Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Навчальний матеріал. Прочитайте і законспектуйте основні положення




Прочитайте і законспектуйте основні положення. Зверніть особливу увагу на пояснення змісту опорних понять, на імена філософів, представників естетичної думки античної доби. Випишіть назви філософсько-естетичних творів доби античності, проаналізуйте основні естетичні ідеї, викладені в творах.

Становлення перших естетичних ідей в античну добу відбувалося в контексті натурфілософії, націленої на дослідження природного середовища, пошук природних першоелементів, закладених в основу будови природного Космосу. Намагання виявити закономірності будови Космосу були основою розробки загальнофілософських уявлень про красу, гармонію, міру, пропорцію, симетрію. Разом із тим в філософії Геракліта, Піфагора, Сократа, Платона, Арістотеля містився аналіз людських почуттів, спроби класифікації рис характеру, темпераментів, пошук протилежних почуттів. Засновуючись на міркуваннях щодо природи людських почуттів, давні філософи намагалися диференціювати почуття прекрасного чи потворного, трагічного чи комічного. Антична філософія історично була представлена у вигляді численних шкіл, що існували впродовж віків, починаючи від доби грецької античності до часів руйнування Римської імперії. Філософську думку греко-римської античності уособлювали також і окремі філософи, видатні мислителі. Відтак кожна школа або кожен окремий філософ опрацьовували власні філософські концепції, а разом із ними пропонували і певні естетичні ідеї. Слід зробити висновок, що філософсько-естетична думка доби античності не була однорідною, а навпаки, була відмічена значними суперчностями та ідейними розбіжностями.

Піфагорійська школа. Перші спроби використовувати числові абстракції як основу для осмислення естетичних явищ здійснили піфагорійці, представники філософськоі школи, заснованоі філософом та математиком Піфагором у VI ст. до н.е. Піфагор ототожнював поняття гармонії, досконалості, краси, а основою гармонії вважав число. Космос, на думку Піфагора був живим втіленням числової гармонії та числової краси. І навпаки, числові пропорції були тим засобом, за допомогою якого можна було наочно представити прекрасний Космос, дослідити пропорцію та симетрію як виміри будови Космосу. Серед видів мистецтва вищим носієм космічно-числової гармонії вважалася музика. Підкреслювалася чуттєва природа музичного мистецтва, зв’язок її зі слуховим сприйняттям людини. Піфагор зробив багато корисного для розробки проблем музичної естетики. Музика в його розумінні поставала носієм душевної та сердечної рівноваги, засобом набуття душевного спокою. Важливе місце у філософських поглядах Піфагора займало вчення про безсмертя душі і можливості її втілюватися в будь-яке тіло (метемпсихоз). Однак для «переселення» душі людині, на його думку, треба пройти через духовне очищення (катарсис), вищою формою якого є розумове оволодіння музично-числовою структурою Космосу.

Сократ.Починаючи з У-го століття до н.е. на зміну космологічним уявленням як головним щодо естетичної проблематики (уявлення про Космос як втілення краси, гармонії міри) приходять питання антропологічного спрямування. Ці питання націлені на вивчення людини, закономірностей людського пізнання, моралі, життєвої мудрості, необхідності накопичення знань. На тлі антропологічної проблематики виникає потреба знайти засадничі теоретичні принципи, котрі допомагали б переосмислити уявлення про красу як феномен, повۥязаний не тільки зі світом речей, але й людиною, з людським життям, людським розумом та почуттями. На новій теоретичні основі слід було по-новому систематизувати вже існуючі на той час естетичні ідеї та створити нові. Особливе місце тут належить філософу Сократу (470— 399 р. до н.е.).

Прекрасне, на думку Сократа це те, що, по-перше, корисно, а по-друге, те, що має сенс по відношенню до людини, до її практичного життя. Тим самим Сократ заклав основи підходу до прекрасного як до утилітарного, тобто як до корисного. Сократ вважав, що прекрасною є та річ, що повністю відповідає своєму практичному призначенню. Наприклад, оздоблений зовнішньо бойовий щит є прекрасним з точки зору зовнішньої краси. Але якщо такий щит не захищає свого власника в бою, тобто не відповідає прямому призначенню, то він не є прекрасним. Побутова річ, скажімо, простий кошик, який слугує господарям і добре виконує свої функції, є прекрасним. У своїй теорії Сократ особливе місце відводив прекрасному в людині. Гармонія духовних і фізичних сил в людині є прекрасною. Завданням мистецтва є втілення духовної та фізичної краси людини в їх єдності. Сократ намагався прояснити звۥязок між прекрасним і корисним. Для цього він використовував одне з найголовніших понять античної естетики, поняття калокагатії. Даний термін можна перекласти як «прекрасно-добре». Давньогрецьке поняття калокагатії вказує на добро, моральність як суттєву складову людської краси в її духовному вимірі. Згодом поняття калокагатії трансформувалося в сферу вихованості людини.

Після Сократа поширеною серед грецьких філософів стала думка, що калокагатія як стан гармонії зовнішього, фізичного і внутрішнього, духовного має стати нормою людського життя, визначати людське існування в його вищому призначенні. Якщо людина в своєму житті не спроможна досягти подібної гармонії, та їй слід принаймні тяжіти до такого стану через самовдосконалення, через розумове усвідомлення глибокої едності краси і добра, естетичного й етичного. Мистецьким втіленням образів, досконалих як фізично, так і духовно стали скульптурні зображення богів роботи давньогрецьких скульпторів Мирона, Поліклета, Фідія.

Платон(427—347 р. до н.е.). Естетична спадщина цього давньогрецького філософа пов’язана із дослідженням питань прекрасного, мистецтва, художньої творчості. Особливу увагу філософ приділяв вивченню мистецтва. Платон чітко розумів, що вплив мистецтва на людину є потужним, але суперечливим. Під впливом мистецтва формуються як позитивні, так і негативні риси людського характеру. Від цієї думки бере початок подвійне ставлення філософа до мистецтва: визнаючи виховний вплив мистецтва, Платон у своїх філософських творах указував на ті види мистецтва, котрим можна дозволити існування в суспільному житті міста-полісу. В ідеальному місті-полісі, проект якого Платон запропонував в роботі «Держава» для робітників-селян дозволялись тільки хоровий спів і колективні танці в часи відпочинку. Крім роздумів про мистецтво в роботах Платона містяться думки про тимчасову земну красу, про необхідність пошуків абсолютно прекрасного як вічного, незмінного. Одним із перших давньогрецьких філософів Платон припинив пошуки прекрасного в мінливому світі речей і визначив прекрасне як вічну ідею, що вказує людині шлях до морального вдосконалення. Визначення прекрасного у Платона візьме до уваги християнська естетика. Платон також наголосив на тому, що абсолютну красу створив Бог, а окремі предмети, в тому числі й твори мистецтва є лише блідими, недосконалими копіями універсальної божественної краси.

Аристотель(384—322 р. до н. э).Теоретичну спадщину Аристотеля складають роботи «Поетика», «Риторика», «Політика», «Метафізика», «Етика». У цих роботах задіяне широке коло естетичних проблем, порушений комплекс мистецтвознавчих проблем, опрацьовані поняття мистецтва, виду мистецтва, катарсису. Крім того в роботі «Поетика» отримали подальше теоретичне опрацювання питання прекрасного, мимезису, катарсису, розроблені питання піднесеного, трагічного, комічного. Естетичні ідеї, викладені Аристотелем у роботі «Поетика» на довгий час визначили теоретичну основу розвитку європейської естетики класичної доби.

У поглядах Арістотеля можна прослідкувати характерне для античної філософської думки захоплення Космосом, Космічним Розумом як вічними взірцями прекрасного, носіями гармонії, порядку, досконалості. Космос у Аристотеля часто постає у вигляді прекрасного художнього творіння. Мистецтво Аристотель розглядає, з одного боку, як відображення Космічної краси, а з іншого, як людську діяльність наслідування, мімезис. Від інших видів наслідування мистецтво відрізняється предметом наслідування. Аристотель вважав, що, на відміну від історії, яка наслідує тому, що було, мистецтво наслідує тому, що могло б бути. Тим самим в структуру мистецької діяльності, крім пасивного наслідування космічним взірцям прекрасного, Аристотель увів моменти творчої уяви, активність людської фантазії. Мистецьке наслідування має бути досконалим за якістю виконання. Завдяки цьому зауваженню Аристотелем був зроблений наголос на значущості мистецтва як досконалої праці, техніки створення прекрасних речей. В основу мистецтва як виду діяльності людини покладені, по-перше, розумові знання законів мистецької праці, а по-друге, навички практичної роботи. Важливим поняттям, застосованим Аристотелем до естетичного аналізу мистецтва, було поняття катарсису. Катарсис з точки зору Аристотеля є специфічним видом духовної насолоди, що виникає як наслідок сприйняття твору мистецтва. Розробка питань катарсису здійснювалася Аристотелем в контексті його теорії трагедії, в якій поняття катарсису вказувало на морально-психологічний та виховний вплив трагедійної вистави на глядача.







Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2020 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных