J Доброзичливим, коректним, тактовним. 1 страница

Вступ

Зростання обсягів соціологічних та соціальних досліджень, необхідність постійної методичної підтримки тільки-но початкуючих дослідників зумовили підготовку цього методичного посібника.

Це пов’язано з об’єктивним процесом збільшення попиту з боку як державних структур, так і молодіжних організацій на соціологічну інформацію, зокрема на дослідження процесів у середовищі сім’ї, молоді та дітей. Матеріали, вміщені в посібнику можуть бути корисними під час проведення різних видів соціологічних робіт, при розробці програм соціологічних досліджень, оцінці результатів діяльності відповідних державних структур та громадських інститутів, при визначенні кола потенційних проблем, які існують у сфері сімейної, молодіжної та дитячої державної політики в Україні на сучасному етапі.

Основна мета посібника – допомогти практикам соціальної сфери в підготовці та проведенні соціологічних досліджень, а також у рекрутуванні і підготовці інтерв’юерів та повсякденній роботі з ними. Ми намагалися стисло розкрити основні поняття, викласти вимоги до проведення соціологічного дослідження, функції, технологію роботи інтерв’юерів, розглянути конкретні ситуації та запропонувати шляхи вирішення типових проблем, що найчастіше виникають у ході проведення дослідження.

У посібнику використано широке коло авторитетних джерел з питань організації та проведення соціологічних досліджень, врахований майже десятирічних досвід роботи із створення та підтримки діяльності мережі інтерв’юерів Державного інституту проблем сім’ї та молоді. Серед рекомендацій у посібнику Ви знайдете ситуативні зразки із практики проведення досліджень, приклади інструментарію, розробленого нашими фахівцями до різних соціальних досліджень, приклади помилок, неприпустимих у роботі інтерв’юера, яких Ви зможете уникнути у своїй роботі, якщо перед кожним конкретним дослідженням звертатиметеся до цієї книжки як до помічника.

Посібник покликаний, у першу чергу, допомогти скласти загальне уявлення про важливість і корисність проведення соціологічних досліджень для з’ясування природи та причин виникнення проблем у сфері певних соціальних відносин, пошуків шляхів і можливостей їх розв’язання. Це дозволить Вам, у разі потреби, самостійно провести соціологічне дослідження або ґрунтовно підготуватися до спілкування з професійними соціологами, грамотно розробити завдання та мету дослідження, визначити проблему, яку потрібно дослідити, вести при цьому спілкування на професійному рівні. У підготовці посібника брали участь працівники Державного інституту у справах сім’ї та молоді, окремі розділи опрацьовані під час розробки навчального посібника „Методичні рекомендації для інтерв’юерів”, підготовленого для контингенту постійної мережі інтерв’юерів Державного інституту проблем сім’ї та молоді (ДІПСМ), Українського інституту соціальних досліджень (УІСД), Центру „Соціальний моніторинг” (ЦСМ), Агентство маркетингових досліджень (АМД).

Бажаємо успіхів у роботі. Маємо надію на те, що методичні рекомендації стануть Вам добрим помічником, і розраховуємо на Ваші відгуки та пропозиції щодо змісту викладеного матеріалу та форми його подачі.

О. Балакірєва, канд. соціол. наук,

заступник директора – керівник Центру соціологічних досліджень

Державного інституту проблем сім’ї та молоді,

директор Центру „Соціальний моніторинг”

О. Яременко, канд. екон. наук,

директор Державного інституту проблем сім’ї та молоді,

Голова правління Українського інституту соціальних досліджень.

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

· Соціологія – наука про закони та форми соціального (суспільного) життя людей у його конкретних проявах: різноманітних за складністю соціальних системах, спільностях, інститутах, процесах. Поєднуючи в собі теоретичні та емпіричні засоби, соціологія досліджує саме загальні риси будь-якого прояву соціальності (спільності, функціональної взаємозалежності, обміну діяльністю, культурної спадковості), яка становить специфічний спосіб існування людського роду. Специфіка соціології полягає в тому, що кожний прояв людської життєдіяльності вона вивчає в його соціальному контексті, у взаємозв’язку з усім суспільним організмом як цілісною системою, у взаємозв’язку різних аспектів, рівнів, підсистем (наприклад, буття та свідомості, економіки та політики і т. ін.). Предметом соціології є також конкретно-історичні особливості соціально значимої поведінки індивідів і груп.

· Галузеві соціології – це предметні галузі соціології, які вивчають не суспільство в цілому, а становлення, функціонування та розвиток окремих його частин. Серед них соціологія політики, соціологія особистості, соціологія праці, соціологія вільного часу, соціологія сім’ї, соціологія освіти, соціологія виховання, соціологія молоді, соціологія громадської думки тощо.

· Соціологічні методи збору первинної інформації – основні способи та правила збору інформації. У соціологічних дослідженнях для збору первинної інформації найчастіше застосовують такі методи, як:

опитування (очне, заочне, телефонне);

експертне опитування;

інтерв’ювання;

фокусоване інтерв’ю (фокус-група);

спостереження;

аналізу документів (традиційний та контент-аналіз).

· Респондент – особа, яка відповідає на запитання анкети або в якої беруть інтерв’ю.

· Інтерв’юер – особа, яка ставить запитання і провадить інтерв’ю.

· Кількісні та якісні методи збору первинної інформації – кількісні пов’язані з виявленням кількості вимірами, розрахунками, статистичними методами аналізу. Якісним методам збору інформації перевага віддається тоді, коли прагнуть не виміряти явище, тенденцію тощо, а знайти відповіді на запитання „чому?”, „як?”, “що запам’яталось?” і т. ін. Їх не можна розглядати як протилежні та конкуруючі, найчастіше вони доповнюють один одного в межах загальної програми дослідження. Якісне може бути „вступним” (зондажним чи пілотним), після якого проводиться кількісне. Якісними є групове фокусоване інтерв'ю (фокус-група), глибинне інтерв’ю, гнучке інтерв’ю, тестування, спостереження, експеримент тощо, а кількісними – клінічне дослідження (випробування в аудиторії), індивідуальне опитування (“лицем до лиця”), анкетування, телефонне опитування, поштове, опитування через пресу, опитування експертів.

· Опитування – метод збору первинної інформації шляхом спілкування із запитаннями до визначеної групи людей. Розрізняють такі види опитувань: письмові (анкетування) та усні (інтерв’ю), очні (безпосередній контакт з респондентом) і заочні (поштові, телефонні, через пресу), експертні та масові. Опитування дозволяють якнайшвидше отримувати інформацію про суспільні настрої та громадську думку.

· Анкетування – метод збору інформації, вид опитування із застосуванням опитувального листа, що заповнюється респондентом за вказаними в ньому правилами. Анкетування використовується для отримання інформації про фактичний стан речей, їх оцінку, думки, інтереси та мотиви респондентів.

· Інтерв’ю – метод збору первинної інформації в соціології. Інтерв’ю в соціологічних науках є цілеспрямованою бесідою на задану тему, мета якої отримати відповіді, передбачені програмою дослідження. Інтерв’ю завжди проводиться за заздалегідь розробленим планом, де зафіксовані всі основні запитання та різноманітні варіанти додаткових, уточнюючих запитань.

· Формалізоване (стандартизоване) інтерв’ю або інтерв’ю-анкета – особливий різновид інтерв’ю, який і використовується, якщо респондент не може самостійно заповнити опитувальний лист. Особливість полягає в тому, що інтерв’юер зачитує респонденту всі запитання та заносить їх у анкету. Проведення інтерв’ю потребує професійної підготовки.

· Напівструктуроване інтерв’ю – інтерв’ю, в якому зафіксовані основні питання, що мають бути розкриті. Допоміжні та уточнюючі запитання ставляться за необхідності, якщо на основні запитання респондент не дав відповіді, що задовольнила б дослідників.

· Глибинне (гнучке, нестандартизоване) інтерв’ю – для цього типу інтерв’ю характерна чітка визначеність теми та кола проблемних питань, що обговорюються. Цінність цього виду збору інформації полягає в якомога ширшому та глибокому вивченні думки респондента, розмова відбувається у вільній формі без жорсткої прив’язки до плану інтерв’ю.

· Фокус-група (групове фокусоване інтерв’ю)– метод збору соціологічної інформації, що є нестандартизованим інтерв’ю, але проводиться не з однією особою, а одночасно з групою людей, близьких за деякими соціальними характеристиками.

· Спостереження – метод збору первинної інформації шляхом прямої й безпосередньої реєстрації дослідником подій та обставин. Воно цілеспрямоване і, як правило, структуровано жорсткою програмою (формалізоване спостереження) або планом (неформалізоване спостереження).

· Генеральна сукупність – частина об’єкта дослідження, на яку соціолог із визначеною мірою точності зможе поширювати висновки, одержані в результаті обстеження певної її частини. Це пошук компромісу між теоретично визначеним об’єктом дослідження та обмеженими можливостями емпіричної перевірки гіпотез. Перехід до її визначення – це конкретизація характеристик об’єкта, виокремлення з численної множини його характеристик, по-перше, найважливіших, на думку дослідника, по-друге, таких, які можна зафіксувати.

· Вибіркова сукупність (вибірка) – це перелік усіх елементів генеральної сукупності, з якого, власне, і відбираються одиниці спостереження. Існують два типи вибірки.

1. Список (перелік) одиниць відбору з урахуванням адрес та основних характеристик.

2. Повний перелік усіх характеристик, на підставі яких можна визначити, чи підпадає той або інший суб’єкт під визначення генеральної сукупності. Більшість соціологічних досліджень мають не суцільний, коли вивчаються всі елементи об’єкту, а вибірковий характер.

· Анкета (опитувальний лист) – основний інструментарій збору вихідного матеріалу у масових широкомасштабних соціологічних опитуваннях. Стандартизованою вважається анкета, яка відповідає таким вимогам: а) кожне із запитань анкети ставиться усім без винятку респондентам в одному і тому самому формулюванні; б) визначено суворий порядок постановки запитань, кожне з них має свій зафіксований номер; в) до кожного із змістовних запитань додається перелік фіксованих відповідей.

Два основних способи збору інформації для масового опитування населення є: заповнення анкет респондентами й інтерв’ю.

· Відбіркова анкета – анкета, яка використовується для відбору учасників фокус-групи. До неї входять запитання-фільтри, за якими відбираються громадяни за певними соціально-демографічними характеристиками, іншими критеріями, визначеними організаторами дослідження.

· Запитання анкети – це соціальний індикатор, за показниками якого фіксуються ті чи інші параметри респондента, його погляди, оцінки, уподобання, орієнтація, смаки тощо. Вони є універсальним засобом отримання будь-якої соціальної інформації.

· Відкрите запитання – запитання, коли автор не пропонує респондентові набір підготовлених варіантів відповідей, а залишає місце для вільної відповіді у довільній формі. Завдання інтерв’юера – якомога точніше записати відповідь респондента.

· Закрите запитання – запитання, яке передбачає наявність заздалегідь закодованого переліку можливих варіантів відповідей. Наприклад: запитання “Чи зверталися Ви до центру соціальних служб для молоді протягом останнього місяця?” з варіантами відповідей: 1.”Так”, 2.”Ні”, 3.”Не пам'ятаю”. Тобто є обмежений набір відповідей з вже вказаним кодом цих відповідей. Іноді таке запитання ще називають кодованим або формалізованим.

· Запитання-фільтр (або відбіркове запитання) – запитання, що відсіює тих респондентів, яких не стосується наступне запитання. Наприклад: запитання “Чи відвідують Ваші діти музичну школу?” повинно передувати запитання-фільтр “Чи є у Вас діти шкільного віку?”.

· Соціологічне дослідження – це вивчення суті предмета дослідження та його взаємозв'язків з іншими елементами соціального світу. Для переходу від постановки проблеми дослідження у найзагальнішому вигляді до розробки інструментарію потрібна певна схема конкретизації предмета дослідження.

· Польовий етап – у вузькому розумінні – опитування на „місці” (вдома, у шкільному класі, на підприємстві тощо), у широкому розумінні – вивчення об'єкта дослідження в природних, “польових” умовах, у соціальному контексті його повсякденного життя. Це такий етап соціологічного дослідження, на якому отримують первинну соціальну інформацію. Для визначення цього етапу вживаються також терміни „обстеження”, „емпіричне обстеження”.

· Валідизація – перевірка якості, достовірності і обгрунтованості отриманої інформації. В першу чергу, це перевірка роботи інтерв’юера.

· Емпірична частина дослідження – практична частина соціологічного дослідження, польовий етап збору емпіричної інформації.

РОЗДІЛ 2. СОЦІОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ОБГРУНТУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОГРАМ ТА ПРОЕКТІВ

Вивчення ситуації – етап, необхідний для розробки будь-якого соціального проекту. Він забезпечує його подальшу ефективність, а іноді й доцільність. Розробка логічної моделі програми, тобто мети, завдань, методів та шляхів їх реалізації, перш за все потребує проведення відповідного дослідження, щоб чіткого визначити складові проекту, потреби як цільової групи, так і виконавців. У кожному проекті мають бути чітко сформульовані завдання. Проте під час реалізації проекту завдання можуть змінюватися. Дуже важливо правильно вибрати метод реалізації проекту стосовно конкретного об’єкта. Наприклад, метод, спрямований на адаптацію в середовищі, недоцільно застосувати до дітей вулиці, оскільки це призведе до небажаних наслідків – пристосування дітей до життя на вулиці. У свою чергу, індивідуальна робота з дітьми вулиці для подальшого повернення їх у сім’ю, до родичів, інтернатного закладу або влаштування в прийомну сім’ю – метод, що сприяє виконанню основного завдання цього проекту.

Перш за все, нагадаємо найважливіші функції будь-якого соціологічного дослідження: діагностична (пізнавальна) функція – огляд стану соціального об’єкта під час дослідження; інформаційно-контрольна функція – аналіз інформації про соціальний об’єкт і його оточення з метою встановити її достовірність та внести відповідні корективи, якщо інформація має викривлення; прогностична функція – виявлення можливих станів соціального об’єкта в коротко-, середньо- та довготерміновій перспективі та можливих сценаріїв досягнення об’єктом таких станів; проективна (управлінська) функція – розробка рекомендацій з тематики дослідження соціального об’єкта для соціального проектування та прийняття управлінських рішень. Метою соціологічного дослідження в соціальній сфері є встановлення відповідності між діяльністю органів державної влади та інших соціальних інститутів, з одного боку, і соціальними інтересами окремих груп населення та завданнями соціальної політики, з іншого боку; а також формування пропозицій щодо досягнення цієї необхідної відповідності. Таким чином, можна сказати, що предметне коло дослідження з метою обґрунтування соціальної програми (проекту) спрямовано на пошук найбільш ефективних форм та методів відповіді на реальні соціальні запити.

Ефективність соціальної роботи багато в чому залежить від правильності вибору шляхів реалізації соціальних програм. Так, наприклад, соціальні програми, спрямовані на поширення інформації про застосування контрацептивних засобів, ефективні для молоді. Проте їх треба обережно використовувати в роботі з підлітковою аудиторією з огляду на те, що в них може виникнути підвищений інтерес до сексуального життя.

Цілеспрямоване та свідоме використання соціальних (зокрема, соціологічних) досліджень дозволяє реалізовувати логічну схему “Знати – Розуміти – Діяти – Оцінити результати та досягнення – Діяти – Вивчати, що змінилося – Знати (на новому рівні або етапі суспільного життя) – Діяти”. Така схема забезпечує спадкоємність соціальних програм та проектів, їх обґрунтованість, відповідність соціальній ситуації, а також дає аргументи для тих, від кого залежать політичні та матеріальні умови впровадження, реалізації програм та проектів.

Серед найбільш поширених типів досліджень є такі: а) оцінка ситуації (швидка оцінка); б) дослідження окремих випадків; в) вивчення чинників та механізмів впливу; г) оцінка потреб „отримувачів”; ґ) оцінка потенціалу „надавачів”; д) оцінка ефективності проекту (адекватність дій, оцінка процесу реалізації, оцінка впливу, оцінка наслідків).

Метод швидкої оцінки, або експрес-оцінки, орієнтований на отримання інформації з тих питань, що є актуальними, швидко, без особливих витрат. Його актуальність полягає не лише в необхідності усвідомлення та ґрунтовного аналізу, а й зумовлена потребою в розробці дій, методів втручання, коригування соціальної політики та її складових. На сьогодні не існує академічного визначення, що таке „швидка оцінка”. Разом з тим, серед соціальних дослідників існує емпіричне розуміння ознак, переваг та недоліків цього методу. Прикладами ефективного застосування методу швидкої оцінки є вивчення проблем дитячої праці, здійснене Українським інститутом соціальних досліджень за підтримки Міжнародної організації праці у межах Міжнародної програми ліквідації дитячої праці; аналіз ситуації щодо ін’єкційного споживання наркотиків у окремих містах; аналіз соціальних проблем секс-бізнесу; вивчення соціальних потреб дітей, що перебувають у стані бродяжництва; дослідження соціального становища молодих людей, що повернулися з місць позбавлення волі. Особливості підходів методу швидкої оцінки дозволяють поєднати оперативність, ефективність, малі витрати з досить високим рівнем достовірності та об’єктивності аналізу, що є дуже важливим в умовах, коли необхідна інформація, але є обмеження в ресурсах та встановлено стислі терміни.

Для правильного підбору необхідних складових соціальної програми дуже важливо використовувати аналіз результатів, досягнутих під час реалізації аналогічних проектів. Це дає змогу досягти більшої ефективності за мінімальних витрат.

Для реалізації програми важливі наявність певних ресурсів (грошей, підготовленого персоналу, волонтерів, обладнання, часу тощо), відповідна організація діяльності, чітка стратегія та тактика дій, ретельно відібрані соціальні технології. Тому логічна модель програми повинна включати ресурси, усі наявні в рамках програми види діяльності і можливі результати за цими видами діяльності, чітко визначені зв’язки між ресурсами, видами діяльності, кількісними і якісними результатами. Звідси випливає, що для обґрунтування соціальних програм та проектів необхідно вивчити та визначити низку показників. Перш за все, це кількісні характеристики. Наприклад, яка кількість представників цільової групи є в тій місцевості, де планується впровадження проекту, кількісні показники стосовно різних послуг, матеріальних ресурсів тощо. Не менш важливими є якісні характеристики (структура, потреби). Необхідно також з’ясувати, які програми/проекти існують, наявний потенціал державних структур соціальної сфери, громадського сектора, приватного сектора, міжнародних донорів. Дуже важливим є вивчення та розуміння перешкод та проблем (зовнішніх та внутрішніх), які можуть завадити реалізації проекту.

Соціологічне дослідження забезпечить оцінку потреб в існуючих соціальних послугах, а також бачення замовників і надавачів послуг, менеджерів соціальної сфери, фахівців, що розробляють політику та приймають рішення, як ці потреби можуть бути задоволені в межах сучасної системи надання соціальних послуг; оцінку потенціалу учасників проекту в плануванні, наданні послуг, управлінні, фінансуванні, складанні бюджетів, моніторингу та оцінці соціальних послуг; оцінку потреб надавачів послуг, менеджерів соціальної сфери та відповідальних за планування соціальних послуг у навчанні та додаткових знаннях.

Професійно проведене соціологічне дослідження дозволить за допомогою об’єктивних показників та критеріїв обґрунтувати, на що треба вплинути, що треба змінити, чого треба досягти та які показники будуть про це свідчити, які заходи потрібно запланувати, які форми та методи будуть найбільш адекватними та ефективними в кожному випадку. За результатами дослідження можливо також визначити кількість осіб, на яких має бути розрахована програма, кількість окремих проектів у межах програми та їх особливі характеристики, кількість населених пунктів, кількість районів. Окремим завданням дослідження є визначення обсягів діяльності, наприклад, кількість різноманітних матеріалів тощо. Так само важливо визначити кадровий потенціал та кадрові потреби (кількість фахівців, їх спеціалізація, загальна підготовка, спеціальні тренінги). Окреме завдання, яке може бути вирішене завдяки дослідженню, – розробка цілеспрямованої інформаційно-рекламної кампанії, що є дуже важливим компонентом успішності проектів, особливо широкомасштабних та довготривалих.

Треба також спланувати наукове супроводження проекту. Зокрема, якщо ми розраховуємо на швидкі зміни, на динамічність процесу надання послуг, по стадійну реалізацію проекту, коли кожна наступна стадія має базуватися на певних досягненнях, вкрай необхідно ретельно обґрунтувати також етапи, коли доцільно провести вимір ситуації, а також методи, за допомогою яких буде проводитись наукове супроводження. Як правило, логіка наукового супроводження проекту має відповідати логічним крокам реалізації проекту: базове оцінювання ситуації; моніторинг логічної моделі проекту (мети, завдань, напрямів діяльності, шляхів реалізації, перешкод); моніторинг розробки та тестування інформаційно-освітніх матеріалів; моніторинг навчання соціальних працівників, волонтерів необхідним навичкам; моніторинг окремих складових, етапів; підсумкове оцінювання.

Результати соціального дослідження є також ґрунтовною підставою для розрахунків бюджету проекту, який має базуватися на тих кількісних та якісних показниках, які закладені в логічну модель. Під час дослідження доречно також з’ясувати основні та альтернативні джерела фінансування, розмір, структуру бюджету та можливості залучення ресурсів інших проектів.

Отже, до питань і чинників, за якими має обґрунтовуватися соціологічне дослідження, належать:

Ø на що треба вплинути, що треба змінити;