Професійна підготовка вчителів музики

На Полтавщині

У 1898 році почали діяти курси вчителів у с. Пісках Лохвицького повіту, маєтку Малій Перещепині Костянтиноградськго повіту та в с. Лютеньці Гадяцького повіту. Наступного року курси працювали в Лубнах, Переяславі, Миргороді, Градизьку. Це привело до того, що у вересні 1914 році в Полтаві було відкрито учительський інститут, приміщення було розташоване по вул. Фабриканській, 2 (тепер вул. Балакіна, 10). Він готував в основному вчителів початкових шкіл. У 1916 р. тут навчався лише 51 студент. Серед перших випускників ми знаємо А.С.Макаренка [7; 26].

М.А. Фісун пише, що у вересні 1902 р. в Полтаві почали працювати музичні класи Полтавського відділення Російського музичного товариства, яке було засноване 1 (13) березня 1899 р. Тоді ж прийнято статут товариства та обрано його керівництво. До дирекції товариства увійшли К.О. Балясний (голова дирекції, тодішній полтавський віце-губернатор), Д.В. Ахшарумов та Н.М. Головня (заступники голови дирекції), П.Д. Шкляревич (голова губернської земської управи) і В.П. Трегубов (полтавський міський голова) – справжні шанувальники і знавці музики. З часом склад дирекції змінювався і практично всією діяльністю Товариства керували Д.В. Ахшарумов і Н.М. Головня [47].

Через рік, у вересні 1903 р., музичні класи було реорганізовано в Полтавське музичне училище, засновниками і першими керівниками його стали композитор і диригент Дмитро Володимирович Ахшарумов (директор) та Надія Миколаївна Головня (заступник директора), піаністка, дружина В.Я. Головні – племінника М.В. Гоголя.

Навчальна робота в училищі проводилася за єдиною навчальною програмою спеціальних та обов'язкових музичних предметів музичних училищ Імператорського Російського музичного товариства. Училище мало три відділи: фортепіанний, сольного співу та гри на музичних інструментах (скрипка, альт, віолончель, контрабас, флейта, кларнет, гобой, фагот, труба, валторна, тромбон, туба, ударні інструменти). Перший випуск вихованців відбувся в 1906 р. і аж до Жовтневої революції вони відбувалися регулярно. До речі, в 1906 році викладачем російської мови в училищі працював майбутній перший ректор Полтавського інституту народної освіти В.О. Щепотьєв [там само].

Д.В. Ахшарумов був високоосвіченим музикантом, прекрасним скрипалем, солістом і диригентом. Він мріяв створити постійне приміщення для Полтавського музичного училища. Протягом 1914 – 1916 років за проектом полтавського архітектора Т.Я. Гардасевича було споруджено приміщення музучилища з урахуванням звукоізоляції між класними кабінетами, з двома фойє та чудовим концертним залом на 1200 місць (нині приміщення Полтавського будинку дитячої та юнацької творчості). Було організовано в училищі симфонічний оркестр та оперний клас, яким керував Ф.П. Левицький. Пізніше, в 1919 р., ці два художні колективи Полтавського музучилища обумовили організацію Полтавського театру опери і балету.

Перший концерт у новому концертному залі музучилища відбувся 20 березня (3 квітня) 1916 р. У повоєнні роки училище активізує свою роботу. На честь 50-річчя існування Полтавського музичного училища за значні успіхи у вихованні музичних кадрів училищу присвоєно ім'я М.В. Лисенка.

10 червня 1978 р. у приміщенні музичного училища за ініціативою композитора, фольклориста, етнографа, диригента, педагога, заслуженого працівника культури України, директора училища Михайла Андрійовича Фісуна (1909 – 1994) відкрито Музей «Музична Полтавщина». На вітринах, стендах і планшетах розміщено 2500 унікальних експонатів, а у фондах за браком виставочної площі зберігається ще більше 5000 експонатів [46]. Сьогодні директор музею – заслужений працівник культури України Кучер Віктор Петрович.

Професійна підготовка вчителів музики здійснювалася в Полтавському педагогічному інституті (тепер – університеті). Зокрема, з 1920 по 1933 рік у Полтавському інституті народної освіти була створена кафедра мистецтвознавства, яку очолював В.М. Верховинець. Він викладав курси „Дитячі ігри”, „Мистецтвознавство” (співи й музика) і керував студентським хором. Н.Ю. Дем’янко уточнює, що в обсязі курсу “Мистецтвознавство” він читав лекції з теорії музики, методики музичного виховання, проводив практичні заняття з гри на музичному інструменті (фортепіано, скрипка), сольфеджіо, диригування, хорового співу. На заняттях з курсу "Дитячі і гри" педагог вивчав зі студентами рухливі музичні ігри і знайомив з методикою їх проведення [8].

У 1922 році він взяв участь у комплексній експедиції науковців Полтавського краєзнавчого музею до села Яреськи на Полтавщині та записав багато народних ігор і пісень. У 1924 році В.М. Верховинець завершив свою багаторічну роботу над створенням дитячого музично-ігрового репертуару і склав репертуарно-методичний посібник "Весняночка", що стало визначною подією в житті вітчизняної педагогічної науки і музичної практики.

Випускники інституту освіти були закохані у В.М.Верховинця й впроваджували у життя його методику музичного виховання. Вони мали можливість відвідувати з дітьми вистави Полтавського оперного театру, де у партії Петра з “Наталки Полтавки” дебютував Іван Козловський, який працював у нас до 1923 року. Тут на мистецькому небосхилі загорілися зірочки диригента А.Німківського, хормейстера В.Вериківського і О.Свєшнікова, режисера М.Петлішенка (брата І.О.Мар’яненка – вчителя І.Козловського і Н.Ужвій). На рубежі 20-30 років у Полтаві діяла Перша пересувна опера Полтави. У 1936 відкрито Український театр музичної драми (тепер імені М.Гоголя) на базі переведеного до Полтави Харківського комсомольського музично-драматичного театру, утвореного з оперної студії. У 1938 році В.Скляренко поставив “Наталку Полтавку”, де співала неперевершена виконавиця головної ролі М.Литвиненко-Вольгемут. До речі, у 1912 році вона співала в Полтаві разом з учасниками музично-драматичного гуртка на чолі зі службовцем банку М.Орлом-Степняком у “Просветительном здании имени Гоголя”, де тепер кінотеатр “Колос”.

Після визволення Полтави від німецько-фашистських загарбників 23 вересня 1943 року, уже 27 вересня було підписано наказ про створення Полтавської обласної філармонії. Радіожурналіст (1954 – 2000), керівник Полтавського обласного волонтерського центру Віра Олександрівна Чазова розповідала на засіданні Слов’янського клубу, що “приміщення філармонії було напівзруйноване, холодне, чудом залишився лише зал, але глядачі з радістю відвідували концерти відомого піаніста. Холод був такий, що доводилося під час пауз накидала пальто на музиканта, щоб він зігрівся і міг грати”.

У 1958 – 1966 у Полтавському педагогічному інституті була знов відкрита кафедра музики і співів, завідувачем якої був М.А.Фісун [6]. Здійснювалася підготовка вчителів мови й літератури та музики.

Рішенням ученої ради Полтавського педагогічного інституту в 1981 році при кафедрі педагогіки і методики початкового навчання було створено секцію музики, куди входили заслужений працівник культури України Григорій Семенович Левченко та п’ять асистентів – П.Т. Лиманський, Г.В. Пужай, Н.М. Зікун, Л.О. Чербінська і Л.В. Курилець. У 1982 році за рішенням ученої ради інституту секцію музики було реорганізовано у кафедру музики і співів. Прийшло нове поповнення – Ж.В. Борщ, М.М. Вовк і О.В. Чепіль [32].

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: