Тема 8. Фахові цінності і принципи в соціальній роботі

Важлива роль в етиці соціальної роботи належить цінностям-засобам, які є морально-етичними орієнти­рами у прийнятті рішень практичними соціальними працівниками.

Цінності соціальної роботи — ідеї та переконання, на які спира ються соціальні працівники у процесі прийняття фахових рішень

Будучи солідарними у поглядах на моральні універ­сали, засадничі моральні принципи соціальної роботи, визнаючи особливу значущість для неї специфічних цінностей, які визначають поведінку фахівців соціаль­ної роботи, дослідники нерідко витлумачують їх по-різ­ному, втілюючи у своїх формулюваннях певні відтінки смислу, встановлюючи певну їх пріоритетність. На­приклад, професор Брістольського університету Філ-лайда Парслоу вважає, що найважливішими є такі цін­ності соціальної роботи:

— віра у цінність кожної особистості;

— віра у право кожного індивіда на самостійний ви­бір у житті;

— віра у можливість індивіда змінюватись.

В іншому ракурсі розглядає їх сучасний британ­ський фахівець із соціальної роботи Шуламіт Рамон. На його погляд, у роботі з людьми з функціональними об­меженнями й проблемами психічного здоров'я соціаль­ний працівник має дотримуватися таких цінностей:

— насамперед людина. Кожній людині повинні бути гарантовані гідність і права, навіть якщо вона в силу різних обмежень не може цілковито використовувати їх, усі люди є однаково цінними для суспільства і для себе;

— повага до особистості. Належне соціальне обслу­говування має відповідати потребам кожної людини, її почуттю власної гідності;

— право на самовизначення (право кожного розв'я­зувати власні проблеми, приймати раціональні й до­цільні рішення, визнання того, що людина глибше за інших знає себе і має право на помилку);

— право на залежність (жоден індивід не може бути цілком самодостатнім, взаємозалежність людей є пози­тивним і цілком нормальним станом);

— наснаження (робота з клієнтами соціальних служб повинна вселяти їм віру в себе і свої можливості, прагнення відновити і використовувати свої особисті громадські й людські здатності).

Благотворно впливає на фахівця соціальної роботи сповідування ним таких цінностей:

— визнання пріоритету особистості над суспільс­твом;

— повага конфіденційності у відносинах із клієнтами;

— здатність відокремлювати особисті почуття і пот­реби від професійних відносин;

— прагнення до соціальних змін, подолання соці­альних проблем;

— готовність до передавання знань і вмінь іншим;

— повага до індивідуальних і групових відмінностей;

— прагнення до розвитку здатності клієнта допома­гати самому собі;

— готовність діяти від імені клієнта, незважаючи на можливу його фрустрацію;

— прагнення до соціальної справедливості, еконо­мічного, фізичного і розумового благополуччя всіх чле­нів соціуму;

— прагнення до високих стандартів особистої моралі та професійної етики.

У реальній практиці фахової соціальної роботи цін­ності інтерпретуються в таких рекомендаціях:

— не завдавай шкоди;

— не перебільшуй ролі допомоги;

— демонструй, що ти перебуваєш поряд із клієнтом заради нього;

— будь доступним, відкритим, природним, гнуч­ким, толерантним;

— утримуйся від критичних суджень;

— підтримуй добрі стосунки з клієнтом;

— вір у здатність клієнта до змін;

— перетворюй незадоволення на прагнення змін;

— орієнтуйся на прагнення і бажання клієнта;

— роби тільки те, що необхідно;

— спирайся на добру волю, згоду клієнта;

— допомагай людям якомога більше дізнатися про власні ресурси і можливості їх розкриття;

— збільшуй кількість варіантів вибору для клієнта;

— будь реалістичним;

— практикуй те, що знаєш, і те, у що віриш;

— продовжуй навчання.

Вітчизняні, а також російські дослідники іноді ве-Дуть мову не про фахові цінності, а про принципи соціальної роботи — основоположні ідеї, правила, норми поведінки. Синтезувавши різноманітні класифікації, можна стверджувати, що соціальна робота має відпові­дати таким принципам:

1) принцип універсальності. Вимагає недопущення дискримінації при наданні соціальної допомоги за озна­ками соціального статусу, національності, релігії, раси, статі, віку, ідеологічних і політичних переконань, стану здоров'я та ін., а також передбачає нероздільність полі­тичних, економічних, соціальних, культурних та інших прав людини. Його дотримання буває проблематичним під час роботи з людьми з обмеженими психічними, фі­зичними можливостями, бездомними, престарілими, людьми, які живуть з ВІЛ, ув'язненими, оскільки сте­реотипні уявлення нерідко формують упередження, не­гативні установки до клієнтів;

2) принцип охорони соціальних прав. Соціальні служби і їх фахівці повинні поважати й оберігати соці­альні права своїх клієнтів. Надання допомоги їм не мо­же супроводжуватися вимогами до них відмовитися від своїх соціальних прав або частини з них. Дилеми дотри­мання цього принципу пов'язані із протиріччям між функцією турботи і функцією контролю в соціальній роботі. Адже бувають випадки, коли доводиться приму­сово вилучати дітей із сімей, розміщувати людей у гери-атричні (для перестарілих) чи психоневрологічні будин-ки-інтернати, психологічно впливати на клієнтів з ме­тою певних змін у їх ставленні до себе, життя, а також у соціальній, побутовій поведінці;

3) принцип соціального реагування. Полягає в необ­хідності вживати заходів щодо розв'язання соціальних проблем, діяти відповідно до обставин соціальної ситуа­ції конкретного клієнта, а не обмежуватися стандартни­ми заходами, зорієнтованими на «середнього» користу­вача соціальних послуг;

4) принцип профілактичної спрямованості. Налаш­товує на докладання зусиль, спрямованих на запобіган­ня виникненню соціальних проблем і життєвих трудно­щів клієнтів або ускладненню наявних проблем;

5) принцип клієнтоцентризму. Суть його полягає у визнанні пріоритету прав клієнта в усіх випадках, крім тих, що суперечать правам та інтересам інших людей;

6) принцип опори на власні сили клієнта, його ак­тивну позицію у розв'язанні своїх проблем. Відповідно до нього ніхто, крім самої людини, не може вирішити її життєвих проблем, усунути конфліктну ситуацію, на­лагодити відносини з близькими;

7) принцип активізації. Реалізація його сприяє по­силенню влади і прав користувачів соціальних послуг. Потенціал такого посилення залежить від культурного, політичного, економічного контексту, однак поширю­ється воно переважно на користувачів, які контролю­ють якість отримуваних послуг. Однією з форм реаліза­ції цього принципу є участь клієнтів в обговоренні того, які служби доцільно організовувати в місцевому, регіо­нальному чи національному масштабах, якою має бути їх діяльність. Іноді вони можуть брати участь у створен­ні цих служб;

8) принцип максимізації соціальних ресурсів. Кож­на соціальна система виділяє для надання соціальної допомоги населенню мінімум засобів, реальний обсяг яких залежить від соціально-економічних можливос­тей держави, домінуючих у суспільстві переконань що­до того, яким має бути соціальний мінімум індивіда. Сповідуючи цей принцип, соціальні працівники повин­ні залучати додаткові можливості щодо надання допо­моги клієнту, звертаючись до діяльності неурядових, добровільних, благодійних закладів, організації само­допомоги і взаємодопомоги, використовуючи інші неза-боронені законом можливості;

9) принцип конфіденційності. Його вимогою є збере­ження в таємниці інформації про клієнта (даних про хвороби, негативні звички, психічні захворювання, сімейні конфлікти, кримінальне минуле тощо). Цю ін­формацію дозволяється використовувати тільки з про­фесійною метою. її не можна розголошувати, крім передбачених законом випадків, пов'язаних з можли­вістю насилля, завдання шкоди;

10) принцип толерантності. Часто соціальні праців­ники мають справу з особами, чиї політичні, релігійні, національні особливості, поведінкові стереотипи і зов­нішність можуть виявитися незвичними, не викликати симпатії. Однак професійна толерантність вимагає ви­знання клієнтів такими, якими вони є, терпимості до них, не допускає сортування їх на «гарних» і «пога­них», «зручних» і «незручних».

Ці принципи дещо ширші за фахові цінності соці­альної роботи, однак їх неможливо розглядати у відриві від етичних міркувань, оскільки вони в основному ґрунтуються на ціннісно-моральному вимірі взаємовідносин «соціальний працівник — клієнт».

Певна група цінностей може стосуватися конкретної категорії клієнтів, форми соціальної роботи або діяль­ності конкретної соціальної служби. Наприклад, під час роботи у громаді британські соціальні працівники по­винні керуватися такими етичними принципами і цін­ностями:

— повага до прав людини;

— суспільство може стати демократичним за рівних можливостей усіх людей зробити внесок у його життя;

— співпраця і колективна робота не завжди можли­ві, а нерівність у громадах надзвичайно шкодить демок­ратії;

— люди здатні конструктивно працювати разом для того, щоб позбутися нерівностей;

— робота в громаді є процесом, який має колективно вироблену чітку мету;

— робота в громаді має наснажувати тих, хто по­збавлений влади, до рівноправної участі у громадсько­му житті;

— члени громади повинні відповідати самі за себе і за власні дії, визнавати вплив своїх цінностей на інших людей;

— індивіди, групи і громади можуть потребувати підтримки у подоланні конфлікту, протистоянні не­справедливості й нерівності;

— визнання досвіду інших є частиною змін у сус­пільстві;

— робота в громаді залежить від усіх людей, неза­лежно від їх національної, расової, статевої належності, чеснот, вад і функціональних обмежень;

— робота в громаді є динамічним процесом, що зале­жить від досвіду людей, які активно борються проти пригноблення.

В одній із вітчизняних соціальних служб підтримки сім'ї, метою якої є надання допомоги сім'ям із високим ступенем незадоволення потреб дітей, що ставить під загрозу їхнє перебування у власній родині, продекларо-вано такі етичні принципи роботи:

1) партнерство (налагодження партнерських стосун­ків із сім'ями, громадами і конкретними індивідами для вирішення їх соціальних проблем);

2) увага (уважне ставлення до клієнтів, вислухову­вання дітей, усіх членів сімей, окремих груп людей, вжиття заходів, щоб їх почули представники влади та громадськості);

3) представництво інтересів (захист і представниц­тво інтересів наинезахищеніших громадян і груп перед органами влади, громадськістю, а також захист інтере­сів і прав дітей);

4) визнання рівності (зосередження уваги на пробле­мі нерівності і дискримінації, яких можуть зазнавати люди через свій вік, стать, національність, рівень за­можності, сексуальну орієнтацію, інвалідність тощо, намагання, наскільки це можливо, подолати дискримі­націю, від якої страждає клієнт);

5) визнання відмінностей (прийняття факту, що клі­єнти мають різну статеву, расову належність, релігійні переконання, здібності, культуру, матеріальне станови­ще, сексуальну орієнтацію, вік; повага до цих відмін­ностей, недопущення, щоб особисті переконання і цін­ності впливали на професійне ставлення до клієнтів);

6) захист громадянських прав (захищеність і задово­лення потреб дитини, що є невід'ємними громадянськи­ми правами, для забезпечення яких працівники служби покликані представляти інтереси дітей перед відповід­ними органами влади, співпрацювати з відповідними інстанціями у разі порушення прав дітей);

7) співпраця (взаємодія з державними і громадськи­ми організаціями для створення міжвідомчої мережі щодо забезпечення найефективніших послуг для сі­мей);

8) підтримка (надання практичної і психологічної підтримки сім'ям, які цього потребують);

9) обов'язки (забезпечення оптимальних послуг для клієнтів, відповідальне реагування на їх прохання про допомогу, ставлення до цього як до професійного обо­в'язку перед клієнтами та громадянами, з податків яких утримуються державні соціальні служби);

10) професійна чесність (бути чесним і звітувати пе­ред керівництвом про всі свої дії та контакти з клієнта­ми, іншими спеціалістами, представниками громад­ськості; усвідомлювати межі можливостей своєї профе­сійної діяльності і пояснювати їх клієнтам).

Етичні принципи можуть також регулювати стосун­ки, що виникають під час соціальних досліджень, впро­вадження нововведень або між співробітниками муль-тидисциплінарних (багатопрофільних) команд, які ді­ють у соціальних службах.

Отже, цінності та етичні принципи, як знання і на­вички, є життєво важливими компонентами фахової со­ціальної роботи, оскільки соціальні працівники не тіль­ки юридично, а й морально відповідають за свої дії.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: