ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР В УКРАЇНІ 3 страница

320 >-

Тема XII. Нація!

кожного народу. У наш час відбувається бурхлива трансформація українського етносу в модерну націю. Переконливим показни­ком цього є швидке будівництво незалежної Української держави.; Обов'язковою передумовою цього процесу є небувале поширення серед українців державницької свідомості або так званої національної ідеї* 4. Визначення національної ідеї. Наведімо визначення, сфор­мульоване в колективній монографії співробітників Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України: «Сенс розуміння національної ідеї полягає у визначенні мети існування національної спільноти, з'ясуванні ЇЇ історичного призначення, вироблених систем ціннісних спрямувань (із урахуванням як за­гальнолюдських принципів і уявлень, так і специфічних, власти­вих певному соціуму), а також усталених ціленаправлень, праг­нень (як усвідомлених, так і підсвідомих) у визначенні свого місця... серед інших народів». Національна ідея — це інтелектуально окреслені, тобто свідомо і чітко сформульовані духовні (священні) основи буття етносу — його автентичності, цілісності, історичної спрямованості, сенсу життя та місця серед інших народів.

Формування політичної нації в Україні

Портрет класика

Карп Вольфганг Дойч — німецький со­ціолог та політолог чеського походження. Дослідницьку увагу зосереджував на питан­нях війни, миру, націоналізму, співдружності та налагодженні контактів. Зробив ваго­мий внесок у розробку проблем соціальної комунікації як основи формування націй і дер­жав. К. Дойч трактував націю як групу, в ме­жах якої рівень комунікаційної активності значно вищий, ніж поза її межами. Форму­вання ідеї національних спільнот та держав вважав результатом поступової урбанізації та індустріалізації суспільств. Дезінтеграцію та загибель держав розглядав як результат ос­лаблення комунікації в них, особливо коли ви­ключаються з комунікації нижчі класи суспільства. Саме вони, не бу­дучи здатними реалізувати свої інтереси та підвищити свій статус, дестабілізують суспільство і роблять його слабшим перед зовнішніми загрозами. Наднаціональні та міжнародні об'єднання є засобом протидії зростанню націоналізму в окремих державах. Але К. Дойч попереджав про нестабільність існуючих міжнародних об'єднань та загрозу повер­нення держав до «агресивного націоналізму». Основні праці: «Нерви управління: моделі політичної комунікації та контролю», «Націоналізм та його альтернативи», «Політика та держава. Як люди вирішують власну долю», «Аналіз міжнародних відносин».

Карл Вольфганг Дойч (1912-1992)

Різноманітні визначення «української національної ідеї», що існують на цей час, є недостатньо зваженим щодо специфіки нашого етносу, його історії та мети. Наприклад, національна ідея України зведена до «виборювання політичної незалежності, досяг­нення соціальної згоди та добробуту нації». Або українська ідея подається як ідея формування сучасної («модерної») нації, а та­кож входження України до європейських структур, формування новітніх технологій, високої культури, демократичної правової держави, добробуту громадян.

Хоча вищенаведене і стосується української національної ідеї, проте більше відноситься до наслідків цієї ідеї, а не є власне ідеєю, бо національній ідеї не властиво безпосередньо охоплюва­ти (заміняти) всі чинники національного відродження, стратегію і політику держави, економічну чи культурну програми. Вона, по-перше, є узагальнюючим, «наскрізним» стрижнем, який пронизує всі складові програми відродження і розвитку нації, поступ наро­ду до самоствердження у світі відповідно до своїх сподівань. По-друге, такі визначення національної ідеї відображають інтереси будь-якого цивілізованого народу, оскільки кожна нація прагне добробуту, самоствердження та прогресу. Але національна ідея повинна відображати специфіку певної нації — неповторність її сподівань та історичного шляху, її призначення.

У чому ж полягає специфіка сучасної української національної ідеї? Можна вирізнити такі основні її умови:

1) духовність як основа життя етносу;

2) незалежна держава;

3) соборність.

В епоху глобалізації, коли зникають культурні кордони, необ­хідним є встановлення і розвиток української державності. Всі проблеми, що існують на сьогодні в Україні й заважають побудові розвинутого суспільства, полягають у слабкій інтегрованості гро­мадян України у великий соціум, у відсутності тісного контакту та культурної довіри українців одне до одного, оскільки у кож­ного суб'єкта відсутня самоідентифікація з нацією. Однак побу­дова української державності — доволі стрімкий процес, що має позитивні тенденції, і визначення національної належності має надзвичайно важливе значення в цьому аспекті. Національна належність визначає пріоритети моральності та нормативності ве­ликих спільнот, не визначивши ці принципи, суспільство не може бути організованим та громадянським. Тож українське суспільство буде достоту сформованим тоді, коли встановить і визнає свою українську націю і визначить для неї тенденції розвитку та основні

Тема XII.

_________ ict-iq аи, пацід

постулати функціонування. Саме тоді Україна зможе вийти на но­вий рівень міжнародної співпраці як адекватний і зрозумілий учас­ник міжнародних відносин.

1. Розкрийте сутність нації як най­пізнішої форми існування етносу.

Запитання для самоконтролю - --->*^у.

2. Як співвідносяться нація етнічна та нація політична (держава)?

3. Що таке націоналізм і чим він відрізняється від патріотизму та шовінізму?

4. Визначте проблеми формування політичної нації в Україні.

назву... А неонацизм Б націоналізм В холокост Г патріотизм Д шовінізм Е геноцид

2. Оберіть правильну відповідність: А держава формується на основі роду Б плем'я формується на основі етносу В нація формується на основі народності Г етнос формується на основі держави *

3. Оберіть кілька правильних варіантів. Ознаками нації є.. А територія Б література В історія Г психологія Д економіка Е етнос

4. Для розвитку української нації потрібні... А євроінтеграція Б соборність В незалежність Г розвиток культури Д духовність Е усе вищезазначене

Формування політичної наці! в Україні

1. На ваш погляд, етнічне чи політичне її Запитання переважало в історичному фор- на творче мислення муванні української нації? " • ■■ ■ '■

2. Як ви можете прокоментувати таке висловлювання Карла Дойча: «Нація — це група людей, об'єднаних спільною помил­кою щодо свого походження та спільною нелюбов'ю до своїх сусідів»?

3. Якими, на ваш погляд, були найсуттєвіші етапи етногенезу (формування етносу) української нації?

4. Як ви гадаєте, українська нація є вже сформованою чи продовжує формуватись? Відповідь обґрунтуйте.

5. Який шлях подальшого національного розвитку України буде -найбільш продуктивним — у напрямку поглиблення етнічної свідомості чи в напрямку світового суспільства, глобалізації?

6. Прокоментуйте висловлювання: «В душі кожної людини зна­ходиться мініатюрний портрет її народу» (Фрейтаг).

7. Зіставте поняття «рід», «плем'я», «народність», «нація».

8. Складіть план виступу за схемою.

Економіка, господарство

Територія

Нація

Культура, мова

Етнос

Психологія

9. Заповніть таблицю.

324 ^

Тема XII. Нація

Ю. За допомогою історичних та літературних джерел-ілюстрацій І напишіть есе, користуючись схемою. '

Додаткова література

1. Политология: словарь-справочник. Василик М. А., Верши­нин М. С. и др. — М.: Гардарики, 2001. — 328 с

2. Політологічна бібліотека: [Електронний ресурс].'- Режим доступу: http://the-law.at.ua/publ/politologija/l

3. Словарь-справочник по социальной психологии / В Кпы сько. — СПб.: Питер, 2003. — 416 с. "

4. Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В М Тараненко О. О., Зяблюк М. П. та ін. - 2-ге вид., випр' і доп. — К.: Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М П Бажана' 2004. - С 131-132, 135-137, 357-361, 665-668 '

ТЕМА «III. ПОЛІКУЛЬТУРНІСТЬ

СУЧАСНА СВІТОВА КУЛЬТУРА:

ПОНЯТТЯ ПОЛІКУЛЬТУРНОСТІ ЯК ДОБРОСУСІДСТВА КУЛЬТУР. САМОБУТНІСТЬ ТА РІВНОЦІННІСТЬ РІЗНИХ КУЛЬТУР. РОЛЬ НАЦІОНАЛЬНИХ ГРО­МАД У БАГАТОНАЦІОНАЛЬНОМУ СУСПІЛЬСТВІ. МІЖНАЦІОНАЛЬНІ ВІДНОСИНИ

Англійський філософ латишського походження Ісая Берлін фундамент полікультуралізму вбачав у ідеї ціннісного плюралізму: немає єдиної для всіх концепції «правильного життя», а навпаки, таких концепцій багато — можливо, стільки ж, скільки й куль­тур. Щодо питань мети та способу життя люди не можуть прийти до єдиної думки, бо їх цінності не збігаються. Через це людське буття приречене на конфлікти та суперечності моральної природи. При цьому окремим людям потрібно знаходити компроміс щодо цінностей та цілей. А суспільство при цьому має бути влаштоване так, щоб люди з різними культурними та ціннісними переконан­нями мали можливість мирно співіснувати в одному політичному просторі.

Саме на цій ідеї ґрунтується полікультуралізм, головним постулатом якого є можливість «жити самому та давати жити іншим».

Словник

Полікультурність — факт багатоетнічності сучасного суспільства. Визначення суспільства як такого, що вміщує численні відмінні, але взаємно пов'язані культурні традиції й практики, які часто асоціюються з різними етнічними компонентами цього суспільства. Із визнання суспільства полікультурним випливають два основні наслідки: пере­осмислення уявлень про культурну єдність (цілісність) суспільства, що включає відмову від спроб «інтегрувати» різні етнічні групи, оскільки інтегрування передбачає перетворення на «невідрізненну» частку домінуючої культури; переосмислення поняття культур­ного різноманіття: слід враховувати владні відносини, відносини домінування між різними культурними (етнічними, соціальними) групами, аналізувати міжкультурні взаємини як такі між сильними (домінуючими) та слабкими (пригнобленими) культурами, а не просто стимулювати «інтерес до екзотичного».

Тема КІН. Лолікультурність

Досвід, накопичений людством у ході його соціокультурної історії, надає неоціненну допомогу в розв'язанні проблем культу­ри на сучасному етапі перетворення нашого суспільства на основі принципів гуманізму і демократії в умовах бурхливого науково-технічного прогресу. Проблеми культури набувають сьогодні ключового значення, тому що культура є могутнім фактором соціального розвитку. Адже вона пронизує всі аспекти людської життєдіяльності — від основ матеріального виробництва і людсь­ких потреб до найбільших проявів людського духу. Культура відіграє щораз більшу роль у досягненні довгострокових програм­них цілей демократичного руху: формування і зміцнення грома­дянського суспільства, розкриття творчих здібностей людини, по­глиблення демократії, побудова правової держави.

Кожна національна культура є частково і джерелом світової культури, одночасно витікаючи з неї. Без глобальної культу­ри не може бути регіональної, самобутньої національної і на­впаки. Національна культура впливає на всі сфери суспільної й індивідуальної життєдіяльності — працю, побут, дозвілля, сфе­ру мислення і т.д., на спосіб життя суспільства й особистості. Значення її у формуванні і розвитку способу життя людини виявляється через дію особистісно-суб'єктивних факторів (на­станови свідомості, духовні потреби, цінності та ін.), що вплива­ють на характер поведінки, форми і стиль спілкування людей, цінності, зразки, норми поведінки. Гуманістичний спосіб жит­тя, орієнтований не на пристосування до наявних умов, а на їхнє перетворення, передбачає високий рівень свідомості та культури, підвищує їхню роль як регуляторів поведінки людей і;способу їхнього мислення.

Оскільки центром культури є людина з усіма її потребами і тур­ботами, то особливе місце в соціальному житті займають і питан­ня освоєння нею культурного середовища, і проблеми, пов'язані з досягненням ним високої якості в процесі створення і сприйнят­тя культурних цінностей. Освоєння культурних багатств мину­лого виконує інтегрувальну функцію в життєдіяльності кожного суспільства, кожної національної культури, гармонізує буття лю­дей, пробуджує в них потребу в осягненні світу як цілого. А це має величезне значення для пошуку загальних критеріїв прогресу в умовах нестримної науково-технічної революції.

Закономірною тенденцією взаємодії глобального та локально­го у сучасному світі стає усвідомлення людиною себе в контексті історичного часу, в орієнтації як на свої історико-культурні корені, так і на майбутнє, на соціально-культурні ідеали і можливості

їхньої реалізації в рамках розширення міжнародних зв'язків, за­лучення у всесвітній культурно-історичний процес усіх країн світу. Значні соціокультурні зміни, що зачіпають практично всі сторони громадського життя різних країн і народів, з особливою гостро­тою порушують питання про міжкультурну взаємодію, про її роль в еволюції локальних етнічних культур і розвитку загальносвітової

культури.

Культура за своїм змістом розпадається на різні галузі, сфе­ри: звичаї та побут, мова і писемність, характер одягу, поселень, роботи, звичаї виховання, економіка, характер армії, суспільно- ' політичний лад, судочинство, наука, техніка, мистецтво, релігія, всі форми прояву духу даного народу.

Сучасна культура втілюється у величезній кількості створюва­них матеріальних і духовних явищ. Це і нові засоби праці, і нові продукти харчування, і нові елементи матеріальної інфраструктури побуту, виробництва, і нові наукові ідеї, ідеологічні концепції, релігійні вірування, моральні ідеали і регулятори, твори усіх видів мистецтв і т. д.

Існують різні погляди на співвідношення культур різних епох і народів. За висловом Михайла Бахтіна, «культура завжди ле­жить на межах» з іншими культурами й епохами. Сучасна людина починає розуміти, що культурна самобутність її народу невіддільна від культурної самобутності інших народів, що всі ми підкоряємося законам культурної комунікації.

Німецький соціолог Освальд Шпенґлер розглядав сучас­ну культуру не як єдину загальнолюдську, а розколоту на вісім культур. Ці культури — єгипетська, індійська, вавилонська, ки­тайська, греко-римська, візантійсько-арабська, культура майя, російсько-сибірська. Кожна культура підпорядкована твердому процесові еволюції, фази якої — народження і дитинство, молодість і зрілість, старість і занепад. Пітирим Сорокін розвивав учення про «інтегральну» соціологію, що охоплює всі аспекти культури. Він розрізняв системи культурних феноменів багатьох рівнів. Найвищі з них (суперсистеми) базуються на світоглядах. У різні періоди історії ці системи перебувають на різних фазах розвитку. У той са­мий час нарівні із суперсистемами культури існують п'ять основних культурних систем нижчого рівня: мова, етика, релігія, мистецтво, наука. Коли в ході історії панівні суперсистеми соціокультурних феноменів вичерпують свої можливості й заміняються альтерна­тивними світоглядами, перехід цих систем супроводжується ра­дикальною трансформацією соціальних інститутів і нормативних зразків. Руйнування інтегративної культурної бази і виникнення

Тема XIII. Полікультурність

нового культурного етносу супроводжуються кризами, війнамі бідуваннями.

Більшість дослідників сходяться в думці, що сучасна кулі тура — це безліч самобутніх культур, які перебувають у діалс та взаємодії одна з одною, причому діалог і взаємодія йдуть не тіль по осі теперішнього часу, але й по осі «минуле—майбутнє».

Але культура — це не тільки безліч культур, це також світов культура, єдиний культурний потік від шумерів до наших днів, ві сходу на захід, від заходу на схід. Сьогодні викристалізувались дв різних погляди на долю культури, так би мовити «оптимістичний і «песимістичний». Оптимісти стверджують, що світова культ; ра на правильному шляху, що майбутнє за наукою, технікою інформацією, регіонально-організованою економікою, що цінност західної культури (успіх, влада, особиста воля, сила і т. д.| є істинними. Песимісти, починаючи від Освальда ШпенґлераІ упевнені в протилежному: сучасна світова культура, вважают/ вони, хилиться до заходу, кризи.

Панорама культури XX ст. вельми строката. Певна частина населення світу (збирачі і мисливці) є носієм архаїчної культури! велика частина перебуває на рівні традиційної, аграрної культур ри, й одна третина з 5 млрд чол. досягла стадії науково-технічної! сучасної культури. Цілком зрозуміло, що внаслідок потужного poaJ витку засобів масової комунікації й інформації сучасна культура! впливає на архаїчну і традиційну культури багатьох народів світу.І У зв'язку з цим необхідно розглянути характер сучасної культу-| ри, окреслити її контури і виділити основні риси. Для сучасноїі культури характерні насамперед такі процеси, як індустріалізація! й інституціоналізація. *

Процес програмування інституціоналізації культурних змін, що почався в минулих століттях, нині швидко розширюється. Нау­ка і мистецтво стають індустрією, механізм розвитку якої вислизає від їхніх творців. Навчання стає все більш і більш формалізованим: школа поширює свій вплив, і навчання стає відтепер турботою дер­жави; людська поведінка на всіх своїх стадіях дає привід для уроків, лекцій, програм та іспитів. Для всіх цих різноманітних починань необхідні базис, організація, бюрократія, чітко визначені норми. На зміну повільним процесам інституціоналізації минулого, коли в людей було відчуття якоїсь сталості культурного середовища, при­йшло її виробництво. У певному розумінні тепер відбувається незви­чайний зсув культури як середовища у бік культури як горизонту. Сучасна науково-технічна культура являє собою своєрідний набір різних культурних мікрокосмів, які потрібно синтезувати

Сучасна світова культура

в єдине ціле. І нарешті, необхідно враховувати ряд чинників сучас­ного світу — прискорений розвиток техніки, транспорту і зв'язку, загрозу руйнування навколишнього середовища і виснаження природних ресурсів, зростання взаємозалежності та взаємозв'язку всіх країн та ін. Усі ці чинники приводять до того, що влас­не культурне співробітництво перетворюється на фундаменталь­ну необхідність виживання людства. На думку колишнього Ге­нерального директора ЮНЕСКО Фредеріка Сараґоси, «установ­лення справжнього культурного плюралізму — єдиний шлях, що дозволяє протистояти зростаючій однаковості, яку несе в собі експансія технічної цивілізації». Цей шлях повинен розгля­датися як чинник світової рівноваги і творчості. Міжнародне співробітництво, що забезпечує зближення людей та ідей, роз­ширення взаєморозуміння і солідарності, паралельно сприяє зміцненню культурного аспекту розвитку. Без культури не може бути справжньої волі. Багато дослідників (Ф. Сараґоса, А. Швей­цер та ін.) переконані в тому, що завдання нашого часу вимагають сміливого підходу до проблем XX ст., що основні проблеми вини­кають у сфері культури і їхнє вирішення — у розвитку культури.

Експансія західної культури

У сучасній західній культурі великого поширення набула так звана масова культура «макдональдизації» — за метафоричним висловом Джорджа Рітцера. Нерідко ця культура сприймається в Європі як суто американське явище, хоча це й не зовсім так. В європейських країнах, принаймні останні два століття, існувала й існує поряд із традиційною високою культурою і культура рин-' кова, масова.

Відомий американський учений Д. Макд'ональд запропонував розглянуте явище іменувати «маскультом», тому що з естетичної точки зору «насправді це зовсім не культура. Маскульт — це пародія на високу культуру». Тут немає місця мистецтву, а тому не варто говорити ні про моральне очищення за допомогою ми­стецтва, ні про власне художню насолоду. Нема сенсу міркувати про «художню якість», «естетичну цінність» тощо. Але саме ви­сока, істинна культура поряд з фольклором завжди панувала в європейській художній свідомості. Сьогодні іноді вважають ма­скульт «фольклором промислової епохи». Але фольклор, народне мистецтво, тому і зветься «народним», що завжди зароджується в низах суспільства, у народних глибинах національної культури. Навпаки, маскульт створюється і нав'язується зверху фахівцями

330 ^

Тема XIII. Полікультурність

(естрадні композитори, текстовики, співаки, теле- і кінорежисери | та сценаристи, менеджери і т. д.). І якщо народне (національне) ми-1 стецтво має власну художню цінність, то маскульт лише пародіює'] високу культуру.

Усі національні культури з тривалою історією мають свій фоль­клор, свої епічні перекази, власну, сформовану завдяки праці бага-| тьох поколінь, культурну свідомість. Зароджувалися ці перекази в осілих народів серед селян, що жили миром, громадою, яка була | певною культурною й економічною спільнотою. Фольклор, колек­тивне за своєю суттю мистецтво, і епос, тобто колективні сказан­ня, успадковується високою культурою, яка виростає протягом століть існування національної культури і формує неповторний вигляд культури. «Макдональдизація» у вигляді впливу масової, або популярної культури США, обурює ряд західноєвропейських культурологів (А. Гобар «Культурна війна», Е. Тібо та ін.), які вва­жають небезпечним для самобутніх національних культур Європи, що мають давню історію, настільки уніфікований вплив.

Важливим наслідком полікультурності є необхідність захисту загальноєвропейських, азійських та інших неповторних культур-' них надбань. Захист культурної самобутності народів в усьому світі містить у собі безліч проблем. У горизонтальній площині про­блеми культурної самобутності виявляються в безлічі соціальних питань: від етнічних, релігійних і мовних меншин до робітників-емігрантів; від культур, що намагаються усталити національну єдність на основі базової культурної самобутності, до поневолення великих культур одноманітною космополітичною культурою.

У вертикальній площині проблема видається ще складнішою, бо необхідно точно визначити, від чого може відмовитися дана група людей і що вона прагне зберегти. Захист культурної самобутності, звичайно ж, не мусить означати «вавилонізації» людства, так само як неприпустимо жертвувати культурними відмінностями в ім'я загальної одноманітності. Такий підхід набуває особливого зна­чення у світі, населення якого через кілька десятиліть переви­щить 6 млрд чол.

Виважений захист культурної самобутності — ключ до ви­рішення проблеми спілкування між людьми. Якщо «моя» куль­турна самобутність може зберігатися тільки внаслідок її виз­нання і поваги кимсь «іншим», то, виходить, проблема лежить у площині «комунікативної справедливості». Це стан, коли жодна зі сторін не допускає зловживань щодо іншої, а недовіра — причи­на найрізноманітніших конфліктів — поступається місцем повазі та взаєморозумінню. Таким чином, мова йде про збереження

Сучасна світова культура

специфіки тієї або іншої локальної, національної культури, однак слід ураховувати і її еволюцію й адаптацію до динаміки розвитку світової культури, культури «планетарного» світу. Ця світова куль­тура загалом являє собою складну різноманітну єдність, де кожна з локальних культур сяє своїм блиском. Сприяти різноманіттю культур — одна із загальних цілей світового співтовариства (ООН), що зафіксовано в першій статті Статуту ЮНЕСКО. В ній ідеться про те, що мета співробітництва — сприяти «зближен­ню і взаємному розумінню народів шляхом належного викори­стання апарату колективного інформування, рекомендуючи для цього укладення міжнародних угод, які вона (ЮНЕСКО) вважає корисними для вільного поширення ідей мовним і образотвор­чим шляхом».

Головну роль у створенні та розповсюдженні сучасного куль-, турного продукту, безумовно, відіграють досягнення в галузі елек­тронних засобів зв'язку. Папір і фотоплівка як засіб збереження і передачі інформації поступаються місцем лазерному дискові, ка­бельному телебаченню та ін. Друковані матеріали у вигляді книг, журналів і газет економічно ще виправдують себе, але їхнє зна­чення знижують передачі останніх новин і розважальних програм на радіо і телебаченні. Комп'ютери і високошвидкісна апаратура передачі інформації поступово стирають відмінність між друко­ваною та візуальною інформацією. Розвиток електронних засобів зв'язку — основна історична тенденція, що зачіпає проблему куль­турного різноманіття.

У цілому можна говорити про те, що в XX ст. мобільність лю­дей, що перетинають культурні та національні кордони, настільки велика, що можна чекати зменшення культурних відміностей і взаємного нерозуміння. Таким чином, засоби масової інформації можуть сприяти як розширенню зв'язків між різними культура­ми, так і зміцненню самобутності цих культур.

Діалог культур: Схід - Захід

У розвитку світового соціокультурного процесу істотну роль відіграє діалог культур Сходу і Заходу. Схід подарував людству безліч чудових творів літератури, мистецтва: філософію, науки, що впли­нули і продовжують впливати на художній та інтелектуальний розвиток людства. Багато зусиль докладають учені, мислителі, діячі мистецтва для того, щоб глибше проникнути в духовний світ Сходу. В усі історичні епохи, і особливо в Новий час, видатні діячі культури і науки Заходу відкривали для себе неминущу ідейно-

332 >£

Тема ЛІН. Полікультурність

естетичну цінність культурної спадщини народів Сходу і поєд­нували її з досягненнями культур народів Заходу. У той же час багато мислителів і художників Сходу, звертаючись до Заходу, збагачували свої національні культури, вносячи новий струмінь у суспільне та культурне життя своїх народів.

Нерідко виникають сумніви щодо правомірності опозиції Схід — Захід як традиційного протиставлення двох типів світової культу­ри насамперед у тих дослідників, які прагнуть знайти у світовій практиці в основному загальні закономірності, «наскрізні процеси», що нібито легко переборюють межі понять Захід — Схід — Захід. Тут, підкреслюючи загальне, недооцінюють особливе у світовому історико-культурному процесі.

Сьогодні діалог культур Сходу і Заходу набув загальнолюд­ського значення. Це єдиний спосіб знайти вихід зі світової кризової ситуації. Необхідно розглядати діалог культур Сходу і Заходу як природний постійний процес, не зводячи його до синтезу єдиної ідеології. Від цього вчених і мислителів Сходу застерігає пам'ять про часи колоніалізму, християнського місіонерства, діячів культу­ри Заходу — не менш страшні спогади про наслідки тоталітарних ідеологій нацистського типу і т. д.

У кожній культурі, за всієї ЇЇ унікальності, є все-таки щось спільне з культурами інших народів: «Хоча греки відрізняються від протестантів, китайці — від тих і інших, проте при певній відкритості вони можуть побачити і щось спільне між собою, характерне для людського життя» (Г. Патнем). Іншими слова­ми, своєрідність кожної культури є відносною, її специфічність, унікальність виступає як прояв загального в розвитку людсько­го суспільства, інакше не можна пояснити те, що кожна культу­ра в процесі взаємодії з іншими культурами сприймає й адаптує їхні досягнення. Взаємодія, контакти культур ведуть, з іншого боку, до зміцнення і розмаїтості східних і західних культур, і в результаті — до формування світової культури.

Необхідно звернути увагу на той факт, що археологічні відкриття і можливість подорожувати по всій земній кулі роблять діалог культур Сходу і Заходу цікавою художньою та світоглядною пригодою. Захопливість панорами культур народів світу, яка зне­нацька розширилася, підсилюється завдяки величезному чис­лу публікацій, присвячених мистецтву Сходу, секретам золота інків, розшифруванню символів негритянських масок, тлумачен­ню таємничої усмішки Будди. У цьому великому діалозі куль­тур європейці починають краще розуміти духовний світ і систему цінностей східних народів.

Сучасна світова культура

Шляхи подолання кризових явищ у культурі

Сьогодні намічаються два протилежних шляхи вирішення проблеми подолання кризових явищ у культурі. Один — це по­долання кризових явищ засобами розуму, науки, освіти, за раху­нок розумної організації життя, виробництва, свідомого підходу до усього, зміна орієнтирів розвитку науки і технології. Іншими сло­вами, першорядне значення повинні мати цілі духовного і мораль­ного вдосконалення людини, а також поліпшення її матеріальних умов. Другий (т. зв. «альтернативний») шлях — повернення люд­ства або до різних модифікацій релігійної культури, або до форм життя, більш «природних» для людини — з обмеженими здоро­вими потребами, відчуттям єдності з природою і космосом, форм буття людини, вільної від влади техніки. Ці два підходи існують, але одночасно набирають сили і кризові явища. На жаль, зауважує Ф. Майор, «світ у багатьох відношеннях продовжує рухатися в на­прямку, що аж ніяк не веде до виправлення нинішніх недоліків. Більш того, суспільство перебуває в такому душевному стані, що його не хвилюють викриття, якими б обґрунтованими й ар­гументованими вони не були». Але, з іншого боку, зміцнюються і розширюються рухи окремих груп і громадян, рухи «зелених», що реалізують альтернативні форми життя: наприклад, ті, що прак-, тикують східний або західний езотермізм або часткову відмову від благ нашої цивілізації.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: