Який веде до утворення глобальної економіки.

До того ж слід мати на увазі той беззаперечний факт, що глобалізація охоплює не тільки економіку, а практично усі сфери людського життя.

Глобальна економічна система стала реальністю, її закони і форми розвитку потребують серйозного дослідження.

Міжнародний поділ праці як основа формування глобальної економіки.

В основі глобального економічного розвитку знаходиться закон міжнародного поділу праці. Міжнародний поділ праці - одна з форм територіального або географічного поділу праці.

Його можна визначити як процес стійкої концентрації в окремих країнах виробництва певних видів матеріальних благ чи послуг понад внутрішні потреби, тобто для зовнішнього обміну, і одночасно як процес стійкого задоволення внутрішніх потреб у тих чи інших товарах і послугах за рахунок ввезення ззовні.

Іншими словами, виробництво окремих видів продукції понад потреби країни супроводжує споживання, не забезпечене власними виробничими можливостями.

Тому поділ праці передбачає обмін між країнами зайвої продукції на недостатню.

Міжнародний поділ праці формує (породжує) економічні відносини між учасниками цього процесу і передусім з приводу обміну продукцією та пов’язаними з ними грошовими розрахунками.

Ці відносини взаємозалежності з часом ускладнюються, поширюючись на сфери виробництва, капітальних вкладень, розподілу переваг і доходів від поділу праці.

Відокремлені види трудової діяльності й відповідні суб’єкти поділу праці стають пов’язаними різними відносинами.

Те, як взаємодіють діючі на територіях різних країн види економічної діяльності, визначає суспільний тип міжнародного поділу праці. Їхня взаємодія може ґрунтуватися і на рівноправному та взаємовигідному співробітництві, і на диктаті сильного та підпорядкуванні слабких партнерів його інтересам.

Тому до аналізу міжнародного поділу праці важливо підходити не лише з точки зору спеціалізації країн у світовому господарстві.

Не менш суттєво виявити характер, а точніше, суспільний тип взаємодії і взаємозалежності між учасниками глобальної економіки.

Необхідно зрозуміти, чи представлені в їхній взаємодії демократичні начала, які передбачають рівноправність і взаємну вигоду партнерів, чи превалюють інтереси сильного співучасника, який використовує свої економічні та політичні переваги для одержання односторонніх переваг і вигод.

Слід зазначити, що поки що не можна стверджувати беззаперечну перемогу в міжнародних економічних відносинах демократичних начал.

Очевидними причинами міжнародного поділу праці є різниця забезпечення країн природними ресурсами, їх природно-кліматична і геоекономічна специфіка, досягнутий ними рівень науково-технічного прогресу.

Участь у міжнародному поділі праці дає економію усім її учасникам, але різною мірою.

Здатність виробляти на експорт товари і послуги з меншими у порівнянні з іншими державами затратами та кращої якості,

а також розширяти асортимент таких товарів й збільшувати свою частку на світовому ринку і стає

принципово важливою якістю національної економіки в умовах глобалізації.

Характерною рисою сучасності є

випереджаюче зростання світового експорту у порівнянні із зростанням світового валового продукту,

яке свідчить, що національне господарство окремих країн світу все більше працює на зовнішній ринок,

причому одночасно з посиленням цих зв’язків збільшується їх сфера охоплення суб’єктів, перетворюючи світову економіку на глобальну.

Тобто, глобальність економіки визначається одночасно як посиленням взаємозв’язків суб’єктів економічної діяльності, так і збільшенням їх кількості.

В умовах глобальної економіки на арену міжнародних економічних відносин виходять нові суб’єкти господарської діяльності.

Тим самим посилюється участь національного виробництва у світовій торгівлі й світовому виробництві.

Суттєвою ознакою цього процесу є те, що лібералізація підприємницької діяльності розширює коло суб’єктів глобальної економіки:

на світовій арені переважно поряд з національними державами і національними за сферою своєї діяльності компаніями

активно діють

ТНК і ТНБ, міжнародні економічні організації, регіональні організації,

у тому числі інтеграційні об’єднання, а також неурядові організації, великі міста і навіть окремі індивіди (учені, діячі культури, бізнесмени як Дж. Сорос тощо), які за розмірами своєї економічної могутності можуть перевищувати окремі національні економіки.

Посилюється роль і так званих світових великих міст,

зокрема «альфа»-міст Нью-Йорка, Лондона і Токіо.

Так, наприклад, Китай планує побудувати десять міст розміром з Нью-Йорк до 2025 року.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: