Побудова, створення, експлуатація, редагування

1. Електронний підручник: проблеми визначення і типології цього типу навчальних видань

2. Основні недоліки та переваги електронних підручників у порівнянні з традиційними друкованими навчальними виданнями

3. Особливості структури електронного підручника

4. Специфіка редакторської підготовки електронних навчальних видань

5. Особливості оформлення текстових та ілюстративних матеріалів у електронному підручнику

В Україні, як і в усьому світі, на сьогоднішній день набувають популярності комп'ютерні технології навчання. Безумовно, використання електронних підручників (ЕП) сприяє розвитку особистісно-орієнтованих компонентів моделі навчання, гуманізації навчального процесу. Окреме питаня стосується місця електронного підручника в видавничому процесі. А.Гречихін і Ю.Древз наголошують: „робота з навчальним матеріалом, поданим у електронному вигляді, майже не відрізняється від традиційної роботи редактора” [20], хоча ця робота й вимагає залучення спеціалістів різних галузей знань, зокрема, спеціалістів із комп’ютерних технологій.

1. Електронний підручник: проблеми визначення і типології цього типу навчальних видань

Електронний підручник – це підручник, який існує у вигляді електронного документа, тобто це текст, який зберігається в пам’яті електронної обчислювальної машини (ЕОМ), може бути прочитаний лише з екрану спеціального пристрою відображення інформації (монітора) і не може бути опрацьований без допомоги ЕОМ.

Це визначення, подане в ГОСТах, А.Гречихін і Ю.Древз конкретизують. Вони пропонують розрізняти два види електронного підручника: 1) електронна копія звичайного друкованого підручника; 2) повнотекстові бази даних.

Електронна копія звичайного друкованого підручника зберігається в пам’яті ЕОМ, її можна змінювати за допомогою спеціальних комп’ютерних програм, її можна розповсюджувати в комп’ютерних мережах або за допомогою електронних носіїв інформації.

Повнотекстова (гіпертекстова) база даних – це електронний текст із розгалудженою системою посилань, яка дозволяє читачеві компонувати текст на свій розсуд, звертатись за коментарями, довідками та ін.

Таким чином, найсуттєвішою рисою електронного підручника А.Гречихін і Ю.Древз пропонують вважати електронну форму представлення тексту, яка дозволяє легко вносити виправлення, організовувати пошук потрібного фрагменту тексту, проводити статистичну та семантичну обробку – тобто автоматизувати основні процедури роботи з текстом.

Однак електронна копія та повнотекстова база даних мають суттєві відмінності в процесі створення самого видання, в структурі тексту (лінійний текст, гіпертекст), в можливостях копіювання і подальшого використання підручника.

Український дослідник В.В.Лапінський пропонує більш деталізовану типологію педагогічних програмних засобів (ППЗ).

ППЗ в цілому. Основною і необхідною складовою частиною ЕП має бути структурована база знань, яка повинна містити навчальний матеріал у відповідності до вимог навчальної програми, організований або у вигляді гіпертекстової структури, або у вигляді системи гіпермедіа. Слід зазначити, що структурування предметної галузі при цьому суттєво відрізняється від структурування при створенні баз знань експертних систем.

"Електронні підручники" (ЕП) – ППЗ, які охоплюють значні за обсягом матеріалу розділи навчальних курсів або повністю навчальні курси. Для такого типу ППЗ характерною є гіпертекстова структура навчального матеріалу, наявність систем керування із елементами штучного інтелекту, модулів самоконтролю, розвинених мультимедійних складових.

Автоматизовані навчальні курси (АНК). Основні теоретичні засади їх створення і використання розроблялись починаючи із семидесятих років.

Програмні засоби модульно-демонстраційного типу найбільш ефективно використовуються для демонстрацій та виконання фронтальних навчальних завдань.

Контролюючі ППЗ – забезпечують ефективний моніторинг навчального процессу. Використання зворотного зв'язку виявляється найефективнішим за безпосередньої участі у навчальному процесі учителя.

2. Основні недоліки та переваги електронних підручників у порівнянні з традиційними друкованими навчальними виданнями

Переваги ППЗ

· ППЗ дозволяє „налаштувати” текст на конкретного користувача. Читач, опрацьовуючи текст, може сам видалити непотрібні йому фрагменти, а потрібні частини тексту й посилання перегрупувати. Навігатором виступає вже не автор, який зазначає: „Порядок читання розділів може бути наступним...”, а сам читач. Вчені вважають, що ми наближаємось до „особистого” підручника для кожного учня чи студента. За такого підходу до підручника можливими будуть і певні ризики. По-перше, не кожен учень чи навіть студент здатен адекватно виділити головне (суттєве) і другорядне в навчальному матеріалі. Таким чином, він створить для себе неповний, неякісний „особистий” підручник. Окрім того, електронний текст дає можливість створити безліч посилань, отже читачеві легше „загубитись”, втратити магістральну лінію тексту. Як пишуть А.Гречихін та Ю.Древз, „плавання в морі фрагментів не керується ніким, нема лоцмана, навігатора в цьому морі” [20]. Читач також може неправильно встановити для себе мету вивчення дисципліни.

· Полегшення навігації по тексту: можна легко віднайти потрібний фрагмент, спрощеним є також пошук джерел, на які є посилання в тексті.

· Коментарі до тексту не порушують цілісність самого тексту, як це відбувається у друкованому виданні, у якому завжди існує архітектонічна проблема розташування приміток, посилань, коментарів, зносок.

· Текст може доповнюватись новими фрагментами, посиланнями, розділами. Таким чином без проблем може здійснюватись постійне оновлення навчального матеріалу.

· Налаштування навігатора може виконуватись не лише читачем, але й учителем або автоматичною системою контролю знань.

· Зовнішні посилання можуть даватись на аудіо- та відеофрагменти, а також на всі види електронних навчальних видань (методичні вказівки, лабораторний практикум) – таким чином легше зреалізувати ідею навчального комплексу. По суті, ми маємо вже справу з електронною автоматизованою навчальною системою.

· Є можливість організувати ефективну пошукову систему: електронна форма представлення тексту дозволяє автоматизувати процес формування масиву ключових слів шляхом автоматизованого комп’ютерного аналізу тексту.

· Полегшення зворотного зв’язку з читачем (учнем). Набагато легше можна оцінити якість підручника і зробити відповідні виправлення, корективи: кожне звернення учня до підручника і шлях, по якому він іде, може фіксуватись реєструючою системою. Зареєстровані ж дані можуть використовуватись для подальшої оптимізації навчального видання.

Недоліки ППЗ

· З’являється додаткове фізичне й розумове навантаження на читача, який змушений здійснювати вибір оптимального шляху вивчення матеріалу.

· Ефективність роботи залежить від технічних засобів, які повинні бути надзвичайно потужними.

· Не врегульованими до кінця залишаються питання захисту авторських прав, тому що 1) електронний підручник – це результат колективної праці великої кількості спеціалістів (у тому числі програмістів); 2) гіпертекст передбачає постійне звернення до текстів інших авторів; 3) відсутні чіткі механізми контролю за можливостями копіювання; 4) можливі зміни тексту, а отже порушення немайнових прав автора і цілісності твору.

· Більш складнапроцедура підготовки видання. Оскільки електронний підручник – це, перш за все, програма, вона повинна пройти перевірку (тестування) та процедуру сертифікації. Спочатку програма перевіряється розробниками, замовниками та користувачами. Після усунення виявлених ними помилок програма (разом із актом про завершення роботи) передається для тестування колективу спеціалістів, які мають право на офіційний державний або ж відомчий контроль ПЗ і видають сертифікат відповідності. Цей, останній етап перевірки, відбувається в спеціальних центрах (міжнародних, державних, відомчих) сертифікації програм.

3. 4. Особливості структури електронного підручника та

специфіка редакторської підготовки електронних навчальних видань

Вчені наголошують на відмінностях у побудові електронного і традиційного підручника.

· Електронний підручник доцільно розглядати як сукупність інформаційних масивів, кожен з яких є окремим функціонально завершеним фрагментом інформаційного забезпечення (розділом підручника, задачею, описом лабораторної роботи). Причому фрагменти ці повинні бути пов’язані один з одним. Реалізувати це на практиці не так легко через низку наступних проблем:

1) кожен із цих фрагментів повинен створюватись таким чином, щоб можливим було технічне, інформаційне та логічне підпорядкування його іншим фрагментам;

2) пов’язувати фрагменти „кожен з кожним” не доцільно. Необхідна послідовність вивчення матеріалу все-таки диктує свої обмеження. Потрібно продумати, яка кількість можливих зв’язків повинна відповідати кожному з фрагментів;

3) у системах зі складною структурою посилань користувач може забути, де він „знаходиться”, тому доцільно в спеціальній частині екрану показувати маршрут „переходів” по тексту;

· Повинні бути розставлені відповідні покажчики в тексті. Зробити це можна за допомогою мови HTML (Hyper Text Markup Language), що містить символи для визначення стилів (кегль, накреслення шрифту), представлення даних списками, вставки графічних елементів, гіпертекстові зв’язки (з іншими сторінками документу, з іншими фрагментами на одній сторінці, зі сторінками інших документів).

· Виокремлюють внутрішнє та зовнішнє поля фрагментів тексту. Фрагменти внутрішнього поля створюються автором підручника; зовнішнє поле містить твори інших авторів, реалізовані у формі електронного тексту. Необхідність рахуватися з зовнішнім полем формує концепцію електронної бібліотеки.

· Окрема увага повинна бути приділенна створенню навігатора, що відповідає за маршрутизацію в полі фрагментів тексту. Будова тексту буде залежати від особливостей запланованої навігації. Тут можливими є три варіанти:

1) якщо навігація підпорядкована авторській концепції та обраній ним методиці, ми отримаємо лінійний текст з доволі чіткою та прогнозованою стратегією послідовності вивчення матеріалу;

2) якщо навігація підпорядкована читачеві, який, користуючись „підказками” автора, вивчає розділи дисципліни у довільному порядку, а також на власний розсуд здійснює перекомпонування тексту, ми маємо справу з нелінійним текстом так званого „особистого підручника”;

3) якщо навігація здійснюється програмою-аналізатором (чи вчителем) за результатами тестового контролю знань користувача, „лінійність” чи нелінійність тексту буде визначатись програмою (чи знову ж таки, вчителем), але не на основі особистісних вимог читача, а на основі певного рівня знань і розуміння читачем матеріалу. А.Гречихін і Ю.Древз зазначають: „перший спосіб побудови тексту підручника наближений до традиційного; другий варіант – аналог довідника; третій, по суті, є самоучителем” [20].

· Продуманим повинен бути інтерфейс, тобто засоби і методи організації діалогу користувача з системою. Потрібно пам’ятати, що „ефективний” інтерфейс – це, перш за все, „зручний” інтерфейс, такий, що забезпечує учню емоційний, фізичний, психологічний, розумовий комфорт. Є кілька способів організації діалогу між читачем та системою:

1. Діалог типу питання-відповідь. У кожній точці діалогу система виводить одне запитання, на яке користувач дає одну відповідь.

2. Діалог типу меню. У користувача є список можливих варіантів для введення, з яких потрібно вибрати те, яке потрібно. Екранне меню не повинно перевищувати 10-ти пунктів. Якщо кількість пунктів більша, потрібно будувати ієрархізовані меню.

3. Діалог на основі екранних форм. Інформація вводиться відразу шляхом заповнення стандартної форми.

4. Діалог на основі командної мови. Система нічого не виводить, а вводить лише повідомлення, за допомогою яких здійснюється керування.

5. Повідомлення про помилки. У повідомленні потрібно розшифрувати помилку, вказавши на її причини.

6. Запити підтвердження дій користувача.

7. Довідкові відомості: загальний огляд системи (призначення, основні поняття, принципи побудови); відомості про те, як почати роботу; інструкції на випадок пошкоджень системи. Частина довідкових відомостей може міститись у друкованій документації.

· Продуманим повинен бути дидактичний апарат видання. Можна виокремити 3 основних режима роботи ЕП: 1) навчання без перевірки; 2) навчання з перевіркою, при якому в кінці кожного параграфа пропонуються запитання, які дозволяють визначити ступінь засвоєння матеріалу; 3) тестовий контроль, призначений для підсумкового контролю знань із виставленням оцінки. Існують також певні зауваги щодо специфіки запитань в електронному підручнику.

1. Якщо ППЗ проектується як самодостатній засіб для повного забезпечення навчального процесу, система навчальних задач повинна містити задачі усіх типів та рівнів складності, передбачених педагогічною моделлю знань, яка формується.

2. Окремо можна виділити новий тип навчальних задач, які реалізуються у певному діяльнісному предметно орієнтованому середовищі. Використання навчальних задач такого типу, з точки зору діяльнісного підходу до навчання, досить ефективне, оскільки при їх розв'язуванні здійснюється збалансоване формування як декларативного, так і операціонального компонентів знання. Водночас реалізація моніторингу навчальної діяльності під час виконання таких завдань вимагає вирішення дуже складних задач протоколювання та аналізу діяльності користувача. Складність полягає у недетермінованості дій користувача (учня). Для задач, складніших за ті, що потребують репродуктивного відтворення знань, не завжди можливо прогнозувати усі шляхи та способи розв'язування.

3. Важливою складовою АНК і ЕП є підсистеми моніторингу навчального процесу та визначення рівня навчальних досягнень. Як правило, у реальних ЕП підсистема визначення рівня навчальних досягнень є складовою системи моніторингу навчальної діяльності. Більшість програмних засобів у своєму складі мають тільки розвинену систему тестування для визначення рівня навчальних досягнень, не маючи системи моніторингу навчальної діяльності та системи зворотного зв'язку. Використання у ЕП систем моніторингу навчальної діяльності доцільне за наявності системи керування навчальним процессом.

· Найефективнішою є модульна структура електронного підручника. Електронний підручник поділяється на незалежні модулі, кожен із яких містить завершений, цілісний виклад тієї чи іншої теми. Учень може обрати для себе варіант навчання: вивчення всього курсу чи його окремих тем. Кожен модуль містить назву теми, навчальні нормативи, питання, мету курсу, методичні вказівки щодо порядку і послідовності вивчення теми, вправи і тести для самоперевірки, а також посилання на правильні відповіді, вправи і тести для рубіжних і кінцевого контролю знань.

Саме структура електронного підручника вимагає особливої уваги редактора. Загалом, при роботі з електронним виданням реалізуються ті самі операції редакторської підготовки рукопису, що і при роботі з друкованим виданням: літературне редагування; звіряння (перевірка правильності написання відомих імен, географічних назв), уніфікація (термінів, імен). Але особливу увагу потрібно звертати на „організацію” рукопису: розділи повинні розташовуватись у певному порядку з урахуванням структури видання і сценарію роботи учня з книгою.

Більш розвинена у порівнянні з друкованим підручником система гіпертекстових посилань надзвичайно ускладнює процес редагування, оскільки вибір кожного з посилань утворює значну кількість можливих структур підручника. Важко інколи навіть скласти простий перелік усіх можливих маршрутів. З огляду на це, доцільно скласти певну послідовність перевірки маршрутів: 1) за бібліографічними посиланнями; 2) за довідковими та інформаціними посиланнями; 3) за ключовими та виділеними словами.

Окреме питання, яке постає перед вченими, – можливості адаптивної архітектоніки (структури, побудови) підручника. На кожному з етапів навчання учневі пропонується певний варіант навчального твору – залежно від мети і поставлених завдань. Це дає можливість авторові застосувати різні методики вивчення кожної дисципліни.

Для таких свого роду автоматизованих навчальних систем (АНС) додатково розробляються ще й сценарії роботи учня із системою. Сценарій – це план твору, який містить 1) опис представлення навчального матеріалу; 2) опис усіх видів навчальних операцій, їх обсягів, системи оцінювання; 3) опис усіх можливих дій учня на кожному з етапів навчання та реакцій системи на ці дії. Фактично подається план тексту та прописується можливий діалог людини з комп’ютером.

На етапі підготовки електронного видання це ускладнює роботу редакторів, оскільки рецензуванню та редагуванню підлягяють не лише власне текст, його методичні та дидактичні можливості, але й запропонований автором сценарій роботи учня.

5. Особливості оформлення текстових та ілюстративних матеріалів у електронному підручнику

План підготовки оформлення. При виборі варіанту розміщення даних на екрані автор повинен:

· вивчити особливості запитів читачів, а також спрогнозувати послідовність їх дій при роботі з системою; продумати кілька можливих варіантів, оскільки підручник повинен налаштовуватись на потреби різних користувачів;

· приблизно оцінити час, потрібний користувачам для роботи з певними фрагментами тексту: від цього буде залежати структурування;

· вирішити, яка інформація повинна з’являтись на екрані;

· визначити основний формат цієї інформації;

· вирішити, де саме вона повинна з’явитися;

· розробити проект розміщення даних на екрані;

· оцінити ефективність такого розміщення.

Основні умови, які забезпечують фізіологічний комфорт при роботі користувача ППЗ:

· контрастність зображення щодо фону повинна обиратися з урахуванням розмірів об’єкту: чим менший його розмір, тим вищою повинна бути контрастність;

· найбільшу чутливість око людини має до випромінювання жовто-зеленого кольору, найменшу – до фіолетового та червоного;

· розмір символів впливає на швидкість та правильність сприймання інформації;

· поле зору, яке ми охоплюємо оком, поділяється на три зони: центральне (найбільш чітко розрізняються всі деталі); ясного бачення (можна розпізнати об’єкт без дрібних деталей); периферійного бачення (предмети фіксуються, але не розпізнаються);

· зорові враження коливаються від максимальних до мінімальних в межах 0,5 с (час впізнавання знаків – 0,2 с);

· час пошуку об’єктів на екрані залежить від загальної кількості об’єктів на екрані, від кількості елементів, які мають подібні ознаки, від часу переміщення та фіксації погляду, що становить 0,2-0,7 с.

Основні рекомендації щодо оформлення тексту. Інформація на екрані подається у вигляді тексту та графічного матеріалу (рисунків, графіків, схем, фотографій).

· У верхній частині екрану розташовуються підказки, які визначають спосіб роботи з інформацією, виведеною на екран, а також довідкові повідомлення.

· У нижній частині екрану виводяться повідомлення, які пояснюють, що робити далі, потребують підтвердження, а також повідомлення про призначення функціональних клавіш.

· Бажано, щоб на екрані у вигляді головного меню чи закладки виводився зміст, або фрагмент змісту електронного видання.

· Текст структурується на невеличкі фрагменти і в такому вигляді виводиться на екран.

· Для виділення елементів потрібно використовувати шрифт, колір, яскравість. При цьому: а) не варто використовувати більше чотирьох кольорів одночасно; б) мерехтіння – найбільш сильний засіб акцентування.

· В таблицях рекомендується залишати 4-5 пробілів між колонками, і один пустий рядок після кожного п’ятого рядка таблиці.

· На екрані слід уникати надлишкового використання термінів, що стосуються ЕОМ, скрочень, зайвих символів.

· Для представлення основного тексту не варто використовувати береги екрану.

· Не слід переобтяжувати матеріал великою кількістю додаткових текстів.

Оформлення графічного матеріалу. Щодо підготовки ілюстрацій для електронного видання, слід дотримуватись таких порад:

· правильний вибір масштабу зображення (розмір деталей повинен відповідати можливості (роздільній здатності) екрану);

· якщо графічне зображення подається разом з текстом, то рекомендується залишати вільною ½ частину екрану;

· коректне використання кольорової палітри. Найактивнішим є червоний колір. Йому поступаються синій, жовтий, зелений, білий. Синій колір не підходить для дрібних графічних елементів, що вимагають максимальної чіткості зображення. Його краще використовувати для підсвітлення певних графічних елементів;

· з точки зору емоційної привабливості не варто використовувати темно-фіолетовий, темно-зелений, світло-жовтий, жовто-зелений, світло-рожевий кольори;

· в електронному виданні найлегше зробити ілюстрацію активним елементом дидактичного апарату: йдеться про створення ілюстрацій-завдань (доповнити контурну карту, схему, деталі конструкції тощо);

· не варто забувати й про можливість створення динамічних зображень;

· на ілюстраціях складних моделей та пристроїв повинна міститись підказка, яка з’являється або зникає синхронно з рухом курсора по окремих елементах ілюстрації (карти, плани, схеми, креслення тощо);

· іконічні знаки (піктограми) завжди полегшують діалог читача з комп’ютером.

Список рекомендованої літератури

[10; 17; 20; 26; 28; 29; 38; 39; 48; 74]

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: