Чинність кримінального закону в часі.

Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння (ч. 2 ст. 4 КК). Чинним визнається закон, що вже набрав чинності. У зв’язку з цим принципове значення мають питання про час прийняття, оприлюднення та набрання законом чинності і про час припинення його чинності. Встановлення цих меж є важливим для вирішення питань, що можуть виникнути при зіткненні (колізії) законів у зв’язку з їх застосуванням до конкретного суспільно небезпечного діяння, коли, наприклад, під час вчинення такого діяння діяв один закон про кримінальну відповідальність, а під час розгляду справи в суді діє вже інший закон.

Після прийняття Верховною Радою України кримінального закону (дата прийняття обов’язково супроводжує офіційний текст закону) він підписується Головою Верховної Ради України і направляється Президентові України для підпису і оприлюднення. Оприлюднення закону — самостійна стадія процесу набрання законом чинності. Воно має велике юридичне значення і полягає у доведенні до відома громадян і державних органів від імені Президента України повного і точного тексту закону державною мовою шляхом його поміщення в офіційному виданні.

Питання про час набрання законом чинності врегульоване в ч. 1 ст. 4 КК: «Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування». Це положення включено в КК відповідно до ч. 5 ст. 94 Конституції України. На підставі цього можливі три строки набрання новим законом чинності:

1) після 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, але не раніше дня його опублікування;

2) з дня його опублікування в офіційному виданні. Формулювання «закон набирає чинності з дня його опублікування» досить часто зустрічається у текстах кримінальних законів;

3) з того строку, який у ньому зазначений.

У літературі виділяють три обставини, внаслідок яких закон про кримінальну відповідальність втрачає чинність:

1) коли він був скасований або змінений іншим законом про кримінальну відповідальність. У тексті нового закону міститься в цьому разі пряма вказівка на скасування закону, що існував раніше, або на зміну окремих норм закону, що в цілому продовжує діяти;

2) коли він замінений повністю чи частково іншим законом без будь-якої вказівки про те в новому законі;

3) у зв’язку із закінченням строку дії або із зміною (усуненням) умов чи обставин, на які закон був розрахований.

Для правильного застосування закону про кримінальну відповідальність нерідко вирішальне значення має визначення часу вчинення злочину. Вирішення цього питання багато в чому залежить від характеру вчиненого злочину, його специфіки. Так, залежно від протяжності злочинів у часі розрізняють продовжувані і триваючі злочини. Часом вчинення триваючого злочину вважається час вчинення суб’єктом дії або бездіяльності, з якої починається так званий злочинний стан (залишення в небезпеці, втеча з місць позбавлення волі, зберігання зброї тощо). Часом вчинення продовжуваного злочину вважається час вчинення останньої дії з числа декількох тотожних діянь, об’єднаних єдиним наміром (наприклад крадіжка останньої деталі комп’ютера, який викрадається по частинах). Часом вчинення злочину в співучасті вважається час виконання суспільно небезпечного діяння виконавцем. Ч. З ст. 4 КК визначає, що часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Ч. 2 ст. 4 КК визначає, що злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.

9. Поняття договору перевезення і його юридична характеристика.

Джерелами правового регулювання перевезень в Україні є сукупність нормативно-правових актів, які регулюють здійснення того чи того виду перевезення. Основні з них:

- ЦК України;

- Кодекс торговельного мореплавства України;

- Повітряний кодекс України;

- Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6

квітня 1998 р. № 457;

- Статут автомобільного транспорту УРСР, затверджений постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 р. № 401;

- Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. № 1801.

Окрім них, існує велика кількість відомчих актів: правила перевезень, тарифи, технічні умови навантаження та кріплення вантажів тощо.

Договір перевезення – може бути як двосторонній так і трьохсторонній, особа перевізник бере на себе зобов’язання доставити речі за винагороду. Укладається у письмовій формі, можна в спрощеній формі (транспортна накладка або квиток у касі).

Юр характеристики:

1) договір є оплатним (плата за тарифами, які встановлено або державою або автостанціями тощо)

2) визначаються права і обов’язки сторін договору

3) право перевезення безоплатно

4) право перевезення ручної поклажі

ст 908-928

За характером об'єкта, що перевозиться, розрізняють перевезення вантажу, пасажирів, багажу та пошти.

Перевезення, залежно від виду транспорту, яким вони ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ, поділяються

- залізничні;

- внутрішніми водними шляхами (річкові);

- морські;

- повітряні;

- автомобільні.

Залежно від того, здійснюються перевезення одним чи кількома транспортними підприємствами, перевезення поділяються на:

- перевезення місцевого сполучення - здійснюються в межах територіальної сфери дії одного транспортного підприємства;

- перевезення прямого сполучення - здійснюються кількома транспортними підприємствами одного виду транспорту;

- перевезення прямого змішаного сполучення - здійснюються кількома транспортними підприємствами різних видів транспорту, але за єдиним транспортним документом.

Згідно з Законом України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 р., перевезення на залізничному транспорті поділяються на перевезення:

• прямого залізничного сполучення - перевезення вантажів і пасажирів у межах двох та більше залізниць України;

• прямого змішаного сполучення - перевезення, що здійснюється залізницями разом з іншими видами транспорту за єдиним транспортним документом, складеним на весь шлях;

• міжнародного залізничного сполучення - перевезення пасажирів, вантажів, багажу, вантажобагажу та пошти між Україною й іноземними державами;

• непрямого міжнародного сполучення - перевезення між Україною та іноземними державами з переоформленням транспортного документа в процесі транспортування.

На залізничному транспорті, залежно від кількості вантажу, розрізняють:

- дрібні перевезення;

- повагонні перевезення;

- помаршрутні перевезення (перевезення потягами). На морському транспорті виділяють:

• лінійні (регулярні) перевезення - здійснюються на певних напрямках за твердим розкладом;

• трампові (нерегулярні) перевезення - здійснюються на основі вільної домовленості сторін.

На морському транспорті перевезення також бувають: каботажними (між портами України) та міжнародними.

Згідно з Законом України "Про автомобільний транспорт" від 5 травня 2001 р., послуги пасажирського автомобільного транспорту загального користування поділяються на:

- автобусні;

- таксі;

- вантажопасажирські перевезення пасажирів і багажу. Внутрішні перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування поділяються на:

• міські - перевезення за маршрутами в межах території населеного пункту;

• приміські - перевезення за маршрутами завдовжки до 50 км незалежно від адміністративно-територіального поділу, крім міських маршрутів;

• міжміські внутрішньообласні - перевезення за маршрутами, довжина яких перевищує 50 км і які проходять у межах території Автономної Республіки Крим чи області;

• міжміські міжобласні - перевезення за маршрутами, довжина яких перевищує 50 км і які виходять за межі території Автономної Республіки Крим чи області.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: