19 страница. в) частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є непо- дільною, таке припинення не вдасть істотної шкоди інтересам спів- власника та члена його

в) частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є непо-
дільною, таке припинення не вдасть істотної шкоди інтересам спів-
власника та члена його сім’ї;

г) частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є непо-
дільною, спільне володіння і користування майном є неможливим,
таке припинення не вдасть істотної шкоди інтересам співвласника
та члена його сім’ї, особи домовились про майбутній розподіл часток
між собою.

5. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій
власності:

а) укладається як в усній так і письмовій формі;

б) укладається в письмовій формі;

в) укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному по-
свідченню;

г) укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному по-
свідченню і державній реєстрації.

6. Роздільним майном подружжя вважається майно:

а) набуте кожним із подружжя під час шлюбу;

б) набуте чоловіком, дружиною до шлюбу;

в) набуте кожним із подружжя під час індивідуальної діяльності;

г) набуте кожним із подружжя під час шлюбу, але являється інди-
відуальним вкладом в кредитну установу.

7. Майно набуте чоловіком, дружиною за час шлюбу, але на під-
ставі договору дарування або в порядку спадкування, є:

а) спільною сумісною власністю подружжя;

б) спільною частковою власністю подружжя;

в) спільною частковою власністю подружжя з рівним розподілом
часток між подружжям;

г) їх особистою приватною власністю.

Контрольні питання

1. Наведіть визначення поняття та ознаки права спільної власності.

2. Які види права спільної власності та їх співвідношення і як вони
співвідносяться між собою?

3. Проаналізуйте поняття та особливості здійснення спільної част-
кової власності.

4. Наведіть поняття, порядок здійснення і наслідки порушення
права переважної купівлі частки в спільній власності.

5. В чому полягають поняття та особливості здійснення права спіль-
ної сумісної власності?

6. Розкрийте особливості права спільної сумісної власності по-
дружжя.

ТЕМА 24: РЕЧОВІ ПРАВА НА ЧУЖЕ МАЙНО

Питання для обговорення

1. Поняття та види обмежених речових прав.

2. Загальна характеристика володіння чужим майном.

3. Поняття та види сервітутів. Земельні сервітути. Особисті
сервітути. Припинення сервітутів.

4. Право користування чужою землею для сільськогоспо-
дарських потреб (емфітевзис).

5. Право користування чужою землею для забудови (супер-
фіцій).

Нормативні акти

Конституція України від 26 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -
1996. - № ЗО. - Ст. 141; з наступними змінами і доповненнями.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради
України. - 2003. - № 40-41. - Ст. 356; з наступними змінами і доповненнями.

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради
України. - 2003. -№18.- Ст. 144; з наступними змінами і доповненнями.

Земельний кодекс України. Затверджений Законом України від 25 жовтня
2001 р. // Урядовий кур’єр. - 2001. - 15 листопада; з наступними змінами і
доповненнями.

Література

Бабаев А. Б. Система вещных прав. Монография. - М.: Волтере Клувер, 2006.

Бевзенко Р. С. Защита добросовестно приобретенного владения в гражданском
праве. - Самара, 2002.

Варшавский К. М. Право застройки в СССР. - М., 1926.

Васьковский Е. В. Понятие владения по русскому праву//Журнал Министерства
юстиции. - 1896, № 4.

Венедиктов А. В. Проблема защиты фактического владения в советском праве
// Советское государство и право. - 1941, № 4.

Дзера О. В. Розвиток права власності громадян в Україні. - К., 1996.

Иеринг Р. Об основаниях защиты владения. - М., 1883.

Иеринг Р. Теория владения. - СПб., 1895.

Кассо Л. А. Понятие залога в современном праве. - М, 1999.

Коновалов А. В. Владение и владельческая защита в гражданском праве. - СПб.,
2001.

Михайленко О. О. Речово-правові обмеження права приватної власності за
стародавнім римським та сучасним цивільним правом України: Автореф. дис....канд.

юрид. наук. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. -
Харків, 2003.

Погрібний С. О. Порівняльно-правовий аналіз інституту володіння у конти-
нентальній, англосаксонській та східноєвропейській системах права: Автореф. дис.
...канд. юрид. наук. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

- Київ, 2001.

Право власності в Україні / За ред. О. В. Дзери та Н. С. Кузнєцової. - К., 2000.

Право собственности в Украине / Под ред. Я. Н. Шевченко. - К., 1996.

Проблеми вдосконалення правового регулювання права приватної власності /
Я. М. Шевченко, М. В. Венецька, І. М. Кучеренко. - К., 2002. /

Суханов Е. А. Ограниченные вещные права // Хозяйство и право. - 2005, №11.

Толстой Ю. К. Социалистическая собственность и оперативное управление //
Проблемы гражданского права. - Л., 1987.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. О. В. Дзери,

Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2008.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар/За ред. розробників
проекту Цивільного кодексу України. - К.: Істина, 2004.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред.
Я. М. Шевченко. - К.: Ін Юре, 2004.

Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є. О. Харитонова, О. М. Калі-
тенко. -X.: Одіссей, 2003.

ЦюраВ. В. Речові права на чуже майно: Науково-практичний посібник. - К.: КНТ,
2006.

Методичні вказівки

Категорія речових прав на чуже майно охоплює права володіння
та користування майном власника іншими суб’єктами. Права воло-
діння та користування у цьому разі не є елементами змісту права
власності, а виступають самостійними правовими інститутами.
Оскільки зміст таких прав є вужчим, ніж право власності, їх при-
йнято називати «обмеженими речовими правами». Крім того, в лі-
тературі для позначення цих прав іноді вживається узагальнююча
назва «сервітутні права», хоча формально сервітутом ЦК України
визнає лише один з численних різновидів цих прав.

В історії вітчизняного законодавства доля обмежених речових
прав складалася по-різному. В дореволюційній Росії до категорії
речових прав включали широкий спектр цивільних прав, особливо
в сфері земельних відносин. Проте пізніше, із проголошенням ра-
дянської влади та подальшим проведенням націоналізації землі та
інших природних ресурсів, були підірвані основні засади існування
цього інституту. Його трансформацію в СРСР можна дослідити за

змінами норм ЦК УРСР та Основ цивільного законодавства Союзу
РСР і союзних республік.

Спочатку існування інституту речових прав було легальним.
Так, ЦК УРСР 1922 р. містив спеціальний розділ «Речове право»,
який включав право власності, право забудови і заставне право.
Проте в подальшому у зв’язку з визнанням за громадянами права
власності на жилий будинок право забудови втратило свою актуаль-
ність. Щодо застави в тогочасній юридичній літературі панувала
думка, що воно належить швидше до зобов’язального права і являє
собою один із способів забезпечення зобов’язань. В результаті все
це призвело до висновку про відсутність стійких наукових обґрун-
тувань для відокремлення речових прав як самостійного підрозділу
системи цивільного законодавства. Негативно вплинула на долю
інституту обмежених речових прав також відмова від принципово
важливого поділу речей на рухомі та нерухомі. Ще одним негатив-
ним чинником було те, що земля, а також інші природні ресурси
відносились до об’єктів виключної власності держави і були ви-
лучені з цивільного обороту.

Слід відзначити, що час від часу в цивілістичній науці відбу-
валися спроби реанімувати категорію речових прав. Так, до речо-
вих прав іноді відносили право оперативного управління, право
безстрокового користування землею, право наймача жилого при-
міщення в державному і громадському житловому фонді та низку
інших. На превеликий жаль, підтримки законодавця у вирішенні
цього питання не було.

Таким чином, з прийняттям Основ цивільного законодавства
СРСР та союзних республік у 1962 р. і на їх базі - республікан-
ських кодексів, від класичного римського речового права в
СРСР лишився лише інститут права власності. При цьому саме
поняття «речове право» майже не використовувалось. Воно зга-
дувалось в юридичній науці лише у зв’язку з характеристикою
речово-правових способів захисту суб’єктивних цивільних прав
як протиставлення їх зобов’язально-правовим способам. Таке не-
гативне ставлення законодавця до категорії речових прав не могло
не відбитись і на їх оцінці в юридичній науці. Зокрема, у працях
В. К. Райхера, О. С. Іоффе та інших авторів містились твердження
про відсутність чітких критеріїв щодо відокремлення речових прав

в окремий цивілістичний інститут і, як наслідок, про відпадіння
як соціально-економічних, так і правових підстав для його закрі-
плення у вітчизняному законодавстві.

Разом з тим і в радянський період відносини, що опосередко-
вували права володіння та користування чужим майном (тобто
обмежені речові права), реально існували. Для прикладу можна
назвати хоча б право користування особою житловим приміщенням
у будинку державного житлового фонду.

В новому законодавстві обмежені речові права одержали зна-
чно детальніше закріплення і більший розвиток. Певну межу
в питанні про регулювання обмежених речових прав підвів ЦК
України, в якому сконцентровані основні норми з регулювання
цього питання. Разом з тим студентам слід звернути увагу на те,
що перелік обмежених речових прав, наведений ЦК у ст. 395,
не є вичерпним, і може бути розширений як самим ЦК, так й ін-
шими законами. Зокрема, до цього переліку слід віднести також
право застави (ст. ст. 572-593 ЦК), притримання (ст. ст. 594-597
ЦК), господарського відання та оперативного управління майном
(ст. ст. 136, 137 ГК України).

Завдання

Завдання № 1

К. приватизував земельну ділянку, що раніше належала йому на
праві користування. Після приватизації К. заборонив своїм сусідам
проходити через свою ділянку до джерела питної води, посилаючись
на те, що обсяг його повноважень у зв’язку з приватизацією істотно
збільшився, адже він є вже не тільки користувачем, але й має інші
права, що входять до змісту права власності. Зокрема, він згідно час-
тин першої і другої статті 4 Закону України «Про власність» володіє,
користується і розпоряджається майном на власний розсуд, а також
вчиняє щодо нього будь-які дії, що не суперечать закону.

Сусіди К. не були згодні з його запереченнями, вважаючи, що він по-
рушує належні їм права щодо використання чужої земельної ділянки
для проходу до джерела питної води. Крім того, вони обґрунтовували
доцільність своїх вимог тим, що поблизу немає іншої водойми, яка
могла б задовольнити їхні потреби.

Яка сторона має рацію в даному спорі? Вирішіть спір.

18. Зам. Завдання № 2

А. є власником земельної ділянки. Сусідню ділянку придбав Б. і
почав зводити на її території котедж. Враховуючи порівняно невеликі
розміри своєї ділянки, Б. не вистачало місця для зберігання будівельних
матеріалів і, оскільки не було іншої придатної для цього території, він
частково здійснив їх складування на ділянці, належній А.

А. заперечував проти дій Б., вважаючи їх такими, що обмежують
належне йому право власності і виклав свої заперечення у негаторному
позові.

A. в свою чергу послався на те, що його дії повною мірою узгоджу-
ються з законом і є різновидом законного сервітуту (пункт ж ст. 99
Земельного кодексу України).

Вирішіть спір.

Завдання № З

Між наймодавцем П. і наймачем М. був укладений договір найму
(оренди) транспортного засобу, належного П. на праві приватної влас-
ності. Після завершення строку дії договору М. намагався повернути
П. транспортний засіб, проте виявилося, що наймодавець за адресою,
зазначеною в договорі, більше не проживає. Заходи, вжиті М. і спря-
мовані на встановлення місцяпроживання П., результату не дали.

М. звернувся до юридичної консультації з проханням ознайомити
його з правами та обов’язками, належними йому щодо транспортного
засобу в даній ситуації. Зокрема, він цікавився, чи має можливість
набути право власності на це майно, адже витратив на його утримання
та ремонт значну кількість коштів.

Яким має бути зміст юридичної консультації?

Завдання № 4

Київська міська рада уклала з В. договір суперфіція, за яким пе-
редала останньому у безстрокове користування земельну ділянку для
будівництва дитячого садка. В порушення умов договору В. влаштував
на території земельної ділянки речовий ринок.

Київська міська рада повідомила В. про одностороннє розірвання
договору суперфіція внаслідок істотного порушення його умов (ч. 2 ст.
651 ЦК України) і прийняла рішення про передачу ділянки у корис-
тування іншій особі.

B. звернувся до суду з позовом про визнання рішення Київської
міської ради неправомірним, посилаючись на неможливість Київської
міської ради в односторонньому порядку відмовлятися від виконання
зобов’язання.

Вирішіть справу.

Тести

1. Речовим правом на чуже майно є:

а) права, які є похідними та залежними від прав власника, реалізу-
ються незалежно від волі власника та всіх інших осіб і користуються
захистом від будь-якого порушення, зокрема й від власника;

б) права, які є похідними від прав власника і користуються захистом
від будь-якого порушення;

в) права, які виникли за волею власника і надають їх носію окремі
повноваження власника (володіння, користування, розпорядження);

г) інше.

2. Речовим правом на чуже майно не є:

а) сервітут;

б) секвестр;

в) емфітевзис;

г) суперфіцій.

3. На підставі договору речове право на чуже майно виникати:

а) може;

б) не може;

в) може, якщо таке право і підстава його виникнення з договору
передбачено законом.

4. Право володіння чужим майном не виникає у особи:

а) яка фактично тримає його у себе;

б) яка викрала майно у власника;

в) яка отримала майно в оренду;

г) яка знайшла майно.

5. Яке із наведених суджень не відповідає чинному законодав-
ству:

а) сервітут не підлягає відчуженню;

б) сервітут може бути встановлений без визначення строку;

в) сервітут припиняється у разі переходу до інших осіб права влас-
ності на майно, щодо якого він встановлений;

г) сервітут припиняється у разі не використання його протягом
трьох років підряд.

6. Чи може бути встановлений сервітут щодо рухомої речі:

а) так;

б) ні;

в) так, але лише на строк до одного року;

г) так, але щодо вичерпного переліку об’єктів.

7. Яке із наведених суджень не відповідає чинному законодав-
ству:

а) емфітевзис не підлягає відчуженню;

б) емфітевзис припиняється у разі викупу земельної ділянки у
зв’язку із суспільною необхідністю;

в) емфітевзис може бути безоплатним;

г) емфітевзис може бути встановлений без визначення строку.

8. У разі припинення права користування земельною ділянкою,
на якій була споруджена будівля:

а) сторони зобов’язані укласти договір оренди земельної ділянки
на невизначений строк;

б) власник земельної ділянки зобов’язаний придбати у власника
будівлі споруджену будівлю по ринковій ціні;

в) власник будівлі зобов’язаний придбати земельну ділянку, на якій
споруджену будівлю, у її власника;

г) власник земельної ділянки має право вимагати від власника
будівлі її знесення та приведення земельної ділянки до попереднього
стану.

Контрольні питання

1. Поняття та ознаки речових прав на чуже майно.

2. Класифікація речових прав на чуже майно.

3. Виникнення права володіння із договору комісії на купівлю
товарів.

4. «Забезпечувальні» речові права на чуже майно - застава та при-
тримання.

5. Право господарського відання та оперативного управління як
речові права.

6. Право постійного користування земельною ділянкою.

ТЕМА 25: ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ТА ІНШИХ
РЕЧОВИХ ПРАВ

Питання для обговорення

1. Поняття та основні цивільно-правові способи захисту права
власності.

2. Витребування майна з чужого незаконного володіння (вінди-
каційний позов).

3. Захист прав власника від порушень, не поєднаних з позбав-
ленням володіння (негаторний позов).

4. Захист прав володільця, який не є власником.

5. Позов про виключення майна з опису (звільнення майна з-під
арешту).

6. Позов про визнання права власності.

7. Відповідальність державних органів за видання актів, які
порушують права власників. Відповідальність за неправомірне
втручання у здійснення власниками своїх повноважень.

Нормативні акти

Конституція України від 26 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -
1996. - № ЗО. - Ст. 141; з наступними змінами і доповненнями.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради
України. - 2003. - № 40-41. - Ст. 356; з наступними змінами і доповненнями.

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради
України. - 2003. - № 18. - Ст. 144; з наступними змінами і доповненнями.

Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради
України. - 2002. - № 21-22. - Ст. 135; з наступними змінами і доповненнями.

Житловий кодекс Української РСР. Затверджений Законом Української РСР від

ЗО червня 1983 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1983. - Додаток
до № 28. - Ст. 573; з наступними змінами і доповненнями.

Земельний кодекс України. Затверджений Законом України від 25 жовтня
2001 р.// Урядовий кур’єр. - 2001. - 15 листопада; з наступними змінами і
доповненнями.

Про фондовий ринок і цінні папери. Закон України № 3480-М від 23 лютого 2006 р.
// Голос України. - 2006. - № 69. - 14 квітня.

Про приватизацію державного житлового фонду. Закон України від 19 червня

1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 36. - Ст. 524; з наступними
змінами і доповненнями.

Про нотаріат. Закон України від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради
України. - 1993. - № 39. - Ст. 383; з наступними змінами і доповненнями.

Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,
затверджена наказом Міністерства юстиції від 3 березня 2004 р. // Офіційний вісник
України. - 2004. - № 15.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами
законодавства, що регулює право власності громадян нажилий будинок» від 4жовтня
1991 р. № 7 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1993. -
№ 2. - Ст. 25-32.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у спорах за
позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 р. № 20 // Закон
і Бізнес. - 1996. - № 84. - 24 лютого.

Література

Венедиктов А. В. Гражданско-правовая охрана социалистической собственности
в СССР.- М.- Л., 1954.

Воронцов Г. А. Защита права собственности. - Днепропетровск, 2001.

Дзера І. О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. - К.,
2001.

Дзера О. В. Розвиток права власності громадян в Україні. - К., 1996.

Заіка Ю. О., Співак В. М. Право власності. Спадкове право. - К., 2000.

Маслов В. Ф. Осуществление и защита прав личной собственности в СССР. -
М., 1961.

Право власності в Україні / За ред. О. В. Дзери та Н. С. Кузнєцової. - К., 2000.

Право собственности в Украине / Под ред. Я. Н. Шевченко. - К., 1996.

Проблеми вдосконалення правового регулювання права приватної власності /
Я. М. Шевченко, М. В. Венецька, I. М. Кучеренко. - К., 2002.

Семчик В. I. Право власності за Конституцією України. - К., 1996.

Скворцов О. Ю. Вещные иски в судебно-арбитражной практике. - М., 1998.

Спасибо И. Научно-практический комментарий Закона Украины «О собствен-
ности». - X., 1996.

Суханов Е. А. Лекции о праве собственности. - М., 1991.

Толстой Ю. К. Содержание и гражданско-правовая защита права собственности
в СССР.-Л., 1955.

Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Д. В. Боброва, О. В. Дзера,
А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери та Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер,

2004.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. О. В. Дзери,

Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2008.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар/За ред. розробників
проекту Цивільного кодексу України. - К.: Істина, 2004.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред.
Я. М. Шевченко. - К.: Ін Юре, 2004.

Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є. О. Харитонова, О. М. Ка-
літенко. -X.: Одіссей, 2003.

Методичні вказівки

Здійснення права власності неможливе без механізму цивільно-
правового захисту прав власників, порушених третіми особами.
Функціонування такого механізму забезпечується як нормами
інституту права власності, так і нормами інших інститутів цивіль-
ного права, тому дуже важливо правильно обрати засіб захисту
прав власника та відповідно обґрунтувати його позовні вимоги до
порушника. При розгляді даної теми необхідно звернути увагу на
наступні визначальні положення про захист права власності, за-
кріплені в ЦК України (статті 386-394).

Специфіка цивільно-правового захисту права власності, як і
інших майнових і немайнових прав (благ), насамперед полягає у
застосуванні таких юридичних механізмів (засобів чи способів), які
забезпечують, як правило, усунення перешкод у здійсненні права
власності та відновлення майнового становища потерпілого влас-
ника за рахунок майнових благ порушника чи іншої зобов’язаної
особи. Цьому не можуть сприяти повною мірою норми інших галу-
зей права, наприклад, кримінального, санкції якого в першу чергу
спрямовані на особу порушника чи на його майно у вигляді міри
покарання (конфіскація, штраф). Більше того, в багатьох випадках
потерпіла від злочину особа може бути в першу чергу зацікавлена
не у притягненні злочинця до кримінальної відповідальності, а у
відшкодуванні завданих матеріальних збитків, у поверненні ви-
краденого майна, що досягається вже засобами цивільного права.
Саме в цьому і полягають специфіка та переваги цивільно-правового
захисту.

Однак поки що юридичною наукою не сформульовано чітких
критеріїв щодо змісту захисту цивільних прав загалом і права
власності зокрема та його розмежування з правовою охороною цих
прав. Ця проблема була предметом наукових досліджень багатьох
юристів як радянського, так і сучасного періодів.

У нормотворчій діяльності досить часто застосовуються по-
няття «охорона» і «захист» також без чіткого їх розмежування і
без дотримання при їх застосуванні в законодавчих актах певних
однакових критеріїв.

На наш погляд, комплексний аналіз літературних джерел і за-
конодавчих актів, практики їх застосування дає більше підстав
розглядати правовий захист як складову частину правової охорони,
який застосовується у разі фактичного порушення суб’єктивного
права. Відтак, цивільно-правовий захист права власності - це сис-
тема активних заходів, які застосовуються власником, компетент-
ними державними чи іншими органами, спрямована на усунення
порушень права власності, покладення виконання обов’язку по
відновленню порушеного права на порушника.

Необхідно пам’ятати, що цивільно-правові засоби захисту ци-
вільних прав досить неоднорідні за своїм змістом та умовами за-
стосування. Одні з них безпосередньо спрямовані на захист права
власності, інші - опосередковано. Однак сам Закон певної класи-
I фікації засобів захисту права власності не дає.

Тому в літературі висловлюються досить різні погляди на кла-
сифікацію засобів (способів) захисту права власності. Але най-
більш поширеним є поділ цивільно-правових засобів захисту права
власності на речово-правові і зобов’язально-правові. Цей поділ
довів свою доцільність своїм багатовіковим існуванням, адже він
був відомий ще римському приватному праву. Речово-правові за-
соби захисту спрямовані на захист суб’єктивного права власності
як абсолютного цивільного права громадян чи організацій, які на
момент порушення права не перебувають у договірних чи інших
зобов’язальних відносинах з порушником. Зобов’язально-правові
способи захисту мають на меті захист інтересів власника як учас-
ника зобов’язальних відносин.

Виходячи з відсутності єдності в поглядах юристів на дослід-
жувану проблему, доцільно було б будувати класифікацію засобів
захисту права власності з врахуванням їх традиційного поділу на
речово-правові і зобов’язально-правові та законодавчого закріплен-
ня спеціальних засобів в особливих випадках порушення прав влас-
ників. їх можна було б класифікувати, зокрема, таким чином:

Основні речово-правові засоби:

- віндикаційний позов;

- негаторний позов.

Допоміжні речово-правові засоби захисту:

- позов про визнання права власності;

- позов про виключення майна з опису;

- позови про захист прав співвласника у випадку виділу, поділу
та продажу спільного майна;

Зобов’язально-правові засоби:

- способи захисту права власності в договірних відносинах (від-
шкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним
виконанням договору; повернення речей, наданих у користування
за договором);

- способи захисту права власності в деліктних зобов’язаннях;

- повернення безпідставно отриманого чи збереженого майна.

Спеціальні засоби захисту:

- позови про визнання правочину недійсним;

- способи захисту права власності померлих та осіб, визнаних
безвісно відсутніми або оголошених померлими;

- способи захисту прав власників від неправомірного чи право-
мірного втручання державних органів.

Від правильності обраного засобу захисту права власності
врешті-решт залежить можливість задоволення позовних вимог.
Тому вкрай важливо чітко уяснити критерії розмежування вище-
зазначених засобів захисту права власності.

Так, одним із найдавніших і ефективних речово-правових
засобів захисту права власності є витребування майна з чужого
незаконного володіння, який отримав назву віндикація. Її застосо-
вують тоді, коли у власника зберігається право власності, але він
не може його здійснювати, оскільки річ вибула із його володіння
і знаходиться у неправомірному (незаконному) володінні іншої
особи. Тобто, віндикаційний позов ~ це позов неволодіючого влас-
ника до незаконно володіючого невласника з метою відновлення
порушеного володіння річчю шляхом вилучення її в натурі.

Віндикації була присвячена ч. 1 ст. 50 Закону України «Про
власність», у якій зазначалося, що «власник має право вимагати
повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володін-
ня». Однак у цій статті не визначені умови такої віндикації. Тому
при вирішенні справ за віндикаційними позовами суди застосову-
вали ст. 145 ЦК України, конструкція якої виявилася юридично
досить вдалою, а відтак і придатною для захисту права власності
також в умовах ринкової економіки.

У цій статті визначені умови віндикації майна від добросовісного
набувача залежно від обставин вибуття майна з володіння власника
та оплатності чи безоплатності придбання його набувачем. З аналі-
зу положень цієї статті можна зробити висновок, що від недобро-
совісного набувача майно може бути витребуване в усіх випадках.
Тому необхідно чітко з’ясувати, за яких умов набувач вважається
добросовісним, а за яких - недобросовісним. Новий ЦК в основному
відтворив основні правові засади віндикації, які були закріплені в
ЦК УРСР та Законі України «Про власність», хоч і не містить без-
посередньо терміну «віндикація». В ст. 387 ЦК України записано,
що власник має право витребувати своє майно від особи, яка неза-
конно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Поряд з віндикаційним позовом не менш ефективним речово-
правовим засобом захисту є негаторний позов. Цей засіб захисту
уявляє собою вимогу власника (або титульного володільця) про
усунення порушень у здійсненні його права, які не пов’язані з
позбавленням володіння майном. Як зазначається в ст. 391 ЦК
України власник майна має право вимагати усунення перешкод у
здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: