ОСОБЛИВОСТІ ВТІЛЕННЯ В УКРАЇНІ КОНЦЕПЦІЇ «НАВЧАННЯ ВПРОДОВЖ ЖИТТЯ».

Усвідомлення важливості навчання впродовж життя є характерною рисою більшості сучасних розвинених національних систем вищої освіти. Перехід України до масової вищої освіти спонукав навчальні заклади до активного просування таких програм, що спочатку відповідало суспільній потребі в підготовці кадрів нових професій для інфраструктури ринкової економіки, а згодом стало підґрунтям налагодження процесу неперервного навчання в умовах швидкого старіння знань.

У сучасних умовах післядипломна освіта включає:

1) перепідготовку – отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду;

2) спеціалізацію – набуття особою здатностей виконувати окремі завдання та обов’язки, які мають особливості, в межах спеціальності;

3) підвищення кваліфікації – набуття особою здатностей виконувати додаткові завдання та обов’язки в межах спеціальності;

4) стажування – набуття особою досвіду виконання завдань та обов’язків певної спеціальності.

Практично поширеними формами післядипломної освіти є аспірантура та докторантура, які реально не набули ознак третього циклу вищої освіти.

В усіх відомих проектах нової редакції Закону України «Про вищу освіту» передбачається трансформація існуючої структури післядипломної освіти: перетворення аспірантури в третій цикл вищої освіти та заміна перепідготовки здобуттям другої вищої освіти.

Програми перепідготовки більшості визнаних старих і нових університетів забезпечують якісну другу вищу освіту з урахуванням високої мотивації слухачів.

Спеціалізація є традиційною в системі медичної освіти і порівняно мало розповсюджена в інших галузях. Підвищення кваліфікації найчастіше є малоефективним виконанням формальних професійних вимог до працівників окремих галузей, за винятком системно організованого Державною службою зайнятості навчання безробітних. Стажування досить часто підмінюється його імітацією.

Одним з наріжних каменів Болонського процесу є розвиток гнучких траєкторій навчання як запоруки спроможності випускника знайти своє місце на ринку праці. В Україні гнучкі траєкторії навчання є порівняно новим явищем, яке виникло разом із запровадженням ступеневої системи освіти в 90-х роках ХХ ст. Вітчизняним феноменом вищої освіти, який дозволяє частково подолати нормативні бар’єри до побудови персональної гнучкої освітньої траєкторії, є наявність специфічних категорій підготовки. Близько двадцяти спеціальностей міждисциплінарного характеру можна здобувати за рівнями спеціаліста та магістра на основі будь-якого бакалаврату. Випускники таких освітніх програм краще відповідають вимогам ринку праці і мають більшу адаптованість до змін, що мотивує найбільш динамічні вищі навчальні заклади до розвитку цих програм. Цікавою є та обставина, що до половини студентів таких програм навчаються в приватних університетах (на тлі того, що питома вага студентів цих закладів ледве перевищує 10% від загалу).

Поступово відбувається процес розширення переліку специфічних категорій підготовки, що

відбиває об’єктивну необхідність у розвитку міждисциплінарних освітніх програм другого циклу. Проте, системне розуміння перспективності цієї сфери для сучасного міжнародного розподілу праці в Україні не сформовано. Гнучкі траєкторії навчання передбачають можливість його переривання для набуття практичного досвіду, «включеного навчання» за кордоном та акумулювання коштів для завершення освіти. На жаль, вітчизняна освітня практика є нелояльною до таких обставин: студентів, які навчаються за бюджетні кошти, позбавляють державного фінансування, а юнаки втрачають відстрочку від призову на військову службу.

В Україні досі відсутня практика визнання компетенцій та навичок, які набуті в практичній діяльності за межами традиційної системи вищої освіти.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: