Правові наслідки вчинення фіктивного правочину

Згідно зі ст. 234 ЦК (435-15) фіктивним є правочин, який

вчинено без наміру створення правових наслідків, що зумовлювалися

цим правочином.

Розглядаючи цивільні справи про визнання правочинів

недійсними за такою підставою, суди в цілому правильно

враховували, що фіктивний правочин не відповідає загальним

підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК

(435-15), оскільки не спрямований на реальне настання правових

наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля

сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони,

укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді

мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива

діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про

людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то

такий правочин не визнається фіктивним.

У переважній більшості випадків до суду зверталась одна зі

сторін правочину. Разом з цим чинний закон не передбачає обмежень

звертатися до суду з позовами про визнання правочинів фіктивними

для інших заінтересованих осіб. Оскільки сторони не вчиняли жодних

дій для здійснення фіктивного правочину, суди приймали рішення про

визнання такого правочину недійсним без застосування будь-яких

наслідків.

Необхідно враховувати, що саме по собі невиконання сторонами

правочину не означає, що укладено фіктивний правочин. Позивач,

який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що

учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на

момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності

правочину покладається на позивача.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької

області від 8 червня 2007 р. на підставі ст. 234 ЦК (435-15)

визнано недійсним договір дарування, укладений між позивачем Г. та

Т. Задовольняючи позовні вимоги Г., суд встановив, що після

укладення договору дарування обдарована Т. квартиру фактично в дар

не прийняла, в ній не проживала, позивач залишився проживати у

квартирі, сплачував комунальні послуги тощо. Після укладення

договору сторони фактично знищили правовстановлюючий документ, а

згодом обдарована померла.

Проте суд не врахував, що невиконання або неналежне виконання

правочину не є підставою для визнання його недійсним і зазначені

судом обставини не свідчать, що договір дарування був фіктивним,

укладався без наміру створити правові наслідки.

Висновки суду не можна вважати переконливими, оскільки суд

пов'язав фіктивність договору з його невиконанням, тоді як за

матеріальним законом визнання недійсним фіктивного договору

пов'язане з наміром сторін створити правові наслідки правочину.

Необхідно оцінювати докази та враховувати те, чи обговорювали

сторони істотні умови, чи здійснювались нотаріальне посвідчення та

державна реєстрація правочину тощо.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: