4 страница. Потенційна ємкість споживчого ринку — здатність суб’єктів ринку купити споживчі товари.

Потенційна ємкість споживчого ринку — здатність суб’єктів ринку купити споживчі товари.

Прожитковий мінімум (мінімальний споживчий бюджет) — визначається вартістю споживчого кошика, виходячи з мінімаль-
но припустимих нормативів споживання найважливіших благ і
послуг.

Реальні доходи — це номінальні доходи населення, скориговані на індекс споживчих цін.

Реальна ємкість споживчого ринку — характеризує обсяг фактичної реалізіації споживчих товарів і визначається особистими й суспільними потребами.

Реальна заробітна плата — номінальна заробітна плата, скоригована на податки, обов’язкові платежі та індекс цін.

Рівень бідності — питома вага сімей, у яких рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим від визначеної межі бідності^**.

Рівень життя населення — це сукупність умов життя відповідно до досягнутого рівня економічного розвитку країни.

Рівень маргінальності — це частка населення з доходами, нижчими за прожитковий мінімум, тобто тих, хто знаходиться за межею бідності.

** Означає, що визначення терміну взято з Указу Президента України «Про стратегію подолання бідності» від 15 серпня 2001 р. (№637/2001).

3. Питання для дискусії та практичні завдання

1. Суспільний добробут: поняття та сутність.

2. Суспільний добробут в умовах інтеграційних процесів.

3.Теорія суспільного добробуту як основа для формування принципів суспільних відносин, спрямованих на зближення влади й людини

4.Характерні риси та критерії соціально-орієнтованої ринкової економіки.

5. Економічна теорія добробуту.

6. Соціальна захищеність громадян як фундамент суспільного добробуту.

7. Оцінка суспільного добробуту.

8.Фінансове забезпечення суспільного добробуту.

9.Формування концепції держави добробуту та соціально-орієнтованої ринкової економіки.

10.Характерні риси та критерії соціально-орієнтованої ринкової економіки. 11.Характеристика теорій соціально-орієнтованої ринкової економіки.

12.Чи є заробітна плата інфляційним чинником, якщо вона жорстко регулюється урядом, а ціни на споживчі товари і послуги лібералізовано? Обґрунтувати відповідь. До яких економічних наслідків призводить одночасне ринкове регулювання цін і заробітної плати?

13. Чому значна диференціація доходів окремих груп населення є другорядною, а не головною причиною зростання бідності в країні? Відповідь обґрунтувати. Якими ще причинами можна пояснити зростання бідності громадян України?

14. Чи завжди зростання виробництва відіграє вирішальну роль у подоланні бідності? Пояснити, за яких умов цей фактор є другорядним. Які ще існують шляхи подолання бідності в Україні?

15. Пояснити графічно й математично, як змінюється коефіцієнт Джині за умов високої диференціації доходів у суспільстві.

16. Що характеризує індекс вартості життя? Якщо серед населення країни висока частка осіб пенсійного віку, то які економічні наслідки буде мати процес зростання індекса вартості життя з одночасним скороченням реального ВВП на душу населення?

17. Яка причина різкої поляризації доходів населення в економіці перехідного періоду?

18. Які відмінності між індексами гендерного та людського розвитку? За яких умов ці індекси однакові, а коли різні?

19. Пояснити й обґрунтувати відповідь: чому низький платоспроможний попит населення на вітчизняні товари розглядається як одна з причин стагнації? Який механізм впливу споживчого попиту на відновлення економічного зростання?

20. Якщо в країні високий рівень маргінальності, то як і чому це впливає на міграційні процеси та міжгалузевий перелив робочої сили?

21. За даними таблиці:

а) проаналізувати за роками рівень споживання основних продуктів харчування на душу населення;

б) визначити темпи зміни споживання окремих продуктів у 4-ому році порівняно з 1-им роком та проаналізувати одержані результати.

Таблиця 1

11. Який висновок можна зробити щодо рівня життя населення країни, якщо відомо, що на харчування витрачається 65—75 % доходів сім’ї?

4.Тести для самоперевірки знань:

Тест 1. …підхід, трактуючи людину як ізольований і непізнаваний елемент суспільства не дозволяє виявити загальні якості людей і сформулювати сутнісні узагальнення, без яких не може існувати жодна соціальна теорія це:

а) Інституціональний підхід;

б) Індивідуалістичний підхід

Тест 2. підхід, щофіксує свою увагу на традиціях, що склалися в суспільстві, уявленнях, етичних нормах і ін.

а) Інституціональний підхід;

б) Індивідуалістичний підхід

Тест 3. У методологічному плані є ……. побудови інституційних теорій добробуту.

а) тільки один шлях;

б) два шляхи

в) кілька шляхів

Тест 4. В рамках індивідуалістичного підходу найбільше значення мають дві теорії добробуту:

а)кейнсіанство і меркантилізм;

б) утилітаристська і монетарна;

Тест 5. Класичний лібералізмвиходить з інтересів:

а) суспільства;

б) держави;

в) особи.

Тест 5. У якій теорії економічна система визначається як суспільно визнаний механізм, завдяки якому можливе прийняття рішень у процесі виробництва, споживання й розподілу товарів.

а)теорія порядку;

б) прийняття рішень

Тест 6. Специфікою шведської моделі є:

а) максимальний ступінь держав­ного регулювання основних макроекономічних показників економіки;

б) чітко працюють схеми участі трудівників в управлінні підприємствами

Тема 4. Характеристика економічного потенціалу

Мета теми — дати студентам чітке уявлення про економічний потенціал національної економіки, класифікацію структурних елементів, ознайомити з найважливішими макроекономічними показниками оцінки економічного потенціалу Джерела економічного потенціалу, чинники впливу на економічний потенціал, інноваційний та інвестиційний потенціал держави.

1. Методичні поради до вивчення теми

З даної теми передбачається вивчення таких питань:

1. Структурні елементи економічного потенціалу та їх склад.

2. Оцінка економічного потенціалу держави.

3.Конкурентоспроможність національної економіки та напрямки
реалізації економічного потенціалу "України

Питання на самостійне вивчення:

1. Поняття та сутність економічного потенціалу держави.

2. Джерела економічного потенціалу.

3.Функціональна спрямованість економічного потенціалу.

4.Чинники впливу на економічний потенціал.

5. Інноваційний потенціал держави

6. Інвестиційний потенціал держави.

7. Напрямки реалізації економічного потенціалу України.

Література:

1. Буряковський В. В. Національна економіка: навч. посібник для студ. вищих навч. закл. – Д.: Наука і освіта, 2007. – 310 c.

2. Градов А.П. Национальная экономика. 2-е изд. – СПб.: Питер 2005. – 240

3. Гринів Л.С., Кічурчак М.В. Національна Тищенко О. П., Никифоров А. Є., Куценко Т. Ф., Пасічник О. В., Жданов В. І. Національна економіка: тексти лекцій / під заг. ред. А.Г. Савченко. – К.: КНЕУ, 2007. – 457 с.

4. Заблоцький Б.Ф. Національна економіка: Підручник. – Львів: Новий світ-2000, 2009. – 582 с.

5. Кваша С.М., Діброва А.Д. та ін. Державне регулювання економіки: Навч.-метод. посіб. для студ. економічних спеціальностей. – К.: НАУ, 2006. – 167 с.

6. Национальная экономика: Учебник / Под общей ред. Акад. В.А.Шульги. – М.: Изд-во Рос. экон. акад., 2002. – 592 с.

7. Национальная экономика: учебник / под ред. П. В. Савченко (ред.). – М.: Экономистъ, 2006. – 813 с.

8. Національна економіка: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. [Білоцерківець В.В., Завгородня О.О., Лебедєва В.К та ін.]; За ред. В. М. Тарасевича – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 280 с.

9. Національна економіка: підручник / за ред. П. В. Круша. – К.: Каравела, 2008. – 416 c.

10. Панасюк Б.Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. – К.: Поліграф книга, 1998. – 304с.

11. Пухтаєвич Г.О. Аналіз національної економіки: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2005. – 254 с.

12. Самофалова Пухтаєвич Г.О. Аналіз національної економіки: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2005. – 254 с.

Самофалова

Додаткова література

1. Статистичний щорічник України за 2005 рік. Державний комітет ста­тистики України. - К.: Консультант, 2006. - 575 с,

2. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник / Є.П. Качан, Т.Є. Царик, Д.В. Ткач та ін. / За ред. Є.П. Качана. - К.: Юридична книга, 2005. - 704 с.

3. Регіональна економіка: Навчальний посібник /За ред. Я.Б. Олійника. -К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2007. - 444 с.

4. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України: Навч. посібник. / За ред. Л.Г. Чернюк: - К.: ЦУЛ, 2006. - 728 с.

5. Екологічні проблеми розбудови громадянського суспільства в сучас­ній Україні. - К., 2000. - С. 53.

6. Спроби захистити бідних і клімат. // Голос України - 2002. З вересня.

7. Екологічні проблеми розбудови громадянського суспільства в сучас­ній Україні. - К., 2000. - С. 78.

8. Гарантувати екологічну безпеку планети. Виступ на 19-й сесії Гене­ральної асамблеї ООН. // Урядовий кур'єр. - 1997, 26 червня. - С. 3-Ю.

9. І. Салій. Українські міста: питання власності і муніципального управ­ління. - К., 2001.- 415 с.

10. Економіка України. - №1 (458). - 2000. - С. 60.

11. Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки. // Урядовий кур'єр. - 12 червня 2001 р. - № 102. - С. 5-6.

12.Білоцерковець В.В., Лященко А.В. Нова економіка: сутність та ґенеза. - Дніпропетровськ: Січ, 2007. - 221 с.

13.Економіка й організація інноваційної діяльності: Підручник:/О.І. Волков, М.П. Денисенко, А.П. Гречан та ін.; За ред. проф. О.І. Волкова, проф. М.П. Денисенка. - К.: Професіонал, 2004. - С. 668-737.

14.Економічна енциклопедія: У 3-х т. / Відп. ред. С.В. Мочерний.;. Т. 1. -К.: Академія, 2000. - С. 130, 308, 422.

15.Чухно А.А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх зна­чення для України. - К.: Логос. 2003. - 632 с.

Структурні елементи економічного потенціалу та їх склад.

У наш час поняття «економічний потенціал», незважаючи на досить широке розповсюдження в науковій літературі, не має однозначного тлумачення. Найбільш поширеним є наступне. Економічний потенціал країни характеризує здатність суспільства виробляти товари і послуги та забезпечувати розширене відтворення з метою задоволення потреб населення, поліпшення якості життя її громадян.

Суспільне виробництво залежить від наявності і використання взаємопов'язаних і взаємозумовлених ресурсів, що визначають можливості виробництва:

• основного капіталу та інших не фінансових і фінансових активів;

• природних ресурсів

• людських ресурсів

• організації управління;

• інноваційного потенціалу.

перші три елементи об'єднуються понятгям національного багат­ства в традиційному і розширеному розумінні. Вони визначають почат­кові ресурсні можливості виробництва. Разом з тим, темпи і якість економічного зростання в сучасних умо­вах у вирішальній мірі визначаються розвитком науково-інноваційного і управлінського потенціалів. Організація управління і науково-інноваційний потенціал тісно пов'язані з національним багатством, проте через їх сутнісні характеристики роз­глядаються як самостійні елементи економічного потенціалу.

Найважливішою характеристикою, що визначає потенційні можли­вості країни з виробництва товарів і послуг, є національне багатство, що характеризує базові чинники економічного зростання, забезпечує збіль­шення валового національного продукту і валового національного дохо­ду як джерел задоволення потреб суспільства.

Національне багатство (національний капітал) в традиційному розумінні відображає величину накопичених в країні матеріальних і нематеріальних ціннос­тей, створених для виробництва і споживання, золотовалютних запасів, боргів інших країн (за вирахуванням боргів іншим країнам) і власності даної країни в інших країнах. У цьому плані воно є реальним, речовим багатством, реальними активами національної економіки.

Разом з тим, національне багатство може бути визначене як сукупна вартість всіх економічних активів (як фінансових, так і нефінансових) в ринкових цінах, що знаходяться у власності резидентів країни, за ви­рахуванням їх фінансових зобов'язань нерезидентам країни. Складовими частинами національного капіталу є індивідуальні капі­тали. Згідно системи національних рахунків (СНР), розробленої Статистич­ним відділом ООН, до обсягу національного багатства входять нефінан­сові і фінансові активи.

Людський капітал - це сума природжених здібностей, загальної і спеціальної освіти, придбаного професійного досвіду, знань, творчого потенціалу, морально-психологічного і фізичного здоров'я, що забезпе­чують можливість приносити дохід.

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) країни є важливим фактором розміщення й розвитку її продуктивних сил. Це поняття, що визначається кількістю, якістю, сполученням природних ресурсів території. Він є важ­ливим фактором розміщення господарської діяльності і населення.

Природні ресурси - це всі ті елементи, властивості або результати функціонування природних систем, які використовуються або можуть бу­ти використані в майбутньому для одержання сировини, палива, енергії, продовольства тощо. Природні умови - це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Однак природні умови значним чином визначають особливості економічної діяльності людини, опосередковано визначають ступінь їх ефективності.

Таким чином, компоненти природи стають природними ресурсами тоді, коли людина залучає їх у процес виробництва як предмет або засіб праці. ПРП є ба­гатокомпонентним. Сучасні дослідники виділяють такі його складові:

• земельні;

• мінерально-сировинні;

• водні;

• лісові;

• фауністичні (мисливсько-рибальські);

• природно-рекреаційні ресурси.

У господарському відношенні можливі для експлуатації природні ре­сурси поділяються на чотири групи:

1) зовнішні - енергія Сонця, гравітаційна енергія;

2) поверхні Землі, що в свою чергу поділяються на ресурси фізичного середовища (поверхні літосфери та гідросфери) та біологічні (назем­ні, водні, грунтові);

3) земних глибин - мінерально-сировинні (металічні, неметалічні);

4) паливно-енергетичні.

За цільовим призначенням природні ресурси поділяються на: матері­альні, пізнавальні, естетичні, рекреаційні тощо.

За рівнем необхідності для життя людини природні ресурси поділя­ються на: вкрай необхідні (повітря, вода, їжа) і відносно байдужі.

Демографічний та трудовий потенціал

Населення країни - чинник її комплексного економічного та соціаль­ного розвитку. Головними характеристиками демографічного потенціалу країни є:

• співвідношення показників природного руху населення, що розгляда­ються послідовно за певний проміжок часу;

• статево-вікова структура населення;

• співвідношення показників механічного руху населення. Основні по­казники руху населення - народжуваність та смертність, механічний притік та відтік відображаються такими сумарними показниками:

• природний приріст населення - визначають як різницю між кількістю народжених та тих, хто помер за певний період часу;

• сальдо міграції - визначають як різницю між кількістю тих, хто при­був до країни, та тих, хто вибув з неї за певний період часу;

• загальне збільшення населення - сума народжених та тих, хто при­був за певний період часу;

• загальне зменшення населення - сума кількості померлих та тих, хто вибув з країни за певний період часу;

• загальна динаміки населення - сума показників загального збіль­шення і зменшення, або природного приросту, та сальдо міграції на­селення країни.

Поряд з абсолютними показниками застосовують відносні показники руху населення у вигляді так званих демографічних коефіцієнтів: кое­фіцієнти народжуваності, смертності, природного приросту і т.д.

Під трудовим потенціалом розуміють систему, шо має просторову і часову орієнтацію, елементами якої виступають трудові ресурси з ура­хуванням усієї сукупності їхніх кількісних та якісних характеристик, за­йнятості й робочих місць.

Кількісно трудовий потенціал визначається демографічними чинника­ми (природним приростом, станом здоров'я, міграційною рухомістю та ін.), потребами суспільного виробництва в робочій силі й відповідно можливос­тями задоволення потреби працездатного населення в робочих місцях.

Якість трудового потенціалу - поняття відносне. Воно характери­зується показниками якості працездатного населення, трудових ресурсів, сукупного працівника або робочої сили. Ці якісні характеристики можуть бути розкриті за допомогою сукупності ознак: демографічних, медико-біологічних, професійно-кваліфікаційних, соціальних, психофізичних,

моральних та ін.

Одним з основних інструментів регулювання використання трудового потенціалу є баланс трудових ресурсів. Його складають за даними ста­тистичного обліку, демографічними розрахунками, даними відділів з ви­користання трудових ресурсів в обласних адміністраціях, міських бюро з працевлаштування та інформації населення.

Аналіз зайнятості населення в Україні показує, що у нас є певні над­лишки працездатного населення, насамперед у малих містах. Наявність

їх посилює можливість виникнення безробіття в умовах проведення ра­дикальної економічної реформи.

Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного ві­ку, які з незалежних від них причин не мають заробітку через відсутність роботи, яка їм підходить, зареєстровані в державній службі зайнятості, справді шукають роботу та здатні приступити до неї.

Виділяють п'ять типів регіональних ринків праці в Україні: • Перший тип має чітко окреслені ознаки браку трудових ресурсів як у промисловому, так і в аграрному секторах економіки і, тим самим, фор­мує екстремальні умови відтворення робочої сили. Його утворюють

поліські, подільські та карпатські області з низьким рівнем індустріаль­ного розвитку: Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франків­ська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька та Чернігівська.

• Другий тип регіональних ринків наближається до першого, проте ознаки депресивності та застійності не досить чітко відстежуються. Для нього характерні дещо нижчі темпи падіння обсягів промислово­го виробництва та більш суттєві зміни в його структурі. До цього типу віднесено ринки праці Вінницької, Київської, Кіровоградської, Львів­ської, Сумської, Полтавської, Черкаської та Чернівецької областей.

• Третій тип ринку праці формують індустріальні області - Дніпро­петровська, Донецька та Луганська - з досить високо-мобільною ро­бочою силою та глибоким кризовим станом усієї сфери прикладання праці через її високу залежність від економічного стану галузей видо­бувної і важкої промисловості.

• Четвертий тип регіональних ринків праці охоплює Запорізьку, Харківську області та м. Київ. Характерними для нього є висока мо­більність робочої сили, достатні пропозиції щодо працевлаштування населення, місткість рийку праці.

• П'ятий тип регіональних ринків праці утворюють причорноморські області - Одеська, Херсонська, Миколаївська та Автономна Республі­ка Крим з високою орієнтацією працездатного населення на різні фор­ми самостійної зайнятості у різних сферах економіки.

Науковий потенціал - це сукупність ресурсів і можливостей сфери науки будь-якої системи (колективу, галузі, міста тощо), яка дає змогу за наявних форм організації та управління ефективно вирішувати гос­подарські завдання. Складовими наукового потенціалу є кадри, кошти, матеріально-технічна база, інформаційне забезпечення. Поняття «на­уковий потенціал» можна застосовувати щодо будь-якої сукупності на­укових організацій (об'єднань у галузях господарства, міністерствах, відомствах), а також галузевих наукових організацій, розташованих на відповідній території. Тому можна говорити про науковий потенціал держави, оскільки вона об'єднує наукові організації різного підпоряд­кування.

Під технологічним парком розуміють науково-виробничий комп­лекс, до якого входять дослідний центр і компактна виробнича зона, що прилягає до нього, де на орендних чи інших умовах розташовані малі наукоємні фірми, які виконують завдання зі створення та впровадження нових розробок, виготовлення сучасного обладнання та приладів. На по­чаток 2005 року в Україні було зареєстровано вісім технопарків, з яких працювало 4.

Під бізнес-інкубатором розуміють інноваційну структуру, головним завданням якої є створення локального сприятливого для діяльності ма­лих ризикових фірм підприємницького середовища. В Україні налічуєть­ся близько 50 бізнес-інкубаторів. Вони, як правило, виникають при реа­лізації програм зарубіжної технічної допомоги Україні або як реакція на власні потреби підприємницьких виробничих мереж.

Під технологічним парком розуміють науково-виробничий комп­лекс, до якого входять дослідний центр і компактна виробнича зона, що прилягає до нього, де на орендних чи інших умовах розташовані малі наукоємні фірми, які виконують завдання зі створення та впровадження нових розробок, виготовлення сучасного обладнання та приладів. На по­чаток 2005 року в Україні було зареєстровано вісім технопарків, з яких працювало 4.

Під бізнес-інкубатором розуміють інноваційну структуру, головним завданням якої є створення локального сприятливого для діяльності ма­лих ризикових фірм підприємницького середовища. В Україні налічуєть­ся близько 50 бізнес-інкубаторів. Вони, як правило, виникають при реа­лізації програм зарубіжної технічної допомоги Україні або як реакція на власні потреби підприємницьких виробничих мереж.

Інформаційний потенціал — наявні обсяги інформаційних ресур­сів, інформаційної техніки і технологій та інших засобів і можливос­тей створювати, збирати, накопичувати, обробляти та використовувати різноманітні форми інформації для задоволення інформаційних потреб суспільства.

До національного інформаційного ресурсу відноситься уся належна Україні інформація, включаючи окремі документи і масиви документів, незалежно від змісту, форми, часу і місця їх створення, форми власності, а також кінцеві результати інтелектуальної, творчої діяльності, зафіксо­вані на будь-яких носіях інформації, доступні для використання особою, суспільством і державою через засоби масової інформації та телекому­нікації, архіви, бібліотеки, музеї, фонди, банки даних, публічні виступи, художньо-виконавську діяльність тощо.

Інформаційний ресурс діє у рамках національного інформаційного простору України, що становлять собою сукупність суб'єктів, відно­син та продуктів інформаційної діяльності, які функціонують у рамках єдиного правового поля для задоволення інформаційних потреб особи, суспільства і держави засобами преси, телебачення, радіомовлення, кни­говидання та аудіовізуальної продукції на магнітних носіях, а також документних фондів бібліотек, архівів, музеїв.

Інформаційні технології - це сукупність методів, виробничих проце­сів та програмно-технічних засобів, які забезпечують збір, зберігання, об­робку, передачу й використання інформації, або, іншими словами, це під­силювачі інтелектуальних можливостей людей і машин, основа розвитку продуктивних сил.

Виробничий потенціал

Спроможність галузей господарства країни виробляти товари та по­слуги для населення та виробництва називають виробничим потенціа­лом. В Україні провідною складовою економічного потенціалу є фізичний капітал та рівень розвитку основних виробничих фондів.

Найбільшим виробничим потенціалом серед сфер-складових господар­ського комплексу в Україні характеризується промисловість, що орієнту­ється як на внутрішній, так і на зовнішній ринки У промисловості створю­ється майже половина національного доходу країни. Вона характеризуєть­ся складною, розвиненою галузевою структурою, представлена потужним паливно-енергетичним і металургійним комплексом, сучасним багатогалу­зевим машинобудуванням, хімічною і нафтохімічною промисловістю, ви­робництвом будівельних матеріалів, легкою, харчовою галузями тощо.

Поступове входження України у світовий економічний простір вияв­ляється в розширенні її економічних, політичних, торгових, фінансово-кредитних, господарських і технологічних зв'язків з іншими країнами світу. За їх допомогою господарство України становить єдину господар­ську систему, яка розвивається на основі суспільного поділу праці.

Займаючи територію менше І % земної кулі, Україна має 5 % природ­них ресурсів світу. Зокрема, її запаси марганцю становлять 80 % його за­пасів у Європі. Проте вона не може повністю задовольнити свої потреби за рахунок власних ресурсів. Україна й надалі імпортуватиме нафту та горючий газ, ліс і лісоматеріали, бавовну, деякі кольорові метали, вовну та іншу продукцію.

У системі міжнародного поділу праці Україна спеціалізується на вироб­ництві машин (літаки, судна, ракетно-космічна техніка, танкобудування), продукції чорної металургії (залізна й марганцева руди, прокат), продук­ції АПК, особливо харчової (цукор, борошно, олія, м'ясо, молоко, овочеві консерви, кондитерські вироби), виробництві хімікатів, цементу.

Україна має висококваліфікований науково-технічний і технологічний потенціали в літакобудуванні. Серед семи розвинених країн світу вона має повний цикл проектування й виробництва літаків. За останні роки випущено три принципово нові моделі літаків - «Ан-70», «Ан-140» та «Ан-32», що вважаються перспективними моделями XXI ст.

Великі можливості для виходу на міжнародний економічний простір має вітчизняна ракетно-космічна галузь. Вже нині реалізуються між­народні програми ракетно-космічного комплексу морського базування «Морський старт» і «Глобалстар», де застосовуватимуться українські ра-кети-носії «Дніпро», «Зеніт» і «Циклон». Здійснюється низка інших між­народних проектів.

Дев'ять суднобудівних заводів України спроможні виконувати замов­лення на будівництво сучасних суден (транспортних, рибопромислових), суден технічного флоту, військових кораблів, а також забезпечити весь комплекс послуг з їх ремонту.

Реалізуються проекти розвитку танкобудування. Україна входить до п'ятірки країн світу із замкненим циклом виробництва цієї складної і ви-сокотехнологічної продукції. За своїми технічними характеристиками українські танки не лише не поступаються передовим світовим анало­гам, а й за багатьма параметрами перевищують їх.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: