Управлінська творчість керівника як процес розв’язання управлінських задач 3 страница

4) формалізація вербалізованого вирішення і надання знайденому вирішенню логічної довершеності [134, 17].

Всі фази більшою мірою логічні, ніж психологічні, тобто описують процеси, які мають бути, але не завжди всі вони реалізуються у дійсності. Інколи дуже складно встановити логічні мости між ними, або вони настільки єдині, що неможливо їх розділити. Однак, у наукових цілях, для більш глибокого вивчення творчого процесу, необхідно їх диференціювати. Загальною вихідною позицією моделювання етапів творчого процесу є триєдність творчих стратегій: виникнення ідеї; процес втілення задуму, матеріалізація ідеї і її впровадження.

Ми, в своєму дослідженні умовно виділяємо п’ять етапів розвитку творчої активності. І етап пов’язаний з виникненням проблеми чи ідеї. Ідея, гіпотеза чи проблема виникають у свідомості на основі суперечності. Ідеї виникають на основі внутрішнього діалогу особистості. Аналогічної думки дотримується біолог П.Медавар: “На будь-якому рівні наукове розуміння починається з образної, упередженої ідеї про те, що може бути істиною... на будь-якому рівні наукові роздуми являють собою взаємодію двох аспектів думки, діалог двох голосів – фантазуючого і критичного – діалог, якщо хочете, можливого і дійсного”[109, 109]. У початковий період важливий рівень особистісної компетентності в проблемі. Відкриття і випадок сприяють підготовленому процесу. Задум виникає, на основі суперечностей часто як образ-ідея. Зародження і усвідомлення задуму відбуваються в процесі узагальнення і переносу наявних знань у досвіді особистості з метою його алгоритмізації.

ІІ етап. Пошук рішення проблеми і дозрівання ідеї чи гіпотези в інкубаційній формі. Збір інформації і на її основі пошук стратегій і тактик вирішення. Всі процеси на основі дивергентного мислення здійснюються, в основному, у свідомості, яка порівнює, аналізує, узагальнює і систематизує зібрану інформацію.

ІІІ етап. Інсайт, інтуїтивне вирішення проблеми, яке здійснюється на основі антиципації у підсвідомому процесі. Для досягнення творчого результату важливим фактором є ефект антиципації, або передбачення, як процесу екстеріоризації та впровадження. Вона пов’язана з актуалізацією нової ідеї, соціально чи особистісно значимої. Творчий процес можна диференціювати на логічно-когнітивне (усвідомлене) та інтуїтивне (неусвідомлене) перетворення в їх взаємозв’язку. Інтуїція, уявна, антиципація як процеси передбачення майбутнього результату, допомагають знайти найоптимальніше найоригінальніше вирішення проблеми. Втілення ідеї, гіпотези і задуму здійснюються у свідомості.

ІV етап. Відкриття і реалізація замислу винаходу. Верифікація замислу гіпотези і впровадження її у практику, як досвіду значимих творчих результатів. Реалізація на основі верифікації відбувається у різних проблемно-пошукових ситуаціях і протікає по-різному в кількісному і якісному вигляді: одні реалізуються за декілька хвилин, інші тривають роками.

V етап. Самоактуалізація творчої особистості і збагачення продуктивного досвіду творчої активності на основі втілення і реалізації замислу винаходів. Самоактуалізація творчої особистості на основі накопичення екстеріоризаційного та інтеріоризаційного досвіду здійснюється в продуктивному процесі діяльності.

Актуалізуватися – означає етап становлення особистості як реального факту, а не лише потенційного. К.Роджерс вважав, що особистість має спадкову тенденцію до актуалізації, й прагнення до неї виявляється у цілеспрямованому задоволені потреби в самоактуалізації у її життєвій реальності. Самоактуалізація припускає реалізацію особистісного потенціалу та самоудосконалення людини. За визнанням А.Маслоу, люди повністю реалізують усе, на що вони здатні. Важливим моментом само актуалізації є прийняття відповідальності за свої дії. Цей процес допускає реалізацію особистісного потенціалу та самоудосконалення людини.

Самоактуалізація як багатомірна особистісна категорія, складається з різноманітних особистісних орієнтацій. На основі теорії самоактуалізації А.Маслоу, ідей Ф.Перла, а також “критичних поведінкових індикаторів”, Е.Шострем визначила основні параметри, які складають самоактуалізацію: ціннісні орієнтації, гнучкість, сентизивність та спонтанність поведінки, самоповага, схильність до гармонійного сприйняття навколишнього середовища, яка виражається у пізнавальній потребі, і творча спрямованість, що реалізується в процесі творчої активності. Виділені особистісні якості, які визначають параметри самоактуалізації, можуть бути перспективною програмою психологічного особистісного розвитку школярів.

Розглядаючи різні підходи до вивчення творчого мислення, диференціюючи різні напрями, необхідно виділити цілісно-поведінковий і пізнавальний плани розумової діяльності. З позиції системно-психологічного вивчення творчого мислення, як відзначали психологи В.Н.Пушкін і Г.В.Шавиріна, “дослідження динаміки пізнання проблемної ситуації (гностичної динаміки) дозволяють розглядати розумовий процес як функцію роботи цілісної системи гностичної саморегуляції, в якій має місце сумісне функціонування регулятора пізнання і управляючого пізнавального процесу” [146, 55-56]. Інтелектуально-когнітивна сфера особистості взаємопов’язана з емоційно-інтуїтивною.

Емоційно-інтуїтивна сфера розглядається, як важливий внутрішній механізм творчої активності. Емоція являє собою особливу форму відображення суб’єктом дійсності, за допомогою якої здійснюється психічна регуляція загального і пошукового направлення й динаміки поведінки [69]. Саме в емоціях відкривається зв’язок змісту відображеного, з потребами суб’єкта відображення.

Обговорюючи питання генезису творчої активності, необхідно відзначити, що корені її виникнення знаходяться в емоційній сфері дитини. У дитинстві позитивні емоції відіграють важливу роль у системі регуляційних процесів, оскільки вольова регуляція лише починає складатися в дитинстві. За визначенням О.М.Леонтьєва, особливості емоцій в тому, що вони безпосередньо відображають відносини між мотивом та реалізацією, що відповідає цим мотивам діяльності [93]. Емоції в діяльності людини виконують функцію оцінки та результатів. Вони організовують діяльність, стимулюють та направляють її. Емоції є безпосереднім відображенням і переживанням відносин, що склалися, а не їх рефлексією. Емоції здатні передбачати рішення проблемної ситуації і події, котрих ще не має, і виникають у зв’язку з уявою про пережиті раніше в різних ситуаціях. Почуття, як і творча активність, виконують у житті та діяльності людини, в її спілкуванні з оточуючими людьми провідну роль. Вони часто стають мотивом поведінки творчої активності особистості.

До основних емоційно-інтуїтивних факторів творчої активності відноситься емпатія як здібність збагнути особливості емоційного світу іншої людини, які виявляються у формі співпереживання, співчуття, жалості. Це виражається в здібності емоційно відгукуватися на переживання іншої людини, що досить важливо при сумісній творчій діяльності. У співтворчому процесі виділяють три види емпатії – емоційну, інтелектуальну і предикативну. Емоційна, основана на механізмі відгуку, прийняття переживань іншої людини як своїх особистих і виражається у співпереживанні, тобто переживанні особистістю почуттів в партнера через ототожнення з ним, оскільки ці почуття мали місце в минулому досвіді суб’єкта, і співчутті, тобто переживанні особистістю з приводу почуттів іншої людини без співвідношення з собою. Інтелектуальна, або когнітивна, яка виражається в уявнім програванні того, що може пережити людина в процесі співтворчості. При цьому дуже важливий “когнітивний консонанс”, взаємна погодженість одно розумових уявлень. Протилежним є “когнітивний дисонанс”, який визначається як характеристика когнітивної системи, що відноситься до внутрішньої емоційної дисгармонії. Предикативна, або прогностична є здатністю передбачати майбутній емоційний стан у себе і в іншої особистості. Це вищий рівень продуктивності емпатії, яка виражається в здатності передбачити емоційну атмосферу відносин, відчути рівень найбільш сприятливих їх перспектив. Емпатія відноситься до рівносторонніх проявів сфери, яка дуже важлива в дослідженні творчої активності.

Інтуїція є важливим і, мабуть, найскладнішим, мало вивченим компонентом творчої активності. В інтуїції виділяються дві точки зору з проблеми диференціювання логічного та інтелектуального компонентів у її структурі. Інтуїція – це своєрідне "наїтіє" людини, здібність неначебто "раптово" згадувати істину на основі накопиченого досвіду, наявних знань про дану проблему.

В основі філософського інтуїтивізму лежать ідеї раціональної інтуїції Р.Декарта, інтуїтивного знання Спінози, чиста інтуїція Канта, метафізична "інтуїція" Бергсона, "бачення суті" Гуссерля, аксіологічний в етичний інтуїтивізм Д.Росса, М.Шелера та ін. На інтуїцію та її природу дивилися з різних точок зору ідеалістичних і теологічних поглядів. Інтуїція трактувалась як ірраціональне, містичне явище у середньовічних теологів, як "внутрішнє споглядання". Спіноза вважав інтуїцію "третім родом" пізнання, найбільш достовірним і важливим пізнанням, що захоплює суть речей. Вона часто розглядалась як містична здібність пізнання, несумісна з логікою і життєвою практикою.

Інтуїція – це не тільки озаріння, але й досвід. Тому Б.М.Кедров писав: "Без попередньої, інколи досить тривалої тяжкої роботи думки вченого чи винахідника, ніяка інтуїція не могла б дати плідного результату" /80, 28/. Інтуїція заснована на здатності індивіда відображати в ході інформаційної взаємодії з навколишнім, поряд з прямим (усвідомленим), побічний (неусвідомлений) продукт. Результати інтуїтивного пізнання з часом логічно доводяться і перевіряються практикою. Остаточне вирішення формується у підсвідомості, а звідти "спливає у свідомость" у готовому виді, як озаріння. В інтуїтивнім процесі відбувається актуалізація неусвідомленої інформації. Формування уявлень на основі асоціативного виникнення неусвідомленої чи забутої інформації, що часто відносяться до образно-просторового типу мислення, приводять до раптового бачення пошукової проблеми та її вирішення. "Інтуїція – це швидке вирішення, яке вимагає довгої підготовки, здатність швидко розбиратися в складній ситуації і майже раптово знаходити вірне вирішення" пише Б.М. Теплов [178, 318].

Ефект інтуїції викликає в особистості здивування і стимулює творче натхнення. Незбагненність результату, спонтанність і неусвідомленність інтуїтивного процесу часто приводить до думки про те, що інтуїцію розвивати чи складно, чи зовсім неможливо. Нестандартність ситуацій, жорсткий часовий режим, інколи недостатність інформації про причини поведінки особистості, стимулюють психолога опиратися на професійну інтуїцію, яка часто пропонує нам раптовий цілісний, гармонійний і якісний результат.

Свідомий контроль кожного етапу дозрівання ідеї не бажаний. Він часто відкидає спонтанно виниклу ідею на основі інтуїтивного процесу і порушує зв’язок втілення творчої ідеї. Для розвитку інтуїції необхідно бути чутливим до найменших "підсвідомих сигналів". А це відбувається ефективно тоді, коли особистість немов би "очищує свої сенсорні канали" сприймання навколишнього світу.

Важливим фактором творчої активності і засобом засвоєння суспільного досвіду є уява. В.В. Давидов розглядав уяву як важливе новоутворення дитини. Уява як психічний процес, полягає в створенні нових образів шляхом переробки образів, отриманих у попередньому досвіді, та продукуванні нових, ще не існуючих у природі. Уява і фантазія допомагають побачити та прогнозувати мету і наслідки своїх дій, проектувати динаміку розвитку продуктивних процесів.

Творча уява і багатство фантазії виражаються у незвичному комбінуванні елементів реальної дійсності й отриманні нових співставлень, які не зустрічаються в дійсності. Уява як психічний процес являє собою діяльність свідомості і виражається в створенні нових образів на матеріалі минулих сприймань. При такому підході, важливо провести яку-небудь чітку межу між уявою і творчістю.

Трохи відрізняється в цьому відношенні позиція А.В. Брушлинського. Під уявою А.В. Брушлинський розуміє дещо, що не підкоряються законам логічного опису і в сучасній психології не вивчене [128]. Не важко сперечатися про той факт, що основним у психологічній характеристиці творчої активності є розгляд створення в уяві образів предметів і явищ, які раніше не зустрічалися у практиці суб’єкта, що пізнає. Це своєрідна психічна, діяльність, яка характеризується високою продуктивністю в створені нових і оригінальних образів. "Діяльність уяви залежить від досвіду, від потреб та інтересів, у яких ці потреби виражаються, від комбінованої здібності справлятися в цій діяльності, втілення продуктів уяви в матеріальну форму; залежить далі від технічного уміння і від традицій, тобто від тих образів творчості, які впливають на людину [41,25].

До особливостей уяви відносять її перетворюючий характер. Як відмічав С.Л. Рубінштейн, уявляти – це означає перетворювати, створювати нове [160,121/. Новизна продукту – важлива характеристика уяви, – "... привнесення нового в саморух наших вражень так, що внаслідок виникає деякий новий, раніше не існуючий образ, складає саму основу тієї діяльності, яку ми називаємо уявою [41, 18]. Суб’єкт у процесі уявлення виділяє та фіксує найбільш значимі для нього особливості предметів, явищ дійсності, він видозмінює форму та характер отриманої інформації у відповідності із своїми оцінками, своїм емоційним ставленням. Тому, в процесі уяви отримання строго певного, стабільного результату, навіть в схожих умовах, неможливе.

Антиципація також входить до основних факторів розвитку творчої активності. Феномен антиципації у тому, що вона об’єднує інтуїтивну і конгітивну сфери. Інтуїтивне передбачення здійснюється на емоційно-інтуїтивних процесах і проектуванні перспектив майбутнього на основі пізнавальних процесів. Таким чином, антиципація базується на інтуїтивних і когнітивних функціях психіки. Отже, "поняття антиципація включає два важливих для психологічного аналізу моменти. По-перше, мається на увазі вгадування наперед, передбачення і очікування тих чи інших подій, тобто виявлення когнітивної функції психіки, – пишуть Б.Ф. Ломов і Є.Н. Сурков; по-друге, готовність до зустрічі з цими подіями і упередження їх діяльності, тобто виявлення регулятивної функції психіки. Це поняття охоплює досить широке коло психічних явищ, які відносяться до різних форм і рівнів упереджуючого відображення дійсності" [99, 22]. Воно виражається в здібностях до інтуїтивного і когнітивного передбачення динаміки розвитку творчої активності та моделювання продуктивного результату. "Антиципація – це здібність (у самому широкому смислі) діяти і приймати ті чи інші рішення з певним часово-просторовим упередженням у відношенні до очікування майбутніх подій" [40, 531].

Антиципація як психологічний феномен має значення в структурі творчої діяльності, особливо при проектуванні перспектив майбутнього. Функції творчої активності виявляються у феноменах антиципації, у взаємозв'язку з уявою, що дозволяє розглядати специфічні інтегральні характеристики творчих явищ.

Прагнення багатьох дослідників акцентувати інтелектуальне тлумачення творчої активності за рахунок емоційних характеристик приводить до роз'єднання психічних сфер: інтелектуальної та емоційної. Неадекватність подібного механічного обґрунтування традиційних підходів до вивчення проблеми приводила до взаємоуособленості чи зовнішньому об'єднанню розрізнених явищ в деякий загальний конгломерат без необхідного поглиблення вихідних уявлень про внутрішні підсвідомі процеси творчої активності, що підкреслювалось рядом психологів (Л.М. Анциферова, Л.С. Виготський, Я.О. Пономарьов, М. Г. Ярошевський та ін.).

Співробітництво логічного і емоційного у сфері творчої активності ми знаходимо працях А.Маслоу він виділяє дві фази творчості: імпровізацію і натхнення. Творча особистість у стані натхнення втрачає минуле і майбутнє і живе тільки теперішнім моментом, вона повністю заглиблена, зачарована і завантажена теперішнім, поточною ситуацією, яка здійснюється тут і тепер, предметом своїх знань [106]. На наступній стадії, при розробці, підключається логічний розвиток ідей. Не викликає сумніву той факт, що тільки у взаємодії емоційно-інтуїтивних та інтелектуально-когнітивних процесів відбувається динаміка розвитку творчої активності старшокласників. Підсвідомі емоційно-інтуїтивні процеси тісно пов'язані зі свідомими інтелектуально-когнітивними, вони існують у взаємозв'язку із взаємодинамікою.

Когнітивна сфера базується на пізнавальних процесах, включає творче мислення, інтелект, інтелектуальну активність, оригінальність та гнучкість мислення рефлексію, самооцінку, які складають модель категоріальної системи розвитку їх творчої активності.

Важливим фактором творчої активності є творче мислення. Воно здатне абстрагуватися від реальних можливостей, варіантів і на шляху пошуку нових, відкривати невидимі існуючі потенційні можливості інтелекту у внутрішнім свідомім інтелектуально-когнітивнім процесі творчої активності. Виділяються два типи мислення: конвергентне (репродуктивне, нетворче) і дивергентне (відкрите, конструктивне, творче) та відповідно два типи особистості: "інтелектуалів" і "творчих". Творчі особистості характеризуються оригінальністю процесу свідомості, емоційною лабільністю, імпровізаційністю та високим рівнем інтелекту.

Для інтелекту суттєво є спрямованість, яка залежить від мотивації та домінуючих потреб особистості, що пов’язують її з зовнішнім світом, від характеристики суб’єктивності людини, її внутрішнього світу. Особистістю актуалізуються лише ті знання, які допомагають їй освоїти пізнання об’єкта і включити його у свій блок знань.

Поняття інтелекту по різному трактувалося в психологічній науці. Створено приблизно сім моделей інтелекту, вбираючих у себе структурні компоненти, змістовну сторону, операційні механізми. Однією з перших виділилась модель інтелекту Дж.П.Гілфорда, яка включає декілька груп інтелектуальних здібностей:

- здатності пізнання: відкриття, повторне відкриття чи впізнавання;

- пам’ять: зберігання того, що було пізнане;

- два види продуктивного мислення:

1) конвергентне мислення припускає якість результату на основі однієї правильної відповіді (кращий чи звичайний);

2) дивергентне мислення припускає варіативність відповідей, альтернативний вибір через пошук у різних напрямках;

- оцінка: якості, правильності, відповідності чи адекватності того, що ми знаємо, пам’ятаємо і створюємо за допомогою продуктивного мислення.

Інтелект є властивістю людини як свідомої істоти, що включає здатність мати наміри і планувати свої дії; передбачати наслідки своїх вчинків; знати свої цілі та уміти будувати пропозиції; контролювати свої потреби, уміючи перенести час їх задоволення; здатність і думці переміщувати у "просторі можливостей", звертатися до минулого та майбутнього; інтелект відображає дійсність у такий спосіб, який дозволяє її змінювати; в інтелекти приховується можливість соціального ризику (відмова від традицій, відкриття нового).

Таким чином, у психології є багато підходів до даної предметної галузі. Творча активність – це високо мотивований стан особистості. Вона спрямована на пошукову діяльність на основі творчого потенціалу, у формі екстеріоризації та інтеріоризації. Цей процес базується на принципі взаємозв’язку підсвідомого і свідомого. Творча активність виражається у творчому стані особистості: активно-пошукової, перетворюючої та утворюючої. Вона стимулює динаміку утворюючого процесу і втілюється в продукті творчої діяльності.

Отже, творча активність:

1) суб’єктивне утворення особистостей;

2) високо мотивований стан особистостей за умови значимості творчої діяльності;

3) мотивована спрямованість на пошукову діяльність, яка втілюється в готовності та відкритості до творчої діяльності;

4) виступає у формі механізму емоційно-інтуїтивної, інтелектуально-когнітивної та активно-пошукової перетворюючої діяльності.

Методологічний шлях пізнання творчої та інтелектуальної активності в процесі розвитку творчої індивідуальності розглядається з позиції і унікальності особистості творця, здатності його до творення нових матеріальних і духовних цінностей. Методологія як шлях пізнання, розвитку творчої, індивідуальної особистості, багатогранна. Концепція детермінізму заснована на визначенні об’єктивного, закономірного взаємозв’язку явищ, матеріального і духовного світу, у творчій індивідуальності, які відображаються в основних процесах творчої діяльності. Розкриємо деякі, найбільш значимі аспекти цієї фундаментальної проблеми.

Існує багато тлумачень індивідуальності. Індивідуальність – це неповторна своєрідність особистості, сукупність якостей, що відрізняють даного індивіда від всіх інших. У найбільше загальному плані індивідуальність характеризується єдністю в її якісних відмінностях, що протиставляється типовому як загальному, властивому всім елементам даного класу. Е.В.Ільєнков у роботі "З чого починається особистість" виділяє умови виникнення індивідуальності. Людська індивідуальність існує тільки там, де одне органічне тіло людини знаходиться в особливім соціальнім відношенні до самого себе, опосередкованим через відношення до іншого, такого ж тіла за допомогою штучно створеного "органу", "зовнішньої речі" – за допомогою засобу спілкування [75]. Таким чином, Е.В.Ільєнков виводить індивідуальність особистості з розвинутої здатності, яка знаходиться в соціальному відношенні до самої себе чи самовідношеннях в термінах "Я-концепції".

Творчий індивідуальний профіль особистості виявляється у винахідливості, оригінальності, не стереотипності, творчій уяві, продуктивному мисленні, асоціативному сприйманні, кмітливості, інтуїції, емпатії, культурі почуттів і натхненні. Серцевиною творчої індивідуальності є продуктивна самосвідомість, під якою розуміємо: усвідомлення неповторності особистості при порівнянні себе з іншими; сукупність творчих виявлень і уявлень про себе, що мають складну структуру; цілісність і гармонійність, внутрішню єдність індивідуальних творчих особливостей; динамічність процесу особистого саморозвитку особистості і становлення її як творця; створення своєї індивідуальності з метою нестандартного вираження і виявлення себе; самоствердження особистості, розвитку почуття власної гідності та самосвідомості.

Внутрішні протиріччя процесу розвитку творчої індивідуальності полягають в тому, що з одного боку, він є соціалізацією особистості, тобто наслідуванням соціального досвіду, з іншого – індивідуалізацією, тобто розвитком неповторності й унікальності особистості. С.Л.Рубінштейн, протиставляючи "індивідуальні властивості особистості" і "особистісні властивості індивіда", писав, що властивості особистості ніяк не зводяться до її індивідуальних особливостей. Вони залучають і загальне, і особливе, і одиничне. Особистість тим значиміша, чим більше в індивідуальному заломлюванні в ній представлено загальне [162, 309]. Таким чином, розвиток в особистості індивідуального прямо пропорційний удосконаленню ній творця. Чим більше у ній індивідуального і неповторного, тим більш вона досконала.

Людина як суб’єкт індивідуальної творчості – це окремо взята творча особистість, яка наділена різноманітними творчими якостями і прагне ці якості привести в рух, реалізувати у напрямі назовні від себе, перетворюючи світ, чи всередину себе, тобто постійно змінюючи, вдосконалюючи себе саму. Суттєвою, найбільш інтимною властивістю творчої особистості, з точки зору Д.Б.Богоявленської є інтелектуальна ініціатива, яка розуміється "як продовження мисленнєвої діяльності за межами ситуативної заданості, не обумовленої ні практичною нуждою, ні зовнішньою чи суб’єктивною негативною оцінкою роботи" /19, 22/. Розглянемо детальніше уявлення щодо механізмів творчості Д.Б.Богоявленської, які вирішуються автором в процесуально-діяльнісній парадигмі.

Діяльність завжди здійснюється особистістю. Її цілі і мотиви здійснюють вплив на рівень виконання діяльності. Якщо цілі особистості лежать поза самою діяльністю – людина працює за суто прагматичної мети отримання матеріальних чи соціальних дивідендів (приміром, гроші, престиж тощо), то діяльність (що здійснюється на рівні дії) виконується у кращому випадку добросовісно і її результат навіть при блискучому виконанні не перевищує нормативно необхідного. Відмічаючи високі здібності такої людини, не слід говорити про її високий творчий потенціал, оскільки творчість передбачає співпадання мотиву і цілі, тобто захопленість самим предметом, поглиненість діяльністю. У цьому випадку діяльність не призупиняється навіть тоді, коли виконана вихідна задача, реалізована початкова ціль. Те, що людина робить з любов’ю, вона постійно вдосконалює, реалізуючи все нові задуми, народжені в процесі самої роботи. В результаті новий продукт її діяльності значно перевищує початковий задум. В цьому випадку можна говорити, що має місце розвиток діяльності за ініціативою самої особистості (фактично саморозвиток діяльності), чим і є творчість.

Таким чином, творчі здібності розглядаються Д.Б.Богоявленською не як особливий, самостійний вид здібностей, який виступає в якості окремої модальності, а притаманні любому виду праці. Інакше кажучи, творчість – це здатність не просто до вищого рівня виконання будь-якої діяльності, а до її перетворення і розвитку. Самочинний розвиток діяльності, який здійснюється поза утилітарною потребою, за власною волею, вільним вибором (за Богоявленською "ситуативно нестимульована продуктивна діяльність") – це і є прояв справжнього суб’єкта діяльності. Таким чином, не особлива специфічна здібність, а позиція суб’єкта діяльності визначає можливість творчих досягнень.

Одиницею аналізу творчості з точки зору Д.Б.Богоявленської є інтелектуальна активність. Висхідне поняття "інтелектуальна активність" розглядається автором не традиційно як синонім діяльності чи її тонусу (що обумовлюється не в останню чергу первинним тлумаченням слова activus: діяльний, енергійний), а пов’язане з більш пізньою традицією, розробленою в працях Н.А.Бернштейна – як ініціативна початку з середини. Це – інтегральна властивість людини, яка забезпечує ситуативно не стимульовану ззовні можливість виходу за межі заданої ситуації, діяти поза вимог ситуації, тобто дозволяє вийти за рамки зовнішньо доцільної діяльності і здійснити власне цілепокладання /19, 10/. (У такому розумінні "інтелектуальна активність" є конкретною презентацією марксовського розуміння творчості як предметно-практичної діяльності, в процесі якої людина виходить за межі "раніше встановленого масштабу", за рамки простої доцільності, пізнаючи і перетворюючи оточуючий світ і саму себе). Інтелектуальна активність – виключно особистісна властивість, здатність цілісної особистості, інтегральна властивість, основними компонентами якої є інтелектуальні (загальні розумові здібності) і не інтелектуальні (перш за все мотиваційні) фактори розумової здібності.

Згідно Д.Б.Богоявленської, доцільно розрізняти три прояви інтелектуальної активності – стимульно-продуктивний, евристичний, креативний:

- стимульно-продуктивний – діяльність може мати продуктивний характер, але кожного разу це визначається дією якого-небудь зовнішнього стимулу. Вищі прояви на цьому рівні відображають високий ступінь розвитку розумових здібностей;

- евристичний – діяльність набуває творчого характеру. Маючи достатньо надійний спосіб рішення, людина продовжує аналізувати склад, структуру своєї діяльності, співставляє між собою окремі задачі, що приводить її до відкриття нових, оригінальних, зовнішньо більш винахідливих способів рішення. Кожна знайдена закономірність переживається самим суб’єктом діяльності як відкриття, творча знахідка. У той же час вона оцінюється як новий, "власний" спосіб, який дозволить йому вирішити поставлені перед ним задачі;

- креативний – самостійно знайдена емпірична закономірність не використовується як прийом рішення, а виступає у якості нової проблеми. Відшукані закономірності піддаються доказу шляхом аналізу їх вихідної генетичної основи. Тут, власне, вперше виникає феномен справжнього цілепокладання. Дія індивіда набуває породжуючого характеру і все більше втрачає форму відповіді: його результат ширший, ніж вихідна ціль. Таким чином, творчість, власне, починається там, де перестає бути тільки відповіддю, тільки рішенням раніше поставленої задачі. При цьому вона залишається і рішенням, і відповіддю, але разом з тим у ній є дещо "зверх того" [22].

Онтогенетичний аспект психології творчості залишається актуальним і викликає підвищену увагу як науковців, так і практичних працівників (психологів та педагогів). Традиційними є питання щодо витоків творчої активності людини, ролі генетичного фактору в її формуванні (так звана проблема задатків), значення освіти та соціального оточення в цілому. Досить плідним, на наш погляд, для осмислення закономірностей розвитку творчої активності людини в онтогенезі може стати звернення до гіпотези В.В.Давидова про роль уяви в становленні особистості.

Щоб повніше зрозуміти сутність положень автора і оцінити їх вишуканість слід звернутись, насамперед, до поглядів на особистість і її розвиток, які для самого В.В.Давидова є фундаментальними. Центральна думка формулюється таким чином: "Розуміння особистості як цілісного і самодіяльного суб’єкту, що відтворює суспільні зв’язки, дозволяє співвіднести, на наш погляд, проблему особистості і проблему творчості як процесу створення нових форм суспільного життя /54, 45/. Важливим є те, як саме співвідносяться у автора ці проблеми. Їх специфічне поєднання народжує тезу про те, що особистістю є творчо ("вільно") і талановито діюча людина, що створює нові форми існування /54, 47/. Отже, для В.В.Давидова творчість є вихідною сутністю і всезагальною основою особистості. Взагалі, слід зазначити, що творча активність як атрибут особистості розглядається далеко не лише Давидовим, адже той факт, що лише особистість здатна до творчості є і безперечним, і дуже гарно помітним. Але тут мова йде дещо про інше – реально перед нами, мабуть, найкоротше і найзмістовніше визначенні особистості. Розгляд творчості як дійсного підгрунтя особистості призвів до того, що, свого часу, і сам В.В.Давидов, і його наукова школа пережили звинувачення в інтелектуалізмі: ніби-то така постановка питання означає, що дійсними особистостями є люди, які постійно створюють щось нове. А оскільки таке відбувається найчастіше в галузі розумової праці, то інші люди ніби-то й не є справжніми особистостями. Уважне прочитання праць В.В.Давидова, Ф.Т.Михайлова, Е.В.Ільєнкова [54, 112, 76] засвідчує, що ніхто з них не думав так спрощено. Всі вони сходяться на тому, що творчість є основою особистості: Ф.Т.Михайлов акцентує той момент в житті людини, що стосується присвоєння культурно-історичного досвіду: присвоєння означає не просто оволодіння, переживання, тобто створення у власній активності свого власного внутрішнього світу на основі світу зовнішнього [112]. Фраза Е.В.Ільєнкова про те, що особистість може робити все, що роблять інші, але хоча б трішечки не так, по-своєму, і в цьому вона по-справжньому незамінна і безцінна, теж означає оцінювання творчої активності як вихідної [76]. Ми, однак, ніде не бачимо спроби відокремити власне соціальний аспект творчості (рівень користі від того, що створено), адже вказані філософи аналізують зовсім інший аспект дійсності – власне, простір внутрішнього світу людини. І тут ніхто не може сумніватися, що цей світ створюється самою людиною, і лише постільки, це відбувається, людина і стає особистістю. Видно, що тут дуже близько до теорії самоактуалізації А.Маслоу [105], але вітчизняна теоретична традиція, на наш погляд, точніша: ще від С.Л.Рубінштейна ми знаємо, що створення особистістю свого внутрішнього світу відбувається, в реальності, в процесі створення світу зовнішнього – світу своїх стосунків і продуктів діяльності [162]. Рубінштейн, звичайно, абсолютно правий, коли говорить, що актуальна потреба людини спрямовувати свою творчу активність на себе означає, насправді, відліт від активного життя і деградацію. Здається, А.Маслоу починає помічати цей суттєвий нюанс лише в останній своїй роботі [105].

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: