Продовження строку давності

РЕКОМЕНДОВАНІ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ ТА СПЕЦІАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ

1. Международная конвенция об унификации некоторых правил о коносаменте 1924 года / Правила перевозки грузов морем: Гаагские правила, Гаагско-Висбийские правила, Гамбургские правила: учеб.-метод. пособие / [сост. Е.В. Додин, С.А. Кузнецов]. - О., Библиотека журнала «Торговое мореплавание» (Серия: Рабочие тетради). - 1999. - № 12/IV.- С. 5-12.

2. Конвенция о режиме Черноморских проливов от 27 июля 1936 года / Международное право в документах. - М.: Международные отно­шения, 1982. - С. 508-514.

3. Устав Организации Объединённых Наций и Устав Международного Суда 1945 года / Устав ООН - инструмент мира / Ефимов Г.К. - М.: Наука, 1986.- 136 с.

4. Міжнародна конвенція про підготовку і дипломування моряків та несения вахти 1978 року // Офіціний вісник України. - 2009. - № 60. - Ст. 2148.

5. Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 року // Зібрання чинних міжнародних договорів України. - 2004. - № 4. - Книга 1. - Ст. 921.

6. КонституціяУкраїни: Прийнята п’ятою сеаією Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

7. Кодекс торговельного мореплавства України // Відомості Верховної Ради України. - 1995. -№47- 52. - Ст. 349.

8. Господарський Кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18. - Ст. 144.

9. Цивільний Кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40-44. - Ст. 356.

10. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 21 жовтня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 29. - Ст. 377.

11. Про державний кордон: Закон України від 4 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 2. - Ст. 5.

12. Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 04 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 6. - Ст. 37.

13. Про транспорт: Закон України від 10 листопада 1994 р. // Віомості Верховної Ради України. - 1994. - № 51.- Ст. 446.

14. Правила плавання і перебування в територіальному морі, внутрішніх водах, на рейдах та в портах України іноземних військових кораблів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1996 р. № 529 // Зібрання постанов Уряду України. - 1996. - № 12. - Ст. 334.

15. Порядок укладення договорів страхування морських суден, що пе­ребувають у державній власності і передаються судновласниками у фрахт, оренду, лізинг, затверджений наказом Міністерства транспорту України від 17 травня 1999 р. № 260 // Офіційний вісник України. - 1999. - № 25. - С. 237.

16. Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене наказом Міністерства економіки та з питань європей­ської інтеграції України від 06 вересня 2001 р. № 201 // Офіційний вісник України. - 2001. - № 39. - Ст. 1784.

СПЕЦІАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА

1. Аверочкина Т.В. Двухсторонние договорьі о морском торговом судоходстве как основа правового режима пребьівания судов в иностранных портах / Т.В. Аверочкина // Правове життя сучасної України: Тези доповідей Всеукраїнської наукової конференції «Пра­вове життя сучасної України» / Відп. ред. д-р юрид» наук., проф. Ю.М. Оборотов // Одеська національна юридична академія. - О.: Фенікс, 2008. - 568 с. (С. 223-225).

2. Аверочкіна Т.В. Правові колізії в регулюванні працевлаштування моряків на судна іноземних судновласників / Т.В. Аверочкіна // Митна справа. - 2006. - № 1.

3. Багрий-Шахматов Л.В. Некоторые вопросы уголовной ответствен­ности лоцманов за нарушения правил безопасности мореплавания, допущенные при проводке судов / Багрий-Шахматов Л.В., Дришлюк И.А. // Актуальные правовые вопросы борьбы с преступностью / Редкол.: Ведерников Н.Т., Свиридов М.К., Филимонов В.Д. (Отв. ред.) - Томск: Изд-во Том. ун-та - 1988. - С. 101-106.

4. Балобанов А., Бианко Р. Очерки по гражданскому процессуальному арбитражу: Учебное пособие. – О., 2001. – 226 с.

5. Балобанов А., Бианко Р., Рейно Ж. Очерки по юридической ответственности на транспорте: Учебное пособие. – О., 2001. – 85 с.

6. Балобанов А.О. Деятельность Европейского Союза по правовому обеспечению безопасности мореплавания. – Одесса: ОНМУ, 2003. – 228 с.

7. Балобанов А.О., Логинов О.В., Жюльен О., Бюссо В. Гражданский и арбитражный процесс Франции. Морское право Франции. – Одесса: ОГМУ, 2002. – 172 с.

8. Горчаков С. Правовые аспекты регистрации судов / С. Горчаков // Юридическая практика. - 2007. - 6 февраля. - № 6. - С. 11.

9. Додин Е.В. Двухсторонние соглашения Украины о торговом море­плавании / Е.В. Додин, СА. Кузнецов, Т.В. Аверочкина / Под общей редакцией академика С.В. Кивалова. - Львов: «Сиолом», 380 с.

10. Додин Е.В. Санкционированное вмешательство в сфере торгового мореплавания: учеб. пос. / Е.В. Додин, В.В. Серафимов. - О.: Юриди­ческая литература, 2001. - 149 с.

11. Додін Є.В. Митні операції на морському транспорті: Навчально-методичний посібник / Є.В. Додін. - Одеса: Юридична Література, 2001. - 135 с.

12. Ефимов С.Л. Морское страхование. Теория и практика: учеб. [для студ. вузов] / С.Л. Ефимов. - М.: РосКонсульт, 2001. - 448 с.

13. Жаркова О.А. Некоторые вопросы обеспечения безопасности мо­реплавания / О.А, Жаркова, М.В. Кротов // Морское право. Научные записки. - М.: ТК Велби, 2003. - С. 24-37.

14. Калпин А. Правовая природа тайм-чартера / А. Калпин // Морской флот. - 2001. - № 1. - С 24-25.

15. Клешкова О. Правова природа коносамента / О. Клешкова// Господарське право. - 2001. - № 10. - С. 29-32.

16. Кокин А.С. Трудовые конфликты на судах «удобного» и отечественно­го флагов: позиции правительства, судовладельцев, моряков / Кокин А.С. - М.: Волтерс Клувер, 2008. - 424 с.

17. Коломбос Д. Международное морское право. Перевод с английского / Коломбос Д.; под ред.: Жудро А.К., Лазарев М.И.; пер.: Зайцева В.В., Кузьминский Н.И. - М.: Прогресс, 1975. - 782 с.

Поняття та функція претензії та позову. Право на заявлення претензій і позовів. Передача права заявлення претензій і позовів. Порядок заявлення претензії.. Форма і докази претензії. Термін позовної давності на вимоги, що виникають з договору перевезення вантажу. Позовна давність за іншими вимогами. Позовна давність за вимогами про відшкодування шкоди від забруднення з суден і ядерної шкоди. Застосування загальних строків. Зупинення строку позовної давності за наявності загальної аварії. Продовження строку давності.

Одне з основних завдань правової роботи на підприємстві — забезпечення належних умов для нормальної роботи підприємства, досягнення високих економічних показників, подальшого розвитку виробництва. Висунення претензій сторонами за договором і їх розгляд є однією з ознак господарського розрахунку. Шляхом висування претензій до контрагентів з приводу тих чи інших договірних зобов'язань підприємство захищає свої законні права і вимагає відновлення порушеного права, захисту майнових і моральних інтересів.

Для забезпечення захисту інтересів підприємств розроблено систему норм, які покликані якнайшвидше вирішувати спори між контрагентами відповідно до основ законності та господарського розрахунку.

Спір, як правило, виникає за наявності недоліків виробництва, наприклад порушення ритму роботи, постачання неякісної сировини, які необхідно якнайшвидше усунути задля відновлення нормальної діяльності підприємства. Таким чином, основна мета претензійної роботи — усувати або попереджати негативний вплив на виробництво з боку контрагентів підприємства шляхом застосування до них правових норм. Висуваючи претензії, одне підприємство вказує іншому на його неправильні дії або помилки, які неправомірно зачіпають його інтереси, і вимагає їх усунення або виправлення добровільно, посилаючись при цьому на нормативний акт і фактичні обставини справи. У цьому полягає суть кожної претензії. І якщо підприємство- контрагент задовольняє висунуту претензію, то відпадає потреба передавати справу для розв'язання до судових органів.

Завдання претензійної роботи на підприємстві полягають у такому:

• відновленні порушених прав і захисті законних інтересів підприємства;

• виявленні причин і умов невиконання завдання і зобов'язання, виготовлення продукції неналежної якості, крадіжок майна, безгосподарності та інших порушень;

• попередженні порушень державної, планової, договірної дисципліни та чинного законодавства;

• покращенні економічних показників господарської діяльності підприємства;

• відшкодуванні за рахунок винних осіб нанесених підприємству збитків.

Практика юридичних служб визначила загальні методи і прийоми претензійної роботи, її організаційні форми. На кожному підприємстві повинен бути виданий наказ або інструкція про порядок організації і ведення претензійно-позовної роботи, де визначались би підрозділ або посадова особа, що має готувати претензію в разі порушення договору. Цей підрозділ або посадова особа мають право вимагати від інших підрозділів матеріали, необхідні для висунення претензій або підготовки відповіді на неї. До функцій юридичної служби входять контроль за правильністю висунення претензій і відповідей на них; узагальнення результатів претензійної роботи; підготовка керівництву пропозицій щодо усунення недоліків у претензійній роботі підрозділів і посадових осіб.

На кожному підприємстві повинна організовуватись належна реєстрація і облік претензій і позовів, що, по-перше, забезпечує зберігання документів, а по-друге, дає змогу періодично аналізувати стан справ на підприємстві: встановлювати причини висунення претензій, рівень їх задоволення і на цій основі розробляти необхідні пропозиції і заходи щодо їх усунення. Як правило, на підприємстві реєструють претензії та позови юридичні служби шляхом журнальної форми ведення обліку.

В одному журналі ведеться облік претензій і позовів, висунутих підприємством, у дру- гому — висунутих до підприємства. Загальним питанням є також строки висунення і розгляду претензій. Недотримання встановлених строків може позбавити підприємство права на подання позову, що спричиниться до значних втрат.

І навпаки, дотримання встановлених строків висунення та розгляду претензій найчастіше захищає підприємство від розгляду спорів в арбітражних судах та грошових витрат на виплату державного мита, на відрядження тощо.

Претензія підлягає розгляду в місячний строк з дня її одержання. Якщо обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право перевірки забраковано'!' продукції підприємством-виробником, то претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції, розглядаються впродовж двох місяців. Якщо відсутні окремі необхідні для розгляду претензії документи, їх витребовують у заявника із зазначенням строку їх подання, але не менше п'яти днів, не враховуючи часу на поштове пересилання. При цьому розгляд претензії призупиняється до одержання цих документів або закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи не надійшли у встановлений строк, претензія розглядається за наявними документами.

Правильне висунення претензії уможливлює своєчасне врегулювання спорів, поновлення порушених прав та інтересів підприємства. Необхідні для висунення претензії матеріали готують заінтересовані підрозділи (відділ постачання, бухгалтерія та ін.) і передають до підрозділів, що виконують претензійну роботу; останні повинні перевірити наявність права на висування претензії, повноту одержаних матеріалів та їх належне оформлення. У разі потреби від відділів вимагаються необхідні додаткові матеріали, а оформлені неналежним чином повертаються до них для доопрацювання у встановлений строк. Порядок висування і розгляду претензій, які виникають під час виконання господарських договорів та на інших підставах, регулюється Арбітражним процесуальним кодексом України [З], де визначені основні положення до господарського врегулювання господарського спору. Спір може бути переданий для вирішення до господарського суду за умови додержання сторонами встановленого для цієї категорії спорів порядку їх до господарського врегулювання. Особливий порядок висування і розгляду встановлений для претензій до підприємств і організацій транспорту і зв'язку. Не регулюється Кодексом [3] порядок розгляду претензій замовників і постачальників товарів на експорт, замовників і вантажоодержувачів імпортних товарів та деякі інші. Справи за заявою прокурора (або його заступника) Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень порушуються арбітражним судом незалежно від вжиття сторонами заходів до господарського врегулювання спорів.

Підприємства, що порушили майнові права та законні інтереси інших підприємств, зобов'язані поновити їх, не чекаючи висунення претензії.

Підприємства, чиї права та законні інтереси порушені, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником звертаються до нього з письмовою претензією, де зазначають:

• повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, до якого висунуто претензію, дату пред'явлення і номер претензії;

• обставини, через які висунуто претензію; докази, що підтверджують ці обставини, посилання на відповідні нормативні акти;

• вимоги заявника;

• суми претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;

• перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином посвідчених копіях. Документи, які є в іншої сторони, можуть не додаватись до претензії із зазначенням про це у претензії. Претензію підписує керівник або заступник керівника підприємства. Надсилається претензія адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку. Недодержання встановленого порядку висування і розгляду претензій є порушенням державної дисципліни і тягне за собою юридичну відповідальність винних у цьому посадових осіб. Про результати розгляду претензії заявнику повідомляється в письмовій формі.

У відповіді на претензію зазначаються:

• повне найменування і поштові реквізити підприємства, що дає відповідь, та підприємства, якому надсилається відповідь; дата і номер відповіді; дата і номер претензії, на яку дається відповідь;

• якщо претензію визнано повністю або частково, — визнана сума, номер і дата платіжного доручення на перерахування цієї суми чи строк та засіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці;

• якщо претензію відхилено повністю або частково, — мотиви відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти і документи, що обґрунтовують відхилення претензії;

• перелік доданих до відповіді документів та доказів.

Відповідь на претензію підписує керівник або заступник керівника підприємства. Надсилається відповідь рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

У практиці претензійно-позовної роботи найчастіше розглядаються претензії, що випливають:

• із порушення договорів постачання продукції (товарів), сировини і матеріалів, устаткування і машин, у тому числі в разі недостачі, за постачання продукції нижчого гатунку, бракованої, некомплектного устаткування;

• із договору перевезення залізницею, морським, річковим, повітряним та автомобільним транспортом;

• із невиконання підрядних робіт з капітального будівництва, проектних та конструкторських;

• із надання підприємством різних послуг.

Узагальнення і аналіз результатів розгляду судових і арбітражних справ, розробка пропозицій щодо усунення виявлених недоліків є одним з найважливіших функціональних обов'язків юридичних служб. Систематично (двічі на рік) юридична служба повинна аналізувати претензійну роботу та узагальнювати її результати. Така робота має плануватись. Узагальнення результатів дає змогу намітити та здійснити заходи щодо усунення недоліків у госпо- дарській діяльності підприємства. У загальному аналізі, де розкриваються невиробничі витрати підприємства, підбиваються підсумки роботи з відшкодування збитків шляхом отримання грошових сум за висунутими претензіями.

Поряд із цим юридична служба поглиблено вивчає окремі категорії справ. Особливу увагу на підприємстві потрібно приділяти категоріям справ, що викликають найбільше занепокоєння. Вивчивши і узагальнивши претензійну та арбітражну практику за окремими категоріями справ або підбивши підсумки цієї роботи за певний період, юридична служба подає матеріали з відповідними виснов- ками і пропозиціями керівництву підприємства.

Матеріали узагальнення претензійної роботи рекомендується обговорювати на засіданнях керівних працівників підприємства. При цьому роботу з підготовки цих матеріалів слід виконувати разом із співробітниками відповідних служб та структурних підрозділів з метою поглибленого вивчення причин спорів. Але в багатьох випадках законні претензії контрагентами не задовольняються (відхиляються повністю чи частково або у встановлений строк відповідь на претензію не надходить). Тоді починається основна стадія розгляду господарського спору — подання і розгляд позовної заяви до господарського суду.

Відповідно до ст.341 КТМ України якщо в період плавання або стоянки судна мала місце подія, що може бути приводом для пред'явлення судновласнику майнових вимог, капітан з метою забезпечення доказів для захисту прав і законних інтересів судновласників робить у встановленому порядку заяву про морський протест. Заява про морський протест повинна містити опис обставин події та заходів, вжитих капітаном для забезпечення цілості довіреного йому майна.

Морський протест - це заява капітана судна, що зроблена ним компетентному державному органу у зв'язку із подією, що мала місце на судні, яка у подальшому може бути підставою для пред'явлення судновласникові майнових вимог.

Заява про морський протест робиться з метою захисту прав та законних інтересів судновласника, а також задля того, щоб довести відповідний факт: пошкодження судна чи вантажу внаслідок форс-мажорних обставин або за наявності таких обставин чи небезпеки, за які перевізник не несе відповідальності. Проте слід мати на увазі, що самого факту оформлення морського протесту недостатньо задля звільнення судновласника від відповідальності. Морський протест є доказом конкретних фактів, однак може бути заперечений у зв'язку з поданням зацікавленими особами інших доказів, які більш об'єктивно характеризують фактичні обставини події.

Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мін'юсту України від 03.03.2004 N 20/5, нотаріуси вчиняють морські протести. Отже, морський протест є видом нотаріальної дії, однак його вчинення характеризують наступні особливості: нотаріус не проводить огляд речових доказів, не направляє зацікавленим особам повідомлення про вчинення морського протесту, капітан та члени екіпажу, що залучаються до вчинення цієї нотаріальної дії, не попереджаються про відповідальність за подання неправдивих свідчень.

Отже, правова природа морського протесту полягає у наступному:

а) морський протест є способом забезпечення доказів;

б) морський протест є одним із видів письмових доказів;

в) морський протест, як вид доказу, підлягає оцінці судом чи арбітражем;

г) вчинення морського протесту є видом нотаріальної дії.

Право зробити заяву про морський протест має лише капітан судна, оскільки поряд з функціями судноводіння він виконує функції з управління на судні. Коментованою статтею передбачено право капітана заявити морський протест відносно події, що може статися як під час стоянки судна, так і під час плавання. На практиці найбільш розповсюджені випадки заявлення морського протесту під час перевезення вантажів. Значення морського протесту в цьому разі пов'язується з доказом того, що втрата, пошкодження чи прострочення доставки вантажу виникли не з вини перевізника.

Заява про морський протест повинна містити опис обставин події і заходів, вжитих капітаном для забезпечення цілості довіреного йому майна. Однак таку загальну вимогу до змісту морського протесту на практиці прийнято конкретизувати з урахуванням вказівок, що наводилися в інструктивному листі Мін'юсту СРСР від 31.05.76 р. N К-8-332 "Про вчинення морських протестів". Отже, в заяві про морський протест повинні чітко й коротко викладатися обставини події та наводитися заходи, що були вчинені для попередження або зменшення збитків. Опис вжитих заходів повинен являти собою сукупність відомостей про добросовісне виконання капітаном й екіпажем своїх обов'язків.

З огляду на форму морського протесту (схвалена Міжнародним морським комітетом в Амстердамі 19 - 24 вересня 1949 р.), в заяві про морський протест зазначаються наступні відомості: щодо найменування судна та його прапор, прізвище капітана, найменування судновласника, порти відправлення та призначення, відомості про морехідний стан судна, найменування вантажу, обставини навантаження, інформація про рейс, а також про заходи, що були вжиті екіпажем під час рейсу задля збереження вантажу. Всі відомості повинні відповідати записам у судновому журналі. Заява підписується капітаном судна і засвідчується судновою печаткою.

Відповідно до ст.342 КТМ України морський протест заявляється:

у порту України - нотаріусу або іншій посадовій особі, на яку законодавством України покладено здійснення нотаріальних дій;

в іноземному порту - консулу України або компетентним посадовим особам іноземної держави у порядку, встановленому законодавством цієї держави.

Відповідно до коментованої статті визначається місце та посадові особи, яким заявляється морський протест.

За загальним правилом морський протест заявляється нотаріусу або іншій посадовій особі, на яку законодавством України покладено здійснення нотаріальних дій. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про нотаріат" від 02.09.93 р. вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу. Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України.

Отже, згідно ч. 2 коментованої статті в іноземному порту морський протест заявляється консулу України або компетентним посадовим особам іноземної держави у порядку, встановленому законодавством цієї держави.

Відповідно до ст. 44 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 2 квітня 1994 року N 127/94, консул вчиняє нотаріальні дії, передбачені законодавством України. Порядок вчинення нотаріальних дій консулом визначається Законом України "Про нотаріат", зазначеним Статутом, Положенням про порядок вчинення нотаріальних дій консулом, яке затверджується Міністерством юстиції України і Міністерством закордонних справ України, а також іншими актами законодавства України.

Зокрема, консул вправі вимагати явки капітана в консульську установу і подання доповіді про обставини плавання судна, а також пред'явлення суднової ролі. Капітан судна повинен сповіщати консула про прибуття судна в порт держави перебування і подавати відомості про обставини плавання. Консул має право в будь-який час відвідати судно. Консул зобов'язаний відмічати в судновій ролі зміни у складі суднового екіпажу, що сталися під час плавання судна і перебування його в порту. Консул має право:

а) сприяти входу судна в порт, виходу з нього і перебуванню судна в порту;

б) з'ясовувати обставини подій, що мали місце на судні, опитувати капітана і членів екіпажу судна;

в) сприяти вирішенню трудових спорів, що можуть виникнути між капітаном і членами екіпажу судна.

Відповідно до ст.343 КТМ України у порту України заява про морський протест робиться протягом двадцяти чотирьох годин з моменту оформлення приходу судна в порт. Якщо подія, що зумовлює необхідність заяви морського протесту, сталася в порту, протест повинен бути заявлений протягом двадцяти чотирьох годин з моменту події.

Згідно зі ст. 94 Закону України "Про нотаріат" заява про морський протест має бути подана нотаріусу в порту України в строки, встановлені чинним законодавством України.

В коментованій статті визначені два види строків для подачі заяви про морський протест:

1) Якщо подія мала місце в порту, то заява про морський протест повинна бути подана протягом двадцяти чотирьох годин з моменту події.

2) Якщо подія сталася під час плавання судна, то заява про морський протест повинна бути подана протягом двадцяти чотирьох годин з моменту оформлення приходу судна в порт після події.

Час прибуття судна в порт може визначатися відповідно до записів у судновому журналі або відповідно до довідки, що видається капітаном порта.

Якщо подія сталася під час плавання судна, то заява, як правило, подається у першому порту, в який зайшло судно. Але якщо за обставинами рейсу це робити недоцільно (наприклад, щоб не витрачати час, оскільки після цього судно прямує у порт розвантаження), то заява може бути зроблена не у першому порту після події.

Під час подачі заяви про морський протест нотаріус ставить відмітку про час подачі й засвідчує особу капітана судна.

Відповідно до ст.344 КТМ України

якщо виявиться неможливим заявити протест у встановлений термін, причини цього повинні бути зазначені у заяві про морський протест.

За наявності підстав припускати, що подія, яка сталася, заподіяла шкоду вантажу, що знаходиться на судні, заява про морський протест повинна бути зроблена до відкриття люків. Вивантаження вантажу до заяви морського протесту може бути розпочато лише у разі крайньої потреби.

Відповідно до ч. 1 коментованої статті, а також п. 306 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, якщо виявиться неможливим заявити протест у встановлений термін, причини цього повинні бути зазначені у заяві про морський протест. Отже, можливість заявити морський протест зберігається навіть після завершення строку, передбаченого ст. 343 КТМУ. Проте капітан судна зобов'язаний в такому разі у тексті заяви зазначити на причини, за яких строк було пропущено. Нотаріус, під час прийняття заяви, повинен перевірити дотримання цієї вимоги.

В ч. 2 коментованої статті йдеться про випадки, за яких можна передбачити спричинення шкоди вантажу на судні. Оскільки характер пошкодження вантажу може бути на цей час не відомий, законодавець не дозволяє відкривати люки до того моменту, поки не буде зроблена заява про морський протест. Заборона вивантаження вантажу пов'язується із унеможливленням підробки характеристик вантажу на користь перевізника під час оформлення заяви. Однак за певних обставин може існувати потреба у терміновому розвантаженні (скажімо, якщо судно прибуло у порт після аварії). В цьому разі говорять про крайню потребу, яка надає право розпочати вивантаження до заяви морського протесту.

Відповідно до ст.345 КТМ України

на підтвердження обставин, викладених у заяві про морський протест, капітан судна одночасно з заявою чи в термін не більше семи днів з моменту прибуття в порт або з моменту події, якщо вона мала місце в порту, зобов'язаний подати нотаріусу або іншій посадовій особі (стаття 342 цього Кодексу) на огляд судновий журнал і завірений капітаном витяг із суднового журналу.

В коментованій статті закріплено обов'язок капітана судна разом із заявою про морський протест подати нотаріусу судновий журнал для огляду і завірений витяг із суднового журналу.

Наведений обов'язок характеризують наступні положення:

1) Обов'язок пов'язаний з поданням нотаріусу двох документів - судновий журнал для огляду й витяг з суднового журналу.

Судновий журнал є офіційним документом, в якому знаходять відображення всі дії і події щодо експлуатації судна. Витяг з суднового журналу - це документ, що оформлюється й засвідчується капітаном судна і містить інформацію про всі факти, що викладені у заяві про морський протест.

2) Метою подання суднового журналу і витягу з суднового журналу є необхідність підтвердження обставин, викладених у заяві про морський протест.

3) Законодавець визначає строк для виконання зазначеного обов'язку капітана.

Судновий журнал і витяг з суднового журналу подаються одночасно з заявою про морський протест чи в термін не більше семи днів з моменту прибуття в порт або з моменту події, якщо вона мала місце в порту.

4) Відомості, закріплені в судновому журналі, мають пріоритет щодо відомостей, наведених в заяві про морський протест. Отже, у випадку неспівпадіння відомостей в заяві з відомостями, наведеними в журналі, суд чи арбітраж мають приймати до уваги відомості з журналу.

Відповідно до ст.346 КТМ України

нотаріус або інша посадова особа (стаття 342 цього Кодексу) на підставі заяви капітана, даних суднового журналу, опитування капітана, а в разі потреби - інших свідків зі складу суднового екіпажу складає акт про морський протест і засвідчує його своїм підписом і гербовою печаткою.

Акт про морський протест є документом, що видається нотаріусом капітану судна і засвідчує вчинення відповідної нотаріальної дії.

Відповідно до коментованої статті й п. 307 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріус на підставі заяви капітана, даних суднового журналу, а також опиту самого капітана і, за можливості, не менше чотирьох свідків з числа членів суднової команди, у тому числі двох, що належать до осіб командного складу, складає акт про морський протест і засвідчує його своїм підписом і печаткою.

Зазначимо, що під час складання акта про морський протест нотаріус лише перевіряє відомості, повідомлені йому свідками, з відомостями суднового журналу. Нотаріус не має права робити оцінку наданих йому матеріалів.

Примірник акта видається капітанові або уповноваженій ним особі, а другий примірник із заявою капітана і витягом з суднового журналу залишається у справах нотаріуса.

Відповідно до ст.347 КТМ України прийняття заяви про морський протест від капітанів іноземних суден і складання у цих випадках актів про морський протест може здійснюватися відповідними консульськими представниками іноземних держав в Україні на умовах взаємності.

Згідно коментованої статті прийняття заяви про морський протест від капітанів іноземних суден і складання у цих випадках актів про морський протест може здійснюватися відповідними консульськими представниками іноземних держав в Україні на умовах взаємності.

Капітан іноземного судна може звернутися із заявою про морський протест до консульської установи держави, під прапором якої плаває судно.

Акт про морський протест за заявою капітана іноземного судна складається за участю перекладача, про що в самому акті робиться відповідне застереження.

Відповідно до ст.379 КТМ України право на заявлення претензій і позовів мають:

1) у разі неподачі судна або подачі його з запізненням - відправник вантажу;

2) у разі втрати вантажу - його одержувач або відправник за умови представлення коносамента;

3) у разі нестачі або пошкодження вантажу - одержувач або відправник за умови подання коносамента, а також комерційного акта або відповідного документа, складеного за правилами, що існують в іноземному порту;

4) у разі прострочення доставки або затримки видачі вантажу - одержувач за умови представлення коносамента;

5) у разі втрати або прострочення доставки багажу - пред'явник багажної квитанції, а у разі нестачі або пошкодження багажу - пред'явник комерційного акта;

6) у разі перебору провізних платежів - відправник або одержувач вантажу за умови представлення коносамента.

Якщо пред'являються претензії, що виникли внаслідок морського перевезення вантажів, яке здійснювалося за морською накладною (накладною), замість коносамента подається накладна, а якщо втрачено вантаж, що перевозиться за накладною, - квитанція.

Відсутність комерційного акта не позбавляє права на пред'явлення претензії і позову, якщо буде доведено, що у складанні акта було відмовлено і ця умова була оскаржена.

Коментована стаття містить перелік осіб, що користуються правом на пред'явлення претензій і позовів. Дані права відповідно до ст. 380 Кодексу (див. коментар до неї) можуть бути передані й іншим особам у випадках і в порядку, що визначені вказаною статтею.

Частина 2 ст. 379 передбачає можливість доведення порушення умов морського перевезення вантажів іншими доказами, окрім коносамента та накладної. Так, в разі морського перевезення вантажів, яке здійснювалося за морською накладною (накладною), можливим є пред'явлення морської накладної замість коносамента, а в разі якщо втрачено вантаж, що перевозився за накладною, - квитанції про приймання вантажу до перевезення.

Статтею 381 Кодексу передбачається необхідність складання комерційного акта для засвідчення обставин, що можуть бути підставою для майнової відповідальності перевізника, відправників, одержувачів і пасажирів. Проте відсутність такого акта не позбавляє можливості пред'явити відповідну претензію або позов у випадку, якщо буде доведено, що у складанні такого акта було відмовлено і ця умова була оскаржена. Дана обставина може бути доведена будь-якими доказами, які передбачені процесуальним законодавством України.

Відповідно до ст.380 КТМ України передача іншим організаціям або особам права на заявлення претензій і позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права відправником одержувачу вантажу і навпаки, а також одержувачем або відправником вантажу - органу, до сфери управління якого вони відносяться, транспортно-експедиторській організації чи страховику.

Передача права на заявлення претензії або позову засвідчується переуступним написом на коносаменті, накладній або квитанції.

Дана стаття визначає допустимість передачі права на пред'явлення претензій і позовів іншим особам та порядок такої передачі.

На відміну від загальних положень цивільного законодавства про можливість відступлення права вимоги будь-якій особі (ст. 512 - 519 ЦК) передача прав на пред'явлення перевізнику претензій і позовів, що випливають із договорів перевезення, допускається лише обмеженому колу осіб, які прямо визначені в ст. 380, а саме: відправником - одержувачу, органу, до сфери управління якого він входить, експедитору або страховику; одержувачу - відправнику, органу, до сфери управління якого він входить, експедитору або страховику.

Враховуючи положення коментованої статті слід зазначити, що встановлюючи право передачі на пред'явлення претензій та позовів експедитору, мається на увазі саме той експедитор, який приймав участь в цій якості при здійсненні перевезення з приводу якого виникла відповідна вимога.

Крім того, від передачі права на пред'явлення претензії і позову страховику слід відрізняти так звану суброгацію, що передбачена ст. 269 (див. коментар до неї). У відповідності до цієї статті до страховика, що сплатив страхову суму, переходять в межах цієї суми всі права на застраховане майно. Ці права засновані на законі і факті виплати страхової суми, а не на передачі права вимоги.

Передача права на пред'явлення претензії і позову відправником одержувачу (або навпаки) не вимагається, коли претензія і позов відповідно до вимог діючого законодавства України можуть бути заявлені як відправником, так і одержувачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 380 передача права на пред'явлення претензій і позовів засвідчується переуступним написом на коносаменті, накладній або квитанції. Переуступний напис, яким визначається, що право на пред'явлення претензій і позовів передано названій в ньому особі, підписується керівником організації, що здійснює такий напис і засвідчується її печаткою.

Відповідно до ст.381 КТМ України

Обставини, що можуть бути підставою для майнової відповідальності перевізника, відправників, одержувачів вантажу і пасажирів, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми. В іноземному порту ці обставини засвідчуються за правилами, що існують у даному порту.

Комерційний акт складається для засвідчення:

1) невідповідності між найменуванням, масою або кількістю місць вантажу або багажу в натурі і даними, зазначеними у перевізному документі;

2) пошкодження чи зіпсуття вантажу або багажу;

3) виявлення вантажу або багажу без документів, а також документів без вантажу або багажу;

4) повернення перевізнику викраденого вантажу або багажу.

Форма актів, порядок їх складання і порядок засвідчення обставин, які не потребують складання актів, встановлюються правилами, що видаються відповідно до статті 3 цього Кодексу.

Даною статтею визначаються способи засвідчення обставин, що можуть бути підставою для майнової відповідальності учасників відносин по перевезенню вантажів та пасажирів морським транспортом. Частина 1 ст. 381 називає два види актів, що засвідчують обставини, які є підставою для відповідальності цих учасників: комерційні акти та акти загальної форми. Слід зазначити, що такі акти є наявними не тільки на морському транспорті, але й на інших видах транспорту (залізничному, автомобільному, повітряному) і мають аналогічну функцію.

Проте оскільки вищевказані обставини, що мають місце в іноземному порту, згідно ч. 1 ст. 381 засвідчуються за правилами, що діють в даному порту, положення цієї статті застосовуються виключно для засвідчення таких обставин в портах України.

Частина 2 ст. 381 містить вичерпний перелік обставин, що підлягають засвідченню тільки комерційними актами.

Так, невідповідність між найменуванням означає розбіжності цих даних із найменуванням об'єкта, що виступає в якості вантажу (багажу) з тими, які звичайно використовується у виробництві та торговельному обороті. Невідповідність між масою та кількістю місць вантажу (багажу) в натурі і даними, зазначеними у перевізному документі, може виникнути внаслідок виявлення як меншої, так і більшої кількості маси або числа місць вантажу (багажу) порівняно із тими даними, що вказані в перевізному документі.

Однак, якщо нестача вантажу (багажу) не перевищує норм природної втрати, розмір яких визначається Правилами перевезення вантажів (багажу), комерційний акт не складається. Комерційний акт може не складатися і в інших випадках, передбачених законодавством.

Пошкодження або зіпсуття вантажу (багажу) означає втрату цим вантажем (багажем) товарної якості, властивостей і, відповідно, цінності. Однак пошкодження тари і упаковки без пошкодження самого вантажу (багажу) не є обставиною, що потребує складання комерційного акта, за виключенням випадку пошкодження тари і упаковки, які були виявлені при перевалці вантажу у прямому змішаному сполученні.

Виявлення вантажу або багажу без документів, а також документів без вантажу або багажу є обставинами, які свідчать про допущені портом або перевізником порушення умов договору перевезення, зокрема, під час приймання або видачі вантажу (багажу), оформлення перевізних документів тощо. Крім того, така ситуація може виникнути і внаслідок недобросовісних дій інший учасників процесу перевезення.

Повернення перевізнику викраденого вантажу або багажу є дією особи, в розпорядженні якої знаходився відповідний вантаж або багаж, вилучений у перевізника за відсутності законних підстав.

Важливою функцією, яку виконує комерційний акт, є те, що він виступає доказом існування тих обставин, які перераховані в п. 2 ст. 381. Так, при виникненні спору відносно цих обставин комерційний акт пред'являється разом з претензією, а в подальшому - в суд разом з позовною заявою. Безумовно, комерційний акт оцінюється судом у сукупності з іншими доказами, наявними у матеріалах справи, однак в будь-якому випадку цей документ має перевагу над іншими доказами.

Коментована стаття не визначає обставини, що засвідчуються актами загальної форми. За загальним правилом такими обставинами можуть бути: пошкодження тари та упаковки, не подання судна перевізником тощо. Тобто такі акти складаються у всіх інших випадках, коли цього вимагають обставини справи або коли їх складання передбачено діючим законодавством України.

Бланки комерційних актів та актів загальної форми затверджується Міністерством транспорту та зв'язку України.

Відповідно до ст.382 КТМ України

у разі відшкодування вимог, що випливають з передбачених цим Кодексом відносин, на сплачувану суму нараховуються відсотки у розмірі середньої ставки банківського проценту, що існує в місці знаходження кредитора.

Відсотки нараховуються з дня заявлення письмової вимоги про оплату відповідної суми по день сплати.

Правила цієї статті не застосовуються до вимог про плату за простій суден і премії за дострокове навантаження і вивантаження вантажів, про збитки, заподіяні у зв'язку з неподачею або несвоєчасною подачею судна, непред'явленням чи несвоєчасним пред'явленням вантажів, а також про збитки, що відшкодовуються у порядку розподілу загальної аварії.

Положення ст. 382 передбачають нарахування відсотків на сплачувану суму у разі відшкодування вимог, які виникають із відносин, що регламентовані цим Кодексом.

Підставою для нарахування відсотків є визнане законом право кредитора на відшкодування йому збитків, отриманих внаслідок неправомірного утримання боржником грошових коштів, що належать кредитору, в тому числі в разі відмови від їх повернення, безпідставного отримання або збереження тощо.

У відповідності до ч. 1 коментованої статті на сплачувану суму нараховуються відсотки в розмірі середньої ставки банківського процента, що існує в місці знаходження кредитора. Виходячи із загальних норм цивільного законодавства, місце знаходження кредитора - фізичної особи - це місце його проживання, для кредитора - юридичної особи - це місцезнаходження юридичної особи відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ).

Частиною 2 ст. 382 встановлено, що відсотки нараховуються з дня заявлення письмової вимоги про оплату відповідної суми по день сплати. Днем пред'явлення вимоги є день передачі її боржнику або здачі на пошті для пересилання на адресу боржника. Факт передачі вимоги боржнику засвідчується розпискою в отриманні вимоги або поштовою квитанцією.

При цьому правила про нарахування відсотків з дня пред'явлення вимоги не повинно застосовуватися в тих випадках, коли законом або договором визначений строк платежу і відсотки на суму, оплата якої прострочена, підлягають нарахуванню з моменту, коли строк платежу сплинув.

В частині 3 коментованої статті визначається, що до вимог про плату за простій суден і премії за дострокове навантаження і вивантаження вантажів, про збитки, заподіяні у зв'язку з неподачею або несвоєчасною подачею судна, непред'явленням чи несвоєчасним пред'явленням вантажів, а також про збитки, що відшкодовуються у порядку розподілу загальної аварії правила цієї статті не застосовуються. Це пояснюється тим, що ст. 280 Кодексу (див. коментар до неї) передбачається нарахування двох відсотків на суму витрат, що відшкодовуються за загальною аварією.

Відповідно до ст.383 КТМ України

до вчинення перевізнику вантажу позову, що виникає з морського перевезення вантажу, можливим є заявлення йому претензії.

Претензії заявляються перевізнику, який здійснював морське перевезення вантажу, а якщо перевезення не було здійснено, - перевізнику, який згідно з договором морського перевезення вантажу повинен був здійснити перевезення.

Претензії, що виникають з перевезення багажу, можуть бути заявлені перевізнику чи порту відправлення або призначення за розсудом заявника претензії.

Претензійний порядок є способом вирішення спору між сторонами до направлення його для вирішення суду. Проте наявність такого порядку забезпечує можливість добровільного задоволення вимог боржником, що суттєво знижує витрати сторін, пов'язані із розглядом справи судом. При цьому дотримання претензійного порядку сприяє виявленню суті спору і тим самим прискоренню вирішення його судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 пред'явлення претензії перевізнику не є обов'язковим. Дане положення відповідає Конституції України, яка передбачає право особи на судовий захист. Таким чином, питання про те, чи заявляти претензію перевізнику, чи ні - вирішується заявником самостійно.

За змістом ст. 383 вбачається, що в претензійному порядку можуть пред'являтися будь-які вимоги до перевізника, що виникають із договору морського перевезення.

Частина 3 коментованої статті визначає осіб, яким можуть бути пред'явлені претензії. Так, претензії заявляються перевізнику, який здійснював морське перевезення вантажу, а якщо перевезення не було здійснено, - перевізнику, який згідно з договором морського перевезення вантажу повинен був здійснити перевезення. За вимогами, що випливають із перевезення багажу, претензії можуть бути заявлені або перевізнику, або порту відправлення чи призначення за вибором заявника претензії.

Відповідно до ст.384 КТМ України

претензії, що виникають з морського перевезення вантажів у прямому змішаному і прямому водному сполученні, заявляються тому перевізнику, транспортним засобом якого вантажі були доставлені або повинні бути доставлені у порт призначення.

У тих випадках, коли кінцевим пунктом транспортування є залізнична чи автомобільна станція або аеропорт, претензія заявляється відповідному перевізнику за правилами, встановленими для цього виду транспорту.

Дана стаття доповнює положення ч. 2 та ч. 3 ст. 383, якими визначаються особи, яким можуть бути пред'явлені претензії. Так, відповідно до ч. 1 ст. 384 претензії заявляються перевізнику, транспортним засобом якого вантажі були доставлені або повинні бути доставлені у порт призначення при перевезеннях вантажів у прямому змішаному і прямому водному сполученні. У випадках, коли кінцевим пунктом транспортування є залізнична чи автомобільна станція або аеропорт, претензія заявляється відповідному перевізнику за правилами, встановленими для цього виду транспорту.

Відповідно до ст.385 КТМ України

претензія повинна бути заявлена у письмовій формі. До претензії повинні бути додані документи, що підтверджують її. Перевізні документи подаються в оригіналі. До претензії про нестачу, пошкодження або зіпсуття вантажу, крім документів, що підтверджують право на заявлення претензії (стаття 379 цього Кодексу), повинен бути доданий документ, що засвідчує вартість відправленого вантажу.

Дана стаття містить вимогу щодо форми претензії, яка повинна бути заявлена у письмовій формі. І хоча ст. 385 Кодексу не зазначає, які саме відомості повинні міститися в претензії, відповідно до ст. 6 Господарського процесуального кодексу України претензія повинна містити:

- повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред'являється; дата пред'явлення і номер претензії;

- обставини, на підставі яких пред'явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти;

- вимоги заявника;

- сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;

- перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.

Щодо документів, які додаються до претензії, коментована стаття передбачає додатково, що заявник зобов'язаний надати документи, що підтверджують його право на пред'явлення претензії у випадку нестачі, пошкодження або зіпсуття вантажу. До числа таких документів відноситься комерційний акт, про який мова йде в ст. 381 Кодексу (див. коментар до неї). Крім того, до такої претензії повинен бути обов'язково доданий документ, що засвідчує вартість відправленого вантажу. Таким документом може бути рахунок-фактура (фактура-інвойс) постачальника або вантажовідправника, банківська виписка з відмітками про здійснення платежу, довідка банку тощо.

Всі вищевказані документи, крім перевізних, можуть надаватися в належним чином засвідчених копіях. Оригінали документів, доданих до претензії, можуть бути повернуті заявнику за його заявою після розгляду претензії.

Претензія може бути пред'явлена заявником будь-яким способом, зокрема шляхом надсилання рекомендованим або цінним листом, передачі по факсу, телетайпу, передачі під розписку тощо. Єдиною умовою є те, що у заявника повинні бути докази отримання претензії перевізником.

Відповідно до ст.386 КТМ України п

ретензії до перевізника, що випливають з договору перевезення вантажу, пасажирів і багажу, можуть бути заявлені протягом перших шести місяців строку позовної давності незалежно від того, здійснювалось перевезення у каботажному чи закордонному сполученні.

Дана стаття визначає строк для пред'явлення претензій до перевізника за вимогами, що випливають із договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу шляхом відсилання до строку позовної давності, що встановлений для такого роду вимог. Тривалість строку позовної давності для кожної із вимог визначається главою 3 цього розділу.

Момент, з якого починається строк для пред'явлення претензії до перевізника, визначається ст. 388 - 390 Кодексу (див. коментарі до статей 388, 389, 390 КТМУ).

При цьому, з урахуванням положень ч. 2 ст. 387 Кодексу, пред'явлення заявником претензії передбачає зупинення строку позовної давності до розгляду претензії іншою стороною або закінчення терміну, встановленого для відповіді.

Крім того, встановлений коментованою статтею строк для пред'явлення претензії є строком існування самого права на її пред'явлення, а тому на відміну від строку позовної давності не підлягає продовженню.

Відповідно до ст.387 КТМ України

перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію протягом трьох місяців і сповістити заявника про задоволення чи відхилення її, а претензії, що випливають з перевезення у змішаному сполученні, - протягом шести місяців. З дня заявлення перевізнику претензії збігання терміну позовної давності зупиняється до одержання відповіді на претензію або закінчення терміну, встановленого для відповіді.

Частина 1 ст. 387 передбачає обов'язок перевізника розглянути направлену йому претензію в установлені для такого розгляду терміни та сповістити заявника претензії про її задоволення або відхилення.

Про своє рішення перевізник повинен сповістити заявника письмово. При цьому у випадку задоволення претензії сума, що була визнана перевізником, повинна бути перерахована кредитору. У випадку відмови від задоволення претензії повністю або частково, перевізник повинен повідомити про це заявника із зазначенням причин такої відмови.

Встановлений в ч. 1 коментованої статті строк для розгляду претензії перевізником відраховується від дня її отримання останнім.

В частині 2 ст. 387 визначено правило про зупинення строку позовної давності за вимогами, що випливають з перевезення вантажу, пасажирів і багажу. Необхідність вміщення такого правила пояснюється тим, що в силу положень ст. 386 претензія пред'являється протягом строку позовної давності і час, наданий законом на розгляд претензії перевізником і повідомлення заявника про результати її розгляду, не повинен впливати на право особи пред'явити позов протягом строку, що для цього наданий.

Під зупиненням строку позовної давності розуміється припинення його перебігу на період, на який дія цього строку була зупинена. Після закінчення вказаного періоду перебіг строку позовної давності відновлюється. Оскільки зупинення строку позовної давності здійснюється на період з дня пред'явлення перевізнику претензії і до отримання відповіді або закінчення терміну, встановленого для відповіді, при визначенні тривалості цього періоду в кожному конкретному випадку необхідно враховувати час, що відводиться для доставки претензії перевізнику і відповіді на претензію.

Відповідно до ст.388 КТМ України до вимог, що виникають з договору морського перевезення вантажу, застосовується річний строк позовної давності незалежно від того, здійснюється перевезення у каботажному чи закордонному сполученнях.

Зазначений термін обчислюється:

1) за вимогами щодо відшкодування збитків від втрати вантажу - після закінчення тридцяти днів з дня, коли вантаж повинен бути виданий, а при перевезенні у змішаному сполученні - після закінчення чотирьох місяців з дня прийняття вантажу до перевезення;

2) за вимогами щодо відшкодування збитків від нестачі або пошкодження вантажу, щодо прострочення доставки або затримання з видачею вантажу і щодо повернення перебору або стягнення недобору провізних платежів - з дня видачі вантажу, а якщо вантаж не було видано, - з дня, коли повинен був бути виданий;

3) за вимогами щодо нестачі масових однорідних вантажів, що перевозяться наливом, навалом або насипом, у випадках, передбачених угодою сторін, - з дня підписання ними акта щорічної інвентаризації;

4) за вимогами щодо відшкодування збитків за неподачу судна або його подачу із запізненням, щодо плати за простій судна, а також премій за дострокове навантаження або вивантаження вантажу - з дня закінчення місяця, що настає за тим, у якому почалося або повинно було початися перевезення;

5) у решті випадків - з дня настання події, що стала підставою для заявлення вимоги.

Дана стаття встановлює річний строк позовної давності для вимог, що виникають з договору морського перевезення вантажу. Вказаний строк позовної давності є спеціальний у розумінні ст. 258 ЦК і застосовується незалежно від того, чи здійснювалося перевезення вантажу в каботажному або закордонному плаванні.

Обчислення строку позовної давності за вимогами, що виникають з договорів перевезення вантажів, здійснюється за правилами, що визначені в ч. 2 коментованої статті залежно від змісту вимоги, що пред'являється.

Так, якщо змістом вимоги є відшкодування збитків від втрати вантажу, строк позовної давності обчислюється з моменту закінчення тридцяти днів з дня, коли вантаж повинен бути виданий, а при перевезенні у змішаному сполученні з дня закінчення чотирьох місяців з дня прийняття вантажу до перевезення. День видачі вантажу визначається:

- при перевезенні вантажу на судні, що слідувало за розкладом,- днем, коли відповідно до розкладу судно повинно було прийти в порт призначення;

- при перевезенні вантажів на судні, що слідувало понад розклад, але в напрямку, для якого був встановлений термін доставки - днем, в який цей строк сплинув;

- при перевезенні вантажів на судні, що слідувало понад розклад але в напрямку, для якого термін доставки не встановлений, - днем закінчення звичайно прийнятного терміну для такого перевезення (див. коментар до ст. 160).

Якщо змістом вимоги, що випливає з договору перевезення вантажів, є відшкодування збитків від нестачі або пошкодження вантажу щодо прострочення доставки або затримання з видачею вантажу і щодо повернення перебору або стягнення недобору провізних платежів, строк позовної давності обчислюється з дня видачі вантажу, а якщо вантаж не було видано, - з дня, коли повинен був бути виданий. Щодо поняття "нестача вантажу" та "пошкодження вантажу" див. коментар до ст. 381 Кодексу. Про поняття "провізна плата" див. коментар до ст. 170 Кодексу.

Якщо змістом вимоги, що випливає з договору перевезення вантажів, є нестача масових однорідних вантажів, що перевозяться наливом, навалом або насипом, у випадках, передбачених угодою сторін, строк позовної давності обчислюється з дня підписання ними акта щорічної інвентаризації.

Якщо змістом вимоги є відшкодування збитків за неподачу судна або його подачу із запізненням, щодо плати за простій судна, а також премій за дострокове навантаження або вивантаження вантажу, строк позовної давності обчислюється з дня закінчення місяця, що настає за тим, у якому почалося або повинно було початися перевезення. Про поняття "подача судна", "плата за простій судна", "премія за дострокове навантаження або вивантаження вантажу" див. коментарі до ст. 148, 149 Кодексу.

За всіма іншими вимогами, що випливають з договору морського перевезення вантажів, строк позовної давності обчислюється з дня настання події, що стала підставою для заявлення вимоги.

Відповідно до ст.389 КТМ України

до вимог, що виникають з договорів перевезення пасажирів і багажу, фрахтування судна без екіпажу, фрахтування судна на певний час, лізингу судна, буксирування, надання лоцманських послуг, морського страхування, угод, укладених капітаном судна в силу наданих йому законом прав, зіткнення суден, здійснення рятувальних операцій, застосовується дворічний строк позовної давності.

Цей строк обчислюється:

1) за вимогами, що виникають з договору перевезення пасажирів і багажу:

стосовно пасажира - з дня, коли пасажир залишив або повинен був залишити судно, а якщо вимога заявлена у зв'язку із заподіянням під час перевезення шкоди здоров'ю пасажира, що спричинила його смерть, - з дня смерті пасажира, але не більше трьох років з дня, коли пасажир залишив судно;

стосовно багажу - з дня видачі багажу або з дня, коли він мав бути виданий;

2) за вимогами, що виникають з договору фрахтування судна без екіпажу, фрахтування судна на певний час, лізингу судна, буксирування, надання лоцманських послуг, морського страхування, угод, укладених капітаном у силу наданих йому законом прав (статті 58, 68, 69 цього Кодексу), - з дня виникнення права на позов;

3) за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок зіткнення суден, - з дня зіткнення суден;

4) за вимогами, що виникають із проведення рятувальних операцій, - з дня закінчення рятувальної операції.

За зворотними вимогами, передбаченими статтею 302 цього Кодексу, застосовується річний строк позовної давності, обчислюваний з дня сплати відповідної суми.

Даною статтею визначена тривалість та порядок обчислення строків позовної давності за іншими вимогами, ніж ті, що випливають з договорів морського перевезення вантажів (ст. 388) або вимог про відшкодування шкоди від забруднення з суден і ядерної шкоди (ст. 390).

Перелік вимог, що передбачений ст. 389, є вичерпним. За всіма іншими вимогами, що не вказані в даній статті, а також в ст. 388 та 390 Кодексу, застосовуються строки позовної давності, що передбачені Главою 19 ЦК, або строки, визначені міжнародними договорами України, якщо вони не відповідають строкам, що передбачені цивільним законодавством України.

Тривалість строку позовної давності за вимогами, що перераховані в ч. 1 коментованої статті, складає два роки. Такий строк позовної давності відповідає строкам позовної давності, що передбачені Афінською конвенцією про перевезення морем пасажирів і багажу 1974 року, Міжнародною конвенцією про спасіння 1989 року тощо.

Як і ст. 388, коментованою статтею строк позовної давності обчислюється в залежності від характеру вимог.

Стосовно зворотних вимог, які передбачені ст. 302 Кодексу (див. коментар до неї), законодавець встановлює річний строк позовної давності, що обчислюється з дня сплати відповідної суми.

Відповідно до ст.390 КТМ України до вимог про відшкодування шкоди від забруднення з суден і ядерної шкоди застосовується трирічний строк позовної давності. Строк, зазначений у частині першій цієї статті, обчислюється з дня, коли потерпілий дізнався або повинен був дізнатися, що йому заподіяна така шкода, але не більше шести років з дня події, що спричинила забруднення, і п'ятнадцяти років - з дня події, що викликала ядерну шкоду. Якщо відповідальність оператора ядерного судна згідно із законодавством держави, що видала дозвіл на експлуатацію такого судна, або спеціальною постановою цієї держави, прийнятою у зв'язку з конкретним інцидентом, застрахована або забезпечена у фінансовому відношенні іншим способом на строк, що перевищує п'ятнадцять років, вимога про відшкодування шкоди задовольняється після закінчення строку, на який відповідальність була фактично забезпечена.

Стаття 390 визначає строк позовної давності до двох видів вимог, що виникають із завдання шкоди: про відшкодування шкоди від забруднення з суден та про відшкодування ядерної шкоди. Даною статтею визначається також порядок обчислення цього строку.

Для кожного із зазначених в коментованій статті вимог визначаються два строки позовної давності: перший - три роки та другий - відповідно шість та п'ятнадцять років. Перший із вказаних строків незалежно від того, чи стосується він вимог про відшкодування шкоди від забруднення з судна або про відшкодування ядерної шкоди, обчислюється з дня, коли потерпілий дізнався або повинен був дізнатися, що йому заподіяна така шкода. Другий строк позовної давності (шість або п'ятнадцять років) обчислюється з дня події, внаслідок якої була завдана ця шкода.

Встановлення для кожної із вимог різного строку позовної давності викликано специфікою цих вимог, в яких, на відміну від інших вимог, що виникають у зв'язку з торговельним мореплавством, момент події, внаслідок якої була завдана шкода, як правило, не співпадає із тим моментом, коли потерпілий дізнався або повинен був дізнатися, що йому заподіяна така шкода.

За своєю суттю шестирічний та п'ятнадцятирічний строк позовної давності є строками існування права, тобто пресекательним (преклюзивним) терміном (пресекательный (преклюзивный) термін - це термін, після чого погашається саме право вимоги. Після його закінчення не можна шляхом звернення до суду отримати захист порушеного права). Строком позовної давності за вимогами, що визначені коментованою статтею, є трьохрічний строк, який застосовується в межах передбачених цієї статтею пресекательних термінів.

Так у випадку, якщо строк позовної давності сплинув і на цю підставу в суді було вказано відповідачем, суд має право винести рішення про задоволення вимог позивача за умови, якщо дія пресекательного терміну не закінчилася. Якщо ж дія пресекательного терміну закінчилася, вимога про відшкодування шкоди не може бути предметом розгляду в суді, навіть якщо строк позовної давності не закінчився.

Відповідно до ст.391 КТМ України

до вимог, для яких строки позовної давності цим Кодексом не передбачені, застосовуються загальні строки позовної давності, встановлені цивільним законодавством України, якщо у міжнародних договорах України для цих вимог не встановлені інші строки давності.

Даною статтею визначається правило, відповідно до якого до вимог, для яких строки позовної давності не передбачені цим Кодексом, застосовуються строки позовної давності, що передбачені главою 19 ЦК, за умови, якщо у міжнародних договорах України для цих вимог не встановлені інші строки давності. Наприклад, такими вимогами можуть бути:

- вимоги, пов'язані із визнання права власності на судно;

- вимоги про відшкодування витрат, пов'язаних із підніманням, віддаленням або знищенням судна, що затонуло, або його вантажу (ст. 126, 127 Кодексу), тощо.

До вимог, для яких строк позовної давності не визначений Кодексом, застосовується загальний строк позовної давності, що визначений ст. 257 ЦК. Початок такого строку починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст.392 КТМ України якщо обчислення суми вимоги залежить від розрахунків у зв'язку з загальною аварією, збігання строку позовної давності зупиняється з дня винесення диспашером постанови про наявність загальної аварії і до дня одержання диспаші заінтересованою особою.

Поняття "загальна аварія" визначено ст. 277 Кодексу (див. коментар до неї).

Так збитки, що викликані загальною аварією, та їх розподіл пропорційно між судном, фрахтом і вантажем можуть безпосередньо впливати на визначення розміру вимог, що пред'являються у зв'язку із договором морського перевезення вантажу, договором морського страхування, які передбачають відповідальність за загальну аварію, або вимог, що випливають із відносин по спасінню судна та його майна.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: