Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Характеристика біологічного агенту




 

Основні промислові продуценти.Більшість антибіотиків отримують шляхом біосинтезу з використанням мікроорганізмів-актиноміцетів, грибів і бактерій.

Найбільшу кількість цінних антибіотиків отримано з культур актиноміцетів. Значно менше їх знайдено в культурах грибів і бактерій.

Актиноміцети, або променисті грибки, є широко розповсюдженою в природі групою мікроорганізмів. В порядку Actinomycetales, куди входять актиноміцети-продуценти антибіотиків, в наш час нараховується більш як 20 родів, більша частина яких відкрита і описана в останні два десятиріччя. Серед променистих грибків найбільш чисельною по видовому складу і багатою продуцентами антибіотиків є група власне актиноміцетів, що належать до роду Actinomyces.

Актиноміцети зустрічаються в багатьох природних субстратах, але найбільша їх чисельність в грунтах різних географічних районів.

Вперше еритроміцин А отриманий з культуральної рідини Str. erythreus, виділеного із зразка грунтів Філіппін Мак Гуире і іншими в 1952 р.[10].

В наш час, це єдиний відомий та досліджений мікроорганізм здатний продукувати еритроміцин.

Морфолого-цитологічні ознаки.Стрептоміцети - аеробні хемоорганотрофні мікроорганізми з метаболізмом окислюючого типу; притаманним широким набором ферментів; як правило, відновлюють нітрати до нітритів; розкладають аденін, казеїн, желатин, гіпоксантин, крохмаль і L-тирозин. В якості єдиних джерел вуглецю і енергії чи азоту використовують для росту різноманітні органічні сполуки. Серед вторинних продуктів метаболізму стрептоміцетів - вітаміни групи В, гетероауксини, імуномодулятори, антибіотики та інші біологічно активні сполуки. Ці мікроорганізми грампозитивні, але не стійкі до дії кислот та спиртів.

Більшість з них мезофіли (оптимальна температура для росту 25-35°С), є також психро- та термофіли. Оптимальне середовище для більшості видів з рН 6,5-8,0, зустрічаються алкало- і ацидофільні, а також галофітні види.

Стрептоміцети утворюють тонкі ценоцитні (не розділені на клітинні субодиниці) гіфи (Рис. 2.2) діаметром 0,5-2,0 мкм, рідко розпадаються на фрагменти. Спороносці спіральні з великою кількістю спор, спорангії відсутні, рухливі спори відсутні, утворення спор відбувається на повітряному міцелії, фрагментації міцелія не спостерігається.

 

Рис 2.2 Гіфи Streptomyces erythreus

 

Розвиваючись, гіфи утворюють субстратний міцелій. Частина його проникає безпосередньо в субстрат, а частина - розростається на поверхні, утворюючи помітні неозброєним оком колонії. Вегетативні гіфи (діаметром 0,5-2,0 мкм) утворюють рясно розгалужений міцелій, який рідко розпадаєтьсяя на фрагменти. Повітряний міцелій в зрілому стані несе ланцюжки з трьох і більшої кількості спор. Розмножуються стрептоміцети вегетативно та за допомогою спор, які формуються частіше за все в спеціальних утвореннях повітряного міцелію - спороносцях. За будовою спороносці бувають монопоїдальними чи мутовчатими, а за формою - прямі, злегка хвилясті, довгі чи короткі; спіральні, розтягнуті чи щільно зжаті; у вигляді гачків, завитків, петель, недосконалих спіралей. Спори у стрептоміцетів нерухомі; різної форми – кулеподібні, овальні, паличкоподібні або циліндричні. Оболонка спор гладенька і покрита різними виростами - шипами, горбками, війками[12].

Культуральні ознаки.Мікроорганізми, виділені з природних місць проживання і культивовані потім в лабораторіях, потрапляють, як правило, в невластиві їм умови існування. В лабораторіях більшість мікроорганізмів підтримуються і вивчаються у вигляді чистих культур. В такому стані організми в природі не зустрічаються. Наприклад, в грунті мікроорганізми розвиваються зонами, мікроколоніями, в оточенні організмів інших видів. Багато клітин культури адсорбуються грунтовими частинками, знаходяться в іммобілізованому стані, набуваючи при цьому властивостей, відмінних від вільноживучих клітин.

Відмінність проявляється в тому, що при культивуванні організмів у вигляді чистих культур виключається можливість впливу інших організмів, не проявляється позитивний чи, навпаки, шкідливий вплив продуктів життєдіяльності інших організмів, продуктів розпаду відмерлих клітин інших організмів. При лабораторному культивуванні мікроорганізмів створюють виключно сприятливі умови: оптимальна температура розвитку, вологість, кислотність середовища та інші умови, яких в природних місцях організм позбавлений.

При культивуванні мікроорганізмів в лабораторіях зазвичай має місце масовий розвиток їх в обмеженому просторі. Все це сприяє тому, що фізіологічна діяльність мікроорганізмів, що знаходяться в таких умовах, значно відрізняються від їх діяльності при розвитку, наприклад, у грунті.

При виявленні потенціальних можливостей мікроорганізмів синтезувати антибіотичні речовини підбору середовищ необхідно надавати серйозної уваги.

Поняття «середовище для культивування» включає не лише якісний та кількісний склад компонентів чи окремих компонентів, необхідних для конструктивного та енергетичного обміну організму, але і фізико-хімічних та фізичних факторів. Всі ці фактори, взяті разом і кожен окремо, відіграють суттєву роль в розвитку мікроорганізму і проявленні ним окремих фізіологічних та біохімічних функцій. Зазвичай зміна одного з факторів середовища тягне за собою зміну іншого.

За характером всі середовища для культивування мікроорганізмів, що використовуються в мікробіологічній практиці, можна розділити на дві основні групи: натуральні середовища невизначеного складу і синтетичні, а за фізіологічним станом - на три групи: тверді, рідкі і сипкі.

Натуральними, зазвичай називають середовища, що складаються з природних продуктів рослинного чи тваринного походження, та мають складний та невизначений хімічний склад. В якості природних сполук чи продуктів, здавна використовують різні частини зелених рослин, тваринні тканини, солод, дріжджі, фрукти, та овочі, а також ґрунти та ін.

Синтетичними називають такі середовища для культивування мікроорганізмів, в склад яких входять певні хімічно чисті сполуки, взяті в точно зазначених концентраціях. Готувати синтетичні середовища варто лише на дистильованій воді.

Всі середовища на агарі чи желатині варто віднести до натуральних середовищ невизначеного складу. Поживні властивості щільних середовищ залежать виключно від складу бульйону, з якого вона була виготовлена шляхом додавання агар-агару чи желатини. Агар, який отримують з різних видів морських водоростей, за хімічним складом є складним ефірним комплексом полісахариду з сірчаною кислотою з включеннями різноманітних елементів. За складом агар близький до пектину, містить деякі жирні кислоти, певну кількість біотину і тіаміну та інші компоненти. Все це свідчить про невизначений склад агару чи желатину як компонентів субстрату [13].

Культура актиноміцету гарно росте на щільних поживних середовищах, зокрема на середовищі, що складається з глюкози, кукурудзяного екстракту, сірчанокислого амонію, хлористого натрію, сечовини та крейди. Культивування проводиться при рН=7. Колонії Streptomyces erythreus звичайно безбарвні, трохи підняті, злегка радіально-складчасті, спорулюючі (Рис. 2.3) . Повітряний міцелій світло-сірого кольору, субстрат ний міцелій коричневий. Діаметр колоній 5-6 мм.

 

,

Рис. 2.3 Пофарбовані колоній Streptomyces erythreus

 

Молодий міцелій росте тонкими несептованими нитками, які потім розпадаються на окремі ділянки різної довжини [10].

Фізіолого-біохімічні ознаки.При культивуванні мікроорганізмів в цілях виявлення їх антибіотичних властивостей важливе значення має якісна характеристика окремих компонентів середовища. Під цією характеристикою мають на увазі форму основних сполук, які використовуються [14].

За своєю природою актиноміцети роду Streptomyces erythreus аероби, хемоорганотрофи з метаболізмом окиснюючого типу. Розмножуються вегетативно та за допомогою спор, які формуються частіше за все в спеціальних утвореннях повітряного міцелію - спороносцях.

Еритроміцин утворюється при розвитку актиноміцета на різних за складом середовищах. Найкращий вихід антибіотика отримують при глибинному культивуванні Streptomyces erythreus при 35±1⁰С, рН 6,5-8,0 на середовищі з глюкозою, сірчистокислим амонієм, хлористим натрієм та сечовиною. Антибіотик утворюється також при розвитку актиноміцета на синтетичних середовищах, до складу яких входять в якості джерела азоту серин, а в якості джерела вуглецю гліцерин та лактат натрію. Позитивну роль в біосинтезі антибіотика відіграють іони заліза, цинку та магнію [13].

 




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных