Назвіть систему принципів навчання.

Система принципів – це функціональна система, спрямована на одержання корисного результату, який має виховний і розвиваючий ефект.

Кожен компонент такої системи робить свій внесок у досягнення загального результату. Взаємозв’язок компонентів такої системи виражено терміном взаємодія. Саме необхідність взаємодії обмежує ступінь свободи у виявленні кожного окремого принципу (тобто межі його дії), з одного боку, і специфіку його функціонування (внутрішню організацію, способи зовнішнього виявлення тощо) – з іншого.

Система принципів володіє також властивістю цілісно відображати навчальний процес і тому відкриває можливість комплексного підходу до його вдосконалення, під час якого зміни окремих компонентів так чи інакше відображають інші компоненти й загальні характеристики процесу.

Важливо звернути увагу на те, що в системі має бути центральний, системоутворювальний принцип, яким, на основі сучасної концепції навчання, є:

- Принцип розвиваючого і виховного навчання. Змістом провідного принципу є регулювання зв’язку й взаємодії між оволодінням знаннями, способами діяльності й розвитком, між описово-фактологічним і оцінно-аналітичним аспектами навчання, між долученням до цінностей соціуму, адаптацією його в суспільство й індивідуалізацією, збереженням і розвитком унікальності, неповторності особистості.

- Принципом соціокультурної та природної зумовленості навчання історично сформульовано у двох принципах: культуродоцільності й природодоцільності. Традиційно (Я.А. Коменський, Ж.-Ж. Руссо, І.Г. Песталоцці, І.Я. Франко, К.Д. Ушинський) ці принципи містили вимогу організовувати освіту в поєднанні з природою, внутрішньою організацією, задатками людини, а також із законами природного й соціального середовища.

- Принцип фундаментальності освіти та її професійної спрямованості. Він вимагає правильного співвіднесення орієнтації на широку ерудицію й вузьку спеціалізацію, фундаментальність і технологічність у процесі підготовки та в результатах навчання, успішного загального розвитку й розвитку спеціальних професійних здібностей особистості.

Усі інші принципи є похідними від цих провідних, конкретизують їх, розкривають умови їхнього втілення: принцип соціокультурної відповідності; принцип науковості й зв’язку теорії з практикою; принцип систематичності й послідовності.

Принципи, які характеризують внутрішні умови продуктивного оволодіння знаннями:

- свідомості й активності тих, кого навчають;

- наочності (комплексності);

- доступності, міцності;

- створення позитивної мотивації й сприятливого емоційного клімату навчання.

10. Розкрийте зміст основних принципів навчання.

Суть будь-якого принципу в тому, що це рекомендація, орієнтир у способах досягнення міри, гармонії, продуктивної взаємодії в поєднанні протилежних сторін, основ, тенденцій педагогічного процесу. Нижче подається короткий зміст основних принципів навчання.

Принцип розвиваючого і виховного навчання. Регулювання зв’язку й взаємодії між оволодінням знаннями, способами діяльності й розвитком, між описово-фактологічним і оцінно-аналітичним аспектами навчання, між долученням до цінностей соціуму, адаптацією його в суспільство й індивідуалізацією, збереженням і розвитком унікальності, неповторності особистості.

Для системи професійної освіти другим важливим принципом, який реалізує мету, є принцип фундаментальності освіти та її професійної спрямованості. Він вимагає правильного співвіднесення орієнтації на широку ерудицію й вузьку спеціалізацію, фундаментальність і технологічність у процесі підготовки та в результатах навчання, успішного загального розвитку й розвитку спеціальних професійних здібностей особистості.

Принцип соціокультурної відповідності історично сформульовано у двох принципах: культуродоцільності й природодоцільності. Традиційно (Я.А. Коменський, Ж.-Ж. Руссо, І.Г. Песталоцці, І.Я. Франко, К.Д. Ушинський) ці принципи містили вимогу організовувати освіту в поєднанні з природою, внутрішньою організацією, задатками людини, а також із законами природного й соціального середовища.

Правомірно говорити про єдиний принцип – це принцип науковості й зв’язку теорії з практикою (теорія є розвинутим і оформленим науковим знанням, яке обслуговує практику). Цей принцип потребує, щоб усі знання подавали в сучасному, доступному трактуванні, щоб, по змозі, предметом вивчення були історія науки, сучасна теорія, наукові прогнози, особливо про можливі шляхи й умови досягнення балансу між природою і людиною, а також гармонії всередині людського співтовариства. Сучасне наукове знання має постати перед молодою людиною структурно цілісним, а не розчленованим на факти, ідеї, теорії, методики дослідження, наслідки й способи застосування.

Принцип систематичності й послідовності з традиційного погляду містить дуже важливу вимогу логічності, послідовності й наступності, коли кожне наступне знання або вміння базується на попередньому й продовжує його. Таке розуміння цього принципу залишається актуальним. Однак необхідно підкреслити, що в розумінні принципу систематичності останніми роками відбулися вагомі зміни. Систематичність тепер розуміють не лише як послідовність і наступність, а й як системність, як відображення у свідомості не тільки поняття або навіть закону, а й теорії (Л.Я. Зоріна) та цілісної наукової картини світу. При цьому особливо важливо зрозуміти, як поєднуються елемент і система, частина і ціле, окреме й загальне.

Принципи, які характеризують внутрішні умови продуктивного оволодіння знаннями: свідомості й активності тих, кого навчають; наочності (комплексності); доступності, міцності; створення позитивної мотивації й сприятливого емоційного клімату навчання.

Принцип свідомості й активності у навчанні виражає суть діяльнісної концепції: студента неможливо навчити, якщо він не захоче навчитися сам. Оволодіння знанням і розвиток відбуваються лише у власній активній діяльності, у цілеспрямованих зусиллях щодо одержання запланованого результату. Свідомість, звичайно, супроводжує цілеспрямовану активність й означає розуміння цілей, мотивоване прагнення до їх досягнення.

Зміст принципу наочності в сучасному його розумінні визначає логіку пізнання від чуттєво-наочного до абстрактно-логічного, від наочності чуттєво-конкретної (об’єкти в натурі, малюнки, макети та ін.) до наочності абстрактної і символічної (схеми, таблиці, діаграми, графіки). Наочність пов’язана з роботою органів чуття (аналізаторів), зорових, слухових, тактильних тощо.

У «золотому правилі», яке сформулював ще Я.А. Коменський, сказано: усе видиме – зору, усе почуте – слуху, сприйняте нюхом – нюхові, чуттєве – дотикові, тобто йдеться про залучення до процесу пізнання якомога більшої кількості рецепторів.

Принцип доступності вимагає певного рівня труднощів, який долають за допомогою педагога в процесі раціонально організованої діяльності в зоні найближчого розвитку студента. Цей принцип у контексті ідей розвиваючого навчання регулює співвідношення популярності, зрозумілості з пізнавальними труднощами, які не виходять за межі зони найближчого розвитку, і визначає рівень труднощів, доцільний у навчанні.

Традиційний принцип міцності не втратив своєї актуальності й нині. Проте пріоритетним тепер є не багаторазове повторення того самого тексту, а повторення варіативне, у різноманітних ситуаціях, що вимагає актуалізації й використання вивченого, застосування його на практиці.

Важливим є принцип позитивної мотивації й сприятливого емоційного клімату навчання, який вимагаєстимулювання внутрішніх мотивів навчання: інтересів, потреб, прагнення до пізнання, захопленості процесом і результатами навчання.

Залишається актуальним принцип поєднання індивідуальних і колективних форм навчання. Кожна з цих форм має свій потенціал розвитку, але кожна має також вагомі обмеження. Повна індивідуалізація навчання нераціональна з багатьох поглядів, але насамперед – вона позбавляє учня розмаїтості спілкування, можливості навчитися вести спільну діяльність і жити в колективі.

11. Охарактеризуйте основні шляхи реалізації принципів наочності навчання.

Протягом індивід. розвитку послідовно розвиваються три види мис­лення: наочно-дійове, наочно-образне і абст­ракт­но-теоретичне. У процесі навчання всі види мислення розвиваються у тісній взаємодії. Абстрактне мислення неможливе без наочного.

Зміст принципу наочності в сучасному його розумінні визначає логіку пізнання від чуттєво-наочного до абстрактно-логічного, від наочності чуттєво-конкретної (об’єкти в натурі, малюнки, макети та ін.) до наочності абстрактної і символічної (схеми, таблиці, діаграми, графіки). Наочність пов’язана з роботою органів чуття (аналізаторів), зорових, слухових, тактильних тощо.

У «золотому правилі», яке сформулював ще Я.А. Коменський, сказано: усе видиме – зору, усе почуте – слуху, сприйняте нюхом – нюхові, чуттєве – дотикові, тобто йдеться про залучення до процесу пізнання якомога більшої кількості рецепторів.

Основні вимоги до навчання, які передбачає принцип наочності:

– навчання на конкретних образах, які безпосередньо сприймаються учнями;

– спрямовувати сприймання учнів на найістотніші ознаки і особливості предметів;

– ств. тенденції до уявлення реальних предметів, явищ навколишньої дійсності;

– звертати увагу учнів на внутр. суть зображень;

– від уявлень, конкретних образів підводити учнів до осмисл., пізнання внутр. сутності явищ;

– забезп. оптимальне співвідношення конк­рет­но­го і абстрактного;

– раціонально поєднувати всі засоби навчання, забезпеч. розвиток образного мислення учнів.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: