Історія становлення та політичний розвиток

8 серпня 1967 р. в Бангкоку була прийнята установча Декларація Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), яка затвердила створення так званого «регіонального об’єднання», що займатиметься вирішенням завдань переважно соціально-економічного характеру The ASEAN Declaration, Bangkok, 8 August 1967 // The ASEAN Official Website. URL: http://www.aseansec.org/1212.htm Пріоритетними інтересами у створенні організації були інтереси першої п’ятірки країн-засновниць – Індонезії, Малайзії, Сінгапуру, Таїланду і Філіппін. Головним стратегічним імперативом для батьків-засновників АСЕАН стало створення механізму колективної протидії спільним загрозам та узгодження внутрішньої політики регіону. (11) АСЕАН в начале XXI века. Актуальныепроблемы и перспективы / Л. Е. Васильев [и др.]. – М.: ИД «ФОРУМ», 2010. – 368 с.

Процес формування Асоціації йшов досить повільно. Один з найдосвідченіших фахівців з питань АСЕАН, російський сходознавець Н.П.Малетін лаконічно окреслив проблематику періодики організації: «Етапи розвитку АСЕАН – це сфери співробітництва, що постійно розширюються. Перший (1967-1976 рр.) – це період «утробного розвитку». Другий (1977-1991 рр.) – реакція АСЕАН на камбоджійську проблему і події в Східному Індокитаї. Третій (1992-1997 рр.) – перетворення Асоціації в регіональну організацію та ініціативний фактор в галузі політики, безпеки та економічного співробітництва в ПСА і АТР. Четвертий (1997-1999 рр.) – період економічної кризи, відкату, пошуків виходу. П’ятий (​​2000 р. - по теперішній час) – спроби реанімації «азіатського дива», консолідації АСЕАН і зміцнення її позицій в АТР у сфері економіки, безпеки та політики» (5) Малетин Н. П. АСЕАН. Четыре десятилетия развития – М.: МГИМО- Университет, 2007. – 312 с.

Дійсно, у перше десятиліття активність організації обмежувалась проведенням періодичних зустрічей глав МЗС держав-членів, які були стурбовані виключно двома проблемами – тривожною ситуацією, що склалася в регіоні та його економічною відсталістю. Еволюція АСЕАН проходила так повільно, а довіра між країнами регіону формувалося з такими труднощами, що третій саміт АСЕАН відбувся тільки через добрий десяток років після другого (1977 р.). Проте, попри великі труднощі у створенні організації, які були зумовлені найрізноманітнішими чинниками, створення подібного регіонального інституту було неминучим.

Світові орієнталісти відзначають: «Ідеї регіонального співробітництва в Південно-Східній Азії неодноразово висувалися ще в перше десятиліття після Другої світової війни як лідерами національно-визвольних рухів, такими як Хо Ши Мін (В’єтнам), Аун Сан (Бірма), Сукарно (Індонезія), так і керівниками країн, які прагли до союзу з капіталістичними країнами» (7) Far Eastern Economic Review. 18.07.1973. P. 50 У 1946 р. лідер бірманського національно-визвольного руху генерал Аун Сан виступив з пропозицією створення Сполучених Штатів Індокитаю, які включали б, крім Бірми, Французький Індокитай, Малайю, Таїланд і Індонезію (128) Аун Сан. Бирма бросает вызов: Статьи и речи. М., 1965. Через рік національно-визвольними рухами В’єтнаму і Лаосу під керівництвом Хо Ши Міна був створений Союз Південно-Східної Азії, який поставив за мету досягнення солідарності країн ПСА в боротьбі за незалежність. Того ж року прем’єр-міністр Таїланду виступив з ідеєю «панпівденносхідноазіатського союзу» за участю Таїланду, Лаосу, Камбоджі та В’єтнаму під егідою Франції в цілях розвитку іригації, систем комунікації та співпраці в економічній сфері Фомичева Е.А. Внешняя политика Таиланда. М. 199

Проте, жоден з трьох вищеназваних проектів не був реалізований через напружене становище в регіоні, де збереглось суперництво колоніальних держав, а ситуація в Бірмі, Східному Індокитаї та Індонезії залишалась нестабільною. Реальним початком регіонального співробітництва можна вважати 1954 р., коли з ініціативи США в Манілі був підписаний Договір про колективну оборону Південно-Східної Азії (СЕАТО), в якому з азіатських держав взяли участь Пакистан і дві держави ПСА – Таїланд і Філіппіни.

Для Сполучених Штатів створення СЕАТО було «відповіддю на Женеву», або, як заявляли американські пропагандисти, «необхідною ланкою у системі безпеки вільного світу в Азії» (88) Акопов Г.М., Сухарьков И.А. Империалистические блоки. Перспективы и реальность. М, 1969

Проте, блок СЕАТО так і не зміг виконати головну функцію, заради якої він був створений, – об'єднати політико-економічний антикомуністичний союз «вільних» азіатських країн. Курс на створення в Азії військових блоків і залучення держав регіону в холодну війну зустрів рішучий опір афро-азіатських сил під прапором п’яти принципів мирного співіснування, проголошених у 1955 р. в Бандунгу.

Вітчизняні та зарубіжні фахівці (Н.П. Малетін, Г.І.Чуфрін, Д. Хелд, Е. Макгрю та ін.) називають 50-і рр. XX в. початковим етапом становлення Східної Азії як самостійного гравця на світовій арені. Це пов’язано, в першу чергу, з руйнуванням колоніальної системи і виникненням на її уламках цілого ряду незалежних держав. Проте суперництво двох наддержав СРСР і США призвело до розмежування регіону ПСА на два конкуруючих один з одним табори. Один, з яких був орієнтований на СРСР і Китай, а інший на США і партнерів по регіону, в першу чергу – на Японію. Ці два блоки мали рівні шанси в боротьбі за лідерство в регіоні, так як один з них включав Китай до середини (60 рр. XX ст.), В’єтнам, Лаос, Північну Корею, Камбоджу. А інший мав у складі цього блоку одну з найбагатших держав регіону – Японію, крім цього включав також держави Таїланд, Індонезію, Сінгапур, Гонконг, Малайзія, Філіппіни, Бруней, Тайвань і Південну Корею. Верхоломов С.А. Восточноазиатский регионализм: предпосылки формирования

Все ж, ці табори не залишали спроб об’єднання регіону в одне ціле.

Китай спробував об’єднати регіон шляхом експорту революції, провідниками цієї лінії стали хуацяо (китайці, які проживали за кордоном).У свою чергу держави, орієнтовані на США, спробували об’єднати регіон шляхом переговорів і спільних планів. Японський економіст К. Кодзіма в 1965 р. запропонував утворити Тихоокеанську організацію з торгівлі та розвитку. У 1966 р. міністр закордонних справ Окіта запропонував створити Організацію економічного співробітництва та розвитку у Східній Азії (с.21-22). Костюнина Г.М. Азиатско-Тихоокеанская экономическая интеграция. – М.: Московский государственный институт международных отношений, «РОССПЭН», 2002. – 208 с. Однак всі ці плани зазнали невдачі.

Тим не менше, ці обставини мали і позитивний момент.

Навесні 1965 р. було оголошено, що Малайзія і Філіппіни після трирічної перерви відновлюють дипломатичні відносини. А після того як 11 серпня 1966 р. міністри закордонних справ Індонезії та Малайзії підписали Джакартську угоду «про відмову від ворожих актів», а домовленість про спільні дії проти «комуністичних партизан» на кордоні була досягнута, припинилася і «конфронтація» Сінгапуру. І в серпні 1967 р. в Бангкоку, столиці Таїланду, якого навіть називали «батьком азіатського регіоналізму» (с.107) Малетин Н.П. Внешняя политика Таиланда. 1947-1983, 1965 г., на зустрічі міністрів закордонних справ п'яти держав ПСА – Індонезії, Малайзії. Таїланду, Філіппін і Сінгапуру було підписано декларацію про утворення Асоціації країн Південно-Східної Азії – АСЕАН як основного інструменту регіонального співробітництва.

Попередницею АСЕАН стала Асоціація Південно-Східної Азії (АСА) – альянс, сформований в 1961 р., до якого входили лише з Філіппіни, Малайзія і Таїланд і який був приречений на крах. Саме АСЕАН стала першим регіональним утворенням, яке було створеною на виключно азіатській основі – без участі США або європейських держав. Деякі розроблені в АСА плани і проекти субрегіонального економічного співробітництва надалі лягли в основу офіційної концепції економічної інтеграції АСЕАН.

8 серпня 1967 р. Індонезія, Таїланд, Філіппіни, Сінгапур і Малайзія підписали в Бангкоку декларацію, офіційно проголосили про створення Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН). У цій декларації відзначалися головні принципи та сфери діяльності створеної організації: «Країни Південно-Східної Азії несуть головну відповідальність за зміцнення економічної та соціальної стабільності регіону та забезпечення їх мирного і прогресивного національного розвитку» та «прискорення економічного та культурного розвитку, соціального прогресу, збереження миру і стабільності в регіоні»і т.д. [с.23.] Международные отношения в Юго-Восточной Азии на современном этапе (80-е годы). М., «Наука», 1988.

До 1972 р. на конференціях міністрів АСЕАН було прийнято більше 300 рішень, що носять рекомендаційний характер, але підписано лише незначна кількість договорів. Діяльність в основному носила консультативний характер.

У результаті, п’ять країн АСЕАН в господарському відношенні тісніше були пов’язані з європейськими державами, США, Японією, ніж між собою. У 60-70-ті рр. XX ст. країни-члени АСЕАН прийняли закони про інвестиції, активно спонукаючи США, Японію і розвинені країни Заходу надавати допомогу і здійснювати інвестиції в ці країни. У 1966-1975 рр. загальний обсяг американських інвестицій в країни АСЕАН склав: Індонезія – 1388 млн. дол, Таїланд – 996 млн, дол, Філіппіни – 729 млн. дол, Малайзія – 86 млн. дол і Сінгапур – 78 млн. дол Некоторые проблемы АСЕАН (Отв. ред. Нгуен Суан Шон). Ханой, Изд-во полит. лит-ры, 1996, c. 124

Отже, можна констатувати, що процес економічної інтеграції в АСЕАН йшов у двох напрямках. Перше – більш успішне – вироблення єдиної експортної політики на світовому капіталістичному ринку, друге-значно менш успішне – активізація процесу внутрішньоекономічної інтеграції. В цілому, за період 1967-1976 рр. АСЕАН так і не змогла виробити узгоджені напрямки свого економічного співробітництва, сором’язливо приховуючи свою явно політичну спрямованість.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: