МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ АУДИТУ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

ТЕМА 10. Аудит активів, пасивів та фінансової звітності

10.1. Аудит фінансової звітності

План

1.Загальні етапи проведення аудиту: послідовність та методика.

2.Порядок формування облікової інформації необхідної для аудиту фінансової звітності.

3.Методика складання програми аудиту фінансової звітності.

4.Використання аналітичних процедур в аудиті фінансової інформації.

5.Аудит концепції діючого підприємства.

Література:

Основна [2, 3, 4, 5, 7, 8, 9, 11, 12, 13-19]

Додаткова [20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29-31]

ВКАЗІВКИ ДО ЛЕКЦІЇ

1.Загальні етапи проведення аудиту: послідовність та методика.

Загальна методика аудита базується на застосуванні єдиних правил, підходів при вивченні діяльності підприємства та містить обов'язкові для всіх об'єктів аудиту прийоми, способи, техніку проведення. А сукупність прийомів і способів за допомогою яких досліджуються факти господарського життя, оцінюється стан об’єктів, що перевіряються – є не що інше, як метод аудиту. Методи аудиту зазвичай реалізуються через застосування конкретних аудиторських процедур, які визначені як базові у МСА (табл..1): спостереження, підрахунок тощо

Наголошую, що складовою частиною методики аудиту є саме аудиторські процедури, які необхідно виконати для того, щоб отримати необхідні аудиторські докази на конкретному об'єкті. Аудиторські процедури виконуються у відповідь на оцінені ризики суттєвого викривлення на рівні ФЗ та на рівні тверджень керівництва (тобто управлінський персонал робить твердження у ФО щодо визнання активів і зобов'язань, їх оцінки, класифікації, повнота і розкритті інформації про них)

Продовження табл..

Аудиторські докази отримують 3 шляхами:

· в результаті проведення процедур оцінки ризику (це розуміння клієнта, середовища його функціонування, включаючи систему ВК)

· тестів контролю

· проведення процедур за суттю (включають аналітичні процедури і детальне тестування)

Кожна аудиторська процедура, яка застосовується до кожного суттєвого залишку на рахунку, групі господарських операцій та первинному документу повинна зіставлятися із твердженнями управлінського персоналу (якісними аспектами) щодо складання ФЗ (наявність та існування, повнота, оцінка, права та обов'язки, представлення та розкриття).

Засобом контролю за якісним виконанням роботи слугує програма аудиту, яка також і є набором інструкцій для асистентів аудитора, які виконують аудиторську перевірку.

Програма аудиту є детальним переліком дій аудитора, які носять назву «Аудиторські процедури». Аудиторську програму складають у вигляді тестів системи ВК та у вигляді тестів за суттю.

Методики в різних розділах обліку розробляються за єдиною схемою:

· вивчення основної нормативної бази;

· описання альтернативних облікових рішень;

· охоплення переліку первинних документів та регістрів аналітичного, синтетичного обліку й звітності;

· необхідні питання, які треба внести до програми перевірки (довідник аудитора). Ці питання спрямовані на виявлення можливих порушень в організації обліку, оформленні документів та форм звітності, внутрішнього контрою (складають у вигляді таблиць із варіантами відповідей та висновками);

· методи (способи) збору аудиторських доказів (інспектування, підтвердження, підрахунок, тестування, опитування, аналітичні тести, спостереження, фактична перевірка тощо);

· опис аудиторських процедур, які включають: назву процедури; мету процедури; перелік засобів (первинні документи, облікові регістри, норми, нормативи та ін.), необхідних для виконання процедури; описання техніки виконання процедури.

У запропонованій методиці немає чіткої градації робіт, визначенні їх трудомісткості й черговості проведення. Найраціональнішою є декомпозиція, яка базується на виділенні комплексів, що підлягають аудиту, відповідно до плану рахунків бухгалтерського обліку.

2. Порядок формування облікової інформації необхідної для аудиту фінансової звітності

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансових стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.

Аудитору слід пам’ятати, що перед складанням річної фінансової звітності обов’язкове проведення інвентаризації активів та зобов’язань підприємства.

При перевірці аудитор повинен встановити, чи дотримується на підприємстві загальні вимоги національних стандартів при складанні фінансової звітності.

Аудитор своїм висновком підтверджує якісні характеристики фінансової звітності (твердження керівництва), встановлені П(С)БО. Якісні характеристики визначають ступінь корисності інформації, що наведена у фінансових звітах. П(С)БО виділяє чотири основні якісні характеристики фінансової звітності: дохідливість, доречність, достовірність та зіставність. Якісні характеристики фінансової звітності досягаються за рахунок дотримання принципів її підготовки.

Принципи бухгалтерського обліку – це правило, яким слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансової звітності.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні ґрунтується на таких принципах, як: обачності; повного висвітлення; автономності; послідовності; безперервності; нарахування та відповідності доходів і витрат;превалювання змісту над формою; історичної(фактичної) собівартості;єдиного грошового вимірника;періодичності.

Перевірка фінансової звітності проводиться в такій послідовності:

- формальна перевірка;

- аналітична перевірка;

- перевірка по суті.

Формальна перевірка полягає у візуальній перевірці правильності записів усіх реквізитів звітності та виявленні наявності самостійних змін у встановлених формах звітності, необумовлених виправлень, підчисток, наявності підписів.

Аналітична перевірка – це перевірка показників звітності, їх оцінка з метою визначення тих ділянок звіту, де аудиторський ризик є найбільшим, тобто можливість шахрайства чи наявність помилок в обліку і звітності для даного клієнта є най вірогіднішими. Для загальної характеристики підприємства слід провести фінансовий аналіз його показників, вивчити їх у динаміці, в порівнянні з середньо галузевими показниками. З метою проведення такого аналізу рекомендується складання порівняльного аналітичного балансу, до якого входять основні агреговані показники балансу підприємства (показники платоспроможності, фінансової стійкості, ліквідності, автономності, маневреності оборотних засобів, кредитоспроможності тощо).

Далі необхідно перевірити зіставлення і взаємозв’язок показників, відображених у різних формах фінансової звітності; зіставлення показників, відображених у формах фінансової звітності та зведених регістрах синтетичного та аналітичного обліку та зведених первинних документах.

Слід відмітити, що аналіз відносних показників можливо зробити і за допомогою інтерпретації фінансових звітів.

Можливість вилучення необхідної інформації із звітів компанії та її наступної інтерпретації суттєво важлива, якщо ці звіти корисні для користувачів.

Інтерпретація звітів компанії заснована головним чином на аналізі відносних показників. Обліково-бухгалтерські відносні показники стисло характеризують окремі звітні дані та зв’язують ці дані одне з одним. Завдяки цим показникам, ми одержуємо картину діяльності підприємства у вигляді невеликого числа ключових параметрів.

Не дивлячись на те, що відносні показники дають корисну інформацію, її неможливо вважати повною і на 100% надійною. Відносні показники відбивають лише частину усього комплексу даних.

Багато хто плутає відносні показники з інтерпретацією звітів. Це не еквівалентні поняття. Аналіз відносних показників це лише засіб інтерпретації.

Найважливішими направленнями в інтерпретації звітів є такі:

Ø Показники керування оборотним капіталом.

Для користувачів звітів особливо цікаво інформація про те, наскільки ефективно керівництво підприємства використовує його активи (як оборотний капітал, так й основні кошти).

Ø Показники ліквідності.

Здатність підприємства платити за своїми зобов’язаннями при наставання терміну платежу є ключовим визначеним фактором стійкості фінансового положення підприємства. Кажуть, що компанії зупиняють свою діяльність частіше через недостатність коштів, ніж через недостатню рентабельність. Проблеми із ліквідністю можуть значно обмежувати зріст об’єму продаж й прибутку.

Ø Показники рентабельності.

Як правило, нечасто вдається оцінити ступень достатності прибутку шляхом аналізу однієї тільки величини цього прибутку. Більш ефективний метод це порівняння з минулими періодами й з іншими підприємствами на базі аналізу прибутковості продажу й прибутковості використання капіталу.

Ø Показники прибутковості (прибуток виражений у відсотках від об’єму реалізації) не лише дозволяють побачити наскільки ефективно працює підприємство у порівнянні з іншими підприємствами цієї ж галузі промисловості чи сегменту ринку, але й відбивають рівень гарантованості прибутку. Низький рівень прибутковості свідчить про те, що на підприємстві, у яких висока частка постійних витрат, незначне зниження цін може призвести до суттєвого скорочення прибутку, а то й до його повного зникнення.

Прибуток слід також оцінювати за прибутковістю активів що використовуються підприємством. Порівнюючи прибутки від реалізації продукції із сумарними активами й основними и коштами компанії, визначають рівень інвестицій, необхідних для одержання заданого рівня продажу. Цю величину порівнюють з аналогічним показником за минулі періоди і по іншим компаніям.

Ø Показники фінансової структури.

Фінансова структура підприємства може здійснювати значний ефект на прибуток його інвесторів. Відсотки, що підлягають виплаті володарям облігацій та іншим наймодавцям, повинні бути виплачені незалежно від наявності прибутку. Несплата може привести до того, що наймодавці вирішать продати деякі активи компанії. Це може суттєво обмежити комерційну діяльність й призвести до ліквідації компанії

.

3. Методика складання програми аудиту фінансової звітності

Мета аудиту фінансової звітності:

1. Перевірка відповідності заповнення форм фінансової звітності вимогам діючого законодавства.

2. Перевірка правильності визначення фінансового результату.

3. Перевірка узгодження показників різних форм фінансової звітності.

4. Перевірка достатності та повноти розкриття інформації у Примітках.

5. Формування висновку про достовірність фінансової звітності та дійсність відображення фінансового стану підприємства.

Перелік аудиторських процедур які можливо застосувати при перевірці Балансу:

1. Перевірка наданого балансу на арифметичну точність

2. Зведення відповідності залишків у Головній книзі із даними балансу (на підставі робочих документів по іншим розділам аудиту)

3. Перевірка відповідності залишків на початок звітного року залишкам на кінець минулого року

4. У разі зміни залишків внаслідок виправлення помилок минулих періодів – ретельна перевірка характеру помилок, іх впливу на звітність, адекватності внесених змін.

5. Складання пробного балансу на кінець звітного періоду та порівняння його з наданим на перевірку

6. Визначення тимчасових та постійних різниць

7. Розрахунок відстрочених податкових активів або зобов'язань

8. Порівняння розрахованих відстрочених податкових активів або зобов'язань з даними підприємства

9. Складання переліку коригуючих бухгалтерських записів

10. Складання переліку виправлень залишків за балансовими рахунками

11. Оцінка різниць, виявлених аудитором

Перелік аудиторських процедур які можливо застосувати при перевірці Звіту про фінансові результати:

1. Перевірка наданого звіту на арифметичну точність.

2. Складання пробного звіту про фінансові результати (на підставі робочих документів по іншим розділам аудиту).

3. Порівняння пробного звіту про фінансові результати з наданим на перевіпку та аналіз відхилень.

4. Перевірка розрахунку прибутковості акцій

5. Перевірка відповідності даних звіту про фінансові результату в частині даних за відповідний період минулого року

6. У разі зміни показників внаслідок виправлення помилок минулих періодів – ретельна перевірка характеру помилок, іх впливу на звітність, адекватності внесених змін.

7. Узгодження певних показників звіту про фінансові результати з даними балансу

Перелік аудиторських процедур які можливо застосувати при перевірці Звіту про рух грошових коштів:

1. Перевірка наданого звіту на арифметичну точність

2. Перевірка правильності класифікації статей звіту

3. Узгодження показників звіту про рух грошових коштів з показниками інших форм фінансового звіту

Перелік аудиторських процедур які можливо застосувати при перевірці Звіту про власний капітал:

1. Перевірка наданого звіту на арифметичну точність

2. Перевірка достовірності статей звіту про власний капітал (на підставі робочих документів по іншим розділам аудиту)

3. Узгодження показників звіту про власний капітал з показниками інших форм фінансового звіту

4.Використання аналітичних процедур в аудиті фінансової інформації

Аналітичні процедури - це методи оцінки рахунків фінансової інформації шляхом вивчення і зіставлення співвідношень між фінансовими і нефінансовими показниками. Виконання аналітичних процедур складається з наступних дій:

· постановка мети процедури. Метою є виявлення наявності чи відсутності незвичайних коливань;

· планування тестів. Тести можуть бути наступних типів: порівняння даних про клієнта і дані по галузі, порівняння даних про клієнта за поточний і попередній період, порівняння фактичних даних з очікуваними результатами і т.і.;

· тестування;

· аналіз результатів і формування висновків. Ці дії залежать від критеріїв, визначених аудитором.

Виходячи з поставлених цілей, можна сформувати задачі:

· попередній огляд балансу й аналіз його ліквідності;

· характеристика майна підприємства: основних і оборотних коштів і їхньої оборотності, виявлення проблем;

· характеристика джерел коштів підприємства: власних і позикових;

· оцінка фінансової стійкості;

· розрахунок коефіцієнтів ліквідності;

· аналіз прибутку і рентабельності;

· розробка заходів щодо поліпшення фінансово - господарської діяльності.

При проведенні аналізу можуть застосовуватися будь-які прийоми і методи:

· горизонтальний аналіз і вертикальний аналіз,

· аналіз коефіцієнтів (відносних показників),

· порівняльний аналіз.

Зміст і основна цільова настанова фінансового аналізу, застосовуваного аудиторами – це оцінка фінансового стану і виявлення можливостей підвищення ефективності функціонування підприємства. У традиційному розумінні фінансовий аналіз являє собою метод оцінки і прогнозування фінансового стану підприємства на основі його фінансової звітності. Прийнято виділяти два види фінансового аналізу – внутрішній і зовнішній. Внутрішній аналіз проводиться працівниками підприємства. Зовнішній аналіз проводиться аналітиками, що є сторонніми особами для підприємства, у т.ч. аудиторами.

Аналіз фінансового стану підприємства переслідує кілька цілей:

· визначення фінансового положення;

· виявлення змін у фінансовому стані в просторово-тимчасовому розрізі;

· виявлення основних факторів, що викликають зміни у фінансовому стані;

· прогноз основних тенденцій фінансового стану.

Досягнення цих цілей досягається за допомогою різних методів і прийомів.

Існують різні класифікації методів фінансового аналізу. Практика фінансового аналізу виробила основні правила читання (методику аналізу) фінансових звітів. Серед них можна виділити основні:

Горизонтальний аналіз (часовий) – порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом.

Вертикальний аналіз (структурний) – визначення структури підсумкових фінансових показників, з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат у цілому.

Трендовий аналіз – порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів і визначення тренда, тобто основної тенденції динаміки показника. За допомогою тренда ведеться перспективний прогнозний аналіз.

Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) – розрахунок відносин між окремими позиціями звіту чи позиціями різних форм звітності за окремими показниками фірми, визначення взаємозв'язку показників.

Порівняльний аналіз – як внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками підприємства, підрозділів, так і міжгосподарський аналіз показників даного підприємства з показниками конкурентів, із середньогалузевими і середніми господарськими даними і т.і.

4. Аудит концепції діючого підприємства

Мета аудита концепції діючого підприємства.

Відповідно до МСА 570 "Безперервність діяльності підприємства" (далі МСА 570) аудитор при перевірці фінансової звітності зобов'язаний сформулювати висновок про можливість підприємства продовжувати безперервно функціонувати в найближчому майбутньому.

Для формулювання адекватного висновку про можливість подальшого функціонування підприємства необхідно зібрати і проаналізувати великий обсяг доречної інформації. МСА 570 не пропонують проведення спеціальних процедур, спрямованих винятково на виявлення умов і подій, що вказують на наявність проблем подальшого функціонування підприємства. Отже, досить звичайних процедур, що дозволяють сформулювати адекватний висновок. До таких процедур можна віднести:

· Аналітичні процедури. Результати аналітичних процедур дозволяють виявити негативні тенденції, проблеми з ліквідністю і кредитоспроможністю, повільну оборотність оборотних активів і проблеми з погашенням боргів;

· Огляд наступних подій. Певні події після дати закінчення звітного періоду можуть підтвердити несприятливі тенденції, відображені у фінансовій звітності за період, що перевіряється. До таких подій відносяться зниження ринкових цін на основну продукцію, припинення кредитування на прийнятних умовах, утрата майна по об'єктивних причинах, банкрутство основних клієнтів чи їхня ліквідація з інших причин;

· Перевірка виконання підприємством умов боргових зобов'язань. Порушення боргових зобов'язань свідчить про ускладнення в діяльності. У такій ситуації необхідно з'ясувати, чи немає домовленості із зв'язаними сторонами про надання тимчасової фінансової допомоги з метою відновлення платоспроможності в кризовий період;

· Запит юридичній службі підприємства. Відповіді юристів на запити про судові позови можуть указати на можливість фінансових утрат внаслідок претензій до низької якості продукції (позови покупців), порушень податкового законодавства чи колізій в ньому (адміністративні і судові оскарження рішень органів ГНС) та ін.

· Ознайомлення з протоколами зборів. Протоколи зборів власників, ради директорів чи інших органів керівництва можуть містити неупереджену інформацію, з якої випливають: ризик втрати основних кредиторів; ризик втрати основних постачальників і покупців; недостатність виробничих запасів і трудових ресурсів; ризик суттєвих втрат внаслідок запланованих високо витратних і малоефективних проектів; тенденція керівництва до заміни кваліфікованого управлінського персоналу

· Опитування співробітників підприємства. Інформація, отримана в процесі усних бесід, може позначити й інші проблеми, але для формування висновку вона вимагає підтвердження з більш достовірних джерел.

Документальне оформлення.

Як збір інформації, так і її систематизація, вимагають ретельного документування. Насамперед, необхідно грамотно спланувати цей розділ перевірки. Далі представлений приклад програми, яку можна використовувати в практичній роботі. При необхідності варто додатково включити процедури, що враховують специфіку підприємства, яке перевіряється.

Процедури, що виконуються тільки у випадку виявлення проблем з подальшим функціонуванням за результатами аудиту відповідно до розділу I

Якщо аудитор прийшов до висновку, що подальше функціонування підприємства неможливо (чи сумнівно), те він повинен обговорити з адміністрацією підприємства ситуацію і взяти участь у розробці заходів для рішення проблеми.

У плани керівництва можуть входити різні заходи. Наприклад:

· реалізувати активи;

· взяти кредити;

· скоротити чи призупинити певні витрати і т.і.

У залежності від планів підприємства з метою оцінки можливих результатів необхідно виконати доречні процедури.

У процесі виконання запланованих аудиторських процедур також необхідно документувати результати дослідження. Інформація про плани адміністрації повинна підтверджуватися ксерокопіями протоколів зборів, на яких відбувається обговорення. Визначення можливих результатів від використання активів, зниження чи припинення витрат повинні супроводжуватися прогнозними розрахунками з обліком реальних ринкових цін. Підтвердженням цін можуть бути як статистичні дані, так і прайси у випадку відсутності в органах статистики необхідної інформації.

Висновки за результатами перевірки.

Після проведення всіх запланованих процедур, одержання необхідної інформації і її аналізу, аудитор складає висновок про ймовірність постійної діяльності підприємства.

Якщо, на думку аудитора, були отримані достатні аудиторські докази, що підтверджують можливість постійної діяльності в найближчому майбутньому, аудитор не модифікує аудиторський висновок.

У випадку наявності сумнівів у можливості подальшого функціонування підприємства необхідно відобразити цей факт у відповідному модифікованому висновку: умовно-позитивному чи негативному. Вид висновку залежить від множини факторів, глибину й суттєвість впливу яких оцінює аудитор.

Тема 10.2. Аудит активів підприємства"

План

1. Нормативно-правові акти, які регулюють здійснення бухгалтерського обліку активів в Україні.

2. Порядок формування облікової інформації необхідної для аудиту активів.

3. Методика складання програми аудиту окремих складових активів підприємства.

4. Можливі порушення П(С)БО, які виявляються аудитором при дослідженні документів, операцій і записів, пов'язаних з обліком активів.

Література:

Основна [2, 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13-19]

Додаткова [20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29-31, 32, 33]

ВКАЗІВКИ ДО ЛЕКЦІЇ

1. Нормативно-правові акти, які регулюють здійснення бухгалтерського обліку в Україні

· Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність" від 16.07.1999 р.

· Основні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку

· План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій (затв. Наказом МФУ від 30.11.1999р. № 291).

· Інструкція про застосування плану рахунків (затв. Наказом МФУ від 30.11.1999р.№ 291).

· Наказ МФУ від 29.11.2000р. № 302 "Про примітки до річної звітності".

· Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку(затв. наказом МФУ від 29.12.2000 р. № 356)

· Наказ МФУ від 19.04.2001р. "Про затвердження спрощеного Плану рахунків бухгалтерського обліку".

Обов'язковим для організації обліку є наявність розпорядницького документа (тобто наказу керівника) про облікову політику на підприємстві. Визначення облікової політики приведено в Законі України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність" (ст. 1): "Облікова політика – це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються для складання і надання фінансової звітності підприємства".

Принципи і методи теж визначені названим Законом України (ст. 4): обачності; автономності; безперервності; періодичності; повного висвітлення; нарахування і відповідності доходів і витрат; превалювання суті над формою; історичної (фактичної) собівартості; єдиного грошового вимірника.

Методи, що застосовуються при складанні фінансової звітності, визначені різними стандартами:метод нарахування амортизації ОЗ (П(С)БО 7);метод списання запасів при їхньому вибутті (П(С)БО 9);метод нарахування резерву сумнівних боргів (П(С)БО 10);метод визначення доходу від надання послуг (П(С)БО 15);метод нарахування амортизації НМА (П(С)БО 8).

Підприємство самостійне вибирає, хто веде (здійснює) бухгалтерський облік. Закон пропонує кілька варіантів: штатний бухгалтер; бухгалтерська служба під керуванням головного бухгалтера; власник чи підприємства його керівник; централізована бухгалтерія; аудиторська фірма; приватний підприємець – фахівець з бухгалтерського обліку.

Наказ про облікову політику повинен визначати наступні питання:

· Вибір суб'єкта, що здійснює облік: бухгалтерська служба; бухгалтер; керівник; приватний підприємець; аудиторська фірма. Обов'язки (відповідальність) бухгалтера. Відповідальність керівника - регулюються Законом

· Елементи облікової політики, наприклад:

На підприємстві повинна бути створена постійно діюча комісія (інвентаризаційна) для оперативного вирішення проблем, пов'язаних з використанням та обліком нематеріальних активів та запасів.

Ще одним необхідним елементом є Робочий план рахунків. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій затверджений наказом МФУ від 30.11.1099 р. № 291, зареєстрований у Мінюсту 21.12.1999 р. Підприємствам дозволено для обліку специфічних господарських операцій використовувати додаткові субрахунки зі збереженням номерів рахунків діючого плану. Усі застосовувані субрахунки повинні бути затверджені наказом. Затверджений робочий план рахунків не може змінюватися протягом звітного року. Відступ від нього є порушенням законодавства про ведення бухгалтерського обліку.

Вивчаючи систему бухгалтерського обліку аудитор має здійснити наступні процедури:

· вивчення структури облікових підрозділів та розподілу обов'язків;

· вивчення системи внутрішнього контролю з облікових питань;

· перевірка відповідності обраної обліковою політики діючим нормативним документам;

· перевірка незмінності або обґрунтованості змін облікової політики протягом звітного року;

· перевірка відповідності обліку вимогам Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

З метою виконання Програми аудита співробітниками аудиторської фірми систематизується інформація, результати вивчення якої необхідно документувати в робочих документах довільної форми. Одним з них може бути запропонований авторами тест. Відповідь формується на підставі джерел інформації, зазначених нами в Програмі. Правильна відповідь відзначається в тесті умовним знаком. Як правило, це "+", але можливі будь-які варіанти. У примітках фіксується посилання на документ. Якщо використовується документ, складений аудитором при аудиті інших розділів, то досить вказати його шифр. Якщо документ формується вперше, то він додається до самого тесту. У випадках, коли використовуються документи підприємства чи третіх осіб, до тесту додаються їхні ксерокопії.

Опис системи обліку може бути викладено у довільній формі. Але деякі джерела пропонують використовувати заздалегідь приготовлені анкети.

2. Порядок формування облікової інформації необхідної для аудиту активів.

Порядок формування облікової інформації необхідної для аудиту основних засобів

Підприємства можуть самостійно встановлювати вартісні ознаки предметів, що включаються до складу малоцінних необоротних активів. Предмети вартістю вище встановленої межі будуть обліковуватися в складі ОЗ, нижче – у складі малоцінних необоротних активів.

Оцінка основних засобів: Первісна вартість – історична собівартість ОЗ у сумі коштів чи справедливої вартості інших активів, переданих чи витрачених для придбання (створення) основних коштів. Склад первісної вартості залежить від способу одержання. Це наочно представлено в таблиці.

Незалежно від способу одержання в первісну вартість включаються:

· державний збір, реєстраційні збори й інші платежі, зв'язані з придбанням прав на об'єкт;

· витрати на установку, монтаж, налагодження й інші витрати, безпосередньо зв'язані з доведенням об'єкта ОЗ до робочого стану.

Первісна вартість збільшується на суму витрат, зв'язаних з поліпшенням об'єкта. До таких поліпшень відносяться модернізація, добудова, дообладнання, реконструкція, модифікація.

Витрати на підтримку об'єкта в робочому стані не збільшують його вартість, тобто ремонт, що як поточний, так і капітальний, в бухгалтерському обліку відноситься на витрати.

Термін корисного використання (експлуатації) – це очікуваний період часу, протягом якого ОЗ будуть використовуватися підприємством або з їхнім використанням буде вироблений очікуваний обсяг продукції. Тобто термін експлуатації може визначатися як кількістю років, так і кількістю одиниць продукції. Згідно П(С)БО 7 термін корисної експлуатації встановлюється підприємством самостійно з урахуванням наступних факторів:

· очікуване використання об'єкта з урахуванням його чи потужності продуктивності;

· передбачає фізичний і моральний знос;

· правові обмеження щодо термінів використання.

Амортизація основних засобів: Амортизація нараховується з місяця, наступним за місяцем оприбуткування об'єкта ОЗ. Нарахування амортизації припиняється з місяця, наступним за місяцем вибуття. Нарахування амортизації здійснюється щомісяця. Місячна сума амортизації визначається розподілом річної суми амортизації на 12.Стандартом визначено п'ять методів нарахування амортизації:прямолінійний;зменшення залишкової вартості;прискореного зменшення залишкової вартості;кумулятивний;виробничий.

Бухгалтерський облік: Планом рахунків для обліку ОЗ передбачено рахунок 10 "Основні засоби" класу 1 "Необоротні активи".Знос відображається на субрахунку 131 "Знос основних коштів" рахунку 13 "Знос (амортизація) необоротних активів".Нарахування амортизації:

· при обліку витрат із застосуванням рахунків класу 8 відображається по Дт 831 "Амортизація основних коштів"

· при обліку витрат із застосуванням рахунків класу 9 відноситься в дебет відповідних рахунків: 23 "Виробництво", 91 "Загальновиробничі витрати", 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут", 949 "Інші витрати операційної діяльності".

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: