Тема№6: Девіантна поведінка неповнолітніх як соціально-педагогічна проблема.

Питання:

1. Норма-аномалія: поняття, види, критерії.

2. Ситуація ризику: поняття, види.

3. Передумови і основні причини виникнення девіантної поведінки.

4. Алкоголізм як форма прояву девіантної поведінки.

5. Наркоманія та її прояви.

6. Дитяча проституція як форма прояву девіантної поведінки.

1. Проблема норми та її варіантів – одна з найскладніших проблем багатьох наук. Питання про критерії норми, нормального розвитку людини набуває особливої актуальності в контексті проблем соціальної педагогіки, вирішення завдань перевиховання, корекції, компенсації, адаптації, реабілітації. Норма – це встановлена міра, середня величина чого-небудь.

Існують різні види норм. Поняття і характеристика норми можуть уживатися з великим ступенем умовності, його зміст міняється залежно від культурно-етнічних, соціальних, економічних та інших особливостей.

Строго наукового визначення «норма особистості» не існує. Між нормальним типом поведінки, розвитку і аномалією знаходиться величезна кількість перехідних форм, аж до патології (хворобливих проявів). Тому в компетенції соціального педагога входять корекція і розвиток проявів, що відхиляються від норми, станів, форм поведінки здорової дитини.

Нині виділяють наступні види норм:

- наочна норма – знання, вміння, дії, необхідні учневі для оволодіння наочним змістом навчальної програми;

- соціально-вікова норма – показники інтелектуального та особистісного розвитку школяра (психологічні новоутворення0, які повинні сформуватися до кінця певного вікового етапу;

- індивідуальна норма – виявляється в індивідуальних особливостях розвитку і саморозвитку дитини;

- психологічна норма розвитку – показники розвитку психічних якостей особистості;

- соціальна норма – офіційно встановлені або такі, що склалися під впливом соціальної практики правила суспільної поведінки і прояви людини в конкретно-історичних умовах життя суспільства.

Для визначення ступеня тяжкості порушення нормального розвитку соціальному педагогові необхідно спиратися на знання поняття і критеріїв явища «норма-аномалія».

Норма-аномалія – це відхилення від норми, від загальної закономірності, неправильність в розвитку. Критерії норми-аномалії:

- відносна стабільність характеру в часі, тобто якщо порушення, що виникло в дитинстві не змінюється і не зникає з віком, то це може свідчити про патологію. Риси, що відхиляються, у нормальної дитини є випадковою ознакою, від якої вона легко може позбавитися, якщо зробить певні зусилля;

- тотальність прояву характеру: одні і ті ж риси виявляються повсюди – вдома і в школі, серед своїх і серед чужих, за будь-яких обставин, якщо ж людина вдома одна, а «на людях» інша, то це не патологія;

- соціальна дезадаптація, що полягає в тому, що у людини виникають постійні життєві труднощі.

Істотне значення на формування «нормальної» особистості відіграють два періоди життя, що одержали назву критичний вік:

1. Криза трьох років – перехід від раннього дитинства до шкільного віку. Він характеризується як негативними, так і позитивними сторонами: відмова від виконання будь-яких вимог з боку дорослого, упертість, норовистість, свавілля (дитина наполягає на ухвалення самостійних рішень). Є і низька другорядних симптомів – протест-бунт, симптом знецінення (прагнення вживати непристойні слова, іноді щодо близьких людей), деспотизм, ревнощі. Але найголовніший позитивний момент цього періоду полягає в тому, що формується нове психологічне новоутворення «Я - сам».

2. Підліткова криза – перехід від молодшого шкільного віку до підліткового «криза статевого дозрівання». Вона виявляється у протиставленні підлітка дорослим людям, у відчуженні, завоюванні нової позиції. Можливі два шляхи протікання кризи:

- криза незалежності, що виражається в норовистості, упертості, негативізмі, свавіллі, ревнощах;

- криза залежності, симптоми якої протилежні: надмірна слухняність, залежність від старших, регрес до старих інтересів, смаків, форм поведінки.

Не дивлячись на істотну різницю у цих періодів є загальне – з одного боку, посилюються тенденції до самостійності, а з іншого, - негативні прояви щодо дорослих. І перший і другий варіанти – це способи самовизначення, але в першому наявна позиція – «Я вже не дитина», а в другому – «Я дитина і хочу залишитися нею».

2. Ситуація ризику – це ситуація, яка характеризується порушенням гармонії, рівноваги між особистістю і середовищем.

Причинами їх виникнення можуть бути: завищений характер вимог; обмежені можливості навколишнього середовища із задоволенням актуальних потреб дитини; наявність зовнішніх і внутрішніх конфліктів.

Можна виділити такі найбільш часті ситуації ризику:

- стан академічної неуспішності – ситуації виникають тоді. Коли вимоги до навчання, що пред’являються до дитини, не відповідають рівню розвитку її основних психофізіологічних і загальнодіяльнісних функцій, що забезпечують успішність процесу учення;

- стан соціального ризику – ситуації виникають тоді, коли дитина захищається від надвисокого для неї шкільного навантаження, заміщаючи навчання іншим видом діяльності. Демонструючи активний/пасивний протест проти непрестижного положення, пов’язаного із статусом відстаючого учня;

- стан ризику щодо здоров’я – ситуації виникають тоді, коли діти, зовні і внутрішньо високо мотивовані до навчання, не можуть захистити себе від надмірного навантаження, що призводить до «збою», «зриву», найбільш слабких систем їх організму;

- стан комплексного ризику – ситуації, коли порушення можливі за декількома напрямами розвитку і поведінки дитини.

Проте взаємодія суспільства і людини є явище динамічне, яке може супроводжуватися девіаціями (відхиленнями) – одна із сторін феномену мінливості, яке притаманне як людині, так і оточуючому її світу.

Девіації можуть мати як позитивні, так і негативні прояви. В останньому випадку це корелює з такими поняттями як: поведінка, яка відхиляється, девіантна, делінквітна, кримінальна поведінка.

Поведінка, що відхиляється – це поведінка, не відповідна прийнятим в суспільстві нормам і ролевим призначенням. Таку поведінку останнім часом часто називають – девіантною. Девіації включають:

1. Девіантна поведінка – це система вчинків або окремі вчинки, дії людини, що носять характер відхилень від прийнятих у суспільстві норм. Найчастіше під девіантною. Поведінкою розуміють негативне відхилення в поведінці людини, що суперечить прийнятим у суспільстві правовим і етичним нормам.

2. Делінквентна поведінка людини свідчить про те, що її девіантна поведінка виходить за рамки закону, виявляється в кримінальних діях, які підлягають адміністративним діям.

Виділяють наступні види делінквітної поведінки:

- агресивно-насильницька поведінка, яка включає образи, побої, підпали, садистські дії, спрямовані, в основному, проти особистості людини;

- корислива поведінка, яка включає дрібні крадіжки, угони автотранспорту та інші майнові посягання, пов’язані з прагненням одержати матеріальну вигоду;

- розповсюдження і продаж наркотиків.

3. Кримінальна поведінка визначається як протиправний вчинок, який по досягненню віку кримінальної відповідальності слугує підставою для порушення кримінальної справи і кваліфікується за певними статтями кримінального кодексу.

3. Існують різні теорії формування девіантної поведінки людини:

- біологічні – своєрідність зовнішнього вигляду зумовлює схильність людини до правопорушення;

- психологічні – особливості психіки людини є тією основою, яка визначає її схильність до конфліктів, правопорушень;

- соціологічні – девіантна поведінка людини є наслідком засвоєння нею негативного соціального досвіду, що сформував суперечності між результатом виховання і вимогами середовища.

В основі соціально-негативної поведінки людини, що відхиляється, лежать результати її соціального виховання, засвоєння нею негативного соціального досвіду поведінки. Це виявляється в негативній спрямованості особистості, негативних звичках і викликаних ними позитивних відчуттях, які стають регуляторами її антисоціальної, аморальної поведінки.

Щоб ефективно вирішувати питання роботи з особами, яким притаманно соціально-негативна поведінка, слід виявити основні чинники, що зумовлюють її формування, а саме: відхилення в психічному і фізіологічному розвитку; невідповідність умов і методів виховання індивідуальним особливостям дитини; невідповідність корегувальної дії своєрідності розвитку підлітка; негативні чинники середовища формування особистості; недоліки у вихованні дитини, підлітка; негативна особистісна позиція самої дитини, підлітка.

4. Алкоголізм – це хронічне захворювання, що розвивається в результаті систематичного вживання спиртних напоїв, виявляється у фізичній і психічній деградації особистості. Про дитячій алкоголізм говорять у тому випадку, коли його ознаки вперше з’являються до досягнення дитиною віку 18 років.

Особливості, що відрізняють дитячий алкоголізм від дорослого: швидке звикання до спиртних напоїв; злоякісний перебіг хвороби (оскільки організм ще розвивається, то відбуваються глибоку і незворотні процеси його руйнування); вживання дитиною великих доз алкоголю одномоментно; швидкий розвиток запійного пияцтва; низька ефективність лікування.

Специфічні вікові причини залучення дітей до алкоголю:

1. Перший період – раннє дитинство, в якому алкоголізація дітей носить неусвідомлений, мимовільний характер. Цьому сприяють наступні основні причини: п’яне зачаття, вживання алкоголю в період вагітності і годування грудьми, що веде до аномалій фізичного і психічного розвитку дитини.

2. Другий період – дошкільний і молодший шкільний вік. У цей період найбільш істотними причинами є дві: педагогічна необізнаність батьків, яка призводить до алкогольного отруєння організму і сімейні алкогольні традиції, що призводять до формування у дітей інтересу до спиртного.

3. Третій період – підлітковий і юнацький вік. Основними причинами можна назвати такі: неблагополуччя сім’ї, позитивна реклама в засобах масової інформації, незайнятість вільного часу, відсутність знань про наслідки алкоголізму, психологічна установка на ухилення від життєвих проблем, психологічні особливості особистості, самоствердження. У цей період відбувається формування потягу до алкоголю, який переростає у звичку, приводячи в більшості випадків до алкогольної залежності дитини.

Можна виділити наступні рівні залученості неповнолітніх у процес алкоголізації:

Нульовий рівень характеризує неповнолітніх, які ніколи не вживали алкоголю завдяки особистій установці на повну тверезість.

Початковий рівень характеризується одиничними або окремими випадками вживання спиртних напоїв. Вживання алкоголю супроводжується комплексом неприємних відчуттів, переносимість спиртних напоїв низька. Ця стадія триває один-два місяця.

Рівень епізодичного вживання алкоголю характеризується знайомством з різними напоями, що містять алкоголь. Невеликі дози спиртних напоїв викликають ейфорію. Мотиви вживання алкоголю: підвищити настрій, упевненість в собі, комунікабельність. Цей період триває три-чотири місяці.

Рівень високого ризику відрізняється тим, що розширює кількість приводів для випивок, зазвичай більше двох разів на місяць. Мотиви: підвищити свій тонус або розслабитися, весело провести час у компанії. Тривалість цього періоду чотири місяці – один рік.

Рівень вираженої психічної залежності від алкоголю. Алкогольне сп’яніння перетворюється на найбільш бажаний психічний стан і використовується підлітками як регулятор поведінки і настрою. Мотиви: тимчасово обмежити себе від реальності, підвищити впевненість в собі. Психічна залежність формується протягом півтора року.

На цьому рівні формування психічної залежності від алкоголю змінюється добовий ритм прийому спиртного. Прагнення до алкоголю відбувається тепер не тільки у вечірній час, але і протягом всього дня добова частка прийому спиртного, вони стають дратівливими, збудливими, у них часто змінюється настрій у напрямку зниження, нерідко виявляються конфліктність та агресивність. Вони перетворюються на активних ініціаторів випивок, залучаючи до цього молодшій дітей. Разом з педагогічними і виховними діями тут необхідні медичні заходи – звернення до наркогола і спеціальне лікування.

Рівень фізичної залежності від алкоголю. Формується підвищена переносимість спиртного, з’являється синдром похмілля, не контролюється кількість прийому алкоголю. Мотиви6 усунути погане самопочуття унаслідок попередньої випивки, відключитися від реальності, підвищити життєвий тонус. Фізична залежність формується протягом трьох-п’яти років вживання спиртних напоїв.

На цьому етапі чітко виражений похмільний синдром. Дуже швидко формуються патологічні риси особистості, такі як дратливість, запальність, агресивність, грубість. Сповільнюється інтелектуальний розвиток. Діти часто пропускають заняття, погано вчаться, іноді втікають з дому. На даному етапі необхідне термінове стаціонарне лікування.

Рівень алкогольного розпаду особистості характеризується розвитком запійного пияцтва, зниження переносимості спиртних напоїв, психічною залежністю. Мотиви: прагнення усунути хворобливий стан. У цьому випадку також необхідне термінове стаціонарне лікування.

Наслідки вживання алкоголю можна поділити на чотири групи:

- соціально-економічні наслідки – передчасне залишення навчання, зростання виробничого і побутового травматизму, витрати на різні протиалкогольні заходи та інше;

- соціально-психологічні – розрив сімейних, шкільних, трудових або інших соціально-позитивних зв’язків, духовний та етичний крах особистості тощо;

- кримінальні наслідки – скоєння злочинів;

- фізичні наслідки – завдається шкоди не тільки здоров’ю конкретних людей, що зловживають алкоголем, але і здоров’ю майбутніх поколінь.

5. Наркотик – це речовина або отрута, здатна викликати при її вживанні ейфоризуючу, снодійну, болезаспокійливу або збудливу дію, а систематичне її застосування призводить до залежності.

Наркоманія і незаконний обіг наркотичних засобів набув масштабу, що загрожує національній безпеці багатьох країн. Сьогодення і майбутнє мільйонів дітей, підлітків, молоді, дорослих багато в чому залежить від того, як будуватиметься національна стратегія антинаркотичної боротьби і антинаркотичної пропаганди.

Результати останніх наукових досліджень свідчать, що найчастіше вживає наркотичні засоби і психотропні речовини молодь у віці 30 років. Збільшується кількість правопорушень, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів. Підвищується тенденція до різкого збільшення частки висококонцентрованих наркотиків, особливо героїну. Набувають поширення синтетичні наркотики. Вживання наркотиків – це прояв однієї з форм девіантної поведінки. Наркоманія – це група захворювань, що викликаються систематичним вживанням наркотиків і що виявляються синдромом зміненої реактивності, психічною і фізичною залежністю. Розповсюдження наркоманії сьогодні пов’язане з чинниками наркотизації:

- об’єктивні: економічне/соціальне неблагополуччя; несприятливе оточення і суспільна не облаштованість; доступність алкоголю і наркотиків; реклама; часті зміни місця проживання; сімейна схильність, неумілість і несподіваність у вихованні; протест і потяг до ризику в підлітковому віці; спілкування з однолітками, що впливають та вживають наркотики; неуспішність у житті; відсутність бажання продовжувати навчання в школі; позитивне ставлення оточення до алкоголю і наркотиків. Особливе місце в цьому ряду займає проблемна сім’я, як найважливіший чинник наркотизації;

- суб’єктивні: спадковість щодо психічних захворювань і алкоголізму; важкі соматичні захворювання і нейроінфекції в ранньому дитинстві; порушення в емоційній сфері; тип акцентуації характеру;

- чинники, залежні від «Я-концепції» підлітка: стрес, прояв інтересу до наркотиків, навіюваність, педагогічна занедбаність, інфантильність, наслідки травм, недостатній розвиток навичок поведінки в умовах проблемних життєвих ситуацій.

У соціальній педагогіці виокремлюються такі види залежності при наркоманії:

1. Синдром зміненої реактивності організму до дії наркотиків. Найважливішу роль у структурі даного синдрому відіграє толерантність, яка означає, що при повторному застосуванні однієї і тієї ж дози наркотику відбувається ослаблення реакції організму на наркотик. Її зростання, стабілізація на високому рівні, зниження відносять до стрижньових симптомів наркоманії.

2. Психічна залежність – стан, при якому наркотичний засіб викликає відчуття задоволення, підйому і яке вимагає періодичного відновлення прийому цієї речовини, щоб відчути задоволення або уникати дискомфорту.

3. Фізична залежність розвивається в результаті того, що організм настроюється на прийом наркотиків і включає їх в свої біохімічні процеси. Кожен наркотичний препарат по-своєму починає виконувати функції, які раніше забезпечувалися речовинами, що синтезуються самим організмом, тому організм наркомана, щоб заощадити внутрішні ресурси, припиняє або скорочує синтез цих речовин.

До найбільш явних наслідків можна віднести: зростання кількості підлітків і молоді, що відносяться до групи «соціального ризику» із спотвореними моральними принципами, з вузькою системою цінностей, низьким рівнем етичного розвитку, високою криміналізацією; збільшення кількості соціально-психологічних проблем, викликаних вживанням наркотиків – самотність, безробіття, злочинність, самогубства; наростання диспропорції у співвідношенні статей; збільшення кількості самотніх жінок і неповних сімей, зростання кількості «покинутих» людей похилого віку, діти яких були жертвами цього захворювання; зниження репродуктивної функції у зв’язку з наявністю важких захворювань; зниження освітнього, кадрового потенціалу, скорочення легальної робочої сили і зростання наркобізнесу веде до поглиблення економічної кризи і дестабілізації суспільства в цілому.

Таким чином, наркоманія є однією з форм девіантної поведінки, проте, своєчасно проведена і правильно організована превентивна профілактика наркоманії значно знижує ризик наркотизації підлітків.

6. Проституція – це осквернення, вступ до статевого зв’язку за плату. Проституція – один з різновидів статевої деморалізації, іншими проявами якої вважають вступ до випадкових статевих зв’язків, безладний статевий зв’язок. Дитяча проституція є найгострішою соціальною проблемою, одним з видів соціальної патології, який виділяється за наступними ознаками: вік до 18 років, надання себе багатьом особам за винагороду, повну байдужість до особи, яка отримує сексуальні послуги.

Дитяча проституція – це форма девіантної поведінки неповнолітніх, що виражається в безладних, знеособлених, позашлюбних статевих відносинах, здійснюваних за плату.

Особливості дитячої проституції:

- неусвідомленість здійснюваних вчинків. У дітей основними мотивами заняття проституцією виступають прагнення до самоствердження, цікавість, бажання виглядати дорослими;

- отримання оплати за свою працю в різних формах (гроші, речі, косметика, спиртні напої, сигарети);

- продаж свого тіла в будь-якому місці за бажанням статевого партнера (вокзал, підвал, під’їзд, салон автомобіля);

- заняття проституцією з вимушеною перервою, оскільки періодично неповнолітні потрапляють в держустанови (притулки, центри тимчасової ізоляції для неповнолітніх, лікарні);

- залякування, шантаж неповнолітнього можливим розголошенням про заняття проституцією у разі відмови займатися цим видом діяльності;

- правовий нігілізм неповнолітніх, що полягає в тому, що в коло друзів підлітків, як правило, входять кримінальні елементи, але нікого з них вони не вважають злочинцями і не пов’язують себе із злочинним світом.

Існують певні причини дитячої проституції:

1. Генетичні теорії розглядають вплив спадкових чинників, що призводять дітей до заняття проституцією. Біофізіологічні теорії пов’язують вибір цієї «професії» з певним морфоконстуціональним типом людини, яка має фізичні, психічні вади.

2. Психологічні теорії дають різне пояснення природи дитячої проституції. Теорії особистісних рис підкреслюють наявність у індивіда певних якостей, що призводять його до такого роду поведінки, а саме: залежність, труднощі у відносинах з однолітками, відсутність прагнення до освіти.

3. Соціальні теорії вивчають проблему:

- на макрорівні (взаємозв’язок з соціальною політикою держави, культурними та етнічними нормами суспільства, економічними умовами);

- на мезорівні (взаємини дитини з різними соціальними групами).

Основні чинники, стримуючі розвиток дитячої проституції:

- на макрорівні це: підвищення життєвого рівня населення; згладжування соціальної нерівності в суспільстві; зміцнення і стабілізація інституту сім’ї; контроль над порнографічною літературою і відеозаписами; введення кримінальної відповідальності зі діяльність сутенерів; зміна громадської думки відносно повій;

- на мезорівні: реалізація програми статевого виховання школярів через інститут сім’ї і різні типи освітніх установ;

- на макрорівні: руйнування міфу про проституцію як дозвільного, забезпеченого і красивого способу життя, виховання в дитині високоморальних якостей і моральних норм.

Актуалізація перерахованих вище чинників допомагає стримувати дитячу проституцію як форму девіантної поведінки, що сприяє ліквідації цього асоціального явища.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: