Школа та позашкільний заклад як основні інститути соціального виховання дітей та підлітків.

Сучасна педагогічна наука розвивається в напрямку життєтворчості людини. Тому особливого значення сьогодні набувають не тільки дидактичні аспекти педагогіки, але й проблеми розвитку, становлення, соціальної адаптації дитини та підлітка, засвоєння ними культурних норм, соціальних ролей, притаманних данному суспільству. Вирішення таких проблем в процесі життя людини – соціалізація особистості.

Соціалізація дитини та підлітка – складний багатокомпонентний процес, що вміщує управляємий та не управляємий компоненти. Цілеспрямоване формування особистості здійснюється в процесі соціального виховання такими інститутами соціалізації як сім’я, школа, позашкільні заклади та ін. Говорячи про ефективність педагогічного впливу соціальних інститутів треба відмітити, що інститут сім’ї не завжди розглядає процес формування особистості дитини як педагогічно управляємий процес, школа сьогодні орієнтована перш за все на процес навчання та вирішення дидактичних проблем, діяльність позашкільних закладів спрямована на вирішення соціально-педагогічних задач, але позашкільні заклади охоплюють досить вузьке коло дитячого та підліткового контингенту.

Таким чином, створення єдиного соціально-педагогічного простіру вимагає вирішення двух проблем: спрямування педагогічного процесу сучасної школи на соціальне виховання дітей та підлітків, а також розширення мережи позашкільних закладів і вдосконалення їх педагогічного процесу з метою залучення до їх діяльності більшої кількості учнів.

Вирішення першої проблеми полягає в створенні так званої школи відкритого типу, побудованої на інтересі сучасної школи до мікросередовища, яке оточує дитину поза офіційними інститутами виховання (відкритого, позаінституційного середовища) і особливо – до найстабільнішого оточення (соціокультурного середовища за місцем проживання).

Активна увага школи до середовища, мікросоціуму, розвиток його як відкритої системи передбачає, перш за все, вдосконалення змісту виховного процесу, його цілісність, забезпечення виховуючого характеру всіх видів діяльності учнів у середовищі, оновлення, приведення у відповідність з умовами відкритого мікросередовища форм виховної роботи з максимальним урахуванням специфіки національно-регіональних та мікросоціальних умов. Така школа потребує від кожного вчителя, вихователя збагачення своєї діяльності специфічними формами роботи. У школі «відкритого типу» створена принципово нова модель діяльності дитячого колективу. Вона акумулює можливі різновиди дитячо-підліткових, молодіжних колективів та об’єднань у школі і мікрорайоні: учнівські, клубні, територіальні, любительські, громадські організації, неформальні групи, асоціації самоуправління тощо, представництво у керівних органах управління, комітетах громадського самоуправління та ін.

Школа змінює характер взаємозв’язків педагогічного колективу, кожного вчителя з іншими виховними інститутами, як професійними, так і з трудовими колективами, громадськими організаціями, депутатськими групами і комісіями, батьківськими комітетами, органами територіального самоврядування. Педагогічні колективи поступово вивільнюються від не властивих їм функцій по координації, організації роботи у мікрорайоні. Це дає можливість повноцінно здійснювати функцію педагогічного забезпечення системи соціального виховання. Робота школи у цьому напрямку включає педагогічний вплив на учасників виховного процесу, вироблення єдиних цілей, критеріїв ефективності виховних впливів, вибір доцільних засобів і способів узгодженого впливу на конкретну особистість на основі її діагностики, визначення змісту і програмування навчально-виховного процесу на особистісному рівні, а також на рівні конкретних дитячих колективів класу, групи, гуртка і т.д.

Принципово змінюється характер взаємодії школи з сім’єю у системі соціального виховання. Сім’ї відводиться приоритетне місце як інституту, який здійснює первинну і головну соціалізацію дитини і володіє унікальними засобами, найширшим діапазоном впливу на соціальне формування і розвиток особистості. Не сім’я – помічник школи, а школа, як і суспільство в цілому, повинна всебічно допомагати, підтримувати сім’ю. Головні зусилля школи спрямовані не на спробу підмінити вплив сім’ї, а на те, щоб встановити контакти у сім’ї, сприятливий мікроклімат у соціумі.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: