Договір перевезення вантажів. Перевізні документи.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, що має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК України).

Юридична характеристика договору:

- двосторонній;

- реальний - вважається укладеним із моменту прийняття вантажу перевізником від відправника;

- консенсуапьний - коли договір укладається на умовах надання для перевезення певного повітряного чи морського судна;

- відплатний;

- публічний - коли використовується транспорт загального користування.

Сторонами договору є вантажовідправник і перевізник. Перевізником є транспортна організація, що здійснює функції громадського візника та зобов'язана здійснювати перевезення вантажу за зверненням будь-якої особи. Вантажовідправник - будь-який суб'єкт цивільного права. У договорі може брати участь третя особа - вантажоодержувач, який не брав участі в укладанні договору перевезення вантажу, однак у нього виникають певні права (вимагати від перевізника видання вантажу) й обов'язки (отримати вантаж і доплатити провізну плату). Завдяки цьому договір схиляється за ознаками до договорів на користь третьої особи.

Істотною умовою договору перевезення вантажу є предмет договору -транспортні послуги, тобто послуги щодо переміщення (транспортування), зберігання, завантаження, вивантаження вантажу тощо. Предметом перевезення є конкретний вантаж.

Форма договору - проста письмова. Укладання договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної (коносамента чи іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч. 2, ч.З ст. 909 ЦК України).

За Господарським кодексом України Транспортні документи, що підтверджують укладення договорів перевезення вантажів, прийнято називати перевізними документами.

Накладна застосовується при перевезеннях вантажів автомобільним, залізничним, морським, річковим транспортом та під час перевезень у прямому змішаному сполученні. Цей перевізний документ супроводжує вантаж на всьому шляху слідування до пункту призначення і разом з вантажем видається вантажоодержувачеві.

Під час перевезення вантажів повітряним транспортом видається вантажна накладна. Вантажна накладна складається вантажовідправником у трьох примірниках. Вантажовідправник відповідає за достовірність відомостей стосовно вантажу, які він заявив або від його імені було внесено до вантажної накладної (Правила міжнародних повітряних перевезень пасажирів, багажу і вантажів).

На внутрішньому водному транспорті вантажовідправник зобов'язаний водночас з поданням вантажу надати перевізнику накладну. Ця накладна підписується вантажовідправником, супроводжує вантаж на всьому шляху слідування і разом з вантажем видається вантажоодержувачу в пункті призначення. Прийняття вантажу до перевезення засвідчується видачею вантажовідправнику квитанції. Накладні і квитанції складаються на ім'я визначених вантажоодержувачів (п. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту).

На залізничному транспорті відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Для посвідчення прийняття вантажу до перевезення станція видає відправнику квитанцію.

Коносамент - це транспортний документ, який видається на підставі і на виконання умов договору морського перевезення вантажу, засвідчує факт прийняття вантажу до перевезення морським транспортом і дотримання пов'язаних з цим обов'язків сторін.

Видача коносамента здійснюється лише після прийому перевізником вантажу, тобто перевізник не може застосувати право на дострокове виконання свого обов'язку та видати коносамент до прийому вантажу. Прийом коносамента є доказом відповідності його змісту умовам договору морського перевезення вантажу.

Значення коносамента полягає в тому, що він є документом, який відтворює зміст укладеного договору морського перевезення. Коносамент є доказом того, що перевізник прийняв вантаж до перевезення і зобов'язаний видати його одержувачу, і цим самим засвідчує наявність правовідносин між перевізником і одержувачем вантажу.

Провізна плата визначається за домовленістю сторін або тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Пільгові умови перевезення вантажу транспортом загального користування можуть встановлювати організація, підприємство транспорту за власні кошти чи за кошти відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами.

Робота та послуги, що виконуються на вимогу власника (володільця) вантажу й не передбачені тарифами, оплачуються додатково за домовленістю сторін.

Строк у договорі перевезення вантажу - це проміжок часу, протягом якого вантаж повинен бути доправлений до пункту призначення. Згідно з законодавством перевізник зобов'язаний доправити вантаж до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортним законодавством, а в разі їх відсутності - у розумний строк.

Зміст договору - права та обов'язки сторін.

Перевізник зобов'язаний:

- надати транспортні засоби під завантаження в строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 917 ЦК України);

- своєчасно відправити прийняті до перевезення вантажі;

- вживати заходів до забезпечення збереження вантажу на шляху проходження;

- доставити вантаж до пункту призначення у строк, встановлений договором (ч.1 ст. 919 ЦК України);

- видати вантаж одержувачеві, зазначеному в перевізних документах. Перевізник має право:

- притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати й інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами чи не випливає з суті зобов'язання (ч. 4 ст. 916 ЦК України);

- відмовитися від прийняття вантажу, поданого в тарі та (або) упаковці, що не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності чи неналежного маркування вантажу (ч.З ст. 917 ЦК України).

Вантажовідправник зобов'язаний:

- пред'явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, у належній тарі й упаковці, а також замаркуватй його відповідно до встановлених вимог (ч. 2 ст. 917 ЦК України);

- своєчасно вносити провізну плату;

- дотримуватися норм часу на вантажно-розвантажувальні роботи.

13.Поняття та ознаки господарських правовідносин.

Госп. правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають у

сфері безпосереднього здійснення г.д. чи керівництва такою діяльністю, характеризується особливим суб’єктним складом, а також поєднанням організаційних та правових елементів.

Ознаки госп. правовідносин:

- обмежене, порівняно з ЦП, коло суб’єктів;

- поєднання організаційних і майнових елементів;

- матеріальний зміст відносин (суспільне виробництво і реалізація госп. суб’єктів, надання робіт і виконання послуг);

- поєднання публічного (імперативність, підпорядкованість) і приватного (автономність) правового регулювання;

- регулюються нормами ГП.

14.Елементи та ознаки складу злочину.

У кожному складі злочину виділяють його елементи. Ними є:об'єкт злочину, об'єктивна сторона злочину (їх сукупність називають об'єктивними ознаками складу), суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину (вони в сукупності називаються суб'єктивними ознаками складу).

У своїй єдності ці об'єктивні і суб'єктивні ознаки й утворюють склад злочину.

Об'єкт злочину - це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об'єктивна сторона -зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину.

Обов'язковими (необхідними) ознаками об'єктивної сторони як елемента складу злочину є: діяння (дію чи бездіяльність), суспільне небезпечні наслідки і причинний зв'язок. Тому у злочинах з так званим матеріальним складом має бути встановлений причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і суспільно-небезпечним наслідком, що настав.

Суб'єкт злочину - це особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст. 18 "суб'єктом злочину є фізично осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

Тому юридичні особи (підприємства, організації, установи, політичні партії, громадські організації і т.д.) не можуть бути суб'єктами злочинів. Неприпустимою є колективна відповідальність за вчинені окремими особами злочини.

Відповідно до ст. 19 КК суб'єктом може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час вчинення передбаченого кодексом діяння, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Тому особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки (ч. 2 ст. 19), не підлягає кримінальній відповідальності.

У частині 1 ст. 22 КК встановлюється, що кримінальна відповідальність за загальним правилом настає з шістнадцяти років, а за окремі злочини, вичерпний перелік яких передбачений у ч. 2 ст. 22 (наприклад, вбивство, розбій, зґвалтування), відповідальність встановлюється з чотирнадцяти років.

Суб'єктивна сторона - це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, що

характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб'єктивної сторони, як елементу складу, є вина, мотив і мета злочину. Обов'язковою (необхідною) основною ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи. Відповідно до ст. 23 КК виною є "психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності". При відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільне небезпечні наслідки. У цьому положенні відображається найважливіший принцип - принцип суб'єктивного ставлення, закріплений у ст. 62 Конституції України.

Стаття 24 КК передбачає умисел і його види - прямий і непрямий. При прямому умислі особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і бажала їх настання. При непрямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків.

Стаття 25 КК передбачає необережність та її види: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Злочинна самовпевненість виражається в тому, що особа передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Злочинна недбалість має місце там, де особа не передбачала можливості настання суспільне небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачати.

Кожний з розглянутих елементів складу має певну сукупність ознак. Залежно від їхньої ролі в характеристиці загального поняття складу ці ознаки поділяються на обов'язкові і факультативні. Обов'язкові - це ті ознаки, які притаманні будь-якому складу злочину, без яких взагалі немає складу злочину. Факультативними визнаються ті ознаки, що не є обов'язковими для всіх складів злочинів і в різних складах можуть відігравати різну роль. До таких ознак слід віднести час, місце, обстановку і спосіб вчинення злочину (характеризують об'єктивну сторону), мотив і мету (характеризують суб'єктивну сторону), а також ознаки спеціального суб'єкта злочину і деякі інші. Наведений поділ ознак складу на обов'язкові і факультативні має важливе значення, тому що він сприяє більш глибокому з'ясуванню складів окремих злочинів та їх відмежуванню від суміжних. Так, наприклад, відкритий спосіб викрадення майна при грабежі (ч. 1 ст. 186) є обов'язковою ознакою цього складу; а в п. 5 ч. 2 ст. 115 спосіб, небезпечний для життя багатьох осіб, при вбивстві розглядається як кваліфікуюча ознака.

Якщо розглянуті ознаки в статтях Особливої частини КК не передбачені ні як обов'язкові, ні як кваліфікуючі, то вони на кваліфікацію злочину не впливають і можуть відігравати лише роль

обтяжуючих або пом'якшуючих обставин, що враховуються при призначенні покарання (наприклад, п. 12 ст. 67 передбачає як обтяжуючу обставину вчинення злочину загальнонебезпечним способом).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: