Правове поняття судна. Державний прапор судна. Проблема ”зручних” прапорів. Назва судна. Державна реєстрація судна. Суднові документи. Екіпаж морського судна. Капітан судна 6 страница

Що стосується таких суднових документів, як свідоцтво про придатність до плавання, обмірне свідоцтво, пасажирське свідоцтво, свідоцтво про вантажну марку, свідоцтво про відповідність спеціальним вимогам для суден, що перевозять небезпечні вантажі, а також інші суднові документи, що передбачені міжнародними договорами України з питань безпеки мореплавства, відповідно до ч. 2 зазначеної статті їх видає класифікаційне товариство за дорученням центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту.

Так, відповідно до постанови КМУ від 8 червня 1998 року "Про вдосконалення технічного, класифікаційного і судноплавного нагляду на морському і річковому транспорті" національним кваліфікаційним товариством, що здійснює технічний нагляд і проводить кваліфікацію морських і річкових торговельних суден є Регістр судноплавства України, Положення про яке затверджено даною постановою. Відповідно до п. 7 вказаного Положення класифікації та технічному нагляду Регістру підлягають морські судна, судна внутрішнього і змішаного (ріка - море) плавання незалежно від форм власності та відомчої належності: самохідні судна - незалежно від потужності головних механізмів; несамохідні судна і плавучі засоби спеціального призначення - незалежно від валової місткості; парусні і парусно-моторні судна. Також Положенням на виконання вимог ст. 38 Кодексу передбачено такі функції Регістру як видача документів про придатність суден до плавання, обмірні свідоцтва, свідоцтва, передбачені міжнародними договорами з питань торговельного мореплавства тощо.

До повноважень Регістру судноплавства України належить також надання дозволу деяким категоріям суден на те, що вони можуть не мати обмірного свідоцтва або свідоцтва про вантажну марку.

Відповідно до законодавства України дозвіл на право користування судновою радіостанцією видається центральним органом виконавчої влади в галузі зв'язку, а саме Міністерством транспорту і зв'язку України. Проте, на сьогодні нажаль не затверджено порядку отримання вказаного дозволу на відміну від повітряного транспорту, на якому діють Правила видачі дозволів на бортові радіостанції цивільних повітряних суден України.

Відповідно до вимог діючого законодавства України, за надання послуг щодо видачі суднових документів стягуються державні збори, порядок справлення та розмір яких встановлюється Міністерством транспорту і зв'язку України за погодженням із Міністерством економіки України.

Відповідно до ст.39 КТМ України документи, зазначені у статті 35 цього Кодексу, повинні зберігатися на судні в оригіналах, за винятком свідоцтва про право власності на судно і суднового білета, що можуть бути в нотаріально засвідченій копії.

Цією статтею встановлюється загальне правило щодо дійсності суднових документів. Так, судно вважається належним чином укомплектоване, якщо документи, що передбачені у ст. 35 Кодексу зберігаються на ньому в оригіналі. Лише свідоцтво про право власності на судно та судновий білет, які відповідно до діючого законодавства є правовстановлюючими документами, можуть знаходитися на судні у вигляді нотаріально засвідченої копії.

У випадку порушення вимог даної статті Кодексу, капітан морського порту може відмовити судну у видачі дозволу на вихід з порту.

Відповідно до ст.40 КТМ України визнання обмірного свідоцтва, пасажирського свідоцтва, дозволу на право користування судновою радіостанцією, свідоцтва про відповідність спеціальним вимогам для суден, що перевозять небезпечні вантажі, свідоцтва про вантажну марку судна, що плаває під іноземним прапором і заходить в порти України, здійснюється на підставі міжнародних договорів України.

Судно, що плаває під прапором іноземної держави і не має при заходженні в порти України документів, вказаних у частині першій цієї статті, підлягає обов'язковому огляду з визначенням місткості, пасажиромісткості, найменшої висоти надводного борту та огляду його радіостанції на тих же підставах, що й судна, які плавають під Державним прапором України.

У разі виникнення сумніву щодо виконання вимог безпеки плавання будь-яким судном, що плаває під іноземним прапором, при заходженні в порти України, незалежно від наявності відповідних документів, воно може бути піддано огляду в порядку технічного нагляду на тих же підставах, що й судна, які плавають під Державним прапором України.

Важливе практичне значення має питання про визнання однією державою суднових документів, що видані органами іншої держави. Так, в ст. 40 вказано, що визнання Україною таких суднових документів іноземних судів як обмірне свідоцтво, пасажирське свідоцтво, дозвіл на право користування судновою радіостанцією, свідоцтва про відповідність спеціальним вимогам для суден, що перевозять небезпечні вантажі, свідоцтва про вантажну марку судна у випадку заходу такого судна в порти України здійснюється на підставі міжнародних договорів України.

Суднові документи, видані компетентними органами держав, що передбачені такими міжнародними договорами, як Міжнародна конвенція про запобігання забрудненню моря скидами відходів та іншими матеріалами 1972 року, Міжнародна конвенція з попередження забруднення моря з суден 1973 року, Конвенція про вантажну марку 1966 року, Міжнародна конвенція по обміру суден 1969 року тощо взаємно визнаються державами - учасниками цих договорів. В двосторонніх договорах між Україною та іншими державами також вказується, що суднові документи, видані компетентними органами сторін, будуть взаємно визнаватися.

Якщо ж на іноземному судні не виявиться документів, що перераховані вище, воно підлягає обов'язковому огляду з метою визначення місткості, пасажиромісткості, найменшої висоти надводного борту та огляду його радіостанції на тих же підставах, що й судна, які плавають під Державним прапором України.

Крім того, Міжнародною конвенцією з охорони людського життя на морі 1974 року та Міжнародним кодексом з охорони суден і портових засобів визначено для держав, що приєдналися, відповідні функції по забезпеченню морської безпеки. У відповідності із вимогами вказаних міжнародних документів ч. 3 зазначеної статті внесено положення право порту у разі виникнення сумніву щодо виконання вимог безпеки плавання будь-яким судном, що плаває під іноземним прапором, при заходженні в порти України, незалежно від наявності відповідних документів здійснити огляд в порядку технічного нагляду на тих же підставах, що й судна, які плавають під Державним прапором України.

Екіпаж морського судна. Відповідно до ст.48 КТМ України правове становище екіпажу судна, що плаває під прапором України, а також відносини між членами екіпажу, які беруть участь в експлуатації цього судна, між членами екіпажу цього судна і судновласником визначаються чинним законодавством України.

Відносини, зазначені у частині першій цієї статті, що виникають на судні, яке знаходиться в територіальному морі та внутрішніх водах України і плаває під прапором іншої держави, регулюються законодавством держави, під прапором якої плаває судно, договорами між судновласником і членами екіпажу судна, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Стаття 48 Кодексу містить загальну норму, якою передбачається, що правове становище екіпажу судна, що плаває під прапором України, а також відносини між членами екіпажу, між членами екіпажу і судновласником визначаються чинним законодавством України. Так, вказані правовідносини регулюються на сьогодні як загальними нормами Цивільного кодексу України, Кодексу законів про працю України, КТМ тощо, так і спеціальними нормативно-правовими актами, до яких можна віднести, наприклад, наказ Мінтрансу від 30.01.2001 "Про затвердження Правил визначення мінімального складу екіпажу, при якому допускається вихід судна в море", наказ Державного комітету рибного господарства від 05.05.99 року "Про затвердження Положення про безпечне укомплектування екіпажами морських суден рибного господарства". Крім того, правовий статус екіпажу морського судна на сьогодні визначається міжнародними договорами України, що є частиною національного законодавства у відповідності із Конституцією України. Такими міжнародними документами виступає Конвенція про мінімальні норми на торговельних суднах 1976 року, Міжнародна конвенція про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року тощо.

Частиною 2 зазначеної статті визначається правило для судів, які знаходяться в територіальному морі та внутрішніх водах України і плавають під прапором іншої держави, про те, що відносини, які врегульовані в ч. 1 ст. 48 КТМ, регулюються законодавством держави, під прапором якої плаває судно, договорами між судновласником і членами екіпажу судна, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Відповідно до ст.49 КТМ України до екіпажу судна входять капітан, інші особи командного складу і суднова команда. До командного складу судна, крім капітана, належать: помічники капітана, суднові механіки, електромеханіки, радіоспеціалісти, судновий лікар, боцман. До командного складу судновласник може віднести інших суднових спеціалістів. Суднова команда складається з осіб, які виконують службові обов'язки на судні та не належать до командного складу судна.

Згідно діючого законодавства України та Конвенції про полегшення міжнародного морського судноплавства 1965 року членом екіпажу є будь-яка особа, що дійсно зайнята під час рейсу на борту виконанням обов'язків, пов'язаних з експлуатацією судна або обслуговуванням на ньому, і включена в судову роль. Так, судно може експлуатуватися у відповідності зі своїм призначенням лише в тому випадку, якщо воно повністю укомплектовано екіпажем.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 КТМ екіпаж судна складається з капітана, інших осіб командного складу і суднової команди. До командного складу Кодекс відносить крім капітана, помічників капітана, суднових механіків, електромеханіків, радіоспеціалістів, суднового лікаря та боцмана. При цьому на розсуд судновласника залишається віднесення до цієї категорії і інших суднових спеціалістів.

Згідно наказу Міністерства морського флоту СРСР від 09.01.76 "Про затвердження Статуту служби на судах морського флоту Союзу РСР" до командного складу відносяться: капітан, помічники капітана, механіки та електромеханіки, начальник радіостанції, електрорадіонавігатор, судновий лікар (фельдшер), радіомеханік, радіооператор, боцман, директор ресторану та адміністратор пасажирської служби.

Відповідно до діючого Статуту служби на судах морського флоту Союзу РСР всі члени екіпажу в залежності від функцій, що ними виконуються, розподіляються по службах (групах):

- служба експлуатації забезпечує безпечне судноводіння, а також виконання всіх функцій, пов'язаних з виробничою діяльністю судна, і очолюється старшим помічником капітана;

- служба технічної експлуатації (єдина технічна служба) забезпечує технічну експлуатацію суднових технічних засобів і корпусу судна; комплектується з членів екіпажу, що забезпечують вахтове обслуговування механічної (енергетичної установки), а також членів екіпажу, які не несуть постійної вахти і зайняті профілактичними, ремонтними і наладжувальними роботами, та очолюється старшим механіком. Його склад і чисельність встановлюється окремо для ходового і стояночного режиму роботи судна;

- служба побуту забезпечує обслуговування екіпажу судна і очолюється помічником капітана з господарської частини;

- пасажирська служба забезпечує обслуговування пасажирів і очолюється помічником капітана з пасажирської частини;

- радіотехнічна служба забезпечує радіозв'язок і роботу радіотехнічних, радіонавігаційних засобів і очолюється начальником радіостанції;

- медико-санітарна служба забезпечує охорону здоров'я екіпажу та надання медичної допомоги пасажирам і очолюється судновим лікарем;

- учбова служба на учбових та учбово-виробничих судах забезпечує організацію учбового процесу і плавальної практики курсантів і студентів учбових закладів і очолюється помічником капітана з учбової частини.

Склад служб визначається їх керівниками і затверджується капітаном судна.

В свою чергу, всі інші особи, які виконують службові обов'язки на судні, не відносяться до командного складу судна.

Відповідно до ст.50 КТМ України мінімальний склад екіпажу, при якому допускається вихід судна в море, встановлюється центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту (центральним органом виконавчої влади в галузі рибного господарства) залежно від типу, району плавання, призначення судна та відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 року кожна держава у відношенні до суден, що плавають під його прапором, вживає заходи для забезпечення безпеки в морі, зокрема, що стосується комплектації, умов праці і навчання екіпажів суден з урахуванням вимог міжнародних актів.

Так, кожне судно повинно очолюватися капітаном і офіцерами відповідної кваліфікації, зокрема, в галузі судноводіння, навігації, зв'язку і суднових машин і устаткування, а екіпаж по кваліфікації і чисельності відповідав типу, розмірам, механізмам і устаткуванню судна. Капітан, офіцери і, в певній мірі, екіпаж повинні бути повністю ознайомлені з міжнародними правилами, що застосовуються з питань охорони людського життя на морі, попередження зіткнення, усунення, скорочення і збереження під контролем забруднення морського середовища і підтримання зв'язку по радіо, і були зобов'язані дотримуватися таких правил.

Чисельний склад екіпажу залежить від типу, району плавання та призначення судна. При визначенні чисельності складу екіпажу приймаються до уваги трудове законодавство і вимоги до безпеки судна і мореплавства.

Відповідно до зазначеної статті мінімальний склад екіпажу судна, при якому допускається вихід судна в море, за виключенням риболовного судна, встановлюється органом виконавчої влади в галузі транспорту, тобто Міністерством транспорту і зв'язку України, а риболовного судна - центральним органом виконавчої влади в галузі рибного господарства, тобто Державним комітетом рибного господарства України.

Проте, нажаль, на сьогодні Правила визначення мінімального складу екіпажу, при якому допускається вихід судна в море, що були затверджені наказом Міністерства транспорту України 30.01.2001 року, втратили свою чинність з 1 липня 2002 року на підставі наказу Міністерства транспорту України від 23.11.2001 року. На заміну вказаних Правил й досі не прийняті нові, що не відповідає ст. 50 Кодексу та міжнародним угодам.

Наказом Державного комітету рибного господарства від 5 травня 1999 року "Про затвердження Положення про безпечне укомплектування екіпажами морських суден рибного господарства" затверджений мінімальний склад екіпажу добувних, транспортних, науково-дослідних, пошукових, учбово-виробничих суден.

Свідоцтво про мінімальний склад екіпажу судна видається капітаном морського торговельного порту або капітаном морського рибного порту України, яким здійснена реєстрація судна.

При здійсненні контролю в морських торговельних та рибних портах відповідність складу екіпажу судна даним, що містяться в свідоцтві про мінімальний склад екіпажу є підтвердженням того, що судно укомплектоване екіпажем, що забезпечує безпеку його плавання.

Відповідно до ст.51 КТМ України до зайняття посад капітана та інших осіб командного складу допускаються особи, які мають відповідні звання, встановлені Положенням про звання осіб командного складу морських суден та порядок їх присвоєння, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Присвоєння звань засвідчується видачею дипломів або кваліфікаційних свідоцтв після успішного складання іспитів у державній кваліфікаційній комісії. Позбавлення звання і вилучення диплома або кваліфікаційного свідоцтва допускається тільки за рішенням суду. До зайняття посад командного складу, для яких не передбачено присвоєння звання, а також членів суднової команди допускаються особи, які мають видані у встановленому порядку відповідні документи, що підтверджують їх кваліфікацію, необхідну для виконання обов'язків на судні.

Ч. 1 зазначеної статті встановлює вимоги до кваліфікації капітана та інших осіб командного складу. Так, до заняття посад капітана та інших осіб командного складу допускаються особи, які мають відповідні знання, встановлені Положенням про порядок присвоєння звань особам командного складу морських суден, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 15.01.2005 року.

Так, особам командного складу можуть присвоюватися такі звання:

судноводіям - капітан далекого плавання, капітан малого плавання, капітан прибережного плавання, штурман далекого плавання, штурман, судноводій-механік 1 класу, судноводій-механік 2 класу, судноводій-механік 3 класу, судноводій малотоннажного судна, судноводій-механік малотоннажного судна;

судновим механікам - механік першого розряду, механік другого розряду, механік третього розряду, механік малотоннажного судна;

судновим електромеханікам - електромеханік першого розряду, електромеханік другого розряду, електромеханік третього розряду;

судновим радіоспеціалістам - радіоелектронік ГМЗЛБ першого класу, радіоелектронік ГМЗЛБ другого класу, радіооператор першого класу, радіооператор другого класу, оператор ГМЗЛБ, оператор-радіотелефоніст;

судновим рефрижераторним механікам - рефрижераторний механік першого класу, рефрижераторний механік другого класу, рефрижераторний механік третього класу.

Звання штурман малого плавання, яке було присвоєне особі командного складу до прийняття цього Положення, відповідає званню штурман, яке передбачене цим Положенням. Особи, яким присвоєно звання капітан далекого плавання або механік першого розряду, мають право на носіння відповідних нагрудних знаків у порядку, встановленому Мінтрансзв'язку.

Звання осіб командного складу присвоюються особам віком не молодше 18 років, а звання капітана - віком не молодше 20 років.

Особам, яким присвоєні звання, може бути дозволено займати відповідні посади. Зокрема, судноводії - капітана, старшого помічника капітана, другого помічника капітана, вахтового помічника капітана, капітана-механіка, змінного помічника капітана, шкіпера, помічника шкіпера; суднові механіки - старшого механіка, другого механіка, вахтового механіка; суднові електромеханіки - старшого електромеханіка, другого електромеханіка, електромеханіка; суднові радіоспеціалісти - радіоелектроніка ГМЗЛБ, начальника радіостанції, радіооператора; суднові рефрижераторні механіки - механіка суднових рефрижераторних установок.

Система дипломування членів екіпажів суден заснована на положеннях Конвенції про підготовку, дипломування моряків та несення вахти 1978 року (далі - Конвенція ПДНВ-78). У відповідності до Конвенції ПДНВ-78 передбачаються наступні види дипломів, кваліфікаційних свідоцтв і спеціальних свідоцтв спеціаліста для членів екіпажів морських суден:

- дипломи судноводіїв (капітана, старшого помічника капітана, вахтового помічника капітана);

- дипломи суднових механіків (першого розряду, другого розряду, третього розряду);

- дипломи суднових електромеханіків першого розряду, другого розряду, третього розряду);

- дипломи суднових радіоспеціалістів (радіоелектроніка ГМЗЛБ першого класу, радіоелектроніка ГМЗЛБ другого класу, оператора обмеженого району, радіооператора ГМЗЛБ першого класу, радіооператора ГМЗЛБ другого класу, оператора-радіотелеграфіста);

- диплом суднового лікаря;

- кваліфікаційні свідоцтва осіб рядового складу (матроса, моториста, токаря-моториста, електрика);

- спеціальні свідоцтва спеціаліста для командного і рядового складу.

Диплом, кваліфікаційне свідоцтво та їх підтвердження видаються на підставі протоколу засідання Кваліфікаційної комісії та інших документів у порядку, що визначається Мінтрансзв'язку. Інформація про видані дипломи, кваліфікаційні свідоцтва та їх підтвердження вноситься до Єдиного державного реєстру документів моряків, порядок ведення якого визначається Мінтрансзв'язку.

Позбавлення особи звання і вилучення диплома або кваліфікаційного свідоцтва може мати місце у випадках його некомпетенції, дій або бездіяльності, які можуть становити загрозу безпеки мореплавства і життю людей та виключно в судовому порядку, про що визначає ч. 3 зазначеної статті та п. 16 Положення про порядок присвоєння звань особам командного складу морських суден.

До зайняття посад командного складу, для яких не передбачено присвоєння звання, а також членів суднової команди допускаються особи, які мають видані у встановленому порядку відповідні документи, що підтверджують їх кваліфікацію, необхідну для виконання обов'язків на судні. Такими документами відповідно виступають диплом про закінчення навчального закладу, довідка про стан здоров'я, документ, що підтверджує стаж роботи в певній галузі та кваліфікацію тощо.

Відповідно до ст.52 КТМ України до роботи на судні допускаються особи, визнані придатними для цього за станом здоров'я. Висновок про придатність для роботи на судні за станом здоров'я робиться закладом центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я відповідно до правил, встановлених цим Міністерством.

Дана стаття містить обов'язкову для всіх членів екіпажу судна вимогу щодо стану їх здоров'я. Так, придатність кожного із членів екіпажу для роботи на судні за станом здоров'я засвідчується відповідним висновком, що надається закладом центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я відповідно до правил, встановленим цим Міністерством. Так, наказом Міністерства охорони здоров'я від 19.11.96 року затверджені Правила визначення придатності за станом здоров'я осіб для роботи на суднах.

Відповідно до цих правил та за вимогами, що пред'являються до стану здоров'я і психофізіологічного статусу моряків, залежно від важливості функцій, що виконуються ними на судні, особи, які проходять медичний огляд, об'єднуються у наступні професійні групи:

I група - особи, професійна діяльність яких не пов'язана з питаннями безпеки мореплавання;

II група - особи, які виконують рішення, пов'язані з безпекою мореплавання;

III група - особи, які приймають рішення, пов'язані з безпекою мореплавання.

Загальними вимогами, що пред'являються до допуску моряків до роботи на борті судна під час знаходження судна у морі, для виконання моряком своїх професійних обов'язків є: гострота зору та слуху; епідбезпека; адекватність психоповедінки; збереження орієнтації у просторі; збереження функцій опорно-рухового апарату; відсутність у моряка захворювання, що може дати загострення внаслідок служби у морі або зробити його непридатним до такої служби, або становити небезпеку для інших осіб, що знаходяться на борті судна, матеріальних об'єктів і навколишнього середовища.

Для моряків, що відносяться до III професійної групи, вимогами, додатковими до загальних є: відповідність допустимим величинам наступних психофізіологічних показників: сенсомоторної реакції; реакції на об'єкт, який рухається; уваги; швидкості переключення уваги; зорової та слухової пам'яті; емоційної стійкості та почуття тривоги; стійкості до впливу стресів; орієнтації у просторі; втоми; здатності приймати рішення та діяти в екстремальних умовах; стійкості до монотонії.

Для моряків, що відносяться до II професійної групи, вимогами, додатковими до загальних є: відповідність допустимим величинам наступних психофізіологічних показників: сенсомоторної реакції; реакції на об'єкт, який рухається; уваги; втоми; стійкості до впливу стресів.

Медичні огляди моряків бувають попередні, які проходять особи, що наймаються на роботу, пов'язану з перебуванням на борту судна під час плавання, і вперше проходять медичний огляд ті, що переходять до більш високої за вимогами безпеки мореплавання професійної групи, а також ті, що прострочили період чинності раніше отриманого медичного свідоцтва моряка понад один рік.

Періодичні медичні огляди в плановому порядку проходять особи, у яких минає термін дії медичного свідоцтва моряка, виданого тим же Відділом медичних оглядів, що й проводив попередній медичний огляд.

Позачергові медичні огляди проводяться в обсязі попереднього медичного огляду на вимогу і за рахунок адміністративних органів, судновласника або самого моряка. Причинами обов'язкового направлення на позачерговий медичний огляд є: виникнення необхідності диспансерного нагляду, отримання травм, що можуть викликати стійку втрату працездатності; участь в аварійних чи надзвичайних пригодах; спроба самогубства; прояв неадекватної агресивності; обґрунтовані підозри на виникнення протипоказань до безпечного мореплавання. Позачергові медичні огляди проводяться з тією ж метою, що й періодичні.

В свою чергу, Конвенція про підготовку, дипломування моряків та несення вахти 1978 року містить загальне положення про те, що кандидат на отримання диплома повинен відповідати вимогам Адміністрації щодо стану здоров'я, включаючи зір і слух, враховуючи при цьому їхній вік в момент подання заяви. Кандидати повинні мати документ, що засвідчує їх стан здоров'я, виданий кваліфікаційним лікарем, визнаним стороною Конвенції.

Україна також є учасницею двох конвенцій Міжнародної організації праці, які присвячені медичному огляду членів екіпажу: Конвенції N 73 про медичний огляд моряків та Конвенції N 113 про медичний огляд рибалок.

Згідно Конвенції N 73 всі особи, які зайняті на будь-якій посаді на суднах, що перевозять вантажі або пасажирів, повинні мати хороше здоров'я і не представляти загрози для інших осіб, що знаходяться на судні. Ні одна особа не приймається на роботу, якщо вона не надала посвідчення (свідоцтво), що підписане лікарем, яке підтверджує його придатність за станом здоров'я до роботи на суднах в морі. Конвенція N 113 передбачає, що на риболовних суднах не можуть працювати особи без пред'явлення свідоцтва про придатність до роботи, на яку вони наймаються до виходу в море. Свідоцтво повинно бути підписано лікарем, уповноваженим компетентним органом держави.

Україна також є учасницею конвенцій, що мають відношення до охорони здоров'я членів екіпажу суден: Конвенція N 58 "Про мінімальний вік допуску дітей для роботи в морі", Конвенція N 112 "Про мінімальний вік для прийняття на роботу рибаків", Конвенція N 16 "Про обов'язковий медичний огляд дітей і підлітків, що зайняті на борту суден".

Відповідно до ст.53 КТМ України члени екіпажу судна, зареєстрованого у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України, можуть бути громадянами будь-якої держави. Капітаном судна може бути тільки громадянин України.

Порівняно із кодексом Торговельного мореплавства СРСР, згідно якого до складу суднового екіпажу могли входити тільки громадяни СРСР, коментована стаття передбачає, що членами екіпажу судна, що плаває під Державним прапором України, можуть бути громадяни будь-якої держави. Дане положення містить лише одне виключення стосовно капітана судна, яким може бути виключно громадянин України. Це пов'язане із особливим правовим становищем капітана судна, яке закріплено законодавством України

Капітан судна. Відповідно до ст.58 КТМ України на капітана судна покладається управління судном, у тому числі судноводіння, вжиття всіх заходів, необхідних для забезпечення безпеки плавання, запобігання забрудненню морського середовища, підтримання порядку на судні, запобігання завданню будь-якої шкоди судну, людям і вантажу, що перебувають на ньому.

Капітан судна внаслідок свого службового становища визнається представником судновласника і вантажовласника щодо дій, викликаних потребами судна, вантажу або плавання, а також позовів, що стосуються довіреного йому майна, якщо на місці немає інших представників судновласника або вантажовласника.

Під час аварійних морських подій з судном, а також у разі зіпсуття, пошкодження і втрати вантажу або багажу, що перевозиться, заподіяння травм людям та інших випадків, у результаті яких можуть бути пред'явлені претензії або позови до судновласника, капітан судна повинен вжити всіх необхідних заходів для документального оформлення цих випадків у порядку, встановленому чинним законодавством України, а також провести попереднє розслідування аварійної морської події незалежно від її класифікування.

В морському праві правове становище капітана судна відрізняється відповідною своєрідністю. Саме тому його особі приділяє особливу увагу як національне, так і міжнародне законодавство в галузі торговельного мореплавства. Загальні норми правового становища капітана судна містяться в Главі 2 Кодексу. Так, капітан судна несе виключну відповідальність за безпечність судна, його пасажирів, вантажу, екіпажу, а також за охорону навколишнього природного середовища від забруднення з судна. Згідно ст. 61 Статуту служби на суднах морського флоту Союзу РСР від 9 січня 1976 року (далі - Статут служби на суднах морського флоту) капітан здійснює управління судном на основі єдиноначала і підзвітний безпосередньо судновласнику - керівнику компанії. Всі вказівки, які відносяться до діяльності судна, передаються тільки капітану, який відповідає за їх виконання.

Важлива роль капітана судна визнається і Міжнародною морською організацією (ИМО), Резолюцією А.443(X1) якої визначається, що безпека на морі і захист морського середовища повинні бути предметом первинної задачі капітана судна і економічний та інший тиск на капітана не можуть впливати на рішення, які він повинен приймати з цих питань, а інструкції, що надаються капітану судновласником, не повинні завдавати неналежного впливу на вирішення цих питань. Асамблея запропонувала урядам прийняти необхідні заходи для захисту капітана судна, який належним чином виконує свої обов'язки для того, щоб ніякі особи не обмежували його дії у відношенні прийняття будь-якого рішення, яке він вважає необхідним згідно свого професійного досвіду. Капітан повинен бути захищений відповідними нормами від несправедливих обов'язків. В свою чергу, Міжнародним кодексом по управлінню безпечною експлуатацією суден і попередження забруднення (МКУБ) 1993 року підкреслюється обов'язок компанії визначити і оформити у вигляді документів відповідальність капітана; при цьому компанія повинна чітко підтвердити повноваження капітана і встановити, що він наділений вищими повноваженнями і відповідальністю для прийняття рішень відносно безпеки і попередження забруднення.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: