Тема 3. Типологічний ряд навчальних видань. Особливості редагування окремих видів навчальної літератури

1. Підходи до формування типологічного ряду навчальних видань у науці про видавничу справу

2. Специфіка і особливості редагування основних типів навчальних видань

1. Підходи до формування типологічного ряду навчальних видань у науці про видавничу справу

Масова духовна культура людства розвивалась, перш за все, як культура книжного слова. Книга ж, нарівні з традиційним безпосереднім вербальним спілкуванням, була засобом не лише комунікації, але й навчання, освіти. Перші покоління навчальних книг, як уже зазначалось у Темі 1, – це сакральні та поетичні тексти, словники та довідники, наукові монографії тощо. Лише з часом, з розвитком педагогіки та народної системи освіти, виокремився відносно самостійний тип книги – навчальне видання.

До навчальної літератури на сьогоднішній день відносять ті видання, які випускаються спеціально для того, щоб забезпечити роботу навчального закладу, який навчає учнів за єдиною програмою. Основні критерії типологізації – цільове призначення і відповідність навчальній програмі.

Навчальне видання – це видання, яке містить систематизовані відомості наукового чи прикладного характеру, викладені в формі, зручній для вивчення і викладання, і розраховане на учнів різного віку та ступеня навчання.

Цілком природно, для навчання можуть використовуватись різні типи видань. Наприклад, будь-який твір класика української літератури, випущений окремою книжкою не буде навчальним виданням, хоч і використовується в навчальному закладі. Але той же твір, випущений в серії „Бібліотека школяра” можна віднести до навчальних видань.

За багато років з’явилась велика кількість різновидів навчальних видань. Цільове призначення кожного з них і, відповідно, вимоги до підготовки – різні. Редакторові потрібно обов’язково розуміти специфіку усіх видів навчальної книги.

У науціпро видавничу справу сформувались різні підходи до формування типологічного ряду навчальних видань. Б.Тяпкін запропонував спрощену схему: він розглядає програмно-методичні, навчальні, додаткові (дадатково-довідникові) видання. С.Антонова блоки навчальних видань формує за цільовим призначенням і розрізняє програмно-методичні, навчально-методичні, навчальні, допоміжні.

С. Болховітінова спробувала узагальнити існуючий у російськомовній науковій літературі матеріал і запропонувала свою типологію навчальних видань. Будь-яка класифікація здійснюється на основі певних ознак твору, вважає дослідниця. За цими ознаками можна виділити:

· підручники, задачники, хрестоматії (основний критерій такого поділу – властивості „розгортання” матеріалу. У підручниках матеріал викладається послідовно. Хрестоматії та задачники – приклади фрагментарного структурування тексту);

· підручники для різних категорій читачів, з різним досвідом роботи з книгою. Таким чином, ми можемо розрізняти навчальні видання 1) для читачів, які зовсім не мають практики роботи з книгою; 2) для тих, хто має малий досвід (2-4 класи); 3) для тих, хто має вже деякий досвід, але цей досвід не став ще навичкою (5-8 класи); 4) для досвідчених (9 клас – студенти);

· підручники з різних дисциплін (наприклад, підручник з хімії завжди матиме свої певні істотні відмінності. За своєю структурою та оформленням він більшою мірою буде відрізнятись від підручника з літератури, ніж між собою будуть різнитись шкільний та вузівський підручник з хімії);

· підручники для початкової школи, технікумів та училищ, вищих навчальних закладів. Основний критерій тут – тип навчального закладу, для якого готується видання.

О.Гречіхін, Ю. Древс пропонують брати за основу функціональний аспект навчальних видань і поділяють їх на такі групи: 1) програмні – учбовий план, навчальна програма курсу, робоча програма курсу; 2) теоретичні – підручник (пробний, експериментальний, проблемний, стабільний), теоретичний посібник (з усього курсу; з частини курсу), лекції (конспекти, курс, окрема лекція); 3) методичні – хрестоматія, практикум (лабораторний, практичних занять, семінарій, контрольні роботи, самостійні роботи, навчальний практикум, курсові роботи), методичний посібник, наочний посібник (з курсу, дипломне проектування; лабораторний, практичних занять, семінарій, контрольні роботи, самостійні роботи, навчальний практикум, курсові роботи); 4) інформаційні – бібліографічний посібник (список, покажчик, словник, бібліографічний, реферативний), реферативний посібник (список, покажчик, словник), огляд (бібліографічний, реферативний, монографічний)); 5) популярні.

На жаль, зазначають вчені, створенням інформаційних та популярних навчальних видань на сьогоднішній день нехтують. До того ж, методики створення інформаційних посібників не існує. А видання бібліографічних посібників (і в кращому випадку – анотованих бібліографічних посібників) з усіх дисциплін, що вивчаються, могло б значно полегшити роботу учнів та студентів. Цікавим і корисним О.Гречихін, Ю.Древс вважають закордонний досвід випуску популярної навчальної літератури. Наприклад, для студентів французьких університетів видаються певні серії книжок кишенькового формату за дисциплінами, які не входять до навчального плану. Саме такий досвід, зазначають вчені, потрібно вивчати і переймати.

М. Тимошик вважає, що, з огляду на методики редакторської підготовки, типологічний ряд кожного видання найкраще виокремлювати за адресністю читача (споживача) та характером інформації. Учений пише: „Ми... прагнучи зобразити типологію навчальних видань простішою і зрозумілішою для редактора-практика, спробуємо вибудувати її за місцем і поширеністю кожного з цих видів видань у редакційно-видавничій діяльності. Отож, навчальні видання поділяються на такі види: підручник, навчальний посібник, наочний посібник, курс лекцій, практикум, збірник вправ (або задач), хрестоматія, книга для читання, навчальна програма, методичні вказівки, методичні рекомендації” [61].

2. Специфіка і особливості редагування кожного з основних типів навчальних видань

Навчальна програма – це навчальне видання, яке визначає зміст, обсяг, а також порядок вивчення навчальної дисципліни або її частини.

На сьогоднішній день із випуском цих навчальних видань пов’язана ціла низка таких проблем: знижена нормативність цього державного документу; часті зміни програм і пристосування їх до нових реалій навчального процесу; відсутність однозначних в межах країни рішень стосовно структури та форми подачі матеріалу в навчальній програмі.

Відкритим залишається питання щодо необхідності видавати збірки програм з усього напрямку, спеціальності замість окремих програм до того чи іншого курсу, тієї чи іншої дисципліни. А.Гречихін, наприклад, вважає цю тенденцію хибною. Натомість, Є.Смирнова наголошує: видання збірок програм дає змогу студентові зорієнтуватися в усьому курсі одночасно, в усьому спектрі дисциплін, що будуть вивчатися, сформувати свою бібліографію та свій план роботи.

Робоча чи навчальна програма повинна містити цілу низку обов’язкових елементів: у вступі обгрунтування потребують актуальність запропонованого курсу, значення і місце курсу в навчальному процесі та серед інших обов’язкових дисциплін, відповідність навчальній програмі та державним стандартам, а також мета, завдання, структура, особливості, форми організації навчального процесу, взаємозв’язки аудиторної та самостійної роботи учнів, вимоги до знань та умінь у відповідності до кваліфікаційної характеристики випускника, обсяги навчального матеріалу і терміни вивчення, види контролю знань.

Російські вчені, які підтримують формалізовані підходи до створення подібних документів, розробили цілу систему маркерів для написання і редагування вступу, зокрема: „На сьогоднішній день актуальними є...”, „До найбільш актуальних проблем можемо віднести...”, „Введення нового курсу обумовлено...”, „Особливе місце даного курсу в професійній підготовці обумовлено...”, „Вивчення даного курсу тісно пов’язане з такими дисциплінами, як...”, „Курс базується на дисциплінах, що вивчались студентами раніше, зокрема...”, „Дана програма побудована у відповідності до вимог”, „Навчальна програма розроблена на основі навчального плану...”, „Метою нашого курсу є...”, „Даний курс має на меті...”, „Її досягнення передбачає вирішення таких завдань”, „Основні завдання курсу полягають у...”, „Курс передбачає вивчення...”, „Курс містить такі розділи...”, „В курсі висвітлюються такі теми (проблеми, питання, розділи...)”, „В структурі курсу можна виокремити такі теми...”, „Специфіка курсу полягає в...”, „Курс орієнотовано на...”, „Програмою курсу передбачено проведення лекцій, семінарських та практичних занять, виконання контрольних робіт”, „Під час вивчення даного курсу студент слухає лекції, відвідує....”, „Засвоєння курсу передбачає також виконання домашніх завдань”, „Значне місце в оволодінні даним курсом відводиться самостійній роботі”, „В результаті вивчення курсу студент повинен знати...”, „Курс розраховано...”, „Курс вивчається протягом...”, „Курс завершується заліком... При цьому екзаменатор повинен подати... продемонструвати... провести...”, „Заліково-екзаменаційні вимоги наступні...” тощо.

Основна частина програми містить перелік тем з деталізацією тих питань, які повинні розглядатись. Окрім того, подається перелік питань, які виносяться на практичні заняття, пропонуються для самостійного опрацювання, входять до екзаменаційних білетів. Обов’язковим елементом є списки рекомендованої літератури або ж бібліогафія.

Робоча та навчальна програми – це, власне, план роботи викладача і студента. Цим обумовлюється і специфіка мови даного типу видань, що передбачає стислість, лаконічність висловлювань, конспективний характер викладу матеріалу.

Навчально-методичний посібник – це навчальне видання, яке містить матеріали з методики викладання навчальної дисципліни.

Вчені відзначають необхідність введення уніфікованої назви для цього типу видань, адже на сьогоднішній день їх кілька: методичний посібник, методичні вказівки, методичні рекомендації, методичний комплекс.

А.Гречихін вважає недоцільним поділ навчальних видань на методичні і практичні і відносить практикуми до методичної літератури, тому що 1) в них містяться матеріали, призначені не лише для відпрацювання необхідних навичок та умінь, але й для перевірки рівня знань; 2) будь-які завдання практичного характеру супроводжуються методичними рекомендаціями.

Вступ до навчально-методичного посібника, як і вступ до навчальної програми, повинен містити такі обов’язкові елементи: 1) обгрунтування актуальності, значення і місця курсу в навчальному процесі та серед інших обов’язкових дисциплін, 2) відповідність навчальній програмі та державним стандартам, 3) мета, завдання курсу, 4) структура, особливості, форми організації навчального процесу, 5) взаємозв’язки аудиторної та самостійної роботи учнів, вимоги до знань та умінь у відповідності до кваліфікаційної характеристики випускника, 6) обсяги навчального матеріалу і терміни вивчення, види контролю знань.

Основна частина навчально-методичного посібника формується з тематичних блоків, які створюються за таким планом: 1) порядковий номер та назва теми; 2) основні питання теми; 3) мета та завдання вивчення теми; 4) вимоги до підготовки студентів; 5) характеристика основного понятійно-термінологічного апарату теми; 6) список рекомендованої літератури або огляд рекомендованої літератури (в таких оглядах необхідно охарактеризувати ступінь висвітленості теми в науковій літературі, зорієнтувати студента на доцільну послідовність роботи з документами, акцентувати увагу студентів на найбільш актуальних фрагментах наукових джерел та документів); 7) висновки; 8) контрольні питання.

Підручник – це навчальне видання, яке містить систематизований виклад навчальної дисципліни (її розділу чи частини), що відповідає навчальній програмі і офіційно затверджене як такий вид видання.

Зміст підручника відображає певну систему знань, що складають основу усіх відомостей з даної науки, галузі, сфери діяльності. Окрім того, підручник містить характеристику методів отримання і використання знань. Як зазначає П.Буга, „у підручнику, який є провідним дидактичним засобом навчання, як у дзеркалі відображаються в концентрованому вигляді минуле і сьогодення тієї чи іншої галузі знань і формується образ її майбутнього. Розкриваючи науковий зміст дисципліни, її теоретичні основи і методологічний апарат, підручник покликаний стимулювати цікавість читача до роботи з іншими видами літератури” [12].

Матеріал підручника повинен організовуватись таким чином, щоб учень міг самостійно засвоїти необхідний обсяг знань. Виклад матеріалу має бути послідовним, системним, логічно обгрунованим. Зміст підручника повинен відповідати рівню знань та можливостям сприймання інформації учнями.

Обсяг підручника визначається відповідною навчальною програмою. Редактор повинен обов’язково відстежувати відповідність тематики та структури твору тематиці та структурі програми. Розділи підручника повинні збігатись з розділами програми за назвами, обсягами навчального матеріалу, послідовністю викладу.

Структура підручника формується з основного тексту, апарату орієнтування та апарату засвоєння знань. Це уможливлює реалізацію основних завдань навчальної літератури – надання і перевірка знань.

Вузівський підручник за характером інформації наближений до наукової монографії, оскільки логіка навчального предмета відповідає логіці науки. Методи викладу та термінологічна система відповідають традиціям науки. Однак відбір інформації відрізняє все ж таки підручник від монографії: до нього потрапляє не оригінальний, а вже апробований і адаптований матеріал.

Навчальний посібник – це навчальне видання, яке доповнює або частково замінює підручник, офіційно затверджене як таке. Його призначення – розширювати, доповнювати, поглиблювати знання, передбачені програмою нормативного курсу.

З точки зору теорії підручникотворення, спочатку повинен створюватись підручник, а вже потім – навчальний посібник, як доповнення і як частина загального навчального комплексу. На практиці – і це визнають більшість дослідників, зокрема, Є.Смирнова, М.Тимошик – оскільки вимоги до навчального посібника менш жорсткі, накопичення матеріалу в авторів відбувається поступово, створюються спочатку навчальні посібники, які вже потім „переростають” у підручник.

Структура цього видання не така строга, як у підручнику. У навчальному посібнику висвітлюються здебільшого актуальні проблеми, сучасні тенденції галузі, маловивчені аспекти цілісного нормативного курсу. Для нього виправданими є менший ступінь адаптованості матеріалу, науковість викладу, полемічність у висвітленні деяких питань, проблемність.

Курс лекцій – це навчальний посібник, який містить лекції одного автора з дисципліни чи пов’язані між собою лекції кількох авторів із однієї дисципліни. Курс лекцій є доповненням до підручника. В ньому викладається, в основному, новий, оригінальний матеріал. Власне, це авторська робота, у якій розкриваються конкретні проблеми, ставляться проблемні питання, відображається власна позиція автора.

В лекціях виявляється творче індивідуальне начало автора, його особисте ставлення до проблем. Саме тому допустимими є довільний вибір способу викладу матеріалу, використання більш широкого – у порівнянні з підручником – спектра мовних засобів.

А.Гречихін вважає, що саме матеріали лекцій були найпершою формою вузівської навчальної книги і на сьогоднішньому етапі можуть замінити підручник, оскільки це безпосереднє живе міжособистісне інформаційне спілкування студента і викладача, а отже, і надійний засіб виховання і навчання.

Конспект лекцій включає основні положення лекційного курсу. Готується він за новою дисципліною і як додаток до підручника.

Хрестоматія – це навчальне видання, яке містить літературно-художні, історичні або інші твори або уривки з них, що складають об’єкт вивчення даної дисципліни.

Для хрестоматії найбільш суттєвими є два критерії відбору матеріалів – системність і стабільність. По-перше, це видання повинно містити підібрані та систематизовані за певними критеріями матеріали з певної галузі знань. По-друге, хрестоматія відображає не просто твори або уривки з них, а класичні зразки, які підтверджують досягнутий досвід розвитку певної галузі.

Практикуми, або збірки задач спрямовані на закріплення знань та вмінь учнів, формування навичок практичної роботи, оволодіння формами і методами пізнання. Цей тип навчальних видань призначений для проведення лабораторних, практичних, домашніх робіт.

Зміст практикумів повинен відображати основні аспекти навчального курсу, повторювати теоретичні та практичні питання для більш детального їх аналізу та закріплення. Практикуми можуть складатись із одних лише зипитань і завдань, а можуть включати ще й додаткові методичні вказівки з їх виконання, або ж матеріали, в яких роз’яснюються найбільш складні питання курсу.

Структура практикумів повинна відображати послідовність викладу матеріалу, прийняту в навчальній програмі.

Програмовані практикуми призначені для самостійного вивчення предмету і самостійного контролю засвоєння учнем матеріалу. Невеликі за обсягом розділи в такому практикумі повинні обов’язково завершуватись питаннями та завданнями, які б дали можливість проконтролювати рівень засвоєння знань.

Список рекомендованої літератури

[3; 4; 9; 11; 12; 14; 20; 27; 32; 61; 68; 75]

Тема 4. Електронний підручник:

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: