Поняття договору страхування. Сторони. Предмет. Види.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) чи іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України, ст. 16 Закону України «Про страхування (далі - Закон)).

Юридична характеристика договору страхування:

- двосторонній;

- реальний - набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором;

- відплатний - оскільки страхувальник сплачує страхову премію, а страховик у разі настання страхового випадку здійснює страхову виплату;

- алеаторний (ризиковий) - це договір на ризик, тобто при укладенні договору сторони не можуть чітко визначити межі виконання своїх обов'язків, а втрата чи збагачення однієї зі сторін залежать від випадку.

Сторонами договору страхування є страховик і страхувальник. До кола учасників договору належать застрахована особа, вигодонабувач, страховий агент і страховий брокер.

Страховик - це особа, яка бере на себе ризик загибелі майна, пошкодження здоров'я чи смерті застрахованого та зобов'язана при настанні певних подій сплатити визначену суму страхувальнику чи іншій управомоченій особі.

Відповідно до ст. 2 Закону, страховиками визнаються фінансові установи, створені у формі акціонерних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, згідно з Законом України "Про господарські товариства", зважаючи на особливості, передбачені цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Ці ліцензії в Україні видає Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг України.

Страхувальник - це особа, яка страхує себе, своє майно чи третіх осіб та їхнє майно від настання певних подій. Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, котрі уклали з ними договори страхування чи є такими відповідно до законодавства.

Застрахована особа - це фізична особа, життя чи здоров'я якої застраховані за договором особистого страхування або страхування відповідальності.

Вигодонабувач - це особа, на користь якої страхувальником укладено договір страхування.

Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників: страхових брокерів і страхових агентів.

Страхові брокери - юридичні особи чи громадяни, що зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу в страхуванні як страхувальник.

Страхові агенти - громадяни чи юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика й виконують частину його страхової діяльності, а саме укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані зі здійсненням страхових виплат і страхових відшкодувань.

Перестрахування є окремою сферою страхової діяльності. Його вважають "вторинним" страхуванням, або страхуванням самих страховиків. Перестрахування — це самостійна галузь страхування, котра захищає безпосереднього страховика від можливих фінансових втрат у тому випадку, коли він був би змушений здійснювати виплати за укладеними договорами страхування, не маючи перестрахувального покриття.

Згідно з чинним страховим законодавством, операції з перестрахування є необхідною умовою для забезпечення платоспроможності страховиків, надійності, безпечності та диверсифікованості розміщення страхових резервів страховика у разі, коли страховик приймає на себе страхові зобов'язання в обсягах, що можуть перевищувати можливості їх виконання за рахунок власних активів. Для страховиків, що працюють в Україні, передбачено обов'язкове перестрахування, якщо страхова сума за окремим об'єктом і видами страхування перевищує 10 % суми сплаченого страхового фонду та створених страхових резервів на останню звітну дату.

Для перестраховиків, що працюють за умов України, перестрахування є реальною економічною передумовою здійснення таких видів страхової діяльності, як страхування міжнародних перевезень, а також об'єктів підвищеного ризику, страхування інвестиційних проектів тощо.

Співстрахування характеризує відносини в страхуванні, коли його об'єкт може бути застрахований за одним договором страхування кількома страховиками. За таких обставин два або більше страховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного і того ж ризику, видаючи спільні та окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частці. У такому випадку страхові компанії ділять між собою в обумовлених частках і страхову премію, і відповідальність щодо відшкодування витрат від страхових подій. У договорі страхування містяться умови, що визначають права й обов'язки кожного страховика. При наявності відповідної угоди між співстраховиками та страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки

Обов’язкове страхування здійснюється відповідно до закону. Умови і порядок його проведення визначаються відповідними нормативними фінансово-правовими актами. Є два види обов’язкового страхування: 1) за рахунок коштів бюджету і 2) за рахунок коштів страховиків. Види обов’язкового страхування визначено у ст. 7 Закону, серед яких 1) медичне страхування;2) особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків; 3) особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд) і інші

Істотні умови договору страхування:

- предмет договору;

- страховий випадок;

- розмір грошової суми, у межах якої страховик зобов'язаний провести виплату в разі настання страхового випадку (страхова сума);

- розмір страхового платежу та строки його виплати;

- строк договору й інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані:

- із життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника чи застрахованої особи (особисте страхування);

- володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

- відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі чи її.' майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Форма договору страхування - письмова. У разі недотримання письмової форми такий договір є нікчемним. Договір страхування може укладатися через видання страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката), що є підтвердженням факту його укладання.

Зміст договору страхування становлять права та обов'язки сторін.

Страховик зобов'язаний (ст. 988 ЦК України):

• ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування; повідомити страхувальнику відомі йому обставини, що мають суттєве значення для визначення ймовірності настання страхового випадку та розміру можливих збитків від його настання;

• протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові;

• у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату в строк, встановлений договором;

• відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку з метою запобігання чи зменшення збитків, якщо це встановлено договором;

• за заявою страхувальника в разі здійснення ним заходів, які зменшили страховий ризик, або в разі збільшення вартості майна, переукласти з ним договір страхування;

• не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, встановлених законом.

Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування), сплачуючи страхувальникові неустойку (штраф, пеню), розмір якої визначається умовами договору страхування.

Страхувальник зобов'язаний (ст. 989 ЦК України):

• своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) в розмірі, встановленому договором;

• при укладанні договору надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, та надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику;

• при укладанні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується;

• вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення;

• повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, встановлений договором.

Перелік обов'язків, передбачених законодавством, не є вичерпним, тому сторони за згодою можуть встановлювати й інші.

Із метою стимулювати належне виконання зазначених зобов'язань законодавство визначає обставини, що надають право страховику відмовити у виплаті страхового відшкодування (ст. 26 Закону, ст. 991 ЦК України):

- навмисні дії страхувальника чи особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинені в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;

- вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

- подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування чи про факт настання страхового випадку;

- одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

- несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку чи створення страховикові перешкод при визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

- інші випадки, передбачені законодавством України. Відповідно до ст. 998 ЦК України, договір страхування є нікчемним або

визнається недійсним у випадках, встановлених ЦК України. Також договір страхування визнається судом недійсним, якщо:

1) його укладено після настання страхового випадку;

2) об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.

16.Види господарських правовідносин.

Госп. правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають у

сфері безпосереднього здійснення г.д. чи керівництва такою діяльністю, характеризується особливим суб’єктним складом, а також поєднанням організаційних та правових елементів.

1) За характером:

 щодо безпосереднього здійснення г.д. (виробництво продукції);

 щодо управління/організації г.д. (держ. реєстрації);

2) за взаємним становищем сторін:

 горизонтальні;

 вертикальні (одним з учасників виступає орган управління, власник майна чи уповноважений ним орган);

3) за сферою дії:

 внутрішньогосподарські – виникають всередині госп. організації між її структурними підрозділами;

 міжгосподарські (зовнішньогосподарські) – між юр. самостійними суб’єктами господарювання;

4) за галузями народного господарства і сферами управління:

 у галузі промисловості;

 у галузі с/г;

 у галузі транспорту;

 у галузі капітального будівництва;

 у банківській сфері;

 у сфері приватизації.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: