Кодифіковані джерела цивільного права Франції

Цивільний кодекс Франції 1804 р., названий Кодексом Наполеона (далі – ЦКФ), належить до числа найбільш значних явищ світової правової культури. Його вплив на розвиток цивільного права практично у всіх країнах світу важко переоцінити. Фактично ЦКФ заклав початок так званій романській системі цивільного права. ЦКФ – перший цивільний кодекс сучасного права континентальної Європи, заснований на принципі свободи договору, святості приватної власності й сімейної солідарності. Зміст ЦКФ повною мірою відбивав інтереси ліберальної буржуазії того часу. Найбільш важливим положенням ЦКФ є його трактування права власності як одного з головних природних прав людини, права, на якому ґрунтуються всі суспільні установи і яке так само коштовне для людини, як і її життя. Кодекс закріплює гарантії недоторканності «священної» приватної власності (наприклад, ст. 545). Норми ЦКФ являють кращий приклад гнучкості, еластичності й, одночасно, ясності й красномовності. Відсильних норм у ньому вкрай мало. За увесь час свого існування у ЦКФ вносилися певні виправлення й доповнення, однак половина його статей жодного разу не корегувалися й діють у колишній редакції.

Робочою групою по розробці ЦКФ керували два відомих у той час юриста: учений-правознавець Порталіс і практикуючий юрист Тронше. Джерелами для розробки ЦКФ слугувало як римське приватне право, так і французький місцевий звичай. В основу ЦКФ покладена інституційна система, тобто система, запозичена з підручника з римського права (Інституцій), частини кодифікації Юстиніана. Така система передбачала розподіл норм за наступними розділами: особи; речі й речові права; позови й зобов’язання, що відповідають цим позовам. Згодом процесуальні норми були виключені.

ЦКФ включає три книги, що відповідають вищевказаному поділу, а також попередній розділ (положення про публікацію, дію норм кодексу в часі, у просторі й за колом осіб). Вступний титул «Про опублікування, дію й застосування законів взагалі» складається з 6 статей, дія яких поширюється не тільки на ЦКФ, але й на інші закони Франції.

Книга перша ЦКФ «Про осіб» регулює правове становище фізичних осіб, а також сімейні відносини (статті з 7 по 515-8) і включає 13 титулів: 1) «Про користування цивільними правами»; 2) «Про французьке громадянство»; 3) «Про акти громадянського стану»; 4) «Місце проживання»; 5) «Про безвісно відсутніх»; 6) «Про шлюб»; 7) «Про розлучення»; 8) «Про походження дітей»; 9) «Про усиновлення»; 10) «Про батьківську владу»; 11) «Про неповноліття, про опіку й про звільнення з-під батьківської влади»; 12) «Про повноліття й про повнолітніх, що перебувають під захистом закону»; 13) «Про пакти цивільних угод про спільне проживання й співжиття».

Книга друга ЦКФ «Про майно і різні видозміни власності» регулює відносини із приводу власності й інших речових прав (статті з 516 по 710) і включає 4 титули: 1) «Про види майна»; 2) «Про власність»; 3) «Узуфрукт, користування й проживання»; 4) «Про сервітути, або земельних повинностях».

Книга третя ЦКФ «Про різні способи набуття права власності» містить норми спадкового й зобов’язального права, регламентує режим сімейної власності (статті з 711 по 2283) і включає загальні положення й 22 титули, серед яких: «Про спадкування», «Про прижиттєве дарування й про заповіти», «Загальні положення про договори й зобов’язання з договору», «Про позадоговірні зобов’язання», а також титули, присвячені окремим видам зобов’язань (продажу, міні, найму, позиці, дорученню), титули «Про шлюбний договір і регулювання майнових відносин чоловіка й жінки», «Про зберігання й секвестр», «Про заставу», титули про строки набувальної і позовної давності.

Правове положення ЦКФ серед інших актів цивільного законодавства Франції не передбачає пріоритетного значення його норм. Це означає, якщо приймається закон, який по-іншому регулює ті або інші відносини, ніж ЦКФ, то пріоритетними мають вважатися норми цього закону.

ЦКФ був сприйнятий з тим або іншим ступенем повноти при кодифікації цивільного права в Нідерландах, Бельгії, Люксембурзі, Італії, Іспанії, Португалії й в інших країнах континентальної Європи, а також послужив основою для цивільних кодексів штату Луізіана в США й провінції Квебек у Канаді. Цивільні кодекси ряду країн Латинської Америки майже дослівно відтворюють положення ЦКФ (Домініканська республіка, Гаїті) або містять значні запозичення з нього (Бразилія, Аргентина, Перу, Венесуела). Положення ЦКФ були перенесені й у цивільні кодифікації країн Арабського Сходу, його дія була поширена у французьких колоніях (Алжирі, Сенегалі, Мадагаскарі).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: