ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР В УКРАЇНІ 6 страница

«Друга хвиля», що тривала з 1920-х до 1930-х pp., носила пе­реважно політичний характер: з України виїхало багато осіб, які в 1917-1920 pp. брали участь у змаганнях за самостійність України. Спочатку вони осіли здебільшого в Центральній і Західній Європі, а відтак багато переїхало на американський континент.

«Третя хвиля» тривала з 1940 до 1954 pp. і складалася з осіб, які опинилися поза Україною внаслідок Другої світової війни і відмовилися від повернення. Після війни більшість спочатку перебувала в таборах переміщених осіб та військовополонених, а відтак поселилася в різних країнах Західної Європи та амери­канського й австралійського континентів.

«Четверта хвиля» почалася в другій половині 1980-х pp. у зв'яз­ку з лібералізацією політичного режиму в СРСР і триває до цьо­го часу. Внаслідок економічної кризи, що супроводжувала роз­пад СРСР і становлення незалежної України, мільйони українців виїхали і далі виїжджають на роботу в різні країни світу.

Українська діаспора

Українська діаспора являє собою досить численну групу — більше 7 млн українців проживають у колишніх радянських республіках і до 5 млн — у далекому зарубіжжі.

У Східній Словаччині живуть русини, у Польщі після на­сильницького виселенння та розселень — асимільовані українці, у Білорусії — українці-поліщуки. Українська діаспора є в Канаді, США та інших країнах Заходу.

Загальна кількість російських українців становить 4379690 осіб. Найбільше українців проживає на Кубані (до 47 %), у Тюмен­ській області, у Воронезькій, Брянській, Омській областях, Ставро­польському і Приморському краї. У Молдові проживають 600,4 тис. українців, що становить 13,8 % населення республіки. У Росії є культурна автономія українців.

Сучасні економічні відносини

У 1991 році уряд Республіки Молдова прийняв постанову «Про заходи для забезпечення розвитку української національної культури в республіці», а також здійснив низку кроків для забез­печення мирного вирішення придністровського конфлікту, проте питання про українське населення в Молдові виникає практично на всіх переговорах міждержавного рівня. У Білорусії питання про збереження етнічності українців-поліщуків також стоїть на державному рівні. Українська діаспора в Польщі не така велика і становить близько 300 тис. чоловік. Українські діаспори є також у Східній Словаччині і Румунії. У країнах далекого зарубіжжя українські діаспори існують у Канаді (більше 1 млн чоловік), США, Великобританії і Німеччині, у наш час українська грома­да організовується в Еквадорі. З найбільш великих організацій української діаспори можна відзначити Український державницький фронт (Великобританія), Український державницький фронт країн Бенілюксу, Європейський конгрес українців, Лігу українців і Лігу українок Канади, українсько-американську організацію «Воля», і Політичною організацією, що пов'язана з українською діаспорою, на Заході, є КУН (Конгрес українських націоналістів).

Українська влада покладала особливі надії на українців да­лекого зарубіжжя в перші роки становлення української дер­жавності. Орієнтація на діаспору в основному відстоювалася західноукраїнською політичною елітою, що прийшла до управ­лінських важелів і практично контролювала міжнародну діяльність, духовне і культурне життя країни.

Однак надії на значні інвестиції, приплив західних капіталів в українську економіку не виправдалися через економічну і політичну слабкість української діаспори. У той же час слід зазна­чити, що досить багато зроблено за допомогою української діаспори: відкриті посольства і представництва України, здійснюється гуманітарна допомога у перші роки незалежності тощо. Україна проводить політику щодо своєї діаспори, дотримуючись принци­пу недоторканності кордонів і цілісності держав. На жаль, на сьогодні українська держава не виділяє достатніх коштів на за­доволення всіх прохань про повернення в Україну, що надходять • від українського населення з-за кордону.

СУЧАСНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ. ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Економічні відносини у сучасному світі характеризуються низкою нових рис. Наразі кажуть про «глобальну інформаційну

економіку», що має зв'язки по всьому світі. Сили набувають транснаціональні корпорації (ТНК), в яких економічні зв'язки Простягаються далеко за межі національних кордонів.

Економічну сучасність пов'язують із розвитком постфордизму. Риси сучасного виробництва набувають таких обрисів:

— зростання виробництва при скороченні робочих місць за, рахунок механізації виробництва (автоматизація, комп'ю-■j теризація роботи тощо);

; — стратегія аутсорсінгу — винесення виробництва у держави і третього світу при керуванні з розвинутих країн, тобто за-:• лучення таким чином стронніх ресурсів — дешевої робочої '\ сили, землі;.

' — зростають потреби в персоналі для забезпечення інфор­маційних послуг; нова роль інформації у споживанні (ре-» клама, створення іміджу, просування товарів символічним \. шляхом, а не змінами їх внутрішньої якості);,, — наслідками стають зміни в розподілі робочої сили за про-' фесіями;

't — гнучкість виробництва (занепад стандартизованого вироб-; ництва, попит на оригінальне, особливе), гнучкість спожи-'' вання (покупці відвертаються від стандартизованих «фор-•і дистських» товарів), гнучкість оплати праці (за окремими, проектами);

— «суспільство споживання»: споживання стає способом са-моідентифікації, маркером класоутворення, виходить за межі лише необхідного — постійний випуск усе нових продуктів;

— економічний розвиток залежить від здатності людини об­робляти, аналізувати та розповсюджувати інформацію;

— стимуляція інновацій, пріоритет креативності, штучне ство­рення додаткової вартості. Університети намагаються розви­вати «конвертовані навички»: здатність обробляти та шука­ти інформацію, уміння працювати в команді, адаптивність, здатність до постійного навчання.

Словник

Фордизм — назва походить від імені та діяльності Генрі фор­да: стратегія виробничих відносин, що ґрунтується на чіткій стандартизації виробництва, конвеєрі, розподілі праці за рівнем кваліфікації, раціональному розташуванні робочих місць у поряд­ку виконання робочих операцій уздовж смужки конвеєра, масовому забезпеченні населення товарами.

362 ^

Тема XIV. Україна і світ

Постфордизм — гнучкий підхід до виробництва, яке здійснюється на невеликих підприємствах (спеціалізованих, дрібносерійних) товарів та послуг для сегментованих ринків. Постфордизм означає вихід за межі національної економіки та національного ринку на глобальний ринок, включення до системи нового міжнародного розподілу праці.

Портрет класика

Генрі Форд — американський промисло­вець, діяльності якого зобов'язана своїм вигля­дом економічна епоха, що зараз відходить у ми­нуле, яка забезпечила підвалини для сучасної економічної організації, — епохи масового ви­робництва. Кредо Генрі Форда — «автомобіль для всіх», його компанія почала випускати доступні для людей автомобілі на початку епо­хи автомобілебудування. Г. Форд заснував пер­шу успішну лінію конвеєрного виробництва, «вигадав» вихідний для працівників за раху­нок ефективності наукової організації праці. Книга «Моє життя, мої досягнення» зберігає актуальність для економістів, соціологів,

_______керівників та організаторів виробництва.

«Ford Motor Company» існує до сьогодні

і управляється праправнуком Генрі Форда — Вільямом Клеєм Фор-

дом-молодшим.

Генрі Форд (1863-1947)

Мануель Кастельс розглядає сучасну економіку як інфор­маційний капіталізм. Цій стадії розвитку суспільства властиві новітні форми стратифікації: М. Кастельс стверджує, що наразі ми маємо капіталізм без капіталістів, який розвивається не за­вдяки засобам виробництва, як було раніше, а завдяки експертній «інформаційній» праці. Відповідна верства робітників стає ру­шійною силою в сучасному суспільстві.

Оскільки через це класова система трансформується, то на місце класів заступають соціальні рухи, які більш пристосовані до умов мережевого суспільства. Лідери цих рухів мають добрі навички роботи з мас-медіа, які необхідні для ефективної мобілізації лю­дей в наш інформаційний час. Це рухи феміністичні, етнічні, екологічні, натомість національні рухи втрачають актуальність.

Успіх у такому суспільстві досягається завдяки не успадкова­ним, а набутим статусам, що є результатом обдарованості та зу­силь, докладених під час навчання. А навчання відбувається про­тягом усього життя. Інформаційний капітал стає впливовішим за економічний.

Україна у світовій економіці

і Вирішальними чинниками в економіці стають виробництво інформації та світова комунікація.

УКРАЇНА У СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

В Україні займають надійне місце в економіці філіали іноземних корпорацій, зміцнюється міжнародне співробітництво. Співробітництво ведеться і на рівні окремих спеціалістів. Роз­виток інфермаційно-комунікативних технологій призводить до прискорення зовнішньодержавного обміну інформацією, який може відбуватися за рахунок будь-кого з охочих щось створювати в міжнародному масштабі, обмін інформацією стає некерованим з боку держави. Сучасний світ — світ самостійно створюваних можливостей, у тому числі в економіці.

Це цікаво

Художній фільм 2010 року випуску «Соціальна мережа» (англ. The Social Network), що присвячений історії створення студентом найвідомішої в світі соціальної мережі в інтернеті — Facebook, — показує, як можна використовувати можливості сучасного світу і як багато залежить від інтелекту та творчих здібностей конкретної людини. У буквальному значенні, зараз можна стати творцем своєї кар'єри та свого життя: сучасність надає кожному більше ніж будь-коли можливостей реалізувати сміливі ідеї та творчі задуми, впливати на світ. Але велика свобода несе з собою й велику відповідальність.

Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності здій­снюється з метою створення сприятливих умов для економічного розвитку країни і захисту її інтересів, збалансованого розвитку економіки, рівноваги внутрішнього ринку, стимулювання прогресив­них структурних змін у зовнішньоекономічних зв'язках із суб'єктами економічної діяльності та створення найсприятливіших умов для залучення власної економіки в систему світового поділу праці.

Особливим завданням процесу регулювання зовнішньоеко­номічної діяльності є підтримка загальнонаціональних пріоритетів у зовнішньоекономічній сфері та досягнення наміченої мети за до­помогою певних заходів.

Основними складовими політики в галузі зовнішніх економічних відносин України є зовнішньоторговельна політика (що включає експортну та імпортну політику), політика у сфері залучення іноземних інвестицій і регулювання національних капіталовкла­день за кордоном, а також забезпечення економічної безпеки країни..■.•.

Тема XIV. Україна і світ

Основним нормативним актом, що регулює даний вид діяльності в Україні, є Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність», згідно з яким зовнішньоекономічна діяльність — це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Питома вага України у світовій економіці досить помітна. За економічним потенціалом Україна входить до першої шістки країн Європи (окрім неї — Росія, Німеччина, Франція, Італія, Ве­лика Британія). Об'єктивно це мало б визначити істотну роль нашої країни в міжнародному територіальному поділі праці. Проте частка України у світовій торгівлі досі не надто висока. Недостатньо вико­ристовуються можливості для міжнародної кооперації, зовнішніх інвестицій тощо. Попри це українська продукція добре відома в ба­гатьох країнах: для деяких країн та регіонів Україна є важливим партнером в економічній співпраці. В експорті спостерігається стійка тенденція переорієнтації з ринків країн СНД на інші країни. Особливо чітко це видно на прикладі Російської Федерації. Потуж­ний торговельний партнер України — Росія, звідки ми одержуємо нафту, газ, руди кольорових металів, деревину, тканини, обладнан­ня, вантажівки, електроніку. Україна експортує до Росії прокатне, гірничо-шахтове та енергетичне обладнання, тепловози, телевізори, залізну та марганцеву руду, кокс, прокат чорних металів, вугілля, а також цукор, соняшникову олію, м'ясо, плодоовочеві консерви. Хоча Росія і залишається основним зовнішньоторговельним партнером України, її частка в загальному обсязі зовнішньої торгівлі порівняно з 90-ми роками XX ст. помітно знизилась. І все ж стратегічно Росія поки ще залишаться для України торговим партнером «номер один». Наступним за обсягом торгівлі партне­ром є Білорусь. Вона постачає верстати, вантажівки, трактори, калійні добрива, продукцію легкої промисловості. Наш експорт складається переважно з прокату чорних металів, верстатів та об­ладнання, цукру, олії. Чимала частина зовнішньоторговельного обороту припадає також на іннїі країни СНД і Балтії. Значне по­зитивне сальдо торговельного балансу Україна має з країнами Середньої Азії (окрім Туркменістану), Казахстаном та країнами Закавказзя. Наш експорт до цих регіонів: прокат чорних металів, обладнання, металорізальні верстати, промислові товари широко­го вжитку, цукор, борошно. Імпорт: газ, руди кольорових металів, бавовна, тканини.

Українські товари добре відомі на ринках розвинутих країн і країн, що розвиваються. Особливе місце в зовнішній торгівлі

Україна у світовій економіці

України займають країни Європи. Серед розвинутих країн цьо­го регіону чільне місце посідають Німеччина й Італія. Значний товарообіг Україна має також з Великою Британією, Нідерландами, Францією. Відновлюються торгівельні зносини також із країнами Східної Європи, насамперед з Польщею, Угорщиною, Болгарією та Словаччиною. Істотно зросла торгівля з Китаєм. До країн Західної Європи, окрім руд чорних металів та феросплавів, Україна постачає кокс, скло, штучні алмази та алмазний інструмент, не­велику кількість металообробних верстатів, металургійне облад­нання, а також олію. Одержує Україна верстати та обладнання, хімічні продукти, засоби обчислювальної техніки, одяг, взуття, побутову електроніку.

Значно активізували Торгівельні зв'язки з нашою країною США, Канада, Японія та інші неєвропейські економічно розвинуті країни. У групі країн, що розвиваються, найбільше значення для України має Індія. Українські підприємства брали участь у поста­чаннях до цієї країни комплектного обладнання для будівництва металургійних, енергетичних та машинобудівних об'єктів. Окрім того, здійснювались поставки сучасного озброєння. Україна одержує з Індії бавовняні тканини, одяг, чай, каву, фрукти, соки. В останні роки активізувалась торгівля з Туреччиною та Республікою Корея. Основними експортними товарами є: залізна та марганцева руди, прокат чорних металів, чавун, кам'яне вугілля, — кокс, кальцино­вана сода, азотні добрива, прокатне та ковальсько-пресове обладнан­ня, обладнання для хімічної промисловості, тепловози, екскавато­ри, літаки, енергетичне обладнання, цемент, віконне скло. У групі товарів народного споживання —- цукор, м'ясо, соняшникова олія, борошно, а також телевізори, побутові холодильники, мотоцикли. Підприємства ВПК експортують зброю. В імпорті переважають на­фта, газ, руди кольорових металів, деревина, бавовна, одяг, взут­тя, калійні добрива, верстати й обладнання для легкої та харчової промисловості, свердловинні установки, засоби обчислювальної техніки, вантажівки, папір, целюлоза, риба, а також чимало кон­дитерських та плодоовочевих виробів, алкогольних напоїв.

Сальдо складається з різниці між експортом та імпортом. Бага­то товарних позицій одночасно фігурує і в експорті, і в імпорті, тому за окремими позиціями також обчислюється сальдо. Які ж товари дають Україні позитивне сальдо, а які — негативне? Найбільше позитивне сальдо припадає на чорну металургію (залізна та мар­ганцева руди, чавун, прокат). У торгівлі з країнами СНД, окрім чорної металургії, позитивне сальдо утворилось також за рахунок підприємств харчової промисловості та сільського господарства

(цукор, олія, молоко, борошно), машинобудування. Найбільш негативне сальдо припадає на нафту й газ (треба врахувати, що нафтопереробні потужності України в 10 разів перевищують власне видобування нафти). Негативне сальдо є також за деякими видами тканин, обладнанням для легкої промисловості, засобів обчислювальної техніки, риби.

Розвиток економіки держави в цілому, як і окремих її галузей серед іншого визначається відношенням обсягів експорту й імпорту. Більшість розвинутих капіталістичних країн мають додаткове сальдо торгового балансу зі значним перевищенням експорту над імпортом. В Україні через об'єктивні причини перехідного періоду, поки спостерігається протилежна тенденція.

Зовнішньоекономічним зв'язкам України властиві вагомі не­гативні риси, що виявляються в переважанні експорту сировинної групи товарів (майже 70 %), у домінантно-монопольній залежності від практично одного імпортера таких енергоносіїв, як нафта й газ, у завезенні невиправдано великої кількості товарів споживчого при­значення. Чималі суми капіталу осідають за рубежем у результаті бартерних операцій, які становлять в експорті та імпорті близько 10%, а у внутрішньому обороті — сягають 40 %.

Доля в ВНП коливається в межах 8-10 %, а у розвину­тих країн — 70-80 %. Така ситуація викликає небезпеку для вітчизняної економіки, оскільки високий рівень її відкритості є наслідком безсистемної торгівлі. У такій ситуації будь-яке не­бажане коливання кон'юнктури світових товарних ринків може привести українських виробників на рівень банкрутства.

До основних причин, що стримують зростання українського експорту, належать:

— помітне посилення міжнародної конкуренції та зростання державної підтримки свого експорту у провідних зарубіжних країнах;

— значно ускладнений вихід на світові ринки для українських підприємств унаслідок протекціоністських заходів з боку ряду країн для захисту власних ринків;

— низька конкурентоспроможність значної частини української промислової продукції;

— недостатній розвиток систем сертифікації та контролю якості експортної продукції при зростанні на світових ринках вимог не тільки до науково-технічних параметрів, а й до споживчих та екологічних характеристик, що змушує вітчизняних експортерів збувати свою продукцію за зниже­ними, а то й демпінговими'цінами;

Україна у світовій економіці

— відсутність досвіду та спеціальних знань щодо виходу на світові ринки у більшості підприємств, низький рівень маркетингової діяльності, некоординованість дій на держав­ному рівні;

'■<■■"• —розрив традиційних виробничих та коопераційних зв'язків із підприємствами країн СНД та Східної Європи;

— низький рівень співробітництва з країнами, що розвива­ються;

— критично недостатнє інвестування експортноорієнтованих проектів за рахунок внутрішніх ресурсів та обмежені можливості використання з цією метою іноземних інвестицій і кредитів унаслідок низького міжнародного рейтингу

і надійності України.

Гальмами у зростанні обсягів вітчизняного експорту є також такі чинники: низька ефективність виробництва, висока енерго-та металомісткість продукції, високий ступінь старіння основних виробничих фондів, відсталість технологічної бази більшості галу­зей народного господарства. До цього слід додати велику залежність від імпорту енергоносіїв, проміжної продукції, машин та устатку­вання, невиправдане ввезення багатьох споживчих товарів, фак­тичну відсутність фінансової, організаційної та інформаційної структури державної підтримки експорту, слабкий експортний та валютний контроль.

Але загалом є всі підстави стверджувати, що в Україні фор­муються економічні, матеріальні інституції та інші передумо­ви для поступового включення її економіки до світових процесів і структур.

Існує низка перешкод щодо реалізації цих прагнень: і 1. В Україні тільки розгортається процес визначення того, які г; фірми та товари мають формувати зовнішньоторговельний

профіль країни в середньо- та довготерміновому періодах. 2. Економічна криза в країні гальмує вихід на світовий ри­нок у цілому та європейський зокрема і утвердження на них потенційно конкурентноспроможних українських підприємств. До того ж нагромадження взаємної забор­гованості між підприємствами перешкоджає розвитку ■: нормальної кооперації, без чого неможливо забезпечити

випуск кінцевої продукції.

, 3. Інтеграція України в світову економіку значною мірою

гальмується структурою виробництва, успадкованою від

г СРСР. У минулому Україна спеціалізувалася переваж-

■ но на випуску проміжної промислової продукції, тоді

368 ^Cz

Тема XIV. Україна і світ/

як виробництво кінцевих товарів знаходилося за межами республіки.

4. Архаїчна структура промисловості України залишається j практично без змін. У ній традиційно переважають мате-ріало- та енергомісткі виробництва, наприклад, важке і машинобудування, хімічна та будівельна промисловості, виробництво сільськогосподарської техніки та тракторів тощо. Високотехнологічні виробництва сьогодні не визна­чають промисловий профіль країни. Ось чому значна ча­стина українських виробів мало конкурентноспроможні або й зовсім неконкурентноспроможні на світових рин­ках.

5. Світовий ринок досить насичений товарами з низьким сту­пенем обробки, промисловими товарами споживчого призна­чення та сільськогосподарською продукцією. А саме ці то­вари сьогодні складають основну частку українського ек­спорту насамперед за рахунок низьких цін. Насиченість ринку світу виробами традиційного машинобудування, що їх випускає вітчизняна промисловість, означає, що утвер­дження України на світовому ринку як виробника складної продукції об'єктивно вимагає активізації інноваційного про­цесу в країні.

6. Серед головних причин і чинників, що спонукають до по­глиблення участі економіки України в міжнародному поділі праці, до органічного включення її господарства в сучасні економічні процеси, можна назвати високу питому вагу експорту у валовому національному продукті. Досить ха­рактерним є те, що третина національного виробництва України опосередкована дією зовнішніх економічних зв'язків. Це підкреслює виняткову важливість даної сфери в системі життєзабезпечення держави і для виходу його з надзви­чайно важкої і всеосяжної кризи. Українським експорте­рам ще явно бракує досвіду діяльності на зовнішніх рин­ках. Часто-густо міжнародне співробітництво гальмується недостатньою підтримкою виробників з боку відповідних міністерств та відомств. До того ж можна назвати численні ви­падки, коли Україна втрачала вигідні можливості внаслідок неефективної системи вироблення та реалізації економічної політики в цілому.

7. Українське законодавство ще далеке від ідеального — існує багато суперечностей у законах, які не сприяють розвитку економіки, притоку інвестицій. Треба привести українське

Внесок українців у світову науку та культуру

:2ч.569

законодавство до світових норм, які сприятимуть розвиткові: української економіки.

Можна виділити три визначальні передумови, кінцева реа­лізація яких створить сприятливі можливості для включення економіки України в глобальні процеси і структури. Йдеться про системну ринкову трансформацію, реструктуризацію і від­критість економіки. Головним у цій тріаді є, очевидно, перший блок, що передбачає системну трансформацію економіки від ізоляції до відкритості, перехід від тоталітарно-директивної моделі суспільства до ринкової, який ще відбувається. Досвід країн світу свідчить, що ринкова трансформація розвивається в трьох основ­них напрямках: лібералізація економіки, приватизація влас­ності, інституціоналізація (створення ринкової інфраструктури). При цьому виняткову роль для України відіграє створення атри­бутів загальноекономічної та ринкової інфраструктури, стан відкритості економіки для ширшого її включення в торгово-еко­номічні, фінансово-інвестиційні, виробничо-технологічні гло­бальні процеси.

Однією з умов подолання проблем щодо інтеграції в світове економічне суспільство є формування в Україні відкритої економіки, під яким розуміється не тільки розвиток зовнішньої торгівлі, що переважає на теперішньому етапі, але і поступове відкриття ще двох каналів взаємозв'язку зі світовим господарством (рух капіталів і взаємообмін національними валютами), об'єктивно зу­мовлений і практично безальтернативний.

Поступова інтеграція української економіки у світові процеси і структури потребує тривалого часу, вона повинна здійснюватися поетапно, в міру дозрівання внутрішніх і зовнішніх передумов., Відповідно до історичного досвіду та існуючих оцінок, процес зміни наукової парадигми здійснюється протягом 5-10 років, технологічної системи — 10-30 років, економічної системи — від ЗО до 60 років.

Як показує практика багатьох країн, ці процеси відбуваються на основі посилення регулюючої ролі держави, що здійснює актив­ну структурну, промислову і зовнішньоекономічну політику.

ВНЕСОК УКРАЇНЦІВ У СВІТОВУ НАУКУ ТА КУЛЬТУРУ

Українці завжди були учасниками світових наукових та куль­турних процесів, їхня участь помітна й у наш час, але ще більшою може бути в майбутньому.

Тема XIV Україна І світ

Внесок українців у світову науку та культуру

КУЛЬТУРА

Незважаючи на несприятливі умови, що найчастіше супро­воджували розвиток української культури, вона збагатила світову культурну скарбницю видатними творами літератури, музики, об­разотворчого мистецтва, архітектури.

. Література

Найдавніші пам'ятки, що мають ознаки літературного тво­ру — це літописи («Повість врем'яних літ», «Галицько-Волинський літопис» та ін.). Літописні події стали основою й «Слова о полку Ігоревім». Видатна літературна пам'яткою XIII століття — «Києвом Печерський патерик» — збірник релігійно-фантастичних оповідань про історію та життя ченців Києво-Печерської лаври. У XV столітті важливим елементом розвитку української літератури були думи й історичні пісні. Значного розвитку в Україні набув стиль баро­ко, що утвердився в європейській літературі з кінця XVI століття, представниками його в українській літературі є Димитрій Туп-тало, Лазар Баранович, Іван Величковський. М. Смотрицький, І. Вишенський, Ф. Прокопович у XVI-XVII ст. створили визначні зразки риторичної літератури.

Григорій Сковорода (1722-1794) — видатний український пись­менник, філософ, просвітник XVIII століттй, автор філософських трактатів, численних віршів, підручників із поетики, пісень, псалмів. Кращими творами Сковороди вважаються поетична збірка «Сад божественних пісень», що складається з поезій, написаних в основному на біблійні тексти, «Басни Харковскія», філософ­ські трактати «Дві бесіди», «Діалоги, чи Розмова про стародавній світ».

Іван Котляревський вважається родоначальником літературної української мови, початок якої пов'язують із виходом його поеми ♦Енеїда».

Із творчістю Т. Г. Шевченка (1814-1861) пов'язаний початок нової доби в розвитку української літератури. Селянин-кріпак завдяки своєму талантові та підтримці друзів зміг стати сту­дентом Академії художеств і протягом кількох років одержу­вав срібні медалі за свої роботи, але найбільше часу він віддавав літературі, поезії. У 1846 році поет став членом знаменитого Кирило-Мефодіївського братства. А за рік Шевченка арештували й на 10 років відправили в заслання солдатом. Там, незважаючи на заборону літературної діяльності, бунтівник знову почав писати вірші. Додому Шевченко одержав можливість повернутися лише

в 1857 році. Шевченко завдяки своїй літературній діяльності став одним із найвідоміших українців, не лише поетом, а й символічною

постаттю.

У XIX й на початку XX століття значно збагатили європейську художню традицію український романтизм і сентименталізм, різноманіття стилів і напрямків від неоромантизму й реалізму до імпресіонізму та модернізму.

Григорій Квітка-Основ'яненко (1778-1843) вважається осново­положником художньої прози в новій українській літературі. Тво­ри, що увійшли до літературного доробку Квітки-Основ'яненка, за жанровими та стильовими особливостями умовно можна розділити на кілька основних груп. Це російські та українські п'єси («Приїжджий зі столиці, або Метушня в повітовому місті», «Дворян­ські вибори», «Шельменко-денщик», «Сватання на Гончарівці»), українські повісті й оповідання сентиментально-реалістичного характеру («Маруся», «Щира любов», «Сердешна Оксана»),.гумористичні твори «Салдацький патрет», «Пан Халявський»).

Петро Гулак-Артемовський (1790-1865) був одним із засновників нової української літератури, цінителів української мови й самобутньої національної культури. Протягом майже дев'яти років був ректором Харківського університету. Перші його твори — байки «Пан та Собака», «Солопій та Хівря», «Тюхтій і Чванько». Крім байок, у творчому доробку цього автора багато романтичних балад, віршових та прозових послань, перекладів, поезій побуто­вого характеру. Його «Твардовський» та «Рибалка» стали перши­ми зразками жанру балади в українській літературі.

Левко Боровиковський (1806-1889) — поет, байкар, перекла­дач, фольклорист, лінгвіст, один із перших поетів-романтиків в українській літературі, написав більш як 250 байок, 24 бала­ди і думи, підготував до друку 150 українських народних пісень, 12 тисяч прислів'їв та приказок, уклав словник української мови, переклав російською мовою більшу частину творів польського по­ета А. Міцкевича.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: