Соціально-педагогічні цілі та напрямки навчально-виховного процесу школи в створенні сучасної відкритої системи школи.

Звідси – три основних взаємопов’язаних напрями діяльності школи та інших інститутів в соціалізації дітей та підлітків в системі соціального виховання:

- передання (організація) соціального досвіду учнів і створення необхідних умов для повноцінної самореалізації у близькому оточенні, самовиховання у бажаному для суспільства напрямку, активізація всіма наявними у суспільстві засобами інтелектуального, емоційного, морального, культурного, фізичного та інших факторів виховання та розвитку особистості;

- створення виховуючого середовища у родині та її близькому оточенні, формування у мікросередовищі соціально підтримуваних, соціально значущих групових і колективних норм, орієнтацій і цінностей, що є основою сприятливого психологічного клімату, високого емоційного тонусу, який сприяє збереженню референтної значущості цього оточення для особистості;

- процеси ресоціалізації і соціальної реабілітації, які передбачають комплекс дій по подоланню асоційних відхилень і профілактиці правопорушень, забезпеченню соціальної допомоги і захисту з метою подолання соціальної дезадаптації та включення в життя.

У процесі створення виховної системи мають місце дві тенденції. Одна веде до локалізації системи (своє виробництво, спортивна школа, культурно-естетичний комплекс). При цьому вихователів у межах школи набирають за рахунок батьків і шефів. Друга тенденція пов’язана з виходом у середовище. Школу залучають до духовного та виробничого життя населення, до турбот дорослих, розв’язування їхніх проблем, наприклад, екологічних. Обидві тенденції мають життєвий зміст: у першому випадку – середовище не відповідає цільовим установкам школи, в другому – середовище є позитивним фактором виховання.

Прикладом може стати досвід кращих шкіл 20-х років. Школи С.Шацького, А.Макаренка, В.Сороки-Росинського, С.Рівеса і Н.Шульмана, М.Пістрака та інших були за своєю сутністю соціальним експериментом, що значно випереджав практику масового виховання тих років. Загальним для всіх шкіл було прагнення залучити дітей у різноманітну діяльність: обладнання житла, навчальних приміщень, території. Праця із самообслуговування була неодмінним компонентом виховної системи будь-якої школи.

Соціально-педагогічний аналіз досвіду авторських шкіл передбачає звернення до визначення виховної системи школи як такої, що синтезує систему дидактичну (охопляє навчальну діяльність учнів і методичну роботу вчителів) і виховну (розуміється система позаурочних виховних закладів). Ці підсистеми розвиваються паралельно або в процесі інтегрування, взаємодії. Так, наприклад, дидактична система О.Караковського орієнтована на активізацію пізнавальної діяльності школярів. Основні форми організації цієї діяльності зацікавлюють учителів і вихованців (Дидактичний театр, уроки творчості, міжпредметні уроки, інтегративні, різновікові та інтелектуальні свята, ключові справи, різні форми інтеграції).

Школа О.Караковського – цікава як система, в основу якої покладено ідею інтеграції виховних впливів, творчості, наукового пошуку. Головний композиційний стрижень системи – комунарський збір як діюча модель створення ідеальних стосунків. Це свято. Але є система ситуацій, які сприяють продуктивному розв’язанню суперечностей між ідеалом і реальністю, святом і буднями. Наприклад, клуб вихідного дня задовольняє потреби дітей у вільному творчому спілкуванні, свято на честь школи реалізує потреби молоді у громадському визнанні Таким чином, комплексні справи немовби доповнюють комунарські збори, дають можливість підтримувати дух творчості протягом року.

Взаємодія виховної і дидактичної систем грунтується на розвитку форм поєднання позаурочної та урочної діяльності. У школі впроваджуються дидактичні ігри, загальношкільні пізнавальні робінзонади, науково-пізнавальні експедиції, аукціони знань. Серйозною проблемою є також пошук видів системоутворюючої діяльності. Соціальне оточення школи ускладнює пошук виробничої праці для своїх вихованців. Виникає загроза щодо незатребуваності їх творчого потенціалу.

Головною ідеєю виховних систем шкіл, що створюються в сільській місцевості, є праця, здоровий спосіб життя (авторські школи Б.Полянського, О.Захаренка).

Відкритість діяльності школи в середовищі забезпечується установкою педагогічного колективу на безперервність і взаємозумовленість соціалізації особистості в умовах різних інститутів соціального виховання. Перехід дитини з дитячого садка в школу, а із школи – у виробничий колектив має бути природним, тому школа активно діє разом з іншими силами суспільства. Школа живе життям села, сім’ї, суспільства.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: