Екзаменаційний білет № 8

1. Історія виникнення оперного мистецтва. Творчість Дж.Верді та Р.Вагнера.

2. Організація та технологія створення анімаційних стрічок. Сучасна мультиплікація.

1. Історія виникнення оперного мистецтва

О́пера (італ. opera — «дія», «праця», «твір») — музично-драматичний жанр, що ґрунтується на синтезі музики, слова, дії. В опері сценічна дія органічно поєднується з вокальною (солісти, ансамблі, хор), та інструментальною (оркестр) музикою, досить часто — з балетом і пантомімою, образотворчим мистецтвом (гримом, костюмами, декораціями, світловими ефектами, піротехнікою тощо). У більшості випадків опери пишуться за літературними сюжетами. Основою вокальних номерів є текст, який називається лібрето.

Опера може складатися з кількох дій, дії можуть поділятися на сцени. Опери можуть будуватися з окремих вокальних форм, таких як арія,речитатив, вокальний ансамбль,хори, оркестрові номери (увертюра, антракти), або відрізнятися наскрізним розвитком, що не передбачає поділу на такого роду форми.

Опери розраховані на виконання оперними співаками в супроводі оркестру. В багатьох країнах світу існують спеціально обладнані будівлі для виконання опер — оперні театри.

Виникнення жанру

Опера виникла наприкінці XVI сторіччя в Італії, як спроба групи вчених-гуманістів, літераторів і музикантів відродити давньогрецьку трагедію у вигляді dramma per musica. Першим операм передували з одного боку, форми ренесансного театру, в яких музика відігравала поступово все більше значення, з іншого — розвитком сольного співу з інструментальним супроводом. На думку Асаф'єва передвісником опери став «найглибший в історії музики переворот, що змінив якість інтонації, тобто виявлення людським голосом і говіркою внутрішнього змісту, душевності, емоційної налаштованості»^[1].

Першою оперою як правило вважають написану 1597 року оперу «Дафна» Якопо Пері, представника мистецького об'єднання Флорентійська камерата. Подібними творами, також вперше поставлені у Флоренції, стали «Еврідіка» Пері (пост. 1600), «Еврідіка» Каччіні (пост. 1602). Дотепер фігурує в репертуарах сучасних оперних театрів опера «Орфей» Клаудіо Монтеверді, написана і вперше виконана в Мантуї 1607 року. Протягом наступних десятиліть оперні спектаклі поширились по всій Італії і за її межами. Зокрема в Речі Посполитій опери ставились при дворі Владислава IV Ваза у Варшаві починаючи з 1628 року, серед перших поставлених у Варшаві опер — «Звільнення Ружеро» Франчески Каччіні, перша опера, автором якої є жінка.

В другій половині XVII столітті жанр опери з'являється і в творчості композиторів інших кран. Зокрема однією з перших англійських опер є «Дідона і Еней» Генрі Перселла (вперше поставлена 1688), а першою французькою оперою вважається «Кадмус і Герміона» Ж.-Б. Люллі, поставлена 1673 року в паризькій опері, відкритій Людовіком XIV 4 роками раніше. Основоположником німецької опери вважається Генріх Шютц — його опера «Дафна», лібрето якої є німецькомовним перекладом лібрето однойменної опери Пері була виконана у Торгау в 1627 році, проте музика була втрачена. В Іспанії паралельно формувався жанр народної опери — сарсуели, перший зразком цього жанру зазвичай вважають El Laurel de Apolo Хуана Ідальго де Поланко (1657).

Творчість Дж.Верді та Р.Вагнера.

Попередники Верді, що вплинули на його творчість - Россіні, Белліні, Мейєрбер і, найважливіше -Доніцетті. У двох останніх операх, "Отелло" і "Фальстаф", помітно вплив Ріхарда Вагнера. Поважаючи Гуно, якого сучасники вважали найбільшим композитором епохи, Верді проте не запозичив нічого у великого француза. Деякі пасажі в "Аїді" вказують на знайомство композитора з речами Михайла Глінки, якого Франц Лист популяризував у Західній Європі, повернувшись з турне по Росії.

Протягом всієї кар'єри Верді відмовлявся використовувати високе "до" в тенорових партіях, посилаючись на те, що можливість заспівати саме цю ноту перед повним залом відволікає виконавців і до, і після, і під час виконання ноти.

Незважаючи на те, що часом оркестровка у Верді майстерня, композитор покладався в основному на свій мелодійний дар для вираження емоцій героїв і драматизму дії. Справді, дуже часто в операх Верді, особливо під час сольних вокальних номерів, гармонія навмисно аскетична, і весь оркестр звучить, як один акомпануючий інструмент (Верді приписуються слова: "Оркестр - велика гітара!" ^[2]). Деякі критики стверджують, що Верді приділяв технічному аспекту партитури недостатньо уваги, оскільки йому бракувало школи й витонченості. Сам Верді сказав якось, "З усіх композиторів я - самий малознающій". Але поспішив додати, "Я це серйозно говорю, але під" знаннями "я маю на увазі зовсім не знання музики".

Тим не менш, було б неправильно стверджувати, що Верді недооцінював виразну силу оркестру і не вмів використовувати її до кінця, коли йому це було потрібно. Більше того, оркестрове та контрапунктной новаторство (наприклад, струнні, що злітають з хроматичної гамі в сцені Монтероне в "Ріголетто", щоб підкреслити драматичність ситуації, або, теж в "Ріголетто", хор, мукали блізкостоящему ноти за лаштунками, зображаючи, вельми ефектно, наближається бурю) - характерно для творчості Верді - характерно настільки, що інші композитори не посміли запозичити в нього деякі сміливі прийоми через їх миттєвої впізнаваності.

Верді був першим композитором, спеціально займаються пошуком такого сюжету для лібрето, який би найкраще відповідав особливостям його композиторського обдарування. Працюючи в тісному співробітництві з лібретиста і знаючи, що саме драматична експресія є головною силою його таланту, він домагався усунення з сюжету непотрібних деталей і "зайвих" героїв, залишаючи лише персонажі, в яких киплять пристрасті, і багаті драматизмом сцени.

На честь Джузеппе Верді названий кратер на Меркурії.

+ДжузеппеВерді - видатний італійский композитор, диригент. Творча спадщина композитора величезна.Найвидатніші опери Верді - "Бал-маскарад", "Ріголетто", "Травіата", "Трубадур", "Аїда", "Отелло", "Фальстаф". Його опери вважаються одними з найвидатніших опер всіхчасів і по сьогоднішній день не сходятьзі сцен опернихтеатріввсьогосвіту.Багато італійських патріотів, до яких був також залучений Верді перебували в русі, який спрямований був на відродження Італії як нації єдиної культурно і політично. Нові ідеали сповідував і Верді.В оперному жанрі розкрились кращі риси музично—драматичного обдарування митця: простота і виразність музичної мови, пісенність, що походить від італійської народної музики, високий гуманізм. ДемократичністьтворчостіВерді принесла йомувеликупопулярність. Його опери з незміннимуспіхомвиконуються в усіхоперних театрах світу.

Німцівзбив з пантелику Моцарт, переконавши їх, що вони можуть складати опери нітрохи не гірше італійців. Втім він і довів це на власному прикладі, написавши кілька, що стали безсмертними. Звикнувши діяти з розмахом у політиці, війні і всіх інших справах, німці не бажали обмежувати себе і в опері: чим голосніше і пишніше, тим краще. Яскравим прикладом цього стали твори Ріхарда Вагнераі Ріхарда Штрауса.

+ Ріхард Вагнер. Зробивзначнийвплив на європейську культуру рубежу століть, особливо модернізм. З другого боку, містицизм й ідеологічнопофарбованийантисемітизм Вагнера вплинули на німецькийнаціоналізм початку XX століття, в тому числі на націонал-соціалізм, який оточив йоготворчість культом, щовикликалозначну «антивагнерівську» реакціюпісля краху гітлерівського режиму (Вплив Вагнера на Гітлерабулв просто колосальним: «Вагнер — Бог, і йогомузика — моя віра»).Значно більшою мірі, ніж усі європейські композитори XIX століття, Вагнер розглядав своє мистецтво як синтез і як спосіб вираження певної філософської концепції. З цієї концепції виникають дві засадничі ідеї: мистецтво має творитися спільнотою людей і належати цій спільноті; вища форма мистецтва — музична драма (!), що розуміється як органічна єдність слова і звуку. Втіленнямпершоїідеї став Байройт, де оперний театр вперше почав трактуватися як храм мистецтва, а не як розважальний заклад; втіленнямдругоїідеї — створена Вагнером нова оперна форма «музична драма». Самеїїстворення і стало метою творчогожиття Вагнера.Для здійсненняцьогозадуму Вагнер відмовивсявідтрадицій, щоіснували на той момент оперних форм — впершучергу, італійській і французькій операх. Першу вінкритикував за надмірності, другу — за пишність. З лютою критикоювінобрушився на твори провіднихпредставниківкласичної опери (Россіні, Мейєрбер, Верді, Обер), називаючиїхмузику «зацукрованоїнудьгою».Важливезначення Вагнер віддававвиборусюжетів. На думку композитор опера повинна розкривативічніпроблеми, вічніідеїжиття. Сучасніпобутовіісторії не годяться для постановок, оскільки вони минущі і актуальнітільки для того часу, в якийнаписані. Звертався у пошукахматеріалу до стародавніх і середньовічних легенд, епосу і міфів. Вагнер був відповідальним за кілька театральних інновації: затемнення аудиторії під час виступів, а також розміщення оркестру у ямі поза полем зору аудиторії.

Французи підійшли до справи інакше. Їх коник - сентиментальна лірика і напружений драматизм, замішаний на сексі. Вони висунули Массне, який нині є, мабуть, одним з найбільш забутих композиторів - якщо не вважати його "Роздуми" з опери "Таїс". Слідом за Массне прийшли новатори - Берліоз, Дебюссі та Равель.

Що стосується іспанської опери, то це фактично все та ж французька тема плюс кастаньєти.

Історія англійської опери - коротка і невигадлива. Розпочавшись з Перселла, який написав "Королеву Фей", вона закінчилася Бріттеном, переписавши її. У проміжку між ними можна відшукати лише розрізнені явища, на зразок що ставилися в Лондоні італійських опер німецького композитора Генделя, "Опера жебрака". І нарешті, знаменита дама Етель Сміт, яка довела, що англійські жінки не поступаються чоловікам у невмінні писати опери.-від мене: ні ну тут щось жорстко написано якось… коли будете здавати цей білет, не кажіть так) Огнєва не оцінить. я взагалі повирізала тут багато чого. Доволі таки саркастично написано, хоч загалом стаття мені сподобалась, сприймається краще, ніж інші.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: