ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Почуття й мислення, які він бачив як функції судження.В процесі прийняття рішень задіяні всі чотири функції (див. мал. І Відчуття Зір Слух Нюх Дотик Смак Почуття (Емоції, цінності) Мислення (Розум, логіка, аналіз) Інтуїція (Відчуття, що використовують підсвідомість) Мал. 8.1. Модель розумових функцій за К.Г.Юнґом Сприйняття Засновуючись на юнґіанському аналізі, можна сказати, що сприйі-складається з двох компонентів — відчуття та інтуїції, так само як п(тя та мислення є двома складовими судження. Відчуття — це те, що ми можемо визначити як інформацію про і оточення, одержану за допомогою: • зору; • слуху; нюху; • дотику; • смаку. З іншого боку, інтуїція — це те, що ми сприймаємо за допомогою підсвідомості. Інакше кажучи, наші відчуття говорять нам про фізичний світ, яким він є насправді; тим часом, інтуїція допомагає нам зрозуміти реалії, які перебувають поза межами фізичного світу. Вони складаються з глибших відношень, моделей та можливостей. Отже, не дивно, що інтуїція часто буває вирішальним фактором для революційного рішення. Можливо, навіть інтуїція — це здатність, яка дозволяє нам зробити прорив у невідоме; творити асоціації; чи побачити модель рішення, яку ще ніхто до цього не застосовував. Судження Зробимо ще один крок. Згідно з Юнґом, мислення — це раціональне судження: надання значення тому, що ми відчуваємо, за. допомогою логіки, аналізу та аргументів. З іншого боку, почуття — це справедливі судження, які ми формуємо за допомогою емоцій, моралі, етики чи естетики для оцінювання того, що нас оточує за допомогою категорій: приємне, огидне, добре, зле, прекрасне або потворне. Рішення, таким чином, поєднують обидва ці елементи, так само як і дві згадані чуттєві функції. Візьмемо, наприклад, Дарвіна. Будучи глибоко релігійною людиною, він ніяк не наважувався остаточно сформулювати висновок, до якого привела його наукова робота; тобто оголосити про відкриття теорії еволюції (справді, власні судження спонукали Дарвіна відкладати публікацію свого відкриття протягом багатьох років). Все ж таки Дарвін прорвав коло своїх релігійних вірувань заради теорії, яка врешті змінила розуміння людиною свого місця в природі. Таким чином, голос, який радив Дарвіну не мовчати, був саме голосом інтуїції. Нібито всупереч своїм релігійним судженням, він протиставив модель еволюції видів, які дослідив на Галапаґоських островах. РІШЕННЯ, ЩО ПРИЙМАЮТЬСЯ ЛІВОЮ ТА ПРАВОЮ ПІВКУЛЯМИ МОЗКУ Робота Роджера Спері та його колег, опублікована у 60-х роках, допомогла популяризації ідеї, що мислення може бути кероване "правою півкулею" або "лівою півкулею" головного мозку. Більшість з того, що ми знаємо про різницю між двома півкулями мозку, є доволі спрощеною моделлю, однак дає змогу зрозуміти роботу різних наших складових. Достатньо тут сказати, що права частина мозку вважається центром творчих думок та емоцій, тоді як ліва частина вважається сферою, що відповідає за логічне вирішення проблем. Таким чином, ліва півкуля асоціюється з логікою, мовою, обґрунтуванням, роботою з числами, лінійними властивостями, аналізом. Тим часом права півкуля пов'язується з творенням образів, ритму, просторовими уявленнями, асоціативністю, творчістю та всебічним підходом до розв'язання проблем. Одним із пояснень чуття, яке звичайно називають інтуїцією, є те, що творчий бік мозку починає працювати над проблемою раніше, ніж ліва півкуля. (Доктор Беньямін Лібет, психолог Університету Сан-Франциско, експериментально дослідив, що права півкуля мозку починає пошук інформації приблизно на чотири десятих секунди раніше, ніж ми це усвідомлюємо). Це пояснює, чому права півкуля іноді "видає" творче рішення проблеми, тоді як логічна ліва півкуля ще тільки працює над нею. Цікаво також, що, як було доведено, права частина мозку швидше підлягає алкогольному сп'янінню. У цьому стані права півкуля починає заважати роботі лівої, спричиняючи незв'язне мовлення та прийняття неправильних рішень (на кшталт того, чи варто сідати за кермо після вечірки). Права частина має також властивість "вимика- тися" під дією стресу — свого роду самозахисна реакція. Уявіть собі, наприклад, що ви опинили- ся на місці дорожньої аварії, — ваша схвильова- ність перешкоджатиме найраціональнішому рі-шенню "оцінити ситуацію та діяти далі, згідно з обставинами". Оскільки багато важливих рішень прийма- ються у стані стресу, це доволі важливий фактор. На жаль, саме тоді, коли ми потребуємо, аби на- ша права півкуля підказала нам творче рішення, вона перебуває у вимкненому стані. РОЗКРИТТЯ ВНУТРІШНЬОГО ЧУТТЯ У своїй блискучій книзі про лідерство Рендел П. Байт, Філіп Годґсан та Стюарт Крайнер написали про необхідність для менеджерів розвивати та плекати своє "внутрішнє чуття". Це внутрішнє чуття, кажуть вони, ґрунтується на інтуїції, тваринному чутті, інстинкті та інших речах, які менеджери не можуть зрозуміти, проте постійно використовують у своїй роботі. Всупереч цьому факту, вказують вони далі, більшість виконавців не здатні, та й просто не мають бажання зрозуміти, що їх внутрішнє почуття — це саме те, що керує великою кількістю їхніх вчинків і часто диктує рішення, які вони приймають. "Більшість виконавців не можуть і не бажають говорити про це. Акціонери та інвестори практично оминають інтуїтивні рішення та су дження. Як наслідок, річні звіти нагадують неправдоподібну фантастику. Якщо головному виконавчому директору у ванні випадково прийде до голови прекрасна ідея, він навряд чи виголосить її назавтра на зборах акціонерів. Правда полягає в тому, що навіть у випадку наявності всіх графіків, діаграм та докладно сконструйованих ієрархій, жоден виконавець не може оминути внутрішнього почуття. Дійсно, зі збільшенням акценту на швидкість прийняття рішень важливість внутрішнього чуття зросла теж. Колись менеджмент був чимось відчутним, ніби "матеріальним" (чи таким, у що ми були схильні вірити). І коли він перестав таким бути, менеджери почали намагатися зробити його таким. Вони винайшли звіти, бюджети, стратегічні плани, директиви, правила та протоколи. Це не працює. Було і є дещо більше. Як ми бачимо, корпоративне життя залишається неосяжним, як завжди. Рішення більші, інформація складніша, та часу на їх опрацювання відводиться все менше". Момент появи освіченого працівника — це знак того, що сьогодні у бізнесі насправді цінуються знання, а не інформація, однак більшість з наших уявлень про знання зводиться до обізнаності стосовно певних непорушних фактів. Вдосконалюючи внутрішнє чуття, треба, однак, покладатися на здатність інтерпретувати "приховане знання". Цитовані нами автори не єдині, хто проголосив, що західні менеджери більше схильні працювати з фактами, ніж з відчуттями. З' своїй книзі "Компанія, де створюються знання", двоє японських вчених Айкуджиро Нонака та Хіротака Такеучі, доводять, що західні компанії залишаються прив'язаними до "явного" знання, тоді як японці активно застосовують "приховане знання"8. ПРИХОВАНЕ ЗНАННЯ Приховане знання, говорять Нонака й Такеучі, неможливо вловити. Воно ґрунтується на "тваринному чутті", ідеалізмі та навичках. Для того, аби повністю використати таке знання, автори розробили три принципи. • Перший полягає в тому, що компанії мусять бути впевнені, що працівники діляться один з одним своїм досвідом, тобто сприяти утворенню гнучких команд. • Другий — менеджери середньої ланки компанії мають стати посередниками для забезпечення функціонування каналу передачі інформації між нижчим рівнем та радою директорів. • Третій — компаніям пропонується структурувати себе як "гіпер-текстову", відкриту для зв'язків організацію, яка поєднує традиційну ієрархію з існуванням більш гнучких творчих команд і дозволяє будувати рішення, використовуючи приховану базу знання організації. Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|