9 страница. 3.які дають найбільший валовий приріст ВВП;

3.які дають найбільший валовий приріст ВВП;

4.традиційні, засновані на використанні місцевих ресурсів;

5.екологічно безпечні; 6. всі відповіді вірні.

Тест 22. Структурні зрушення це:

Тест 23. Структурна політика

Тема 10. Програмування та прогнозування національної економіки

Мета теми — дати студентам чітке уявлення про програмування та прогнозування розвитку національної економіки. Визначити поняття програмування та види державних програм (планів) розвитку національної економічної системи. Охарактеризувати їх.

1. Методичні поради до вивчення теми

З даної теми передбачається вивчення таких питань:

1.Прогнозування національної економіки

2. Індикативне планування національної економіки

Питання на самостійне вивчення:

1. Програмування національної економіки: поняття, принципи, етапи проведення.

2. Види державних програм (планів). Державна програма (план) економічного та соціального розвитку України.

3.Переваги та недоліки окремих різновидів державних програм (планів). Зарубіжний досвід програмування національної економіки.

4. Схема проведення процесу прогнозування. Характеристика методів прогнозування національної економіки. Державний прогноз економічного та соціального розвитку України.

Література

1. Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» № 2623-ПІ від 11 липня 2001 р. // Відомості Верховної Ради (ВРР). -2001. -№48.

2. Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» // Урядовий кур'єр. -2000. - 26 квітня.

3. Закон України «Про державні цільові програми» № 1621-IV від 18 бе­резня 2004 р. // Урядовий кур'єр. - 2004. - 21 квітня.

4. Державне регулювання економіки / За заг. ред. І.Р. Михасюка. - Львів: Українські технології, 1999. - 640 с.

5. Дітківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2000. - 209 с.

б. Економічна енциклопедія: У 3-х т. / Відп. ред. С.В. Мочерний. Т. 1. -К.: Академія, 2000. - С. 130, 308, 422.

7. Економічна оцінка державних пріоритетів технологічного розвитку / За ред. Ю.М. Бажала. - К.: Ін-т екон. прогнозує., 2002. - 320 с.

8. Пашута М.Т., Калина А.В. Прогнозування та макроекономічне плану­вання: Нав. посіб. - К.: МАУП, 1998. - 192 с.

Прогноз ( грец. prognosis - передбачення) - науково обґрунтоване су­дження, що дає випереджаючу інформацію про розвиток об'єкта у май­бутньому.

Прогнози національної економіки можуть розроблятися державними та недержавними організаціями; у процесі прогнозування для перевірки реалістичності припущень чи здійснюваності попередньо оголошених цілей можуть проводитися відповідні консультації з організаціями та під­приємствами.

Прогнози економічних явищ і процесів розробляють у вигляді якіс­них характеристик розвитку (загальної характеристики тенденцій і очі­куваного характеру змін, а в найпростішому випадку - твердження про можливість або неможливість настання яких-небудь подій) і кількісних оцінок прогнозованих показників, а також їх величин.

Процес формування прогнозу охоплює наступні етапи:

• формування інформаційної бази прогнозу;

• аналіз об'єкта прогнозу;

• аналіз зовнішнього середовища і його впливу на об'єкт прогнозу­вання;

• визначення прогнозної траєкторії об'єкта;

• прийняття рішень на підставі прогнозної інформації;

• оцінка якості прогнозу.

Існує наступна класифікація прогнозів:

1. За ступенем контролю:

• контрольовані (наприклад, прогноз інвестицій у національну економі­ку є контрольований з боку держави в особі Міністерства економіки);

• неконтрольований (наприклад, прогноз загального обсягу угод на фондовій біржі, у цьому випадку прогнозована величина є лише пе­редбаченням, а прогнозована зміна не підлягає безпосередньому конт­ролю).

2. За масштабом:

• мікропрогноз (окремого підприємства);

• галузевий;

• макропрогноз (національної економіки);

• суперпрогноз (світової економіки).

3. За часом:

• оперативний (до 1 місяця);

• короткостроковий (до 1 року);

• середньостроковий (до 5 років);

• довгостроковий (понад 15 років).

4. За об'єктом прогнозу:

• природних ресурсів;

• трудових ресурсів;

• інвестицій;

• науково-технічний;

• соціальний;

• зайнятості;

• доходів тощо.

5. За кількістю об'єктів:

• одиничний;

• множинний.

6. Залежно від того, прогноз заданий одним числом чи інтервалом:

• точний (наприклад, ВВП становитиме 120 млрд. грн.);

• інтервальний (наприклад, ВВП становитиме 110-130 млрд. грн.).

7. За функціональною ознакою:

• пошуковий - базується на умовному перенесенні на майбутнє тенден­цій розвитку об'єкта, що склалися у минулому та діють нині, абстра­гується від факторів, здатних змінити ці тенденції. Мета пошукового прогнозу - з'ясувати, як розвиватимуться події за збереженням існую­чих тенденцій.

• нормативний - розробляється на основі заданих цілей (нормативів) і передбачає визначення способів і терміну їх досягнення.

8. За варіантами прогнозу:

• песимістичний;

• оптимістичний;

• стриманий (середній).

Державний прогноз економічного і соціального розвитку національ­ної економіки - це система кількісних показників та якісних характерис­тик розвитку макроекономічної ситуації в країні на визначений період, що охоплює формування структури економіки та соціальної інфраструк­тури, обсягів виробництва товарів і послуг та їх споживання, зовнішньо­економічної діяльності.

Прогнозні параметри визначають з урахуванням результатів аналізу економічного і соціального розвитку України за попередній період та припущень щодо зовнішньої економічної ситуації і внутрішньої еконо­мічної політики в перспективі.

Державні прогнози економічного і соціального розвитку національної економіки розробляють на довго-, середньо- і короткострокові періоди в цілому по Україні, а також за регіонами та галузями економіки.

Довгостроковий державний прогноз економічного і соціального розвитку України розробляють на 10-15 років, однак уточнюють кожні п'ять років. У ньому повинні бути такі основні елементи:

• припущення щодо зовнішньої економічної ситуації та внутрішньої економічної політики;

• аналіз економічного і соціального розвитку країни за минулі роки, прогнозні макроекономічні показники (ВВП, рівень інфляції, реальна заробітна плата, рівень безробіття, дефіцит бюджету у відсотках до ВВП, зовнішньоторговельне сальдо, зовнішній борг);

• висновки щодо головних тенденцій розвитку економіки в довготермі­новому періоді.

Середньостроковий прогноз розробляють на п'ять років. Він передбачає:

• припущення щодо зовнішньої економічної ситуації та внутрішньої економічної політики;

• аналіз економічного і соціального розвитку України за попередній пе­ріод, прогнозні макроекономічні показники і пропорції (номінальний та реальний ВВП, структура його виробництва, розподілу й викорис­тання; індекси споживчих та оптових цін у відсотках до попереднього року; реальна та номінальна заробітні плати; рівень безробіття; дохо­ди, видатки та дефіцити бюджету у відсотках до ВВП; найважливіші грошово-кредитні параметри; зовнішньоторговельне сальдо; іноземні інвестиції; сальдо платіжного балансу; структура та обслуговування зовнішнього боргу);

• висновки щодо головних тенденцій розвитку економіки України в середньостроковому періоді.

Такий прогноз економічного і соціального розвитку після схвалення Кабінетом Міністрів України його головних показників є орієнтиром для розробки річного прогнозу та Державної програми економічного і соці­ального розвитку України.

Короткостроковий прогноз економічного і соціального розвитку розробляють щорічно. Це квартальні розрахунки очікуваних змін у динаміці головних макроекономічних показників:

• аналіз зовнішньої економічної ситуації та внутрішньої економічної політики;

• аналіз економічного і соціального розвитку країни за минулий рік, прогнозні оцінки макроекономічних показників та пропорцій (вироб­ництво, розподіл і використання ВВП; ціни та обмінний курс; заробіт­на плата і зайнятість; структура зведеного бюджету, показники бан­ківської та зовнішньоекономічної діяльності), аналіз інституційних перетворень, поведінки суб'єктів економічного процесу (підприємств і домашніх господарств), розвитку регіонів;

• висновки щодо тенденцій розвитку економіки України в короткостро­ковому періоді.

Процес розробки та укладання прогнозів називається прогнозуванням.

Прогнозування - це наукове, обґрунтоване системою встановлених причинно-наслідкових зв'язків і закономірностей виявлення стану та ві­рогідних шляхів розвитку явищ і процесів. Прогнозування передбачає оцінку показників, які характеризують ці явища в майбутньому.

Прогнозування національної економіки поширюється на такі процеси управління, які в момент розробки прогнозу або можливі в досить мало­му діапазоні, або зовсім неможливі, або можливі, але вимагають ураху­вання дій таких факторів, вплив яких не може бути повністю або одно­значно визначено.

Процес розробки та укладання прогнозів називається прогнозуванням.

Прогнозування - це наукове, обґрунтоване системою встановлених причинно-наслідкових зв'язків і закономірностей виявлення стану та ві­рогідних шляхів розвитку явищ і процесів. Прогнозування передбачає оцінку показників, які характеризують ці явища в майбутньому.

Прогнозування національної економіки поширюється на такі процеси управління, які в момент розробки прогнозу або можливі в досить мало­му діапазоні, або зовсім неможливі, або можливі, але вимагають ураху­вання дій таких факторів, вплив яких не може бути повністю або одно­значно визначено.

Роль прогнозування національної економіки виявляється через його функції. При цьому реалізуються такі завдання як:

• теоретико-пізнавальпе - вивчення та аналіз розвитку національної економіки, передбачення змін у майбутньому;

• практичне (управлінське) - можливість прийняття на основі інфор­мації про розвиток об'єкта рішень щодо вдосконалення управління і господарювання.

Можна визначити наступні основні функції процесу прогнозування:

• Науковий аналіз економічних, соціальних, науково-технічних процесів і тенденцій національної економіки - передбачає з'ясування вихідного рівня і найсуттєвіших проблем та факторів торів, виявлення тенденцій і закономірностей, що визначатимуть подальший її розви­ток.

Етапи (стадії) наукового аналізу об'єкта прогнозування наступні:

1. Ретроспекція - дослідження історії розвитку об'єкта прогнозуван­ня для забезпечення його систематизованого опису:

- визначення джерел прогнозної інформації;

- збирання, зберігання й обробка інформації;

- з'ясування й уточнення кількісних та якісних характеристик об'єк­та прогнозування, методів виміру і представлення інформації.

2. Діагноз - визначення нинішнього стану об'єкта прогнозування (на­уковий опис основних характерних ознак):

- аналіз об'єкта прогнозування, що становить основу прогнозної моделі;

- розробка моделі прогнозування;

- вибір адекватного методу прогнозування.

3. Проспекція - розробка самого прогнозу (за даними діагнозу скла­дається прогноз розвитку національної економіки):

- верифікація (оцінка достовірності, точності та обгрунтованості прогнозу);

- синтез (систематизація окремих прогнозів);

- оцінка повноти інформації, уточнення;

- коригування прогнозної моделі відповідно до нової інформації, що надходить.

• Оцінка об'єкта прогнозування на основі обраних альтернатив - реалізація принципу багатоваріантності розвитку національної еконо­міки та її підсистем: розробка кількох варіантів майбутнього розвитку, їхній аналіз і порівняння за певними критеріями (мінімізація витрат, мак-симізація результату, часовий критерій, політичні, зовнішньоекономічні фактори тощо). Для оцінки враховуються два аспекти: детермінованості (обмеженості) й невизначеності (ймовірного розвитку в разі можливої дії невідомих факторів).

• Підготовка рекомендацій для прийняття адекватних управ­лінських рішень - формування макроекономічного прогнозу передбачає розробку відповідних рекомендацій і пропозицій щодо набору і харак­теру конкретних заходів державного впливу (обгрунтування напрямків соціально-економічного розвитку, форм, методів та інструментів держав­ного регулювання економіки для урядових структур).

• Оцінка можливих наслідків прийнятих рішень - запропоно­вані рекомендації мають супроводжуватися передбаченнями результатів майбутнього державного втручання (невтручання) в економічне життя суспільства.

Для виконання зазначених функцій соціально-економічне прогнозу­вання повинно грунтуватися на певних принципах, а саме: наукової об­грунтованості, системності, адекватності, багатоваріантності, цілеспря­мованості та ефективності.

Принцип наукової обґрунтованості - передбачає, що прогнозування базується на системних знаннях про закономірності розвитку економіки; враховує реалії економічного, політичного і соціального життя країни, вітчизняний та світовий досвід, а також використовує систему наукових методик і методів.

Принцип системності - розглядає національну економіку, з одного боку, як єдиний об'єкт, а з іншого - як сукупність самостійних напрямків (блоків) прогнозування.

Принцип адекватності — означає, що прогноз як теоретична модель (узагальнення) має достатньо повно і точно відображати реальні процеси національної економіки.

Принцип багатоваріантності (альтернативності) — передбачає розробку не одного, а кількох (мінімум двох) варіантів майбутнього роз­витку національної економіки, оскільки хоч її розвиток і детермінований конкретними умовами чи певними закономірностями, але відбувається за різними траєкторіями. Останнє зумовлене дією факторів, які впливають на функціонування народного господарства, їх інтенсивністю, можливіс­тю виникнення інших чинників та умов у майбутньому.

Принцип цілеспрямованості - прогнозування розвитку конкретного об'єкта (національна економіка в цілому чи окремий її елемент) і визначен­ня народногосподарських завдань. Цілі прогнозування визначаються сус­пільними потребами, породженими певними соціально-економічними, по­літичними, демографічними, науково-технічними та іншими факторами.

Принцип ефективності (рентабельності) - визначення вартості аналітичної підготовки прогнозу та його результативності, врівноважен­ня економії з ефективністю, якості зі своєчасністю. Прогноз має бути точ­ним, повним і реальним. Важливим його правилом є мінімізація вхідних даних за їх аналітичної значимості та максимізація вихідних даних.

При цьому розрізняють індивідуальні та колективні експертні оцінки.

Індивідуальні інтуїтивні методи проводяться на основі збору інфор­мації від окремих спеціалістів.

До складу індивідуальних експертних оцінок входять: анкетний, ін­терв'ю, аналітичний метод, метод написання сценарію, метод прогнозу­вання цілі розвитку об'єкта «дерева цілей».

Анкетний метод передбачає опитування експертів за допомогою спе­ціально складеного переліку питань щодо майбутнього розвитку об'єкта прогнозування (анкети).

Метод інтерв 'ю - коли експерт безпосередньо опитує спеціалістів.

Аналітичний метод ~ здійснюється на основі логічного аналізу си­туації, що склалася, і передбачає підготовку аналітичних доповідних за­писок.

Метод написання сценарію - базується на визначенні логіки роз­витку процесу чи явища, виходячи із конкретної ситуації (побудова алго­ритму вирішення проблеми).

Прогнозування цілі розвитку об'єкта (побудова «дерева цілей») -використовується для аналізу та прогнозування систем, об'єктів, проце­сів, у яких можна виділити кілька структурних чи ієрархічних рівнів (А, Б, В тощо) Базується на послідовному виділенні дрібніших компонентів системи на нижчих рівнях.

Методи колективної експертної оцінки - розробка прогнозу на основі колективного обговорення проблеми, обробки матеріалів опиту­вання експертів, узгодження й узагальнення їхніх суджень щодо майбут­нього розвитку об'єкта.

Колективні експертні оцінки включають у себе такі методи: метод «комісій», колективної генерації ідей «мозкової атаки», «Дельфі», ма­тричний.

Метод «комісій» - обговорення актуальної проблеми групою спеціа­лістів і складання прогнозу за результатами обговорення.

Матричний метод передбачає опитування експертів, спеціальну об­робку отриманої інформації і складання експертної матриці - таблиці, у якій по горизонталі зазначені напрямки дослідження (запитання для екс­пертів), по вертикалі - експерти. На перетині рядків і стовпчиків відобра­жені міркування спеціаліста з конкретного питання.

«Мозкова атака» - активний, творчий процес обговорення конкрет­ної актуальної проблеми групою висококваліфікованих спеціалістів і оперативне вироблення продуктивних рішень.

Формалізовані методи прогнозування. Формалізовані методи про­гнозування базуються на аналітичних сітках, що містять рівняння, які репрезентують і сукупний попит, і сукупну пропозицію. Застосовуючи техніку сучасної економетрії, кожне рівняння «припасовують» до да­них, щоб отримати параметричні оцінки (такі як гранична схильність до споживання, зростання потенційного ВНП, рівняння попиту на гроші тощо).

Формалізовані методи прогнозування - складання прогнозу на осно­ві використання математичних формул та економіко-математичних моде­лей для визначення кількісних параметрів.

До групи формалізованих методів входять методи прогнозної екс­траполяції та економіко-математичне моделювання.

Методи прогнозної екстраполяції - вивчення попереднього і сучас­ного стану розвитку об'єкта і перенесення закономірностей минулого і сучасного розвитку на майбутнє.

Метод екстраполяції- один з основних у прогнозуванні економіки. Він передбачає, що на основі статистичних даних досліджуються законо­мірності й тенденції економічних явищ. Цей метод грунтується на при­пущенні, що незмінні фактори при розвитку даного явища в минулому будуть діяти й у майбутньому. При формуванні прогнозу з допомогою екстраполяції виходять з тенденцій зміни тих чи інших кількісних харак­теристик об'єкта. Екстраполюються оціночні, функціональні, системні та структурні характеристики. Екстраполяційні методи є найбільш по­ширеними й розробленими.

Поширеним методом прогнозування є моделювання.

Економіко-математичне моделювання - спосіб прогнозування, що передбачає конструювання моделі (зразка) реального процесу чи явища, які мають відбутися у майбутньому.

Засобом вивчення закономірностей розвитку економіки та соціальних процесів є економіко-математична модель.

Економіко-математична модель - система формалізованих співвід­ношень, які описують основні взаємозв'язки елементів, що утворюють економічну систему.

Система економіко-математичних моделей економетричного типу служить для опису відносно складних процесів економічного чи соці­ального характеру. Економетричне моделювання ґрунтується на оброб­ці статистичної інформації ретроспективного характеру, оцінці окремих змінних величин і їх параметрів.

Економіко-математичні моделі можна класифікувати залежно від різ­них ознак.. Класифікація економіко-математичних моделей економічного і соціального прогнозування

Вибір моделей прогнозування макроекономічних показників залежить від критеріїв оптимізації й отримання найкращих бажаних результатів. Моделі можуть бути представлені у вигляді не тільки математичних фор­мул, а й діаграм, графіків, макетів.

Практично в усіх країнах з ринковою економікою здійснюється роз­робка державних програм.

За сучасних умов держава виступає ініціатором і організатором стра­тегічного науково-технічного програмування, розробки та втілення середньострокових і довгострокових програм розвитку галузей, що визна­чають науково-технічний прогрес, упровадження нових технологій.

Державна національна програма, розроблена на основі довгостроко­вих економічних прогнозів, охоплює найважливіші макроекономічні про­порції. Вона має інформаційно-орієнтований характер, даючи змогу під­приємствам нормально функціонувати в системі народногосподарських пріоритетів у виробництві продукції, технічному розвитку, структурній перебудові господарства.

У Державній програмі відображаються.

• аналіз сучасного стану національної економіки;

• цілі та завдання розвитку;

• макроекономічні показники та пропорції, яких бажано досягти;

• заходи, пов'язані з удосконаленням фінансово-грошової системи, бан­ківської діяльності;

• основні напрями розвитку галузей економіки та її структурної пере­будови;

• науково-технічна діяльність, соціальний розвиток, доходи населення та рівень життя, який має встановитися в результаті виконання намі­ченої програми;

• загальні риси кон'юнктури внутрішнього та зовнішнього ринків;

• заходи щодо поліпшення зовнішньоекономічної діяльності, реформу­вання відносин власності;

• заходи щодо охорони навколишнього середовища;

• основні напрями розвитку регіонів;

• форми й засоби державного регулювання економіки.

Програма - це інструкція, принцип, орієнтир руху, а не операційна розкладка діяльності економічних агентів.

Економічна програма - це система взаємопов'язаних і узгоджених заходів, план дій, спрямовані на досягнення єдиної мети, розв'язання од­нієї проблеми.

Державні цільові програми є обов'язковими як для звичайних агентів ринку, так і для державних органів управління.

Загалом програми поділяються на:

• національні;

• державні (міждержавні) (розробляються на довгострокову перспекти­ву (10-15 років); середньострокову перспективу від 3 до 5 років; та на наступний рік);

• галузеві (міжгалузеві);

• регіональні (відображають основні показники розвитку економіки ре­гіону, враховують показники роботи підприємств, розташованих на відповідній території незалежно від форм власності);

• цільові комплексні програми;

• надзвичайні (розробляються в критичних ситуаціях - стихійного ли­ха, в умовах кризи, масового безробіття, загрозливої інфляції. Вони, як правило, є короткостроковими, при їх реалізації вагоме місце за­ймають засоби адміністративного регулювання).

За характером дії програми поділяються на:

• спеціальні програми розвитку окремих галузей, секторів або райо­нів (Державна програма розвитку вугільної промисловості України, Програма розвитку транспортного комплексу України, Державна на­ціональна програма "Освіта, Україна XXI ст.);

• програми, що стосуються загальнонаціональних проблем (Державна програма зайнятості населення, Державна програма захисту населення);

• програми діяльності державних економічних органів (Державна прог­рама приватизації, Програма дій Уряду, Державна програма підтрим­ки підприємництва, Державна програма приватизації тощо);

• програми досягнення економічної рівноваги - програми стабілізації (Програма надзвичайних заходів стабілізації економіки України та ви­ходу її з кризового стану);

• фінансові програми (Програма боротьби з інфляцією);

• регіональні програми, що передбачають освоєння нових районів, при­родних багатств, перетворення економіки вже сформованих районів (Програма розвитку Карпатського регіону на 1994-2000 та ін).

За рівнем порушуваних проблем розрізняють такі програми:

• широкомасштабні комплексні програми (Комплексна програма НТП в національній економіці, програма вирішення найважливіших соціаль­них потреб);

• програми соціально-економічного розвитку (житлова програма);

• вузькі науково-технічні програми.

Вивчення конкретних програм свідчить, що є суттєві відмінності у формах виконання їх втілення. Ці відмінності залежать від масштабу і сфери дії програм, ступеня залучення державного і приватного секторів, характеру економічних та адміністративно-правових зв'язків.

Щодо економічних програм України, то їх основними структурни­ми елементами є докорінна перебудова відносин економічної власності, створення стабільних та ефективних стимулів до праці, структурна пере­будова народного господарства, аграрна реформа і створення ефективно­го продовольчого комплексу з метою забезпечення продовольчої безпеки, зовнішньоекономічна діяльність, соціальна політика та ін.

Істотним недоліком практики державного програмування в Україні була надмірна кількість програм за недостатнього їх фінансування.

Програмування (нім. programmien - складати програму) - одна з форм регулювання економіки.

Суть програмування полягає в аналізі стану національної економіки, виявленні проблем, які не можуть вирішити ринкові механізми, розробці та реалізації окремих економічних програм.

Програмування може бути успішним лише за умов дотримання цен­тралізованого підходу до розробки, управління та реалізації масштабних народногосподарських програм.

Головним завданням програмування є підтримка економічної рів­новаги, вплив на якісне перетворення економіки, стимулювання її роз­витку.

Мета державного програмування - досягнення прийнятного для держави варіанта розвитку національної економіки.

Особливе місце в системі державних програм посідають цільові комплексні програми.

На відміну від інших державних програм, цільова комплексна прог­рама - це директивний, адресний документ, в якому визначено за ресур­сами, виконавцями й термінами здійснення комплекс економічних, техніко-економічних, науково-дослідних, техніко-виробничих, організацій­но-господарських заходів. В ній беруть участь міністерства, господарські органи та регіони, що дає змогу спільними зусиллями розв'язувати на­родногосподарські проблеми.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: