Наука, як область людської діяльності

Наука – одна з форм суспільної свідомості, що дає об’єктивне відображення світу; система знань про закони розвитку природи і суспільства. Предметом кожної окремої науки є певна форма руху матерії або сукупність цих форм. Відповідно до цього всі галузі знань поділяються на основні групи: природничі (фізико – математичні, хімічні, біологічні, геолого – географічні та ін.), тісно пов’язані з ними технічні і суспільні (філософія, політекономія, історія, право, літературознавство, мистецтвознавство та ін..) науки.

Кожна наука включає в себе нагромаджений протягом тривалого розвитку пізнавальної діяльності людства фактичний досвідний матеріал, встановлені закони та теорії, гіпотези, методи дослідження, загальнофілософські, методологічні висновки, до яких неминуче приходить наука у вільному розвитку. Серед них особливе місце посідає метод, яким користується наука для пізнання свого предмета. Єдино науковим методом є діалектичний, який не підміняючи специфічних методів пізнання в окремих науках, озброює їх загальною методологією наукового дослідження, єдино правильною теорією пізнання.

Наука має свої особливості, що відрізняють її від інших форм суспільної свідомості. Вона дає об’єктивно істинне знання явищ дійсності, яке ґрунтується на вірогідних доказах і перевіряється суспільно – історичною практикою людства. Наука виступає як основний вид пізнання дійсності, прагне виявити спільне в явищах, сформулювати встановлені закономірності. Головне завдання кожної науки полягає у відкритті законів дійсності. Проте наука не є сумою законів, вона являє собою певне логічне ціле, загальний підсумок досягнутого на даний час.

Спосіб, прийом або система прийомів для досягнення наукової мети називається методом (грецьке – методос – спосіб викладення). Таким чином, метод – є способом пізнання дійсності. Звідки методологія – вчення про науковий метод пізнання і перетворення світу, його філософська, теоретична основа; система принципів підходу до вивчення явищ об’єктивної дійсності. Інакше кажучи, методологія є сукупністю прийомів дослідження, що застосовуються у будь - якій науці відповідно до специфіки об’єктів її пізнання.

По суті метод є певною послідовністю операцій, алгоритм (від латинізованого імені узбецького вченого аль - Хорезмі), що являє собою систему правил виконання обчислювального процесу, який обов’язково призводить до розв’язання певного класу задач після скінченого числа операцій. Наприклад, алгоритмом є правила виконання чотирьох арифметичних дій з цілими числами. Поняття алгоритмізації процесу ґрунтується на побудові алгоритму, виконання якого реалізує даний процес. Алгоритмізація потрібна, наприклад, при моделюванні різних геологічних процесів: мінералоутворення, випадіння хімічних елементів і сполук з водних розчинів і т.ін.

Наукове пізнання світу суттєво відрізняється від інших форм відображення дійсності. Як вже згадувалося, загальним методом, відповідним сучасній науці, є діалектика; особливими методами є спостереження, індукція і дедукція, аналогія, формалізація, математизація науки тощо. Існують також окремі методи, пов’язані з певними галузями науки – геологією, фізикою, хімією, біологією та ін.

Основою будь – якої науки є наукові принципи (від лат. principium – основа) – вихідні положення вчення, теорії або системи усталених поглядів на те чи інше питання. За своїм змістом це основні керівні постулати, що визначають зміст, методи і форми наукових досліджень відповідно до мети і завдання, які поставлені перед дослідником.

Окрім наукових принципів існує поняття аксіоми (грец.- значуще, гідне, прийнятне положення) – твердження певної теорії, що при її дедуктивній побудові приймається як вихідне, таке, що кладеться в основу доведень інших тверджень цієї теорії. Звичайно за аксіому вибирають такі твердження теорії, про які наперед відомо – внаслідок їхньої простоти і очевидності, - що вони істинні. Наприклад: пористість – фактор водонасиченості гірських порід.

Наукові дослідження ґрунтуються на законах. Закон – філософська категорія яка відображає необхідне, істотне, стійке, повторюване, загальне для даної галузі науки відношення між явищами об’єктивної дійсності. Закон виражає певний порядок причинного, необхідного і стійкого зв’язку між явищами і властивостями матеріальних об’єктів, коли зміна одних явищ спричиняє певну зміну інших. З категорією закону тісно пов’язана категорія закономірності, яка означає, насамперед, певну впорядкованість подій, відносну послідовність, сталість головних детермінуючих факторів, регулярність зв’язку між речами. По суті закономірність є сукупністю дії багатьох законів і виражає систему істотних, необхідних, загальних відношень, кожне з яких становить окремий закон.

Результатом наукової діяльності є наукові теорії і гіпотези. Наукова теорія (від грец.- розгляд, дослідження) у широкому розумінні є системою понять і уявлень про дійсність, що створюється в процесі пізнавальної діяльності людини. У вузькому розумінні – система вірогідних наукових знань про певну сукупність об’єктів, яка описує, пояснює і передбачає явища окремої предметної галузі. Теорія є найрозвинутішою і найдосконалішою формою наукового відображення дійсності. В процесі пізнання теорія виступає як система понять, висловлювань і т.ін., зведених до єдиного об’єднуючого начала. Від інших форм відображення дійсності (абстракції, гіпотези, тощо) теорія відрізняється багатьма ознаками і насамперед будовою та пізнавальними функціями. Вихідні твердження теорії називаються принципами, постулатами або аксіомами. Теорія виникає, як правило, на основі гіпотези на базі узагальнення наукових фактів. Гіпотеза переростає в теорію внаслідок перевірки її за допомогою досліджень, спостереження, тощо. Остаточним критерієм істинності теорій є суспільно – історична практика.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: