Тема 2. Основні властивості та функції навчальних видань

1. Специфіка підручника

2. Функції навчальної літератури

1. Специфіка підручника

М.Тимошик зазначає, що підготовка навчального видання потребує надзвичайно виважених підходів, адже потрібно враховувати навчальні, методичні та виховні аспекти пропонованої до друку праці. Особливої уваги редактора потребують послідовність і строга системність подачі матеріалу (від простого до складнішого); доступність викладу, зорієнтована на вікові особливості та освітній рівень читача; чітка й детальна структурованість усіх складових змістової частини; відповідність змісту та проблематики затвердженій програмі; відібраний і перевірений практикою фактичний матеріал; відсутність полеміки; наявність блоків для самостійних завдань, контрольних запитань і вправ; регламентоване державними стандартами художньо-технічне оформлення та високоякісне поліграфічне виконання.

Для того, щоб професійно підготувати навчальне видання до друку, потрібно, перш за все, знати, чим саме цей тип видань відрізняється від інших. Потрібно розуміти його специфіку, особливості цільового та читацького призначення. Такими особливостями вчені вважають:

· Надзвичайно високий ступінь довіри до підручника. Є.Смирнова зазначає: будь-яке видання (науково-популярне, навіть наукове) допускає критичне ставлення читача до викладеного в ньому матеріалу. Інформацію підручника читач сприймає „на віру”. Саме тому надзвичайно важливо проводити ретельний аналіз фактичного матеріалу.

· Умови користування підручником. По-перше, як зазначає В.Ривчин, „учень користується підручником постійно протягом тривалого часу, це неодмінно знижує цікавість” [50]. По-друге, користування ним до певної міри є примусовим, адже опрацювання всього матеріалу підручника є обов’язковим для учня. Це також може формувати негативне ставлення до навчальної книги. Саме тому структура цього типу видань, а також його художне оформлення повинні бути продумані таким чином, щоб, навпаки, „підігрівати” цікавість учня.

· Підручник як адаптована наукова монографія. Більшість вчених стверджують: матеріал навчальної книги – це своєрідний „конспект науки”, адже знання, викладені в підручнику, повинні відображати основи наук. З цим пов’язана низка проблем.

1. Учень чи студент завжди отримують неповну, вибіркову інформацію. П.Буга наголошує: навчальне видання повинно забезпечити, сформувати цілісне уявлення про основи тієї чи іншої галузі знань. Але при цьому важливі факти залишаються поза увагою. Вихід вчений вбачає в створенні навчальних комплексів: „Звичайно, як доповнення до підручників повинна бути налагоджена система випуску навчальних матеріалів” [12].

Відкритим на сьогоднішній день залишається також питання координації навчальної та наукової літератури у навчальному процесі. Традиційно схема була такою: учень опановує матеріал підручника і вже потім переходить до читання наукової літератури. Нині існує й інша точка зору. Зокрема, Н.Зелінська вважає, що суттєвої потреби у підручниках немає – особливо для вищої школи. Студенти повинні працювати з історичними та науковими джерелами, а не отримувати вибіркову інформацію з навчальних видань. У цьому дослідниця спирається на досвід зарубіжних вищих навчальних закладів. У будь-якому випадку за такого підходу потрібно обов’язково враховувати специфіку предмету, специфіку навчального закладу, рівень забезпечення бібліотек літературою тощо.

2. У науковій і навчальній літературі суттєво відрізняється спосіб викладу інформації. Ще К.Ушинський стверджував: визначення науки відображаються в голові наставника зовсім у інший спосіб, аніж у голові учня. Саме тому педагогіка вважає за потрібне відрізняти педагогічний виклад науки від її систематичного наукового викладу. Це означає, що будь-який „конспект” науки в підручнику повинен бути ще й адаптованим до вікових, психофізіологічних можливостей реципієнта.

· Складність структури навчального видання. Перш за все, потрібно враховувати, що матеріал підручника призначений як для надання певних знань учневі, так і для перевірки цих знань. Цьому й повинна бути підпорядкована структура видання. Окрім того, підручники (особливо – для вищих навчальних закладів) часто можуть бути розраховані на вибіркове читання, що суттєво впливає на структурування окремих частин, розділів, параграфів: вони повинні бути логічно підпорядковані один одному в загальній композиції навчального твору, але разом з тим бути й самодостатніми, цілком завершеними, цілісними. У разі, коли учневі знадобиться опрацювати дві теми із запропонованих п’яти, він не повинен відчувати інформаційних „прогалин”. Обов’язкової уваги потребує також апарат орієнтування:певний фактичний та термінологічний матеріал учень повинен знаходити швидко і без проблем. У даному випадку підручник виступає ще й як аналог довідника чи словника.

· Чітка прив’язка до програми. Залежність від моделі навчання, змісту освіти, процесу навчання. Збільшення питомої ваги самоосвіти в загальній моделі навчання чи зміни навчальних програм обов’язково означають необхідність внесення змін у структуру навчального видання. Вихід вчені, зокрема П.Буга, А.Гречихін, Є.Смирнова, вбачають у „модульному”, чи „блочному” підході до побудови підручника. П.Буга пише: „У цьому випадку дисципліна розбивається на низку розділів-модулей, що являють собою відносно самостійні структурні одиниці, які логічно пов’язані між собою” [12]. Таким чином, при перевиданні можна скоротити чи доповнити видання, видаливши чи додавши низку таких самостійних структурних одиниць.

· Залежність від рівня підготовленості читача. Матеріал повинен бути адаптований і приведений у відповідність до вікового і інтелектуального рівня читачів. Окрім того, видавцеві та редакторові потрібно знати свою читацьку аудиторію і орієнтуватись у особливостях її запитів. А.Юдін з цього приводу пише: „Навчально-педагогічні книги випускаються для дуже різних категорій покупців. Розглядаючи різні групи покупців цього тематичного розділу, варто зазначити, що цілі читання в них можуть суттєво різнитись. Серед основних груп покупців – учні та вчителі шкіл. Найбільш підготовлені читачі, професійно пов’язані з освітянською та педагогічною діяльністю, прагнуть постійно звертатись до навчально-педагогічної книги, цікавлячись новинками в галузі педагогіки та освіти. Значну категорію покупців складають студенти та учні вищих навчально-педагогічних закладів. Вони купують книги для навчальних цілей. Окрему групу покупців складають батьки. У цьому випадку попитом користується науково-популярна, додаткова навчальна, розвиваюча література” [75].

· Складна система рецензування і затвердження.

· Чітка регламентованість стандартами та санітарно-гігієнічними нормами поліграфічного та художнього оформлення видання.

· Моральна та матеріальна зношуваність навчальних видань. Вік підручника, за незначними винятками, короткий. Він важко народжується, але швидко „вмирає”.

Від морального „старіння” можуть врятувати стабільність матеріалу: а) орієнтація на базові знання; б) переакцентування уваги укладачів підручників із предметних знань на методологію (учні в першу чергу повинні оволодівати методологією науки, розробкою методологічних основ навчальних дисциплін).

Подолати фізичне „старіння” підручника, вважає П.Буга, можливо, звернувшись до досвіду зарубіжних країн: „...варто реалізувати на практиці пропозицію про диференційоване виконання накладів навчальної літератури для бібліотек та роздрібного продажу. Книги для бібліотек обов’язково повинні мати оправу і друкуватись на папері вищих сортів. Для роздрібної торгівлі можна випускати видання в м’якій обкладинці” [12].

3. Функції навчальної літератури

Питання виокремлення провідних функцій навчальної літератури постає в кожній серйозній науковій праці з підручникознавства. Без чіткого усвідомлення призначення навчальної книги неможливо оцінити її зміст, якість, відповідність усім вимогам навчального процесу.

Розбіжності у поглядах різних вчених на це питання, вважає Я.Кодлюк, пов’язані з різними потрактуваннями самої категорії „функція”. Загалом, враховуються: роль, призначення, загальні нормативи моделювання і використання, суспільні цілі навчання. Саме тому І.Лернер та І.Журавльов, наприклад, виокремлюють як основну функцію „керівництво процесом засвоєння змісту освіти” [36], Д.Зуєв – розвивально-виховну [27]. М.Тимошик вирізняє три основні функції: інформаційну, пізнавальну, виховну [61]. Підсумовуючи висновки вітчизняних і зарубіжних дослідників, розглянемо низку найбільш суттєвих функцій навчальної літератури.

Інформаційна функція – функція фіксації предметного змісту освіти. Забезпечення її можливе через вирішення низки конкретних завдань:

· визначення обов’язкового для засвоєння учнями обсягу інформації;

· обгрунтований відбір навчального матеріалу, що здійснюється за критеріями наступності, неперервності, доступності, науковості, гуманізації та національно орієнтованого напрямку навчання. Важливою є також регламентація відбору матеріалу на рівні навчального предмета. Навчальна програма подає перелік запитань, але допускає варіативність у відборі матеріалу, в глибині його висвітлення, у способах організації засвоєння;

· врахування різних рівнів засвоєння учнями знань: репродуктивного (знання фактів, явищ, подій, правил щодо їх відтворення), конструктивного (знання, отримані шляхом комбінування знань, отриманих на першому рівні – аналіз, синтез, порівняння, узагальнення), творчого (знання, отримані в результаті власної пошукової діяльності учнів);

· врахування різних рівнів інформаційного навантаження (Л.В.Занков): 1) необхідний мінімум; 2) проблемні тексти з колізіями (виклад суперечливих фактів, подій, способів діяльності); 3) поглиблення теоретичного змісту з метою забезпечення широти та системності знань; 4) використання текстів різних типів.

Забезпечити все це засобами підручника можливо за допомогою варіативних і дозованих текстів, а також завдань різних рівнів складності.

Трансформаційна функція – це функція, що передбачає адекватний „переклад” мови наукової літератури на мову навчальної літератури з урахуванням основних дидактичних принципів, насамперед доступності, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.

Функція систематизації знань. Будь-яке навчальне видання покликане забезпечити системний (логічний і дидактичний) виклад навчального матеріалу, сприяти активізації умінь школярів володіти принципами наукової систематизації знань.

Функція закріплення знань, умінь та навичок. Функція контролю. Підручник передбачає не лише надання інформації, але й забезпечення надійного засвоєння знань. Повторення, запитання, завдання, вправи, ознайомлення з конкретними способами самоконтролю – це засоби реалізації такої функції.

Розвивальна функція. Вчені висловлюють різні точки зору з приводу того, які саме здібності покликаний розвивати підручник. Це можуть бути інтелектуальні можливості учня (Д.М.Богоявленський, Н.О.Менчинська); особистість школяра (Л.В. Занков, Ш.Амонашвілі); теоретичне та наукове мислення (В.В.Давидов, Д.Б.Ельконін); уміння сприймати й аналізувати отриману інформацію (О.Я.Савченко); творчі здібності тощо.

Найбільш вдала класифікація навчальних умінь запропонована І.Лернером. Вчений виокремлює предметні уміння; загальнопізнавальні, або ж розумові уміння (забезпечують засвоєння предметних); організаційні –уміння організовувати власну діяльність; загальномовленнєві.

Деякі вчені наполягають на виокремленні ще й компетентністно орієнтованої функції, адже матеріал підручника спрямований ще на набуття школярами життєво необхідних компетенцій.

Виховна функція. В учня повинен формуватись досвід емоційно-ціннісного ставлення – до себе (естетичне виховання), до іншої людини (етичне виховання), до суспільста (право, національна самосвідомість, патріотизм), до виробництва (економіка), до природи (екологія).

На сьогоднішній день вчені відзначають: демокртичні перетворення в освіті призвели до фактичного руйнування виховної функції через хибне потрактування принципу деідеологізації освіти.

Функція самоосвіти та мотиваційна функція передбачає формування в учнів бажання вчитися, здобувати і поповнювати знання.

Умови формування пізнавального інтересу: 1) оптимальний рівень труднощів; 2) різноманітність способів діяльності; 3) наявність емоційно-образного компоненту в навчальному матеріалі (використання сюжетної оповіді та усіх засобів образності); 4) часта перевірка знань – зворотний зв’язок; 5) відбір змісту з точки зору значущості для дітей певного віку; 6) наявність додаткового цікавого матеріалу; введення ігрового компоненту (застосування індивідуальної та групової форм роботи, драматизація; ігри; заохочування учнів до висловлювання власної думки; діалоговий стиль спілкування; реферати; таблиці); 7) спрямування на усвідомлення практичної та теоретичної значущості матеріалу, що вивчається; 8) формування розуміння перспективності навчання й самостійної діяльності; 9) створення ситуації успіху в навчальній роботі.

Як зазначає П.Буга, підручник повинен сприяти розвитку самостійності мислення учня: „Із пасивного носія інформації підручник... перетворюється в активну дидактичну систему, яка в комплексі з іншими навчальними книгами, аудіовізуальними і технічними засобами, обчислювальною технікою, а також з науковою, довідковою, художньою літературою повинна забезпечувати учневі (студентові) всі умови для ефективної самостійної роботи” [12].

Інтегративна функція. Підручник повинен сприяти об’єднанню знань, отриманих школярами із різних джерел.

Функція координування. Підручник забезпечує ефективне функціонування підручника в системі інших засобів навчання, передусім як ядра навчального процесу.

Функція довідника. За умови, коли доступ до інформації утруднений, підручник виконує функцію „найавторитетнішого джерела інформації”.

Просвітницька функція. А.Юдін з цього приводу пише: „Навчальна книга може стимулювати загальнокультурні інтереси або ж призупиняти їх формування, може слугувати містком до самостійної роботи з книгою або ж вбивати цікавість до неї. Таким чином, можна сказати, що навчальна книга (як шкільна, так і вузівська) здатна виконувати таку ж роль, якщо не більшу, як будь-яка інша книга в процесі розповсюдження культури в суспільстві” [75].

Список рекомендованої літератури

[12; 20; 27; 32; 54; 61; 68; 75]

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: