Поняття й система напрямів парламентського контролю в Україні.

Основні напрями діяльності парламентів, в тому числі напрями їх контрольної діяльності, обумовлені і пов'язані із напрямами діяльності самої держави. Напрями діяльності держави визначають соціальне призначення та зміст діяльності кожного із її органів, функцій, що ними здійснюються.

Визначаючи і характеризуючи основні напрями діяльності держави, що є вихідними для напрямів діяльності її органів, В. Ф. Погорілко слушно зазначав, що основні напрями – це напрями, які відповідають найбільш важливим, найбільш загальним сферам, об'єктам суспільної, в тому числі державної діяльності. Види діяльності органів державної влади, в тому числі парламентів, як правило, опосередковують насамперед форми, способи їхньої діяльності, а напрями – зміст такої діяльності.

На основі загальнотеоретичних положень щодо основних напрямів діяльності держави, органів державної влади, можна дійти висновку, що напрями контрольної діяльності Верховної Ради України визначають зміст її діяльності по здійсненню функції контролю. В них знаходить свій прояв сутність та соціальне призначення парламенту, як структурно-організаційної складової частини механізму української держави. Так само, як і основні напрями діяльності кожного із органів державної влади, основні напрями контрольної діяльності Верховної Ради України являють собою такі напрями названої діяльності українського парламенту, які відповідають найбільш важливим, основним сферам його суспільної і державної діяльності.

Основні напрями контрольної діяльності Верховної Ради України випливають із самого її статусу як представницького органу всього Українського народу. Виходячи із конституційного положення (ст. 5) про те, що влада належить народові, який визнано першоджерелом всієї влади, цілком логічно, що воля народу має визначальне значення у питаннях реалізації влади, а прийняті народом рішення мають верховенство по відношенню до всіх нормативно-правових актів, які приймаються і видаються будь-якими органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Народ, як першоджерело влади, має пріоритетне і безумовне право здійснювати контроль за діяльністю сформованого ним представницького органу – парламенту і через парламент – здійснювати контроль за реалізацією законів, за діяльністю органів державної влади.

Необхідно зазначити, що у забезпеченні реальності народовладдя, поряд із іншими чинниками, визначальна роль належить визнанню і запровадженню у життєдіяльності суспільства і держави конституційного принципу верховенства права (ст.8). Однією із характерних ознак України, що відображені у Конституції України (ст. 1) є визначення її правовою державою. Характерною ознакою правової держави є, як відомо, визнання провідної ролі принципу верховенства права і дотримання цього принципу в її організації і функціонуванні. Відповідно до ст. 8 Конституції України, "В Україні визнається і діє принцип верховенства права....". Принцип верховенства права обґрунтовується і бере свій початок від природних прав людини. Дія принципу верховенства права в Україні означає панування права у суспільному житті країни, пріоритет його норм, які визначають і забезпечують соціальну справедливість, визнаючи людину, її права і свободи, честь і гідність найвищою соціальною цінністю.

У зв’язку із цим, необхідно звернути увагу, що держава уособлюється в системі органів державної влади, які складаються, переважно, із найманих працівників, що існують за рахунок народу. До певної міри винятком є лише Верховна Рада України, що формується з обраних безпосередньо Українським народом депутатів, які є повноважними представниками народу у парламенті. Однак, і діяльність кожного народного депутата та Верховної Ради в цілому, як й інших органів державної влади, фінансується із державного бюджету і в парламенті також існує ряд структур, до складу яких входять наймані працівники (парламентське видавництво, Інститут законодавства Верховної ради України тощо). Зазначене свідчить про надзвичайну важливість забезпечення додержання у діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб принципу законності, їхнього функціонування виключно у межах, визначених правовими нормами. Діяльність відмічених суб’єктів має бути максимально повно і точно регламентована нормами права з тим, щоб виключити можливість з будь-яких причин завдати шкоди особі, суспільству чи державі. На досягнення зазначених цілей спрямовані положення статті 19 Конституції України, згідно із якою, "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.". Саме тому Український народ, як першоджерело влади, має пріоритетне і безумовне право здійснювати, через сформований ним парламент, контроль за відповідністю вимогам Конституції і законів України функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб.

Викладене вище дає підстави для висновку, що контрольна функція парламенту, основні напрями його контрольної діяльності очевидно своїм корінням мають визнання права народу на здійснення контролю за діяльністю органів державної влади і, тим самим, є втіленням принципу верховенства права.

Напрями контрольної діяльності Верховної Ради України визначаються предметами її відання та обумовлюють обсяг контрольних повноважень парламенту, їх правове забезпечення. Вище зазначалось, що виходячи із положень загальної теорії права та теорії конституційного права, об'єктом правовідносин, які виникають при здійсненні парламентського контролю, є визначені законом права, обов'язки і дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших інститутів держави і суспільства, та результат, на досягнення якого спрямовується їх діяльність, стосовно яких парламент уповноважений здійснювати контрольну функцію.

Аналіз змісту статей 6, 19 та ін. Конституції України дав підстави для висновку, що напрями контрольної діяльності Верховної ради України безумовно мають визначатися, насамперед, Конституцією України та, на її основі – спеціальним законом України. Відповідно до п. 33 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить здійснення парламентського контролю у межах, що визначені Конституцією. В Конституції визначено основні засади, сфери здійснення Верховною Радою контрольної функції, обсяг її контрольних повноважень.

Згідно із Конституцією України, Верховна Рада здійснює контроль, зокрема: за виконанням Державного бюджету України (п.4 ст. 85, ст. 96, 97, 98); за використанням коштів Державного бюджету України (ст. 98); за діяльністю Кабінету Міністрів (п. п. 11, 13 ст. 85, ст. 87); за використанням іноземних позик (п.14 ст. 85); повноваження в кадрових питаннях, що також становлять специфічну форму контролю (п. п. 12; 16-22; 25-28; 35 ст. 85); за додержанням конституційних прав і свобод людини (п. 17 ст. 85, ст. 101); за діяльністю Президента України (п. п. 8, 10 ст. 85, ст. 111) й ін.

Вивчення й аналіз положень Конституції України дає можливість визначити напрями здійснення Верховною Радою контрольної функції, що обумовлені її контрольними повноваженнями, передбаченими у ст. 85,87, 96, 97, 98, 101, 111, 113, 115 та ін.

Виходячи із цього, до напрямів парламентського контролю в Україні належать:

- контроль за виконанням законів України та інших, прийнятих парламентом актів;

- контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина;

- контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України;

- контроль за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням, за виконанням Державного бюджету України;

- контроль за використанням одержаних Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України;

- контроль за діяльністю Президента України;

- контроль за діяльністю органів державної влади, посадових осіб, які обираються, призначаються, затверджуються Верховною Радою України або за її згодою;

- внутріпарламентський контроль за діяльністю народних депутатів України, органів та структурних підрозділів Верховної Ради України щодо здійснення ними своїх повноважень.

Таким чином, в Конституції визначені межі парламентського контролю в Україні, напрями його здійснення Верховною Радою стосовно широких сфер суспільного і державного життя, що охоплюють значну частину відносин, які виникають у процесі діяльності органів різних гілок державної влади.

Аналіз положень Конституції та законів України, у яких визначений обсяг контрольних повноважень Верховної Ради України, розгляд питань щодо конституційного регулювання діяльності зарубіжних парламентів по здійсненню контрольної функції свідчить про існування, серед всіх напрямів контрольної діяльності парламенту, найважливіших, основних напрямів парламентського контролю.

Як показує аналіз питань парламентської діяльності у різних країнах світу, серед всіх функцій парламенту прийнято розрізняти абсолютні - ті, що безумовно притаманні парламентові, мають здійснюватися виключно ним і ні за яких обставин не можуть виконуватися іншими органами, та так звані відносні, тобто ті, що обумовлюються формою правління, яка існує в державі, іншими чинниками. Відносні функції, за певних обставин, можуть делегуватися парламентом на певний час іншим органам державної влади.

До абсолютних функцій парламентів, як прийнято вважати, належать, зокрема, законодавча, контрольна, бюджетно-фінансова, забезпечення додержання прав і свобод людини та деякі інші. Відомо, що у деяких країнах, інколи законодавча функція частково здійснюється іншими органами. Зокрема, з деяких питань, її здійснення може делегуватися парламентом урядові, президентові країни.

Однак, при цьому, у законодавстві завжди передбачається певний порядок видання актів делегованого законодавства. Вони можуть видаватися виключно на виконання закону, який уповноважує уряд або його окремих членів видавати такі акти.

Парламенти завжди мають право здійснювати контроль за виданням актів делегованого законодавства. Таким чином, навіть у країнах, де застосовується практика делегованого законодавства, противагою обмеження законодавчих повноважень парламенту є його контрольні повноваження щодо нормотворчої діяльності уряду. Поряд із тим, слід підкреслити, що у класичному розумінні, здійснення законодавчої функції є пріоритетним правом парламенту і лише він, за певних обставин, може делегувати здійснення певних законодавчих повноважень з вирішення окремих питань іншим органам.

Аналіз конституційного законодавства України дає підстави для висновку, що серед всіх напрямів контрольної діяльності Верховної Ради України, основними є:

- контроль за виконанням прийнятих парламентом законів України та інших нормативно-правових актів;

- контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина;

- контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України;

- контроль за виконанням Державного бюджету України, використанням коштів державного бюджету.

Інші напрями парламентського контролю тим чи іншим чином охоплюються названими основними напрямами контрольної діяльності Верховної Ради України. Так, контроль парламенту України за діяльністю Президента України, за діяльністю органів державної влади, посадових осіб, які обираються, призначаються, затверджуються безпосередньо Верховною Радою України або - за її згодою іншими органами, здійснюється у процесі реалізації Верховною Радою контролю за виконанням зазначеними суб'єктами положень Конституції України, законів та інших, прийнятих парламентом актів, за забезпеченням ними додержання прав людини в Україні, виконання Державного бюджету України тощо.

На основі вище викладеного можна запропонувати наступне визначення поняття "основні напрями парламентського контролю":

Основні напрями парламентського контролю в Україні – це напрями контрольної діяльності Верховної Ради України, які обумовлені соціальним призначенням даного органу та відповідають основним сферам його суспільної і державної діяльності.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: