Тема 1. Комерційне використання морських суден в країнах ЄС 3 страница

1. У коносамент повинні бути включені такі дані:

1) найменування перевізника і місце його знаходження;

2) найменування порту навантаження згідно з договором морського перевезення вантажу та дата прийому вантажу перевізником у порту навантаження;

3) найменування відправника і місце його знаходження;

4) найменування порту вивантаження згідно з договором морського перевезення вантажу;

5) найменування одержувача, якщо він зазначений відправником;

6) найменування вантажу, необхідні для ідентифікації вантажу основні марки, зазначення у відповідних випадках на небезпечний характер або особливі властивості вантажу, місць чи предметів і маса вантажу або позначене іншим чином його кількість. При цьому всі дані вказуються так, як вони представлені відправником;

7) зовнішній стан вантажу та його упаковки;

8) фрахт у розмірі, що підлягає сплаті одержувачем, або інші відомості на те, що фрахт повинен сплачуватися їм;

9) час і місце видачі коносамента;

10) число оригіналів коносамента, якщо їх більше ніж один;

11) підпис перевізника або діє від його імені особи.

За угодою сторін у коносамент можуть бути включені інші дані та застереження.

Коносамент, підписаний капітаном судна, вважається підписаним від імені перевізника.

У випадку, якщо перевізник до навантаження вантажу на борт судна видав відправникові коносамент на прийнятий для перевезення вантаж або інший відноситься до даного вантажу товаророзпорядчий документ, відправник повинен на прохання перевізника повернути такий документ в обмін на бортовий коносамент.

Перевізник може задовольнити вимоги відправника до бортового коносаменту допомогою доповнення будь-якого раніше виданого документа за умови, якщо доповнений таким чином документ містить у собі всі дані, які повинні міститися в бортовому коносаменті.

Поняття договорів морського перевезення пасажирів і багажу, їх сторони. Відповідно до ст.184 КТМ України за договором морського перевезення пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира і його каютний багаж у пункт призначення, а в разі здачі пасажиром багажу - також доставити багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання багажу особі; пасажир повинен сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу - і плату за провезення багажу. Перевезення охоплює час перебування пасажира та його каютного багажу на судні, час посадки на судно і висадки, а також доставки пасажира водним шляхом з берега на судно і назад, якщо плата за доставку входить у вартість квитка або якщо судно, що використовується для цього допоміжного перевезення було надано перевізником. Перевезення іншого багажу, який не є каютним багажем, охоплює час із моменту прийняття його перевізником, службовцем або агентом перевізника на березі або на борту судна до моменту його видачі перевізником, службовцем або агентом перевізника.

Дана стаття дає легальне визначення договору морського перевезення пасажира. Дане визначення аналогічне тому, що міститься в ст. 910 Цивільного кодексу України. Таке співпадіння ч. 1 ст. 184 Кодексу та ч. 1 ст. 910 ЦК свідчить про те, що договір перевезення пасажира на морському та на інших видах транспорту аналогічний за своїм змістом. Проте, безумовно, наявність явної схожості цих договорів не позбавляє договір морського перевезення пасажира своєї специфіки.

На сьогодні на морські пасажирські перевезення припадає незначна частина всіх перевезень в Україні. Це пов'язано з тим, що такі види транспорту як залізничний, автомобільний або повітряний є більш швидкими, мають розвинену інфраструктуру і здатні в повній мірі задовольнити потреби населення в перевезеннях. Що ж стосується морського транспорту, то морські судна частіше використовуються для виконання туристичних, прогулянкових рейсів, тобто мають так звану круїзну функцію. Недаремно вперше до розділу V Кодексу внесена глава 4 "Договір морського круїзу".

Відповідно до визначення договору перевезення пасажира, що міститься в ч. 1 коментованої статті сторонами цього договору виступають перевізник та пасажир.

Перевізником на морському транспорті може виступати будь-яке морське пароплавство (судноплавна компанія) або порт. В ролі перевізника також може виступати як власник судна, так і фрахтувальник за договором тайм-чартеру або бербоут-чартеру. Тобто, на відміну, наприклад, від залізничного транспорту, перевезення на якому здійснюються виключно суб'єктами державної форми власності, тобто залізницями, на морському транспорті ними можуть виступати суб'єкти господарювання незалежно від форми власності і організаційно-правової форми. Обов'язковою вимогою для здійснення перевезення пасажирів на морському транспорті є наявність у перевізника відповідного дозволу (ліцензії) на здійснення такого роду діяльності відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 року та наказу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Міністерства транспорту України від 30 січня 2002 року "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом".

Пасажир - це фізична особа, яка користується морським транспортом на підставі особистого проїзного документу або є членом організованої групи осіб, яка проїздить на підставі придбаного групового проїзного документа.

Пасажирські перевезення за видами сполучення можуть поділятися на:

- внутрішні (каботажні), тобто ті що пов'язують між собою українські порти;

- закордонні (міжнародні), що пов'язують українські і іноземні порти;

- місцеві, що здійснюються суднами портового пасажирського флоту між пунктами, які входять в межи певної адміністративно-територіальної одиниці;

- приміські, що пов'язують портові пункти, які розміщені на певній території, що адміністративно підпорядкована місту (району).

Основним обов'язком перевізника є доставити пасажира і його каютний багаж в пункт призначення.

Так, перевізник зобов'язаний надати пасажиру вказане в проїзному документі місце на судні. Якщо з вини перевізника пасажир не використовує своє місце згідно проїзного документу (при заміні судна, продажу двох квитків на одне місце тощо), пасажиру повинно бути надано за його згодою рівноцінне місце або місце більш високої категорії без здійснення доплати. Перевізник зобов'язаний забезпечити дотримання оголошеного розкладу і заходу судна у вказані пункти і у визначені строки.

Крім того, за договором морського перевезення пасажира перевізник зобов'язується у випадку здачі пасажиром багажу доставити багаж в пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання багажу особі. Перевезення багажу має багато спільного із перевезенням вантажу і відрізняється від останньої тим, що здійснюється у зв'язку з перевезенням пасажира за наявності у нього квитка. Багаж перевозиться на тому ж самому судні, що й пасажир за наявності на судні спеціального багажного відділення.

Договір перевезення багажу, хоч і доповнює договір перевезення пасажира, але є окремим договором, що укладається між перевізником і пасажиром. Тобто, при перевезенні пасажира і його багажу укладаються два договори, які різні за своєю юридичною природою і змістом. Так, якщо договір перевезення пасажира є консенсуальним, тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов, то договір перевезення багажу є реальним, що вважається укладеним з моменту передачі пасажиром багажу перевізнику.

Частинами 2 та 3 коментованої статті визначаються періоди перевезення для пасажира, каютного багажу та багажу. Ч. 2 ст. 184 відповідає Афінській конвенції про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 року (далі - Афінська конвенція), яка чітко встановлює періоди перевезення пасажира і каютного багажу: початок посадки; час знаходження на борту судна; період висадки. В цей час включається також період, протягом якого пасажир та його каютний багаж доставляються водним шляхом з берега на судно або навпаки, коли вартість такого перевезення включено до вартості квитка або коли судно, використовуване для цього допоміжного перевезення, було надане в розпорядження пасажира перевізником.

Пасажир, що очікує посадки в порту або на причалі ще не вступив до стадії перевезення і тому відповідно до Афінської конвенції щодо пасажира перевезення не охоплює період, протягом якого він перебував на морському вокзалі, на причалі або в будь-якій іншій портовій споруді чи на ній.

Для каютного багажу період перевезення може не співпадати з періодом перевезення пасажира. Якщо пасажир сам доставляє свій багаж на борт судна і не передає його агентам або працівникам перевізника ані в момент посадки (висадки), ані в момент доставки водним транспортом на або з судна, ані в момент знаходження каютного багажу на борту судна, то періоди перевезення пасажира і його каютного багажу співпадають. Якщо ж каютний багаж передається перевізнику, його працівникам або агенту для доставки на борт судна або для доставки на причал, морський вокзал тощо, то для каютного багажу період доставки закінчиться з моменту, коли він буде виданий пасажиру. Це правило міститься в п. 8 ст. 1 Афінської конвенції.

Період перевезення для іншого багажу починається з моменту прийняття його перевізником, його службовцем або агентом на березі чи на борту судна до моменту його пасажиру, про що свідчить ч. 3 коментованої статті та п. 8 ст. 1 Афінської конвенції.

Відповідно до ст.185 КТМ України правила цієї глави застосовуються до перевезень пасажира і багажу, якщо:

1) судно плаває під Державним прапором України;

2) договір перевезення укладено в Україні;

3) відповідно до договору перевезення місце відправлення або призначення знаходиться на території України.

Будь-які угоди сторін, що обмежують права пасажира, передбачені цією главою, є недійсними.

Питання про сферу застосування положень глави 3 Розділу V Кодексу визначені в коментованій статті, яка передбачає можливість застосування правил щодо перевезень пасажирів і багажу для суден, що плавають під державним прапором України, для договорів перевезення, які укладено в Україні, а також у випадку, якщо місце відправлення або призначення відповідно до договору перевезення знаходиться на території України.

Що стосується правил перевезень пасажирів і багажу, які не підпадають під сферу дії Кодексу, застосовуються положення міжнародного права, зокрема, Афінської конвенції про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 року.

При цьому, ст. 190 та іншими статтями цієї глави встановлюються права пасажирів, які не можуть обмежуватися сторонами при укладанні будь-яких угод в цій сфері.

Відповідно до ст.186 КТМ України будь-яка умова договору, укладеного до виникнення події, що стала причиною смерті пасажира або ушкодження здоров'я чи втрати або пошкодження багажу, яка має своєю ціллю звільнити перевізника від відповідальності перед пасажиром або встановити меншу, ніж зазначено у статті 194 цього Кодексу, межу відповідальності, а також будь-яка умова, ціллю якої є перенесення тягаря доказу, покладеного на перевізника, є недійсною. Але недійсність цієї умови не тягне за собою недійсності договору перевезення, який продовжує регулюватися правилами цієї глави.

Стаття 186 Кодексу встановлює загальне правило про неможливість зменшення відповідальності або звільнення від відповідальності перевізника в договорі порівняно із вимогами ст. 194 цього Кодексу. Таке положення відповідає також вимогам ст. 18 Афінської конвенції про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 року.

В будь-якому випадку, встановлена в договорі умова про зменшення відповідальності перевізника або про звільнення його від відповідальності є недійсною. Але визнання недійсною цієї умови не тягне за собою визнання недійсним всього договору, що відповідає положенням ст. 217 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.187 КТМ України доказом укладення договору морського перевезення пасажира і сплати вартості проїзду є виданий перевізником квиток. Здача перевізнику багажу засвідчується багажною квитанцією.

Цією статтею визначається, що квиток та багажна квитанція є доказом укладення договору морського перевезення пасажира і багажу. Дане положення дозволяє зробити висновок про те, що договір морського перевезення пасажира і багажу укладаються тільки у письмовій формі і відносять до договорів приєднання відповідно до ст. 634 ЦК.

Однак, даною статтею не уточнюється, що в якості квитка пасажира можуть також виступати путівки та інші документи, що дають право на проїзд пасажирів морським транспортом. Також це може бути один груповий квиток для організованих груп пасажирів, які слідують в одному напрямку із вказівкою прізвища кожного із пасажира, що слідує по ньому тощо.

В квитку для проїзду на суднах каботажних ліній вказуються: прізвище і ініціали пасажира, номер і серія паспорту або іншого документа, який його замінює, порти відправлення і призначення, дата і час відходу судна, номер каюти і місця, вартість проїзду, дата видачі квитка, підпис пасажира тощо.

Оформлення квитків на міжнародних лініях здійснюється тільки при пред'явленні паспорта, що засвідчує особу пасажира. Прямий квиток оформлюється на українській на англійській мові, зворотній - на англійській мові. Білет є завжди іменним, який містить ті ж самі реквізити що і квиток, який використовується на каботажних лініях.

Відповідно до ст.187-1 КТМ України під час міжнародного морського перевезення пасажир зобов'язаний мати належним чином оформлені документи для в'їзду до держави прямування, транзиту та пред'явити їх перевізнику на його вимогу. Перед початком міжнародного морського перевезення пасажира перевізник зобов'язаний перевірити наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, та відмовити у перевезенні пасажиру, який на його вимогу не пред'явив необхідні документи. Відмова перевізника у міжнародному морському перевезенні пасажиру, який на його вимогу не пред'явив документи, необхідні для в'їзду до держави прямування, транзиту, не тягне за собою обов'язок перевізника відшкодувати пасажиру заподіяну у зв'язку з цим шкоду. Відповідно до ст.188 КТМ України пасажир має право в будь-який час до відходу судна, а після початку рейсу - в будь-якому порту, в який судно зайде для посадки або висадки пасажирів, відмовитись від договору морського перевезення. Пасажир, який повідомив перевізника про відмову від перевезення, має право отримати назад плату за проїзд і провіз багажу в порядку і терміни, встановлені центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту. Якщо пасажир відмовився від перевезення не пізніше терміну, встановленого правилами перевезення, або не з'явився до відходу судна через хворобу, або відмовився до відходу судна від перевезення з цієї ж причини з пред'явленням відповідного документа або з причин, що залежать від перевізника, пасажиру повертається вся внесена ним плата за проїзд і провіз багажу.

Від моменту придбання квитка і до початку рейсу, як правило, проходить певний період часу, за який можуть змінитися певні обставини, що можуть вплинути на плани пасажира. Саме тому коментованою статтею надається право пасажира в будь-який момент відмовитися від договору морського перевезення. Така відмова може бути зроблена пасажиром або в порту відправлення до відходу судна, або в будь-якому порту, в яке судно зайде для посадки або висадки пасажирів.

Відмова як спосіб припинення договору морського перевезення пасажира передбачає здійснення пасажиром певних дій, що направлені на оформлення такої відмови. Якщо пасажир з будь-яких причин не з'явився на борту судна до початку рейсу за ним зберігається право використання придбаного ним місця в будь-якому порту заходу судна, якщо за умовами перевезення перевізником не було обумовлено право на виростання не зайнятого пасажиром в порту відправлення місця на свій розсуд. Пасажир, що не використав придбаний ним квиток і заявив про відмову від договору перевезення позбавляється права на отримання від перевізника будь-яких виплат.

Правові наслідки відмови пасажира від договору залежать від того чи повідомив він перевізника про свій намір розірвати договір, коли він це зробив та якими причинами викликана відмова пасажира від договору перевезення. Відповідно до ч. 3 ст. 188 Кодексу пасажиру повертається вся внесена ним плата за проїзд і провіз багажу:

- якщо пасажир відмовився від перевезення не пізніше терміну, встановленого правилами перевезення;

- якщо пасажир не з'явився до відходу судна через хворобу, або відмовився до відходу судна від перевезення з цієї ж причини з пред'явленням відповідного документа;

- якщо відмова від договору відбувається з причин, що залежать від перевізника (наприклад, перенесення відходу судна на інший строк, відміна рейсу тощо).

Більш детально правила відмови від договору і порядок оформлення повернення сплаченого проїзду встановлюються у відповідності з правилами і тарифами перевізника.

Як правило, в цих правилах визначаються умови, за яких можливе часткове повернення плати за проїзд. Це відбувається у випадках, коли пасажир внаслідок хвороби або ненадання йому місця у відповідності з квитком залишає судно після початку рейсу (в цьому випадку йому повертається різниця між повною вартість проїзду і вартість проїзду за відстань, яку він проїхав) або при поверненні в касу квитка менше ніж за встановлену правилами кількість годин до відправлення судна, або при повернення квитка для поїздки на судні міжнародних ліній з причин, що не пов'язані з хворобою, дією форс-мажорних обставин або іншою, не вказаною в якості підстави для повернення плати за проїзд.

Відповідно до ст.189 КТМ України перевізник має право відмовитися від договору морського перевезення пасажира при настанні обставин, зазначених у пунктах 1-4 статті 156 цього Кодексу. Договір морського перевезення пасажира припиняється без відмови сторін при настанні обставин, зазначених у пунктах 1 і 2 частини першої статті 158 цього Кодексу. У разі припинення договору морського перевезення пасажира до відходу судна пасажиру повертається вся плата за проїзд і провіз багажу, а при припиненні договору після початку рейсу - частина вказаної плати пропорційно відстані, перевезення на яку не відбулося. Перевізник має право затримати відхід судна, змінити маршрут перевезення, місце посадки або висадки пасажира, якщо такі дії будуть необхідні внаслідок стихійного лиха, несприятливих санітарно-епідеміологічних умов у порту відправлення, призначення або за маршрутом перевезення, а також інших подій і явищ, що не залежать від перевізника і роблять неможливим виконання договору морського перевезення пасажира.

Дана стаття закріплює право перевізника відмовитися від договору перевезення пасажира у випадках, які передбачені пунктами 1 - 4 статті 156 цього Кодексу. Зокрема, такими випадками є:

- воєнні або інші дії, що можуть загрожувати небезпекою захоплення судна або вантажу;

- блокада порту відправлення або призначення;

- затримання судна за розпорядженням властей з причин, що не залежать від сторін договору;

- залучення судна для спеціальних потреб держави.

Таким чином, ст. 189 розповсюджується на ситуації, коли відмова від виконання договору перевезення пасажира не пов'язана з порушенням сторонами договірних зобов'язань.

Даною статтею не визначається час, на протязі якого перевізник має право відмовитися від виконання договору перевезення пасажиру. Проте, вважається, що така відмова може мати місце в будь-який час до закінчення поїздки. Наслідки відмови перевізника від договору для пасажира можуть бути різними. Так, в разі припинення договору до відходу судна пасажиру повертається вся плата за проїзд і провіз багажу, а при припиненні договору після початку рейсу - частина вказаної плати пропорційно відстані, перевезення на яку не відбулося.

Якщо ч. 1 коментованої статті визначає вичерпний перелік обставин, за наявності яких перевізник має право відмовитися від договору морського перевезення пасажира, то ч. 2 цієї статті передбачає підстави припинення договору перевезення пасажира без відмови сторін при настанні обставин, що пов'язані з неможливістю його виконання, в тому числі з обставин, що залежать від перевізника. Такими обставинами, зокрема, є:

- загибель або силоміць захоплення судна;

- визнання судна непридатним для плавання.

Загибель судна або його захоплення роблять неможливим продовження рейсу. У зв'язку з об'єктивною неможливістю виконання, договір повинен бути припинений за ініціативою перевізника. В залежності від причин загибелі судна, а також того, кому судна належало і хто його фактично використовував, можуть виникнути правовідносини, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої як пасажиру, так і перевізнику, що отримав збитки у зв'язку з достроковим припиненням договору перевезення пасажира.

Захоплення судна відбувається у зв'язку з воєнними діями, загрозою воєнних дій або піратством.

Визнання судна непридатним для плавання може бути підставою для відмови від виконання договору морського перевезення пасажира, оскільки продовження рейсу таким судном становить загрозу для пасажира або може бути взагалі технічно неможливо. Якщо непридатність судна для плавання виникла у зв'язку з недбалістю перевізника, то перевізник не може посилатися на ст. 158 Кодексу і повинен нести відповідальність за неналежне виконання договору перевезення пасажира.

Частина 4 коментованої статті закріплює право перевізника без завчасного попередження затримати відхід судна, тобто затримати або перенести відправлення судна на інший час, змінити маршрут перевезення, місце посадки або висадки пасажира, якщо такі дії викликані необхідністю захисту інтересів самих пасажирів, перевізника і виникли з обставин, що не залежать від перевізника. Такими обставинами можуть бути стихійні явища, які можуть мати характер непереборної сили, але можуть також виникати внаслідок інших подій і явищ на морі, що пов'язані із специфікою природних умов, в яких здійснюється мореплавство і особливостей професійної діяльності морського перевізника.

Для віднесення того чи іншого явища до обставин, що дають право перевізнику на зміну договору морського перевезення пасажира необхідно, щоб воно виникло випадково, неочікувано і не з вини перевізника. Оскільки стихійні явища виникають неочікувано, перевізник не може попередити їх шкідливі наслідки і тому вимушений змінити час або маршрут перевезення пасажира. При цьому, такі явища можуть виникнути не тільки під час перевезення, але й до початку рейсу або після оголошення посадки.

Під несприятливими санітарно-епідеміологічними умовами розуміються епідемії інфекційних захворювань, що виникли на судні і становлять загрозу для пасажирів і членів екіпажу судна. З метою безпеки перевізник вимушений змінити пункт відправлення, пункт призначення або оголошений маршрут слідування судна.

Відповідно до ст.190 КТМ України Пасажир має право:

1) провозити з собою безоплатно одну дитину віком до шести років без права зайняття нею окремого місця, купувати для дітей віком від шести до чотирнадцяти років дитячі квитки за пільговою ціною;

2) перевозити з собою каютний багаж безкоштовно в межах установлених норм;

3) здавати для перевезення багаж за плату за тарифом.

Про втрату або пошкодження багажу пасажир повинен направити письмове повідомлення перевізнику або його агенту:

а) у випадку явного пошкодження каютного багажу - до або в момент висадки пасажира;

б) у випадку явного пошкодження іншого багажу - до або в момент його видачі;

в) у випадку втрати багажу або його пошкодження, яке не є явним, - протягом п'ятнадцяти днів з дня висадки або з дня видачі багажу чи з того моменту, коли він повинен бути виданий.

Якщо пасажир не виконав вимог цієї статті, то вважається, оскільки не доведено протилежне, що пасажир одержав свій багаж непошкодженим. Письмове повідомлення не потрібне, якщо стан багажу було спільно визначено або перевірено в момент його отримання. Багаж, не запитаний протягом трьох місяців з дня приходу судна в порт призначення, може бути реалізований у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту.

Частиною 1 коментованої статті наводяться загальні права пасажирів, що користуються послугами морського транспорту, що співпадає із положеннями ст. 911 Цивільного кодексу України. Проте, кожним перевізником затверджуються власні правила перевезення пасажирів, якими більш детально визначаються права пасажирів. Але в буд-якому випадку, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 185 Кодексу, перевізник не може обмежувати права пасажирів порівняно із тими, що визначені цієї главою.

Хоча ст. 190 має назву "Права пасажира", ч. 2 цієї статті передбачає обов'язок пасажира направити письмове повідомлення перевізнику або його агенту в разі втрати або пошкодження його багажу в строки, що визначені цією статтею (окрім випадку, коли стан багажу було спільно визначено або перевірено в момент його отримання). Вказані в даній статті строки відповідають строкам, що визначені ст. 15 Афінської конвенції про перевезення морем пасажирів і їх багажу 1974 року.

Даний обов'язок пасажира пов'язаний із правом пасажира на отримання відшкодування за втрату або пошкодження його багажу. Однак, таке право може бути втрачене пасажиром в разі недотримання ним встановленого законодавством порядку, що визначений даною статтею та який діє і на інших видах транспорту. Тільки після складання відповідного акту (комерційного або акту загальної форми) пасажир наділяється правом на представлення до перевізника претензії та позову з приводу втрати або пошкодження його багажу. Більш детально про претензійно-позовний порядок дивись коментар до Розділу XI Кодексу.

Також ч. 3 коментованої статті закріплює право перевізника на реалізацію багажу, що не запитаний протягом трьох місяців з дня приходу судна в порт призначення у порядку, що визначений діючим законодавством України. Якщо після реалізації багажу його власник звернувся за його отриманням до перевізника, останній зобов'язаний виплатити йому виручену за багаж суму за виключенням тих сум, що бути витрачені перевізником на зберігання, реалізацію та здійснення інших дій відносно цього багажу.

Відповідно до ст.191КТМ України пасажир за договором морського перевезення підлягає обов'язковому страхуванню від нещасного випадку відповідно до законодавства України. Сплачувана пасажиром страхова премія входить у вартість квитка.

Положення даної статті відповідає вимогам п. 8 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про страхування" від 7 березня 1996 року, якою серед видів обов'язкового страхування в Україні визначено страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам. Страхування пасажирів здійснюється перевізником на підставі укладеного між ним та страховою компанією договору. В придбаному пасажиром квитку визначається найменування страхової компанії в якій здійснено страхування, страхова сума, страховий тариф та страхова премія, що включається у вартість квитка.

Відповідно до ст.192 КТМ України перевізник зобов'язаний до початку перевезення привести судно у стан, придатний для плавання і безпечного перевезення пасажирів, завчасно належним чином спорядити його і забезпечити всім необхідним для плавання, укомплектувати екіпажем і утримувати судно в такому стані протягом усього часу морського перевезення пасажирів.

Для належного виконання договору морського перевезення пасажира законодавець покладає на перевізника обов'язок забезпечити судно всім необхідним, укомплектувати екіпажем, а також привести судно в стан, придатний для плавання і безпечного перевезення пасажирів і підтримувати судно в такому стані протягом усього часу морського перевезення пасажира. Цей обов'язок перевізника кореспондується капітану відповідного судна згідно ст. 58 Кодексу (див. коментар до неї). В свою чергу, ст. ст. 68, 69 Кодексу надано право капітану судна вчиняти певні дії в разі нестачі продовольства, потреби в грошах (див. коментар до ст. 68 та ст. 69 Кодексу).

Відповідно до ст.193 КТМ України перевізник відповідає за шкоду, заподіяну внаслідок смерті пасажира або ушкодження його здоров'я, а також у результаті втрати або пошкодження багажу, якщо подія, внаслідок якої було заподіяно шкоду, сталася під час перевезення і була наслідком вини або недбалості перевізника, його працівників, агентів, які діють у межах своїх службових обов'язків. Перевізник відповідає за нестачу або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, а також за прострочення в його доставці, якщо не доведе, що нестача, пошкодження або прострочення в доставці сталися не з його вини. Перевізник зобов'язаний забезпечити схоронність валізи (сумки), особистих речей пасажира (крім дорогоцінностей та грошей), які пасажир перевозить у відведеному місці. Перевізник не відповідає за втрату чи пошкодження грошей, цінних паперів, дорогоцінних металів і виробів з них, коштовностей, прикрас, виробів мистецтва або інших цінностей, за винятком випадків, коли такі цінності були здані на збереження перевізнику, який погодився їх зберігати в безпеці. В останньому випадку перевізник відповідає не вище межі, передбаченої частиною четвертою статті 194 цього Кодексу. Якщо перевізник доведе, що вина або недбалість пасажира стали причиною чи сприяли його смерті або ушкодженню здоров'я, втраті або пошкодженню його багажу, суд, що розглядає справу, може звільнити перевізника від відповідальності повністю чи частково. За невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного морського перевезення пасажира наявність у нього документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, перевізник несе відповідальність, передбачену законом.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: