Правове поняття судна. Державний прапор судна. Проблема ”зручних” прапорів. Назва судна. Державна реєстрація судна. Суднові документи. Екіпаж морського судна. Капітан судна 3 страница

Одним з таких факторів є наростаюча боротьба за збереження океанського середовища від забруднення і рятування людства від можливої екологічної катастрофи. Сучасне міжнародне право взагалі і міжнародне морське право зокрема приділяє питанню збереження навколишнього природного середовища велику увагу. У Конвенції з морського права 1982 р. цим питанням присвячено 45 статей. Аналіз нього значного матеріалу дозволяє зробити висновок, що останнім часом людством зроблено дуже багато для запобігання екологічній катастрофі, що насувається, однак ужиті заходи поки недостатні. У ньому плані хід міркувань може бути такий.

У ст. 87 Конвенції 1982 р. у перерахуванні свобод відкритого моря сформульовані поряд з раніше діючими свободами нові свободи, продиктовані життям: зведення штучних островів та інших споруд і проведення наукових досліджень. Виникає природне запитанння - хіба сформована небезпечна обстановка, що загрожує можливим екологічним вибухом, не диктує необхідність включення в перелік свобод, що визначають свободу відкритого моря, ще одну - свободу від забруднення морського середовища, припускаючи тим самим категоричну заборону забруднення. І далі в прагненні гарантувати певним чином забезпечення перерахованих у ст. 87 свобод відкритого моря, у Конвенції 1982 р. регламентовані питання боротьби з піратством, работоргівлею, незаконною торгівлею наркотиками у відкритому морі, і навіть сформульовані нові положення (ст. 109), що стосуються боротьби з несанкціонованим віщанням з відкритого моря. При регламентації питань боротьби з перерахованими вище злочинними явищами всі держави зобов'язуються припиняти ці явища і співробітничати в цьому з іншими державами. У більшості випадків прямо зазначені конкретні органи, уповноважені державами і покликані до такого припинення — військові кораблі й інші спеціальні судна. Така система досить ефективно діє тривалий час.

Якби в перелік питань, з яких сучасне міжнародне морське право веде боротьбу за перетворення в життя справжньої свободи відкритого моря, включити питання боротьби з забрудненнями морського середовища в такому вигляді, як це зроблено щодо боротьби з піратством, работоргівлею й іншими злочинними діями, а також кваліфікувати факти забруднення як злочин проти людства, зобов'язавши військові кораблі й інші спеціальні судна всіх держав припиняти випадки забруднення, виявляти і затримувати винних, то від цього і сучасне міжнародне морське право, і світове співтовариство тільки виграли б.

Важливим фактором є зростаюче прагнення людства до миру, до виключення воєн з життя суспільства взагалі і з просторів Світового океану зокрема дві світові війни XX сторіччя показали, що людство несе особливо відчутні втрати в результаті воєнних дій, що розгортаються у водах відкритого моря.

Практика ведення воєнних дій на морс породила такі жорсткі методи ведення війни, як необмежена війна за принципом "Топити їх усіх". У мирні дні води Світового океану нерідко перетворюються на арену військово-морського суперництва і плацдарм для нападу на прибережне мирне населення. Військово-морські сили ряду найбільших держав перетворилися в знаряддя і засіб нагнітання міжнародної напруженості. Постійні військово-морські вчення, інтенсивна повсякденна бойова підготовка кораблів у море, створення величезних за своїми масштабами морських полігонів і закриття значних морських районів Світового океану для проведення різних випробувань зброї, у тому числі і зброї масового знищення, численні приклади демонстрації військово-морських сил і прямі напади з районів відкритого моря - усе це і багато чого іншого істотно ускладнює пряме використання свобод відкритого моря, особливо у сфері судноплавства і рибальства, відверто суперечить самій ідеї свободи відкритого моря і завдає колосальної шкоди світовій економіці і міжнародному співробітництву.

Аналіз сучасного стану обстановки на морях привів учасників III Конференції ООН з морського права до необхідності включити в Конвенцію 1982 р. положення про мирне призначення вод відкритого моря. Ст 88 Конвенції говорить: "Відкрите море резервується для мирних цілей". Цим самим вперше офіційно в міжнародно-правовому документі такого масштабу, яким є Конвенція ООН з морського права 1982 p., сформульований і проголошений загальний принцип використання відкритого моря в мирних цілях.

Проблема виключення вод відкритого моря зі сфери військових заходів сама по собі не нова. У міжнародно-правовій літературі неодноразово зверталася увага на необхідність нейтралізації відкритого моря. Однак звичайно це стосувалося питань заборони воєнних дій на морі в період військових конфліктів.

Прогресуючий розвиток демократизації людського суспільства, з одного боку, і тривожні події конфронтації і холодної війни, з іншого, спонукали учасників III КонференціїООН ввести в сучасне міжнародне морське право як новий принцип положення про резервування відкритого моря для мирних цілей і, не обмежуючись цим, учасники Конференції сформулювали положення про використання морів у мирних цілях. Стаття ЗОЇ "Використання морів у мирних цілях" розкриває зміст цього положення: "При здійсненні своїх прав і виконанні своїх обов'язків відповідно до діючої Конвенції, держави-учасники утримуються від погрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави або якого-небудь іншого способу, несумісного із принципами міжнародного морського права, втіленими в Статуті Організації Об'єднаних Націй".

Однак, віддаючи належне вищевикладеним положенням Конвенції 1982 р. і високо оцінюючи їхнє прогресивне значення, необхідно відзначити, що формулювання ст. 88 Конвенції 1982 р. "Відкрите море резервується для мирних цілей" не можна визнати вичерпним, тому що воно лише декларує бажаність використання відкритого моря в мирних цілях і через це страждає певною недостатністю.

Думається, що принцип, закладений у цьому положенні Конвенції 1982 p., повинен звучати більш категорично і виразно. Наприклад: "Відкрите море використовується винятково і тільки в мирних цілях". Таке формулювання не залишало б ніяких сумнівів щодо характеру можливого використання вод відкритого моря і цілком відповідало б духові і цілям Статуту Організації Об'єднаних Націй, у якому записано, що народи світу сповнені рішучості:

- позбавити прийдешні покоління від нещасть війни, яка двічі в нашому житті принесла людству невимовне горе;

- створити умови, за яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов'язань, що випливають з договорів і інших джерел міжнародного права;

- забезпечити прийняття принципів і встановлення методів, щоб збройні сили застосовувалися не інакше, як у загальних інтересах.

З відзначеного вище випливає, що з однієї сторони для вод відкритого моря джерела, які повинні зобов'язувати до правового положення об'єкта спільної спадщини людства, такими поки не є, з іншого боку - процес розвитку положень, що приближають ці води до статусу об'єкта спільної спадщини людства, продовжується і не виключено, що він у кінцевому рахунку завершиться позитивно.

Назва судна.

Торговельне судно відповідно до ст.15 КТМ України означає самохідну чи несамохідну плавучу споруду, що використовується:

1) для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського промислу, розвідки і добування корисних копалин, рятування людей і суден, що зазнають лиха на морі, буксирування інших суден та плавучих об'єктів, здійснення гідротехнічних робіт чи піднімання майна, що затонуло в морі;

2) для несення спеціальної державної служби (охорона промислів, санітарна і карантинна служби, захист моря від забруднення тощо);

3) для наукових, навчальних і культурних цілей;

4) для спорту;

5) для інших цілей.

Риболовне судно у цьому Кодексі - це будь-яке торговельне судно, що використовується для рибного або іншого морського промислу.

Знаряддя промислу є невід'ємною частиною риболовного судна, у зв'язку з чим морські події, пов'язані з пошкодженням знарядь промислу риболовного судна іншими суднами, класифікуються як зіткнення суден у морі.

Ядерне судно в цьому Кодексі - це судно, що обладнане ядерною енергетичною установкою.

В цій статті йдеться про поняття, види торгових суден, мету та способи їх використання.

Відповідно до ст. 24 Закону України від 10.11.94 р. "Про транспорт" до складу морського транспорту входять підприємства морського транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, судноремонтні заводи, морські шляхи сполучення, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні і постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу морського транспорту. З огляду на це, зазначимо, що поняття "транспорт" є ширшим за поняття "транспортний засіб", відповідно, поняття "морський транспорт" є ширшим за поняття "морське судно":

- під морським транспортом слід розуміти сукупність механічних засобів, за допомогою яких здійснюються перевезення, а також увесь виробничо-технологічний комплекс, за допомогою якого надаються послуги з перевезення та інші транспортні послуги споживачам у сфері торговельного мореплавства;

- під морським судном - різновид транспортного засобу, тобто пристрій, що призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Разом з тим зазначимо, що в КТМУ використовуються поняття однакового змістовного значення: судно (так називається розділ II КТМУ і таке поняття використовується у назві багатьох статей КТМУ - див. ст. ст. 5, 15, 21, 26, 32, 41, 161), торговельне судно (ч. 1 ст. 15 КТМУ), морське судно (ч. 1 ст. 13 КТМУ). Висновок про однакове змістовне значення можна зробити з огляду на те, що до всіх категорій суден застосовуються норми КТМУ, і всі вони використовуються з метою торговельного мореплавства:

- для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського промислу, розвідки і добування корисних копалин, рятування людей і суден, що зазнають лиха на воді, буксирування інших суден та плавучих об'єктів, здійснення гідротехнічних робіт чи піднімання майна, що затонуло;

- для несення спеціальної державної служби (охорона промислів, санітарна і карантинна служба, захист від забруднення тощо);

- для наукових, навчальних і культурних цілей;

- для спорту та інших цілей.

Звернемося до основних критеріїв класифікації торговельних суден, визначених в Інструкції щодо складання державної статистичної звітності про наявність торговельних суден за формою N 2-вод, затвердженої наказом Держкомстату України від 22.02.2001 р. N 102.

1) За районами плавання торговельні судна поділяються:

- на річкові, призначені для судноплавства по внутрішніх водних шляхах (річках, озерах, каналах) без права виходу в море;

- морські, призначені для судноплавства у морських територіальних водах України з виходом у нейтральні та територіальні води інших країн;

- змішаного типу "ріка-море", призначені для судноплавства по внутрішніх водних шляхах (річках, озерах, каналах) з правом виходу в море.

2) За наявністю двигуна торговельні судна поділяються на:

- самохідні, які оснащені самостійною рухомою установкою (двигуном);

- несамохідні, які не мають власної рухомої установки (двигуна), та рух яких здійснюється за допомогою самохідних суден.

3) За призначенням торговельні судна поділяються на:

- транспортні, основними типами яких є пасажирські, вантажні (наливні, універсальні, навалочні, контейнеровози, рефрижираторні тощо) та вантажопасажирські судна;

- рибальські, до яких відносяться промислові та промислово-переробні судна;

- спеціального призначення, основними типами яких є рятувальні, патрульні експедиційні, бурові судна, китобази, криголами тощо;

- технічні, до яких відносяться грунтовозні та нафтозбірні судна, плавучі доки та майстерні тощо;

- службово-допоміжні (буксирні та лоцманські судна, плавучі крани, плавучі готелі та ресторани тощо).

З огляду на вищезазначене, термін "торговельні судна" застосовується до всіх видів суден і має загальне значення, тоді як за критерієм призначення, способу й мети використання цей термін повинен застосовуватися до визначених в Інструкції в окрему категорію "транспортних суден" - суден, що використовуються для перевезення вантажів, пасажирів та багажу.

Автор цього коментаря вважає, що загальною правовою категорією є поняття "судно". Тому, в порядку вдосконалення КТМУ і внесення змін до наведеної Інструкції, слід врахувати, що поняття "судно", "торговельне судно", "морське судно" розмежовуються, мають різне значення і співвідносяться один з одним як загальне і спеціальне. Судно - це самохідна чи несамохідна плавуча споруда, що використовується по водних шляхах з визначеною метою. Різновидами суден, залежно від того, в яких водних просторах (район плавання) і з якою метою (призначення судна, мета та спосіб використання) воно використовується, відповідно, є морське судно, річкове судно, торговельне, риболовне, ядерне судно, тощо.

Відповідно до даної статті:

(а) риболовне судно - це будь-яке торговельне судно, що використовується для рибного або іншого морського промислу. Знаряддя промислу є невід'ємною частиною риболовного судна, у зв'язку з чим морські події, пов'язані з пошкодженням знарядь промислу риболовного судна іншими суднами, класифікуються як зіткнення суден у морі.

(б) ядерне судно - це судно, що обладнане ядерною енергетичною установкою. Згідно Конвенції про відповідальність операторів ядерних суден 1962 р. ядерна енергетична установка - це будь-яка енергетична установка, в якій в якості джерела енергії використовується або існує намір використання ядерного реактора незалежно від того, чи застосовується він для руху суден або з іншою метою.

Однак, за своєю правовою природою, риболовне і ядерне судно є різновидами суден, але не є торговельними суднами. Торговельне судно - це судно, що використовується для перевезень у сфері торговельного мореплавства.

В юридичній літературі залишається актуальним питання про правове значення кваліфікації плавучої споруди як судна. Зокрема, Єгоров Л. М. щодо розмежування понять "плавуча споруда" і "судно" в своїх дослідженнях зазначає, що на відміну від інших плавучих споруд, судно є інженерною спорудою, яка призначена для використання у мореплавстві і в ньому використовується, характеризується ознаками морехідності і наявності прапору. Підтвердженням правового статусу плавучої споруди як морського судна є його внесення до суднового реєстру. На нашу думку, поняття "плавуча споруда" і "судно" не розмежовуються, а співвідносяться як загальне і спеціальне, оскільки будь-яке судно є плавучою спорудою незважаючи на те, як воно використовується. Наприклад, пасажирське морське судно, може бути використано для морських круїзів або як плавучий готель.

Судно, й зокрема, торговельне судно, як об'єкт майнових відносин, характеризують наступні положення:

1) Судно є різновидом транспортних засобів і має визначену сферу використання - торговельне мореплавство.

2) Судно є особливим видом майна, яке характеризують наступні ознаки: по-перше, це є предмет матеріального світу, тобто річ щодо якої можуть виникати права та обов'язки; по-друге, це є неподільна річ, оскільки її поділ може призвести до втрати цільового призначення; по-третє, судно відноситься до рухомих речей, тобто рухомого майна, однак, згідно з ч. 2 ст. 181 ЦКУ на морські судна, судна внутрішнього плавання поширений режим нерухомої речі.

3) Судно є об'єктом права власності.

4) Судно, залежно від виду та призначення може належати до такої категорії об'єктів, перебування яких у цивільному обороті не допускатися або перебування яких допускатися за спеціальним дозволом (це стосується, наприклад, певної категорії суден - військових, ядерних суден).

5) Судна є об'єктами майнових відносин у сфері господарювання, це є речі, які мають вартісне визначення, можуть вироблятися чи використовуватися у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна суб'єктів господарювання (ст. 139 ГКУ).

(а) Згідно з п. 5.1.5, 22 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Мінфіну України від 27.04.2000 р. N 92, судна, як різновид транспортних засобів, відносяться до основних засобів, інформація про які розкривається у фінансовій звітності суб'єктів господарювання і вартість яких є об'єктом амортизації.

(б) У складі майна суб'єктів господарювання судна можуть виступати як товар: бути об'єктом робіт, які виконуються або виробленою продукцією. Зокрема, у процесі будівництва морського судна, воно є об'єктом відповідних робіт. А у випадку побудованих морських суден, вони є виробленою продукцією.

(в) Транспортні засоби можуть виступають об'єктами різних майново-господарських та організаційно-господарських зобов'язань.

6) Згідно зі ст. ст. 115 ЦКУ, 86 ГКУ судна можуть виступати вкладами учасників та засновників господарських товариств. Однак, щодо деяких суб'єктів господарювання законодавством передбачені виключення. Наприклад, транспортні засоби не можуть бути вкладами учасників або засновників до статутного фонду господарського товариства - страхової компанії, оскільки ст. 2 Закону України "Про страхування" в редакції від 04.10.2001 р. передбачено формування статутного фонду страховиків виключно в грошовій формі.

Аналіз спеціальної літератури з питань правового статусу судна дає підстав говорити про різні наукові погляди і визначати об'єктивну та суб'єктивну концепції щодо статусного питання. Об'єктивна концепція визначення правової категорії "судно" вважається автором цього коментаря найбільш обґрунтованою, і, з огляду на вищенаведені положення, що характеризують судно, однозначно дає підстав визначати судно як майно, тобто річ. З цим власне і пов'язане визначення судна об'єктом правовідносин. З іншої точки зору, що є характерним для суб'єктивної концепції, судно слід розглядати не лише як майно, річ, але і як особу, установу, суб'єкт, що наділений відповідними правами та обов'язками. Проте, зазначимо, що наділення правами й обов'язками, застосування штрафних санкцій й визначення провини, завжди адресуються власникові судна або судновласникові, тобто суб'єктові правовідносин, який здійснює використання судна. Отже, так званий принцип "переадресації" й загальновизнане розмежування понять "речі", "суб'єкт" та "об'єкт" правовідносин, на нашу думку, дають підстав стверджувати, що судно - це річ, майно, і тому завжди має визначатися як об'єкт правовідносин.

Відповідно до ст..21 КТМ України судно повинно мати свою назву. Назву судну присвоює власник. Будь-якому судну, що має обладнання зв'язку, присвоюється позивний сигнал, а також, залежно від його технічної оснащеності, - ідентифікаційний номер суднової станції супутникового зв'язку і номер вибірного виклику суднової радіостанції. Порядок присвоєння судну назви, позивного сигналу, ідентифікаційного номера і номера вибірного виклику суднової станції супутникового зв'язку визначається центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту та центральним органом виконавчої влади в галузі зв'язку.

Так, під ідентифікацією судна слід розуміти комплекс заходів, спрямованих на визначення родових ознак будь-якого судна. До таких заходів, зокрема, належать: (а) присвоєння назви судну; (б) присвоєння позивного сигналу; (в) присвоєння ідентифікаційного номера і номера вибірного виклику суднової станції супутникового зв'язку. Правове значення заходів з ідентифікації судна полягає в тому, що їх здійснення є обов'язковим відповідно до вимог національного та міжнародного законодавства з питань торговельного мореплавства.

Назва судна - це основна, визначальна родова ознака будь-якого судна. Присвоєння назви судну можна охарактеризувати наступними положеннями: (а) присвоєння назви є обов'язком власника судна; (б) присвоєння назви має за мету проголосити відомості про судно, що відрізняють його від інших суден; (в) присвоєння назви носить правовий характер, оскільки ця процедура регламентована законодавством; (г) присвоєння назви є передумовою подальшого вчинення інших юридичних дій щодо судна, як-то реєстрація в судновому реєстрі, надання права плавання під відповідним прапором, відсудження судна тощо.

Порядок присвоєння судну назви затверджений наказом Міністра транспорту України від 21.01.98 р. N 19. Цей Порядок встановлює вимоги щодо присвоєння назви новим суднам або зміни її суднам, що знаходяться в експлуатації. Організація роботи, пов'язаної з присвоєнням назв покладається на Інспекцію головного державного реєстратора флоту (надалі - Інспекція). Назву судну власник, судновласник або фрахтувальник (два останні за письмовим дозволом власника, а для суден, що є державною власністю - за письмовим дозволом органу управління майном) обирають самостійно. Назви суднам присвоюються з урахуванням географічних, історичних, національних, побутових та інших місцевих умов. Суднам можуть надаватися імена та прізвища тільки тих видатних осіб, які мають особливі заслуги перед українським суспільством. Дублювання назв торговельних суден, які мають право плавання під державним прапором України, не допускається. Перейменування суден, що знаходяться в експлуатації, здійснюються у виключних випадках, таких як: (а) зміна власника, судновласника або фрахтувальника; (б) зміна типу та призначення судна; (в) форс-мажорні обставини, у які потрапило судно. Заява про присвоєння (зміну) назви торговельному судну подається власником, судновласником або фрахтувальником до Інспекції. До заяви додаються такі документи: свідоцтво про право власності на судно (оригінал); свідоцтво про право плавання під Державним прапором України або судновий білет (оригінал); письмовий дозвіл власника або органу управління майном; нотаріально посвідчена копія договору морської іпотеки або довідка про підтвердження відсутності заставних зобов'язань на суднах; пояснювальна записка заявника про зміст назви, яку він пропонує для судна. Для розгляду питання присвоєння (зміни) назви судну при Інспекції створюється Комісія. На підставі поданих документів Комісія готує письмовий висновок про присвоєння (зміну) судну назви або - відмову у присвоєнні (зміні) назви з обгрунтуванням причин. Висновок приймається протягом 10 днів з дня одержання заяви і необхідних документів. Він складається в трьох примірниках: один видається заявникові, другий залишається в Інспекції, і третій направляється Інспекцією до органу реєстрації. На підставі рішення Комісії про присвоєння (зміну) назви судна власник, судновласник або фрахтувальник видає наказ про присвоєння (зміну) назви торговельному судну, копія якого направляється до Інспекції. В цій статті також йдеться про компетенцію відповідних органів державної влади щодо визначення порядку присвоєння назви судну. Отже, в процесі розробки нового положення про порядок присвоєння назви судну замість того, яке зараз застосовується, центральним органам влади, відповідно до визначеної компетенції, слід врахувати правове значення заходів з присвоєння судну назви, і зокрема передбачити: строк для власника судна, протягом якого він повинен присвоїти йому назву; визначити обов'язки власника судна, пов'язані з присвоєнням судну назви; ведення державного реєстру назви суден; порядок використання інформації про назву суден, відповідальність власника за порушення його обов'язків, пов'язаних з присвоєнням судну назви тощо.

Заходи з ідентифікації судна передбачають також присвоєння позивного сигналу, присвоєння ідентифікаційного номера і номера вибірного виклику суднової станції супутникового зв'язку. Наявність в КТМУ відповідних положень пов'язане з виконанням вимог міжнародних договорів, зокрема, Конвенції СОЛАС 74/78, Міжнародної конвенції електрозв'язку 1992 р., Конвенції ООН про міжнародну організацію морського супутникового зв'язку (ІНМАРСАТ) 1976 р., Регламенту радіозв'язку 1995 р. та інших.

Позивний сигнал - це сигнал, за яким відповідна морська служба визначає національність судна, і значення якого є актуальним з огляду на заходи безпеки та рятування на морі. Адже мова йде про запроваджену Конференцією по ГМССБ у 1988 р. Глобальної морської системи зв'язку при бідствах (скорочена назва ГМССБ найбільш застосовується на практиці і стосується назви російською мовою - Глобальная морская система связи при бедствиях). ГМССБ - це система зв'язку, що передбачає використання супутників, відповідно до якої: (а) кожне судно повинно мати обладнання для радіозв'язку та радіонавігації, що відповідає стандартам ГМССБ; (б) судна повинні мати відповідну документацію на обладнання, що використовується ними для радіозв'язку та радіонавігації відповідно до норм ГМССБ; (в) на кожному судні запроваджується ведення радіожурналу ГМССБ.

Відповідно до наказу Мінтрансу України N 271 від 07.07.98 р. "Про впровадження Глобальної морської системи зв'язку під час лиха та для забезпечення безпеки мореплавства" з метою виконання міжнародних зобов'язань України, що випливають з Конвенції про охорону людського життя на морі - СОЛАС-74, вимог Міжнародної морської організації (ІМО) заходи з впровадження Глобальної морської системи зв'язку під час лиха і для забезпечення безпеки мореплавства стосуються усіх установ і підприємств, незалежно від форм власності, що здійснюють судноплавну діяльність. Наказом запроваджено: (а) будівництво рятувально-координаційних центрів (РКЦ); (б) визначено перспективи розвитку мережі дуже коротких хвиль і проміжних хвиль радіостанцій морської рухомої служби України, що забезпечують радіослужби у ГМССБ; (в) призначено Державне підприємство морських телекомунікацій України (ДП "МОРКОМ") провідною установою з питань організації впровадження і подальшої експлуатації ГМССБ.

Порядок присвоєння ідентифікаційного номеру і номеру вибірного виклику суднової станції супутникового зв'язку визначається спеціально створеною для цього державною установою відповідно до Конвенції ООН про міжнародну організацію морського супутникового зв'язку 1976 р. (ІНМАРСАТ) та Регламенту радіозв'язку 1995 р.

З метою виконання правила 3 глави X Конвенції СОЛАС-74 щодо надання ідентифікаційних номерів Міжнародної морської організації (IMO) усім пасажирським суднам валовою місткістю 100 од. і більше та всім вантажним суднам валовою місткістю 300 од. і більше, а також виконання Системи ідентифікаційних номерів суден IMO, ухваленої на п'ятнадцятій Асамблеї Міжнародної морської організації 19 листопада 1987 року (резолюція IMO А.600 (15), наказом Мінтрансу України від 14.06.2000 р. N 316 затверджено Порядок присвоєння ідентифікаційного номера Міжнародної морської організації суднам, які мають право плавання під Державним прапором України. Ідентифікаційний номер IMO - це номер, який складається із семи цифр та використовується на міжнародному рівні для ідентифікації суден з метою підвищення безпеки на морі та запобігання забрудненню, а також надання допомоги в запобіганні морському шахрайству. Ідентифікаційний номер присвоюється: (а) новим суднам під час побудови або первинної реєстрації судна; (б) суднам, які перебувають в експлуатації, під час їх перереєстрації, зміни суднових реєстраційних документів, шляхом внесення змін та доповнень у Державний судновий реєстр України. З метою отримання ідентифікаційного номера IMO для судна, що має право плавання під Державним прапором України, власник судна, судновласник або фрахтувальник звертається до Інспекції головного державного реєстратора флоту (далі - Інспекція ГДРФ) з письмовою заявою та анкетами встановленого зразка. Після перевірки даних про судно, Інспекція ГДРФ звертається у двотижневий термін за присвоєнням ідентифікаційного номера IMO в Міжнародну морську організацію. Після надходження повідомлення про присвоєння ідентифікаційного номера IMO Інспекція ГДРФ у 5-денний термін повідомляє заявника про таке присвоєння. Номер IMO вноситься в Державний судновий реєстр України та суднові документи. Ідентифікаційний номер IMO, що надається судну, є постійним і не змінюється, незалежно від зміни власника судна та зміни реєстрації судна або інших обставин. У випадку загибелі судна або за інших обставин, через які судно перестало існувати, його ідентифікаційний номер іншому судну не присвоюється.

Державна реєстрація судна. Відповідно до ст.26 КТМ України українські судна, технічний нагляд за якими здійснюють класифікаційні товариства, підлягають реєстрації у Державному судновому реєстрі України.

Українські судна, що не підлягають реєстрації у Державному судновому реєстрі України, реєструються у Судновій книзі України.

Судно, зафрахтоване за договором бербоут-чартеру (стаття 203 цього Кодексу), за заявою фрахтувальника може бути тимчасово, але не більше терміну дії договору, зареєстровано у Державному судновому реєстрі України або в Судновій книзі України, якщо на момент фрахтування воно не було внесено в судновий реєстр іншої держави та якщо таке судно внесено в судновий реєстр іншої держави, але запис, зроблений у судновому реєстрі цієї держави, зупинено, про що судновласник повинен подати відповідний сертифікат.

У разі, коли в іншій державі дозволено внесення судна в кілька суднових реєстрів, від цієї вимоги можна відмовитися.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: