Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Вчинення правочину внаслідок зловмисної домовленості




 

Ст. 232 ЦК (435-15) передбачено, що правочин, який вчинено

внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з

другою стороною, визнається судом недійсним. Представник має діяти

в інтересах особи, яку він представляє. Тому якщо він вступив у

зловмисну домовленість з другою стороною і діяв при цьому у

власних інтересах, нехтуючи інтересами особи, яку він представляв,

і це доведено в суді, правочини мають визнаватися судом

недійсними. Найчастіше в судовій практиці такі випадки виникають

при укладенні договорів купівлі-продажу та підряду.

 

Так, апеляційний суд Рівненської області ухвалою від 25

квітня 2007 р. залишив без змін рішення Рівненського міського суду

від 29 січня 2007 р., яким Ш. було відмовлено у задоволенні позову

до Б. В. Д. та Б. В. В. про визнання договору дарування 23 тис.

500 грн недійсним. При цьому колегія суддів дійшла висновку про

правильність рішення суду першої інстанції, який вказав, що на

підставах, передбачених ст. 232 ЦК (435-15), можна визнавати

недійсним правочин, якщо існувала зловмисна домовленість

представника однієї сторони з другою стороною, а не домовленість

між самими сторонами.

 

Представник, вчиняючи правочин, не виражає власну волю. Його

завдання полягає в тому, щоб реалізувати волю особи, яку він

представляє. Словосполучення "зловмисна домовленість", що

використовується в коментованій статті, судді трактують як

навмисні дії представника, тобто він усвідомлює, що вчиняє

правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо

допускає) їх настання. Іншими словами, необхідна наявність

навмисної змови представника однієї сторони з іншою стороною і

виникнення внаслідок цього несприятливих наслідків для довірителя.

При цьому не має значення, чи одержав учасник такої змови

яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи він був укладений з

метою завдати збитків довірителю.

 

Аналіз справ зазначеної категорії свідчить про те, що в

деяких випадках суди не в достатній мірі розуміють, що для

задоволення позовних вимог за ст. 232 ЦК (435-15) необхідно на

підставі певних доказів встановити, що представник за правочином

вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при

цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в

інтересах особи, яку представляє.

 

Визнання такого правочину недійсним має різні правові

наслідки, які залежать від того, що було підставою для

представництва - довіреність, договір, акт юридичної особи чи

інше. Якщо таке представництво здійснювалося за правочином, то в

цьому випадку настають наслідки з відшкодування збитків та

моральної шкоди, завданих довірителю. Тому для застосування

наслідків за таким недійсним правочином суд має встановлювати не

тільки факт зловмисної домовленості представника однієї сторони з

другою стороною, а й наявність збитків та причинний зв'язок між

зловмисною домовленістю і завданими збитками.

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных