділ, земельна ділянка, землі відпрацьовані, землі рекультивовані, сільськогосподарські угіддя, продукція рослинництва, продукція тваринництва, рентний продукт, агропродукція, виноробна продукція (винопродукція), монопродукт, кінцева продукція АПК;

7. Назви документів, які оформляють акти аграрно-економічних відносин: земельний сертифікат, умовний пай, первинний облік землі, комп’ютерна система ведення обліку земель, земельний баланс, договір оренди земельних часток, договір контрактації, давальницькі контракти, форвардний контракт, ф’ючерсний контракт, опціонний контракт, спотові угоди.

Тематичні групи термінів існують не ізольовано, вони перетинаються, що зумовлено як мовними, так і позамовними чинниками. Це відбувається відповідно до діалектичного принципу тотожності й відмінності, який діє на ґрунті функціональної спільності всіх тематичних груп згаданої термінології. Відмінні риси кожної тематичної групи характеризують її з боку специфічних особливостей.

4. Способи творення термінів.

Терміни утворені внаслідок:

1. Ретермінологізації готового терміна: ін’єкції в економіку, форвардний контракт, компанія-донор, компанія-реципієнт;

2. Термінологізації загальновживаних слів для позначення певного наукового поняття: надій молока, родючість ґрунту, приплід;

3. Запозичення та калькування: аграрій, менеджмент, маркетинг, інвестиція;

4. Використання наявних у мові словотвірних типів або іншомовних компонентів для утворення нових назв: оподаткування, кредитування, агробізнес, землеробство;

5. Використання словосполучень для найменування нових понять: ринок землі, засоби виробництва, знаряддя праці тощо.

Проте незалежно від того, як терміни потрапили до термінології, вони позначають близькі поняття та мають спільні мовні характеристики.

5. Поняття «терміна-запозичення».

Одним із найважливіших рушіїв історичного розвитку мови, її поступу є мовні контакти, які спричиняють кількісні та якісні зрушення, що стосуються передусім лексики як найбільш рухомого елемента мовної системи. Об’єктивну картину розвитку будь-якої мови неможливо відтворити без дослідження впливу на її лексичний фонд інших мов, без з’ясування ролі запозичень. Запозичення з різних національних мов, відрізняючись більшою чи меншою активністю, є одним із важливих джерел поповнення словникового складу української мови та її термінології.

Запозичення – це звук, морфема, слово або його окреме значення, фразеологізм, синтаксична конструкція, перенесена з однієї мови в іншу, а також сам процес подібного перенесення. Запозичення звука, точніше фонеми, – рідкісне явище, а запозичення морфеми відбувається на підставі вичленовування її в запозичених спільноструктурних словах, що ж до фразеологічних та структурно-синтаксичних запозичень, то вони є нетиповими для термінології, отже, найтиповіша ситуація – це запозичення слова. У сучасній теорії запозичень прийнято виділяти два основні види: пряме (або матеріальне) запозичення і калькування. У разі матеріального запозичення з іншої мови беруть і матеріальну форму (звукову або графічну), і значення слова-прототипа, а під час калькування – тільки значення або семантичну структуру іншомовної лексичної одиниці. Тобто створення нового терміна способом запозичення може відбуватися або внаслідок запозичення зовнішньої форми, або внаслідок запозичення внутрішньої форми, використовуючи питомі мовні засоби.

Матеріальні терміни-запозичення за характером запозичуваного матеріалу поділяють на такі групи:

1. Матеріальні буквальні запозичення: а) терміни, запозичені способом транслітерації (побуквеного передавання): пай (тур. pay), сертифікат (фр. certificat < лат. sertum – вірно і facere – робити), лот (англ. lot), трудодень (рос. трудодень) тощо; б) терміни, запозичені способом трансфонації (звукового передавання): лізинг (англ. leasing), фермер (англ. farmer), франко (італ. franco), моніторинг (англ. monitoring), емфітевзис (лат. emphyteusis) та ін.;

2. Матеріальні трансформовані запозичення: бонітет (лат. bonitas), комерція (лат. commercium), ферма (фр. ferme), рентабельність (нім. Rentabilität), розверстка (рос. развёрстка), контракт (лат. contractus);

3. Кальки буквальні: довгостроковий кредит (англ. long-term credit), короткостроковий кредит (англ. chort-term credit), моніторинг економічного механізму АПК (англ. monitoring of economical mechanism of agro-industrial complex), розселянювання (рос. раскрестьянивание), продподаток (продовольчий податок) (рос. продналог, продовольственный налог), продрозкладка (продовольча розкладка) (рос. продразвёрстка, продовольственная развёрстка).

4. Кальки трансформовані: дистрибуція сільськогосподарської продукції (англ. distribution of farm production), сільськогосподарські інформаційно-консультаційні служби (англ. agricultural extension service), аналіз господарського портфеля (англ. portfolio analysis) та ін.

Зростання кількості запозичень у сучасній мові науки є дзеркальним відтворенням тенденції світового обміну досвідом від країн, що досягли значного економічного зростання, до країн, що тільки входять у світовий економічний простір. Саме це спричинило велику кількість новозапозичень в українській економічній термінології. Якщо об’єкт запозичення, тобто поняття, зумовлений потребами суспільства, то сам процес запозичення здійснює мова, яка засвоює нову лексичну одиницю.

Провівши аналіз галузевих терміносистем, Т.І. Панько встановила, що близько 40 відсотків у них посідають слова, запозичені з інших мов. Особливо посилився цей процес в останні десятиріччя. Появу нових понять і відповідних термінів у певній частині спеціальної лексики диктують умови розвитку саме цієї галузі науки або техніки.

6. Професійна лексика і професіоналізми

Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання та діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все життя. Знання мови професій підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в складній професійній ситуації та контактах з представниками своєї професії.

Професіоналізми – слова й мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій. Вони виникають у таких випадках:

1. Відсутність розвиненої термінології (мова мисливців, рибалок тощо).

2. Загальнозрозумілі слова (неофіційні синоніми), які не є літературними (карданній пристрій – кардан; трансплантація – пересадка).

3. Пошук вдалого терміна на позначення поняття, що не повністю сформулювалося, або формується.

Професіоналізми не завжди відповідають нормам літературної мови. З-поміж них можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні слова.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи, як правила вживаються в усному мовленні, мають часто емоційно-експресивне забарвлення.

Знати мову професій – означає знати лексику, логіку вислову, структуру формулювань. Для ділових документів споріднених установ професіоналізми можливі й зрозумілі, але для міжвідомчих справ вони не бажані.

ЗАВДАННЯ

1. Доберіть українські відповідно до поданих нижче економічних термінів.

Експорт, імпорт, бартер, дефіцит, сальдо, леверидж, факторинг, диспач, дисконт.

2.За допомогою словників доберіть синоніми до термінів. Поясніть значення.

акцептант –

девальвація –

жиро –

жирант –

жират –

комісіонер –

орендар –

Слова для довідок: індосат, платник (векселедавець), індосамент, знецінення курсу, індосант, фактор (посередник), винаймач (посесор).

3. Яке зі слів поданих у синонімічному ряду є, на Вашу думку, економічним терміном. Аргументуйте, звернувшись до словників.

Набувач – набувальник – придбавач;

Неустойка – забезпека;

Знос – зношеність – зношування – зношення – спрацювання – амортизація.

4. Запишіть повні назви термінологічних абревіатур та складноскорочених слів.

АПК, КСП, ЗАТ, ВАТ, МВФ, ВВП, СЕЗ, ВЕЗ, ПДВ, СЕП, ТОВ,ТДВ.

5. Доберіть антоніми до поданих термінів.

Надходження –

Монополія –

Прибутки –

Дохід –

Виробництво –

Попит –

Актив –

Безробіття –.

Слова для довідок: пасив, працевлаштування (зайнятість), видатки, вільна конкуренція, збитки, витрати, споживання, пропозиція.

6. Утворіть полярні антонімічні терміни за допомогою префіксів недо-; пере-; мікро-; -макро від слів:

Виплата, вантаження, нагромадження, облік, кредитування, підприємство, фінансування, економіка, маркетинг.

7. Поясніть значення поданих професіоналізмів, що вживаються в економічній літературі, зверніться до економічної енциклопедії:

«Бики» «ведмеді», «вовки» й «вівці», валютна змія, підошва, фінансова піраміда, валютний кошик, жирний кіт.

8. Які ви знаєте професіоналізми чи професіональні жаргонізми, до складу яких входять такі слова:

Гроші, готівка, борг.

9. На Вашу думку, які економічні процеси позначають подані загальновживані слова. Введіть їх у конспект.

Поїдання, зваблення, вилучення, відмивання, прокручування, заморожування, перекачування.

10. Творче завдання. Зібрати фразеологізми, професіоналізми, що вживаються у Вашому професійному мовленні.

Тема 3. Культура усного фахового спілкування

Етикет – це розум для тих, хто його не має.

Вольтер

1. Типи і форми усного спілкування.

2. Мовний етикет: визначення, ознаки, особливості, структура.

3. Мовленнєвий етикет.

4. Стандартні етикетні ситуації, мовні формули.

5. Кличний відмінок. Моделі побудови звертань

1. Типи і форми усного спілкування.

Основою людських взаємин є спілкування.

Спілкування – це діяльність людини, під час якої відбувається цілеспрямований процес інформаційного обміну. Отже, під час спілкування найперше враховуються особливості мовного етикету. Термін «етикет» (франц. etiguette – встановлений порядок і форми обходження при дворах) виник у Франції у XVII ст. Походить це слово від старофранцузького estiquer – прикріплювати. На одному з вишуканих, величних прийомів у короля Людовіка XIV гості одержали картки (етикетки) зі зводом правил поведінки в конкретних церемоніях. Це встановлений порядок дій, сукупність правил чесності і норм, які регламентують зовнішню культуру людських відносин. Це конкретно-практичний аспект етики, що виражається у визначених правилах поведінки людини за певних обставин та ситуацій. Відступ від правил етикету сприймається членами суспільства як відступ від його норм.

У сучасному житті більшості людей доводиться виконувати безліч соціальних ролей і потрапляти в різні ситуації спілкування. Ці ситуації складають певну систему, в які можна виділити такі типи спілкування.

1. Анонімне спілкування, тобто стосунки між незнайомими людьми, тимчасові контакти, які не передбачають подальшого знайомства. Таке спілкування спостерігається на вулиці, в транспорті, у громадських місцях.

2. Функціональне спілкування, тобто стосунки, пов’язані з діяльністю людей.

3. Неформальне спілкування, тобто стосунки в різноманітних колективах за інтересами (спортивні секції, різноманітні товариства і т. п.), взаємини між друзями, приятелями, знайомими, сусідами та ін.

4. Інтимно-сімейне спілкування, тобто стосунки між подружжям, батьками та дітьми, родичами.

2. Типи і форми усного спілкування.

Мовний етикет позначений рисами національної самобутності, він пов’язаний з традиціями кожного народу, його історією, культурою, ментальністю. Мовний етикет – це сукупність правил мовної поведінки, які репрезентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності. Такі засоби ввічливості спрямовано на вираження поваги до співрозмовника та дотримання власної гідності. Вони є органічною частиною культури спілкувальних взаємин і соціальної культури. Мовний етикет – це сукупність мовних засобів, які регулюють нашу поведінку в процесі мовлення.

Дотримання мовного етикету людьми будь-яких професій має ще й виховне значення, оскільки сприяє підвищенню як мовної, так і загальної культури суспільства. Але найбільш важливим є те, що неухильне, ретельне дотримання правил мовного етикету членами колективу навчального закладу, підприємства тощо підтримує позитивний імідж, престиж усієї установи.

3. Мовленнєвий етикет

Мовленнєвий етикет – реалізація мовного етикету в конкретних актах спілкування, вибір мовних засобів вираження. Мовленнєвий етикет – поняття ширше, ніж мовний етикет і має індивідуальний характер. Мовець вибирає із системи словесних формул найбільш потрібну, зважаючи на її цінність. Якщо ми під час розповіді зловживаємо професіоналізмами, термінами і нас не розуміють слухачі, то це порушення мовленнєвого етикету, а не мовного. Реалізація мовного етикету в мовленні (комунікативна поведінка) завжди несе інформацію про мовця – його знання, уміння, уподобання тощо. Тому суть мовленнєвого етикету можна узагальнити у такий афоризм: «людина – це стиль».

4. Стандартні етикетні ситуації, мовні формули

Відомо, що спілкування можливе за наявності: мовця, адресата; мети і теми мовленнєвої діяльності. Схематично мовленнєву ситуація можна зобразити так: «хто – кому – чому – про що – де – коли». Етикетною вважається тільки та ситуація, для якої суттєвими є відмінності між мовцями (їхній вік, соціальний статус, стать тощо).

Різні мови світу виробили спеціальні (лексичні, морфологічні, синтаксичні) засоби вираження ввічливості, спеціальні етикетні мовленнєві формули, що, власне, і становлять мовленнєвий етикет. Це насамперед такі усталені мовленнєві формули, що вживаються для зав’язування контакту між комунікантами – формули вітань і звертань, для підтримання контакту – формули вибачення, прохання, подяки тощо, для припинення контакту – формули прощання, побажання, тобто власне етикетні мовленнєві формули. Сам же мовленнєвий етикет, крім цих формул, включає ще й соціально-мовні символи етикетного рівня, напр., етикетні форми заперечення (незгоди) і ствердження (згоди), форми питань, що використовуються в певних соціально-культурних групах.

У європейському культурному ареалі виділяють п’ять тональностей спілкування: високу, нейтральну, звичайну, фамільярну (дружню), вульгарну.

За умовами і змістом мовленнєвої ситуації (або ситуації спілкування) розрізняють 15 різновидів мовленнєвого етикету: 1) вітання; 2) скарга; 3) звертання, привертання уваги; 4) втішання; 5) знайомство; 6) комплімент; 7) запрошення; 8) несхвалення; 9) прохання, порада, пропозиція; 10) поздоровлення; 11) погодження; 12) подяка; 13) вибачення; 14) прощання; 15) незгода, відмова.

Дякувати означає «висловлювати, виражати подяку, бути вдячним за щось»; бути вдячним – це відчувати «вдячність до кого-, чого-небудь; виражати вдячність». За народною мораллю, невдячність сприймалась як невихованість, черствість і завжди осуджувалась, недарма існує стійкий вираз «чорна невдячність», який означає: «зло замість вдячності за зроблене добро». Вважається, що дякування – одна з тих дій в житті людини, яку можна виконати лише за допомогою мови, спеціально витворених для цього висловів.

В українській мові найбільш уживаними, стилістично нейтральними висловами подяки є: дякую і спасибі, які можуть мати при собі слова, що посилюють вираження вдячності: дуже, сердечне, щиро, красно сердечно, щиро та ін.

Слід зазначити, що народним етикетом передбачаються репліки-відповіді на подяку, їх вибір залежить від того, за що дякується. Однак здебільшого поширена відповідь на подяку – прошу і будь ласка.

В умовах піднесеної тональності спілкування, в офіційних ситуаціях слова подяки можуть уживатися із дієслівною формою дозвольте: дозвольте подякувати вам за...

Формули подяки: Спасибі! Дякую! Прийміть мою найсердечнішу (найщирішу) подяку! Не знаю, як і дякувати вам (тобі)!

Вибачати – «просити вибачення, усвідомлюючи свою провину», вибачити ж – «виявляти поблажливість, прощати провину». Отже, ситуація вибачення – передусім усвідомлення своєї вини і намагання її спокутувати за допомогою спеціальних висловів. Вибачення завжди супроводжується проханням, навіть якщо виражене лише інтонаційно, без слів.

Найбільш уживаним і стилістично нейтральним є вибачте (вибач, вибачай, вибачайте), використовуване в ситуації невеликої провини:

У західних областях України поширені вибачальні вислови перепрошую, за перепрошенням, які є кальками з польських пшепрашам і за пшепрошеніем.

Вислови вибачення: Вибачте, пробачте, даруйте, прошу вибачення, я дуже жалкую, мені дуже шкода, прийміть мої вибачення, винуватий (-а), приношу свої вибачення, перепрошую, не гнівайтесь на мене, я не можу не вибачитись перед Вами; якщо можеш, вибач мені; не сердься на мене; вибач (-те), будь ласка; дозвольте просити вибачення, я не можу не просити у Вас пробачення...

Особливе місце серед увічливих виразів належить висловам привернення уваги. Як правило, вони використовуються у ситуації вибачення, прохання, запрошення. В українській мові до них відносять такі мовні одиниці: будь ласка; коли (як, якщо) буде (твоя, ваша і т. ін.) ласка; з ласки вашої (твоєї); будь ласкавий; будь ласкав; будьте ласкаві; будьте люб’язні. Характерною ознакою цих висловів є те, що до них належать слова з коренем ласк і люб. Іменник ласка означає доброзичливе, привітне ставлення до кого-небудь; одне із значень прикметника ласкавий – те, що у ньому «виявляється доброзичливість, привітність». Синонімічний прикметник люб’язний вживається зі значенням «уважний», привітний до кого-небудь». Отже, ввічливими виразами ми засвідчуємо доброзичливе, привітне ставлення до співрозмовника, що лежить в основі етикетного спілкування.

Вислови будь ласка, коли (як, якщо) твоя ласка використовуються при чемному проханні, запрошуванні, в ситуації вибачення.

У цілому, щоб привернути до себе увагу особи, необхідно:

· спочатку звернутися до неї із словами вибачення (прошу вибачення; перепрошую; будь ласка, пробачте; прошу пробачити);

· коли особа виявить увагу поглядом, мімікою, реплікою, продовжити розмову (Скажіть, будь ласка; Дозвольте запитати; Чи можна на хвилинку зайняти Вашу увагу?; Чи можна Вас запитати?; Чи дозволите на хвилинку відірвати Вас від справ?);

· репліки – відповіді адресата: Я Вас слухаю; Я до Ваших послуг; Чим можу Вам допомогти; Прошу;

· якщо таких реплік не було чи вони мали відмовний характер (даруйте, не можу Вам допомогти; на жаль (вибачте), я зайнятий), потрібно перепросити і відійти.

Упродовж століть наш народ використовував дві основні форми звертання. Добродію, добродійко – специфічно українське шанобливо ввічливе звертання як до знайомого, так і до незнайомого. Звертання добродію (добродійко) вживалися самостійно і в поєднанні з етикетними означеннями: шановний (-а), ласкавий (-а), високошановний (-а), вельмишановний (-а), високоповажний (-а), та з іменем по батькові.

Шанобливо ввічливі форми звертання пане, пані, панове поширилися в українській мові під впливом польської, цим і пояснюється те, що вживання їх переважає в західних областях України. Етикетні звертання пане (пані, панове) можуть уживатися самостійно або в поєднанні з іменем, прізвищем, назвою особи за фахом чи родом діяльності тощо.

Звертаючись до незнайомої людини, слід дотримувати такої послідовності стандартних фраз:

1. Вітання (доброго ранку; добрий день/вечір);

2. Вибачення і прохання (вибачте, що затримую Вас; скажіть, будь ласка; будьте ласкаві, скажіть; чи не могли б Ви сказати);

3. Подяка (щиро (сердечно) дякую Вам за…; щиро вдячний за…);

4. Вибачення (пробачте, що затримав Вас; даруйте, ща завдав Вам клопоту);

5. Прощання (до побачення; бувайте здорові; усього Вас найкращого; хай щастить).

Слід пам’ятати, що звертання і вітання є тими елементами мовного етикету, які передусім сигналізують про соціальні відношення, що встановлюються в рамках комунікативного акту. Тому головним чинником, який впливає на вибір того чи іншого звертання, є соціальний статус комунікантів, ситуація спілкування.

Так, на урочистих зборах промовець, звертаючись до аудиторії, вживе звертання «Товариші!» з атрибутами шановні, вельмишановні, високоповажані або без них. Похідне від слова товариш – слово-звертання Товариство! (шановне, дороге, любе...).

У системі дипломатичного етикету до офіційних представників чи громадян інших країн звертаємося, вживаючи слово пан (панове).

Однією з форм звернення до незнайомої людини в сучасній українській мові є слово громадянин (громадянка, громадяни). Проте сфера його функціонування вузька – правовий, юридичний контекст.

Неважко помітити, що змістом вітань є добрі побажання. Фактично формули вітань є усіченими формами побажальних конструкцій: (Я бажаю вам) доброго ранку! Доброго вечора! Доброї ночі!

Про тісний зв’язок названих формул (вітань і побажань) свідчить і той факт, що формули-побажання становлять тісну діалогічну єдність із формулами-вітаннями. Так, досить часто у відповідь на привітання Доброго ранку (дня), (вечора)! звучить Доброго здоров’я!

Етикетні одиниці, якими виражається вітання: Добрий ранок! Доброго ранку! Добрий день! Доброго дня! Добридень! Добрий вечір! Здрастуйте! Здоров був! Здоровенькі були! Доброго здоров ‘я! Моє шанування! Вітаю Вас! Радий (-а) вітати Вас! Скільки літ, скільки зим! Яким вітром? Салют! Радий (рада) вас (тебе) бачити (вітати)!

ПОРАДИ:

1. Вітаючись, добирайте ту вітальну формулу, яка підходить для даної ситуації.

2. Вітаючись, привітно посміхайтеся. Дивіться людині у вічі.

3. Вітаючись, не тримайте руки в кишенях. Зніміть рукавички (у рукавичках може дозволити собі вітатися лише жінка).

4. Якщо ви молодший, вітайтеся першим.

5. Якщо ви кудись зайшли (до установи, до квартири чи хати друзів), вітайтеся першим (першою).

6. Жінку має вітати чоловік (руку для вітання першою подає жінка).

7. Підлеглий має привітати свого керівника (а руку може подати першим керівник).

8. Незалежно від віку, статі, посади тощо першим (першою) вітається той (та), хто заходить до кімнати (кабінету).

9. Ідучи в гості, не забудьте, що першою маєте привітати господиню, потім господаря, потім гостей (у тому порядку, як вони сидять).

Конструкції побажальної модальності: Будь(-те) щасливий (-а, і)! Щасливої дороги! Успіхів тобі (Вам)! Хай щастить! Зичу радості (гараздів, успіхів)! З роси і води!

Формули привітань з певної нагоди: Поздоровляю з Вітаю (Вас, тебе) з Прийми (-іть) поздоровлення (привітання) з З Новим роком! З днем народження! Щасливих Вам свят! Дозвольте вітати Вас від імені… Наше щире вітання…

Знайомство – встановлення контакту між людьми із повідомленням ними чи про них комунікативного мінімуму інформації, необхідної для спілкування.

Такий інформаційний мінімум становить: ім’я чи ім’я і прізвище; ім’я і по батькові; всі три компоненти.

Залежно від ситуації спілкування та статусних знак партнера можна назвати: фах комуніканта, посаду, заклад навчання / місце роботи, місце проживання, позапрофесійні інтереси.

Мовні формули знайомства можна розподілити на дві групи

Відповіддю можуть стати такі фрази:

дуже приємно, я вже чув про Вас, мені приємно з Вами познайомитися, я радий знайомству з Вами

Прощання – слова, які вимовляються перед розлукою, розставанням.

Важливо пам’ятати, що власне слово прощай(те) використовується тоді, коли прощаються із тим, хто відходить у вічність. За українським звичаєм, після слова прощай! говорять: хай тобі буде земля пером!

Формули із значенням прощання: Прощайте! Прощавайте! До зустрічі! До побачення! Щасливо! Дозвольте попрощатись! Бувай (бувайте) здорові! Дозвольте відкланятись! На добраніч! Щасливої дороги! Будь щасливий (-а, -і)! Я з Вами не прощаюсь! Ми ще побачимось! Ми ще зустрінемось!

Прощальним фразам можуть передувати такі: уже пізно; шкода (жаль), але я мушу йти; дякую (тобі, Вам) за зустріч; не можу (тебе, Вас) довше затримувати.

Інші етикетні формули можна представити відповідно до тематики комунікативної ситуації.

Мовленнєві одиниці, що супроводжують прохання: Будь ласка, будьте ласкаві, будьте люб’язні, прошу Вас, чи не змогли б Ви чи можу я попрохати Вас..., маю до Вас прохання..., чи можу звернутися до Вас із проханням..., дозвольте Вас попросити..., якщо Ваша ласка..., ласкаво просимо..., якщо Вам не важко..., не відмовте, будь ласка, у проханні..., можливо, Ви мені допоможете...

Згода, підтвердження: Згоден, я не заперечую, домовилися, Ви маєте рацію, це справді так, авжеж, звичайно, певна річ, так, напевно, обов’язково, безперечно, безсумнівно, безумовно, ми в цьому впевнені, будь ласка (прошу), гаразд (добре), з приємністю (із задоволенням)...

Відмова: на жаль, ніяк не можу погодитися; шкода, але про це не може бути й мови; даруй(те), але я змушений тобі (Вам) відмовити; дуже шкода, але я не погоджуюсь; перепрошую, мені треба подумати (мушу порадитися, я маю спочатку це обміркувати).

Заперечення: Ні; ні, це не так; нас це не влаштовує; я не згодний (згоден); це не точно; неможна; не можу; ні, не бажаю; Ви не маєте рації; Ви помиляєтесь; шкодую, але я мушу відмовитись; нізащо; це даремна трата часу; дякую, я не можу; про це не може бути й мови...

Розрада: не переживай(те); не хвилюйся(теся); заспокойся (тесь); не журися (іться); опануйте себе; не бери (іть) це так близько до серця; викинь(те) це з голови; не думай(те) про це; не звертай(те) на це уваги; сподівайся(теся) на краще; не варто про це думати; всяке буває; це не твоя (Ваша) провина;

Співчуття: Я Вас розумію; я відчуваю Вашу схвильованість (Ваш біль, Вашу стривоженість. Ваше хвилювання); це болить і мені; це не може нікого залишити байдужим; я теж перейнялася Вашим болем (горем, тривогою); я співпереживаю (Вашу втрату, Вашу тривогу); треба триматися, людина сильна; не впадайте у відчай (час усе розставить на місця, час вилікує, загоїть рану, втамує біль)...

Пропозиція, порада: Дозвольте висловити мою думку щодо..., а чи не варто б..., чи не спробувати б Вам..., чи не були б Ви такі ласкаві прийняти мою допомогу (вислухати мою пропозицію, пораду), чи не погодилися б Ви на мою пропозицію.

Схвалення: ти (Ви) правильно вчинив(ли) (сказав, виступив); правильний (розумний, доречний) вчинок; ти (Ви) прийняв(ли) вдале (розумне, продумане) рішення.

Зауваження, докір: я змушений зробити тобі (Вам) зауваження; ти (Ви) не зовсім добре вчинив(ли) (зробив(ли), сказав(ли)); тобі (Вам) так робити (говорити) не личить; на мою думку, цей вчинок не робить тобі (Вам) честі; твій вчинок виходить за межі етичних норм.

Висловлення власного погляду: на мій погляд; на мою думку; на моє переконання; я (глибоко) переконаний, що …; я думаю, що …; наскільки я розумію …; я хочу (хотів би) підкреслити, що …; як на мене, то…; мушу зауважити, що …; такою є моя думка.

Отже, кожна із ситуативно-тематичних груп становить синонімічний ряд етикетних одиниць, які різняться за семантичними і стилістичними ознаками. Наявність синонімічних рядів обумовлює можливість вибору одиниці в комунікативному акті, оскільки особистість характеризується не лише тим, що вона робить, але й тим, як вона це робить. Вибір етикетних одиниць ко-мунікантами передусім залежить від таких визначальних екстралінгвістичних факторів, як:

1. Соціальна роль;

2. Вік;

3. Місце проживання;

4. Стать;

5. Культурно-освітній рівень адресата й адресанта, соціальна дистанція між ними;

6. Характер ситуації спілкування;

7. Специфіка взаємин між комунікантами;

8. Меншою мірою вибір потрібної етикетної одиниці зумовлений особистісними характеристиками мовця, його психологічними установками (наприклад, схильність до руйнування мовленнєвого шаблону, намагання виявити свою індивідуальність у ситуаціях-стереотипах).

ПОРАДИ:

– Завжди контролюйте себе що – кому – чому – про що – де – коли ви говорите.

– Дотримуйтесь правил мовного етикету.

– Засвідчуйте свою вихованість, шану і уважність до співрозмовника, привітність, приязнь, прихильність, доброзичливість, делікатність.

Визначальними етнопсихологічними особливостями українського етикету є передусім доброта, сердечність, простота, щирість і ніжність. На мовному рівні це виявляється в тому, що:

1. Стрижневим словом багатьох висловів українського мовленнєвого етикету є слова з коренем добр-, здоров-: добридень, добривечір, добрий ранок, добридосвіток, на все добре, добродію; здоров був, здорові були, доброго здоров’я, дай Боже здоров’я, здрастуй(-те) та ін.;

2. Наявна велика кількість слів-звертань із пестливими суфіксами: голубонько, соколику, матінко, матусю, таточку, дідусю, бабусю, бабуню, бабцю, сестричко, братику та ін.; у багатьох етикетних висловах виступає слово із коренем ласк-: будь ласка (будьте ласкаві), ласкаво прошу, з ласки вашої та ін.;

3. Існує багато висловів, які первинною своєю семантикою виражають доброзичливість: будьте щасливі, Боже поможи, дай Боже щастя та ін.;

4. Відсутні інвективи (непристойні, грубі лайки).

5. Кличний відмінок. Моделі побудови звертань

Сукупність мовних і немовних засобів спілкування, якими послуговуються у різних комунікативних ситуаціях, становить спілкувальний етикет. Спілкувальний етикет – це гіперпарадигма, яку мовці відтворюють за правилами, узвичаєними в певній мовній спільноті. Йому властива національна своєрідність (ідіоетнічність). В українців, наприклад, здавна побутує пошанна форма звертання на Ви до старших за віком, посадою, незнайомих, до батьків: Ви, тату..., Ви, мамо.... Суттєвою диференційною ознакою мовного етикету українців є вживання форми кличного відмінка у звертанні, наприклад: Петре, Надіє, товаришу генерале.

Необхідним складником комунікативної діяльності людини, а відповідно і її мовної та комунікативної компетенцій є володіння нею достатнім комплексом інформації про мовні засоби апеляції (зверненості), притаманні певній мові, наявність стійких та свідомих навичок доречного та ефективного використання вказаних засобів у найрізноманітніших ситуаціях. Оскільки диференційною рисою морфологічного ладу української мови є наявність особливих форм кличного відмінка, нявністю форм вокатива українська мова вирізняється з низки мов (російської, англійської, німецької і т.д.), водночас об’єднуючись з іншими (чеською, польською тощо).

Українська мова для граматичного оформлення звертання використовує кличний відмінок із прадавніх часів. Тривалий час у мовознавстві питання про статус кличного відмінка було дискусійним. У всіх підручниках з української мови він кваліфікувався як клична форма. Лише у третьому виданні «Українського правопису» (1990 р.) клична форма офіційно набула статусу відмінка. З цього часу у граматиках сучасної української мови стали виділяти сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний.

Форми кличного відмінка (вокатива) властиві переважно іменникам – назвам істот. Від назв неістот кличний відмінок вживається здебільшого в поетичній мові: Не дітись, не дітись мені від вогню! О ноче, ночуй мене! Днюй мене, дню; (І. Драч); Водо молоденька, Громе молодий, Слізонько тоненька, – Упади... Рученько біленька, – проведи (М. Вінграновський).

ЗАКІНЧЕННЯ ІМЕННИКІВ У КЛИЧНОМУ ВІДМІНКУ

Залежно від відміни й групи іменники в кличному відмінку мають такі закінчення:

ОСНОВНІ МОДЕЛІ ЗВЕРТАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

В українській мові залежно від ситуації спілкування використовуються такі способи звертання:

Слід пам’ятати! Для надання звертанню шанобливої форми наведені вище моделі можуть доповнюватися словами: шановний, вельмишановний, високоповажний та ін. Наприклад: Вельмишановний Іване Петровичу, шановна Ольго Василівно.

ЗАВДАННЯ

1. Запишіть вітальні вислови залежно від часу вживання їх.

Уранці:

Удень:

Увечері:

2. Утворіть шанобливі форми звертання, вживаючи нижчеподані імена і по батькові у формі кличного відмінка.

Іван Петрович, Надія Ігорівна, Валерій Степанович, Валерія Олександрівна, Ігор Вікторович, Інна Віталіївна, Дмитро Федорович, Валентин Іванович, Валентина Олегівна, Олег Григорович, Григорій Дмитрович, Георгій Михайлович.

3. Вкажіть правильний варіант перекладу етикетних мовних формул.

Извините меня, пожалуйста а)звиняйте мене, будь ласка;

б) вибачте мене, будь ласка;

в) вибачте мені, будь ласка.

У меня есть к Вам просьба а) У мене є просьба до Вас;

б) У мене є прохання до Вас;

в) Я маю до Вас прохання;

г) Я маю до Вас просьбу.

Спасибо Вам а)Спасибі Вам;

б) Дякую Вас;

в) Дякую Вам.

Вы правы а) Ви маєте рацію;

б) Ви праві
Добрый день, Лидия Ивановна! а) Доброго дня, Лідіє Іванівно;

б) Добрий день, Лідіє Іванівно;

в) Доброго дня, Лідія Іванівна;

г) Добрий день, Лідія Іванівна.

Большое Вам спасибо а)Велике спасибі Вам;

б)Велике Вам спасибі;

в)Велике дякую Вам;

г) Велике Вам дякую.

4. Доберіть синоніми до формул мовного етикету, які вживатимете спілкуючись з колегами.

Я дуже вдячний –?????

Вітаю Вас –?????

Прийміть моє співчуття –?????

Я вважаю, що це не так –?????

Прошу вибачення –?????

5. Чи можна вважати культурною людину, якщо вона так говорить:

Успіх любої важливої справи забезпечують кадри.

Нам вдалося вірно збудувати стратегію і тактику роботи.

Я виконав поставлену передо мною задачу, не дивлячись на перешкоди.

Я неодноразово задавав собі питання і намагався знайти відповіді.

Я не можу байдуже відноситися до виконання функціональних зобов’язань. Я вважаю необхідним вмішатися в конфлікт друзів, щоб допомогти його вирішити.

6. Зробіть правильний вибір стандартних етикетних формул.

Вибачаюсь, мені час іти Вибачте, мені час іти

До наступної зустрічі До слідуючої зустрічі

Сподіваюсь, що ми скоро Сподіваюсь, що ми швидко

побачимось побачимось

Передайте вітання моїм друзям Передавайте вітання моїм друзям

Пропоную Вам зіграти в шахмати Пропоную Вам зіграти в шахи

Ми договоролися з Вами Ми домовилися з Вами

Ви правильно вирішили Ви вірно вирішили

Вельмишановний Дмитро Степанович! Вельмишановний Дмитре Степановичу!

Зробіть мені послугу Надайте мені послугу

7. Доберіть синоніми до етикетних формул спілкування.

Прошу, проходьте –

Щасливої дороги –

Це справді так –

Авжеж, можна увійти –

Гаразд, я погоджуюся з Вами –

Я мушу відмовитися –

Не гайте даремно часу –

Зичу Вам здоров’я –

Бажаю приємно відсвяткувати Різдво Христове –

Шановна громадо –

8. Будьте учасником діалогу, відповідаючи на поставлені запитання.

Скажіть, будь ласка, який спосіб спілкування зі знайомою людиною для Вас найбільш приємний: за допомогою комп’ютера, телефоном, безпосередньо під час зустрічі?

Чому?

Які потреби спонукають Вас до діяльності?

Потреби в коханні, симпатії до людини;

Потреби в реалізації Ваших потенційних можливостей;

Потреби визнання.

Чим відрізняються один від одного люди-інтроверти і люди-екстраверти? До якої категорії з наведених людей належите Ви?

9. Доберіть антоніми до нижчеподаних видів побутового або ділового спілкування.

контактне спілкування –

безпосереднє –

усне –

діалогічне –

масове –

Який із видів спілкування є для Вас найбільш прийнятним?

10. Поставте іменники у формі кличного відмінка. Поясніть відмінкові закінчення.

В’ячеслав Сергійович, Віра Павлівна, Ольга Миколаївна, Петро Михайлович, Людмила Василівна, голова зборів, доповідач, слухач, пан ректор, шановний президент компанії, адвокат, високоповажний суддя, засновник фірми, редактор.

11. Утворити по 3-5 словосполучень зі словами

Культура, діловий (-а, -е, -і), мовий (-а, -е, -і), правила, звертання.

Модуль 2. Особливості вживання частин мови у професійному спілкуванні

Тема 1 Особливості вживання іменника у професійному мовленні.

1. Категорії іменника.

2. Словозміна іменників.

3. Особливості вживання іменника у професійному мовленні.

1. Категорії іменника.

Іменник – самостійна змінна частина мови, що називає предмет, дію, процес, властивість, явище і стан та відповідає на питання хто? що?

Іменники змінюються за родами, числами і відмінками та групуються за відмінами.

Рід – граматична категорія на позначення чоловічого, жіночого, середнього, спільного роду.

Число – граматична категорія іменників на позначення одного предмета (однина) і позначення сукупності предметів (множина).

Відмінок – граматична категорія, що служить для вираження зв’язку позначуваних іменниками понять з іншими поняттями (предметів, ознак, процесів).

В українській мові іменники розподіляють за 4 відмінами. До того ж є невідмінювані іменники: журі, лобі тощо.

До I відміни належать іменники жіночого і чоловічого роду із закінченням -а, -я: група, торгівля, комерція, ідея,суддя, голова, Саша.

До II відміни належать іменники чоловічого роду з основою на приголосний та із закінченням -о у Н. відмінку: підприємець, бюджет, звіт, фермер, батько, а також іменники середнього роду, які у Н. відмінку мають закінчення -о, -е, -я: поле, село, мито, здоров’я насіння.

До III відміни належать іменники жіночого роду з основою на приголосних та ім. мати: розкіш, швидкість, річ.

До IV відміни належать іменники середнього роду, які у непрямих відмінках мають суфікси -ен-, -ат-, -ят-: каченя, ім’я, теля, хлоп’я.

2. Словозміна іменників.

Іменники I та II відміни поділяють на три групи: тверду, м’яку, мішану.

До твердої групи належать іменники I та II відміни з основою на твердий приголосний: група, людина, валюта, прибуток, показник, джерело, рахунок.

До м’якої групи належать іменники I та II відміни з основою на м’який приголосний: продукція, сім’я, проміння, здоров’я, полум’я, вексель, комісія.

До мішаної групи належать іменники I та II відміни з основою на шиплячий приголосний: межа, листоноша, площа, біржа, платіж, дощ, читач.

Зразки відмінювання іменників

I відміна, однина

тверда м’яка мішана

Н. валюта продукція біржа

Р. валюти продукції біржі

Д. валюті продукції біржі

З. валюту продукцію біржі

О. валютою продукцією біржею

М. валюті продукції біржі

Кл. валюто продукціє біржо

I відміна, множина

тверда м’яка мішана

Н. валюти продукції біржі

Р. валют продукцій бірж

Д. валютам продукціям біржам

З. валюти продукції біржі

О. валютами продукціями біржами

М. валютах продукціях біржах

Кл. валюти продукції біржі

II відміна, однина

тверда м’яка мішана

Н. менеджер, озеро море, край платіж

Р. менеджера, озера моря, краю платежу

Д. менеджерові, -у, озеру морю, краю платежу

З. менеджера, озеро море, край платіж

О. менеджером, озером морем, краєм платежем

М. менеджерові, озері на морі, в краї на платежу

Кл. менеджере, озеро море, краю платежу

II відміна, множина

тверда м’яка мішана

Н. менеджери, озера моря, краї платежі

Р. менеджерів, озер морів, країв платежів

Д. менеджером, озерам морям, краям платежам

З. менеджерів, озер моря, краї платежі

О. менеджерами, озерами морями, краями платежами

М. менеджерах, озерах морях, в краях платежах

Кл. менеджери, озера моря, краї платежі

III відміна

однина множина

Н. подорож, мить подорожі, миті

Р. подорожі, миті подорожей, митей

Д. подорожі, миті подорожам, митям

З. подорож, мить подорожі, миті

О. подорожжю, миттю подорожами, митями

М. подорожі, миті подорожах, митях

IV відміна

однина множина

Н. ім’я, хлоп’я імена, хлоп’ята

Р. імені, хлоп’яти імен, хлоп’ят

Д. імені, хлоп’яті іменам, хлоп’ятам

З. ім’я, хлоп’я імена, хлоп’ят

О. ім’ям, хлоп’ям іменами, хлоп’ятами

М. імені, хлоп’яті іменах, хлоп’ятах

3. Особливості вживання іменника у професійному мовленні.

Пам’ятайте, що у професійному мовленні потрібно:

1. Перевагу віддавати абстрактним, неемоційним, однозначним іменникам книжного походження: автор, довідка, екскурсія, журі, зона, компрометація, кон’юнктура, лабораторія, маркетинг, об’єктивність, та ін.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: