Процеси урбанізації

1.1.1. Основні поняття

Поняття урбанізації з’явилося тисячоліття тому разом з виокремленням міських поселень і довгий час стосувалося тільки міст, згідно з значенням ла-тинських слів (urbs – місто, urbanus – міський), а з половини ХХ ст. це поняття стосується також сільських поселень.

Початково урбанізація означала зростання кількості міст та числа їх мешканців, що підкреслювало поширення міського способу життя, а сам процес вимірювався відсотком міських мешканців на певній території. Сьогодні урба-нізація являє собою складне суспільно-економічне явище, що охоплює як міські, так і сільські поселення.

Урбанізацію можна окреслити як процес виникнення та розвитку міст і посилення міських ознак в усіх існуючих міських поселеннях, а також зро-стання і поглиблення міських ознак на територіях сільських поселень.

Для означення урбанізації прилеглих до міста сільських поселень зазвичай застосовують поняття субурбанізації; назва походить від латинської назви тери-торії, що розташовується біля міста (suburbia – передмістя), тобто передмістя.

Субурбанізація загалом означає поширення міського способу життя у приміських зонах великих міст та зміну функціонального використання їх території, складу населення і архітектурного образу.

Наприкінці ХХ ст. спостерігається реурбанізація(повторна урбанізація), що полягає у комплексному оновленні передусім центральних частин великих міст і створенні в них комфортних умов для всіх сфер життєдіяльності.

Тобто, у загальному сенсі поняття урбанізації охоплює всі наслідки діяльності людини і суспільно-економічних та просторових змін на заселеній території як у місті, так і поза його межами.

1.1.2. Передумови урбанізації

Основною причиною урбанізації слід вважати процес суспільно-еконо-

мічного і цивілізаційного розвитку (відокремлення торгівлі та ремесла від сільського господарства),завдяки якому виникли перші міста,а згодом міськіцивілізації. Розвиток цивілізації обумовив швидке зростання міст, збільшення їх числа, площі і кількості міського населення, а також формування мереж міст.

Починаючи з античного світу і до ХVІІІ ст. міста мали доволі чітко визначені території і межі, загалом окреслені оборонними міськими мурами, тобто урба-нізація мала чіткі просторові межі. Щойно перша промислова революція у Європі на зламі ХVІІІ–ХІХ ст., тобто розвиток наукових знань і промислового виробництва (механізована праця замінила ручну працю, фабрики замінили майстерні реміс-ників) разом із створенням нових транспортних засобів для масових перевезень людей і вантажів (залізниця, великі річкові і морські судна) розширили просторові межі урбанізації на сільські території.

Перша промислова революція (на основі застосування у виробництві татранспорті парової машини) в Європі і Північній Америці протягом ХІХ ст. обумовила швидку урбанізацію. Міста стали стрімко зростати, щоб забезпечити потреби промисловості у нових працівниках, наприклад, у Англії відсоток міських мешканців зріс з 14,5 % у 1800 р. до 43,3 % у 1910 р.

Істотно вплинула на розвиток урбанізації у Європі побудова у ХІХ ст. мережі залізниць, що уможливило не тільки щоденні поїздки до місць праці великої кількості людей, але і сприяло економічному розвитку територій, що прилягали до залізничних ліній.

На початку ХХ ст. у США і Західній Європі відбулася друга промисловареволюція, обумовлена широким застосуванням у промисловості та транспорті дви-гуна внутрішнього згорання і внаслідок цього бурхливого розвитку автомобілізації. Мережа залізниць доповнюється мережею швидкісних автомобільних шляхів (автострад), які також стають своєрідним каркасом для подальшого поширення урбанізації, особливо у Північній Америці.

Цивілізаційний процес у другій половині ХХ ст. вносить радикальні зміни у всі сфери життя шляхом загального розповсюдження електронно-цифрових техно-логій накопичення і передавання інформації, завдяки чому економіка,наука ікультура глобалізуються,тобто набувають всесвітнього характеру.Завдяки цьомуу розвинених країнах відбувається перехід до постіндустріальної цивілізації.

Демографічна урбанізація визначається зростанням населення міст тазростанням частки міського населення загалом у країні. Починаючи з ХІХ ст., відсоток міського населення зростає від 5,1 % у 1800 р., 13,3 % у 1900 р., 28,9 % у 1950 р. до 43 % у 2003 р. Експерти ООН прогнозували, що у 2010 р. половина населення земної кулі проживатиме у містах, однак це настало вже у 2008 р., що свідчить про прискорений розвиток урбанізації на початку ХХІ ст. Протягом останніх 200 років відсоток міського населення у світі зріс вдесятеро, а загальна кількість населення – в шість разів.

З половини ХХ ст. найбільш урбанізованим континентом стає Північна Америка, з 2000 р. друге місце зайняла Південна Америка, а Європа посідає третє місце. Сьогодні до найбільших міст світу належать Токіо, Сеул, Мехіко, Мумбай, Делі, Сан-Паулу, Лос-Анджелес, Шанхай, Осака. Характерно, що у цьому переліку відсутні європейські міста, а високорозвинені країни представлені тільки поло-виною міст.

Внаслідок величезних людських втрат в період Другої світової війни чи-сельність населення України значно зменшилася і перевищила довоєнний показник лише у 1959 р. Тоді частка міського населення України стала перевищувати частку сільського. Рівень урбанізації продовжував зростати й досяг 67 % у 1989 р. (потужне нарощування міського населення за рахунок сільського в Україні відбулося у 1970–1989 рр.), впродовж двох наступних десятиліть відбулося незнач-не зростання до 68,5 % у 2009 р.

Економічна урбанізація визначається зростаючою різноманітністю струк-тури зайнятості населення у містах і зменшенням зайнятості у сільському гос-подарстві в селах. Про економічну урбанізацію сільських поселень можна вести мову переважно у високорозвинених країнах.

Рівень економічної урбанізації характеризується структурою зайнятості у сільському господарстві, промисловості і обслуговуванні. Протягом віків економіка еволюційно переходила від сільськогосподарської до промислової (індустріальної), а згодом до постіндустріальної, тобто переважно обслуговувальної. У високороз-винених країнах багато сільських мешканців доїжджають до місця праці у містах

або працюють поза сільським господарством на місці. Наприклад, у 1998 р. у Великобританії тільки 1,7 % населення було зайнято сільськогосподарською пра-цею, 26,6 % працювало у промисловості, а 71,7 % – у сфері обслуговування. Середній рівень економічної урбанізації спостерігається у колишніх т.зв. “соціа-лістичних країнах”, де у сільському господарстві працює понад 15 % зайнятих, наприклад, у Росії – 15,7 %, у Польщі – 19 %.

Сьогодні у високорозвинених країнах, наприклад, у Великобританії і США показник економічної урбанізації досягає 95 % всіх зайнятих поза сільським господарством, і більшість з них працює у сфері обслуговування.

Просторова урбанізація стосується рівним чином міських і сільськихпоселень. У містах ця ознака проявляється у збільшенні площі, щільності і повер-ховості забудови, у селах це стосується змін у використанні земельних ділянок і формуванні інших (порівняно з традиційними) типів забудови.

Просторова урбанізація характеризується постійним збільшенням урбанізо-ваних територій завдяки утворенню нових міст, набуванню статусу міст селищами міського типу чи сільськими поселеннями, а також приєднанню до міст навколишніх територій. Іншою стороною процесу є зміни у використанні земельних ділянок, у зростанні поверховості забудови, удосконаленні технічної інфраструктури та зміні архітектурного образу. Сьогодні у всьому світі відбувається територіальна експансія найбільших міст, яку називають мегаполізацією, або “просторовим вибухом”.

З половини ХІХ ст. просторова урбанізація у Європі охопила також сільські поселення, що передусім було обумовлене будівництвом розгалуженої мережі залізниць. Тобто територіями прискореного розвитку стали поселення, які безпо-середньо прилягали до залізниць, а з середини ХХ ст. те саме можна сказати про території, прилеглі до магістральних автошляхів.

Важливим чинником, що сприяє просторовій урбанізації селищ міського типу і сіл є значно нижча, ніж у містах, земельна рента. Доступна багатьом ціна земель-них ділянок у сільській місцевості сприяє масовому будівництву індивідуального житла окремими забудовниками, а також інвесторами, які шукають дешевших ділянок для комплексів малоповерхової житлової забудови. Часто заможні міські мешканці будують у сільській місцевості т.зв. житлові резиденції, що архітектур-ними формами інколи нагадують невеликі палаци минулих епох.

У сільській місцевості в такий спосіб формується новий тип житлової забудо-ви, а також об’єкти виробництва і обслуговування, зокрема для потреб транспортного руху. На територіях з мальовничими краєвидами чи особливими природними ресурсами (наприклад, мінеральними водами), будуються лікувальні заклади та об’єкти туризму і відпочинку.

Суспільна урбанізація означає засвоєння міського способу і стилю життя.Місто, особливо велике, у всіх країнах світу залишається для більшості населення бажаним місцем життя і праці, – цього не змінює навіть постійно зростаюче забруднення міського довкілля, яке вже не має майже нічого спільного з природним.

Соціологи визначають у міському способі життя просторове відокремлення, анонімність особи, слабкі родинні та сусідські зв’язки, безособовість людських кон-тактів, деколи відчуття відособленості і самотності – це стосується негативних аспектів суспільної урбанізації. До позитивних аспектів належать культурні зміни, пов’язані зі зростанням цивілізаційних потреб, зміни у свідомості і щоденній поведінці.

Доволі складно однозначно і вичерпно окреслити міський стиль життя. Тут йдеться передусім про демографічний склад сімей, частоту користування спе-ціалізованими послугами, спосіб проведення вільного часу, технічне облаштування житла і його вигляд та архітектурний образ.

Поза корінними міщанами міський стиль життя найшвидше засвоюється мешканцями приміських поселень, для більш віддалених поселень в минулому його зразками були приїжджі з міст, наприклад, відпочиваючі чи туристи. Сьогодні цю роль перейняли засоби масової інформації, передусім телебачення і мобільний зв’язок, хоча важливою залишається роль туризму.

Туристична урбанізація належить до порівняно нових явищ і поширюєтьсяразом з розвитком туризму, особливо швидко з другої половини ХХ ст. Це явище не можна назвати окремим, туристична урбанізація поєднує в собі всі попередньо названі аспекти.

У регіонах розвитку туризму відбувається демографічна та економічна урбанізація, змінюється демографічна структура і з’являються нові місця праці для місцевого населення. Контакти із зовнішнім світом у туристичних регіонах і місцевостях тривають практично постійно, особливо у країнах з теплим кліматом. У країнах, що розвиваються, туризм часто є єдиною передумовою і основою початку та подальшого розвитку сучасної урбанізації. Тут можна назвати популярні серед європейських туристів середземноморські країни Іспанію, Грецію, Хорватію, Чорногорію, Туреччину, Єгипет, Туніс, Марокко, а також чорноморське узбережжя Румунії і Болгарії, де сьогодні відбувається прискорена урбанізація приморських територій, обумовлена саме розвитком індустрії туризму.

1.1.4. Фази сучасної урбанізації

Послідовні фази сучасної урбанізації у світі змінювали одна одну у різних країнах у різний час. Урбанізація європейського типу протягом ХІХ ст. від-бувалася у Європі та США і Канаді. Економічною основою цього процесу були індустріалізація і концентрація виробництва, передусім у великих містах, швидке формування агломерацій та конурбацій.

Процеси субурбанізації на початку ХХ ст. розвинулися у США та Вели-кобританії, причому обсяг і темпи цього явища значно зросли у 1960-х роках. У

США з 1960 по 1970 р. населення центральних міст зросло на 6 %, а приміських зон

– на 27 %, при цьому чисельність робочих місць у містах-центрах зменшилася на 7 %, а у приміських зонах зросла на 44 %. Тоді загалом завершилося формування системи 8 нових міст-супутників Лондона, що разом з існуючими раніше посе-леннями такого типу створило агломерацію Великого Лондона.

Загалом країни Західної Європи субурбанізація охопила у другій половині ХХ ст., у колишніх “соціалістичних країнах” Східної Європи розвиток передмість прискорився на зламі ХХ–ХХІ ст.

У Східній Європі, а особливо в Україні активні процеси субурбанізації розпочалися після зміни суспільно-економічного ладу і переходу до демократичної політичної системи та ринкової економіки, відміни у 1990-х роках жорстких обмежень у землекористуванні та будівництві індивідуального житла, цьому також сприяв розвиток масової автомобілізації.

Урбаністичні процеси у сучасному світі знаходяться у різних фазах залежно від суспільно-економічного рівня розвитку тієї чи іншої країни. У розвинених західних країнах наприкінці ХХ ст. розпочався процес реурбанізації (тобто “повторної урбанізації”), центральні частини міст стають знову престижними та інтенсивно модернізуються, заможні люди купують великі квартири-апартаменти у старих будинках після їх ґрунтовного, передусім технічного (опалення, освітлення, сантехніка, кухонне обладнання тощо), оновлення.

Прикладом комплексної реурбанізації найзначнішого міста можна вважати здійснення серії “великих проектів” у Парижі протягом останнього двадцятиліття ХХ ст. Тут у центральній частині міста було збудовано великі громадські комп-лекси: оперний театр, міністерство фінансів, парк Ля Вілетт, “вежі свободи”, ре-конструйовано музей Лувр та залізничні вокзали, а також житлові квартали ХІХ ст.

На початку ХХІ ст. процеси реурбанізації поширилися і на східноєвропейські міста і стали доповненням субурбанізації, нові громадські комплекси і житлові бу-динки споруджено у центральних частинах Варшави, Кракова, Вроцлава, Буда-пешта, Белграда, Загреба, Любляни.

Натомість слаборозвинені країни (переважно в Африці) знаходяться у фазі урбанізації. В них стрімко зростає відсоток міського населення, а самі міста ха-рактеризуються стихійним розвитком і просторовим безладом, де європейського вигляду дільниці заможних мешканців межують з місцями самодіяльного будівництва бідних верств населення.

Підсумовуючи аспекти і фази сучасної урбанізації, слід підкреслити наступне. У містах розвинених країн інтенсифікація міського способу життя

має якісний характер, а у містах країн, що розвиваються, – передусім кількісний. Це означає,що у першому випадку постійно зростають комфортність тазручність міського середовища для всіх верств населення, у другому передусім відбувається зростання міських територій та кількості міського населення.

Таблиця 1.1

Зайнятість населення у галузях народного господарства у 90-х рр. ХХ ст. (у %)

* Разом з лісовим господарством

Джерела: Соціально-економічна географія України / За ред. О. Шаблія. – Львів:

Світ, 1994. – С. 258, 259.

Заставний Ф. Д. Географія України. – Львів: Світ, 1990. – С. 100–108.

La Costruzione Della Citta Europea. – Vol. 1. – Roma: Credito Fondiario SPA, 1991. –

C. 95.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: