Партійне керівництво УРСР у 60-х - 80-х роках.

Петро Юхимович Шелест (1908-1996)

Народився на Харківщині. У 1935 р. закінчив Маріупольський металургійний інститут і працював на заводах Маріуполя й Харкова, а в 1948-1954 рр. — директором на заводах у Ленінграді та Києві. З 1954 р. — на партійній роботі.

У 1953 р. пленум ЦК КПУ увільнив від обов’язків першого секретаря ЦК КПУ М. Підгорного. На цю посаду призначили П. Шелеста, який фактично був ставлеником М. Хрущова. На початковому етапі підтримував реформи М. Хрущова. Утім пізніше брав участь в усуненні М. Хрущова від влади.

З одного боку, він типовий представник командно-адміністративної системи, вихований на ідеях марксизму-ленінізму, вірив у можливості побудови комуністичного суспільства. За його перебування на посаді першого секретаря ЦК КПУ арештовували дисидентів, переслідували інакодумців. П. Шелест тривалий час був опорою брежнєвської системи в Україні. Він прагнув зміцнити в Україні особисту владу і владу свого найближчого оточення, а також власну «політичну вагу» в політбюро ЦК КПРС. Йому був характерний авторитарний стиль керівництва.

З іншого боку, він поміркований прихильник національних інтересів народу, сприяв самоутвердженню української нації, враховував інтереси республіки під час економічного планування в СРСР. Він любив свою землю, мову, культуру, з симпатією ставився до колишньої політики українізації, хоча в Україні проводилася політика русифікації. Підтримував помірковану українізацію, виступав за переведення вищої школи на українську мову викладання, робив спробу українізувати управлінський апарат.

Виступав за розширення прав УРСР у внутрішній і зовнішній політиці. Дбав про потреби республіки, неодноразово проявляв твердість в обстоюванні її інтересів, намагався домогтися більшої незалежності республіканських структур у господарських питаннях, зокрема у виділенні інвестицій у її економіку, у мовній та культурній сферах, у відродженні історичних традицій українського народу, що не подобалося вищому московському керівництву, викликало їхню різку негативну реакцію.

Видав книгу «Україна наша радянська» (1970 р.), яка спочатку отримала чимало схвальних резолюцій. Утім згодом автора звинуватили в тому, що він «ідеалізує українське козацтво і Запорозьку Січ», ігнорує роль Росії в нашій історії, не висвітлює ролі «великого російського народу» та його впливу на розвиток усіх аспектів життя України, її культури, економіки, політичного життя. Його звинувачували у ліберальному ставленні до національних проявів, в економічних помилках, «економічному місництві», применшенні ролі Комуністичної партії, значних недоліках у справі «інтернаціонального виховання трудящих», ігноруванні Москви.

У 1972 р. П. Шелеста було звільнено з посади й усунено з України під приводом переведення на інше місце роботи, а згодом відправлено на пенсію. П. Шелест дуже переживав таку несправедливість, був сповнений сил і здоров’я, хотів іще працювати. За вказівкою Л. Брежнєва у 1974 році йому надали посаду начальника дослідного виробництва на одному із підприємств авіаційної промисловості в підмосковному місті Долгопрудному, де він працював 10 років. Помер у Москві, похований на Байковому цвинтарі в Києві.

Володимир Васильович Щербицький (1918-1990)

Народився 17 лютого 1918 р. у місті Верхньодніпровську в робітничій родині. У 1934-1935 рр. працював на оплатній комсомольській посаді. Навчався в Дніпропетровському хіміко-технологічному інституті, який закінчив у 1941 р. Член КПРС з 1941 р. У роки війни навчався у Військовій академії хімічного захисту, а згодом проходив військову службу у військовій частині, яка знаходилася в Монголії. У боях участі не брав.

У 1952-1954 рр. — перший секретар Дніпродзержинського міськкому партії, в 1955-1957 рр., 1963-1965 рр. — Дніпропетровського райкому партії, а в 1957-1961 рр. — секретар ЦК КП України, у 1961-1963 рр., 1965-1972 рр. — голова Ради міністрів України.

Перший секретар ЦК КПУ з 1972 р. Доступившись до влади, усунув усіх прибічників П. Шелеста від влади, провів партійне чищення, приховане обміном партійних квитків. Добирав кадри за принципом особистої відданості. В. Щербицький керував Україною понад 17 років. Йому були властиві працьовитість, амбіційність, ціленаправленість, відповідальність.

Проводив проімперську політику, жорстку централізацію і підпорядкування республіки центру. В. Щербицький орієнтувався насамперед на інтереси й настрої верхів, на інтереси Москви, а не на інтереси українського народу, чітко дотримувався курсу, визначеного Л. Брежнєвим і М. Сусловим, політики підпорядкування економіки України центру.

В. Щербицький виявляв велику енергію, наполегливість у питаннях забезпечення виконання тих завдань, які було накреслено з центру в соціально-економічному розвиткові України. Вказівки Москви виконував ретельно і беззаперечно, ніколи не піддавав сумніву правильності тієї політики і ніколи не висловлював свого критичного ставлення до прорахунків у політиці центру. Посилився диктат партапарату. Головними провідниками його політики були секретар ЦК КПУ з питань ідеології В. Маланчук і голова КДБ України В. Федорчук.

У республіці посилився тиск на інтелігенцію, репресії стали жорстокішими. Посилилася русифікація. Всі партійні й державні заходи проводили російською мовою, діловодство було переведено майже повністю на російську мову. Сам В. Щербицький користувався в офіційному спілкуванні винятково російською мовою, нею проголошував промови. Вів нещадну боротьбу з будь-яким проявом інакомислення.

Не похитнули становища В. Щербицького ні смерть Л. Брежнєва, ні смерть наступних генеральних секретарів ЦК КПРС — Ю. Андропова і К.Черненка. Він залишився першим секретарем ЦК КПУ і за часів горбачовської «перебудови». У 1989 р. сам подав заяву про звільнення від керівних обов’язків у зв’язку з виходом на пенсію. 32 роки незмінно був членом політбюро ЦК КПУ, 17 років — членом ЦК КПРС.

Постать В. Щербицького не можна розглядати однозначно. Чимало корисного він намагався зробити для України, вмів багато працювати, чого вимагав і від своїх підлеглих, хотів покращити добробут людей. Утім не можна забути про велику катастрофу століття — аварію на Чорнобильській АЕС, бо її було збудовано за згоди першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького в густозаселеному регіоні України, хоча чимало вчених заперечували таке будівництво, яке велося прискореними темпами, з недосконалим обладнанням. Намагався приховати сам факт, а згодом і масштаби цієї катастрофи, замовчуючи об’єктивну інформацію, а затим поширюючи явно неправдиву, хоча є твердження близького оточення, що В. Щербицький сам не володів правдивою інформацією. За часів В. Щербицького вольові методи управління так і не було замінено економічними.

Помер у лютому 1990 р. Похований на Байковому цвинтарі у Києві.

·  Дві лінії в українському керівництві

Націонал-комуністична політика П.Шелеста (1963-1972 рр.)

I. Переконаний і послідовний прибічник компартійної диктатури. Був послідовним противником процесів десталінізації. Рішуче боровся з дисидентським рухом.

2. Учасник усунення М. Хрущова від влади.

3. Був одним з ініціаторів збройної інтервенції військ Варшавського договору 1968 р. в Чехословаччину.

4. Був прибічником розширення прав УРСР у внутрішній і зовнішній політиці. Намагався добитися незалежності республіканських структур від центру, виношував плани господарського розрахунку, самостійності у плануванні. Критикував централізаторські зловживання союзних відомств.

5. Був поміркованим поборником українських національних інтересів. Сприяв деякому розвиткові української культури, мови, національних традицій. Написав книгу «Україна наша радянська» (1970 р.), яка зазнала нищівної критики центру за «націоналізм». Сприяв деякій українізації (розширилася кількість українських передач на республіканському телебаченні та радіо, діловодство в установах та викладання соціо-гуманітарних дисциплін у вищих навчальних закладах почали переводити на українську мову).

Проімперська політика В. Щербицького (1972-1989 рр.)

1. Прибічник централізаторської політики, підпорядкування республіки центру. Усунув від влади всіх прибічників П. Шелеста. Кадри підбирав за принципом особистої відданості. Сприяв зростанні ролі КПРС як єдиної монопольної організації, яка зобов’язана керувати всіма ділянками господарського і культурного будівництва.

2. Розпочалася чергова хвиля русифікації. Усі державні й партійні заходи проводив лише російською мовою. Вів нещадну боротьбу з будь-яким інакомисленням.

3. Багато працював, намагався якомога ефективніше розвивати національну економіку.

4. Прихильник командно-адміністративних методів керівництва, екстенсивних форм і методів ведення господарства. Економіка України орієнтувалася на загальносоюзний господарський комплекс.

5. За В. Щербицького сталася аварія на Чорнобильській АЕС, яку було збудовано за його сприяння на небезпечному піщаному грунті всупереч протестам вітчизняних науковців. Своєчасно не повідомив народ про страшну аварію, не вжив рішучих заходів для термінової евакуації населення з небезпечної для життя людей зони, замовчувалася об’єктивна інформація про катастрофічні наслідки аварії для України.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: