Органи травлення круглоротих

У міксин рот оточений щупальцями (рис. 260) і озброєний роговими зубами, по два ряди яких знаходяться з кожного боку язика, а один непарний зуб — на піднебінні.
Нападаючи на рибу, міксина прогризає діру в тілі жертви, відриваючи шкіру і м'язи за допомогою сильних рогових зубів язика. Відриваючи шматки м'яса великої риби, міксина зав'язує своє тіло у вузол (рис. 260), притискаючи його до тіла жертви для упору. Потрапивши всередину тіла риби через прогризений отвір або через зяброві щілини, міксини поїдають спочатку внутрішні органи, починаючи з печінки, а потім з'їдають і м'язи. Від риби, на яку напали міксини, залишається часом тільки шкіра і скелет.
У міног травна система починається передротовою лійкою (рис. 261). Внутрішня поверхня лійки має вигляд конуса, на дні якого розташований ротовий отвір. Вона усаджена жовтими роговими зубами, що разом з таким же озброєнням язика допомагають мінозі руйнувати тканини жертви під час живлення. Зуби міноги не гомологічні зубам інших хребетних. Кожен зуб міноги являє собою сполучнотканинний сосочок, вкритий зроговілим епідермісом (рис. 262).
У міног безпосередньо над ротовим отвором лежить широка верхньощелепна зубна пластинка, яка несе один непарний зуб у середній частині або два зуба, зсунутих разом або розташованих по краях пластинки, або три зуба. Ці зуби мають гострі вершини по краях. Одновершинні зуби називаються верхніми губними. З боків від ротового отвору розташовані внутрішні бічні губні зуби. Верхні і нижні зуби в кожному ряді двороздільні, із трьома вершинами. Нижня зубна пластинка знаходиться безпосередньо під ротовим отвором і несе по верхньому краю від 5 до 11 зубів. По зовнішньому краю лійки біля основи шкірної складки тягнеться ряд крайових зубів. Крім того, місцями можуть зустрічатися окремі дрібні зубчики.
Передній край язика, видимий у глибині ротової лійки, також несе рогові пластинки: непарну передню язикову пластинку з дрібними зубчиками по верхньому краю і парні, розташовані глибше, задні язикові пластинки. При сильно втягненому язику їх не видно. Форма і розташування рогових зубів передротової лійки у міног є важливою систематичною ознакою при визначенні родів і видів міног (рис. 263).
Міноги ведуть паразитичний спосіб життя. Нападаючи на риб, вони присмоктуються до них (рис. 264) і живляться їх м'ясом і кров'ю.
Ротова порожнина (cavum oris) з'єднується в передній частині вузьким ротовим отвором (stoma) із передротовою лійкою. На дорсальній стороні в середній частині ротової порожнини є розширення — гідросинус, відмежоване від іншої порожнини виростом — ростро-дорсальним клапаном. Каудально ротова порожнина переходить у стравохід, отвір якого лежить безпосередньо над отвором дихальної трубки (рис. 265).
Язик (lingua), у вигляді щільного білого м'язового тяжа підстилає дно ротової порожнини і продовжується каудально під дихальною трубкою аж до серцевої хрящової капсули, до передньої частини якої і прикріплюється. На сагітальному розрізі видно, що основу язика складає під'язиковий хрящ (cartilago glossae), що підтримує передню частину язика. Задня частина язика утворена тонким, довгим серцево-верхівковим м'язом (m. cardio-apicalis), який виконує функцію ретракції язика, м'яз заднім кінцем кріпиться до нижньої комісури скелета зябрових решіток і до хрящової присерцевої капсули, а передньою сухожильною частиною — до невеликого верхівкового хрящика в передньому кінці язика.

Рис. 263. Передротові лійки різних видів міног (за Кузнєцовим Б. Of, 1974 p.): I — морської; II — каспійської; НІ — річкової; IV — тихоокеанської; V — української

Рис. 264. Мінога, що присмокталася до струмкової форелі (за Рассом Т. С, 1971 р.)
Цей м'яз втягує язик вглиб лійки. У середній частині язика знаходяться м'язові волокна заднього нижньощелепного м'яза (m. mandibularis posterior), що, як муфта, охоплюють язик. При скороченні цей м'яз, тягне язик вперед. Всього в системі язика нараховується 10 м'язів, з них 4 — парні і 2 — непарні.
Стравохід (oesophagus) має вигляд тонкостінної трубки, що лежить безпосередньо над дихальною трубкою. Внутрішня поверхня стравоходу, як і кишечнику, покрита поздовжніми складками. В ділянці серцевої капсули стравохід непомітно переходить у кишкову трубку.
Кишечник (intestinum), передній його відділ лежить у заглибленні на дорсальній поверхні печінки. Вентральна стінка його з'єднана з печінкою. По печінці кишечник спускається з дорсального боку порожнини тіла на вентральний і тягнеться назад вздовж черевної стінки тіла. Відтягнувши кишку донизу, можна переконатися, що майже на всьому протязі вона лежить вільно і тільки в задній частині прикріплена мезентеріальними тяжами до дорсальної стінки черевної порожнини. По цим тяжам підходять до кишечнику артеріальні кровоносні судини. Каудально кишкова трубка закінчується анальним отвором (anus), що розташовується в складці перед сечостатевим сосочком.
На всьому протязі кишкової трубки можна відзначити три слабші ко виражених розширення: перше — у тому місці, де вона стикається з печінкою, прийнято вважати шлунком (gaster); друге — у середній частині; третє розташоване у найвіддаленішій задній частині і називається пряма кишка (intestinum rectum).
Внутрішня поверхня стінок кишкової трубки покрита численними невисокими складками. Крім того, одна велика, так звана спіральна складка (tiphlosolis), тягнеться вздовж всієї кишкової трубки» огинаючи її по положистій спіралі, і служить для збільшення всмоктувальної поверхні.
З травних залоз у міноги можна побачити лише печінку, тому що підшлункова залоза (pancreas) розсіяна по стінках кишечнику.,
Печінка (hepar) має форму конуса, основа якого прилягає до задньої стінки хрящової капсули, що оточує серце, а вершина спрямована каудально.
Жовчний міхур (vesica fellea) і жовчні протоки (ductus choledochus) розвинені тільки в міног, що живуть у морі. У тих що йдуть на нерест, а отже, у таких, що не живляться, вони редукуються.

Рис. 265. Сагітальний розріз головного кінця невської міноги (за Марінел-лі В. та Стренгером А., 1953 p.): 1 — ротовий отвір; 2 — гідросінус; 3 — ніздря; 4 — нюхова капсула; 5 — головний мозок; 6 — перехід ротової порожнини у стравохід; 7 — порожнина назо-гіпофізарного мішка; 8 — внутрішні зяброві отвори; 9 — дихальна трубка; 10 — стравохід; 11 — спинна аорта; 12 — мускулатура; 13 — жирова тканина; 14 — хорда; 15 — спинний мозок; 16 — задня кардинальна вена; 17 — печінкова вена; 18 — серце; 19 — черевна аорта; 20 — нижня яремна вена; 21 — серцево-верхівковий м'яз; 22 — задній нижньощелепний м'яз; 23 — парус; 24 — під'язиковий хрящ; 25 — ротова порожнина; 26 — ростро-дорсальний клапан; 27 — передротова лійка
По зв'язці, що з'єднує печінку з кишечником, проходить ворітна вена печінки (v. portae hepatis). Вона утворена злиттям двох вен, що несуть кров від переднього і заднього відділів кишкової трубки. Ворітна вена печінки, розпадаючись у печінці на капіляри, утворює ворітну систему печінки. З неї кров направляється в серце по печінковій вені.
Печінкова вена (v. hepatica) — темна венозна судина, що просвічується на вентральній поверхні печінки.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: