ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР В УКРАЇНІ 4 страница

Характерний момент у розвитку сучасної культури — поява і формування поряд із традиційним її образом нового. Традиційний образ світової культури пов'язаний насамперед із ідеями історичної й органічної цілісності, уявленнями про традиції. Новий образ культури все більше асоціюється з космічними, екологічними, етичними ідеями єдності людства і його долі. Планетарні категорії висуваються на перший план так само, як етичні.

Сьогодні все більше людей приходять до усвідомлення не-благополуччя свого і сучасного життя взагалі й шукають вихід з існуючого стану. Рух «зелених», екологічні рухи, пошуки нової моральності, рухи за нову тілесність (натуропатичне харчування, музичний рух, йога, карате, різні форми медитації і т. д.) — усе це паростки альтернативної культури.

Сьогодні має місце формування нового типу культурної взає­модії, що включає відмову від спрощених раціональних схем вирішення культурних проблем. Усе більшого значення набува­ють здатності до розуміння чужої культури і точок зору, критич­ний аналіз власних дій, визнання чужої культурної самобутності

Тема XIII. Полікультурність

й чужої істини, уміння включити їх у свою позицію і визнання правомірності існування багатьох істин, уміння будувати діалогічні відносини й іти на компроміс. Новий тип соціальної дії все більше має потребу в культурних складових і повинен підкорятися логіці культурної комунікації.

Це цікаво

Арнольд Тойнбі виділив поняття цивілізації — замкненого су­спільства, що характеризується певним набором визначальних ха­рактеристик. Критерії для виділення цивілізацій включають релігію, форму її організації та територіальну ознаку. А. Тойнбі виділив 21 цивілізацію: єгипетську, андську, китайську, мінойську, шумерсь­ку, майську, індську, еллінську, західну, православну християнську, далекосхідну, іранську, арабську, індуїстську, мексиканську, кжатансь-ку та вавилонську. З них сім — живі цивілізації, що існують зараз. Цивілізації розвиваються, коли навколишнє середовище не є ні зовсім комфортним, ні надто несприятливим: повинні існувати виклики, що підштовхують до розвитку. Позиція А. Тойнбі — культурологічний плюралізм: людська історія являє собою сукупність дискретних оди­ниць соціальної організації — цивілізацій, які проходять стадії ви­никнення, росту, надлому та розкладу. Ріст цивілізації — справа твор­чих особистостей або творчих меншин: «Творчі особистості складають в суспільстві меншину, однак саме ця меншина і вдихає у соціальну систему нове життя».

МІЖКОНФЕСІЙНІ ВІДНОСИНИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ЖИТТЯ В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Велике значення у культурі кожної країни протягом усієї історії відігравала релігія. Не втрачає значення вона і зараз: у кожній країні можна знайти великий процент традиційно віруючих, та­кож набувають поширення запозичення релігій або їх елементів з інших суспільств, що стають можливими в результаті посиленого інформаційного обміну між культурами світу. Так, Україну в 90-х роках XX ст. охопила мода на східні релігійні вчення й езотеричні напрямки світогляду. Результатом такого просвітництва стала по­ява людей, що сповідують відповідні релігії, релігійних спільнот однодумців, світогляд яких виявився близьким до нетрадиційних для української культури культурних течій.

Світ стає більш розмаїтим у культурному відношенні. Імміграція та інформаційний обмін між культурами робить релігійне життя країн складно переплетеним, а великі міста відзначаються спів­існуванням груп громадян, що є представниками різних конфесій.

Міжконфесійні відносини та їх вплив на життя

Відносини між різними релігійними спільнотами (конфесіями) змінювалися від вельми конфліктних (наприклад, хрестові похо­ди) до мирних і терпимих. У сучасному суспільстві, де взаємодія культур набуває особливо тісного характеру, активізуються й пи­тання мирного співіснування всього розмаїття світоглядів.

Розмаїття релігій та конфесій

Релігія, як правило, виникає історично в результаті розвитку міфологічного світогляду і замінює його собою.

=======_=====^_=======^========= Словник —

Міфологія — сукупність міфів-: казок, переказів, оповідань, де в наївно персоніфікованій, наочно-образній, несвідомо-художній формі подавалися явища природи й суспільного життя. Міфологія виникає для пояснення світу і поступово в результаті «розчарування» світу змінюється наукою та релігією як більш пізніми формами людсь­кого світогляду. На ранній стадії людської історії в казках химерно поєднувались елементи реалістичних знань про дійсність, художні об­рази, моральні приписи й норми, релігійні уявлення. Найбільш поши­реними були оповіді про виникнення й еволюцію світу, сонця, місяця, зірок та ін. (космогонія — виникнення космосу), про походження тва­рин, появу людини (антропогонія), про всесвітній потоп тощо. Характе­ристиками міфологічного світогляду є: синкретизм (світ сприймається як первісно нерозрізнений, взаємопов'язаний); символізм (міфи мають не лише буквальне, але й опосередковане значення); генетизм (пояс­нення причин, історії виникнення всього); тотемізм (нерідко люди ото­тожнювали себе з певними тваринами-тотемами, наприклад, прояви цього збереглися в геральдиці); анімізм (віра в існування духів, які керують матеріальним світом); фетишизм (речі наділяються магічними силами); магія (змішування слів і дії); антропоцентризм (людина — центр усього, і все навкруги має властивості людини: звірі розмовля­ють, боги є антропоморфними істотами тощо).

Релігія — особлива форма усвідомлення світу, основою якої є віра в надприродне, яка включає в себе сукупність моральних норм і типів поведінки, обрядів, культових дій та об'єднання людей в організації: церкву, релігійну громаду.

Конфесія — об'єднання вірян, що відрізняється від інших за особли­востями віросповідання; так, існує кілька конфесій у межах певного релігійного вчення. Термін «конфесія» вживається щодо різних хри­стиянських церков — православ'я, католицизму і багатьох варіантів протестантизму. Цей термін також використовується і для опису гілок юдаїзму (ортодоксали, консерватори, реформатори та реконструктори), та зрідка для гілок ісламу (суніти та шиїти).

У вузькому розумінні релігія — віра в існування надприрод­них — персоніфікованих чи ні — сил, що супроводжується переко­нанням у здатності цих сил або сили (Бога, богів, Абсолюту, Космосу

336 ^

Тема ЛІН. Полікультурність

і т. д.) впливати на Всесвіт та на долю людей. Ця віра відбивається в думках, відчуттях і волі людини, включає в себе певний етичний " кодекс, виражається в певному способі поведінки та ритуалах, за до­помогою яких людина шукає схвалення та прихильності Бога або богів. На відміну від філософії, в релігії йдеться про шлях спасіння. Релігія визначає уявлення людини про свою роль у цьому світі, свої можливості й обов'язки щодо цього світу, інших людей та самої себе. Формування цих уявлень здійснюється, як правило, через, призму приписів, настанов та роз'яснень, які надаються надпри­родною силою (Богом або богами, Абсолютом і т. д.) або іншими людьми — вчителями, авторитетними філософами тощо. Таким чином, релігією також часто називають будь-яку усталену і чітко виражену систему віри, способу поведінки, етичних цінностей, уявлень про сутність людини і світу.

Настанови та пояснення, як жити, в різних релігіях мо-1 жуть істотно відрізнятися одне від одного, через це належність людей, до різних конфесій може провокувати конфлікти як на міжособистісному рівні, так і в межах цілих держав. Че­рез це в наші часи особливо гостро стоїть питання компромісу, толерантності, взаємної поваги культур, здатності розуміти плю­ралізм культур світу.

Релігія — це складне соціальне і духовне явище, корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії. Соціальна приро­да та риси релігії вказують на її зв'язок із розвитком суспільства як самовідтворної системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Про­цеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей у цілому всього суспільства неодмінно позначаються і на історичній еволюції релігійних учень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси виникає необхідність комплексного вивчення релігієзнавством релігійних учень із урахуванням їх догматичного змісту й тих суспільних чинників, що обумовлюють історичні особливості ви­никнення і функціонування тих чи інших релігійних ідей.

Релігія є однією з найдавніших форм суспільної свідомості — однією з форм відображення світу, але відображення своєрідного, пов'язаного з вірою, ритуалами, символами.

Віровчення як системи вірувань часто розглядають із погляду віри в Бога (богів) і поділяють таким чином:

• єдинобожжя (монотеїстичні);

• багатобожжя (політеїстичні);

• безбожжя (атеїстичні) або матеріалізм.

Для монотеїзму властива віра в єдиного Бога, верховну істоту, Бога-творця. Для політеїзму характерна віра в пантеон різних

Міжконфесійні відносини та їх вплив на життя

богів, кожен із яких має свою сферу впливу. Для безбожжя ха­рактерне заперечення існування Бога і визнання світового нача­ла як безособової субстанції (матерія; рух, дао, дійсність, суще, буття і т. д.).

штШш.шшшшшшш—-шшшшшш.т.*шшттшшшттшшшшщш*шшшшштшшш*шт СЛОВНИК _

Політеїзм — багатобожжя, віра в багатьох богів/богинь. Власти­вий усім первісним релігіям.

Монотеїзм — віровчення про існування єдиного Бога, творін­нями якого є всі інші істоти, як духовні, так і фізичні. Зазви­чай монотеїсти приписують Богові риси досконалості, такі як усемогутність, усюдисущність, усезнання, а також найвище бла­го в етичному розумінні. Визнаними монотеїстичними релігіями вважають три світові релігії: юдаїзм, християнство та іслам, а та­кож новіші, що з'явилися на їх ґрунті — сикхізм, растафаріанство, бабізм і бахаїзм. Ідея єдиного Бога також присутня в зороастризмі та більшості різновидів індуїзму.

Безбожжя або атеїзм — 1) відсутність будь-якої віри в богів; 2) віровчення, вчення про життя, філософське вчення, однією з основ якого є віра в те, що світовий першопочаток (матерія, буття, дійсність, суще, дао) є безособовим, тобто це віровчення заперечує ті засади, які лежать в основі і багатобожжя, і єдинобожжя, тобто теїзму, тверджен­ня про те, що існують які-небудь надприродні сили або істоти, на­приклад, Бог, боги, духи, інші «нематеріальні» істоти тощо. Просто відсутність віри в богів ще не є атеїзмом, тому що деяким релігіям (буд­дизм та інші) характерна відсутність віри в персоніфікованого бога.

В історії людського суспільства єдинобожжя, безбожжя (ма­теріалізм) і багатобожжя в усі часи були тісно переплетені, що мож­на пояснити тим, що вони є різними способами опису сущого, навколишньої дійсності.

Віровчення, пов'язані з національними спільнотами

До' віровчень, пов'язаних із національними спільнотами, або національних релігій, належать:

• юдаїзм (хасидизм) (Ізраїль);

• індуїзм, джайнізм, сикхізм (Індія);

• конфуціанство, даосизм (Китай);

• синтоїзм (Японія).

Світові релігії

На відміну від національних віровчень, світові релігії призначені й запрошують до кола своїх послідовників усіх людей і народів світу. Основних світових релігій три:

Тема XIII, Полікультурність

• християнство;

• іслам;

• буддизм.

Напрямки в християнстві: католицизм, православ'я, проте­стантизм (у тому числі баптизм, лютеранство, кальвінізм, кваке­ри тощо), мормони, свідки Єгови та ін.

Напрямки в ісламі: суніти, шиїти, суфіти та ін. Також окремі напрямки і відповідні конфесії мають буд­дизм, джайнізм, індуїзм. У Східній Азії поширені конфуціанство, синтоїзм, даосизм. Також існує безліч релігій різної поширеності, різних поглядів на світ та правил існування в ньому. У наш час виникли і поширилися такі вчення, як неошамінізм, неоязичницт-во, вчення Ошо, саєнтологія, вчення дона Хуана, що за своєю сут­тю мало чим відрізняються від релігій і також несуть у собі осо­бливий світогляд.

Функції релігії

Світоглядна: релігія сповнює життя особливим сенсом, зна-s ченням, за переконанням віруючих.

Компенсаторна: релігія компенсує людині її залежність від природних та соціальних катаклізмів, зменшує відчуття власної безпорадності, допомагає переживати важкі випробування, страх перед смертю.

Комунікативна: спілкування віруючих між собою, «спілку­вання» з богами, янголами, душами померлих та святих.

Регулятивна: усвідомлення індивідом певних цінностей, мо­ральних норм, які випрацьовуються в кожній релігійній традиції, виступають своєрідною програмою поведінки людей.

Інтегративна: допомагає людині усвідомити себе частиною єдиної релігійної спільноти, що закріплена спільними цінностями, дає людині можливість самоствердження в суспільстві, яке має такі самі погляди.

Політична: лідери різних спільнот і держав використову­ють релігію для виправдання своїх дій, об'єднання або, навпа­ки, роз'єднання людей за релігійними ознаками заради своїх по­літичних цілей.

Культурна: релігія сприяє поширенню культури групи-носія (писемність, іконопис, музика, етикет, мораль, філософія і т. д.)

Дезінтегруюча: релігія може бути використана для роз'єднання людей, розпалювання ворожнечі або навіть війн між різними релігіями, конфесіями або навіть всередині релігійної групи.

Міжконфесійні відносини та їх вплив на життя

3,339

Віровчення і держава

Протягом історії існування, розвиток, зміна і занепад різних віровчень були пов'язані з розподілом влади у суспільстві. Тут можна згадати і про війну між храмами міст держав стародав­нього світу (Єгипет і Месопотамія) за вплив на людей. Можна зга­дати про появу в грецьких містах-державах і Римській імперії пантеонів — храмів язичницьких богів, тобто храмів, присвя­чених богам різних племен, як спосіб об'єднати в одній державі віровчення різних груп людей. У постійній боротьбі з язичницт­вом розвинулись світові монотеїстичні віровчення нового часу — юдаїзм, християнство, іслам і буддизм.

У Монгольській імперії Чингізхана було проголошено свободу віросповідання, різні віровчення, зокрема християнство й іслам розглядалися як різні форми поклоніння Всевишньому — Небу (Тенгрі). Після занепаду Монгольської імперії у світі починає пе­реважати нова форма співіснування держави і віровчень: в усьо­му світі — і в Європі, і в Азії — переважають держави, в яких визнається панівним одне з існуючих віровчень.

Лише після Французької революції у світі починає поширю­ватись думка про необхідність відокремлення держави від релігії. Релігійна освіта зникає зі шкіл, віросповідання стає особистим ви­бором і справою кожної людини.

У більшості сучасних демократичних держав релігія відо­кремлена від держави і школи й конституційно затверджені прин­ципи свободи совісті, свободи віросповідання, свободи релігії. Сюди входить також право людини не сповідувати жодної релігії.

В Україні «Закон про свободу совісті та релігійні організації» (1991) відокремлює церкву від держави. Зареєстрованим релігійним організаціям надається статус юридичної особи. Віруючим будь-яких сповідань дозволено вільний прояв свого культу. Припинен­ня діяльності релігійної організації можливе лише за рішенням суду, що ускладнює адміністративне втручання у функціонування церков.

Держави, в яких певна релігія затверджена в якості державної, називаються теократичними. Прикладами теократичних держав у сучасному світі є Ватикан, Іран, Саудівська Аравія.

====«=__====га==_та=__=__^===!===™ Це цікаво =зш-

Розподіл чисельності послідовників найпоширеніших

релігій у світовому масштабі

За даними на 2005 р. із загального числа віруючих у світі 33 % — християни, 21 % — мусульмани, 14 % сповідують індуїзм, 6 % — буд­дисти, 6 % сповідують традиційні китайські релігії, 0,37 % — сикхи, 0,2 % — юдеї, 7 % — прихильники інших вірувань.

Тема XIII. Полікультурність

У сучасному світі велике значення має безконфліктне спів­існування релігійних конфесій. Представники різних релігійних сповідань можуть жити поруч, і різні світоглядні позиції створю­ватимуть конфліктний потенціал. Демократичні цінності сучас­них європейських держав містять заклик до терпимості, здатності до взаємоповаги та знаходження консенсусу.

ІГ

Словник

1 Екуменізм — зусилля різних релігійних спільнот, спрямовані на до­сягнення більш глибокої співпраці та взаємопорозуміння.

Портрет класика

Далай-лама XIV — Нґаґванг Ловзанг Тен­цзин Ґ'ямцхо — духовний лідер буддистів Тибету, Монголії, Бурятії та інших осередків буддизму. Лауреат Нобелівської премії миру (1989 р.), у 2006 році нагороджений вищою на­городою США — золотою медаллю Конгресу. Підтримує ідеали мирного співіснування куль­тур та релігій світу, подорожуючи сучасним світом з лекціями. Робить зрозумілими для широкого загалу споконвічні ідеали буддизму, однак вважає, що не має значення — релігійні люди чи ні, важливе інше: щоб це були хороші люди. Закликає людей до братерства, співчуття іншим культурам як рівним, до антивоєнного способу вирішення конфліктів, роззброєння, суцільної відповідальності та доброти. «Мені здається, ми створили суспільство, в яиому людям все складніше виявляти істинну любов одне до одного. Бо замість почуття спільності та співдружності ми зна­ходимо досить високий рівень самотності та відчуженості». Тенцзин Г'ямцхо є автором багатьох книг, у тому числі: «Політика доброти. Збірка», «Мистецтво бути щасливим», «Сила співчуття», «Як дарува­ти любов», «Етика для нового тисячоліття».

Далай-лама XIV — Нґаґванг Ловзанг Тенцзин Ґ'ямцхо (народ, у 1935 р.)

Запитання для самоконтролю

1. У чому суть полікультурності су­часного світу? Які особливості вона накладає на взаємодію націй?

2. Окреме або спільне, національне або світове їх співіснування у сучасному світі.

3. Розкажіть про різноманіття релігій у світі.

розкрийте суть

Міжконфесійні відносини та їх вплив на життя

4. Що таке конфесія, чим вона відрізняється від окремої ре­лігії?

5. Що таке світові релігії?

Тестові завдання

1. До світових релігій належать: А індуїзм

Б буддизм

В даосизм

Г синтоїзм

Д іслам

Е мормони.

2. У діалозі культур класичним є протиставлення А Захід — Північ В Схід — Захід

Б Схід — Південь Г Захід — Південь

3. Який напрям науки вивчає релігію?

А культурологія Г психологія

Б соціологія ■ Д усі названі

В релігієзнавство

4. Багатобожжя властиве А майбутнім релігіям Б західним релігіям В сучасним релігіям Г первісним релігіям

3. Що з чого походить?

А релігія з держави v Б міфологія з держави

В релігія з міфології

Запитання на творче мислення

L 3 якими проявами релігійного спів­існування вам випадало зустрітись? Пригадайте представників інших релігій чи конфесій серед своїх знайомих. Як діяти, щоб із ними не посваритись на релігійному ґрунті?

2. Порівняйте свою релігію (якщо вона є, якщо ні — можна взяти християнство як найпоширенішу релігію в Україні) з якоюсь найбільш, на ваш погляд, протилежною їй із куль-. турного погляду. Що властиве обом релігійним напрямкам? У чому полягають складні суперечності, які могли б призво­дити до світоглядних сутичок носіїв релігій (або конфесій)?

Тема XIII. Полікультурність

3. У чому для вас відчувається справжня національна культура України?

4. Що у вашій культурі від національної, а що — від світової культури? У звичках? У побуті? У життєвих орієнтаціях та цінностях?

5. Пригадайте, які інші культури викликають у вас симпатію. Із чим саме в них вона пов'язана?

6. Складіть схему, яка, на вашу думку, відображає зміст та струк­туру полікультурності, її чинників та наслідків.

7. Заповніть таблицю.

Міжконфесійні відносини та їх вплив на життя

8. Підготуйте розгорнутий план доповіді за теорією цивілізаційного розвитку одного з авторів на вибір: 0. Шпенглера, П. Сорокіна, Л. Гумільова, Дж. Тойнбі або К. Ясперса.

9. Прокоментуйте наведене висловлювання: «Коли у якої-небудь релігії виникає прагнення змусити все людство прийняти її доктрину, вона стає тиранією» (Р. Тагор).

10. Порівняйте моральні настанови основних світових релігій, їх спільні та відмінні принципи.

Додаткова література

1. Ионин Л. Г. Социология культуры; путь в новое тысячеле­тие: Учеб. пособие для студентов вузов. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Логос, 2000. — 431 с.

2. Розин В. М. Введение в культурологию. — М.: Международ­ная педагогическая академия, 1994. — 104 с.

3. Радугин А. А. Введение в религиоведение: теория, история и современные религии: курс лекций. — М.: Центр, 1999. — 238 с.

4. Религии мира. Справочное издание. Доступно на сайте: http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/Relig/rel_mira/index. php.

5. Элиаде Мирча. Очерки сравнительного религиоведения. — М.: Ладомир, 1999. — 488 с.

Шлях України до світового співтовариства

ТЕМА XIV! УКРАЇНА І СВІТ

ШЛЯХ УКРАЇНИ ДО СВІТОВОГО СПІВТОВАРИСТВА. УКРАЇНА В СТРУКТУРІ ЗАГАЛЬНОГО

ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ. ГЕОПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

За американським соціологом Іммануїлом Валлерстайном, Україна є країною «напів-периферії». Вона займає місце сере­динного світового розвитку між країнами «Європейського ядра», що ведуть суспільний прогрес та є лідерами глобалізаційного про­цесу (найбільш розвинутими, з яких їде.запозичення культурних зразків) і так званими країнами «третього світу», що замика­ють щабель розвитку і потерпають від неосвіченості, фінансових нестатків (серед них багато держав Азії, Африки).

Спільна історія тісно пов'язує нашу країну з країнами СНД, що переважно перебувають у такому самому становищі на світовій арені.

У той же час модернізаційний погляд завжди звернений до сусідніх більш розвинутих країн у пошуках зразків розвит­ку, інвестицій, а на індивідуальному рівні — пошуку роботи або навіть місця для еміграції.

Це й формує два основні вектори взаємодії, які є пріоритетними напрямками міжнародних відносин.

Розташування і розміри території України, чисельність її насе­лення, природні ресурси в поєднанні з її потенційними Можливо­стями в науковій, економічній та інших сферах суспільного жит­тя дають їй змогу і право мати статус великої європейської дер­жави з відповідною геополітичною поведінкою та геостратегічною орієнтацією.

_ СЛОВНИК __________и^^_______

Геополітика — політологічна концепція, що вбачає визначаль­ну роль географічних чинників у політиці держави. Через глобальні політичні зміни, які гостро постали на зламі ХХ-ХХІ ст., ця концепція набула нового значення і змісту. Це пов'язано насамперед із невідпо­відністю реаліям традиційних моделей реалізації державно-політич­них прагнень.

Геополітичне положення країни — розміщення країни щодо інших держав з погляду її загальнополітичних, економічних і вій­ськово-стратегічних інтересів, їхньої масштабності, надійності, перспективності.

Глобальне геополітичне положення України характеризується безліччю особливостей. Це витікає перш за все з великої різ­номанітності та складності політико-географічної ситуації в сучас­ному світі, наявність глобальних політико-географічних і економіко-географічних структур, нових тенденцій світового розвитку, гло­бального розподілу політичних і економічних інтересів, супереч­ностей і сил.

Геополітичне положення характеризується за такими показ­никами:

1. Місцем країни на політичній карті світу.

2. Віддаленістю від економічних центрів і транспортних шляхів економічних угрупувань.

.■■ 3. Участю у військово-політичних та політико-економічних організаціях, міжнародних потоках товарів, капіталів, лю­дей, інформації.

4. Положенням зовнішніх джерел сировини, їх віддаленістю та різноманітністю.

■.; 5. Рівнем розвитку країн-сусідів.

Геополітичні чинники останніх десятиліть, що впливають

на ситуацію навколо України:

■.,. 1. Подолання військово-політичного протиборства Схід — Захід.

2. Падіння комунізму і переорієнтація низки держав на заса­ди цінностей західної демократії.

3. Унаслідок цих подій світ із двополюсного, чітко розме­жованого поступово набирає обрисів багатополюсного, взаємозалежного.

;.■■ 4. Зростають взаємовпливи держав і народів. і■'■;. 5. На Сході припинили існування воєнно-політичний блок країн Варшавського договору, Рада економічної взаємодопомоги та СРСР як світова наддержава, відбулось, руйнування три­валого домінування Росії на контрольованому нею просторі. Аналітики західного світу практично одностайні щодо виз­начення ролі України як «детонатора» в зруйнуванні такої сили, якою був СРСР.

Поява на політичній карті світу незалежної України започат­кувала глобальні трансформації не лише в цьому регіоні. Досяг­нення українською, державою суверенного статусу, за визначен­ням американського політолога Збіґнєва Бжезинського, є однією з найпомітніших геополітичних подій XX ст.

Виваженість зовнішньої політики України, її миролюбні за­сади, мирний характер перетворень у суспільстві — гарантії без-

346 >E

Тема XIV. Україна і світі

Місце України в інтеграційних процесах у Європі

пеки на континенті. Усе це сприяє становленню дієвих відносин| України з європейською спільнотою.

Україна після тривалого перебування у складі РосійськоїІ імперії, а потім СРСР почала активно реалізовувати свій шансі безпосередньо долучитися до міжнародного співтовариства як його І повноправний суб'єкт. Підписанням нею на початку 1992 р. Г Гельсінського підсумкового акта стало кроком самовизначення І й визнання державності українського народу іншими країнами,! що стало початком діяльності України в європейських структурах | як рівноправного партнера.

Глобальні трансформації спричиняють відповідні зміни у сві-1 домості, світосприйнятті, політичній позиції та суспільній по-| ведінці людей. Еволюція поглядів, моральних орієнтирів і спо­нукальних мотивів передусім пов'язана з демонтажем конфрон­таційних підходів і рецидивів старого політичного мислення. І Останнє десятиріччя XX ст. було покликане визначити розвиток Європейського континенту. За всієї невизначеності майбутнього стало очевидним, що Європа і світ перебувають на перехідному | етапі розвитку нових відносин.

Як відзначають вітчизняні політологи О. В. Бабкіна та В. П. Гор-батенко, після стрімкого краху.соціалізму східноєвропейські країни | докорінно змінили систему зовнішньополітичних пріоритетів. Якщо до середини 1990 р. вони виявляли певну стриманість щодо І відносин із Заходом, то надалі намітилося суттєве потепління у відносинах з ЄС, НАТО. Відтоді припинилися зовнішньополітичні | взаємні консультації східноєвропейських країн; уряди Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Румунії дистанціювалися від Мо­скви. Суттєвими в цей час стають і геополітичні інтереси ново­утворених держав і країн Центральної та Східної Європи, що са­мовизначилися в соціально-політичному розвитку.

Нині політичні еліти демократичних держав Заходу, а та­кож молодої демократії та країн пострадянського простору ве­дуть пошук ефективних зовнішньополітичних програм, воєнно-стратегічної рівноваги, які б відкрили нові можливості для реалізації національних інтересів і завдань національної безпеки.

Європейські країни, а з ними й Україна, на початку 90-х ро­ків XX ст. повернулися до природного стану, коли у формуванні міжнародних відносин суттєвими стали геополітичні чинники — територія, матеріальні ресурси, національна структура та релігійні особливості.

Стратегічна мета України полягає в інтеграції до європейських та євроатлантичних структур. За багатовекторності зовнішньої

політики України принциповий європейський вибір зумовлений не тимчасовою кон'юнктурою, а національними інтересами. Об'єд­нана Європа відповідно перебрала на себе частину відповідальності за становлення України як стабільної демократичної держави, яка своїм пріоритетом визначила повноправне членство в Європейському Союзі, який визначатиме обличчя Європи XXI ст. Цей стратегічний курс повинен усунути вагання потенційних партнерів, пов'язані з «невизначеністю» і «непередбачуваністю» України. Водночас він зумовлює певну настороженість деяких пострадянських країн, зо­крема Росії.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: