Поняття урбаністики

Урбаністика – наука про виникнення та історичний розвиток, засади

розпланування та забудови груп поселень (міст і сіл), окремих поселень та їх частин. В українській мові в аналогічному значенні поширений термін місто-

Урбаністика як галузь науки вивчає процеси урбанізації,тобто виникнення ірозвиток міського розселення у всіх його просторових проявах, які охоплюють розвиток існуючих поселень та формування нових.

Сучасна урбаністика як наукова галузь синтезує в собі різноманітні знання. Це і традиційні знання з галузей географії, екології та суспільних наук, але й такі, що бурхливо розвиваються останнім часом – науки про управління і ефективність діяльності (менеджмент), використання новітньої комп’ютерної техніки у процесі накопичення інформації та безпосередньо проектування розпланування і облаш-тування території.

Об’єктивно існує необхідність поєднання науки і практики у вирішенні сучасних та перспективних проблем розвитку територій та міських поселень. Опрацювання урбаністичних проектів вимагає співпраці фахівців з різних галузей знань і наукових дисциплін (окрім архітектури): історії, географії, демографії, еко-номіки, екології, соціології, будівельних дисциплін та ін.

Урбаністика загалом стосується різних масштабів діяльності суспільства у географічному просторі і різних часових періодів.

Урбаністичне планування стосується складання прогнозів та концепційгосподарювання на великих територіях всієї країни або її окремого регіону (області, району) і охоплює довготривалі періоди.

Урбаністичне проектування оперує переважно територією регіону(вУкраїні це переважно група адміністративних областей, окрема область, адмініст-ративний район) або територією поселення (міста, селища, села) і опрацьовує концепцію та проекти розпланування і забудови цієї території загалом чи її фрагмента (дільниці, частини міста, селища, села).

Предметом планування і проектування в сучасній урбаніcтиці (містобу-дуванні) є також групи поселень, що утворюють міські агломерації та урбанізовані зони різної величини і складності просторової організації.

У європейській цивілізації окремі поняття і постулати урбаністики були сформульовані ще в античній Греції та в Римі. Їх можна знайти у творах давньогрецьких філософів Платона (427–347 рр. до н. е.) Арістотеля (384–322 рр. до н. е.), та давньоримського архітектора Вітрувія (близько 70–20 рр. до н. е.).

Підвалини урбаністики у розумінні, близькому до сучасного, були закладені в епоху Відродження у ХV ст. в Італії з огляду на передові позиції країни у тогочасному економічному і культурному розвитку Європи. Тоді опубліковано трактати Л. Альберті, А. Філарете, Мартіні. Протягом ХV–ХVII ст. проблемами урбаністики займалися Леонардо да Вінчі, В. Перуцці, В. Скамоцці в Італії, Ж. Шамбері у Франції, А. Дюрер у Німеччині, тоді ж була сформульована кон-цепція т. зв. “ідеального міста”.

Тоді значна частина території сучасної України входила до складу Польського Королівства. З цієї причини справами урбаністики на українських землях займалися польські магнати, зокрема брати К. та Л. Опаліньскі. Вони опуб-лікували у 1648 р. трактат, у якому обґрунтовували цілеспрямоване формування

мережі поселень на колонізованих землях правобережної України. Вони сформу-лювали концепцію сполучення Балтійського та Чорного морів мережею каналів Дніпро – Березина – Вілія – Німан з будівництвом великого порту в Очакові.

Значний практичний внесок у розвиток мережі міст України протягом 1630– 1647 рр. зробив французький архітектор і картограф Г. де Боплан, який займався будівництвом фортець та укріплень, а також опублікував у Франції у 1660 р. “Опис України” з доволі докладною картою тогочасних міських поселень.

Визначально вплинули на формування сучасної урбаністики в Європі на зламі XIX і XX ст. праці Е. Говарда в Англії та Т. Гарньє у Франції, С. Мата в Іспанії. Основи теорії районного розпланування опрацювали у першій чверті XX ст. Р. Шмідт у Німеччині та П. Аберкромбі в Англії.

Таблиця 1.2

Найбільші міські агломерації світу (понад 10 млн. мешканців)

Джерело: http/wikipedia.org

В Україні першим вченим, який комплексно досліджував проблеми урба-нізації на початку XX ст., був професор Київського політехнічного інституту Г. Дубелір, він заклав “підвалини” подальших вітчизняних досліджень у галузі теорії міста. Протягом 1920–1930-х років у галузі теорії і практики урбаністики плідно працювали Д. Богорад, О. Ейнгорн, О. Касьянов, І. Малозьомов, О. Мали-шенко, А. Станіславський, Г. Шелейховський, П. Хаустов.

У другій половині XX ст. сформувалася українська школа теорії урба-ністики завдяки працям Ю.Білоконя,М.Дьоміна,Г.Заблоцького,М.Кушніренко,Г. Лаврика, Я. Новаківського, В. Нудельмана, І. Родічкіна, А. Рудницького, В. Тімо-хіна, Г. Фільварова, І. Фоміна, О. Хорхота. Урбаністичним плануванням і проекту-ванням тоді переважно займався Київський державний проектний інститут “Діпромісто” та його філії в обласних центрах України.

Таблиця 1.3

Найбільші міські агломерації Європи (понад 2 млн. мешканців)

Джерело: http/wikipedia.org

Рис. 1.1. Київ. Золоті ворота. ХІ ст. (за реконструкцією Є. Корж)

Рис. 1.2. Київ. Фрагмент карти-реконструкції міста Х–ХІІІ ст. (за О. Зоріним, О. Кутовим, В. Розенбергом. 1972 р.)

Рис. 1.3. Київ. Урбанізація 1970-х рр. (лінорит В. Куткіна. На Караваєвих дачах. 1970 р.)

Рис. 1.4. Модель можливих негативних екологічних і соціальних наслідків урбанізації (за В. Кучерявим)

А Б

Рис. 1.5. Європа. Сучасна урбанізація. Друга пол. ХХ ст. (за ARL-DATAR): А. Європа. Агломерації і осі розвитку урбанізації:

1 – значніше місто; 2 – агломерація середньої величини; 3 – велика моноцентрична агломерація; 4 – велика поліцентрична агломерація; 5 – найзначніша агломерація; 6 – осередок розвитку; 7 – головна вісь розвитку. Б. Європа. Модель розвитку урбанізації на зламі ХХ – ХХІ ст.:

1 – центральна зона; 2 – другорядна зона; 3 – вісь розвитку; 4 – південна зона (нова); 5 – центральноєвропейська зона; 6 – основна вісь розвитку; 7 – потенційна вісь розвитку; 8 – осередок урбанізації

Рис. 1.6. Україна і суміжні країни Європи. Просторова урбанізація (за Ю. Білоконем)

Рис. 1.7. Україна у європейському просторі (за І. Фоміним, Ю. Білоконем)

Рис. 1.8. Україна. Скупчення історичних міст (за НДТІАМ): 1 – групи історичних міст; 2 – історичні міста

Рис. 1.9. Україна. Типи областей за показниками територіального розвитку (за Ю. Білоконем): А. Наявність міських агломерацій.

Б. Урбанізація та концентрація населення. І–ІІІ – класифікаційні групи

Рис. 1.10. Львівська область.

Мережа розселення у другій половині ХХ ст. (за УРЕ)

^{XIV ст.} XVІІ ст.

XIХ ст. XХ ст.

Рис. 1.11. Львів. Територіальний розвиток міста. ХІV – ХХ ст.

Розділ 2

РОЗСЕЛЕННЯ

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: